Анализ финансовой отчетности

Правові проблеми наділення приватного підприємства майном на праві господарського відання

Частина 2 ст. 135 ГКУ дозволяє власнику особисто або через уповноважені ним органи з метою ведення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, господарського відання, а для некомерційної госпдіяльності — на праві оперативного управління. Одна із форм господарських організацій, які створюються для здійснення підприємницької діяльності, —приватне підприємство (далі — ПП) (ст. 63 ГКУ). Незважаючи на велику популярність цієї організаційно-правової форми, чинне законодавство України містить замало норм, що розтлумачують особливості створення, діяльності та припинення ПП. У ст. 113 ГКУ є лише загальне визначення ПП, а далі сказано, що порядок організації та діяльності ПП регулює цей Кодекс та інші закони. Втім, у них немає жодних вказівок про органи управління ПП, правовий режим майна, процедури зміни засновника, правонаступництво (спадкування), відповідальність за зобов'язаннями. Це породжує безліч питань на практиці. Великі труднощі виникають при визначенні правового режиму майна ПП.

Правовий режим майна приватного підприємства: власність чи господарське відання
Зі ст. ст. 133 — 136 ГКУ випливає, що майно приватного підприємства може бути закріплене за ним на праві власності або праві господарського відання.

Деякі юристи вважають, що з появою ГКУ ПП можуть мати майно тільки на праві госпвідання. Так, у ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 113 ГКУ зафіксовано: приватним є підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи субєкта господарювання (юридичної особи). Але нам така думка здається досить упередженою, оскільки фраза "на основі приватної власності" — це не юридичний термін,тому її розуміють досить довільно.

Правовий режим, на якому за приватним підприємством закріплюється майно, має бути визначений у його статуті (хоча на практиці ця вимога часто не виконується).

Життя показує, що при встановленні правового режиму майна ПП засновники припускаються досить типових помилок:
1) іноді в статуті ПП записують, що майно, передане засновником до статутного фонду, закріплюється на праві господарського відання, а інше майно (набуте внаслідок госпдіяльності) — на праві власності. Але такий підхід помилковий. Засновник має обрати тільки один із означених режимів: не може бути якась частина майна за підприємством на праві власності, а інша — на праві госпвідання. Встановлений статутом режим має поширюватися на все майно ПП — на передане йому засновником і на набуте пізніше внаслідок госпдіяльності або на інших, не заборонених законом, підставах;
2) слід звернути увагу на те, що засновник ПП, наділяючи його майном на праві госпвідання, може окреме індивідуально визначене майно передати такому підприємству лише у користування. Тоді внеском засновника до статутного фонду буде не саме майно, а майнове право — право користування цим майном, але без права його відчуження2. Отже, оцінка такого внеску
має бути значно меншою, ніж вартість самого майна (адже оцінюється право користування ним). На практиці засновники іноді ототожнюють право користування та право госпвідання. Але це два абсолютно відмінні правові режими;
3) трапляється, засновник ПП укладає з ним договір про передання майна в господарське відання3. Але це неправильно. Таке право виникає не з договору, а на підставі статуту з моменту держреєстрації юрособи. Також неприпустимо укладати між засновником та підприємством інші договори щодо майна, яке вже передане до статутного фонду. На практиці засновник
іноді укладає з підприємством договори оренди, управління майном, ліцензійні та інші договори, що передбачають передання майна засновника підприємству. Часто такі договори зобов'язують підприємство здійснювати певні платежі засновнику. Однак останній не може двічі розпорядитися одним і тим самим майном — з моменту держреєстрації підприємства всі повноваження щодо володіння, користування та розпорядження майном, що було внесене до статного фонду, переходять до підприємства. Засновник при цьому отримує відповідний комплекс організаційних та майнових прав і насамперед право на одержання частини
прибутку ПП. Це єдина компенсація від передання свого майна до статутного фонду підприємства.

