Анализ финансовой отчетности

Аналіз рівня використання земельних ресурсів

Зміни у відносинах власності на землю у зв’язку із земельною реформою самі по собі не забезпечують ефективне господарювання на землі та збереження її агрохімічного потенціалу. Дослідження основних напрямків підвищення економічної ефективності використання земельних ресурсів та внесення конкретних пропозицій щодо їх раціонального використання земельних ресурсів є важливим завданням сучасної аграрної науки. Поняття економічної ефективності означає не лише „отримання найбільших результатів при найменших затратах” . В останні роки докорінно змінився концептуальний підхід до цього розуміння: ефективність землекористування − це „економічно доцільне та прибуткове використання земельної ділянки за цільовим призначенням без погіршення її якісних та еколого-естетичних характеристик із дотриманням вимог обтяжень та обмежень”. Тобто, ефективність вказує на результативність використання землі у поєднанні з еколого-соціальними потребами суспільства та індивідуальними інтересами окремої людини. Багатоплановість поняття ефективності виробництва в економічній науці зумовлює різноманітність методичних підходів щодо її визначення. Оцінку використання земель пропонується здійснювати залежно від економічної, соціальної та екологічної ефективності (рис. 1). Економічна ефективність характеризується співвідношенням результативних показників від діяльності та факторів-витрат, що спричиняють їх утворення. Для аналізу використання земельного фонду розраховують натуральні та вартісні показники. Вартісні показники економічної ефективності використання землі обчислюють відношенням вартості валової продукції у порівняних цінах; товарної продукції у поточних цінах реалізації; валового доходу і прибутку до площі сільськогосподарських угідь. Химчистка ковров киев Економічна ефективність вказує на віддачу від сукупності вкладених коштів та ресурсів, а тому узагальненими показниками ефективності виробництва аграрних підприємств є рівень рентабельності та норма прибутку.
До натуральних показників належать виробництво сільськогосподарських культур з одиниці площі (урожайність з 1 гектара) та

Рис. 1 Класифікація показників ефективності використання сільськогосподарських земель
Рис. 1 Класифікація показників ефективності використання сільськогосподарських земель


виробництво окремих видів продукції тваринництва на 100 га відповідних земельних угідь: виробництво продукції скотарства (молока та м’яса) й вівчарства розраховують на 100 га сільськогосподарських угідь, продукції свинарства – на 100 га ріллі, птахівництва – на 100 га посіву зернових.
Андрійчук В.Г., Будаговська С., Куліш М.Ю., Савчук В.К., Черковець В.Н. виділяють вищеназвані натуральні показники ефективності виробництва у відокремлену групу „технологічної ефективності”, оскільки при її визначенні не враховуються затрати, понесені виробниками на досягнення певної продуктивності тварин та урожайності культур. Зазначені натуральні коефіцієнти є відображенням продуктивності землі, а тому є складовою економічної ефективності використання земельного фонду. Відтак, вважаємо, що їх обчислення є необхідним елементом визначення сукупної технолого-економічної ефективності землекористування.
Окрім економічної ефективності виробництва, в економічній науці широко використовується поняття „екологічна ефективність”, що характеризує охорону, відтворення та раціональне використання земельних ресурсів. Його виникнення зумовлено значним антропогенним впливом на біопродуктивні властивості земель, зміну їх цільового призначення, порушення меж біологічної стійкості шляхом екстенсивного землекористування. Екологічна ефективність встановлює ступінь екологічно-безпечного та економічно-доцільного землекористування за допомогою таких показників, як вміст гумусу в ґрунті, сільськогосподарська освоєність території, рівень розораності (відношення площі ріллі і багаторічних культурних насаджень до площі сільськогосподарських угідь), ступінь меліорованості (відношення площі меліорованих земель до площі сільськогосподарських угідь), питома вага деградованих або поліпшених ґрунтів. Водночас екологічну ефективність визначають за здійсненими вкладеннями, спрямованими на поліпшення екологічного стану ґрунтів, або одержаними втратами. Наприклад, аналізують частку прибутку, направлену на екологічні заходи, обсяги екологічно чистої продукції у загальному виробництві, застосування заходів захисту ґрунтів, вартість недоотриманої продукції в результаті погіршення якісних характеристик земель тощо.
Соціальна ефективність характеризується ступенем задоволення потреб окремого індивіда, колективу підприємства та суспільства в цілому . Оцінити зазначену ефективність можна на підставі проведення аналізу рівня заробітної плати працівників, соціального комфорту житла та культурно-побутових приміщень, споживання продуктів харчування, зайнятості населення, підвищення рівня безпеки праці, професійності, виплат соціальної допомоги, направленої на оздоровлення та відпочинок, покращення демографічної ситуації.
Перераховані види ефективності взаємозалежні та взаємообумовлені. Їх не можна розглядати ізольовано, оскільки очевидним є вплив екологічної та соціальної ефективності на економічну результативність. В літературі часто спостерігається інтегрування зазначених категорій ефективності, наприклад, в еколого-економічну, соціально-економічну, виробничо-економічну, техніко-економічну, виробничо-технологічну групи. Проте об’єктивно розкрити ефективність використання земель сільськогосподарського призначення неможливо за допомогою окремого класу показників, оскільки в такому випадку не враховуватимуться всі особливості виробничого процесу та стан природних ресурсів.
Для проведення аналізу використання земельного потенціалу та виявлення резервів його поліпшення в дослідженому регіоні розглянемо в комплексі економічні, соціальні, екологічні показники та визначимо основні фактори впливу на раціональність та економічність виробництва в аграрній сфері.
Проведені в Житомирській області аграрні перетворення спонукали до значних трансформаційних процесів в складі та структурі земельних угідь. Площа ріллі в підприємствах області скоротилась у 2006 р. у порівнянні із 1993 р. на 45,0 %, або 445,9 тис.га в основному за рахунок залуження сильно еродованих земель. З’явились перелоги площею 10,6 тис.га. Сіножаті та пасовища зменшились відповідно на 75,8 тис.га (72,1 %) та 84,4 (68,7 %); площі під багаторічними насадженнями – в 3 рази (рис. 2.).

