Анализ финансовой отчетности

Обережно: рейдер, або Вир для легального бізнесу

Час летить. У недалекому минулому для нас навіть слова "акція" та "акціонерне товариство" були новиною. Далі ще незвичніше — "холдинг", "контрольний пакет акцій". Згодом — "депозитарій", "реєстратор", "оцінювач", а нещодавно — "мажоритарій" і "міноритарій", "злиття" і "приєднання". І ось знову неологізми — "рейдерство", "грінмейл", "поглинання". Іноді пересічному громадянину здається, що все це відбувається не в нас. Слова якісь чудернацькі. Цілком правильно! А які події стоять за ними! Зрозуміло, краще триматися від всього цього подалі, а то справдешні ситуації з боку виглядають дійсно як у мильній опері! Тут тобі й більш-менш приваблива і апетитна для поглинання компанія, тут і замовники, що залишаються в тіні, і не-неупереджені судді, й адвокати, які борються до останнього, і групи захоплення в масках. І це все на фоні запевнень у цілковитій повазі до права і твердження, що в цілому все у нас чудово. Тільки ось іноді трапляються недостойні судді, чиновники та адвокати — ну а де без них? Всяко буває, але це виняток! І з усім цим, як кажуть, у бубличний ряд (тобто — до Європи) дуже хочеться. А там такого ось нашого дуже бояться і не бажають чомусь бачити. Дивно і прикро навіть! Ну а те, що в нас закону про AT досі немає —так що ж тут злочинного?! Який-не який, а закончик-таки є. Називається — Закон про госптовариства. І що з того, що 1991 року народження, тобто коли ми й уяви не мали про ті слова, з яких починається стаття, і процеси, що під ними криються?

Однак годі жартувати. Досить єхидствувати і давайте по суті. То що ж то за істота цей рейдер?

Почнемо зі словника.

Терміни
Рейдер від англійського слова "raid" — захоплювати. Тоді, по-нашому, виходить, що рейдер — загарбник, а рейдерство — загарбницька діяльність.

Звичайно, йдеться про корпоративну сферу, тобто коли на одну компанію поклала око інша ще й розробляє план поглинання першої. Інакше кажучи, міркує, як її "з'їсти", і робить це.

Грінмейл— корпоративний шантаж, що зазвичай використовує дрібний акціонер (міноритарій), щоб продати свої акції великому акціонеру (мажоритарію) за спекулятивною ціною.

На перший погляд здається, що нічого протиправного не відбувається, оскільки за цими словами можуть стояти цілком законні дії і процеси.

Дійсно, ЦКУ не забороняє злиття та приєднання (ст. ст. 106,107), а це й є поглинання однією компанією іншої. Та й бажання акціонера — вигідніше продати свої акції — зрозуміле. Втім, і спекулятивні угоди на фондовому ринку припустимі, бо є фондові деривативи (у першу чергу ф'ючерси), що й являють собою, за суттю, спекулятивний фінансовий інструмент. Тобто важливо визначити межу між допустимим і порушенням. Це нелегко, але й не так уже важко, як може видатися на перший погляд.

Йдемо далі. Загальне уявлення про рейдера ви одержали. Тепер зануримося до нюансів.

КЛАСИФІКАЦІЯ
Спеціалісти виділяють такі види рейдерства:
а) у сфері малого бізнесу;
б) професійні рейдерські організації, якими можуть бути фінансові установи, інвестиційні компанії;
в) "олігархічне рейдерство", за яким стоїть держава.

У цілому з таким підходом можна погодитися. Зазвичай першому виду рейдерства не приділяють належної уваги: мовляв, не панська це справа — пічкурів ловити, нам би висвітлити процес браконьєрства з великою рибою! — і даремно. Пройшовши школу захоплення дрібних компаній і відточивши майстерність, можна переходити на рівень вище.

