Анализ финансовой отчетности

Сопко. Бухгалтерський облік капіталу підприємства (власності, пасивів)

Напрями побудови бухгалтерського обліку в управлінні пасивами (капіталом, власністю)

Управління — це безперервний процес забезпечення функціонування системи для досягнення нею запрограмованої (запланованої) мети відповідно до прийнятої програми. Наведене характеризує управління як динамічний процес руху до мети свого об'єкта під керівництвом його суб'єкта. Система управління функціонує через загальні функції — планування, облік, аналіз, контроль, стимулювання, регулювання. Кожний з елементів його об'єкта (функція, параметр, підрозділ тощо) так само системно управляється відповідно до загальної мети крізь відокремлені цілі та локальну мету конкретного об'єкта. Процес управління стосується грошових потоків, фінансування підприємства, інвестиційної політики, кадрової політики, процесів придбання, виробництва і збуту, а також багатьох інших аспектів діяльності підприємства. Увесь процес управління підприємством у загальному вигляді складається з трьох рівнів, як наведено на рис. 1.7. На кожному рівні прийняття будь-якого обґрунтованого управлінського рішення на підприємстві неможливе без детального обліку, економічного контролю та аналізу як фінансового складу підприємства в цілому, так і окремих його складових частин, у тому числі й капіталу, залученого до діяльності підприємства. Це покликано забезпечити необхідною інформацією управлінський персонал підприємства, який відповідає за планування, організацію, контроль та аналіз господарсько-фінансових операцій і приймає в межах своєї компетенції різноманітні адміністративні рішення.
Рис. 1.7. Рівні управління підприємством Без наявності чіткої своєчасної повної інформації про поточну діяльність неможливо дієво планувати на майбутнє. Оскільки ефективність функціонування підприємств в умовах ринку на підставі виважених управлінських рішень багато в чому залежить від якості даних обліку, контролю та аналізу процесів, що супроводжують господарсько-фінансову діяльність, не можна залишити поза увагою історичний аспекигенезису обліку відповідно до загальних облікових принципів, які використовуються. У світовій практиці бухгалтерський облік у межах підприємства може поділятися на два різновиди — фінансовий та внутрішньогосподарським, відмінності між якими наведено у табл. 1.1. Таблиця 1.1 Порівняльна характеристика фінансового та внутрішньогосподарського (управлінського) обліку за міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (МСБО)
Колишня вітчизняна та сучасна міжнародна концепції обліку мають, з одного боку, певну схожість (орієнтацію на користувача інформації), а з іншого — значні розбіжності, насамперед пряме використання даних бухгалтерського внутрішньогосподарського (управлінського) обліку безпосередньо для прийняття управлінських рішень менеджерами підприємства. Значущість бухгалтерського обліку для управління капіталом підприємства полягає в тому, що він являє собою систему збирання, виміру, обробки і передачі інформації для прийняття виважених управлінських рішень. За окремими оцінками «облік як одна із функцій управління незалежно від форм власності й типу економічних відносин обслуговує управлінський процес, створюючи понад 80 % інформаційної бази управлінських рішень, що приймаються» [139, с. 4]. До такого виду обліку, як фінансовий, «більшою мірою відносяться аспекти минулої діяльності, призначеної для зовнішньої звітності, тобто він служить для надання фінансової інформації таким зацікавленим сторонам, як інвестори, кредитори і державні органи» [42, с. 9]. Вагомою є побудова внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Наприклад, документи Національної федерації бухгалтерів США трактують внутрішньогосподарський (управлінський) облік як процес пізнання, оцінки, накопичення, аналізу, підготовки, тлумачення і повідомлення фінансової інформації, що використовується управлінським апаратом для планування, визначення вартості та контролю в межах підприємства [267, с. 8—9]. Та цим складові даного процесу не вичерпуються, оскільки жодне підприємство не функціонує у вакуумі, а відтак, має готувати фінансові звіти для різних органів державного регулювання.
На відміну від фінансового обліку підприємницького капіталу у внутрішньогосподарському (управлінському) обліку вдаються до додаткової документації, наприклад такої, як фінансові звіти, включаючи звіти про рух грошових коштів, та різних фінансових відомостей. Таким чином, даний обліковий метод використовується на практиці для здійснення підприємством функцій планування, контролю, аналізу та прийняття рішень.
Як зазначалося на самому початку (підрозділ 1.1), до процесу діяльності суб'єкта господарювання залучається власний капітал і у подальшому до процесу діяльності поступово залучається інший капітал, чужий стосовно до засновників. Усе це разом складає підприємницький капітал. А з точки зору балансового подання фінансового стану господарюючого суб'єкта — пасиви.