Рис. 2. Структура сільськогосподарських угідь в агроформуваннях Житомирської області, тис.га
Рис. 2. Структура сільськогосподарських угідь в агроформуваннях Житомирської області, тис.га


Джерело: розраховано за даними Головного управління земельними ресурсами в Житомирській області.

Водночас в області спостерігається досить значна розораність продуктивних земель. Питома вага сільськогосподарських угідь у загальній площі та ріллі в площі сільськогосподарських угідь становить відповідно
51,5 % та 69,1 %; в окремих районах області питома вага ріллі у площі сільськогосподарських угідь сягає навіть 91,5 %. Для порівняння лише зазначимо, що у країнах з інтенсивним аграрним сектором показник розораності угідь сягає – 43,5 % у США, 34,5 % в Англії, 45,0 % у Нідерландах, 32 % в Німеччині, крім того, в США, Англії та Нідерландах природні кормові угіддя складають відповідно 56; 64,9 та 55 % .
У розрізі різних господарських форм показники сільськогосподарської освоєності території та розораності сільськогосподарських угідь становлять: в державних підприємствах – 77,6 та 82,0 %; недержавних підприємствах – 97,5 і 87,0 % (з них в аграрних товариствах – 97,8 та 85,6 %, кооперативних підприємствах – 95,0 і 90,2 %, фермерських господарствах – 98,1 та 88,8 %); господарствах громадян – 97,7 та 64,4 %.
Така ситуація характерна не лише для досліджуваного регіону. В цілому по Україні показники сільськогосподарської освоєності території складають 69,1 %, розораності територій та сільськогосподарських угідь 53,8 % та
77,9 % відповідно і є одними із найвищих у світі.
Одним із вагомих факторів, які впливають на економічну ефективність використання земельних ресурсів, є розмір земельної площі господарства. Тому доцільно дослідити, як змінились середні розміри площ сільськогосподарських угідь у підприємствах області в результаті здійснення земельної реформи.
За даними обласного управління статистики, в регіоні на початок 2007 р. 22,4 % сільськогосподарських підприємств мали середню площу земельних угідь до 20 га; 43,4 % − від 20 до 500 га; 14,4 % − від 500 до 1000 га, 16,1 % − від 1000 до 2000 га; 2,6 % − від 2000 до 3000 га; і тільки 1,1 % мали площі понад 3000 гектарів.
Отже, в результаті земельної реформи значно збільшилась кількість сільськогосподарських підприємств і зменшилась середня площа сільськогосподарських угідь у розрахунку на одне підприємство (див.
табл. 1.). Однак така тенденція має негативний характер, оскільки перевагами великомасштабного виробництва є найбільш раціональне та ефективне використання техніки і технологій виробництва, високий рівень товарності.
Переваги крупних фермерських господарств над дрібними підтверджені світовим досвідом. Зокрема, встановлена чітка закономірність між величиною підприємств та підвищенням їх рівня прибутковості. У США, наприклад, раціональним розміром фермерських господарств вважається площа в 400 га, в Європейських країнах – близько 100 га.
У Житомирській області площа ріллі, що припадає в середньому на одне фермерське господарство, за 1993-2002 рр. зросла на 69,2 га (або у 4,9 рази), особливо значні зрушення відбулися в Овруцькому (збільшення в 31,6 раз), Коростенському (20,1 рази), Попільнянському (9,5 раз), Бердичівському і Червоноармійському районах (7,1 та 7,4 раз відповідно). На початок 2007 р. середня площа ріллі в фермерських підприємствах становила 80,7 гектарів. Проте такі розміри земельних ділянок є дуже віддаленими від оптимальних, які б забезпечували не лише економічно рентабельне виробництво, а й раціональне землекористування.
За останні п’ятнадцять років в області значно погіршився якісний стан земель, спостерігаються процеси зниження запасу поживних речовин, ерозії та деградації ґрунтів, які посилюються техногенним забрудненням (радіонуклідами, важкими металами, збудниками хвороб) та критичним станом господарювання в сільськогосподарських підприємствах (без дотримання науково обґрунтованих сівозмін, ґрунтозахисних технологій). Як результат, значні площі займають ґрунти з незадовільними властивостями (змиті, вражені вітровою ерозією, засолені, солонцюваті, перезволожені тощо), що призводить до додаткових грошових витрат в аграрному секторі . У регіоні ерозією пошкоджено 104,8 тис.га сільськогосподарських угідь, з яких 83,6 тис.га − водною, 20,9 тис.га − вітровою та 87,8 тис.га одночасно водною та вітровою ерозією.
Найбільш поширені процеси водної ерозії в лісостеповій зоні області та на території Овруцько-Словечанського кряжу зони Полісся. За даними Державного управління статистики Житомирської області, найбільше еродованих земель зафіксовано в Ружинському районі (29,6 % сільськогосподарських земель), Любарському (14,2 %) та Попільнянському районах (11,1 %).
Як свідчить практика, в області за останнє десятиріччя майже не проводились заходи захисту ґрунтів від ерозії (табл. 1).

