Анализ финансовой отчетности

Сопко. Бухгалтерський облік капіталу підприємства (власності, пасивів)

Основи побудови обліку власного капіталу

Проблема відображення прав власників у бухгалтерському обліку має історичний характер, оскільки як ніяка інша залежить від форм господарювання та організаційно-правових форм ведення бізнесу. У зв'язку з цим зазначена проблема знаходиться в постійному розвитку. Провідну роль в удосконаленні обліку прав власників (власного капіталу) відіграють теоретичні розробки, спрямовані на розкриття сутності та змісту категорії капіталу як у цілому, так і окремих його складових, у тому числі власного капіталу. Власний капітал відіграє головну роль у створенні та розвитку підприємства і є головною економічною базою всього процесу діяльності підприємства. Застосування терміна «власний капітал» в Україні пов'язано з розвитком різних форм власності та різних організаційно- правових форм підприємств. В економічній літературі наводяться різні визначення власного капіталу. Узагальнюючи їх можна сформулювати таке визначення: власний капітал — це вкладення власників, власні джерел підприємства, що без визначеного терміну повернення внесені засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку. Складові власного капіталу відображають суму, яку власники передали в розпорядження підприємства як внески, або залишки у формі нерозподіленого прибутку, або яку суму підприємство одержало у своє розпорядження зі сторони без повернення від інших юридичних та фізичних осіб. Професор М. Т. Білуха пише, що власний капітал визначається вартістю майна суб'єкта господарювання, тобто чистими активами (різниця між вартістю майна і позиковим капіталом), і складається зі статутного, додаткового й резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та цільових (спеціальних) фондів[19]. Визначення терміна «власний капітал», які подаються різними вченими-економістами відрізняються не дуже суттєво. Прості тлумачення поняття «власний капітал» у бухгалтерському облік; суттєво відрізняється від тлумачення останнього в інших економічних науках. Можна виділити такі три підходи до визначення суті власного капіталу, як наведено на рис. 2.1.
Рис. 2.1. Підходи до визначення поняття власного капіталу Таким чином, як видно з рис. 2.1, наведені визначення поняття «власний капітал» принципово відрізняються. Для економічних наук власний капітал — це фінансові ресурси, що вкладаються в частину активів, відображені в пасиві балансу підприємства. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Фінансова звітність» та Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" наводять визначення власного капіталу підприємства виходячи із «залишкового» підходу, визначають його як частину активів, розглядаючи значно вужче. Виходячи з того, що власний капітал підприємства є різницею між вартістю його майна і борговими зобов'язаннями (Власний капітал = Активи - Зобов'язання), вживання терміна «активи» в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Фінансова звітність», на мою думку, є дещо некоректним. Бажано було б наблизити це визначення до економічної суті власного капіталу. Як бачимо з визначення терміна «власний капітал» за Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, бухгалтерське визначення не дає відповіді на питання, які критерії мають застосовуватись для визначення окремих складових частин власного капіталу. Зважаючи на економічний та правовий зміст власного капіталу, та для більш зрозумілого окреслення окремих його складових частин, визначення власного капіталу можна сформулювати таким чином: власний капітал — це сума власних коштів підприємства, отримана в результаті його діяльності, або від власників (учасників) у вигляді внесків, придбаних акцій, паїв тощо, або залишена на підприємстві безоплатно. Власний капітал як об'єкт обліку та управління має певні особливості (рис. 2.2).
Рис. 2.2. Особливості власного капіталу підприємства Отже, поняття «власний капітал» не має однозначного визначення. Це зумовлено його різноспрямованими функціями (рис. 2.3), які визначаються наявністю кількох суб'єктів економічних відносин, що мають різні інтереси стосовно власного капіталу. Цими суб'єктами є власники (засновники), кредитори та держава або муніципалітет. Відповідно до інтересів власників (засновників) сума власного капіталу відображає обсяг їхніх прав. Для кредиторів власний капітал засновника(ів) виступає критерієм оцінки його (засновника) надійності та гарантом виконання підприємством своїх зобов'язань. Стосовно державного та муніципального інтересу щодо власного капіталу підприємства, тo він полягає у зміцненні стабільності підприємства та його розвитку в інтересах усього суспільства.
