Анализ финансовой отчетности

Причини корпоративних конфліктів: виявити, попередити, усунути

Останнім часом корпоративне управління серйозно страждає від так званих корпоративних конфліктогенів — чинників, потенційно здатних спровокувати корпоративний конфлікт. А це вже загроза як для засновників (учасників, акціонерів), так і для підприємства в цілому, оскільки порушується баланс корпоративних інтересів,усталених взаємозв'язків,ритм господарської діяльності підприємства тощо. Корпоративні конфліктогени (за визначенням) притаманні всім підприємствам, статутний капітал яких формується в обмін на корпоративні права. Причому незалежно від того, чи створене воно у формі господарського товариства, засноване на власності однієї юридичної чи фізичної особи (тобто дочірнє або приватне) або втілене в інші організаційно-правові форми.

Одним словом, вони властиві всім госпорганізаціям з правами юридичної особи, у системі та/або за участю яких виникають корпоративні відносини, а таких — переважна більшість.

Одразу підкреслимо, що "герої" нашої консультації настільки різноманітні та багатомірні, що породжений ними корпоративний конфлікт тривалий час може ніяк не проявлятися.

Справедлива думка про те, що зерно конфлікту (або той самий конфліктоген) проростає ще на стадії розбіжності інтересів, що можуть реалізуватися в системі корпорації (підприємства). І тільки-но легітимні інтереси підприємства та/або його учасників починають ігноруватися (чи порушуватися) іншими учасниками корпоративних відносин (у нашому випадку — менеджментом), незважаючи на свою приховану форму, можна сміливо стверджувати — є корпоративний конфлікт (хоча без агресивної конфліктної поведінки).

Корпоративні конфліктогени неоднорідні за своєю природою. Одні обумовлені незаконними інтересами і втілюються у "дивній" поведінці учасників корпвідносин. Інші можуть містити норми закону, що не забезпечують балансу інтересів учасників правовідносин, провокуючи конфлікт.

Перед тим як перейти до аналізу власне корпоративних конфліктогенів, спробуємо розібратися в інтересах головних учасників корпвідносин: чого вони можуть бажати за законом, а чого — ні? У чому й наскільки їх інтереси можуть не збігатися?

Інтереси учасників (акціонерів)
їх головний законний інтерес — одержання дивідендів, тоді як загальний інтерес комерційного підприємства — одержання прибутку. Легітимні інтереси підприємства та його учасників схожі в одному — воно повинно заробити прибуток. А що ж далі?

Мета учасників — розподілити прибуток між собою, оскільки це єдиний законний спосіб одержання доходів від їх інвестиційної діяльності. Чи зацікавлене в цьому саме підприємство, будучи самостійною юридичною особистістю? Напевно ні! Куди вигідніше, наприклад, спрямувати кошти на свій розвиток.

На практиці дивіденди — головна, але не єдина ефективна можливість збагачення за рахунок підприємства, тому мажоритарні учасники зазвичай занепокоєні боротьбою за контроль над управлінням, так само як і багато керівників часто-густо зайняті пошуком шляхів правдоподібного збільшення витрат підприємства.

Останнє аж ніяк не тішить учасників (особливо меншість, не причетну до управління підприємством), які наївно сподіваються на одержання дивідендів і розраховують на добросовісність менеджменту.

Є й інші обставини, що не дозволяють окремим учасникам (особливо акціонерам в акціонерних товариствах, далі —AT) розслаблятися, спонукаючи демонструвати високі зразки корпоративної поведінки, що іноді межують з відверто агресивними формами (корпоративний шантаж).

Тому інтереси учасників (акціонерів), що мають економічну мотивацію, не завжди реалізуються в корпоративних правовідносинах. Виходячи з чого сфера корпоративних відносин розуміє не лише правові відносини, але й правопорушення, а також форми поведінки, що межують з ними, — зловживання корпправами.