Таблиця 1 Проведення заходів захисту ґрунтів від ерозії в Житомирській області у 1990-2004 рр
Таблиця 1 Проведення заходів захисту ґрунтів від ерозії в Житомирській області у 1990-2004 рр


Джерело: Інституціональне та ресурсне забезпечення агропромислового комплексу Житомирської області. Головне управління статистики Житомирської області. – Житомир. – 2006 р. – 165 с.

В сучасних умовах проблема збереження родючості набуває винятково важливого значення. В цілому по області земель високої якості (2-3 класу) майже немає. Якісні землі (4 класу) розташовані на площі 51,1 тис. га. На даних ґрунтах можливо одержати врожай зернових до 30 ц/га лише за рахунок природної родючості. Землі середньої якості (5-6 класу) складають 525 тис. га. Землі низької якості займають площу в 341 тис. га (на таких землях без поліпшення якості ґрунтів урожайність зернових становить лише 10 ц/га).
До того ж, ситуація з родючістю земель в області ускладнюється їх радіоактивним забрудненням. Внаслідок катастрофи на ЧАЕС в зоні забруднення радіонуклідами опинилось 9 районів Житомирської області, 7 з яких забруднено повністю: Ємільчинський, Коростенський, Лугинський, Малинський, Народицький, Овруцький та Олевський. На початок 2007 р.
54,3 % радіаційно забруднених територій становили ліси та лісовкриті площі, 33,7 % − сільськогосподарські угіддя, 4,0 % − заболочені землі, 2,2 та 1,2 % − забудовані землі та води, 1,0 – відкриті землі без рослинного покриву.
Особливо негативно вплинули наслідки аварії на ЧАЕС на використання сільськогосподарських угідь. Із сільськогосподарського обороту Житомирської області було вилучено 63,6 тис. га земель, забруднених радіонуклідами, або 39,9 % до площ таких земель України (159,3 тис. га).
У досліджуваному регіоні в процесі виробництва сільськогосподарської продукції задіяно 327,0 тис.га угідь, забруднених цезієм-137, з них 18,7 % сільськогосподарських угідь із щільністю забруднення радіоцезієм від 1 до 5, 2,9 % − від 5 до 15 Кі/кв.км; 1181,9 тис.га забруднено стронцієм-90.
Найбільш забруднені радіоцезієм ґрунти розташовані на території Поліської зони, де переважають дерново-підзолисті та торфово-болотні землі, які займають відповідно 83,6 і 12,4 % сільськогосподарських угідь. Таке становище ще більше ускладнює екологічну ситуацію території, оскільки на дерново-підзолистих піщаних та супіщаних, лучно-болотних ґрунтах, які мають низький вміст органічної речовини, мікроелементів та високу кислотність, радіонакопичення проходить інтенсивніше, ніж на пожнивних землях (наприклад: чорноземах опідзолених легкосуглинкових). У регіоні радіаційного забруднення землі мають дуже високі коефіцієнти переходу радіонуклідів цезію та стронцію з ґрунту в рослини, тому для виробництва екологічно чистої продукції слід використовувати спеціальні технології, які передбачають додаткові затрати.
Частка земель, на яких вносяться органічні добрива, становить лише 6% загальної посівної площі (табл. 2). Рівень внесення мінеральних і органічних добрив в області є вкрай низьким: у 2006 р. застосовування органічних добрив знизилось на 7,9 т на 1 га посівної площі, мінеральних – на 115 кг. Такі обсяги не задовольняють потреби сільськогосподарських культур в одержанні високих урожаїв та не стримують процеси зниження родючості ґрунтів.

Таблиця 2. Динаміка внесення добрив у сільськогосподарських підприємствах Житомирської області
Таблиця 2. Динаміка внесення добрив у сільськогосподарських підприємствах Житомирської області


Джерело: дані Головного управління статистики в Житомирській області.