Рис. 2.3. Функції власного капіталу У статті 2 Закону України «Про власність» у 1991 році було встановлено, що «Право власності — це врегульовані законом ' суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном» [181]. Цим Законом забезпечувалася стабільність правовідносин власності у державі. У розвиток Закону України був розроблений у 1993 році (Постанова КМУ від 04.05.1993 р. № 326) «Класифікатор форм власності», який діяв до 2004 року. Відповідно до Закону України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 року № 2408-ІІІ та на виконання планів державної стандартизації на 2000—2004 pp. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004 р. № 97 були скасовані старі (1994 року) та затверджені і введені в дію нові державні класифікатори України з класифікації форм власності (ДК.001:2004) та з класифікації організаційно-правових форм господарювання (ДК.002:2004), які встановлені Цивільним кодексом України (ЦКУ) та Господарським кодексом України (ГКУ). Новий класифікатор форм власності визначає п'ять форм власності в Україні, а саме: приватна; державна корпоративна; державна; комунальна; комунальна корпоративна. При цьому Державну корпоративну власність та комунальну корпоративну власність визначають стосовно до майна суб'єктів, у статутному капіталі яких частка державної чи комунальної власності перевищує 50 % чи становить величину, яка забезпечує відповідним органам державного управління або місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів. Суттєвим моментом для побудови бухгалтерського обліку в управлінні є розуміння призначення нового класифікатора. Як зазначається в Наказі про ДК 001:2004, Класифікатор призначено для використання органами державного управління та іншими користувачами для обліку, збирання і оброблення статистичної та адміністративної інформації щодо державної реєстрації, аналізу та узагальнення результатів економічної діяльності суб'єктів господарської (у т. ч. підприємницької) діяльності, ведення державних реєстрів: Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, Реєстру корпоративних прав держави та інших за формами власності. Класифікацію форм власності рекомендується використовувати разом з державним класифікатором ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» (КОПФГ). Об'єктами класифікації у КФВ є форми власності, встановлені чинним законодавством: Цивільним кодексом України (далі — ЦКУ) та Господарським кодексом України (далі — ГКУ).У Цивільному та Господарському кодексах України наведені нові визначення термінів права, власності суб'єктів та об'єктів права власності. Оскільки ці визначення мають суттєве значення для побудови бухгалтерського обліку пасивів (капіталу, власності), наведемо їх у повному визначенні.
Право власності — це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ЦКУ, ст. 316, 317).
Суб'єкти права власності — Український народ та інші учасники цивільних відносин: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом (ЦКУ, ст. 2, 318).
Право приватної власності. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, вартість та кількість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженим. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (ЦКУ, ст. 325).
Об'єктами права приватної власності є майно приватних та інших видів підприємств, господарських товариств та об'єднань (крім державних та комунальних), кооперативів, організацій, установ, закладів (крім державних та комунальних).
Право державної власності. У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, що належать державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ЦКУ, ст. 326).
Об'єктами права державної власності є майно:
державних та казенних підприємств, державних організацій, установ і закладів, що діють на основі державної власності (ГКУ, ST.73);
акції (частки, паї) держави у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (ГКУ ст. 14);яке не увійшло до статутних фондів акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації та приватизації;державних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (ГКУ, ст. 120).
Право комунальної власності. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ГКУ, ст. 327).
Об'єктами права комунальної власності є майно:
комунальних підприємств, організацій, установ, закладів, що діють на основі комунальної власності територіальної громади (ГКУ, ст. 78);
акції (частки, паї) територіальної громади у майні суб'єктів господарювання різних форм власності (ГКУ, ст. 24);
комунальних господарських об'єднань, які утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо) (ГКУ, ст. 120).
Виходячи з вищевикладеного, можна дати таке визначення терміна «власний капітал»: «Власний капітал — це вартісний вираз права особи на засоби підприємства (майно, активи), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб».