Другий вид рейдерства вимагає цілеспрямованих дій не одного, а багатьох суб'єктів і структур, оскільки ця діяльність багатопланова і включає в себе збір і аналіз інформації, юридичний супровід рейдерства як виду діяльності. Тут також беруть участь безпосередні виконавці, служба безпеки тощо. Зрозуміло, такий комплекс послуг (точніше сказати, антипослуг, враховуючи їх негативну спрямованість під прикриттям законності або без такої) до снаги лише серйозним компаніям — адвокатським, фінансовим. Головне — комплексний підхід, стратегія та зв'язок між зазначеними вище ринковими і державними органами та організаціями.

Третій вид рейдерства охарактеризуємо так: держава, використовуючи свої владні повноваження і механізми, може змусити компанію або окремі особи (скажімо, акціонерів) здати свої позиції. Звичайно, хто ж встоїть? При цьому, звісно, слід розрізняти інтерес: якщо якийсь чиновник або депутат використає державний апарат в особистих цілях — це другий вид рейдерства. Але може трапитися, що держава й сама не проти поживиться ласим шматочком добротного бізнесу. І таке буває. Не згадуватимемо про минулі дні початку XX сторіччя, адже далеко ходити не треба — ось свіжі події 2005 року, коли український бізнес лихоманило від чуток про списки компаній, що підлягають поверненню в держвласність. Чим не рейдерство?

Однак залишимо це, бо, по-перше, слава Богу, актуальність таких дій сьогодні мінімізовано, а по-друге, це тема окремої і досить непростої розмови.

А ось ще одна класифікація рейдерства: (1) біле; (2) чорне; (3) сіре. Не забуватимемо про те, з чого ми почали, — немає в Україні нормального законодавчого і взагалі правового поля для корпоративної діяльності. Тому навряд чи можна знайти названі види рейдерства в чистому вигляді. Але спробуємо й цього питання торкнутися.

1. Отже, під білим рейдерством, напевно, необхідно розуміти процес злиття і приєднання компаній або інакше— поглинання (термін, якого ЦКУ не знає). В ідеалі, як ми вчимо студентів, обидві компанії ухвалюють рішення на своєму вищому органі управління — загальних зборах акціонерів або учасників. Після чого укладають договір про злиття чи приєднання. І залежно від виду припинення юрособи або виникає нова компанія, установчі документи якої розробляють, або одна приєднується до іншої (при цьому вносять зміни до установчих документів останньої і виключають із держреєстру компанію, що приєдналася). Що там казати, як було б чудово, якби існувала подібна ідилія!

Але юристи, а особливо практикуючі, зовсім не ідеалісти. Вони прекрасно знають про небезпеки, що підстерігають компанії на цьому шляху. Насамперед для рейдерства, на відміну від звичайного поглинання, характерна "ворожість". Тобто коли поглинання відбувається проти волі законних власників бізнесу (компанії), а також із використанням незаконних методів поглинання (ігнорування законодавства, одержання незаконних рішень суду тощо). Безумовно, це заслуговує на увагу. Слово "ворожість" яскраво передає сутність рейдерства, однак на ділі виявляється, що з точки зору правового аналізу воно навряд чи може щось прояснити і тим більше бути застосованим як суб'єктивний критерій.

Що розуміти під ворожістю? Якщо це дії всупереч волі, то, по-перше, чиї, а по-друге, як їх класифікувати? Вважати дії вчиненими наперекір бажанню власників бізнесу, вочевидь, маючи на увазі власників контрольних пакетів акцій, можна лише умоглядно, бо якщо для цього вдаються до скупки акцій дрібних акціонерів, то навряд чи вона похитне правове положення мажоритарія. Та й те, що він не хотів би такої скупки, ролі не відіграє, оскільки дрібний акціонер — власник акцій і продає їх добровільно. Мажоритарій не вправі йому вказувати, що робити.

Можливий інший варіант — поглинання заради того, щоб не заволодіти бізнесом, а його знищити —довести до банкрутства, усунути конкурента, скористатися за копійки його виробничими та іншими потужностями і т. д. У даній та інших схожих ситуаціях говорять про недружнє поглинання (hostile takeover). Однак якщо навіть припустити, що саме таку мету ставлять при поглинанні і навіть більш того — коли це очевидно, все одно довести це, в принципі (тим більше в Україні), нереально.

