Анализ финансовой отчетности

Сопко. Бухгалтерський облік капіталу підприємства (власності, пасивів)

Облік власного капіталу одноосібного приватного підприємства

У багатьох країнах одноосібні приватні підприємства часто називають підприємствами власної справи «Власна справа».
Рис. 2.7. Види одноосібних підприємств. Одноосібне приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. Визначення приватне, крім форм власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у цьому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у такому разі не розмежовується. Приватна власність в Україні має незначну питому вагу в економічному житті. У процесі приватизації вона зростатиме, враховуючи економічні та історичні умови розвитку України, ця форма власності матиме у майбутньому вирішальне значення і стане основою господарювання. Приватне підприємство безпосередньо як об'єкт права власності передбачене діючим законодавством. Для створення та державної реєстрації приватного підприємства необхідний статут, в якому мають міститися дані про вид підприємства, його назва та місцезнаходження, перелік видів діяльності, майно тощо. У статті приватного підприємства, у першому розділі вказується, що воно створено з метою задоволення потреб підприємств, установ, організацій та населення у товарах та послугах. Має бути вказано, що засновником приватного підприємства є громадянин України, його прізвище, паспортні дані, а також місцезнаходження приватного підприємства. У другому розділі вказуються всі види діяльності приватного підприємства. Третій розділ закріплює юридичний статус приватного підприємства, зокрема зазначається, що приватне підприємство є юридичною особою з усіма її ознаками. Приватне підприємство має право: продавати та передавати іншим організаціям, підприємствам, громадянам, будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби та інше майно, а також обмінювати, здавати в оренду, надавати його безоплатно в тимчасове користування або позику;купувати, продавати і обмінювати товари, сировину, матеріали та інвентар; укладати будь-які угоди, крім заборонених законодавством; вступати в товариства, об'єднання; створювати дочірні підприємства, структурні підрозділи, філії, представництва; організовувати та утворювати автогосподарства; реалізовувати товари, роботи, послуги за цінами і тарифами, що встановлюються самостійно, або на договірних засадах, а у випадках, передбачених законодавством, — за регульованими цінами: надавати безпроцентні позики працівникам та Засновнику приватного підприємства; здійснювати інші дії, що не суперечать Статуту і не заборонені законодавством. Також у статуті має бути передбачений правовий режим майна приватного підприємства. Майно приватного підприємства становлять основні засоби та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі. Майно приватного підприємства належить йому на правах власності. Приватне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями належним йому майном. Засновник не відповідає за зобов'язаннями приватного підприємства, а приватне підприємство не відповідає за зобов'язаннями Засновника. Управління справами приватного підприємства може здійснювати сам власник, або директор, який наймається за контрактом. Функції директора Засновник може здійснювати особисто. Статутом передбачаються права директора, а також виключна компетенція засновника. Засновник не має права втручатись у поточну господарську діяльність підприємства, у розділі шостому статуту визначені правові засади господарської, економічної та соціальної діяльності приватного підприємства. Статут має передбачати, що приватне підприємство самостійно визначає фонд оплати праці. Мінімальний розмір оплати праці найманих працівників не може бути меншим прожиткового мінімуму, який встановлюється законодавчими актами України. В останньому розділі статуту приватного підприємства має бути передбачено, що його ліквідацію та реорганізацію проводять за рішенням Засновника, а у випадках, передбачених законодавством — суду або господарського суду. У разі реорганізації та ліквідації приватного підприємства працівникам, що звільнятимуться, гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до чинного законодавства України. Ліквідація приватного підприємства здійснюється у визначеному чинним законодавством порядку ліквідаційною комісією, яка утворюється засновником, а у випадках банкрутства — судом або господарським судом. При ліквідації приватного підприємства на ньому зобов'язані провести повний розрахунок з бюджетом. Майно, що залишилося після задоволень претензій кредиторів, використовується за вказівкою Засновника. У разі реорганізації приватного підприємства його майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
У країнах з розвиненою ринковою економікою одноосібні індивідуальні приватні підприємства — найбільш розповсюджена форма підприємств і підприємницької діяльності.
Як правило, одноосібні індивідуальні приватні підприємства Відносяться до категорії малих, лише іноді до середніх підприємств. Значна їх частина заснована на власній праці власників підприємств І членів їхніх родин. Разом з тим одноосібні індивідуальні підприємства є найбільш уразливим суб'єктом ринкових відносин. Багато хто з них зіштовхуються з загрозою розорення. Більшість індивідуальних підприємств існують до п'яти років. Проте загальна чисельність таких підприємств у різних країнах не скорочується, а зростає, ідо свідчить про наявність у них істотних достоїнств.
Особливості обліку статутного капіталу одноосібного індивідуального приватного підприємства.
При створенні одноосібного індивідуального приватного підприємства діюче законодавство не вимагає реєстрації вступних внесків засновників, у зв'язку з цим статутний капітал як структурна частина власного капіталу може бути відсутнім. Однак зважаючи на те, що для розвитку підприємства доволі часто виникає необхідність в отриманні банківських кредитів, а банки, аналізуючи фінансовий стан підприємства-позичальника, в першу чергу звертають увагу на величину статутного капіталу, власники незважаючи на можливість обійтися без такого виду власного капіталу, як Статутний, реєструють приватне підприємство з чітко вказаною сумою Статутного капіталу в установчих документах.
Залежно від наявності або відсутності зареєстрованого Статутного капіталу можливі 2 варіанти структури власного капіталу індивідуального підприємства:
1.Без зареєстрованої суми Статутного капіталу — простий варіант структури.
2.Із зареєстрованою сумою Статутного капіталу — складний варіант структури.
В залежності від обраного варіанта знаходиться і така структурна частина власного капіталу, як неоплачений капітал, оскільки, як зазначалося вище, неоплачений капітал являє собою суму боргових вимог до засновників підприємства стосовно внесків до Статутного капіталу і виникає завдяки тому, що згідно із законодавством підприємство може розпочати свою діяльність маючи в наявності не повністю сформований Статутний капітал.
У зв'язку з вищевикладеним загальна структура власного підприємницького капіталу індивідуального підприємства у простому варіанті складається з таких складових частин:
1. Капітал, створений у процесі діяльності.
2. Додатково вкладений засновником.
3. Інший додатковий власний капітал.
Розглянемо більш детально бухгалтерський облік наявності та руху складових частин власного капіталу окремо.
Статутний капітал — це сума грошових вкладів, що їх власник надає в повне господарське відання (володіння, користування, розпорядження) підприємству, яке він створює, або вартість відповідного майна.
Статутний капітал підприємства створюється за рахунок вкладів (внесків) засновника. Вкладами можуть бути гроші, будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (зокрема на інтелектуальну власність). Вклад, оцінений у гривнях, становить власність засновника у статутному капіталі.
Бухгалтерський облік статутного капіталу розпочинається з дня реєстрації підприємства (тобто статуту) в державному реєстрі та припиняється (закінчується) днем вибуття підприємства з державного реєстру внаслідок припинення діяльності, банкрутства, припинення строку дії тощо.
Бухгалтерський облік статутного капіталу здійснюється на рахунку «Статутний капітал».
Рахунок «Статутний капітал» призначений для обліку даних та узагальнення інформації про стан і рух статутного капіталу підприємства. Сальдо цього рахунка має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксований в установчих документах підприємства та зареєстрований у державному реєстрі.
Відображення у бухгалтерському обліку операцій з руху статутного капіталу наведено в табл. 2.5.
До інших видів власного капіталу одноосібного приватного підприємства належать неоплачений капітал, додатковий капітал, вилучений капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток (непокритий збиток).
Сума статутного капіталу, яка на дату реєстрації підприємства заявлена, але фактично не внесена засновниками, являє собою неоплачений капітал підприємства. Тобто неоплачений капітал — це сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу.
Облік неоплаченого капіталу здійснюється на підставі установчих документів, довідок бухгалтерії, прибуткових касових ордерів, накладних тощо на рахунку «Неоплачений капітал», який призначений для узагальнення інформації про зміни у складі неоплаченого капіталу підприємства.
Бухгалтерський облік неоплаченого капіталу в системі рахунків наведено в табл. 2.4.