Оскільки мова йде про вартісний вираз, тобто вартість, важливим моментом є визначення цієї вартості. Для того щоб мати можливість більш точно визначити вартість власного капіталу як об'єкта бухгалтерського обліку, важливе значення має визначення організаційно-правової форми господарювання (додаток Д).
Організаційно-правова форма господарювання — це форма здійснювання господарської (зокрема підприємницької) діяльності з відповідною правовою основою, яка визначає характер відносин між засновниками (учасниками), режим майнової відповідальності за зобов'язаннями підприємства (організації), порядок створення, реорганізації, ліквідації, управління, розподілу одержаних прибутків, можливі джерела фінансування діяльності тощо.
Значний вплив на побудову власного капіталу має його структура.
На структуру власного капіталу підприємства в першу чергу впливає його місце і роль в економічній системі, тобто його належність до відповідної організаційно-правової форми, мети діяльності, форми власності, розміру та інших класифікаційних ознак (рис. 2.4).


Рис. 2.4. Класифікація підприємств
В основу першої класифікації підприємств — за метою діяльності — покладено саме мету створення підприємства. Підприємство, що має на меті одержання прибутку, є підприємницьким. Якщо ж мета підприємства інша (благодійність тощо), воно відноситься до типу не підприємницьких. Підприємницькі підприємства є основою ринкової економіки. Саме вони і є об'єктом нашого наступного розгляду.
В основі другої класифікації підприємств — за формою власності — залежність від виду власності на майно підприємства. У зв'язку з цією залежністю всі підприємства поділяються на п'ять видів: приватні, державні корпоративні, державні, комунальні (муніципальні) та комунальні (муніципальні) корпоративні. Ця класифікація відповідає Державному класифікатору форм власності ДК 001:2004. У ринковій економіці переважають приватні підприємства.
Наступну класифікацію підприємств — за розміром — Проводять з урахуванням кількості працюючих та розміру виручки підприємства. До розмірів, які впливають на віднесення підприємства до тієї чи іншої категорії, відносять такі показники: величина капіталу (майна) підприємства, чисельність працівників, обсяг виробленої продукції. У нашій країні головним критерієм, яким керуються при віднесенні підприємства до певної категорії, є чисельність зайнятих на підприємстві, у зв'язку з чим виділяють малі, середні та великі підприємства.
Відповідно до Державного класифікатора ДК 002:2004, за організаційно-правовою формою підприємства групують у вісім груп (додаток Д). В основу цієї класифікації покладені різні критерії: види власності, способи мобілізації капіталу, необхідного для створення підприємства, форми управління та контролю за підприємством з боку власників, способи присвоєння і розподілу доходів підприємства, характер матеріальної відповідальності підприємства за своїми обов'язками тощо.
Стосовно підприємств, які за формою власності відносяться до категорії приватних, їх можна поділити на три групи, а саме:
індивідуальні;
партнерські (товариства);
корпоративні.
Ця багатогранність класифікаційних ознак підприємств спричинила наявність в економічній літературі на сьогодні, велику кількість напрямів класифікації власного капіталу підприємства. А це, у свою чергу, призвело до різнобою в тлумаченні методик бухгалтерського обліку власного капіталу. У табл. 2.1 наведено основні напрями класифікацій власного капіталу, що використовуються нині в економічній літературі.
Крім наведених у табл. 2.1, в економічній літературі існує й ряд інших підходів до визначення структури власного капіталу. Зокрема, деякі автори поділяють власний капітал на інвестований засновниками (учасниками, акціонерами) та створений фірмою за час діяльності.
Мною пропонується загальна структура власного капіталу підприємства, як наведено на рис. 2.5.
Таблиця 2.1
Основні напрями щодо визначення структури власного капіталу




Рис. 2.5. Структура власного підприємницького капіталу
Як видно з рис. 2.5, загальна структура власного капіталу складається з таких складових частин.
1. Капітал власників — сума капіталу, внесеного засновниками. Ця сума складається з двох частин:
Реєстрований — сума власного капіталу, згідно з установчими документами за винятком неоплаченого та вилученого капіталу.