З огляду на важливість капіталу для досягнення загальної мети підприємствами весь капітал (пасиви, власність) підприємства виділяється в окремий об'єкт управління, а в системі управління необхідно визначити спеціальну підсистему управління капіталом з його плануванням, обліком, контролем, аналізом, стимулюванням розвитку та регулюванням. Система управління капіталом підприємства — складна комплексна система. Вона передбачає обґрунтоване планування, чітку організацію обліку кожної складової частини капіталу, кожного виду капіталу, дієвий контроль за його загальним рівнем, окремими статтями та всебічний аналіз.
Відповідно до П(С)БО 1 та МСБО «Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів» зобов'язання — це обов'язок чи відповідальність діяти певним чином. Зобов'язання виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.
Цими стандартами визначено, що зобов'язання визнається у балансі, коли ймовірно, що в результаті погашення теперішнього зобов'язання відбудеться вибуття ресурсів, які могли б забезпечити надходження майбутніх економічних вигод, а сума, за якою буде погашено зобов'язання, може бути достовірно виміряна.
Стандарти далі визначають, що зобов'язання — це теперішня заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, від погашення якої очікується вибуття з підприємства ресурсів, які втілюють у собі майбутні економічні вигоди.
Усе правильно. Але у наведеному переліку до зобов'язання віднесені тільки такі об'єкти:
отримання товарів у кредит;
позики;
нарахування податків і витрат, які будуть сплачені пізніше;
виплата або передача активів;
надання послуг;
заміна або інше зобов'язання;
перетворення у власний капітал.
Чомусь немає самого власного капіталу, хоча власний капітал формує частину зобов'язань підприємства перед засновниками. З правового ж боку, позичальники мають переважне право власності (підкреслено автором) перед засновниками. Тому не можна так розглядати пасиви.
Пасиви — це право власності. А капітал як термін означає власність.
Якщо розглядати весь капітал, залучений до господарювання, з погляду прав власності у момент його залучення, то можна констатувати таке:
початок підприємницької діяльності супроводжується залученням капіталу власників, засновників — це початковий капітал;
процес діяльності господарюючого суб'єкта супроводжується взаємодією з іншими суб'єктами підприємницької діяльності із тимчасовим запозиченням їх коштів — залучається позиковий капітал на основі контракту (зобов'язання за контрактом);
отримання доходу та прибутку супроводжується їх створенням, розподілом та перерозподілом у формі податків, зборів і платежів, а це означає, що тимчасово залучаються створений суспільний капітал (до моменту сплати) та власний капітал.
Таким чином, автором пропонується виділити складові частини підприємницького капіталу, як наведено на рис. 1.8.
Як видно з рис. 1.8, нами пропонується виділити три складові частини підприємницького капіталу — Власний, Позиковий, Суспільний.
«Позиковий капітал» і «Суспільний капітал» разом складають усім відомі «Зобов'язання» і є тимчасово залученим до господарювання капіталом, оскільки те, що позичено, необхідно повернути, а те, чим «поділились», — необхідно віддати.
Проте слід розуміти, що з метою управління капіталом необхідно чітко розмежувати зобов'язання, що виникають у процесі взаємодії з іншими суб'єктами господарювання на основі контрактів від зобов'язань, що виникають у процесі створення нового продукту та належить внести до суспільних фондів (податки, збори, платежі).
Таким чином, усю підсистему управління капіталом можна поділити на три складові частини — управління власним капіталом, управління суспільним капіталом та управління позиковим капіталом.
Кожна складова частина являє собою окрему підсистему управління, для якої нами пропонується така схема управління з основним сегментами, як наведено на рис. 1.9.
Управління капіталом підприємства є однією з найважливіших ланок системи управління діяльності підприємства. Про актуальність цього управління свідчить активний розвиток в останні десятиріччя його теоретичного обґрунтування і ефективні форми практичного його здійснення. Коло питань, що вирішується менеджментом капіталу, досить велике, оскільки схвалювані управлінські рішення нерозривно пов'язані з усіма основними видами діяльності підприємства і всіма стадіями його життєвого циклу, починаючи зі створення. Капітал як об'єкт управління надає управлінцям велике поле діяльності для ухвалення стратегічних і оперативних управлінських рішень, направлених на успішну реалізацію місії і базової корпоративної стратегії підприємства.
З ефективним управлінням капіталом пов'язані основні моменти сфери фінансового розвитку підприємства — формування фінансових ресурсів, їх розподіл за напрямами господарської діяльності підприємства.
