Анализ финансовой отчетности

Допит свідка й надання пояснень: як поводитися

Що й казати, у розслідуванні кримінальних справ, а точніше, у доведенні вини, величезну роль відіграють показання свідка, потерпілого, а також обвинуваченого. У кримінальних справах, на думку багатьох — найбільш "екстремальній" галузі судочинства, вирішуються проблеми провинності та покарання з позицій супротивності: карного переслідування і захисту від нього. На досудовому розслідуванні можливості захисту обмежені, оскільки вітчизняне слідство має яскраво виражені риси "інквізиційного", тобто одностороннього процесу.

Принцип змагальності звинувачення і захисту діє тільки коли справа потрапляє до суду. Але раніше, на досудовому слідстві, збирають і трактують під звинувачувальним кутом докази, допитують за відсутності обвинуваченого свідків, формують обвинувачення, під враженням якого перебуває і суд. Свідків зазвичай допитують без обвинуваченого, тому він не може поставити їм свої запитання, як і знати про їх свідчення.

Надання пояснень
Порушенню кримінальної справи передує дослідча перевірка, коли органи дізнання або слідчий перевіряють заяви чи повідомлення про злочин. Під час такої перевірки вилучають документи та речові докази, а також опитують осіб, які володіють будь-якою інформацією про діяння, у якому вбачають ознаки злочину.

Зазвичай викликають для надання пояснень особу, яку і розглядають як підозрюваного, і пропонують їй надати пояснення з того чи іншого питання. Це ще не показання свідка. Адже наш персонаж поки що не знає, яку роль йому відведено: свідка чи обвинуваченого.

Буває, що кримінальну справу вже порушено за фактом вчинення злочину і майбутнього обвинуваченого опитують як свідка, попереджують його про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень. І хоча Верховний Суд України критично ставиться до використання таких відомостей, слідчий отримує певну психологічну перевагу. Подальшу зміну таких показань або відмову надавати пояснення суд вивчає в контексті зізнання, зробленого під час допиту як свідка. До того ж інформацію від майбутнього обвинуваченого слідчий намагається закріпити при допиті інших свідків.

Необхідно мати на увазі, що надання пояснень частенько відбувається за відсутності адвоката і в умовах серйозного психологічного тиску з боку слідчого. Бідолазі, викликаному для надання пояснень, немає з ким порадитись, від нього вимагають негайних і повних відповідей. Крім того, прокурор і слідчий — це професіонали, які володіють тактичними прийомами "відібрання" інформації. Слідчий заздалегідь готується до отримання пояснень, складає план дій. У результаті, звичайно, він максимально "розкручує клієнта".

Окрім того, викликаного для надання пояснень громадянина всіляко заспокоюють, наголошують, що це тільки формальність, необхідна для відмови в порушенні кримінальної справи, що відбувається просто невеличка перевірка тощо.

Постає питання: як поводитися в цьому разі? Звісно, кожен громадянин зобов'язаний допомагати слідству і давати правдиві та чесні показання про відомі йому факти. Цього від нього чекають і прокурор, і слідчий, і суд. Але хто ж знає, чим закінчиться перевірка, причетний до того чи іншого діяння громадянин, викликаний для надання пояснень, чи ні. Тому надавати пояснення слід із розумною обачністю. Оскільки ніхто не зобов'язаний намовляти на себе.

Якщо є знайомий адвокат, то розкажіть йому про виклик до правоохоронних органів, запитайте, як поводитися там. Варто мати на увазі й інше: необачно сказана фраза про кого-небудь може обернутися для іншого неприємними наслідками, особливо коли ця людина не винна в тому, у чому її підозрюють.

Пам'ятайте, що слово — срібло, а мовчання — золото. Крім того, допитуваний вправі власноручно викласти свої показання на папері. Радимо добре ознайомитися і зі ст. 63 Конституції України, що передбачає: особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів родини чи близьких родичів. Тому на запитання про себе та близьких родичів можна не відповідати, посилаючись на згадану статтю.