Не реєстрований — тобто додатково вкладений Засновниками — результат від продажу акцій власної емісії або додаткові внески засновників на збільшення реєстрованого капіталу підприємства після прийняття рішення про таке збільшення, але до проведення державної реєстрації цих змін тощо.
2.Капітал створений у процесі діяльності — тобто отриманий у результаті діяльності суб'єкта (окрім результату від продажу акцій власної емісії), це сума резервного капіталу та нерозподіленого прибутку (або мінус непокриті збитки).
3.Інший додатковий не вкладений власниками — формується за рахунок безоплатно отриманого майна, індексації майна, тощо.
Крім того, поки що серед рахунків обліку власного капіталу є рахунки обліку відокремлених від нього об'єктів:
Страхові резерви;
Цільове фінансування і цільові надходження;
Забезпечення майбутніх витрат і платежів.
Таким чином, на мою думку, запропонована загальна структура власного капіталу підприємства дає змогу з більшим розумінням визначати його складові частини з урахуванням виду виникнення.
Як уже зазначалось неоднозначність у визначенні загальної структури власного капіталу призвела до неоднозначності трактувань в економічній літературі й окремих складових частини власного капіталу.
Так, Глен А. Велш, Даніел Г. Шорт вважають, що акціонерний капітал — це сума інвестицій, здійснених акціонерами [47].
Е. С. Хендріксен, М. Ф. Ван Бреда ототожнюють інвестиційний капітал зі статутним капіталом. Вони пишуть, що «... в більшості великих корпорацій нерозподілений прибуток стає найбільш суттєвою часткою інвестиційного капіталу без здійснення формальних дій з боку Ради директорів фірми і називають його капіталізованим нерозподіленим прибутком» [254]. %
С. Ф. Голов, В. І. Єфіменко зауважують, що власний капітал корпорацій формується акціями, тобто коштами інвесторів [55].
В. В. Сопко вважає, що основною функцією статутного капіталу є інвестування діяльності підприємства [221].
Б. Нідлз, X. Андерсон, Д. Колдуелл під реінвестованим прибутком розуміють частину прибутку, одержаного від комерційної діяльності, який не підлягає розподілу між акціонерами і знову буде внесений у бізнес [124].
В. Д. Новодворський, А. Н. Хорін, В. Т. Слабінський під поняттям «капітал» розуміють запаси коштів, створені першо-початковими внесками власників. А навіть якщо і не початковими, то додатковими, але в будь-якому випадку такими, що надійшли зі сторони, тобто не пов'язані з внутрішніми процесами на підприємстві [132].
У підсумку недооцінюються реінвестиції, тобто поповнення статутного капіталу підприємства за рахунок чистого прибутку, спрямованого на подальше розширення і розвиток діяльності.
Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку визначають власний капітал як частку активів підприємства, що залишилася після вирахування всіх його зобов'язань, і поділяють його на дві частини: авансований капітал (contributed capital) і реінвестований (нерозподілений) прибуток (retained earnings) [113].
Проте незалежно від того, хто і як трактує ті чи інші складові частини структури власного капіталу, його загальні розміри, що відображаються у звітності, залежать від реальної оцінки активів, об'єктивності облікових даних щодо розрахунків з кредиторами та державою, оскільки основна проблема полягає в тому, що як у міжнародній, так і у вітчизняній практиці загальна величина власного капіталу, виходячи з балансового методу, визначалася і визначається за залишковим принципом: активи мінус зобов'язання.
Слід відзначити, що розміри власного капіталу для зовнішніх користувачів інформації є мірилом щодо відповідальності підприємства і захисту прав кредиторів. При здійсненні господарської діяльності, кредитуванні підприємства, інвестиційних вкладеннях у підприємницьку діяльність, інших господарських відносинах, за інших однакових умов, перевага надається підприємствам, де переважає сума власного капіталу.