А якщо до прояву ворожості додати ще використання незаконних методів поглинання, то яке ж тут біле рейдерство?

Залишається зробити висновок: біле рейдерство — процес встановлення залежності однієї компанії від іншої аж до їх злиття, коли це відбувається дозволеними методами і прийомами за допомогою ринкових механізмів і в рамках конкурентних дій. Але його не можна ототожнювати зі злиттям і приєднанням, що регулюються статтями 106 і 107 ЦКУ, ботам не йдеться про захоплення однією компанією іншої. Таким чином, біле рейдерство є діяльністю з позитивною суттю. Однак, як і у випадку з білою і чорною магією, всі розуміють — тут щось не те і відчувають якусь небезпеку. Через такий психологічний фактор взагалі навряд чи варто говорити про біле рейдерство.

2. Чорне рейдерство —явище, на жаль, нерідке, при цьому вирізняється цинізмом дій, що мають незаперечний протиправний характер. Це насамперед фальсифікація документів. Іноді саме правопорушення називають визначником рейдерства. Наприклад, сторонні особи пред'являють керівництву компанії липове рішення суду, що зобов'язує передати акції не існуючій особі (фізичній або юридичній), на яку, звичайно, акції й реєструють, після чого негайно продають іншій (не фіктивній) особі. Ця особа, поза всяким сумнівом, є добросовісним набувачем акцій. Не завадить й рішення суду (уже не сфальсифіковане), яким запасаються про всяк випадок і яке так чи інакше підтверджує цей факт. Тобто так все обставлять, що й комар носа не підточить — володіння чужими акціями виявиться легітимним.

Вочевидь тут важливе значення має фальсифікація — підробка документів, хитрі махінації, у результаті яких атрибути юридичної особи (печатка, штампи, ключі, чекові книжки) потрапляють до іншої до розгляду справи за суттю та ухвали рішення.

У Росії даний етап уже практично пройдено. Принаймні, ситуація почала змінюватися з 2004 р. Усе це вдалося повернути в правове русло завдяки ретельним перевіркам діяльності суддів і вживанню жорстких заходів.

Цікаве також твердження дослідників і юристів-практиків проте, що на фоні загальної кризи ринку ворожого злиття, перерозподілу капіталу і зосередження великих пакетів акцій (часток у статутному капіталі) в руках конкретних осіб, тобто усунення рейдерства, також підвищуються витрати на захоплення. Таким чином, все це стає економічно невигідним.

Ось ті обставини, що призвели до різкого зниження рейдерства в Росії. Нам слід повчитися у сусіда.

3. Сіре рейдерство, безумовно, не м'якеньке і пухнасте, але й не протизаконне. Звісно, можливі різні відтінки сірого залежно від обставин, що передують захопленню, й самих способів захоплення. Так, поширеними є порушення при приватизації державного і комунального майна, особливо пов'язані з використанням приватизаційних паперів, пільг і переваг для членів трудового колективу і керівного персоналу державних підприємств, осіб, які працюють у соціальній сфері в селі, та ін. Незважаючи на заборону обороту приватизаційних паперів, вони під тим чи іншим виглядом скуповувалися і вкладалися в інтересах певних осіб. Рейдери можуть викупити їх або переманити власників.

При сірому рейдерстві також провокують конфлікт із компанією, в акціях якої зацікавлені. При цьому рейдер уже є її акціонером і подає позов до суду як до своєї, так ідо іншої компанії. У результаті він може впливати на вартість акцій. А далі — за схемою.