Менеджмент (органи управління і посадові особи) підприємства, не наділений апріорі власним легітимним корпоративним інтересом (він має підпорядковуватися рішенням учасників, а за загальним правилом орієнтуватися виключно на інтереси підприємства), також може дбати про свої економічні вигоди, що реально одержати, використовуючи службове положення.

Отже, беручи за істину те, що корпоративний конфлікт— загроза для безпеки підприємства, а хворобу простіше попередити, ніж лікувати, спробуємо виділити корпоративні конфліктогени, із заходами протидії яким повинні бути обізнаними корпоративний юрист, всюдисущий головний бухгалтер і кожен прогресивний керівник.

Конфліктогени "у законі"
Почнемо з тих, що знаходяться у "законодавчих рамках". Це ті юридичні факти, з якими норми корпоративного законодавства пов'язують настання несприятливих майнових наслідків для підприємства(грошові виплати, поділ майна тощо), і через їх імперативність не можуть бути скориговані (скасовані) на локальному рівні (в установчих документах).

Джерело конфліктогенів тут у тому, що директиви закону (їх справедливість не обговорюється) суперечать інтересам підприємства та/або його учасників, безпосередньо загрожуючи їх реалізації. Коли ви проінформовані про конфліктогени "у законі" — ви зможете провести корпоративний моніторинг і вжити адекватних заходів.

1. Недостатньо капіталізована діяльність. Її критерій — майнове положення підприємства у формі ТОВ або AT. Якщо наприкінці другого або кожного наступного фінансового року вартість чистих активів такого товариства виявиться меншою, ніж статутний капітал, товариству слід його зменшити (ч. 4 ст. 144, ч. З ст. 155 ЦКУ). У зв'язку з цим кредитори товариства одержують право вимагати дострокового припинення або виконання зобов'язань і відшкодування збитків. А якщо вартість чистих активів не досягне мінімального розміру статутного капіталу (для ТОВ — 100, для AT — 1250 мінімальних зарплат), товариство підлягає ліквідації.

Поряд із жорсткістю цього правила зауважимо, що наслідки недотримання обов'язку зменшити статутний капітал (або ліквідуватися), а також суб'єктів відповідної ініціативи законодавством поки не названо.

Порада
Щоб спрогнозувати виникнення даного конфліктогену, фінансовій службі підприємства краще регулярно розраховувати вартість чистих активів й інформувати органи управління та зацікавлених спеціалістів підприємства.

2. Вихід (виключення, вибуття) учасника. Це конфліктоген на тих підприємствах, припинення участі в яких за законом тягне обов'язок виплати екс-учаснику (його правонаступникам) вартості частини майна пропорційно до його частки. До числа таких підприємств належать усі госптовариства, крім акціонерних (ст. ст. 10,54,65,71,77 Закону про госптовариства, ст.ст. 116,126,130,148,151 ЦКУ).

Наслідок виходу — виплата вартості частини майна. Ось він — "дамоклів меч" товариства — суворий і неминучий. Однак на практиці далеко не всім охочим (що вибувають) учасникам із дійсно успішних товариств вдається покласти в кишеню заповітну компенсацію своєї частки. Причина — цілком природне бажання учасників, які залишаються, зберегти підприємство (його активи), що в принципі збігається з інтересами самого підприємства, його працівників, кредиторів, фіскальними інтересами держави тощо.

Оскільки намір інших учасників зберегти майновий статус-кво підприємства при вибутті одного з них не відповідає закону, на фоні виникаючих у таких випадках корпоративних конфліктів ліквідні активи поступово "розмиваються" (виводяться в будь-яких легальних формах), а діяльність скорочується чи припиняється зовсім.

