Анализ финансовой отчетности

Методика обліку надходження прямих іноземних інвестицій

Поняття “фінансові інвестиції” відносно нове у вітчизняній обліковій термінології, адже такі фінансові інструменти як цінні папери введені в кінці 80-х років, коли почали формуватися акціонерні відносини між підприємствами та виникла потреба вести облік вкладених коштів одних суб’єктів у створення інших. Фінансові інвестиції можуть здійснюватися з різною метою: отримання прибутку, для здійснення контролю за діяльністю об’єкта інвестування, для розміщення вільних тимчасово коштів або майна, для подальшого продажу, тощо. Іноземне інвестування займає одне з провідних місць в системі міжнародного бізнесу. Україна не може залишатися осторонь трансформації світового господарства, тому важливо щоб система обліку на вітчизняних підприємствах відповідала сучасним вимогам і стандартам, та була зрозумілою для іноземних інвесторів. Як вже зазначалося, найпоширенішою формою здійснення іноземних інвестицій в Україні є спільні підприємства або підприємства з іноземними інвестиціями – це підприємство (організація будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків. Підприємство набирає статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахуванн іноземної інвестиції на його баланс [1]. Але сьогодні виникає багато проблем в обліку іноземних інвестицій. Розглянемо їх, починаючи з моменту формування статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями.
Статутний капітал — це стартовий капітал, необхідний підприємству для здійснення фінансовогосподарської діяльності з метою отримання прибутку, який становить основу його власного капіталу.
Найбільш складну структуру, порядок формування і зміни має статутний капітал, що склався як акціонерний, тобто капітал, який утворився шляхом випуску і продажу акцій. Згідно Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, акції — цінні папери без встановленого терміну обігу, що засвідчують спільне володіння підприємством і дають право їх держателям на отримання частки прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна підприємства при його ліквідації [2]. У широкому значенні, акція — це фінансовий інструмент, за допомогою якого об'єднуються дрібні розрізнені заощадження для вирішення великих господарських завдань. Акціонерне товариство — це товариство, статутний капітал якого розділений на певну кількість акцій; учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків, що виникають у процесі діяльності товариства, лище в межах вартості належних їм акцій.
Статутний капітал акціонерного товариства розділяється на певну кількість акцій, що мають однакову номінальну вартість. Але оскільки акції продаються не за номінальною вартістю, а за ринковою ціною, яка може бути вища або нижча від номінальної, то номінальна вартість акцій надалі може мати мале відношення до поточної ринкової ціни цих акцій. Ціна акції при купівлі має значення тільки щодо того доходу або дивідендів, які покупець отримає за цією акцією.
Чинним законодавством передбачено два типи акціонерних товариств: закритого типу (ЗАТ) і відкритого типу (ВАТ). Акції ВАТ може придбати будь-який інвестор за відкритою підпискою або через посередницькі організації. У ЗАТ акції розповсюджуються в межах заздалегідь визначеного кола учасників або вони взагалі можуть не випускатися у вигляді окремих паперів. В останньому випадку внесок кожного акціонера в статутний капітал товариства визначається засновницьким договором або протоколом, який підписують усі учасники. ЗАТ за рішенням його учасників може бути перетворене у відкрите товариство.
Згідно із діючою методикою бухгалтерського обліку господарські операції на рахунках починають відображуватися тільки після реєстрації статутного капіталу. Така методика унеможливлює враховування витрат засновників на формування підписаного статутного капіталу та на організацію першого випуску акцій. Це впливає на повноту, достовірність та аналітичність обліку. Виходячи із цього, рекомендуємо всі операції, пов’язані з формуванням статутного капіталу, з метою повного їх висвітлення відображувати з моменту прийняття рішення про створення підприємства з іноземними інвестиціями в запропонованій Відомості обліку витрат на підписку статутного капіталу. Для відображення таких витрат пропонуємо ввести в облік додатковий субрахунок 0412 “Витрати на формування статутного капіталу” до позабалансового рахунку 041 “Непередбачені активи”. Після реєстрації підприємства дані витрати слід поступово списати впродовж року після повної сплати статутного капіталу на витрати звичайної діяльності (субрахунок 977 ”Інші витрати звичайної діяльності”). Впровадження цих рекомендацій підвищить прозорість, повноту, аналітичність бухгалтерського обліку і посилить його обгрунтування вже на етапі підписки статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями.
Аналітичний облік статутного капіталу акціонерного товариства повинен забезпечити детальну інформацію про частки засновників (учасників) у капіталі і видах розповсюджуваних акцій. Аналітичний облік статутного капіталу за частками засновників і учасників забезпечується відкриттям рахунка 46 “Неоплачений капітал” при створенні товариства. При цьому якщо організується товариство відкритого типу, доцільно відкрити субрахунки 461 “Заборгованість за внесками засновників” та 462 “Заборгованість за внесками учасників”. На першому з цих субрахунків збирається інформація про акції, розміщені тільки серед обмеженого кола засновників у порядку закритої підписки. На другому — інформація про акції, що реалізуються акціонерам у разі проведення додаткової відкритої підписки. Необхідність такого розподілу зумовлена обов’язком засновників сплатити визначену законом частку статутного капіталу, оголошеного під час створення відкритого акціонерного товариства, оскільки до відкритої емісії акцій це підприємство хоча б потенційно повинно володіти майном, що гарантує дотримання інтересів кредиторів [2]. Завдяки такому розподілу забезпечується повна інформативність про стан підписки на акції ВАТ і їх розміщення. Аналітичний облік за видами акцій може бути організований на двох субрахунках: 401 “Прості акції” та 402 “Привілейовані акції”. Необхідність такого розподілу рахунка 40 зумовлена потребою у контролі за співвідношенням частки привілейованих акцій у загальному обсязі акціонерного капіталу, оскільки чинне законодавство не допускає перевищення цієї частки понад 10% . Завдання організації обліку акцій в розрізі акціонерів вирішується шляхом ведення реєстру акціонерів за допомогою залученої для цього спеціалізованої організації — професійного учасника ринку цінних паперів.