На сьогодні сучасна система управління капіталом має великий арсенал прогресивних технологій та інструментів, які дозволяють успішно вирішувати головну мету функціонуванню підприємства — забезпечувати підвищення добробуту власників на основі зростання його ринкової вартості.


Рис. 1.9. Побудова управління капіталом (пасивами, власністю) підприємства


Управління капіталом підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
1. Формування достатнього обсягу капіталу, який забезпечує необхідний економічний розвиток підприємства. Це завдання реалізується шляхом визначення загальної потреби в капіталі для фінансування необхідних підприємству активів у процесах діяльності, формування можливостей фінансування оборотних і необоротних активів, розробки системи заходів щодо залучення різних форм капіталу.
2. Ефективний розподіл сформованого капіталу за видами діяльності і напрямами використання. Це завдання реалізується шляхом дослідження можливостей ефективного використання капіталу в окремих видах діяльності підприємства і господарських процесах; формування обсягів майбутнього використання капіталу, які забезпечать ефективність його функціонування і зростання ринкової вартості підприємства.
3. Розроблення методів досягнення максимальної дохідності капіталу за передбачуваного рівня фінансового ризику. Забезпечення максимальної прибутковості капіталу може бути досягнуто на стадії його формування за рахунок оптимізації співвідношення власного і позикового видів капіталу, що залучається. Залучення капіталу в таких формах, які в конкретних умовах господарювання здатні принести підприємству найвищий рівень прибутку. Вирішуючи це завдання, необхідно мати на увазі, що максимізація рівня прибутковості капіталу досягається, як правило, за істотного зростання рівня фінансування ризиків, пов'язаних з його формуванням, оскільки між цими двома показниками існує прямий зв'язок. Тому максимізація прибутковості капіталу, що сформований, має забезпечуватися в межах фінансового ризику, конкретний рівень якого встановлюється власниками.
4. Розроблення заходів щодо мінімізації фінансового ризику, який пов'язаний з використанням капіталу, за певного рівня його прибутковості. Зменшення рівня ризиків може бути забезпечено шляхом оптимізації структури капіталу, що залучається, уникнення окремих фінансових ризиків, ефективних форм внутрішнього та зовнішнього страхування.
5. Розробка заходів щодо можливої постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Така рівновага можлива при забезпеченні оптимальної структури капіталу, що залучається і його авансуванням в необхідних об'ємах у високоліквідні види активів.
6. Розроблення заходів щодо можливості достатнього рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників. Даний фінансовий контроль можливий за наявності контрольного пакета акцій (контрольної частки в пайовому капіталі) в руках первинних засновників підприємства. При подальшому формуванні капіталу в процесі розвитку підприємства необхідно стежити за тим, щоб залучення власного капіталу із зовнішніх джерел не призвело до втрати фінансового контролю і поглинання підприємства сторонніми інвесторами.
7. Розроблення заходів щодо забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства. Фінансова гнучкість характеризує здатність підприємства швидко формувати на фінансовому рівні необхідний обсяг додаткового капіталу за появи несподіваних високоефективних інвестиційних пропозицій. Це забезпечується в процесі формування капіталу за рахунок оптимізації співвідношення власного і позикового капіталу, строків залучення капіталу, зниження рівня фінансових ризиків, своєчасних розрахунків з партнерами.
8. Розроблення заходів щодо оптимізації обороту капіталу. Це завдання спрямоване на вирішення питань ефективного управління потоками різних форм капіталу в процесі окремих циклів обороту на підприємстві.
9. Розроблення заходів щодо своєчасного реінвестування капіталу, що забезпечить необхідний рівень ефективної діяльності підприємства. Рівень ефективності майбутньої господарської діяльності підприємства, що створюється, багато в чому визначається цілеспрямованим формуванням його власного капіталу.
Перехід від адміністративно-командної економіки, коли кожний крок господарсько-фінансової діяльності підприємства регламентувався з боку керівних управлінських органів, а власником усього була держава, до ринкових відносин з розгалуженою структурою форм власності підвищує відповідальність керівників підприємств за якість роботи. Практика господарювання в країнах з розвиненою ринковою економікою цілковито підтверджує наведене.
При цьому для ефективного розвитку підприємства не можна обмежуватися розробкою лише короткострокових планових завдань. Необхідно розробляти й більш далекоглядні напрями розвитку господарсько-фінансової діяльності підприємства.
Водночас план залучення капіталу до діяльності підприємства має бути органічно пов'язаним з іншими розділами комплексного плану розвитку підприємства.