Наступною складовою власного капіталу є додатковий капітал.
Додатковий капітал складається з двох частин:
• додатковий капітал у формі додаткових внесків засновників;
• інший додатковий капітал.
Додатковий капітал у формі додаткових внесків засновників являє собою суму, додатково внесену засновками, але незареєстровану в державному реєстрі. Облік цієї форми додаткового капіталу здійснюється на підставі самостійного рішення засновника, оформленого відповідним чином.
Інший додатковий капітал являє собою вартість безоплатно отриманого майна, індексації майна тощо і здійснюється на підставі первинних документів, оформлених відповідним чином (рішення про дооцінку майна та розрахункові таблиці дооцінки, акти прийому-передачі безоплатно одержаного майна тощо).
Бухгалтерський облік операцій, пов'язаних з наявністю та рухом додаткового капіталу, здійснюється на рахунку 42 «Додатковий капітал», за кредитом якого відображується збільшення додаткового капіталу, за дебетом — зменшення.
Згідно з Планом рахунків зазначений рахунок має субрахунки, характеристику яких наведено в табл. 2.5.
Відображення в обліку деяких операцій з руху додаткового капіталу наведено в табл. 2.6.
Таблиця 2.5
Перелік субрахунків 42 «ДОДАТКОВИЙ КАПІТАЛ»