При заснуванні акціонерного товариства, після його державної реєстрації розміщення акцій відображається в бухгалтерському обліку проведенням за дебетом рахунка 46 “Неоплачений капітал” і кредитом рахунка 40 “Статутний капітал” на суму оголошеного (зареєстрованого в засновницьких документах) статутного капіталу. Отже, якщо неоплачений капітал в частині заборгованості засновників прийняти до обліку на рахунку 461, а неоплачений капітал в частині заборгованості інших учасників — на рахунку 462, то перші два проведення, які відображають реєстрацію акціонерного товариства з іноземними інвестиціями і розміщення акцій серед акціонерів, повинні виглядати так:
1) Д-т 461 К-т 40 — на суму оголошеного капіталу в частині заборгованості засновників зареєстрованого AT (не менше 25% всієї суми статутного капіталу);
2) Д-т 462 К-т 40 — на суму оголошеного капіталу в частині заборгованості інших учасників зареєстрованого AT (не більше 75% всієї суми статутного капіталу).
Якщо ВАТ розміщує різні види акцій, то рахунок 40, як вказувалося вище, доцільно розділити на субрахунки за видами акцій. Після внесення записів до реєстру акціонерів і в міру внесення кожним з них своєї частки в грошовій чи будь-якій іншій формі, сукупна номінальна вартість акцій, що передаються їм, поступово зменшує дебетове сальдо на рахунку 46 до нульового значення і, таким чином, рахунок “Оголошений капітал” по суті перетворюється в рахунок “Акції в обігу”, тобто “Оплачений капітал”. Тим часом йдеться про один рахунок — 40 “Статутний капітал”, а “Оголошений капітал” і “Акції в обігу” (“Оплачений капітал”) — це лише два його тимчасові аспекти. Крім того, в ході дослідження розроблено Відомість аналітичних даних рахунка 40 ”Статутний капітал”. Ця відомість забезпечить ведення аналітичного обліку статутного капіталу.
До теми обліку акцій власної емісії належить і облік таких організаційних витрат, як витрати на оплату послуг реєстратора та інші витрати, пов’язані з випуском і розміщенням акцій на первинному ринку цінних паперів. Це витрати явно фінансового характеру і, відповідно до цієї ознаки, повинні відображатися на рахунку 952 “Інші фінансові витрати”. Інструкція №291 в цій частині вказує: “На субрахунку 952 “Інші фінансові витрати” ведеться облік витрат, пов'язаних із залученням позикового капіталу, зокрема витрат, пов'язаних з випуском, утриманням і обігом власних цінних паперів; нарахуванням відсотків за договорами кредитування (крім банківських кредитів), фінансового лізингу та інші” [3]. Однак багато фахівців через те, що в наведеному тексті є слово “позиковий капітал”, що не відноситься до акцій, посилаються не на Інструкцію №291, а на п.18 і п. 27 П(С)БО 16 “Витрати”, де, зокрема, вказується:
“18. До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, направлені на обслуговування й управління підприємством: загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати та інші);”
“27. До фінансових витрат відносяться витрати на відсотки (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою та інші) й інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу” [4].