Варто зазначити, що у більшості розвинутих країн світу вноситься на гектар ріллі значно більша кількість мінеральних добрив, наприклад: у Японії – 436 кг, Німеччині – 421 кг, Великобританії – 375 кг, Франції – 311 кг, тоді як в середньому по Україні у 2006 р. на 1 га посівної площі було внесено 40 кг мінеральних добрив.
Отже, характеризуючи стан земельних ресурсів в області, зазначимо, що їх використання не відповідає вимогам раціонального природокористування. Це передусім пов’язано з надмірно високим рівнем сільськогосподарського освоєння та низьким рівнем інтенсивності виробництва, що визначає екологічну ситуацію й зумовлює розвиток деградаційних процесів.
Ґрунтові особливості регіону мають суттєвий вплив не лише на структуру земельних угідь, а й на структуру посівних площ. У поліській частині області найбільш поширені дерново-підзолисті ґрунти (60 % ґрунтового покриву), які характеризуються невисокою природною родючістю та підвищеною кислотністю. Тому в Житомирській області у 2000-2006 рр. найбільша частка посівних площ знаходилась під зерновими та кормовими культурами, на їх долю припадало близько 85 %, решта 15 % розподілялася між технічними рослинами, картоплею та овочами (рис. 3.).

Рис. 3. Структура посівних площ Житомирської області за основними видами сільськогосподарських культур за 2000-2006 рр
Рис. 3. Структура посівних площ Житомирської області за основними видами сільськогосподарських культур за 2000-2006 рр


Джерело: розраховано за даними Головного управління статистики у Житомирській області.
Серед зернових культур в області найбільшу частку посівів займають озима пшениця та жито (89,0 та 57,8 тис. га), ярий ячмінь та овес (78,6 та 63,2 тис. га). Під картоплею зайнято 58,7 тис. га або 8,0 % всієї площі, багаторічними та однорічними травами на сіно – відповідно 178,2 тис. га (24,1 %) та 35,0 тис. га (4,7 %). Негативним моментом в діючій системі землеробства є зменшення посівів під зернобобовими культурами: за шістнадцять років вони скоротилися з 33,6 тис. га (6,6 % посівів зернових) до 6,5 тис. га (1,8 %). Ці культури мають не лише велике агротехнічне значення (є добрими попередниками для багатьох сільськогосподарських культур), а й значну кормову цінність (забезпечують найвищу кількість перетравного протеїну та амінокислот з гектару посівів). Тому розширення площ під зернобобовими культурами повинно стати пріоритетним напрямком поліпшення родючості ґрунтів.
Негативною тенденцією у сільськогосподарському виробництві є збільшення площ, з яких не збирається урожай. Якщо у 1990 р. не було зібрано 2,8 тис. га зернових культур, то в 2006 р. розбіжність між засіяними та збираними площами зернових складала 11,4 тис. га. Це зумовлено не лише загибеллю посівів через несприятливі погодні умови та незадовільною технічною забезпеченістю, а й значним підвищенням вартості паливно-мастильних матеріалів, що, в свою чергу, призвело до збитковості виробництва в галузі та відсутності зацікавленості виробників у зборі вирощених врожаїв на полях. У цілому по Житомирській області за 1990-2006 рр. посівні площі зменшилися на 545,6 тис. га або 42,5 %.
Для того щоб дослідити вплив динаміки площі ріллі на результативність виробництва, було проведено факторний аналіз (1990 рік – базисний, 2006 – звітний). Отриманий результат свідчить, що зниження валового збору зумовлено значним зменшенням посівних площ та невисокою врожайністю сільськогосподарських культур. У 2006 р. урожайність зернових культур по області складала лише 88,0 % середньодержавного показника, соняшнику – 57,4 %. Однак за урожайністю картоплі (169,0 ц) та овочів (229,7 ц) Житомирська область посіла перше та друге місце в Україні, що свідчить про відповідні ґрунтово-кліматичні особливості досліджуваного регіону.
Одним із показників рівня використання земельних ресурсів є вартість виробленої продукції на одного мешканця (табл. 3).

Таблиця 3 Виробництво сільськогосподарської продукції на одного мешканця в Житомирській області та Україні у 1990-2006 рр
Таблиця 3 Виробництво сільськогосподарської продукції на одного мешканця в Житомирській області та Україні у 1990-2006 рр


• * В Житомирській області
• **В Україні

Джерело: дані Державного комітету статистики України та Головного управління статистики в Житомирській області.

Враховуючи загальнодержавні обсяги продукції, можна зазначити, що рівень використання землі в області відповідає середнім показникам. У 2006 р. в області на душу населення було вироблено на 402 грн. (або 19,8 %) більше продукції сільського господарства у порівнянні з середньодержавним значенням. Вдвічі більше вироблено картоплі на одну особу, на 266 кг (або 93,7 %) − молока, на 207 кг (43,2 %) − цукрових буряків.
Однак, в динаміці за п’ятнадцятирічний період виробництво продукції сільського господарства на одного мешканця в Житомирській області було зменшене на 36,4 % (1396 грн.).