Показання свідків
Згадування про допит, розпитування, казку свідчення (як іменувалися показання у Стародавній Русі), зведення (очну ставку) як засобу доведення можна зустріти навіть у стародавніх історичних джерелах: у Біблії, Махабхараті, Законах Ману і Законах дванадцяти таблиць. Свідчення вибивали за допомогою катувань, які в царській Росії були скасовані лише в 1801 році указом Олександра І.

На жаль, така практика все ще присутня, незважаючи на всі заборони, на встановлення кримінальної відповідальності за такі дії. І матеріали, отримані Уповноваженим з прав людини Верховної Ради, підтверджують наші слова.

Наведемо витяг із протоколу допиту оперативного працівника з приводу скарги гр. Суркова на побиття його працівниками міліції.

Витяг
".. .вибивши пістолет у Суркова, я повалив його на підлогу. Але гр. Сурков не заспокоївся і почав нахабно, з особливим цинізмом битися печінкою, нирками та обличчям об мої та Рюм і на черевики з метою заволодіти нашою табельною зброєю. Пізніше стомленого гр. Суркова ми доставили до слідчого. Слідчий Кокорін, почувши його матірщину на адресу міліції та себе особисто, став соромити гр. Суркова І пояснювати, що той не правий. У приступі каяття він став плакати і випадково вдарився об кут сейфа тією частиною мозку, що відповідає за усні показання.

Слідчий Кокорін записав добровільні свідчення гр.Суркова. Потім я і Рюмін пальцями розтулили затриманому повіки, самотравмовані в ресторані, аби він міг бачити і підписатися під протоколом, що він і зробив. До вищесказаного хочу додати, що з мого боку, а також з боку Рюміна і слідчого Кокоріна ніякого фізичного впливу до гр. Суркова не застосовувалося, а його заява прокурору — зухвала брехня і провокація з метою знеславити нашу рідну міліцію ".

Буває і так. Слідчий Ф. викликав жінку на допит. Вона^була з немовлям, якого не могла залишити. Слідчий наказав їй чекати в коридорі, поки забрав стільці, щоб їй ніде було присісти. Допит тривав 6 годин, у результаті смертельно стомлена жінка готова була підтвердити будь-що. Коли інший слідчий, виявивши співчуття, виніс стілець жінці, слідчий Ф. поскаржився начальству на його дії і знову забрав стільця. Чи треба казати, що змучена всім цим допитувана дала позитивні відповіді на всі навідні запитання слідчого-садиста стосовно свого чоловіка. І, звичайно, ніхто їй не розтлумачив, що вона могла відмовитися відповідати на них.

Звісно, у більшості справ оперативні працівники не заходять так далеко, особливо зі свідками, оскільки в цьому немає необхідності. Та й у справах, у яких відомі люди звинувачуються або дають свідчення, такі методи здатні викликати наслідки: є адвокати, преса...

У справах, де залучаються керівники підприємстві головні бухгалтери (наприклад, ухилення від сплати податків), силові методи, за певними винятками, не практикуються. Але психологічний тиск на свідка, різні тактичні прийоми не тільки дозволяються, але і заохочуються.

Так, засновника підприємства, дівчину 22-х років, багаторазово викликали до слідчого, тримали на допитах по декілька годин, стріляли в її собаку. Такий психологічний тиск мав результат: вона дала показання, що ані при підписанні установчих документів у нотаріуса, ані при зверненні до органу реєстрації вона не мала наміру займатися підприємницькою діяльністю. Націй підставі один із районних судів відразу визнав реєстрацію підприємства недійсною. Пізніше з величезними зусиллями вдалося скасувати це рішення в апеляційному суді.

Свідків викликають повісткою, яку вручають під розписку, а у разі їх відсутності передають комусь із дорослих членів сім'ї. Іноді це роблять за допомогою телеграми або телефонограми. Свідків дозволяється допитувати про факти, що стосуються справи, а також про особу підозрюваного, обвинуваченого чи потерпілого. Причому це відбувається за відсутності інших свідків.