Отже, аргументом на користь вибору для цієї мети рахунка 92 “Адміністративні витрати” є згадка в п. 18 про загальні корпоративні витрати, а на користь вибору рахунка 952 - відсутність у п. 27 згадки про власний капітал. А оскільки акції — категорія, що відноситься до власного, а не позикового капіталу, то витрати, пов'язані з випуском власних акцій, потрібно відносити на рахунок 92 “Адміністративні витрати”. Але наша думка інша. Справді, в п. 27 П(С)БО 16 міститься чітка вказівка на позиковий капітал і нічого не сказано про власний. Що стосується процитованого вище пункту Інструкції №291, то з цього тексту не можна зробити такого ж однозначного висновку, бо в ньому згадується про цінні папери взагалі, а не про боргові цінні папери зокрема, як у пункті 27 П(С)БО 16, де йдеться тільки про “позиковий капітал”. Боргові цінні папери — це ще не всі цінні папери, а переважно облігації і векселі. Але акції — також не що інше, як цінні папери, тільки пайові. Але якщо в складі фінансових витрат не можна враховувати нічого, крім витрат, пов'язаних із залученням позикового капіталу, то залишається питанням на якому ж рахунку враховувати витрати, пов’язані із залученням капіталу не позикового, зокрема витрати, пов’язані з випуском в обіг акцій. Адже жодних вказівок щодо цього виду витрат п. 18 П(С)БО 16 (на який прийнято посилатися в подібних випадках) насправді не містить. В п.18 П(С)БО 16 йде мова про “загальні корпоративні витрати”. Загальні корпоративні витрати — це ті ж адміністративні витрати. Різниці між ними фактично немає жодної, якщо не зважати на те, що “загальні корпоративні витрати” — це загальногосподарські витрати акціонерного товариства (корпорації), а поняття “адміністративні витрати”, ширше, оскільки це загальногосподарські витрати юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми, а не тільки корпорації (акціонерного товариства). Як приклад “загальних корпоративних витрат” в цьому пункті наводяться: “організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати та інші”. Так, всі ці види витрат мають загальногосподарський характер, однак треба погодитися — вони нічого спільного не мають з витратами на випуск і розміщення акцій. Організаційні витрати — це лише витрати на організацію підприємства: його реєстрацію і отримання різних ліцензій, патентів, дозволів тощо, а також на управління поточним процесом діяльності — адміністрування. Витрати на ведення щорічних зборів — це звичайні витрати, пов’язані з управлінням підприємством. В п. 18 П(С)БО 16 відсутні вказівки на те, що витрати на випуск і розміщення цінних паперів, емітованих з метою залучення “не позикового” капіталу, потрібно враховувати як адміністративні. Тим більше, і Стандарт і Інструкція (очевидно, через помилку) вказують за статтею фінансових витрат враховувати тільки витрати, пов'язані лише із залученням капіталу позикового. Отже, однозначного висновку стосовно обліку витрат на випуск і розміщення акцій з інформації, що міститься в офіційних документах, зробити не можна, тому, на нашу думку на рахунку 92 потрібно враховувати витрати, пов’язані з організацією підприємства і управлінням, а на рахунку 952 — витрати, пов'язані з випуском в обіг акцій (фінансові витрати).
Не всі юридичні особи, в статутному капіталі яких бере участь іноземний інвестор, можна віднести до підприємств з іноземними інвестиціями. Такого статусу вони набувають тільки у випадку, якщо іноземна інвестиція зареєстрована і становить не менш ніж 10% від загальної суми статутного фонду.
Розмір, частка і вид іноземної інвестиції в статутному капіталі конкретного підприємства визначені в установчих документах. Однак вони не повинні суперечити нормативно-правовим актам України. Так, внесок учасника у національній валюті України може бути зарахований як іноземна інвестиція тільки у разі дотримання умов, передбачених законодавством. Зокрема, національну валюту має бути придбано на міжбанківському валютному ринку України або валюту звітності має бути отримано як прибуток після виплати податку на прибуток внаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україні [1].
У разі коли немає документів, що підтверджують джерело отримання гривні, перевіряючі органи мають право розглядати її як дохід підприємства.
Іноземні інвестиції можуть надходити у вигляді іноземної валюти, яку НБУ визнає конвертованою. З метою врегулювання порядку здійснення іноземних інвестицій НБУ постановив, що вони повинні проводитися в іноземній валюті, яка відповідно до Класифікатора іноземних валют визнається вільно конвертованою і широко використовується для здійснення платежів за міжнародними операціями (тобто в іноземній валюті, яка належить до першої групи Класифікатора іноземних валют). Кошти в іноземній валюті, отримані як внесок іноземного інвестора, не підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України.
Відповідно до Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України” під час організації бухгалтерського обліку необхідно керуватися принципом єдиного вартісного вимірника [5]. Згідно з ПСБО-21 таким вимірником є грошова одиниця України [4]. Це положення повною мірою відповідає Закону “Про режим іноземного інвестування”, згідно з яким “перерахування інвестиційних сум в іноземній валюті у валюту України здійснюється за офіційним курсом валюти України, визначеним НБУ” [1].
Еквівалент гривні до іноземної валюти не є фіксованою величиною і підлягає перерахуванню на певну дату. Згідно з ПСБО 21 інвестиції в іноземній валюті мають бути оцінені за курсом НБУ на дату визнання статутного капіталу [6]. Власний капітал не належить до монетарних або немонетарних об’єктів. І така частина статутного капіталу, виражена в іноземній валюті, не підлягає перерахуванню [7]. Однак це положення не поширюється на неоплачений капітал — суму заборгованості засновників за внесками в статутний капітал.
Якщо погашення заборгованості інвесторів заплановано в фіксованій сумі іноземної валюти, об’єкт включають до групи монетарних активів. І, як всі об’єкти цієї групи, він підлягає перерахуванню за курсом НБУ на дату балансу і дату розрахунків [6]. Через зміну валютних курсів виникає курсова різниця, яка не є результатом господарської діяльності підприємства. Через це на практиці цю курсову різницю розглядають як додатковий внесок учасників підприємства і, керуючись п.5 ПСБО 15 та п.39 ПСБО 2, відображають її в складі “додатково вкладеного капіталу” [7]. Це є помилковим. В установчому договорі вже встановлена сума іноземної валюти, що є внеском іноземного інвестора в статутний капітал. Засновник не вкладає коштів у більшому чи меншому розмірі, ніж обумовлено в договорі. Виникла різниця — результат оцінки однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. Тому говорити про додаткове вкладення капіталу з боку інвесторів неправомірно. Йдеться про зміну купівельної спроможності іноземної валюти. Підприємство отримує позареалізаційні прибутки або збитки. Як наслідок, різниці, що виникли у результаті зміни валютних курсів за статтями фінансової та інвестиційної діяльності, включають до складу інших доходів (витрат) [6]. Це положення повною мірою відповідає МСБО-21 “Вплив змін валютних курсів” (табл. 1.).
