Анализ финансовой отчетности

Сопко. Бухгалтерський облік капіталу підприємства (власності, пасивів)

Загальні питання

Найпоширенішим видом позикового капіталу є кредит банку. Кредит полягає в тому, що підприємство одержує від банківської установи у тимчасове користування грошові кошти. Кредитні кошти являють собою акумульовані банком вільні кошти інших підприємств, громадян, організацій тощо. Кредит надається на основі контракту на умовах повернення, на певний строк, забезпеченості (гарантії) і оплати за користування кредитом. Категорія кредит як у теоретичному, так і практичному аспекті — явище змістовне. Слово «кредит» походить від латинського «creditum», що означає «позика», «борг». Деякі лінгвісти пов'язують його із «credos», тобто «вірю». Отже, категорія кредиту так чи інакше розглядається економічною наукою, як відносини про надання позики однією особою іншій, що засновані на довірі та передбачають повернення наданої вартості у певний строк зі сплатою ціни за користування. Таким чином, можна стверджувати, що кредитним відносинам притаманні такі базові ознаки: Феномен кредитування означає передачу вартості однією особою іншій у тимчасове користування на умовах повернення та платності;• Економічною основою кредиту є тимчасово вільна від обігу мобілізована вартість, здатна до відчуження та формування позикового капіталу. Кредитні відносини передбачають наявність довіри, тобто передбачають вільний рух інформації між позичальником і кредитором. Таким чином, кредит — це економічні відносини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі тимчасово вільних коштів на умовах їх повернення та сплати ціни за користування. Кредит є однією з основних форм руху позикового капіталу. Тривалий час кредит розглядався як операція міни, що розділена у часі, заснована на довірі кредитора до позичальника. Згодом було сконцентровано увагу на дослідженні механізму зв'язку кредиту з економічним середовищем. Щоправда наукового підходу до вивчення категорії кредиту та його ролі в процесі відтворення це явище набуло XVIII—XIX ст., що пов'язують з виникненням так званої натуралістичної теорії кредиту, засновниками якої виступили класики наукової економічної думки: А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль. Суть натуралістичної теорії кредиту можна охарактеризувати такими положеннями: Об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речових благ, які можуть бути позичені одним економічним агентом іншому; Кредит — форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві; Позиковий капітал є реальним капіталом; Банки виступають лише посередниками кредиту, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх як позику; Пасивні операції є первинними порівняно з активними. Заслугою натуралістичної теорії було те, що її представники не просто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва і вторинності кредиту; вони переконливо доводили, що кредит сам по собі не може створювати додаткової вартості, що остання виникає лише в процесі виробництва. Проте натуралістичному підходу в властивий ряд помилок, пов'язаних із тим, що його представники не спромоглися до кінця провести межу між позиковим і реальним капіталом. У міру зростання ролі кредиту та банків у процесі суспільного відтворення, заміни реальних грошей кредитними засобами обігу, використання кредиту і банків з метою державного регулювання економіки виникають нові погляди щодо суті та ролі кредиту в процесі розширеного відтворення. Цей період характеризується появою та розвитком так званої капіталотворчої теорії кредиту, найбільш яскравими представниками якої виступили Дж.Лo, Г. Маклеод, Й. Шумпетер, А. Ган, Дж. Кейнс, М. Фрідмен. Суть капіталотворчої теорії кредиту можна окреслити такими основними положеннями: Кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу; Банки відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні кредитних відносин; Активні операції банків є первинними щодо пасивних. Головною заслугою представників капіталотворчої теорії кредиту є те, що вони вдало підмітили різницю між позиковим та реальним капіталом: як стверджував Г. Маклеод, кредит не створює капіталу, а сам є капіталом, причому продуктивним, оскільки дає прибуток у вигляді процента; також відзначили провідну роль банків на ринку позикового капіталу, їх значення та роль у суспільному виробництві, водночас відзначаючи первинність активних операцій щодо пасивних. Визначальним у процесі вивчення суті кредиту стало дослідження можливостей та методів кредитного регулювання економіки країни. Серед учених, які всіляко сприяли цьому, — Й. Шумпетер, А. Ган, Дж. Кейнс. Ці вчені стверджували, що кредит як явище здатний збільшувати «купівельну силу» суб'єктів господарювання, тобто формувати «ефективний попит». Було визначено, що норма позикового відсотка формується під впливом багатьох факторів, одним з яких є обсяг попиту та пропозиції позикового капіталу. Отже, збільшуючи чи зменшуючи обсяги позикового капіталу, можна впливати на величину відсотка і, таким чином, стимулювати або стримувати ділову активність суб'єктів господарювання. Проте така можливість існує лише до певної межі, за якою процент перестає реагувати на кількість грошей в обігу, а збільшення кредитної експансії набирає інфляційного характеру. Внаслідок таких висновків, рекомендувалося поряд з кредитними інструментами регулювання економіки широко використовувати й інші заходи.
