Анализ финансовой отчетности

Спільна діяльність: новини законодавства

Останнім часом концептуальні засади державного регулювання спільної діяльності за участі державного майна суттєво змінюються. Ознайомимося докладніше з деякими нововведеннями та іншими змінами законодавства.
Законом No36861 (чинний з 06.08.2011 р.) регулюються окремі питання стосовно участі
підприємств державної власності у спільній діяльності.
Ведення спільної діяльності (далі — СД) регулюється главою 77 ЦКУ. Відповідно до ст. 1130 ЦКУ за договором про СД учасники зобов’язуються спільно діяти без створення
юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Для підприємств
державної форми власності, які беруть участь у СД, законодавством встановлюються певні особливості, які слід враховувати, укладаючи договір про СД.

ГКУ про підприємства
Щоб оцінити внесені Законом No3686 зміни, нагадаємо, що поняття підприємства встановлено главою 7 ГКУ2.
Залежно від способу заснування та формування статутного капіталу в Україні діють (ст. 63 ГКУ):
1) унітарні підприємства — створюються одним засновником. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;
2) корпоративні підприємства — утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором).

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі
господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Зокрема, можна виділити такі види підприємств:
— приватні — на основі приватної власності громадян чи госпсуб’єкта;
— комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної
громади;
— державні підприємства, які діють на основі державної власності;
— підприємства змішаної форми власності — на базі об’єднання майна різних форм власності.
Особливості діяльності підприємств державної та комунальної форми власності встановлені главою 8 ГКУ. До таких підприємств належать:
— державні унітарні підприємства. Відповідно до ст. 73 ГКУ утворюються компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входять до сфери його управління. Майно такого підприємства перебуває у державній власності і закріплюється
за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління;
— державні комерційні підприємства. Згідно зі ст. 74 ГКУ це суб’єкт підприємницької діяльності, який діє на основі статуту і несе відповідальність усім належним
йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом. Майно такого
підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання. А відповідно до ч. 5
ст. 75 ГКУ це майно не може бути безплатно передане іншим юридичним особам чи громадянам (крім випадків, передбачених законом).

Крім того, відчужувати майно, що належить до основних фондів, підприємство має право
лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на
конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом;
— казенні підприємства (перелік галузей, у яких може бути створене таке підприємство, наведено у ч. 1 ст. 76 ГКУ). Створюються за рішенням Кабміну. Майно закріплюється за таким підприємством на праві оперативного управління, при цьому основні фонди не можуть бути відчужені без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить;
— комунальні унітарні підприємства (ст. 78 ГКУ). Утворюються компетентним органом
місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входять до сфери його управління. Майно такого підприємства
перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві
господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Державно-приватне партнерство
Крім того, зверніть вашу увагу й на Закон No24042, яким до українського законодавства
введено поняття державно-приватного партнерства (далі — ДПП).
ДПП як одна з форм взаємодії державного і приватного секторів економіки передбачає
об’єднання держави і бізнесу для реалізації великих проектів, вагомих для суспільства. Необхідність об’єднання зусиль держави і приватних інвесторів визначається насамперед браком бюджетних коштів (що особливо актуально для України), а регулювання таких форм партнерства — високими ризиками інвестування і неможливістю передачі деяких об’єктів у приватну власність у зв’язку з їх економічною і соціальною значущістю. У світі ДПП є усталеною практикою залучення державою ресурсів приватного сектору економіки, тому така форма об’єднання з’явилася і в Україні. Саме цим і пояснюється поява Закону No2404, про який, на жаль, багато хто з керівників навіть і не чув. Що ж, про це — далі.
Відповідно до ст. 1 Закону No2404 ДПП — це «співробітництво між державою Україна,
Автономною Республікою Крим, територіальними громадами в особі відповідних органів
державної влади та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами — підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами».
Законом No2404 установлено сфери застосування ДПП, форми партнерства та об’єкти
здійснення ДПП тощо.
Хоча Закон No2404 говорить тільки про договірні форми реалізації ДПП, міжнародна
практика знає й інші форми такого партнерства, в яких центральну роль відіграє не до-
говір, а спільне підприємство, засноване учасниками проекту. Об’єктами ДПП можуть бути об’єкти комунальної та державної власності.
Закон No2404 передбачає, що право власності на об’єкти, добудовані, реконструйовані або створені у рамках ДПП, належить державному партнерові. Об’єкти ДПП підлягають поверненню державному партнерові після закінчення терміну договору, укладеного з метою здійснення ДПП-проекту. При цьому цільове призначення об’єктів ДПП не може бути змінене і такі об’єкти не можуть бути приватизовані упродовж усього терміну реалізації проектів ДПП. Реалізація таких проектів не означає для приватного партнера перехід права власності на об’єкти державної і комунальної власності.
Зміна їх цільового призначення і приватизація не допускаються.
Загалом цей Закон досить перспективний, але, за великим рахунком, він ще не запрацював
по-справжньому. Це відчутно особливо зараз, у період підготовки до Євро-2012.

Зміни до ГКУ
Особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання встановлені
статтею 141 ГКУ. Її положеннями визначено види держмайна, критерії щодо розпорядження ним, його відчуження тощо. Законом від 12.05.2011 р. No3322-VI цю статтю було доповнено частиною 7, відповідно до якої майно об’єктів держвласності, що не підлягають приватизації, не могло бути вкладом в СД, причому в разі внесення держпідприємствами майна в СД за державою зберігалося право власності на таке майно.
Закон No3686 стосується насамперед спільної діяльності без створення юрособи. Він пом’якшив обмеження для держпідприємств, які не підлягають приватизації: із введенням у дію цього Закону вони можуть передавати до СД своє майно, за винятком основних фондів, — якщо рішення про передання оформлено відповідно до законодавства.
Вже згаданим Законом No3322 повноваження Кабміну у сфері управління об’єктами
держвласності, встановлені ч. 2 ст. 5 Закону No185, було доповнено обов’язком затвердити типовий договір про СД, стороною якого є держпідприємства, а також госптовариства, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%. Ця вимога встановлювалася новим пунктом 17-1 ч. 2 ст. 5 Закону No185. Крім того, до повноважень Кабміну, відповідно до нових підпунктів «л» і «м» п. 18. ч. 2 ст. 5 Закону No185, було віднесено:
— укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном;
— проведення аукціонів із залучення інвесторів державними підприємствами, установами та організаціями.
Законом No3322 також було доповнено статтю 13 Закону No185 новою частиною 2, відповідно до якої вартість майна, що вноситься в СД, учасником якої є держпідприємство, визначається на підставі незалежної оцінки (із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості, згідно з вимогами законодавства про оцінку майна). При цьому частка держпідприємств, а також госптовариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, у спільному майні учасників СД має становити більш як 50%. Закон No3686 знизив мінімальний розмір частки держпідприємств, а також госптовариств, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50%, у спільному майні учасників СД. Тепер він має становити не менше 50%.
Законом No3686 з повноважень Кабміну також вилучено прерогативу затвердження типового договору про СД для держпідприємств (якою, до речі, Кабмін так і не скористався!).
Натомість на Кабмін покладено обов’язок визначити порядок проведення конкурсів із залучення приватних інвесторів для здійснення ДПП. Такий порядок затверджено постановою Кабміну від 11.04.2011 р. No384.
Оцінити вплив розглянутих нововведень у сфері СД можна буде з часом. Вже сьогодні
виникає багато практичних запитань, тому сподіваємося на додаткові роз’яснення з бо-
ку наших законотворців — адже не розв’язані до кінця проблеми СД гальмують здійснення спільних проектів у багатьох галузях народного господарства.