Які питання доводиться вирішувати, коли ПП працює з майном, закріпленим за ним у режимі госпвідання? Це, зокрема:
— хто має право відчужувати майно (засновник або ПП);
— чи поширюється на майно ПП режим спільної сумісної власності подружжя (тобто чи потрібна згода одного з подружжя на вчинення правочинів з майном ПП, засновником якого є другий із подружжя; чи підлягає майно ПП поділу у випадку поділу майна подружжя);
— чи може бути звернено стягнення на майно ПП за зобов'язаннями самого засновника чи його дружини (чоловіка);
— чи може засновник продати ПП;
— чи може засновник продати майно ПП або вилучити частину такого майна;
— чи підлягає майно ПП включенню до складу спадкової маси у випадку смерті засновника.

Причина стількох незрозумілостей у тому, що, на відміну від госптовариств чи приватних підприємств
— власників майна, засновники ПП, які функціонують у режимі госпвідання, після створення підприємства мають у власності два окремі об'єкти (ДИВ. схеми 1,2):
2) права власника майна ПП.

Ось другий комплекс прав ускладнює життя самого ПП, а також процедуру зміни його засновника.

З урахуванням викладеного вище розглянемо детальніше деякі із сформульованих питань.





Розпорядження майном приватного підприємства
Говорячи про ПП, за яким майно закріплене на праві госпвідання, хочемо спростувати помилкове уявлення про збереження у засновника — власника майна права розпорядження ним у повному обсязі. Звернемось до ст. 136 ГКУ:
"1. Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
3. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (тут і далі виділено авт. — О. К.)".

Згідно з ч. 5 ст. 48 Закону про власність положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Таким чином, переконані, що після внесення майна до статутного фонду приватного підприємства його власник фактично втрачає можливість користуватись та/або розпоряджатись ним. Він може це зробити лише від імені підприємства, виконуючи
функції директора, або на підставі довіреності, виданої директором.

Ситуація виглядає досить добре для підприємства, якщо не йдеться про нерухомість чи інше майно, право власності на яке потрібно реєструвати (наприклад,акції). Чинні законодавчі акти не враховують особливостей режиму госпвідання і зазвичай не передбачають механізму перереєстрації майна з власника на підприємство5. Таким чином, виникає цікава колізія — ані власник, ані саме ПП теоретично не можуть розпорядитися таким майном (власник не може, оскільки його права обмежено режимом госпвідання, встановленим щодо майна на користь ПП, а останнє не може, адже за всіма правовстановлюючими документами воно не є власником і укладені ним договори не призведуть до переходу власності на майно до нового набувача). Такі правочини іноді укладає засновник (оскільки факт передання майна до статутного фонду підприємства ніде не фігурує), але контрагент завжди ризикує, оскільки договір потім можуть оспорювати в суді. Крім того, подібну операцію просто неможливо правильно відобразити у бухгалтерському обліку. Є проблеми і коли підприємство придбаває майно, право власності на яке підлягає реєстрації, — ПП не може бути власником закріпленого за ним майна (власником виступає засновник). Тому воно не зможе зареєструвати право власності на майно на себе.

Майно приватного підприємства і режим спільної власності подружжя
Відповідно до ст. 65 СКУ дружина (чоловік) засновника (засновниці) має право на погодження правочинів щодо майна, котре знаходиться у спільній власності подружжя. Жодних застережень або винятків для майна, яке передане у господарське відання
іншому суб'єкту, закон не містить. Тоді який висновок? Будь-які правочини підприємства — не власника зі своїм майном потребують згоди другого з подружжя, якщо таке майно може розглядатись як спільна власність подружжя (нагадуємо, що цей режим поширюватиметься на все майно ПП, а не тільки на передане до статутного фонду на момент заснування). Саме цю позицію відстоює більшість нотаріусів, коли йдеться про правочини, що підлягають нотаріальному посвідченню.

