Анализ финансовой отчетности

Інформаційне забезпечення управління земельними ресурсами в сільськогосподарських підприємствах

Реформування економічної системи країни потребує створення належного механізму управління земельними ресурсами – окремої сфери регулювання національної економіки. Рівень управління земельними ресурсами повинен відповідати концепції сталого розвитку держави та визначати економічні моделі і механізми регулювання ринкових процесів у сфері земельних відносин. Проблема ефективного управління земельними ресурсами в пореформений період досліджувалась багатьма вітчизняними вченими. Разом з тим, загальнодержавна програма, спрямована на покращення ефективного землекористування в ринкових умовах, вимагає поглиблення знань та удосконалення методичних питань в системі управління земельними ресурсами. Категорія „управління земельними ресурсами” в економічній літературі набуває різних ознак та змінюється під впливом розвитку виробничих відносин в суспільстві, а тому має відмінні форми визначення. Деякі економісти під управлінням земельними ресурсами розуміють процеси реєстрації і розповсюдження інформації про власність на землю, вартість і використання землі та пов’язаних з нею ресурсів, інші розглядають управління земельними ресурсами як систематичну, цілеспрямовану дію держави та суспільства на земельні відносини і землекористування, що базується на пізнанні об’єктивних закономірностей та інформації з метою забезпечення ефективного функціонування земельних ресурсів країни в цілому, регіонів та конкретних територій. Дещо інакше дослідники трактують термін „управління земельними ресурсами”, розглядаючи його як систему „управління з наявністю причинно-наслідкових залежностей між підсистемами (соціальною, організаційною, кадровою, технічною та економічною) та принципом зворотнього зв’язку” або як „об’єктивний процес та систему заходів (правових, адміністративних, економічних, екологічних тощо) щодо виконання землею суспільно-виробничих функцій”. З огляду на викладене, процес управління земельними ресурсами в умовах аграрної реформи можна представити у вигляді системи взаємопов’язаних заходів, що спрямовуються на організацію раціонального використання і охорону земельних ресурсів та впливають на інтереси різних суб’єктів – учасників земельних відносин.
Управління земельними ресурсами є багатофункціональним та різнобічним процесом, а тому в його здійсненні беруть участь різні органи управління. Загальне управління та контроль за земельними ресурсами здійснюють вищі органи державної влади і державного управління – Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки та охорони (рис. 1.). Спеціалізоване управління здійснюють окремі державні органи влади, наприклад, міністерства, державні комітети, спеціальні комісії, агентства, які мають повноваження щодо використання та охорони земельних ресурсів або на здійснення окремих видів діяльності. Ключове місце в структурі управління земельними ресурсами належить Державному комітету України із земельних ресурсів, який здійснює державне управління земельними ресурсами, реалізує державну політику в сфері земельних відносин та проводить реформування в сфері земельних відносин.

Рис. 1. Структура органів управління земельними ресурсами України
Рис. 1. Структура органів управління земельними ресурсами України