Заборгованість за фінансовими інвестиціями в податковому обліку не відображається, оскільки відповідно до пп.4.2.5 ст.4 Закону України № 283/ 97-ВР суми коштів або вартість майна, які надходять платнику податків у вигляді інвестицій або реінвестицій в корпоративні права, емітовані таким платником податків, до складу валових доходів не включаються [8]. Курсову різницю, що виникла внаслідок перерахування заборгованості учасників в іноземній валюті, до складу валових доходів і валових витрат не включають [8].
Отже, операції з формування статутного капіталу не є об’єктом податкового обліку. Однак використання іноземної валюти все ж таки буде відображене в податковому обліку. На відміну від фінансового, в податковому обліку рух іноземної валюти відображається за балансовою вартістю.

Таблиця 1. Облік надходження прямих іноземних інвестицій в іноземній валюті.
Таблиця 1. Облік надходження прямих іноземних інвестицій в іноземній валюті.


Якщо звітні періоди надходження і використання іноземної валюти не збігаються, то її балансову вартість розраховують виходячи з курсу НБУ на останній робочий день звітного періоду, що передує періоду використання іноземної валюти [8].
Питання про визначення балансової вартості іноземної валюти, витраченої в тому самому звітному періоді, в якому її було оприбутковано, законодавче не врегульоване. Виходячи з визначення балансової вартості, наведеного в Законі про прибуток [8,п.7.3], вважаємо, що доцільно використати такі варіанти розрахунку:
1) якщо іноземну валюту було отримано в тому самому звітному періоді, коли було зареєстровано статутний капітал, її балансова вартість розраховується виходячи з курсу НБУ на день визнання статутного капіталу;
2) якщо іноземну валюту було отримано в іншому звітному періоді, ніж період реєстрації статутного капіталу, балансова вартість визначається за курсом НБУ на дату погашення заборгованості за неоплаченим капіталом.
Прямі інвестиції, крім іноземної валюти, валюти України, можуть здійснюватися у вигляді акцій, облігацій, інших цінних паперів, грошових вимог і прав на вимогу виконання договірних зобов'язань щодо повернення коштів, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, що підтверджена відповідно до законні (процедур) країни інвестора або міжнародних торгових звичаїв. Усі вони є гібридними статтями, які залежно від обставин можуть належати як до монетарних, так і немонетарних.
Монетарні активи — це не тільки кошти, а й:
- еквіваленти коштів;
-дебіторська заборгованість, яку буде отримано у фіксованій (визначеній) сумі коштів або їхніх екві валентів.
Еквіваленти коштів — короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які необхідно відрізняти від поточних фінансових інвестицій. І ті, і ці використовуються для збільшення власного капіталу або інших економічних вигід, придбаваються на строк не більше ніж один рік, можуть вільно конвертуватися в кошти. Однак ризик зміни вартості еквівалентів коштів невеликий. Тоді як фактична вартість поточних фінансових інвестицій може значно відрізнятися від номінальної. У разі віднесення фінансових інвестицій до того чи іншого об’єкта необхідно керуватися принципом домінування змісту над формою, брати за основу дані аналізу фондового ринку або експертної оцінки. Якщо еквіваленти коштів уже не можуть бути вільно конвертовані за вартістю, наближеною до номінальної, їх треба зараховувати до складу поточних фінансових інвестицій. Отже, інвестиції має бути класифіковано як монетарні або немонетарні, залежно від того, як оцінює їх ринок — як боргові або як капітальні.
Облік надходження прямих іноземних інвестицій у формі інших монетарних активів є аналогічним обліку надходження інвестицій у формі іноземної валюти.
Якщо в установчому договорі передбачено внесок іноземного інвестора до статутного капіталу у вигляді поточних фінансових інвестицій, заборгованість за неоплаченим капіталом розглядають як немонетарний актив. Номінальну вартість, виражену в іноземній валюті, перераховують тільки за курсом НБУ на день визнання статутного капіталу. Подальшій переоцінці на дату балансу і дату розрахунків у зв’язку зі зміною валютного курсу вона не підлягає. Є можливою тільки їх переоцінка до справедливої вартості, але таку операцію не відображають у складі курсових різниць, оскільки вона не по’язана з коливанням валютного курсу
( табл. 2.).

Таблиця 2. Облік надходження прямих поточних фінансових іноземних інвестицій, вартість яких виражена в іноземній валюті.
Таблиця 2. Облік надходження прямих поточних фінансових іноземних інвестицій, вартість яких виражена в іноземній валюті.


Іноземна інвестиція також може бути представлена у статутному капіталі такими немонетарними активами:
1) будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;
2) будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговими звичаями, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;
3) права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами і використання природних ресурсів, надані відпо відно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговими звичаями;
4) інші цінності відповідно до законодавства України.
Розмір внеску у вигляді немонетарних активів визначається як добуток їх вартості за домовленістю учасників, але не вище за ціни міжнародних ринків або ринку України, і курсу НБУ на дату визнання статутного капіталу. Немонетарні активи не підлягають перерахуванню через зміни валютних курсів на дату балансу і дату розрахунків. І як наслідок, курсову різницю не визначають.