Отже, кредит відіграє дуже важливу роль у процесі суспільного відтворення. Він є головним засобом впливу грошей на розвиток макроекономічних процесів, у тому числі на процес економічного відтворення. Разом з тим кредит є однією з найскладніших за структурою та характером впливу на розвиток процесу виробничого відтворення форм економічних зв'язків. В економічній теорії, зокрема в теорії грошей, Існує безліч проблем, які протягом багатьох десятиріч є предметом дискусій і все ще не мають чітких наукових визначень .
Кредит і кредитні відносини є невід'ємною складовою світової економічної системи. Сфера кредитування безпосередньо пов'язана з проблемами розвитку національного виробництва, находячись у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб'єктів, кредит опосередковує зв'язки між державою, банком, товаровиробниками і населенням. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні і забезпечити прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробника.
Ринкова трансформація економіки України відкрила новий етап у розвитку кредитної справи. У зв'язку з цим гостро постала проблема наукового осмислення нових явищ у сфері кредитування, розуміння їх змісту, природи, сутності, розроблення ефективне схем і технологій кредитного процесу та їх використання на практиці.
Побудова бухгалтерського обліку, аналізу та аудиту кредиту як форми позикового капіталу вимагає:
визначення економічної сутності та значення кредиту і розбиття сутності кредитних відносин в економіці підприємства;
визначення форм, видів та функцій кредитів на основі їх класифікації;
удосконалення обліку кредитних операцій;
знання економіко-правових основ кредитного договору;
методику аналізу кредитних операцій;
методику визначення кредитоспроможності позичальника;
аналіз ефективності використання кредитів;
методику та організацію проведення аудиту кредитних операцій.
Кредит виник з практичних потреб розвитку виробництва, його пристосування до умов постійного дефіциту власного капіталу грошових і матеріальних ресурсів, і є важливою категорією ринкової економіки, що відображає реальні зв'язки і відносини економічного життя суспільства. Він (кредит) завжди був і залишається важливим важелем у стимулюванні розвитку виробництва його допомогою прискорюється процес обігу капіталу як макро- так і на мікроекономічному рівні. Опосередковуючи стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва і прибутковості капіталу. Роль і місце кредитних відносин у національній економіці залежить від стану самої економіки.
Розрізняють грошові відносини, фінансові відносини та кредитні відносини. Розподільчі й перерозподільні процеси в економіці відбуваються не тільки через фінанси, а й шляхом використання кредиту.
Кредит — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позикового капіталу. Капітал кредиту як форма руху позикового капіталу поєднує в собі два процеси.
В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є важливим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів.
Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його поверненням. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їх суб'єктами, а грошові чи товарні матеріальні цінності або виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту. Кредитні відносини виникають між різними суб'єктами. Найбільш поширеними є кредитні відносини між банками, з одного боку, і підприємствами — з іншого. Вони характеризуються залежно від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто — одержувачем кредиту.
Кредит беруть не тому, що позичальник бідний, а тому що у нього з певних причин певною мірою не вистачає власних ресурсів.
Юридичною основою системи кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний договір передбачає виникнення певних обов'язків кожної зі сторін. Водночас, суб'єкти кредитних відносин володіють і певними правами та відповідають за дотримання і виконання договірних умов.
Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях, розкриття яких дозволяє встановити зв'язок даної категорії із системою економічних відносин. Утрата кредитом своїх функцій фактично означатиме зникнення самої цієї економічної категорії.
В окремих економічних дослідженнях визначають, що у розвинутому ринковому господарстві кредит виконує такі чотири основні функції: перерозподільну; заміщення грошей в обігу; стимулювання; контрольну.
Зазначені функції тісно пов'язані між собою, визначаючи у своїй сукупності певну економічну роль кредитних відносин.
В інших дослідженнях зазначають, що кредит виконує тільки три функції: перерозподільну; емісійну; контрольну.
Розбіжність виявляється не тільки в кількості, але й у якості. Недостатньо обґрунтованою є функція стимулювання.
Автор дотримується думки тих економістів, котрі вважають, що категорії кредит притаманні три функції, як наведено на рис. 3.6.