Інформаційна база управління капіталом необхідна як керівництву конкретного підприємства, так і його зовнішнім контрагентам, зацікавленим у найкращій фінансовій результативності функціонування даного об'єкта. Вона має складатися з нормативної, довідкової, облікової інформації, даних спеціальних досліджень (наприклад, маркетингова інформація) тощо.
Облікова інформація є основою для прийняття дієвих управлінських рішень. Довідкова ж інформація допомагає проводити порівняльний аналіз ефективності управління капіталом на конкретному підприємстві.
Таким чином, мова йде про необхідність наявності внутрішньої та зовнішньої (баланс, звіт про прибутки та збитки, звіт про рух власного капіталу, звіт про рух грошових коштів) інформаційної бази управління капіталом або про можливість оперативної та якісної трансформації першої у другу. У США, наприклад, для зовнішніх користувачів складається коротка фінансова звітність у багатоступінчастій і одноступінчастій формах [105].
Наявність нормативної інформації дозволяє в стислі терміни, обґрунтовано та чітко розрахувати окремі частини структури суспільного капіталу.
Виходячи з вище зазначеного, взаємозв'язок між інформаційними потоками та управлінськими рішеннями щодо підприємницького капіталу може бути таким, як наведено на рис. 1.10.


На нашу думку, інформаційна база управління капіталом як складова частина інформаційної системи управління на підприємстві в цілому повинна базуватися на принципах повноти, системності, достовірності, значущості, корисності, зрозумілості, співставлення, постійності, суттєвості, оперативності і, нарешті, що дуже важливо, ефективності.
Разом з тим потрібно враховувати одну особливість. Як зазначає Бюро бухгалтерських стандартів США (Financial Accounting Standards — FASB), «інформація, що надається у фінансовій звітності, може базуватися і на приблизних, а не на точних вимірах. Ці дані часто базуються на здогадних оцінках, умовних класифікаціях, суб'єктивних узагальненнях і розподілах за будь-якою ознакою.
Результат господарської діяльності в економіці, що динамічно розвивається, не визначений і випливає із взаємодії безлічі різних факторів.
Таким чином, незважаючи на ауру точності, яка, як може здатися, оточує фінансову звітність у цілому і форми звітності зокрема, виміри, що в них використовуються, за невеликими винятками є приблизними і базуються більше на правилах і припущеннях, ніж на точних значеннях» [50, с. 96]. Таке визначення значною мірою може характеризувати і вітчизняну практику в цій сфері.
Слід звертати більшу увагу на застосування інформаційних (особливо внутрішньогосподарських та зовнішніх) джерел та сучасних методичних прийомів. Окрім того, поліпшенню інформаційного забезпечення управлінського процесу сприятиме більш чітка спрямованість інформаційних потоків на конкретні управлінські функції.
Тобто йдеться про необхідність налагодження на підприємствах якісної планової, організаційної, облікової, контрольної, звітної, аналітичної та регулюючої інформації.
Проте для досягнення Високого кінцевого результату замало лише налагодити відповідні (водночас диференційовані та взаємопов'язані) інформаційні потоки. Не менш важливо запровадити на кожному підприємстві надійну систему накопичення, обробки й використання інформації, необхідної для управління капіталом.
Між ефективністю управління капіталом та фінансовими результатами діяльності підприємства існує прямий взаємозв'язок.
Проте проблема взаємозв'язку між ефективністю управління капіталом (пасивами, власністю) та фінансовими результатами діяльності підприємств на сьогодні залишається до кінця не дослідженою.
Це зумовлено тим, що:
відчувається відсутність системи показників соціально- економічної ефективності управління капіталом (пасивами, власністю);
бракує сучасних методів розрахунку таких показників;
недостатньо досліджений взаємозв'язок між критеріями ефективності управління капіталом підприємства в цілому, а також критеріями ефективності управління залучення окремих частин та видів капіталу;
робиться надмірний акцент на економічному аспекті, а правовому та соціальному приділяється надто мало уваги.
Водночас підвищення ефективності управління капіталом (пасивами, власністю), його складових частин неможливе без виміру його ефективності на основі визначення системи її показників. Призначення останніх полягає в тому, що вони є не лише найважливішими інструментами планування, обліку, контролю та аналізу капіталу та його складових частин на конкретному об'єкті, а й дозволяють поєднати особисті, колективні та суспільні інтереси. Система показників ефективності управління капіталом підприємства обов'язково має складатися з показників економічної та соціальної ефективності (хоча останні дуже важко піддаються формалізації).
Отже, досягнення належного рівня управління підприємницьким капіталом потребує зваженого підходу до всіх складових цього процесу: обліку, контролю та аналізу. Проте головним питанням залишається побудова обліку капіталу (пасивів, власності) як у цілому, так і окремих його складових.