Найбільшу кількість запитань викликає спосіб розрахунку цін міжнародних ринків або ринку України. У Законі України про прибуток йдеться про звичайні ціни — ціни продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, не пов'язаним з продавцем за звичайних умов ведення господарської діяльності [8]. Таке трактування не вносить повної ясності для вирішення цього питання. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлювати органи виконавчої влади, які використовують їх для нарахування і справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг) [8].
Якщо інвестор несе не відшкодовувані підприємством витрати з розмитнення, доставки, страхування, охорони майна в дорозі та інші транспортно-заготівельні витрати, їх має бути враховано у вартості іноземної інвестиції в розмірі, погодженому учасниками, але не вище за ціни міжнародного ринку або ринку України. Транспортно-заготівельні витрати, понесені на території України, мають бути підтверджені документами, які зазвичай застосовують у комерційній практиці для оформлення відповідних угод.
Понесені підприємством витрати з доставки майна не включають до вартості іноземних інвестицій. У фінансовому обліку такий порядок регламентований п.10 ПСБО-7 і п. 11 ПСБО-9, згідно з якими первісна вартість активів, отриманих як внесок до статутного капіталу, визначається у розмірі їх справедливої вартості, погодженої учасниками. Транспортно-заготівельні витрати підприємства, зумовлені надходженням інвестицій, збільшують витрати фінансової діяльності [9].
Законодавством передбачено звільнення від обкладення митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу юридичних осіб, що мають статус підприємств з іноземними інвестиціями [8]. На підприємства, в статутному капіталі яких іноземна інвестиція становить менш ніж 10%, це правило не поширюється. Пільговий режим не застосовується також у разі надходження інвестицій у формі товарів для реалізації або власного споживання[1].
Майно, що ввозиться на територію України як пряма іноземна інвестиція, обкладається митним збором у загальновстановленому порядку. Не передбачено пільги і щодо сплати акцизного збору ( табл.3).
Згідно з Законом про ПДВ операції з ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу) та іпотеки є об'єктом оподаткування ПДВ [10]. Це положення поширюється і на прямі іноземні інвестиції. Однак, якщо між Урядом України та Урядом країни- інвестора укладено угоду про вільну торгівлю, то під час митного оформлення за умови наявності сертифіката, що підтверджує виробництво товарно-матеріальних цінностей у країні інвестора, ПДВ не нараховують.
Оцінка іноземних інвестицій в іноземній валюті передбачає перерахування їх вартості у валюту звітності за курсом НБУ. Товарно-матеріальні цінності, нематеріальні активи, роботи і послуги — це немонетарні активи. Згідно з ПБО-21 під час первісного відображення їх вартості враховується курс НБУ на дату здійснення операції, тобто на дату визнання статутного капіталу [6].


Таблиця 3. Порядок нарахування платежів у разі надходження окремих видів прямих немонетарних іноземних інвестицій
Таблиця 3. Порядок нарахування платежів у разі надходження окремих видів прямих немонетарних іноземних інвестицій


Подальшій переоцінці — на дату балансу і дату погашення неоплаченого капіталу — вони не підлягають (крім випадків зміни справедливої вартості). Однак національні стандарти регламентують тільки фінансовий облік. У податковому обліку згідно з Законом про ПДВ базою оподаткування є митна вартість, яка визначається з урахуванням курсу НБУ:
- на дату митного оформлення — у разі надходження інвестиції у формі майна ;
- на дату оформлення документально підтвердженого виконання робіт (надання послуг) або зарахування на баланс нематеріальних активів [10].
Іноземні інвестиції можуть також надходити на підприємства в результаті придбання облігацій.
Облігації — вид емісійних боргових паперів, що випускаються з метою отримання (поповнення) позикового капіталу; і за якими їх емітент зобов’язується виплатити держателям фіксовану суму в певний момент у майбутньому, або виплачувати дохід, розмір якого заздалегідь встановлений у формі певного відсотка до номінальної вартості облігацій (на відміну від акції, величина прибутку (дивіденду) за якою залежить від дохідності підприємства).
Згідно Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”: “Облігація — цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску). Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах” [2]. Облігації бувають:
— державні і приватні;
— іменні й на пред’явника;
— процентні й безпроцентні (цільові);
—вільнообігові та з обмеженим колом обігу (облігації державної валютної позики, деякі приватні облігації).
Приватні облігації випускаються комерційними банками, акціонерними товариствами і товариствами з обмеженою відповідальністю на суму, що не перевищує розміру статутного капіталу або величину забезпечення, наданого третіми особами. За певних умов можливий також випуск облігацій без забезпечення.
Продажна ціна облігацій, як правило, відрізняється від їх номінальної ціни, і залежить від котирування ринкових цін на аналогічні цінні папери на дату їх розміщення.