Система органів державного управління земельними ресурсами включає в себе не лише вищі та центральні органи державного управління, а також регіональні й внутрішньогосподарські органи управління, оскільки управління земельними ресурсами здійснюється як через зовнішнє управління земельними ресурсами, так й через прийняття управлінських рішень окремого суб’єкта господарювання.
Таким чином, процес управління земельними ресурсами необхідно розглядати як цілісну систему функціонування відповідних державних органів влади та внутрішньогосподарських одиниць управління, діяльність яких спрямована на забезпечення ефективного використання земельних ресурсів шляхом реалізації управлінських рішень.
Управління земельними ресурсами в сучасних умовах вирішує цілу низку завдань, які можна виділити в окремі групи:
• економічні (розвиток ринку земельних ресурсів та створення його інфраструктури, здійснення оціночної діяльності, розвиток іпотечного кредитування, удосконалення системи земельних платежів та оподаткування);
• політичні (формування державної політики в сфері земельних відносин, створення національної системи землекористування);
• правові (розробка нормативно-правового забезпечення регулювання землекористування, проведення державного контролю за виконанням законодавства);
• наукові (розробка науково-методологічних основ земельних відносин, забезпечення належного рівня освіти та підвищення кваліфікації спеціалістів, проведення науково-дослідних робіт, конференцій та семінарів з проблем удосконалення діючого механізму земельних відносин та законодавчої бази, землевпорядкування, здійснення міжнародного співробітництва та впровадження новітніх технологій для поліпшення управління земельними ресурсами та ведення земельного кадастру);
• інформаційно-регулятивні (ведення державного земельного кадастру та обліку, проведення інвентаризації та моніторингу земельних ресурсів, організація та проведення землевпорядних робіт, створення спеціалізованих інформаційних центрів та програмно-інформаційних комплексів, випуск довідкової, нормативно-технічної та рекламної продукції з метою інформування суб’єктів земельних відносин).
Такий поділ функцій управління земельними ресурсами на складові частини є досить умовним, оскільки ефективне управління вимагає максимальної узгодженості та дієвості всіх елементів. Якщо політичний компонент спрямований на загальнодержавний курс в землекористуванні, правова частина акцентує на землекористуванні та реєстрації прав на землю; наукові та економічні функції пов’язані з раціональним та ефективним використанням земель, то інформаційне управління земельними ресурсами є невід’ємною частиною всіх вищезазначених компонентів. Таким чином, інформаційне забезпечення є першочерговим завданням та важливим інструментом для прийняття управлінських рішень, а сам процес управління земельними ресурсами являє собою діяльність відповідних органів щодо отримання, накопичення та аналізу інформації про стан земельних ресурсів та відносин щодо їх володіння та користування з метою формування та реалізації ефективних управлінських рішень.
На різних етапах управлінської діяльності роль та значення інформації про земельні ресурси неоднакові, що пов’язано не лише із напрямками та функціями управління, а й з її різновидами. Інформація в залежності від вимог, що до неї ставляться у сфері землекористування, може бути класифікована за певними ознаками.
Формування інформаційної бази щодо наявних земельних ресурсів має відповідати вимогам, що висувають до неї керівники різних рівнів управління. Як зазначають Євстаф’єва О.М., Іванюк Д.П.,
Шульга І.В., Цал-Цалко Ю.С., Чумаченко М.Г., інформація має бути своєчасною, зрозумілою, надійною, достатньою, цінною, достовірною, повною, науковою, співставною, комплексною, придатною для сприйняття та обробки тощо. Такий підхід до формування інформації в системі управління земельними ресурсами забезпечить відображення фактичного їх стану, проведення контролю за цільовим, ефективним та раціональним використанням і, як результат, забезпечить створення належної бази для прийняття обґрунтованих управлінських рішень.
Процес накопичення та використання земельно-кадастрової інформації на різних функціональних рівнях (національному, обласному, регіональному та базовому) можна представити у вигляді схеми, у якій на кожній із стадій управління використовується конкретна вхідна інформація, що формується внаслідок прямих спостережень за земельними ресурсами, та одночасно з’являється вихідна інформація, яка є вхідною на інших стадіях управління (рис. 2).

Рис. 2. Схема руху інформації в системі управління земельними ресурсами України
Рис. 2. Схема руху інформації в системі управління земельними ресурсами України