Стосовно ж деталізації структури власного капіталу за видами, то, на мою думку, наявність або відсутність того чи іншого виду власного капіталу в його структурі залежать, у першу чергу, від організаційно-правової форми підприємства, а для приватних за формою власності підприємств — ще й від належності до тієї чи іншої групи (табл. 2.1) і Крім того, і на структуру власного капіталу впливають також вимоги законодавства щодо реєстрації внесків учасників.
Таблиця 2.1
Види та складові частини власного капіталу


Відповідно до цих вимог і виділяється статутний капітал (або пайовий), реєстрація якого є обов'язковою, та інший капітал, який не підлягає реєстрації. Вони виконують різні функції.
Статутний капітал. Основною функцією статутного капіталу є забезпечення регулювання відносин власності, його розмір фіксується в установчих документах і не може бути меншим за встановлену законодавством величину, а там, де законодавство не вимагає реєстрації вступних внесків засновників, статутний капітал як вид може бути відсутнім.
Пайовий капітал. Цей вид капіталу використовують кредитні спілки, підприємства споживної кооперації та інші колективні підприємства, у яких в установчих документах фіксуються внески засновників у вигляді паїв, пайових внесків. Пайовий капітал складається із суми пайових внесків усіх членів спілки, як індивідуальних так і колективних.
Неоплачений капітал. Даний вид капіталу притаманний там підприємствам, у яких є в наявності статутний або пайовий. Він виникає завдяки тому, що згідно із законодавством підприємство може розпочати свою діяльність маючи в наявності не повністю сформованими вказані види капіталу. Цей вид капіталу являє собою суму боргових вимог до засновників щодо внесків до статутного (пайового) капіталу.
Вилучений капітал. Цей вид капіталу притаманний корпоративним підприємствам. Акціонерне товариство має право викупити в акціонера оплачені ним акції. Акції викуповуються з метою їх наступного анулювання або перепродажу, чи розповсюдження серед інших осіб. Вилучений капітал являє собою фактичну собівартість викуплених акцій власної емісії. Викуплені акції мають бути реалізовані чи анульовані протягом року. У цей період розподіл прибутку акціонерного товариства здійснюється без урахування викуплених власних акцій.
Додатковий капітал (додаткові внески засновників). Цей вид капіталу виникає на партнерських та підприємствах за рахунок внесення засновниками додаткових внесків на добровільних засадах з метою забезпечення розвитку підприємства. Рішення про і додаткові внески приймається загальними зборами колективу. Додаткові внески не збільшують суму статутного капіталу, не порушують співвідношення часток у статутному капіталі і не реєструються в державних органах. Ці додаткові внески мають бути повернені засновниками.
Інший додатковий капітал. До нього включаються різноманітні інші вкладення до власного капіталу, які не є реєстрованими, отриманими в результаті діяльності підприємства і не відносяться до двох попередніх видів власного капіталу. До нього включається вартість безоплатно отриманого майна, індексації майна, тощо.
Резервний капітал. Цей вид капіталу притаманний усім типам підприємств. Резервний капітал являє собою суму резервів, утворених згідно з чинним законодавством або установчими документами за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.
Нерозподілений прибуток / непокриті збитки. Цей вид капіталу являє собою чистий фінансовий результат діяльності підприємства після виплати доходів власникам та формування резервного капіталу.
Бухгалтерський облік як інформаційна система не може залишитися осторонь від процесів економічних перетворень, які відбуваються в Україні в останні роки. Якісні зміни, що відбулися і ще тривають в господарському житті нашої країни, об'єктів господарювання, вимагають науково обґрунтованої перебудови бухгалтерського обліку, його методології та організації. Формування багатоукладної економіки значно розширили коло зацікавлених користувачів бухгалтерської інформації щодо власності і фінансово-майнового стану суб'єктів господарювання та результатів їх господарської діяльності. Відповідно зростають вимоги щодо повноти і достовірності бухгалтерської інформації. Виходячи з цього, в роботі питання обліку власного капіталу розглядаються через призму економічної сутності явища та його правової форми.
Подання інформації про стан та рух власного капіталу підприємства регламентується П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал» [162]. У ньому визначаються: загальні положення; зміст статей звіту про власний капітал; розкриття інформації в примітках до фінансових звітів.