На початку допиту встановлюється особа свідка, потім слідчий зобов'язаний сказати йому, в якій справі його викликали, попередити про обов'язок розповісти все відоме йому у справі, а також про відповідальність за відмову давати показання і за надання свідомо неправдивих показань. Не можна допитувати як свідків адвокатів, нотаріусів, лікарів у зв'язку з їх професійною діяльністю. Аналогічно не можна допитувати психологів і священнослужителів стосовно питань, що стали їм відомі з огляду на професійну діяльність. Від надання показань може відмовитися особа, яка цим викривала б себе, членів сім'ї та близьких родичів (ст. 69 КПК). Слідчому забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді чи підказка до нього (так звані навідні запитання).

Оскільки на допиті не присутній адвокат, а самому свідку важко зорієнтуватися, навідне запитання чи ні, то слідчі частенько ставлять такі запитання й отримують ними ж підказану потрібну відповідь. Відповідно до ст. 170КПК України про допит свідка складається протокол. Свідку, якщо він про це просить, можуть надати можливість особисто викласти
свої свідчення. Він це зробить від першої особи "і по можливості дослівно". Остання фраза "по можливості дослівно" — дуже підступна. З її допомогою слідчий може"підкоригувати" отриману відповідь на запитання, підсиливши обвинувальний акцент. Свідок, який хвилюється у незвичайній ситуації, часто не помічає, що його словам внаслідок перефразування надали іншого змісту.

Після закінчення допиту слідчий пред'являє свідкові протокол допиту або на прохання свідка зачитує його. Свідку краще прочитати протокол самому і, як мінімум, двічі. Для порівняння: у Російській Федерації свідок може з'являтися на допит з адвокатом. В Україні цього немає, хоча наша Конституція (ст. 59) передбачає, що кожен має право на правову допомогу. І якщо кожен, то, напевно, і свідок...

Не можуть бути доказом дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме (ст. 68 КПК). Відомості на зразок "десь чув", про щось "хтось казав" суд не повинен сприймати як джерело інформації.

Інформація, що повідомляється свідком, має бути отримана в результаті особистого, безпосереднього сприйняття фактів (свідок-очевидець), а також зі слів інших осіб (свідок з чужих слів). При цьому слід допитати і того свідка, зі слів якого стали відомі ті чи інші відомості. Як свідків допитують і осіб, з якими у обвинуваченого склалися ворожі стосунки. Зрозуміло, характер таких стосунків слідчий і суд враховують.

Зазвичай несумлінний слідчий після закінчення допиту починає квапити свідка — заявляє, що він поспішає на нараду, що на нього чекають інші свідки. Загалом, створює нервозну атмосферу, аби свідок не виявив неточностей, що випадково або навмисно потрапили до протоколу. Свідок і сам хоче якомога швидше залишити кабінет слідчого, що іноді призводить до невиправних наслідків. Потім у суді свідкові вже пізно посилатися на помилку, адже він власноручно розписався під своїми показаннями. Приклад: один свідок, пояснюючи в суді, що слідчий викривив його показання, стверджував, що він і слів таких не знає. Але, як то кажуть, потяг уже рушив. Суд узяв до уваги свідчення, записані в протоколі допиту.

Здебільшого допит свідка і потерпілого проходить безконфліктно. Обидва самі добровільно бажають дати показання слідству і допомогти в розшуку чи звинуваченні злочинця.

Допит обвинуваченого (підозрюваного)
Цілком інша картина, коли допит ведуть з передбачуваним підозрюваним, котрий, звичайно ж, не поспішає розповідати про себе і не бажає зізнаватися у вчиненні злочину. Тобто наявне протистояння слідчого і передбачуваного злочинця. На жаль, наше законодавство розцінює добровільне зізнання і щире розкаяння тільки як один із пом'якшуючих доказів, що враховуються судом. Тому суд тільки враховує таку обставину і може пом'якшити покарання. Коли б у карному процесі було передбачено, що у разі добровільного визнання вини покарання не може бути вищий ніж мінімальна норма, встановлена відповідною статтею закону, або в суду було право замінити таке покарання адмінштрафом, то це б значно полегшило розслідування багатьох кримінальних справ.