Виняткова роль у системі управління земельними ресурсами належить державному земельному кадастру, який є інформаційною базою для ведення земельної статистики (обліку), землеустрою, регулювання земельних відносин, підтримки податкової та інвестиційної політики держави і розвитку ринку землі, обґрунтування розмірів плати за землю. Державний земельний кадастр містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі та землекористувачів, за категоріями земель, про якісну характеристику та призначення земель.
Державний земельний кадастр реєструє факти виникнення або припинення існування земельної ділянки як об’єкта права власності та права користування і забезпечує інформацією органи державної влади та органи місцевого самоврядування, зацікавлені підприємства, установи та організації, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів та ресурсного потенціалу агропромислового комплексу, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування проектів землеустрою.
Відповідно до існуючої кадастрово-реєстраційної системи земельних ресурсів, початковим рівнем її побудови є накопичення відомостей про земельні ділянки, їх кількісну та якісну характеристику за виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, після чого зібрані дані передаються на районний, обласний та загальнодержавний рівні. Разом з тим, первинною ланкою у створенні єдиного інформаційного середовища про земельні ресурси повинні бути власники землі та землекористувачі – сільськогосподарські підприємства, що фіксуватимуть, оброблятимуть та здійснюватимуть передачу інформації про правовий, господарський та природний стан земельних ресурсів на інші рівні управління шляхом організації бухгалтерського обліку та звітності. Окрім того, дані оперативно-технічного та бухгалтерського обліку підприємства містять економічні, агротехнічні та інші показники, що характеризують реальний стан земель в аграрному підприємстві, та надають можливість про-
аналізувати рівень їх використання.
Бухгалтерський облік, виступаючи елементом інформаційного забезпечення управління земельними ресурсами сільськогосподарського призначення, повинен відповідати загальним вимогам формування інформації та принципам ведення обліку у відповідності до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”:
• повне висвітлення (бухгалтерська інформація про земельні ресурси має бути повністю розкрита у фінансовій звітності: наявність на початок та кінець року, цільове використання та трансформація угідь. У результаті чого користувачі інформації можуть приймати відповідні рішення, оцінити стан суб’єкта та результати його господарської діяльності);
• безперервність (використання земельних ресурсів має здійснюватись виходячи із припущення, що вони будуть використовуватись підприємством в подальшій господарській діяльності, тобто зі збереженням їх цільового призначення та за умов поліпшення якісних характеристик);
• своєчасність (подання звітності, що містить інформацію про земельні ресурси, у терміни, що задовольняють вимоги користувачів в інформації);
• послідовність обраної облікової політики (належна організація внутрішнього обліку та контролю за земельними ресурсами, збереження порядку їх відображення у відповідній документації та на рахунках бухгалтерського обліку, дотримання термінів інвентаризації);
• обачність (оцінка земельних ресурсів не може бути завищена, а зобов’язання та витрати від операцій з ними – занижені, що свідчить про більшу готовність сільськогосподарських підприємств до затрат, ніж до можливих доходів);
• автономність (відокремлене відображення земельних ресурсів, що перебувають у власності юридичних осіб або використовуються на правах фінансової оренди та ділянок фізичних осіб, що надані в операційну оренду та суборенду);
• превалювання сутності над формою (в обліковій системі та звітності мають бути відображені відокремлено ресурси, що знаходяться у власності, обробляються і беруть участь у виробничому процесі, не використовуються тривалий період, та ділянки, що перебувають на позабалансовому обліку (операційній оренді));
• нарахування та відповідність доходів і витрат (доходи та витрати від операцій з землею відображаються в обліку в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати коштів);
• історична (фактична) собівартість та принцип єдиного грошового вимірника (дотримання порядку індексації та визначення справедливої вартості земельних ресурсів).
Виконання зазначених принципів бухгалтерського обліку значно полегшить процес створення інформаційної бази даних про земельні ресурси, оскільки бухгалтерський облік виступає джерелом об’єктивної, неупередженої інформації, основою для здійснення правових угод з земельними ділянками, та сприятиме у прийнятті рішень щодо ефективного використання таких ресурсів у господарській діяльності кожного підприємства.
Організація бухгалтерського обліку земельних ресурсів має підпорядковуватись загальній системі державного обліку земель та одночасно задовольняти інформаційні потреби внутрішніх та зовнішніх користувачів у вихідних даних для здійснення управління. З метою підвищення якості та достовірності інформації бухгалтерський облік земель в системі обліково-аналітичного інформаційного забезпечення логічно будувати за певними напрямками, зокрема:
• за видами користування землею (власність, володіння, оренда) в розрізі землекористувачів або землевласників;
• за складом та видами угідь;
• за якісними характеристиками;
• за економічною ефективністю використання (рис. 3).

Рис. 3.  Схема обліково-аналітичного забезпечення користувачів інформацією щодо використання земельних ресурсів
Рис. 3. Схема обліково-аналітичного забезпечення користувачів інформацією щодо використання земельних ресурсів


Накопичення даних про земельні ресурси за категоріями власників та землекористувачів допоможе в здійсненні контролю за цільовим використанням земель та термінами їх користування. Кількісний облік земельних ресурсів за складом угідь дозволить простежити економічно доцільне використання земель в господарській діяльності суб’єктів різних форм господарювання та забезпечить їх цільове функціонування. Облік якості земель визначить особливості та напрямки здійснення господарської діяльності на конкретній земельній ділянці, оскільки такий облік характеризує земельні угіддя за природними властивостями, що впливають на його родючість, а також визначає рівень забруднення ґрунтів. На завершальній стадії за попередніми даними бухгалтерський облік допоможе сформувати економічні показники ефективності використання земель, які сприятимуть виявленню недоліків у розподілі земельного фонду окремого підприємства та між користувачами, створить умови для більш ефективного використання земельних угідь.
Отже, управління земельними ресурсами потребує функціонування інформаційної системи даних про земельні ресурси в розрізі кожного суб’єкта управління, до складу якої входять всі ланцюги управління та шляхи руху потоків інформації. Важливе місце в системі управління належить оперативно-технічному та бухгалтерському обліку, який водночас із державним земельним кадастром виконує роль організаційно-технічного механізму інформаційного забезпечення системи управління земельними ресурсами. Організація належного бухгалтерського обліку земельних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах є необхідним елементом формування кадастрового обліку та розвитку ринку земельних ресурсів, оскільки саме облік є першоджерелом точної, неупередженої інформації, базою для здійснення правових угод із земельними ділянками та прийняття рішень щодо ефективного їх використання.