З метою узагальнення даних про стан та рух власного капіталу підприємства Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств та організацій передбачено рахунки класу 4 [84].
У табл. 2.2 наведено перелік рахунків класу 4, на яких відображуються рух складових частин власного капіталу та деяких інших видів капіталу, що Планом рахунків передбачено обліковувати на рахунках цього класу.
Таблиця 2.2
ПЕРЕЛІК РАХУНКІВ ДЛЯ ОБЛІКУ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ


За даними цих рахунків формується Звіт про власний капітал.
Для обліку майже кожного виду власного капіталу передбачено окремий рахунок. З назви рахунка вже видно, яка саме інформація накопичується на ньому.
Так, для обліку реєстрованого капіталу передбачено декілька рахунків.
Інформація про стан та зміни стану зафіксованої в установчих документах суми внесків засновників підприємства відображується на рахунках 40 «Статутний капітал» та 41 «Пайовий капітал», а рахунки 46 «Неоплачений капітал» та 45 «Вилучений капітал» призначені для регулювання зареєстрованої суми до фактично наявної величини суми внесків.
Для обліку Додатково вкладеного та іншого додаткового капіталу застосовують субрахунки рахунка 42 «Додатковий капітал».
Для обліку складових частин власного капіталу, створеного за рахунок діяльності, застосовуються рахунки 43 «Резервний капітал» та 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)». При цьому на окремих субрахунках цього рахунка обліковуються прибутки і окремо збитки.
Стосовно рахунка 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» необхідно зазначити, що на ньому відображуються чисті фінансові результати згідно з фінансовим обліком.
Загальну схему обліку власного капіталу в системі рахунків бухгалтерського обліку наведено на рис. 2.6.
Основними господарськими операціями, зображеними на схемі, є:
1-реєстрація статутного (пайового) капіталу
2- внесення засновниками внесків до статутного капіталу, у тому числі:
2а -грошовими коштами;
2б -товарно-матеріальними цінностями некапітального характеру.
Згідно з положенням пpo документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку всі операції з власним капіталом мають бути документально оформлені. У табл. 2.3 наведено основні первинні документи, на підставі яких відображаються в обліку вказані операції.


Рис.2.6, Загальна схема обліку власного капіталу
2в-необоротними активами;2г-послугами;3,-відображення фінансового результату3 діяльності, у тому числі:; За-прибутки; 3б-збитки; 4-введенім в експлуатацію необоротних активів,створених за рахунок внесків заставників; 5-нарахування; 6-збільшення статутного капіталу; 7-зменшення статутного капіталу;8-викуп повністю оплаченої частки (акцій); 9- -оплата викупленої частки (акцій);10-списання суми перевищення номінальної вартості над ціною викупу;
Таблиця 2.3
Перелік первинних документів, які застосовуються в операціях з руху власного капіталу


Як свідчать дані таблиці, бухгалтерському обліку крім вкладеного і накопиченого капіталу застосовуються поняття «неоплачений» та «вилучений» капітал. Наявність цих складових частин власного капіталу пояснюється передусім тим, що головною функцією власного капіталу є надання достовірної інформації про наявність реальних активів, переданих підприємству в обмін на корпоративну права або фактично створених у процесі діяльності. Тому з метою нівелювання штучного збільшення загальної суми власного капіталу необхідне застосування цих коригуючих показників.
Розмір власного капіталу залежить від багатьох факторів, серед яких можна виділити такі:
інвестиції (призводять до збільшення власного капіталу);
прибутки, отримані в результаті діяльності (збільшують розмір власного капіталу);
вилучення частки засновником (зменшує розмір власного капіталу);
витрати, пов'язані з використанням власного капіталу (виплата дивідендів, покриття раніше отриманих збитків тощо).
Оцінка внесків до статутного капіталу здійснюється у грошовій одиниці України за спільним рішенням учасників, згідно з установчими документами. Формування статутного капіталу за рахунок внесків засновників є обов'язковим пунктом в установчих документах підприємства. Величина статутного капіталу, вказана в установчих документах, підлягає обов'язковій реєстрації у державному реєстрі господарюючих одиниць.