Вилучення засновником майна у підприємства
Дуже часто трапляються випадки, коли засновник ПП просто вилучає в останнього майно, "реалізуючи свої повноваження власника". Тут знову-таки слід згадати про повноваження, які залишаються у власника майна після його передання у госпвідання іншій особі(тобто підприємству). Як і у випадку передання майна в оренду чи управління, власник матиме усічений комплекс повноважень: він може визначати порядок використання майна; контролювати використання та збереження належного йому майна; надавати згоду на розпорядження майном, коли це передбачено законом. Стаття 136 та інші норми ГКУ не надають власнику-засновнику повноважень вилучати майно. Це можливо лише в госпорганізації, що веде некомерційну діяльність, якій майно передане на праві оперативного управління (ч. 2 ст. 137 ГКУ). Це дозволено, оскільки у таких організаціях власник, як правило,несе субсидіарну відповідальність за боргами створеного ним суб'єкта господарювання.

ПП в особі свого директора навряд чи буде оспорювати дії засновника щодо вилучення майна, але кредитори, права яких порушено у зв'язку зі зменшенням майнової бази підприємства, безперечно, можуть звернутися до суду.

Вважаємо, єдиний законний спосіб вивести майно з ПП на користь засновника (без ліквідації підприємства) — виплата приватним підприємством дивідендів у формі цього майна (втім, це супроводжуватиметься сплатою відповідних податків).

Звернення стягнення на майно підприємства за зобов'язаннями засновника
Дуже цікаві ситуації складаються при зверненні стягнення на майно засновника чи поділі майна подружжя, один з яких виступає засновником підприємства. Суди чи державні виконавці часто "не помічають" існування ПП і розглядають його майно як майно засновника. Практика свідчить, що названі особи чомусь сприймають майно підприємства виключно як активи і забувають про його зобов'язання (борги), які, виходячи з режиму господарського відання, теж визнають майном засновника підприємства. Зазначимо, що про розділ чи вилучення майна у підприємства теоретично може йтися, лише коли у нього є чисті активи. Тобто якщо вартість активів підприємства перевищує розмір його зобов'язань перед третіми особами. Але це зауваження суто гіпотетичне, бо вилучити майно в період існування підприємства як юрособи неможливо. Зробити це можна тільки через ліквідацію такого підприємства.

Чому кредитори засновника ПП не можуть вимагати задоволення вимог за рахунок його майна? Ключовий принцип цивільного права — розмежування майнової відповідальності засновника і створеної ним юрособи. Згідно з ч. З ст. 96 ЦКУ учасник (засновник)юридичної особи не відповідає за її зобов'язаннями, а юрособа — за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, передбачених установчими документами та законом. Таким чином, якщо у статуті ПП прямо не передбачена його відповідальність за зобов'язаннями засновника, то таке підприємство не притягнеш до такої відповідальності. Якщо виникає ситуація примусового звернення стягнення на активи ПП на виконання вимог кредиторів його засновника, підприємство може звертатись до суду із позовом про захист порушених прав. Тому що право господарського відання рівнозначне праву власності, за винятками, встановленими законом, і захищається так само, як і право власності.

Іноді як підставу звернення стягнення на майно ПП використовують аналогію закону (застосовують до цього випадку ст. 57 Закону про госптовариства про виділ частки у майні товариства на вимогу кредиторів). Переконані, аналогія тут не доречна, оскільки йдеться про організації різної правової форми. Законом щодо учасників ТОВ встановлено право кредиторів вимагати виділення частки учасника-боржника у майні ТОВ. Але немає жодних причин застосовувати цю норму до ПП. Звернемо увагу, що названу статтю запроваджено у той час, коли ТОВ повинні були мати щонайменше двох учасників, тобто були дійсно організаціями корпоративного типу. Тому при виділенні частки одного учасника й відповідного зменшення розміру статутного фонду (що вимагається у ст. 55 згаданого Закону) залишався принаймні один інший учасник і товариство могло продовжувати функціонувати. Однак чи можна таку норму поширити на ТОВ з одним учасником? Уданому випадку виділити частку нереально через те, що товариство не може існувати без жодного учасника. Єдиний можливий захід при цьому — ліквідувати товариство, розрахуватися з усіма його кредиторами й покрити вимоги кредиторів учасника-боржника із сум, що залишаться після ліквідації. Ідентичний підхід і до ПП. У той же час відсутність у засновника ПП майна для задоволення претензій кредиторів не буде підставою для ліквідації самого ПП.

