Анализ финансовой отчетности

Корисні поради страхувальнику

Ще з давніх-давен людина прагнула убезпечитися від усіляких негараздів, і як наслідок цього виникло страхування. Згадайте як раніше нам нав'язливо пропонували застрахувати життя, машину, квартиру тощо. З приходом приватної власності в нашій країні даний процес активізувався, а перелік страхових послуг помітно розширився.

Тому сьогодні ми поговоримо про те, що повинен знати будь-який страхувальник.


Основні положення
Головним документом у сфері страхових послуг є Закон про страхування. Він розтлумачує поняття "страхування": це цивільно-правові відносини щодо захисту майнових інтересів фіз- та юросіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фіз-та юрособами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Загальний принцип страхування такий: фізичні або юридичні особи звертаються до страхової компанії (далі— СК), укладають договори страхування (далі —договори), платять їй гроші, а вона із них формує фонди для виплат тим, кому не пощастило. Це, звичайно, дуже спрощений, але наочний опис того, як даний механізм працює.

Слід сказати, що у цій сфері досить специфічна термінологія. Ось деякі визначення:
страховий випадок— подія, передбачена договором або законодавством, що відбулася, і з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхову суму (страхове відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі;
страхова виплата — грошова сума, яку виплачує страховик при настанні страхового випадку;
страхова сума — грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку;
страхове відшкодування — страхова виплата, яку здійснює страховику межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку;
франшиза — частина збитків, якої страховик не відшкодовує. її також фіксують у договорі. Наприклад, людина має застраховане авто, що потрапило в аварію. Усі умови договору виконано, а збитків на 1000грн. Франшиза становить 200 грн. Отже, власник авто отримає на руки лише 800 грн.;
страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — плата за страхування, яку страхувальник повинен внести страховику;
страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за конкретний період страхування.

Хто такі страховики та страхувальники?
Першими називають юросіб, які створені згідно із Законом про госптовариства та які відповідають критеріям Закону про страхування. СК має бути резидентом України. Закордонні страховики вправі займатися страхуванням в Україні, якщо попередньо зареєструють своє представництво як СК. Крім того, страховику не обійтися без ліцензії на страхову діяльність. її видає Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі— Держкомфінпослуг). Ліцензії— безстрокові (п. 1.15 Ліцензійних умов).

А всіх фізичних та юридичних осіб, які страхуються в СК, іменують страхувальниками.

Об'єкти страхування
Одразу скажемо, що застрахувати можна широкий спектр лише майнових інтересів (ст. 980 ЦКУ та ст. 4 Закону про страхування). Вони не мають суперечити законодавству України й пов'язані з:
1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
2) володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
3) відшкодуванням завданої страхувальником шкоди особі або її майну (страхування відповідальності).

Конкретні об'єкти, які підпадають підзгадані вище пункти, наводити не будемо —їх безліч, а от коли страхуватися можна, а коли необхідно — зараз ви дізнаєтеся.

Які бувають види страхування?
Виділяють добровільне та обов'язкове страхування. У ст. 6 Закону про страхування налічують 21 вид добровільного страхування, і це не межа — 22-м пунктом іде "інші види добровільного страхування". За добровільним страхуванням (наприклад страхування життя) умови встановлюють самі страховики і при укладанні договору їх можна коригувати та приходити до консенсусу.

Інша річ — обов'язкове страхування (як приклад: особисте страхування від нещасних випадків на транспорті). Нині воно налічує 38 видів (ст. 7 Закону про страхування), і це виключний перелік. Умови обов'язкового страхування, його порядок та правила (форми типового договору, особливі умови ліцензування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів) визначає Кабмін, а страховикам залишається тільки їх виконувати.

Обравши об'єкт та вид страхування, страхувальник укладає договір. Але перед тим бажано згадати про правила страхування — основу для договору.