Причина сірого рейдерства — недоробки і прогалини в законодавстві, неоднозначність понять, таких як "колективне підприємство" (КП), "спільне підприємство" (СП), "оборот акцій закритого AT". Це типові приклади. Що стосується КП, то за ст. 2 нині вже не чинного Закону про підприємства ними вважали підприємства, засновані на власності трудового коллективу2.А в ч. ст. 23 Закону про власність обумовлено розподіл майна КП на внески його працівників. Таке скупе тлумачення цього питання призвело до нерозуміння сутності КП і правового режиму його майна. Ті, хто вважає його аналогом госптовариства, звичайно, при захопленні купують внески працівників. А інші вважають, що внески не можуть бути предметом купівлі-продажу і взагалі знаходитися в обігу. Тому одержання відповідних судових рішень про правомірність придбання зазначених внесків очевидним правопорушенням не назвеш.

Ситуація з СП схожа, однак способи захоплення жорсткіші. Так, після провалу неодноразових спроб рейдерів оформити потрібне рішення загальними зборами членів СП "Інтерсплав" за аналогією з ТОВ вирішили перереєструвати СП у зв'язку з нібито зміною його місцезнаходження. Звичайно, завод як стояв, так і продовжує стояти — не змінилося анічогісінько: ні його юридична адреса, ні фактичне місцезнаходження. Проте це дало можливість рейдерам за новим місцезнаходженням одержати судові рішення навіть не про перетворення СП на ТОВ, а про зміну його найменування, в якому вказівка на СП зникла, а на ТОВ — з'явилася.

Рейдерство треба відрізняти від інших дій, що подані як вчинені в інтересах певної особи і на шкоду іншим. Хоча насправді акціонер все робив на благо компанії. Так, неправильно вважати сам захист прав мажоритарного акціонера рейдерством тільки тому, що він має перевагу при вирішенні питань корпоративного управління перед міноритаріями. Іноді останні, перебільшуючи свої можливості (через незнання або з намовлення кого-небудь), створюють безвихідні ситуації при ухваленні рішень загальними зборами. Тоді дії мажоритарію щодо подолання перешкод не можна розцінювати як рейдерство.

Не треба також вважати рейдерством дії міноритарію із захисту корпоративних прав від порушень з боку виконавчого органу компанії. Наприклад, при прийнятті останнім рішення про відчуження майна або укладення угоди на не вигідних для компанії умовах. На жаль, українське законодавство не розрізняє угоди із зацікавленістю від великої угоди, на відміну від російського, не кажучи вже про інші країни зі сталою системою корпоративного управління і її законодавчого забезпечення. Тому в нас подібні порушення не рідкість. І якщо акціонер, в якого є відповідна інформація, підтверджена доказами, оспорюватиме такі угоди, його дії не можна розцінювати як рейдерство.

Звичайно, треба сказати проте, що подібні механізми можна використовувати і при рейдерстві, що ще раз свідчить про вельми тонке розмежування цих явищ. Але, власне, подібних нюансів цивільне право знає чимало і відносно успішно вправляється з ними.

ІНСТРУМЕНТАРІЙ
У цілому охарактеризувавши рейдерство і суміжні з ним дії, зупинимося на його способах і методах.

1. Міноритарій — інструмент у руках рейдера.
Один із найпоширеніших способів — скупка акцій міноритарних акціонерів для придбання 10-відсоткового пакета. Це дає можливість рейдерам оскаржити рішення загальних зборів або взагалі їх зірвати. Хоча бували й такі екзотичні випадки, коли акціонер, що має 1 % (і навіть менше акцій), також намагався (і небезуспішно) вплинути на рішення загальних зборів. При цьому він посилався на виняткову занепокоєність веденням корпоративного управління.

Часто міноритарії не продають акцій, а видають довіреність певній особі, зацікавленій бути обраною до органів компанії. Зібравши потрібну кількість голосів, ця особа діє анітрохи не гірше, ніж якби вона була акціонером із такою самою кількістю голосів. Це, до речі, до питання про правомірність видачі довіреностей.