Оскільки за сутністю та змістом кожний з компонентів власного капіталу (див. табл. 2.2) незважаючи на різні форми власності та види діяльності мають багато спільного, ці спільні риси викладемо в цьому параграфі.
Як уже зазначалось, складові власного капіталу відображають суму, яку власник (власники, засновники) передав у розпорядження підприємства як внески чи залишив у формі нерозподіленого прибутку, або суму, що її підприємство одержало у своє розпорядження ззовні (від інших підприємств) без повернення.
У світовій практиці у формуванні власності (капіталу) засновників підприємства розрізняють (за економіко-правовим характером) два поняття:
вклади;
додаткові внески засновників.
Вклади та додаткові внески виконують різні функції.
Усі складові є власністю засновників (учасників). Але вклади виконують незрівнянно більше функцій і мають значно глибший зміст, аніж просте внесення додаткових коштів (майна), зокрема № таких, що залишилися у складі власного капіталу як нерозподілений прибуток.
Вклад — це частка засновника (учасника) у статутному (пайовому) капіталі підприємства, яка виконує такі функції:
інвестування діяльності підприємства (це першочергове джерело формування майна підприємства);
регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо). Це особливо важливо
у разі виходу учасника (засновника) з підприємства або коли йдеться про правонаступництво тощо;
управління підприємством (адже кількість голосів кожного учасника дорівнює його частці (вкладу) або пропорційна до неї).
Додатковий внесок — це частка засновника (учасника) в інших формах власного капіталу підприємства — резервному, страховому чи іншому виді та нерозподіленому прибутку (непокритому збитку) минулих років.
Найсуттєвіші відмінності в обліку формування наявності та руху власного капіталу стосуються саме статутного капіталу. Щоб не повторюватися в окремих розділах наведемо їх зараз.
Необхідною умовою підприємницької діяльності є наявність початкового капіталу. Це забезпечує фінансування процесів придбання і використання господарських ресурсів з метою отримання прибутку. В офіційних документах для визначення капіталу, внесеного засновниками чи учасниками підприємства, використовується термін «Статутний капітал». Статутний капітал — це сукупність внесків (у вартісному виразі) учасників (засновників) у майно підприємства, що створюється в розмірах, визначених установчими документами, з метою забезпечення його діяльності.
Будь яке підприємство має за мету зайняти своє місце на ринку, а для досягнення цього необхідні адекватні засоби. Для створення підприємства майбутній власник повинен вирішити безліч складних питань і одним з них є гопання бухгалтерського обліку частки кожного з засновників, яка була внесена до статутного капіталу та може мати різні форми:
майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
цінні папери;
права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність);
грошові кошти, у тому числі в іноземній валюті.
В Україні на сьогодні найбільш поширеною формою підприємницької діяльності € господарські товариства, якими визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності, до яких належать:
акціонерні товариства;
товариства з обмеженою відповідальністю;
товариства з додатковою відповідальністю;
повні товариства;
командитні товариства.
Товариства можуть займатись будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Створюються і діють товариства на підставі установчого договору та статуту. Важливими елементами установчих документів товариства є інформація про розміри і порядок створення статутного капіталу.
Підсумовуючи вищевикладене можна сказати, що сума власного капіталу являє собою загальну вартість засобів, отриманих від засновників у різній формі з повною передачею права власності на ці засоби підприємству, або залишених засновниками на підприємстві, а також отриманих у процесі діяльності підприємства (як у результаті власної діяльності, так і безоплатно).
Величина власного капіталу є важливою економічною категорією, оскільки вказує на платоспроможність підприємства. Особливістю цієї категорії є невизначеність власного капіталу з огляду на його місцезнаходження на підприємстві. Тому питання обліку власного капіталу є дуже актуальними і більш детально відображення в обліку операцій з формування та руху власного капіталу підприємства розглянемо у наступних параграфах.