Рис. 4. Виробництво валової продукції всіма категоріями господарств Житомирської області у 1990-2006 рр., у порівняльних цінах 2005 р
Рис. 4. Виробництво валової продукції всіма категоріями господарств Житомирської області у 1990-2006 рр., у порівняльних цінах 2005 р


Джерело: дані Головного управління статистики у Житомирській області.

Як видно з рис. 4., в досліджуваному регіоні обсяги валової продукції за 1990-2006 роки були зменшені на 2582 млн.грн. (або на 44,5 %); в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь – на 116,9 тис.грн. (33,3%).
За даними державної статистики, у 2004-2006 рр. найбільша частка валової сільськогосподарської продукції припадала на господарства громадян – 71,5 % загального обсягу валової продукції, решта (28,5 %) вироблялась аграрними підприємствами різних форм власності. При цьому на долю приватно-орендних та фермерських господарств припадало лише
10,9 % загального виробництва.
У 1990-2006 рр. на сільськогосподарських підприємствах обсяги виробництва продукції скоротились в 4,3 рази, зокрема рослинництва – на 1249,9 млн. грн., тваринництва – на 1380,2 млн. грн. Разом з тим, зросла роль господарств населення у виробництві сільськогосподарської продукції
(табл. 4.).

Таблиця 4. Виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції господарствами населення у Житомирській області, % до загального виробництва
Таблиця 4. Виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції господарствами населення у Житомирській області, % до загального виробництва


Джерело: дані Головного управління статистики в Житомирській області.

Якщо в 1990 р. ними вироблялось 40,7 % загального обсягу сільськогосподарської продукції, то у 2006 р. – 74,8 %. Невеликі за своєю площею господарства населення виробляють значно більше продукції, ніж інші категорії сільськогосподарських підприємств (табл. 5). Це пояснюється специфікою виробництва дрібних господарств, які, як правило, зацікавлені у вирощуванні тих культур, що дають найбільшу віддачу з одиниці площі.

Таблиця 5. Виробництво валової продукції сільського господарства в Житомирській області в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн
Таблиця 5. Виробництво валової продукції сільського господарства в Житомирській області в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн


Джерело: розраховано за даними Головного управління статистики в Житомирській області.

У підприємствах різних форм власності понад 90 % посівних площ складають зернові та кормові культури, які мають низьку врожайність. Втім, сільськогосподарські підприємства продовжують займати домінуючі позиції у виробництві льону-довгунцю та хмелю (100 % загального виробництва), соняшнику (97,2 %), зернових культур (78,5 %) та цукрових буряків (77,5 %). Щодо виробництва овочів та картоплі, то в 2006 р. на долю сільськогосподарських підприємств припадало лише 3,7 і 2,3 %, проти 65,7 % і 45,8 % у 1990 р.
Галузь тваринництва в Житомирській області була і залишається однією з провідних. Проте у порівнянні з 1990 р. частка продукції тваринництва зменшилась на 1623,3 млн. грн. і у загальному виробництві валової продукції становила 48,9 %. У виробництві тваринницької продукції провідна роль належить особистим господарствам населення. В умовах реформування вони виявились однією із найбільш стабільних форм господарювання. У 2006 р. приріст тваринницької продукції в них у порівнянні з 2000 р. склав 23,3 %, проти спаду на 18,0 % в аграрних підприємствах.
Виробництво основних видів продукції тваринництва в розрахунку на 100 га відповідних земельних угідь в області характеризується значним зниженням. Поголів’я великої рогатої худоби в Житомирській області за всіма категоріями господарств у 2006 р. скоротилося порівняно з 1990 р. у 3,5 рази, в тому числі корів – у 2,0 рази. Значні зміни відбулися в структурі поголів’я худоби по категоріях господарств. Якщо на кінець 1990 р. в підприємствах утримувалось 82,2 % загальної чисельності великої рогатої худоби, то на кінець 2006 р. – 45,4 %.
Водночас відбулися зміни й у продуктивності худоби та птиці. Якщо в 1990 році середньорічний надій від корови в сільськогосподарських підприємствах перевищував аналогічний показник у господарствах населення на 94 кг, то у 2006 р. він був меншим на 1798 кг (в 1,8 рази). Середньодобовий приріст ваги тварин, що перебувають на вирощуванні і відгодівлі, теж зменшився і в 2006 р. складав 348 г. проти 424 г. у 1990 р. Такий спад зумовлений не лише низьким рівнем годівлі тварин (у 2006 році витрати кормів на 1 умовну голову складали 32,38 ц.к.од. або 96,0 % від рівня 1990 р.), а й недостатнім матеріально-технічним забезпеченням. Отже, скорочення обсягів виробництва продукції тваринництва негативно вплинуло на рівень економічної ефективності використання земельних ресурсів (табл. 6.).