Таблиця 2.6
Відображення в обліку операцій з руху додаткового капіталу в системі рахунків


Наступним видом власного капіталу є вилучений капітал.
Загалом на рахунку 45 «Вилучений капітал» ведеться облік вилученого капіталу, у разі викупу власних акцій (часток) у акціонерів з метою їх перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу) тощо.
Стосовно одноосібних приватних підприємств, то вилучений капітал як вид власного капіталу виникає на цих підприємствах ще й у зв'язку з відображенням прийнятого рішення про зменшення статутного капіталу й існує до моменту державної реєстрації змін у статутному капіталі.
Бухгалтерський облік операцій, пов'язаних наявністю та рухом вилученого капіталу здійснюється на рахунку «Вилучений капітал», як наведено в табл. 2.7;
Наступні складові частини, власного капіталу належать до групи капіталу, створеного в процесі діяльності, а саме:
Нерозподілений прибуток і непокриті збитки.
Резервний капітал.
Таблиця 2.7
Бухгалтерський облік вилученого капіталу на одноосібному приватному підприємстві


Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) являє собою загальний результат діяльності підприємства за відповідний період, це сума прибутку, отриманого від усіх видів діяльності, або сума непокритого збитку.
Це прибуток, що залишається у підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.
Згідно з Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку використанням прибутку є розподіл його між власниками (учасниками) підприємства (нарахування і виплата дивідендів), створення резервного капіталу та різні види реінвестування. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що методика визначення прибутку на підприємствах України не відповідає Міжнародним стандартам бухгалтерського обліку (МСБО). Витрати українських підприємств занижені, оскільки частина витрат розглядається як використання прибутку.
На думку автора, необхідно внести зміни до діючого законодавства з цього питання і привести національні стандарти у відповідність до міжнародних, оскільки поняття використання прибутку є надуманим, абстрактним, а діяльність підприємства — це реальність, яка пов'язана з одержанням доходів та виникненням витрат.
Для обліку нерозподіленого прибутку (непокритих збитків) використовують рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)», на якому обліковуються суми нерозподілених прибутків і непокритих збитків, а також суми прибутку поточного й минулого року, які були використані у звітному році.
Згідно з Планом рахунків цей рахунок має субрахунки, характеристику яких наведено в табл. 2.8.
Таблиця 2.9
Перелік субрахунків рахунка 44


Записи у бухгалтерському обліку операцій пов'язаних з наявністю і рухом прибутків та збитків, відображують на підставі розрахунків бухгалтерії, прийнятих засновником рішень щодо використання прибутку тощо (табл. 2.9).
Виправлення помилок за минулий рік, що виявлені в поточному році, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» відображується кореспонденцією рахунка 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» з рахунками бухгалтерського обліку відповідних об'єктів класів 1—6 [84].
Наступним видом власного капіталу є резервний капітал. Резервний капітал являє собою суму створених резервів.
Резерви створюють згідно з чинним законодавством або установчими документами за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.
Згідно з діючим законодавством щорічні відрахування до резервного капіталу не мають бути меншими ніж 5 % від отриманого прибутку звітного періоду.
Кошти резервного (страхового) капіталу використовуються відповідно до напрямів, передбачених в установчих документах: як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного капіталу покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації товариства тощо.


Для узагальнення інформації про стан і рух резервного капіталу підприємства в системі бухгалтерського обліку використовують рахунок «Резервний капітал». Підставою для записів на цьому рахунку є відповідним чином оформлені довідки та розрахунки бухгалтерії, створені на підставі наказів, установчих документів. Відображення операцій з руху резервного капіталу було наведено в табл. 2.10.
Розглянемо облік статутного капіталу одноосібного державного або муніципального підприємства.