Про міноритаріїв варто знати таке. По-перше, на сьогодні це питання стало значно менш актуальним, ніж раніше, бо скупка акцій міноритаріїв практично завершена. Тому в нашій країні навряд чи приживеться така модель корпорацій і корпоративного управління, як, наприклад, у США, де у корпорацій багато дрібних акціонерів. Саме так залучається капітал численних осіб. Українські корпорації, навпаки, відрізняються тим, що контрольний пакет їх акцій (або декілька великих пакетів) зосереджений в одних руках. А якщо в корпорації залишаються ще й дрібні акціонери, вони майже не відіграють ніякої ролі і скуповувати в них акції ніхто не зацікавлений (у всякому разі, до слушної нагоди, поки не вималюється інший розкладу корпоративній грі).

По-друге, за відсутності нормального корпоративного законодавства і при недосконалій судовій системі ніхто не піклуватиметься про захист прав акціонерів. Причому таке ставлення до проблеми рейдерства спостерігається не тільки в різношерстій практиці судів нижчої юрисдикції, але й у вищих судових інстанціях. Так, якщо раніше Верховний Суд України дотримувався думки, що правом міноритаріїв на участь у загальних зборах можна нехтувати, бо вони в будь-якому разі не вплинуть на ухвалення рішення, то нині ця позиція стала прямо протилежною. ВСУ роз'яснив, що суди повинні акцентувати увагу на дрібних акціонерах.

Господарські суди також змінили свої погляди. У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням недійсними актів державних та інших органів" від 26.01.2000 р. № 02-5/35 сказано: окремі порушення процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством. А рекомендації президії Вищого господарського суду України від 16.08.02 р. № 04-5/934 тимчасово призупинили дію цього абзацу.

Думаємо, навряд чи ці підходи бездоганні, адже суд не повинен ігнорувати порушення чиїхось прав (до того ж, якщо цей факт встановлено і не викликає сумніву), і дрібні акціонери не мають зловживати своїм правом і перешкоджати управлінню компанією на користь чиїмсь інтересам. Дрібний акціонер повинен, насамперед, порівнювати свої реальні можливості впливу на корпоративне управління. Тобто якщо в нього вельми незначна кількість акцій, то має бути цілком очевидно і йому, і
суду, що він не може вплинути на ухвалення будь-якого рішення. Інакше це виходить за рамки розумного і свідчить про втягнення акціонера до чиєїсь темної гри.

Тому давно уже слід визначитися з тим, наскільки припустима участь дрібних акціонерів у подібних процесах, як виявляти реальну мету таких їх дій і як на це реагувати суду.

2. Суд — інструмент у руках рейдера. Тут зауважимо, що "судові куліси" дають багато шансів рейдеру. Це й способи забезпечення позову, під виглядом чого донедавна накладали заборону на проведення загальних зборів. А нині багато хто вважає: розглядаючи питання про доцільність вжиття заходів до забезпечення позову в спорах про визнання недійсним рішення загальних зборів, суди мають виходити з того, що внаслідок визнання акта недійсним він втрачає обов'язковість для осіб, яким його було адресовано. Тому немає підстав вважати, що відсутність заборони на загальні збори неодмінно призведе до ускладнення або неможливості виконати рішення суду про визнання акта недійсним7. До того ж є думка, що
такий захід для забезпечення позову, як заборона акціонерному товариству, реєстратору та/або іншим особам здійснювати дії, пов'язані з проведенням загальних зборів, напевно порушить законне право акціонерів на управління, тобто на голосування на загальних зборах.

Як бачимо, зрушення тут істотні. Хоча навряд чи це принципово вплинуло на ситуацію з рейдерством. Тим більше що, незважаючи на вказівки ВСУ, зроблені ще на початку 2004 p., суди продовжують ухвалювати прямо протилежні постанови і рішення. Прикладів багато. ТОВ "ТПК "Каскад-Імпекс" до НАК "Енергетична компанія України"; ВАТ "Фінансова компанія "Укрнафтогаз", Фонду держмайна України господарським судом м. Києва від 09.10.06 р. НАК "Енергетична компанія України" заборонено до набрання рішенням у справі законної сили здійснювати права акціонера АЕК "Київенерго", зокрема, одержувати виписку з реєстру акціонерів, реєструватися для участі в загальних зборах акціонерів, брати в них участь, голосувати.