Рис. 3.6. Функції категорії кредит в економіці
Перерозподільна функція проявляється як у процесі мобілізації тимчасово вільних грошових коштів суб'єктів господарювання, так і в процесі їх розміщення на ринку позикового капіталу. Таким чином, за допомогою цієї функції відбувається своєрідне зосередження позикового капіталу в пріоритетних сферах економічної діяльності.
Особливого значення емісійна функція набула за переходу від використання реальних грошей до введення кредитних засобів обігу. Будь-яка емісія грошей в обіг є результатом кредитної операції. Видача позики збільшує масу грошей в обігу, погашення кредиту зменшує її. Отже, внаслідок умілого використання кредиту в рамках цієї функції, уряд отримує ефективний інструмент регулювання економіки.
Контрольна функція проявляється в тому, що кредит значно посилює контрольні процеси у господарюванні, підвищує ефективність використання коштів, стимулює процес розширеного відтворення.
Виходячи із суті кредиту та його функцій, можна визначити його роль в економіці.
У ринковій економіці роль кредиту найбільшою мірою проявляється в оптимізації пропорцій суспільного відтворення. Таким чином, за допомогою кредитного механізму досягається саморегуляція економічної системи, вирівнюється норма прибутку за різними галузями народного господарства тощо.
Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу.
Надзвичайно важливою роль кредиту є у забезпеченні науково- технічного прогресу та обслуговуванні інноваційного процесу. Кредит є важливим джерелом фінансування капітальних вкладень.
За умов ринкової економіки кредит набуває виняткового значення для забезпечення процесу реконструкції і розвитку підприємств малого та середнього бізнесу (для цієї групи підприємств кредит по суті, є єдиним джерелом залучення зовнішніх ресурсів, оскільки вихід на фондовий ринок з метою розміщення облігацій, акцій тощо є недосяжним).
Таким чином, кредит відіграє дуже велику роль у процесі розширеного відтворення і є одним з найважливіших елементів позикового капіталу підприємства. Побудова його бухгалтерського обліку, контролю та аналізу є центральним питанням в управлінні економікою підприємства.
Для того, щоб можливість кредиту стала реальністю, потрібні принаймні дві умови:
учасники кредитної угоди — кредитор і позичальник — повинні виступати як юридично самостійні суб'єкти, які матеріально гарантують виконання зобов'язань, що випливають з економічних зв'язків;
кредит стає необхідним у тому разі, коли відбувається збіг інтересів кредитора і позичальника.
Кредит здійснюється у конкретних формах, які виступають способами існування процесу кредитування. Форма кредиту відображає зовнішній прояв та організацію кредитних відносин. У ринковій економіці мають місце різні форми кредиту. Форми кредиту відрізняються одна від одної суб'єктами та об'єктом позики, джерелом сплати відсотка, конкретним змістом кредитної угоди тощо.
Для побудови бухгалтерського обліку, контролю та аналізу кредитів необхідно розглянути та проаналізувати основні форми кредиту. Форма кредиту синтезує зміст та організацію кредитних відносин, а фактично побудову обліку.
Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою із сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позичкової вартості виділяють дві основні форми кредиту: товарну і грошову. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісніших взаємовигідних зв'язків між країнами.
В економічній літературі існують спроби виокремлювати форми кредиту за такими функціональними ознаками: характер кредитних відносин, склад учасників кредитної операції, об'єкт і сфера кредитування та ін.
Різні автори по-різному підходять до визначення різних форм кредиту. Найбільш узагальненою методикою поділу є виділення двох основних форм: товарної та грошової.
Товарна форма кредиту передбачає, що вартість, яка передається у кредит, виступає у своїй натуральній (товарній) формі.
Грошова форма кредиту означає, що вартість, що надається в кредит виступає у вигляді грошей.
Грошова форма кредиту є більш провідною, порівняно з товарною. Проте за умов функціонування ринкової економіки обидві формі відіграють дуже важливе значення в процесі відтворення.
Автор підтримує наведену систему поділу кредитів. Справа в тому, що кредитні відносини функціонують у системі економічних відносин, а в основі їх лежить рух особливого виду капіталу — лоткового капіталу. Кредит необхідний як важливий засіб забезпечення фінансово-господарської діяльності економічних суб'єктів.
На думку автора, кредитні відносини поєднують у собі дві системи:
кредитно-грошові відносини;
кредитно-товарні відносини,
оскільки у позику може надаватися вартість як у грошовій, так |і в товарній формі.