Така ситуація здається несправедливою стосовно кредиторів засновника ПП. Дійсно, особа, не маючи жодного майна у приватній власності, між тим буває засновником одного чи декількох ПП, активи яких можуть бути досить значними. Впевнені, стягнення за боргами засновника-боржника вправі звернути лише на права такого засновника щодо ПП. Втім, нинішнє законодавство України мовчить про процедуру такого звернення. Виходить, засновники ПП можуть досить вигідно "захистити" свої майнові інтереси.

Звернення стягнення на майно ПП за його власними зобов'язаннями
Неоднозначні ситуації і при спробі звернути стягнення на нерухоме майно ПП — не власника. Право власності на це майно належить не підприємству, а засновнику (і належним чином зареєстровано). Тож процедура звернення стягнення може зайти у глухий кут.

Зміна засновника
На жаль, ГКУ, як і його попередник — Закон про підприємства, залишив поза увагою процедуру зміни засновника ПП.

Єдине положення, яке регулює дані відносини, —ч. З ст. 29 Закону про держреєстрацію: "У разі внесення змін до установчих документів, які пов'язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається... нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі".

Як бачите, для фізособи — засновника ПП Закон висуває дві альтернативи:
— скласти заяву про вихід з товариства;
— укласти договір про передання права засновника іншій особі.

На наш погляд, вийти зі складу засновників ПП неможливо, адже воно залишиться взагалі без засновників (хоча в житті були й такі спроби). Подання ж заяви про вихід зі складу учасників ПП та передання своїх прав іншій особі не зовсім правильно (хоча на практиці державні реєстратори приймають і такі заяви). Безоплатне передання своїх майнових прав іншій особі — це дарування (ст. 717, ч. 2 ст. 718 ЦКУ), і його слід оформлювати двостороннім договором, а не письмовою заявою. До того ж правовий статус засновника ПП пов'язаний не тільки з правами, але й конкретними обов'язками, а тому не обійтися без згоди
іншої особи на набуття даного статусу. Додамо також, що державному реєстратору потрібно подавати нотаріально завірену копію заяви фізособи про вихід із товариства. Таку копію обов'язково завірити у нотаріуса тільки після засвідчення справжності підпису фізособи на документі (ч. 2 ст. 75 Закону про нотаріат). Разом з тим нотаріус не може зробити цього на документі, який має характер угоди (ч. 1 ст. 78 Закону про нотаріат). Таким чином, якщо у заяві про вихід із товариства буде сказано, що права засновника передають іншій особі, та названо її ім'я, то це слід розглядати як договір дарування.

Єдиний юридично обґрунтований варіант передати свої права засновника іншій особі — укласти договір купівлі-продажу (дарування, міни) таких прав.

Зауважимо, що предметом відчуження є права засновника-фізособи, а не майно ПП. Але якщо майно закріплене за підприємством на праві господарського відання, то після зміни засновника відпадають правові підстави для знаходження майна у підприємства(адже майно — це власність попереднього засновника). Проблем не буде, якщо за підприємством закріплене майно, право власності на яке не підлягає держреєстрації. Після внесення змін до статуту ПП, викликаних зміною засновника, все майно, що знаходиться у підприємства на праві господарського відання, перейде у власність до нового засновника. Однак коли
право власності на майно, передане до статутного фонду ПП, підлягає реєстрації, то, звісно такої автоматичної заміни власника не відбувається. І тоді паралельно з укладанням договору про відчуження прав учасника (засновника) ПП необхідно укласти й інші договори — про відчуження відповідного майна ПП (нерухомості, цінних паперів тощо) чи підприємства як
єдиного майнового комплексу (у сенсі ст. 191 ЦКУ)

Смерть засновника ПП
Якщо підприємство володіло майном на праві господарського відання, то у разі смерті його засновника до складу спадщини потрібно включити два об'єкти:
— права засновника ПП;
— майно приватного підприємства як цілісний майновий комплекс (у значенні ст. 191 ЦКУ).