Таблиця 6. Виробництво продукції тваринництва на 100 га земельних угідь в усіх категоріях господарств Житомирської області
Таблиця 6. Виробництво продукції тваринництва на 100 га земельних угідь в усіх категоріях господарств Житомирської області


Джерело: розраховано за даними Головного управління статистики в Житомирській області.

В порівнянні з 1990 р. виробництво м’яса та молока (в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь) у 2006 р. зменшилось на 59,8 ц та 138,6 ц відповідно, виробництво свинини (в розрахунку на 100 га ріллі) скоротилось на 18,4 ц. Єдиною галуззю тваринництва, де відбулося зростання виробництва, було птахівництво. У розрахунку на 100 га посівів зернових кількість яєць збільшилась на 67,6 тис. шт.
Таким чином, як свідчить проведений аналіз, у Житомирській області відбувся значний спад виробництва продукції тваринництва в розрахунку на 100 га земельних угідь.
Для більш точного визначення рівня економічної ефективності порівняємо величини витрат та результатів виробництва в аграрних підприємствах Житомирської області. Для цього проаналізуємо такі вартісні показники, як величина одержаного від виробництва прибутку в розрахунку на 100 гектарів сільськогосподарських угідь та рівень рентабельності.
Як засвідчують наведені дані, показники прибутку значно відрізняються за районами. Найбільше середнє арифметичне значення прибутку в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь упродовж 2004-2006 рр. припадало на Радомишльский район (38,4 тис. грн.), а найбільший збиток спостерігався у Малинському районі (8,2 тис. грн.). Більша частина районів області має збитки від виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема впродовж трьох останніх років збитковими були 14 районів області, і лише в 4 районах з 23 було перевищено середньоарифметичний показник прибутку в розрахунку на 100 га угідь (7,1 тис. грн.).
Слід вказати також на позитивні зрушення, що поступово відбуваються в досліджуваному регіоні (рис. 5). Почала зменшуватись частка збиткових агроформувань: якщо у 2002 р. на 100 га земельних угідь підприємствами було одержано 11,4 тис.грн. збитку, то вже у 2006 р. цей показник мав позитивне значення і складав 13,8 тис.грн. прибутку. Протягом 2002-2006 рр. показник рівня рентабельності зріс на 27,6 пункти.

Рис. 5. Частка збиткових підприємств в області та рентабельність виробництва в агроформуваннях Житомирської області
Рис. 5. Частка збиткових підприємств в області та рентабельність виробництва в агроформуваннях Житомирської області


Джерело: розраховано за даними Головного управління статистики в Житомирській області.

Проведений аналіз рівня використання земельних ресурсів не повною мірою відображає вплив сукупності факторів на результативні показники ефективності використання земельних ресурсів, тому було проведено вибіркове обстеження 70 сільськогосподарських підприємств за
2004-2005 рр. та виконано групування, враховуючи площі угідь, якісний стан ділянок та показники виходу валової продукції з одиниці площі.
Аналіз даних групування за якістю земельних угідь (табл. 7.) приводить до висновку, що зі зростанням її рівня збільшується ефективність аграрного виробництва. Зокрема, підвищуються показники виробництва валової продукції з одиниці земельної площі в господарствах третьої групи порівняно з першою у 6,8 рази, рівня фондовіддачі – в 6,7 рази, в 4 рази збільшується річна продуктивність праці.

Таблиця 7. Вплив якості ґрунту на економічну ефективність аграрного виробництва в Житомирській області у 2004-2005 рр
Таблиця 7. Вплив якості ґрунту на економічну ефективність аграрного виробництва в Житомирській області у 2004-2005 рр


Джерело: розраховано за даними річних звітів сільськогосподарських підприємств, ф. № 50-сг „Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств”, ф. № 9-б-сг „Звіт про внесення мінеральних, органічних добрив, гіпсування та вапнування ґрунтів під урожай 200_ р.”, уточненої грошової оцінки с.-г. угідь господарств.

У досліджуваних підприємствах простежується чітка взаємозалежність між збільшенням родючості земельних угідь, рівнем рентабельності та нормою прибутку. Тому збереження родючості та її підвищення шляхом дотримання норм внесення мінеральних та органічних добрив мають стати пріоритетними напрямками у виробничій діяльності сільськогосподарських підприємств.
Для виявлення зв’язку між розмірами площ сільськогосподарських угідь та результатами діяльності господарств проведене відповідне групування (табл. 8.).

Таблиця 8. Вплив розміру площі використовуваних у виробничому процесі сільськогосподарських угідь на ступінь ефективності аграрного виробництва в Житомирській області у 2004-2005 рр
Таблиця 8. Вплив розміру площі використовуваних у виробничому процесі сільськогосподарських угідь на ступінь ефективності аграрного виробництва в Житомирській області у 2004-2005 рр


Джерело: розраховано за даними річних звітів сільськогосподарських підприємств, ф. № 50-сг „Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств”, ф. № 9-б-сг „Звіт про внесення мінеральних, органічних добрив, гіпсування та вапнування ґрунтів під урожай 200_ р.”, уточненої грошової оцінки с.-г. угідь господарств.