Номінальна процентна ставка — це ставка, що базується на номінальній вартості облігацій, і повинна виплачуватися держателям облігацій. Номінальна ставка — це фіксована ставка, яка діє протягом всього терміну позики. Номінальна ставка, як правило, наближається до ринкової, але лише в рідкісних випадках вони є однаковими, оскільки для ринкових ставок властиві коливання. Підприємство-емітент облігацій, якщо є можливість, враховує всі ринкові чинники, що можуть впливати на фінансовий ринок у майбутньому, але на дату випуску облігацій різниця між номінальною і ринковою ставками, як правило, все ж виникає. Ринкова процентна ставка — це ставка, яка базується на ринковій вартості облігацій, випущених аналогічними підприємствами на тих же умовах і з тим же рівнем ризику. Якщо в момент випуску облігацій з’ясується, що їх ринкова ставка вища від номінальної, то ці облігації продаються з дисконтом. Дисконт дорівнює сумі перевищення номінальної ціни облігації над ціною, за якою вона випускається на фінансовий ринок. Якщо на момент випуску облігацій з’ясується, що ринкова ставка перевищує номінальну, то облігації продаються з премією. Премія дорівнює сумі перевищення ціни, за якою облігація випускається на фінансовий ринок, над її номінальною ціною. У такому разі виручка від продажу цих облігацій перевищуватиме ту суму, яку емітент очікував отримати від продажу їх за номіналом. Ця сума перевищення (премія) поступово, протягом усього терміну позики, йде на зменшення витрат з виплати відсотків. Отже, і в першому і у другому випадках, тобто незалежно від ринкових коливань, зобов'язання у емітента перед інвесторами (держателями облігацій) протягом усього періоду користування позиковим капіталом залишаються на рівні номінальної вартості облігацій. Номінальна вартість проданих облігацій — це сума, яку слід віддати інвесторам у момент погашення позики. Номінальна вартість випущених облігацій знаходить своє відображення на рахунку 521 “Зобов’язання за облігаціями”. Якщо облігації продані з дисконтом, то поточна вартість таких облігацій визначається як різниця між їх номінальною вартістю і величиною недоамортизованого дисконту. Дисконт відображається на балансі емітента дебетовим сальдо на рахунку 523 “Дисконт за випущеними облігаціями”. Тобто цей рахунок е контрпасивом, оскільки зменшує номінальну вартість до рівня поточної. Якщо облігації продані з премією, то поточна вартість таких облігацій визначається додаванням їх номінальної вартості і величини недоамортизованої премії. Премія відображається на балансі емітента за кредитом рахунка 522 “Премія за випущеними облігаціями”. Тобто сальдо цього рахунка є надбавкою до номінальної вартості, збільшуючи її до рівня поточної.
А разом ці рахунки на балансі емітента відображаються у рядку 450 як результат згортання сальдо трьох рахунків:
сальдо рахунка 521 + сальдо рахунка 522 - сальдо рахунка 523.
Зрозуміло, що ця формула справедлива лише для випадків, коли підприємство продало і той, і інший вид облігацій, тобто і з премією, і з дисконтом. Подібне може статися за умови випуску різних партій облігацій у різний час. Причому друга партія випущена до погашення першої. Але зазвичай буває одне з двох:
рядок 450 ф. 1 = сальдо рахунка 521 + сальдо рахунка 522 ,
або :
рядок 450 ф. 1 = сальдо рахунка 521 - сальдо рахунка 523.
Згідно з П(С)БО12, облігації потрібно оцінювати за їх амортизованою собівартістю. Амортизована собівартість облігації — це не що інше,як її поточна вартість.
Щоб облігації, які утримуються на балансі інвестора (рядок 045 цього балансу), були оцінені за їх поточною вартістю (подібно, як за поточною вартістю показуються боргові зобов’язання перед держателями облігацій у рядку 450 на балансі емітента), необхідно виконати розрахунок амортизації премії (якщо початкова ціна придбаних облігацій була вища від номінальної), або розрахунок амортизації дисконту (якщо їх початкова ціна нижче від номіналу) і, відповідно, наприкінці кожного періоду, збільшувати вартість придбаних облігацій на суму амортизації дисконту з одночасним віднесенням цієї суми на збільшення прибутків: Д-т 142 (або 143) К-т 733, або зменшувати її на суму амортизації премії з одночасним віднесенням цієї суми на збільшення витрат: Д-т 952 К-т 142 (або 143).
Приклад 1. Отримання іноземної інвестиції у вигляді позики шляхом випуску облігацій з дисконтом.
Товариство з обмеженою відповідальністю для залучення позикового іноземного капіталу випустило облігації номіналом 100 доларів в кількості 1000 штук з терміном погашення три роки.
Відсотки за випущеними облігаціями нараховуються і виплачуються в розмірі 10% річних після закінчення звітного періоду (року).
Облігації продані за ціною 95 доларів за штуку. Записи, що виконуються в бухгалтерському обліку емітента, показані в таблиці 4.
Таким чином, дисконт — це сума перевищення номінальної вартості облігацій над вартістю, за якою ці ЦП продаються. Інакше кажучи, дисконт — це знижка, що надається покупцям ніби як компенсація за те, що відсотки за цими облігаціями на момент їх продажу були нижчими, ніж ринкові. Далі дисконт підлягає амортизації. Суть амортизації дисконту полягає в наступному: сума дисконту як такого, що впливає на суму щорічних витрат емітента на оплату відсотків за облігаціями (збільшує ці витрати), повинна розподілитися на весь період обігу облігацій, тобто йти на збільшення витрат на виплати відсотків держателям.
Внаслідок такого списання сума дисконту з року в рік зменшується, в той час як поточна вартість облігацій (номінальна мінус дисконт), відповідно, збільшується. У зв'язку з цим амортизація дисконту протягом цього періоду повинна розподілитися таким чином, щоб на дату погашення облігацій їх поточна вартість дорівнювала номінальній, тобто сума дисконту за ними досягла нульового значення. Загалом стає зрозуміло, що амортизація дисконту— це всім відоме “поступове віднесення витрат”. Тільки у випадку з облігаціями — це не витрати, а, якщо дивитися з точки зору початкового етапу, — просто “недобір” (зменшення) виручки.