Разом з тим зауважимо, що кредит можна охарактеризувати по різному, а саме за:
призначенням;
строками користування; забезпеченням;
ступенем ризику;
методами надання;
строками погашення;
способами сплати відсотків;
кількістю кредиторів;
видами.
Вид кредиту — це більш детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева спрямованість, об'єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).
Форми кредиту постійно розвиваються, змінюється і їхнє місце в структурі економічних відносин. Форми кредиту, які діють на сьогоднішній день, зображено на рис. 3.7.
Отже, існують такі форми кредиту: комерційний, банківський, державний, міжнародний, іпотечний, лізинговий, споживчий.
Об'єктом комерційного кредиту є капітал у його товарній формі. Суб'єктами виступають агенти товарної угоди: продавець як кредитор, а покупець — як позичальник. Призначення застосування комерційного кредиту — прискорення реалізації товарів та послуг, а також одержання додаткового прибутку у вигляді позикового процента. Основним інструментом застосування цієї форми кредиту є комерційний вексель. Взаємовідносини, що виникають між суб'єктами комерційного кредиту в процесі використання цього інструменту платежу регулюються так званим вексельним правом.
Комерційний кредит "має короткостроковий характер, оскільки він виступає як атрибут товарообміну.
Банківський кредит надається у грошовій формі на певний строк, за умови сплати визначеного відсотка, забезпеченості та цільового використання.
Банківський кредит є однією з провідних форм кредитування як суб'єктів господарювання, так і населення.
У сфері державної форми кредиту, як правило, держава виступає позичальником. Основним призначенням державного кредиту є мобілізація грошових коштів для фінансування державних витрат. Для кредиторів державний кредит є зручною формою інвестицій з мінімальним ризиком. Конкретні параметри державного кредиту встановлюються залежно від обсягу необхідних ресурсів, кон'юнктури ринку, конкретних програм його використання тощо.
Для надання міжнародного кредиту кошти мобілізуються на міжнародному та національному ринку. Конкретними організаціями, що вступають у кредитні відносини, можуть бути уряди різних країн, банки, фірми, міжнародні валютно-кредитні організації тощо.
Для міжнародного кредиту характерні великі за обсягом кредитні угоди. Інші параметри кредитної угоди залежать від конкретних об'єктів кредитування, кон'юнктури ринку, можливостей доступу до ресурсів тощо.


Іпотечний кредит — це довгострокові позики, що надаються під заставу нерухомості — землі, будівель виробничого та житлового призначення. Іпотечний кредит надається переважно спеціалізованими інститутами — іпотечними банками, а в ряді країн — комерційними сільськогосподарськими та іншими банками.
Неповернення заборгованості у строк призводить до втрати позичальником нерухомості та передачі її іншому власнику або банку.
Лізинговий кредит — це вид довгострокової позики, яка надається під заставу для придбання засобів праці. Заставою виступає сам об'єкт лізингу. Тобто лізинг є формою майнового (товарного) кредиту. Підприємство — лізингоодержувач (позичальник) стає власником майна тільки після повної сплати лізингових платежів. Лізинговий кредит надається у товарній або грошово-товарній формі. Протягом дії лізингового кредиту майно, що придбане за лізинговою угодою, знаходиться у підприємства в оренді. Для цього укладається окремий договір оренди об'єкта лізингу. Ознаки та види лізингу наведено в табл. 3.3.
Таблиця 3.3
Ознаки і види лізингу


Порівняльну характеристику банківського та лізингового кредитів наведено у додатку Е. 1.
Споживчий кредит характеризує відносини, що виникають з приводу фінансування потреб кінцевого споживання. Суб'єктами споживчого кредитування як позичальниками є населення, а кредиторами — банки, кредитні спілки, підприємства виробники, торговельні посередники. І
Споживчий кредит за формою надання поділяється на прямий (надається безпосередньо банківськими установами) та:прямий (надається через посередників, торговельні організації тощо).
Споживчі кредити надаються, як правило, на строк до десяти років, але конкретні параметри кредиту залежать від багатьох факторів: об'єкта кредитування, доходів позичальника, вартості вару тощо.
Значний вплив на побудову бухгалтерського обліку кредитів має їх групування за строками погашення: строкові, пролонговані, прострочені.
Строковим вважається кредит, строк повернення якого ще не настав.
Пролонговані кредити — це кредити, за якими перенесено дату погашення (іноді й дату сплати відсотків) на інший період, найчастіше банки вдаються до пролонгації у випадках, коли позичальник не в змозі виконати свої зобов'язання через дію обставин, близьких до форс-мажору. У таких випадках погашення позики оформлюється додатковим договором до основного кредитного договору та супроводжується, як правило, встановленням більш високої процентної ставки.