Правила страхування: на що звертати увагу
Страховикам дозволено самостійно розробляти та встановлювати правила страхування окремо для кожного виду страхування у межах законодавства, звісно. Та якщо правила порушуватимуть чи обмежуватимуть права страхувальника — СК про ліцензію годі й мріяти. Правила, як і зміни до них, реєструють у Держкомфінпослуг. Вони повинні містити (див. ст. 17 Закону про страхування):
— предмет договору страхування;
— порядок визначення розмірів страхових сум та (або) розмірів страхових виплат;
— страхові ризики;
— винятки зі страхових випадків і обмеження страхування;
— строк, місце дії та порядок укладення договору;
— права та обов'язки сторін;
—дії страхувальника у разі настання страхового випадку;
— перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків;
— порядок, умови та строк прийняття рішення про здійснення або відмову здійснення страхових виплат;
— причини відмови у страховій виплаті або виплаті страхового відшкодування;
— умови припинення договору;
— порядок вирішення спорів;
— страхові тарифи за договорами страхування іншими, ніж договори страхування життя;
— особливі умови.

Ми, у свою чергу, рекомендуємо вам ретельно вивчити правила страхування. Чому? Справа втому, що в них можна знайти нюанси, яких у договорі просто може не бути.

Поліс чи договір страхування?
Страховик та страхувальник укладають письмову угоду, відповідно до якої перший бере на себе зобов'язання при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхувальником, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у передбачені строки та виконувати інші умови договору. Його укладають, керуючись правилами страхування та вимогами чинного законодавства (ст. ст. 979—985 ЦКУ та ст. 16 Закону про страхування).

Страховий поліс відрізняється від договору лише формою відображення інформації — це бланк, до якого вносять відомості про страхувальника. Принципової різниці в тому, укладено договір чи поліс, немає, бо поліс — це форма договору. Головне, щоб у цьому документі містилися (ст. 16 Закону про страхування):
— назва та адреса страховика;
— прізвище, ім'я, по батькові чи назва страхувальника (або вигодонабувача) та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;
— предмет договору страхування (чим детальніший його опис, тим ліпше);
— розмір страхової суми за договором та перелік страхових випадків;
— розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;
— страховий тариф (його не визначають для тих страхових випадків, для яких не встановлюють страхової суми);
— строк дії договору (припустимо, з 16-00 26.03.06 р. до 16-00 26.03.07 p.);
— порядок зміни і припинення дії договору;
— умови здійснення страхової виплати (наприклад, відшкодування ви одержуєте не на руки, а на банківський рахунок виконавця ремонтних робіт пошкодженої будівлі. У подібній ситуації виконавець також має бути попередньо зазначений в договорі);
— причини відмови у страховій виплаті;
— права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
— інші умови за згодою сторін;
— підписи сторін.

Договір набирає чинності, коли страхувальник зробить перший страховий платіж, якщо інше не зазначено в договорі. Але ще укладаючи його, потрібно дуже уважно читати, що ви підписуєте — багато його положень жорстко не зафіксовані в Законі про страхування. І знайте: ви вправі вимагати внесення змін та уточнень до договору добровільного страхування. Ідемо далі.

Посередники
Іноді страхувальнику не потрібно навіть іти до страховика, його представники самі стукають у двері й пропонують, пропонують, пропонують... Або десь поряд із МРЕВ ДАІ є така собі непримітна палатка зі словами СК у назві, де швидко і зручно можна застрахувати авто. Хто вони? Дана категорія осіб (юридичних та фізичних) є посередниками між вами та страховиком. Серед них зустрічаються такі, що лише виконують функцію посередника між страховиком і страхувальником —страхові брокери. Вони не мають права отримувати та перераховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування. Вони діють від свого імені та згідно з брокерською угодою зі страхувальником, в якій вказують винагороду за свої послуги.

Бувають і такі, що виконують частину роботи страховика і можуть укладати договори страхування, одержувати страхові платежі, виконувати роботи, пов'язані зі здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань — це страхові агенти. Працюють вони від імені страховика (за договором доручення) і фактично є його представниками. Винагороду вони отримують від страховика.

Перестрахування та співстрахування: у чому відмінність
До перестрахування звертаються, коли СК не бажає брати страховий ризик повністю на себе. Вона віддає частину страхових платежів страхувальника іншій СК в обмін на спільну відповідальність при настанні страхового випадку. Зауважимо: перестрахувальником може бути й нерезидент. Здебільшого страхувальник навіть не здогадується про існування перестраховиків. Для нього що важливо? Компенсація в разі чого. Просто в такій ситуації й забезпечать кілька компаній.