Неприпустима практика спадкування майна підприємства, коли його розбивають на окремі об'єкти. Наголосимо, що до майна підприємства, яке спадкується, входять не тільки його активи (тобто речі,кошти, майнові та немайнові права), але й борги.
Склад цього майна постійно змінюється, оскільки смерть засновника не вважають підставою для припинення господарської діяльності ПП. Тому особа, яка отримує права засновника, повинна отримати у власність саме єдиний майновий комплекс ПП. Проблеми, що виникають при цьому, пов'язані із відсутністю відповідних положень щодо порядку спадкування підприємства в Інструкції про нотаріальні дії. Тому на практиці нотаріуси іноді описують майно ПП, а спадкоємці розподіляють його активи між собою (чи звертаються до суду для здійснення такого розподілу).

Втім, зазначимо, що особа, яка отримала у спадок єдиний майновий комплекс ПП, не зможе володіти, користуватися й розпоряджатися цим майном, адже єдиний майновий комплекс належить на речовому праві (праві господарського відання)
іншому суб'єкту — ПП.
Його речове право охороняється так само, як і право власності, включаючи охорону від власника майна (тобто нашого спадкоємця). Тільки через проведення процедури ліквідації ПП, до якої входитиме задоволення вимог кредиторів, спадкоємець може отримати у володіння майно (кошти), що залишається після всіх розрахунків. Також грошові
кошти чи майно можуть бути отримані за допомогою виплати підприємством дивідендів.

Який вихід
Ситуація щодо ПП-невласника у багатьох випадках справді тупикова і зумовлена недостатньою увагою законодавця до правового режиму майна суб'єктів господарювання. Запровадивши право господарського відання як основний майновий режим для цілої групи суб'єктів господарювання, законодавці не забезпечили можливості ефективної реалізації підприємствами такого права. На нашу думку, такий правовий режим — штучно створений, неефективний, він був породжений соціалістичною економікою й, безумовно,не пристосований до використання у ринкових відносинах. Контроль засновника за своїм майном потрібно здійснювати через інші, більш цивілізовані засоби.

Поки законодавство не змінилося, можемо дати засновникам ПП таку рекомендацію — закріпити у статуті ПП положення про те, що воно виступає власником майна, переданого йому засновником, та майна,отриманого на інших законних підставах. Однак навіть після внесення такого положення до статуту підприємства на його директора очікує важкий процес отримання документів, що підтверджують право власності,якщо у складі майна підприємства є нерухомість(у чинному законодавстві України порядок одержання таких документів майже не розписано, тому і виникає безліч проблем).

Список використаних нормативно-правових актів:
1. ГКУ — Господарський кодекс України.
2. ЦКУ — Цивільний кодекс України.
3. СКУ — Сімейний кодекс України.
4. Закон про власність — Закон України "Про власність" від 07.02.91 р. № 697-ХІІ.
5. Закон про госптовариства — Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ.
6. Закон про держреєстрацію — Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб —
підприємців" від 15.05.03 p. № 755-IV.
7. Закон про нотаріат — Закон України "Про нотаріат" від 02.09.93 р. №3425-ХІІ.
8. Закон про підприємства — Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.91 р. № 887-ХІІ (втратив чинність 01.01.04 p.).
9. Інструкція про нотаріальні дії— Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Мін'юсту України від 03.03.04 р. № 20/5.
Олена Кібенко