Простроченими вважаються кредити, за якими строк повернення, передбачений кредитним договором, минув. Такі кредити вважаються проблемними і потребують додаткової роботи з їх звернення або компенсації.
Крім того, кредити розрізняють за видом забезпечення, а саме забезпечені заставою, гарантовані та бланкові.
Забезпечений заставою кредит — для забезпечення виконання зобов'язань позичальник або третя особа, згідно з договором застави визначеної форми, надає в заставу банку майно, майнові права, цінні папери та ін., що може бути предметом застави відповідно до законодавства України.
Гарантований кредит — виражається в юридичному оформленні зобов'язань з боку гаранта (поручителя) відшкодувати фактично нанесені збитки банку при порушенні безпосередньо позичальником умов кредитної угоди.
Бланковий кредит — кредит без забезпечення, який надається баком у межах наявних власних коштів з можливим застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам. Бланковий кредит може надаватися за короткострокового кредитування першокласним позичальникам одержання кредиту підприємство укладає з банком кредитів договір (угоду).
У процесі підготовки до укладення кредитного договору банк проводить так зване структурування кредиту, тобто визначає структурні компоненти майбутньої кредитної операції: вид кредиту, його суму й строк, способи видачі й погашення, забезпечення, відсоткову ставку та інші умови.
Кредитний процес потребує попереднього прогнозування, щоби звести ризик до мінімуму.
У кредитному договорі має бути передбачена чітка процедура розгляду і вирішення всіх найскладніших проблем, що виникають у процесі здійснення кредитної операції.
Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність комерційного банку та позичальника з приводу проведення кредитної операції, обов'язково набувають договірного характеру.
Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин банку з клієнтом (позичальником).
Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або його інший структурний підрозділ.
У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають. Спірні питання щодо виконання договору в разі недосягнення згоди між сторонами розглядаються арбітражем або судом.
Розглядаючи кредит, як форму позикового капіталу, слід звернути увагу на принципи, якими керуються при кредитуванні.
В економічній літературі виділяють такі принципи кредитування:
цільове призначення позики;
строковість передачі коштів кредитором позичальнику;
повернення позичальником коштів кредитору в повному обсязі;
забезпеченість позики;
платність користування позиченими коштами.
Цільове призначення позики полягає в тому, що економічні суб'єкти, які виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити мету, на яку будуть використані позичені кошти.
Строковість позики передбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на чітко визначений строк, який сторони повинні узгодити в момент вступу в кредитні відносини. Економічно обґрунтоване визначення строку позики має вирішальній значення для забезпечення інтересів суб'єктів позики, ефективного використання позичених коштів, для зменшення кредитного ризику та ін.
Повернення позичених коштів кредитору означає, що позичальник повинен повернути кредитору весь обсяг одержаних у позичку коштів.
Забезпеченість полягає в прийнятті кредитором при наданні позики додаткових заходів щодо гарантування повернення позики у визначені строки. Використання застави як форми забезпечення кредиту здійснюється згідно із законом України «Про заставу». Заставляти можна майнові права та майно, яке може бути відчужене і на яке може бути звернене стягнення. Забезпеченням позики може бути майно (нерухоме, рухоме, цінні папери, валютні цінності), що Приймається у заставу, а також зобов'язання третьої особи погасити борг кредитору (гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення зазвичай встановлюється на рівні, що перевищує розмір позички на випадок зниження ринкової ціни застави. Платність користування позикою полягає в тому, що позичальник повертає кредитору не тільки основну суму боргу, а й сплачує додаткові кошти за користування кредитними коштами у формі процента. Без цього надання позики перетворюється з комерційної кредитної операції у спонсорську і в кредитора зникають Економічні мотиви здійснювати позикову діяльність, розвивати кредит. Платність позики стимулює позичальника до більш виваженого рішення щодо доцільності одержання позики, ефективного використання позичених коштів тощо. В умовах ринкової економіки сутність відсотків за користування кредитними коштами розглядається як ціна взятого в кредит. Показником, що кількісно характеризує плату за кредит, є норма відсотка або відсоткова ставка. Чинники, що впливають на розмір відсоткової ставки за кредит, наведено в додатку Е.2.
Усі принципи кредитування тісно між собою пов'язані, оскільки випливають із сутності кредиту, і тільки в комплексі можуть забезпечити його реалізацію.