А співстрахування — це можливість застрахувати один і той самий предмет договору страхування у кількох страховиків. Тут страхувальник сам вирішує, необхідно воно йому чи ні. Головне, після страхування цього ж предмета в іншій СК не забути повідомити про свої дії усіх інших співстраховиків. Щоб уникнути непорозумінь, у договорі чітко прописують права та обов'язки кожного співстраховика. До того ж між співстраховиками і страхувальником може бути угода, за якою одна із СК буде представляти всіх інших у взаємовідносинах зі страхувальником, залишаючись відповідальною перед ним лише в розмірі своєї частки.

Це пояснює стаття 28 Закону про страхування: 1)за згодою сторін або за умовами договору. Про намір достроково припинити дію договору сторони зобов'язані інформувати одна одну не пізніш як за ЗО календарних дні в додати припинення. Названий строк можна відкоригувати в самому договорі;
2) коли закінчився строк його дії;
3) якщо страховик виконав зобов'язання перед страхувальником у повному обсязі;
4) при несплаті страхових платежів страховику в записані в договорі строки. При цьому договір вважають достроково припиненим, якщо перший (або черговий) страховий платіж не сплатили за письмовою вимогою страховика упродовж 10 робочих днів після її пред'явлення страхувальнику. Хоча в умовах договору можуть встановити інше;
5) коли страхувальник(юрособа)ліквідується, помирає чи стає недієздатним. Виняток— перехід його прав та обов'язків до правонаступників юрособи чи спадкоємців, опікуна чи піклувальника фізособи;
6) якщо СК ліквідовано за законодавством України;
7) після прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
8) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При достроковому припиненні дії договору за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору з відрахуванням:
— нормативних витрат на ведення справи, обчислених при розрахунку страхового тарифу;
— фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за таким договором.

Аналогічна доля чекає на страхові платежі при розірванні договору з ініціативи СК, якщо страховик не виконав як належить умов договору.

За порушення умов договору страховиком або за його ініціативи розірвання договору страхувальнику повністю повертають сплачені ним страхові платежі (у тій же формі, в якій їх сплачено, — безготівково на рахунок або готівкою).

Як і будь-який інший, договір страхування можуть визнати недійсним у судовому порядку. Суд також вважатиме договір недійсним, якщо його уклали після настання страхового випадку або якщо його об'єктом є майно, яке підлягає конфіскації.

Умови та порядок здійснення страхової виплати
Якщо страховий випадок таки настав, підставою для страхової виплати за ст. 25 Закону про страхування є заява страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страховий акт
(аварійний сертифікат). Заяву подають у строк, установлений в договорі, тому важливо його не пропустити. Страховий акт складає страховик або уповноважена ним особа—аварійний комісар.

Далі, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, протягом 2-х робочих днів страховик має оформити всі необхідні документи, аби своєчасно зробити страхову виплату страхувальнику. Своєчасно — значить у строки, закріплені в договорі. Сама виплата теж має особливості:
1) її сума не повинна перевищувати розмір реальних збитків;
2) вона не може бути більше вартості застрахованого майна на момент страхування;
3) при настанні страхового випадку відшкодовують і витрати, понесені страхувальником з метою уникнення або зменшення збитків (якщо в договорі не сказано інше).

Але навіть коли все перелічене виконано, у виплаті відмовлять, якщо виявлять (див. ст. 26 Закону про страхування):
1) навмисні дії страхувальника, які спричинили страховий випадок. Виняток існує для дій, пов'язаних з виконанням громадянського чи службового обов'язку, або з необхідною (без перевищення її меж) обороною чи захистом майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;
2) що страхувальник вчинив умисний злочин, який призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;
Додержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або перешкоджання страховикові з'ясовувати обставини, характер та розмір збитків;
6) інші обставини, названі в Законі про страхування або договорі.

Своє рішення про відмову в страховій виплаті СК повідомляє страхувальнику письмово, обґрунтовуючи причини відмови.

Безумовно, страхування — це дієвий механізм зменшення особистих і корпоративних збитків відносно дешевою ціною страхових платежів. Гадаємо, даний матеріал допоможе вам зрозуміти базові принципи страхування. А на останок побажаємо: нехай відмова виплачувати страхове відшкодування разом із самим страховим випадком обходить вас десятою дорогою.

Список використаних нормативно-правових актів:
1.ЦКУ— Цивільний кодекс України.
2. Закон про страхування — Закон України "Про страхування" від 07.03.96 р. № 85/96-ВР.
3. Закон про госптовариства — Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ.
4. Ліцензійні умови — Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.03 р. №40.
Сергій Пісочний