Таблиця 4. Отримання іноземної інвестиції у вигляді позики шляхом випуску облігацій з дисконтом.
Таблиця 4. Отримання іноземної інвестиції у вигляді позики шляхом випуску облігацій з дисконтом.


Хоч, якщо дивитися на цей процес з іншої точки зору, а саме з точки зору необхідності погашати борг все ж за номіналом (а не в тій сумі, якій дорівнювала позика), то виходить, що амортизація — це таки поступове нарахування майбутніх (можна сказати, неминучих) витрат.
Приклад 2. Отримання іноземної інвестиції у вигляді позики шляхом випуску облігацій з премією.
Товариством обмеженою відповідальністю для залучення позикового капіталу випустило облігації номіналом 100 доларів в кількості 1000 штук з терміном погашення три роки.
Відсотки за випущеними облігаціями нараховуються і виплачуються в розмірі 10% річних після закінчення звітного періоду (року).
Облігації продані за ціною 105 доларів за штуку. Записи, що виконуються в бухгалтерському обліку емітента, показані в таблиці 5.

Таблиця 5. Отримання іноземної інвестиції у вигляді позики шляхом випуску облігацій з премією.
Таблиця 5. Отримання іноземної інвестиції у вигляді позики шляхом випуску облігацій з премією.


Вивчення питання обліку премії за випущеними облігаціями дало змогу виявити помилку у вітчизняному законодавстві, зокрема в Інструкції №291, де зазначено, що за кредитом субрахунку 522 “Премія за випущеними облігаціями” здійснюють облік нарахування сум премій за випущеними облігаціями, а за дебетом — погашення заборгованості за нарахованими преміями за облігаціями. Це неправильне тлумачення суті такої премії. Термін “премія за облігаціями” — це не премія у звичайному розумінні, а реалізаційна надбавка понад номінальну вартість облігацій. Премію отримує емітент (продавець) облігацій у момент їх продажу, який нікому із держателів облігацій її не нараховує, а тим більше — не виплачує. Тобто жодного “погашення заборгованості” за такими преміями не відбувається. Одержані емітентом внаслідок продажу облігацій премії поступово відносять на зменшення витрат емітента з виплати відсотків кредиторам (держателям цих облігацій). Таке поступове зменшення називають амортизацією премії.
Зрозуміло, може статися, що, бажаючи отримати відсотки, які перевищують ринкові ставки, покупець згодом отримує відсотки, які за своєю абсолютною величиною анітрохи не вищі від тих, які він міг би отримувати за облігаціями інших підприємств, незважаючи на те, що відсотки за ними нижчі. Адже виходить, що частину завищених відсотків він сплатив з власної кишені у вигляді премій продавцю за придбання у нього таких облігацій. Що ж поробиш: гра на фінансовому ринку — справа тонка й вимагає певного запасу знань і вміння прораховувати стратегію подальших подій.
Тобто, в кінцевому результаті, виплачується не премія як така, а відсотки за облігаціями, нараховані за рахунок отриманої емітентом премії. А якщо ще пригадати, що премія — це гроші, раніше отримані емітентом безпосередньо від тих, кому належить виплачувати відсотки за рахунок такої премії, то ілюзії розвіються повністю, бо це їхні ж гроші до них повертаються, тільки під іншою назвою — “відсотки”. Емітент нараховує відсотки частково за рахунок отриманого прибутку, а частково за рахунок премій, отриманих від покупціб облігацій (тепер вже держателів) у момент продажу таких цінних паперів.
Таким чином, виходить, що премії за проданими облігаціями зменшують власні витрати емітента на виплату відсотків за цими облігаціями. Треба зазначити: премії, отримані внаслідок продажу облігацій, не виплачуються покупцям, вони амортизуються. Отже, за кредитом рахунка 522 на балансі підприємства-емітента відображається отримання премій ( а не нарахування ), а по дебету – поступова їх амортизація. Про це невказано в Інструкції №291. Суть амортизації премій полягає ось у чому: сума цих премій, як таких, що впливають на суму щорічних витрат емітента на виплату відсотків за облігаціями (зменшують ці витрати), повинна розподілятися на весь період обігу цих облігацій, тобто скеровуватися на покриття витрат на виплату відсотків держателям. Внаслідок такого списання сума премій з року в рік зменшується, зменшуючи, відповідно, поточну вартість облігацій. У зв'язку з цим амортизація премії протягом усього періоду повинна розподілитися так, щоб на дату погашення облігацій їх поточна вартість дорівнювала номінальній, тобто сума премій за ними досягла нульового значення.
Таким чином, в обліку початково розміщені облігації відображаються за ціною реалізації. Протягом строку обігу облігацій дисконт або премія підлягають амортизації одним з двох способів: прямолінійно або методом ефективної ставки відсотків. При прямолінійному методі загальна сума премії або дисконту, що підлягає списанню, ділиться на кількість періодів нарахуваня відсотків у терміні обігу облігацій.Отримана величина списується одночасно з нарахуванням відсотків. При використанні ефективної ставки відсотка списувана сума амортизації для кожного періоду розраховується за певним алгоритмом. Ринкова стака відсотка множиться на поточну вартість облігацій на початок періоду виплати відсотків. Частка амортизації премії (дисконту), що підлягає списанню в поточному періоді, є різницею між отриманою величиною та реальною сумою відсотків, що їх виплачують держателеві облігації (за номінальною ставкою).