Допит підозрюваного (обвинуваченого), як правило, провадиться за участю адвоката. Обвинувачений (підозрюваний) може відмовитися від надання показань, і це не можна ставити йому за провину. Це його право. Але під час роз'яснення підозрюваному (обвинуваченому) його прав він мусить заявити про бажання мати адвоката.

Він повинен усвідомити, що кожну слідчу дію треба продумати, це викликано конфліктом інтересів зі слідчим. Карне переслідування допускає різні прийоми: оперативно-розшукову діяльність (прослуховування телефонів, перегляд пошти, вивчення особистості обвинуваченого). Частина таких матеріалів у майбутньому послужить доказами. Для досягнення мети слідчі нерідко використовують прийоми, що несуть у собі елемент обману (ілюзії, легенди), створюють перебільшену уяву про ті чи інші обставини, розставляють логічні пастки.

Скажімо, деякі приховують мету допиту, створюють перебільшену уяву в допитуваного про обсяг зібраних доказів, використовують асоціативні зв'язки. Йому нібито випадково демонструють предмети, що викликають асоціації, пов'язані зі злочином, наприклад, ніж, схожий на знаряддя вбивства. У деяких складних справах спеціалісти навіть складають психологічний портрет обвинуваченого, розраховують його біоритми, вивчають дані медиків про його чутливість до метеоумов і психофізичної вразливості (коли вплив допиту і доказів треба підсилити). У справі Ю. слідча група складалася з 126 слідчих, та й група оперативного супроводу була не меншою. Однак розслідування закінчилося повним фіаско. Буває і так.

Ось іще хитрий прийом — "розпалювання конфлікту". М. перебувала у СІЗО і приховувала роль свого чоловіка в злочинах, які, як вважали слідчі, подружжя скоювали разом. У чоловіка вилучили записку, написану ним своїй коханці: "Я незабаром виберуся, Людку посадять надовго. Гадаємо, нам з тобою до старості вистачить блаженствувати — пити чай і дивитися телевізор, поки вона дочекається амністії. Вона мені як кішка віддана". Цього листа слідчий пред'явив М. Вона декілька разів його прочитала, і, не кажучи жодного слова, взяла декілька аркушів паперу та надала показання, що викривають дійсну роль чоловіка. Текст листа дає привід підозрювати, що він був сфабрикований. Майстрів підробки почерків у спецслужбах достатньо...

Поки теоретики сперечаються, чи припустиме таке "розпалювання конфлікту" на практиці, цей метод використовують. Для застосування "слідчих хитрощів" необхідний психологічний контакт між слідчим і обвинуваченим. Виходить, вони навряд чи спрацюють, якщо обвинувачений не вступає в психологічний контакт, відмовляється від надання показань, покладаючись на своє законне право.

У справі Ц. психологічний контакт слідчого з Ц. не виник. Як тільки Ц. з'являвся у камері для допитів разом з адвокатом, відразу на адресу слідчого лунали прокльони і лайка. Керівництво чомусь не зважилося замінити слідчого. Адвокат на конфіденційних побаченнях просив підзахисного стриматися від лайки (безуспішно), але схвалював його відмову від контакту зі слідчим. Врешті-решт це принесло успіх. Безумовно, винний підзахисний відбувся невеликим строком, оскільки слідчий не зумів закріпити низку доказів, які збільшували провину обвинуваченого.

Висновки
Практика допитів наочно демонструє, що одній людині важко протистояти професійно підготовленим слідчим. У справах, де потрібно доводити умисел обвинуваченого (наприклад, ухилення від сплати податків), часто сам обвинувачений на допитах намовляє на себе або визнає наявність умислу, без чого в судах його звинувачення не мало б успіху.

Саме тому необхідний адвокат, котрий може попередити про пастки, порадити, яку лінію захисту обрати.
Ярослав Зейкан