Про що це свідчить? Крім того, що інструктивні листи, узагальнення практики вирішення спорів і постанови пленумів вищих судових інстанцій — не нормативно-правові акти і не мають обов'язкової юридичної сили. Виходить, у самих цих вищих судових інстанцій немає ніякого авторитету і суди нижчої юрисдикції до їх роз'яснень не дослухаються. Не виключено й інший варіант: судді не читають і не знають роз'яснень вищих судових інстанцій. Зауважимо, що й останні не поспішають остаточно вирішити це питання незважаючи на свої можливості. Вищий господарський суд України хоча й видав інформаційний лист від 12.12.06 р. №01 -8/2776 "Про деякі питання практики забезпечення позову", однак найактуальніші проблеми оминув увагою. У цьому документі взагалі нічого не сказано щодо розгляду заяв про заборону проведення загальних зборів та інших заходів, що впливають на корпоративне управління.

А якщо в нас нині такі справи із судовим захистом, то як можна розраховувати на справедливе і швидке вирішення спору?!

3. Менеджери — інструменти в руках рейдера. Досить ефективно рейдер підкуповує менеджерів, які володіють інформацією, мають доступ до документації, користуються впливом у власників пакетів акцій, мають достатній досвід як у корпоративному управлінні, так і в комерційній/виробничій діяльності. Цей прийом дозволяє прозондувати компанію зсередини, скласти повне уявлення про її діяльність, зібрати всі необхідні для цього відомості. Такі дії слугують як для підготовки до захоплення, так і забезпечують його подальше проведення. Дані про комерційну таємницю, фінансові потоки капіталу компанії, його вкладення і прибутковість (або навпаки) рейдер використовує для вибору способу захоплення.

Зауважимо, що менеджерів використовують навіть за допомогою всіляких хитрощів, наприклад, публікації компрометуючої інформації про їх минуле та інших форм тиску на них.

4. Реєстратор—інструмент у руках рейдера. І причому досить важливий, оскільки:
а) від нього залежить надання відомостей (даних) із реєстру про акціонерів, за допомогою чого можна моделювати групи впливу, входження в коаліції та інше;

б) він надає відомості про склад акціонерів для підготовки і проведення загальних зборів, від чого залежить їх інформування і допущення до участі. На цій стадії часто порушуються права акціонерів — створюються перешкоди до взяття ними участі в загальних зборах, внаслідок чого досягається ефекту голосуванні. Особливо гострим це питання є в теперішній ситуації, коли з дня на день можуть прийняти законопроект про внесення змін до Закону про госптовариства щодо зниження кворуму загальних зборів до 50%;

в) у нашій країні існують й такі дивовижні речі, як подвійні реєстри, кожний із яких претендує на справжність і правомірність. Це також призводить до того, що не можна розібратися, хто й в якому розмірі утворює групи впливу в корпоративному середовищі;

г) використовують реєстратора і для оформлення переходу права власності на придбані з порушенням пакети акцій, аби у третього покупця були непохитні підстави вважатися добросовісним набувачем. Такий ланцюжок продажів призводить до того, що віддалення від правопорушення, навіть виявленого і доведеного в суді, не дає можливості вплинути на розклад сил у корпоративному управлінні, бо дорікнути акціонеру, що він придбав акції неправомірно, не можна. Тому всі судові позови перетворюються на сізіфову працю.

5. Створення загрози банкрутства і недобросовісне банкрутство. Це, звичайно, окрема тема для обговорення, точніше — цілий пласт проблем, причому таких, що тягнуть за собою інші неприємності. Але не думатимемо наївно, що банкрутство виникає як результат труднощів і ризиків підприємницької діяльності. Це ефемерне уявлення, що хитро використовують рейдери. Як зауважують спеціалісти, Закон про банкрутство містить в собі руйнівний початок. Його важелі дозволяють рейдерам штучно пред'являти позов, штучно створювати борг. У цьому всьому беруть участь у тому числі контролюючі органи, енергопостачальні організації, банки.

