Анализ финансовой отчетности

Гура. Облік видів економічної діяльності

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

Згідно з п. П(С)БО 16, підприємство самостійно встановлює перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості. Методичні рекомендації [3] пропонують такі статті калькуляції витрат на виробництво: — сировина та матеріали; — купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, послуги сторонніх підприємств; — паливо й енергія на технологічні цілі; — зворотні відходи (вираховуються); — основна заробітна плата; — додаткова заробітна плата; — відрахування на соціальне страхування; — витрати на утримання та експлуатацію устаткування (включаючи витрати на ремонт); — загальновиробничі витрати; — втрати від браку; — інші виробничі витрати; — попутна продукція (вираховується).
До наведеної номенклатури статей підприємства можуть додавати специфічні статті або якісь статті не використовувати.
Усі наведені вище витрати розподіляються на відповідні об'єкти витрат згідно з діючими нормами витрачання матеріалів, затрат праці тощо.
До загальновиробничих витрат включаються (крім розглянутих у попередньому параграфі) ті податки та збори, які можна включити у виробничі витрати, а не в адміністративні. Зокрема:
— податок з власників транспортних засобів, які мають виробниче призначення;
— плата за землю, якщо виробничий підрозділ має права на земельну ділянку, засвідчені актом;
— комунальний податок, нарахований виходячи із середньо-спискової чисельності працівників виробничого підрозділу тощо.
Методи калькулювання собівартості
За вибором об'єкта калькулювання:
— позамовний;
— попередільний.
При позамовному методі об'єктом калькулювання є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції; цей метод застосовується в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах.
Попередільний метод (від слова "переділ") — це сукупність технологічних операцій, внаслідок яких одержують продукт праці. Застосовують на виробництвах з однорідною, масовою продукцією.
При застосуванні цього методу облік витрат ведеться у розрізі видів або груп продукції за переділами.
При обох наведених методах обліку витрат застосовується система "директ — костінг". Ця система представляє метод зрізаної (неповної) собівартості. Облік витрат і визначення собівартості готової продукції здійснюються тільки за змінними виробничими витратами. Постійні витрати не розподіляються між об'єктами калькулювання, а прямо відносяться на результати господарської діяльності. Незавершене виробництво та залишки готової продукції оцінюють за змінними витратами.
При визначенні ціни і складанні калькуляції тимчасово пропонується керуватися такими положеннями [3].
Ціна реалізації продукції Ц включає: виробничу собівартість ВС, визнані адміністративні витрати Ба, витрати на збут продукції В3, прибуток П та ПДВ:
Ц = ВС + Ва + В3 + П + ПДВ.
При цьому адміністративні витрати розподіляються на кожен об'єкт калькулювання аналогічно загальновиробничим, витрати на збут прямо відносяться до відповідних видів продукції або розподіляються залежно від маси, обсягу або виробничої собівартості продукції.