Виходячи з наведених даних, зазначимо, що самі по собі великі площі не можуть забезпечити ведення ефективного господарювання в сільськогосподарських підприємствах, а тому вимагають обов’язкового здійснення додаткових заходів з інтенсифікації виробництва: підвищення технічного рівня виробництва, зміцнення матеріально-технічної бази, зростання рівня забезпеченості працівниками, зменшення трудомісткості та собівартості продукції.
Вплив обсягів одержаної продукції з одиниці сільськогосподарських угідь на результативні показники виробництва наведено в табл. 9.


Таблиця 9. Групування агроформувань Житомирської області за виходом продукції на 100 га сільськогосподарських угідь у 2004-2005 рр
Таблиця 9. Групування агроформувань Житомирської області за виходом продукції на 100 га сільськогосподарських угідь у 2004-2005 рр


Джерело: Джерело: розраховано за даними річних звітів сільськогосподарських підприємств, ф. № 50-сг „Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств”, ф. № 9-б-сг „Звіт про внесення мінеральних, органічних добрив, гіпсування та вапнування ґрунтів під урожай 200_ р.”, уточненої грошової оцінки с.-г. угідь господарств.
Аналіз типових груп факторів вказує на те, що в сільськогосподарських підприємствах спостерігається пряма залежність між результативним показником та зменшенням трудомісткості виготовленої продукції, збільшенням внесених добрив на 100 га ріллі, трудозабезпеченості, зростанням продуктивності праці, урожайності, фондовіддачі.
З метою оцінки рівня ефективності виробництва та розрахунку резервів підвищення рівня землекористування сільськогосподарськими підприємствами нами було побудовано багатофакторну кореляційно-регресійну модель за даними вибіркової сукупності 70 сільсько-господарських підприємств різних форм власності за 2004-2005 рр.
Для визначення ефективності скористаємось показником виробництва валової продукції, віднесеним на одиницю земельних ресурсів та скоригованим на показник економічної оцінки ґрунтів (на бало-гектар). Такий підхід дозволить порівняти різні підприємства в ринкових умовах не лише за ціновим фактором, а й за показником родючості.
Серед факторів, які впливають на рівень використання землі (у – валову продукцію в розрахунку на 1 бало-гектар, тис.грн.), були обрані:
х1 кількість внесених мінеральних добрив на 100 га ріллі, ц д.р.;
х2 – середньорічна чисельність працівників на 100 га угідь, чол.;
х3 – урожайність, ц/га;
х4 – прямі затрати праці з розрахунку на 1 га угідь, тис. люд.-год.;
х5 виробничі витрати на 1 га угідь, тис. грн.
При побудові багатофакторної кореляційно-регресійної моделі використовується лінійна функція. Для спрощення розрахунків використаємо програму EXCEL.
За результатами розрахунків рівняння кореляційної залежності землевіддачі від введених у рівняння регресії факторів для дослідженої сукупності сільськогосподарських підприємств має вигляд:
ỹ = 1,2502 + 0,00069 х1 + 0,0454 х2 + 0,88372 х3 – 0,18521 х4 + 0,04656 х5.
Коефіцієнти регресії показують, що збільшення дози внесених мінеральних добрив на 1 ц діючої речовини в розрахунку на 100 га ріллі сприяє підвищенню обсягу валової продукції в розрахунку на 1 бало-гектар на 0,00069 тис. грн., збільшенню трудозабезпеченості працівниками на 100 га угідь – на 0,0454 тис. грн., підвищенню урожайності зернових на 1 ц/га – на 0,88372 тис. грн., зменшенню прямих затрат праці на 1 тис. люд.-год. – на 0,18521 тис. грн., залученню додаткових коштів для розширення виробництва у розмірі 1 тис. грн. на 1 гектар – на 0,04656 тис. грн.
Коефіцієнт множинної кореляції становить 0,9196, що свідчить про наявність тісного зв’язку між введеними до моделі факторами та валовою продукцією в розрахунку на бало-гектар. Коефіцієнт множинної детермінації R2 дорівнює 0,8457. Тобто варіація землевіддачі зумовлена варіацією включених до рівняння регресії факторів на 84,57 %. Табличне значення F – критерію нормального розподілу при заданому рівні діючої ймовірності р = 0,99 становить Fтабл. = 3,32. Фактичні значення коефіцієнта F вище табличного, тому наведене рівняння регресії використаємо в подальшому аналізі.
Параметри кореляційної залежності показують, що на показник валової продукції з одиниці площі найбільший вплив мають урожайність зернових культур, трудомісткість виготовлення продукції та виробничі затрати в розрахунку на 100 гектарів угідь, оскільки коефіцієнти при даних показниках найбільші, меншою мірою – трудозабезпеченість та кількість внесених мінеральних добрив.
Однак зазначені коефіцієнти регресії не дають чіткого уявлення про вплив факторів на результативну ознаку. Тому додатково проаналізуємо коефіцієнти еластичності, які показують, на скільки зміниться величина результативної ознаки у разі зміни фактора на 1 % при умові незмінності решти залучених факторів. Зростання на 1 % виробничих витрат призводить до збільшення результативного показника на 0,9683 %, зменшення трудомісткості на 1 % до підвищення ознаки на 0,3846%, зростання урожайності – до збільшення валової продукції на бало-гектар на 0,3706 %, трудозабезпеченості та мінеральних добрив – відповідно на 0,0088 та 0,0003475 %. Таким чином, урожайність зернових культур та додаткові витрати мають найсуттєвіший вплив на результативний показник – валову продукцію в розрахунку на бало-гектар.
З метою виявлення резервів підвищення результативної ознаки обчислимо β – коефіцієнти, які характеризують, на скільки середньоквадратичних σу зміниться землевіддача при зміні відповідного фактора на одне значення середньоквадратичного відхилення σх. У розрахованій моделі найбільші можливості підвищення сумарного результативного показника закладені у фінансуванні галузі (β5 = 0,79870) та нарощуванні урожайності (β3 = 0,0,1623), тому що при їх зміні на одне середньоквадратичне відхилення ефективність використання земельних угідь збільшується на 0,7987 та 0,1623 свого середньоквадратичного відхилення. Міра впливу кількості внесених мінеральних добрив та забезпеченості трудовими ресурсами становить 0,0013 та 0,0034 середньоквадратичного відхилення, затрат праці – 0,1551.
Для розкладання загального обсягу варіації валової продукції у розрахунку на бало-гектар на варіацію за рахунок кожного введеного до рівняння регресії фактора знайдемо коефіцієнти детермінації (добуток парних коефіцієнтів на β – коефіцієнти кожного фактора).