Наприкінці вкажемо узагальнено на різноманітні рейдерські методи з підготовки до поглинання компанії, коли він діє як ззовні, так і зсередини, через менеджерів і акціонерів (ут. ч. якщо рейдер сам став акціонером компанії):
— придбання боргів;
— заниження вартості активів, їх реалізація з метою придбання зацікавленими особами;
— розосередження виробництва і збуту;
— залучення різних держструктур із використанням цілого універсалу засобів для цього — запитів, надання відомостей, арешту і вилучення документів і майна.

В останньому разі це можуть бути податкові, пожежники, санепідемстанція, міліція, органи з охорони праці, різноманітні комісії, різного виду комітети тощо. Звичайно, ніхто не запевняє, що їх діяльність марна або тим паче шкідлива. Однак коли вони слугують іншій меті, ніж тій, якій вони мають слугувати, це стає небезпечно.

ЯК БОРОТИСЯ
Нарешті, перейдемо до способів боротьби з рейдерством. Хоча юристи-оптимісти й стверджують про можливість такої в процесі наступальних дій рейдера, вважаємо все-таки, що це, найімовірніше, рекламна акція юридичних компаній. Виходитимемо з того, що краще не допустити, попередити, ніж боротися і захищатися. Тому цілком очевидно, що найголовніше — налагодити наближений до бездоганного порядок корпоративного управління в компанії. Тоді буде реальним передбачити різні варіанти й роззброїти нападника,мінімізувавши небезпеку. Такими діями (комплексом заходів) мають бути:
1) консолідація акціонерного капіталу;
2) високий рівень роботи служби безпеки та інформації;
3) злагоджена, тобто взаємоузгоджена та якісна робота органів компанії;
4) постійний контроль і врахування чинників ризиків (фінансових, юридичних та ін.) з належним реагуванням на них;
5) нормальні стосунки з реєстратором/депозитарієм;
6) високий рівень юридичного забезпечення діяльності компанії і своєчасне виправлення припущених помилок;
7) також доцільно через небезпеку зберігати активи в більш захищеній компанії, що контролюється особами, які виступають проти рейдерів, та ін.

ВИСНОВКИ
Таким чином, навіть поверховий аналіз найхарактерніших ознак рейдерства і способів його проявів свідчить про реальну загрозу втрати бізнесу. Ступінь такої загрози в Україні значно підвищено через те, що в нас немає належного законодавства з корпоративного управління, зате є проблема із судовим захистом прав постраждалих від рейдерської атаки, корумпованість державного і судового апарату. Крім того, немає корпоративної культури та інших важливих складових, не називати і не враховувати які ми не маємо права.

Тому, крім спільних зусиль, які необхідно докласти нашому суспільству (створення умов для нормальної життєдіяльності і сприятливого комерційного середовища стабілізація, реформування судової й адміністративної системи та ефективні механізми притягнення до відповідальності всіх задіяних у порушеннях чиновників та інших фігур, що працюють в ринковій інфраструктурі), звичайно, у першу чергу слід створити безпечне середовище в своїй компанії.

Можливо, дасть результат і діяльність створеного при Міжнародній торговій палаті Бюро протидії комерційним злочинам і рейдерству. Можливо, стануть активнішими різноманітні структури цивільного суспільства, зокрема, організації підприємців, комерсантів, інвесторів тощо. Сподіватимемося, що спільними зусиллями переділ ринку, компаній, сфер впливу і капіталів пройде без руйнівних наслідків для нашої країни і для її іміджу у світі.

Список використаних нормативно-правових актів:
1. ЦКУ — Цивільний кодекс України.
2. Закон про госптовариства — Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ.
3. Закон про власність — Закон України "Про власність" від07.02.91 р. №697-ХІІ.
4. Закон про банкрутство — Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.92 р. № 2343-ХІІ.
5. Закон про підприємства — Закон України "Про підприємства в Україні" від 27.03.91 р. №887-ХІІ, втратив чинність з 01.01.04 р.
Інна Спасибо-Фатєєва