Існуюча методика відображення організаційних витрат, пов’язаних із випуском облігацій, не регламентує порядок їх обліку та списання. Тому пропонуємо використовувати наступний порядок списання таких організаційних витрат. Якщо облігації випущено з премією, то організаційні витрати доцільно покривати за рахунок такої премії, а якщо її недостатньо — за рахунок нерозподіленого прибутку. За рахунок нерозподіленого прибутку також покриваються організаційні витрати, якщо облігації випущено з дисконтом.
Окремої уваги заслуговує питання обліку короткострокових облігацій. Короткострокові облігації, як і довгострокові, залежно від обставин, що склалися на ринку цінних паперів, можуть продаватися емітентами або з премією (тобто за цінами, що перевищують номінал), або з дисконтом (тобто за цінами нижче за номінал). В обох випадках до моменту погашення (викупу) облігацій емітентом оцінка, в якій ці цінні папери обліковуються в держателя на рахунку 352, має відповідати їх номінальній вартості. Це досягається через амортизацію премії або дисконту.
Процедура та методика обліку короткострокових облігацій аналогічні процедурі та методології обліку довгострокових облігацій, з тією лише різницею, що замість рахунків 142 та 143 держателі короткострокових облігацій застосовують рахунок 352, а емітенти через відсутність у Плані рахунків рахунка поточної кредиторської заборгованості за зобов'язаннями за випущеними облігаціями, мабуть, повинні застосовувати для цієї мети той же рахунок, що і для обліку зобов'язань за довгостроковими облігаціями, тобто рахунки класу 5:
521 “Зобо’'язання за облігаціями”;
522 “Премія за випущеними облігаціями”;
523 “Дисконт за випущеними облігаціями”.
Але, на нашу думку, оскільки є суттєва різниця в часовому терміні між поточними та довгостроковими інвестиціями, то і в обліку це повинно знайти відображення. Тому вважаємо за доцільне ввести для обліку короткострокових (поточних) облігацій у емітента окремі рахунки в шостому класі плану рахунків. Для цієї мети рахунок 62 назвати “Короткострокові векселі видані та короткострокові облігації”. Крім того, ввести такі субрахунки:
623 “ Зобов”язання за короткостроковими облігаціями в національній валюті”;
624 “ Зобов”язання за короткостроковими облігаціями в іноземній валюті”;
625 “Премія за випущеними короткостроковими облігаціями “;
626 “ Дисконт за випущеними короткостроковими облігаціями ”.
Для організації аналітичного обліку короткострокових та довгострокових облігацій рекомендуємо використовувати розроблену Відомість аналітичного обліку векселів та облігацій. В цій відомості також доцільно відображати заборгованість і за довгостроковми облігаціями підприємства. Крім того, в ході дослідження ми прийшли до висновку про необхідність створення облікового регістру для розрахунку сум амортизації дисконту (премії) по облігаціям власної емісії. Для цього рекомендуємо використовувати запропоновану Відомість розрахунку амортизації премії( дисконту) облігацій власної емісії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України "Про режим іноземного інвестування" № 93/96- ВР - Відомості Верховної Ради України.- 1993.- №28. -Ст.302
2. Закон України про цінні папери і фондову біржу №1202-ХІІ від 18.06.91р.//Відомості Верховної Ради України. - 1991.-№ 38.-С. 1083-1088.
3. План рахунків бухгалтерського обліку та інструкція про його застосування, затверджені Наказом Міністерства фінансів України №291 від ЗО. 11.1999 р. // Офіційний вісник України. - 1999. - № 52. - С.20 - 26.
4. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО "Основні засоби", затв. наказом Міністерства фінансів від 27.04.2000 р. № 92 // Бухгалтерський облік і аудит. - 2000. - №5. - С. 1-. 17-22.
5. Закон України “ Про банки і банківську діяльність” № 2121-ІП від 07.12.00р. // Урядовий кур'єр. - 2001. -№ 8. - С. З - 13.
6. Посібник з бухгалтерського обліку/ Зубілевич С.Я., Кравченко І.Ю., Прокопенко О.О. та ін. - К.: Укрпапір, - 2002. - 560 с.
7. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку (П(С)БО): П(С)БО №1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", П(С)БО № 2 "Баланс", П(С)БО № 3 "Звіт про фінансові результати", П(С)БО №4 "Звіт про рух грошових коштів” , затв. наказом Міністерства фінансі України від 31.03.99 р. №87; П(С)БО 19 "Об'єднання підприємств", затв. наказом Міністерства фінансів України від 7.07.98 р. №163, П(С)БО №20 "Консолідована фінансова вітність", затв. наказом Міністерства фінансів України від 30.07.99 р. №176 // Все про бухгалтерський облік. - 1999. - №88 С. 2-26.
8. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств" № 283/97-ВР від 22.05.1997 р. зі змінами і доповненнями – Електронна бібліотека “ Юрист- плюс”. – К.: ЦКТ, 2006.
9. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку № 5 „Звіт про власний капітал", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.99 № 87 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 25. - С. 357-360.
10. Закон України "Про податок на додану вартість" від 3.04.1997 р.№168/97-ВР, зі змінами і доповненнями // Електронна бібліотека “ Юрист- плюс”. – К.: ЦКТ, 2006.