Таблиця 10 Розкладання загального обсягу варіації показника валової продукції в розрахунку на бало-гектар за факторами
Таблиця 10 Розкладання загального обсягу варіації показника валової продукції в розрахунку на бало-гектар за факторами


Джерело: дослідження автора.

З даних табл. 10 видно, що із 84,57 % загального відхилення обсягу валової продукції 0,04 % пояснюється кількістю внесених мінеральних добрив на 100 га ріллі, 0,13 % трудозабезпеченістю; 9,95 – продуктивністю виробництва (урожайністю); 3,22 % прямими затратами праці і 71,23 % кількістю виробничих витрат на одиницю площі.
Розраховане рівняння регресії можна використовувати для аналізу і прогнозування виробництва валової продукції сільськогосподарських підприємств з одного бало-гектара на перспективу. Для цього виконаємо екстраполяцію рядів динаміки та вирівнювання їх за аналітичними рівняннями. Підставивши аргументи часу у рівняння, одержуємо прогнозні показники за факторами (табл. 11).

Таблиця 11 Прогнози основних факторів впливу на рівень показника валової продукції з розрахунку на бало-гектар на 2008-2010 рр
Таблиця 11 Прогнози основних факторів впливу на рівень показника валової продукції з розрахунку на бало-гектар на 2008-2010 рр


Джерело: дослідження автора.

Підставивши отримані коефіцієнти до побудованої моделі, розрахуємо прогноз на 2008-2010 рр.:
на 2008 р. ỹ = 1,2502 + 0,00069∙(-8,07) + 0,0454∙(2,70) + 0,88372∙(15,21) – 0,18521∙(58,75) + 0,04656∙(1274,57) = 63,28 тис. грн.;
на 2010 р. ỹ = 1,2502 + 0,00069∙(-19,14)1 + 0,0454∙(1,35) + 0,88372∙(14,16) – 0,18521∙(48,77) + 0,04656∙(1437,73) = 71,73 тис. грн.
Таким чином досліджувані сільськогосподарські підприємства можуть досягти більших обсягів виробництва за умов реалізації комплексу заходів екологічного, економічного та соціального характеру, спрямованих на ефективне та раціональне використання земельних ресурсів регіону.
Отже, якщо проаналізувати результати реформування в цілому в державі та Житомирській області зокрема, стає зрозуміло, що попередній період реформування був спрямований більшою мірою на питання власності на землю та вдосконалення земельних відносин в аграрному виробництві. Поза увагою залишились раціональні чинники використання земель, що призвело до екстенсивного виробництва – нарощування обсягів продукції без врахування екологічної та соціальної ефективності.
Тому першочерговим виходом із існуючої ситуації є проведення низки заходів із відновлення природної родючості ґрунту, інтенсифікації технологій через пошук внутрішньогосподарських резервів виробництва, впровадження екологічних та соціальних методів виробництва, які можна досягти лише за наявності належного інформаційно-аналітичного забезпечення, яке дозволить описати, систематизувати та проаналізувати сукупність даних про стан земель, виявити випадки їх нецільового використання та сприятиме вирішенню задачі більш ефективного використання земельних ресурсів у господарській діяльності окремого сільськогосподарського підприємства.