Отже, необхідно обмірковано ставитися до популярної форми ТОВ. До речі, нагадаємо, що законодавці створили умови для відродження такої форми підприємств, як виробничі кооперативи. Однак і в них є дві істотні особливості:
— учасники повинні працювати в кооперативі особисто;
— управління та участь у прибутку кооперативу здійснюється за принципом "кооперативної демократії", тобто не пропорційно до участі у формуванні його пайового капіталу, атак: "один учасник— один голос", а розмір участі в прибутку також ще треба "заробити" (ст. ст. 163, 165-166 ЦКУ).

3. Звернення стягнення кредиторів одного з учасників на його частку (на частину майна підприємства) (крім AT) при недостатності іншого майна для покриття боргів такого учасника (ст. ст. 57, 73 Закону про госптовариства, ст. ст. 131, 133, 149, 151 ЦКУ).

Механізми дії даного конфліктогену подібні до зазначеного у п. 2 і обумовлені організаційно-правовою формою госптовариства. Водночас у законодавстві немає правил звернення стягнень на майно інших підприємств, наприклад, приватних, при розподілі майна подружжя, що дозволяє суддям іноді застосовувати аналогії норм цього Закону.

4. Корпоративні дії— рішення вищого органу, що тягнуть обов'язок проведення грошових виплат або настання інших несприятливих наслідків матеріального характеру, утому числі:
ухвалення рішення про виплату дивідендів та/ або виплата дивідендів, незважаючи на очевидну законність (п. "б" ст. 10 Закону про госптовариства, ч. 1 ст. 88, ч. 2 ст. 121, ст. 167 ГКУ, ч. 2 ст. 116 ЦКУ) і справедливість, для підприємства означає позбавлення найбільш ліквідних активів (коштів).

Ми не заперечуємо таких дій, хоча в законодавстві розвинутих країн виплата дивідендів обмежена випадками, коли її здійснюють (затверджують) підприємства, що перебувають у стані (або на грані) неплатоспроможності, а також коли у нього є непогашені зобов'язання перед акціонерами щодо обов'язкового викупу акцій або перед власниками привілейованих акцій з виплати дивідендів тощо.

Обмеження з виплати дивідендів для AT містяться у ч. З ст. 158 ЦКУ. Обмежень для інших підприємств у законах немає;
ухвалення рішення про реорганізацію підприємства. Реорганізація — форма припинення юрособи, коли кредитори вправі вимагати дострокового припинення (виконання) зобов'язань і відшкодування збитків (ст. 107 ЦКУ). Реорганізація як збірне поняття її можливих форм (злиття, приєднання, розподіл, перетворення) описана у ст. 19 Закону про госптовариства і ст. 59 ГКУ. ЦКУ відданого терміна відмовився. Проте ЦКУ і ГКУ, на відміну від Закону про госптовариства, солідарні в тому, що така корпоративна дія, як виділення, не тягне за собою припинення юридичної особи, що "виділяє", а значить, і дострокового припинення (виконання) її зобов'язань.

Врахуйте, що згідно із законодавством достроково виконати зобов'язання перед кредиторами доведеться не лише після кардинальної реорганізації у формі злиття, приєднання або розподілу, але й при невинноформальному перетворенні у формі зміни типу акціонерного товариства з ВАТ на ЗАТ.

реалізація права акціонерів на незгоду з рішенням AT. Настає при голосуванні акціонерів проти деяких рішень (реорганізація AT, додаткова емісія акцій тощо). У результаті для забезпечення своїх прав та інтересів їм дозволено вимагати у товариства викупу акцій, a AT, відповідно, змушене спрямовувати кошти на такий викуп (несприятливий майновий наслідок).

Поведінкові конфліктогени
Це коли учасники корпоративних відносин поводяться неправомірно, внаслідок чого неминучий конфлікт корпоративних інтересів
(підприємства та/ або його учасників).

Проблема самозахисту підприємства в такій ситуації ускладнюється тим, що законодавство, з одного боку, не гарантує суб'єктивних прав підприємства, які можна було б захищати. З іншого — не встановлює ефективної відповідальності (за деякими винятками) за поведінкою з відхиленнями учасників корпвідносин, від яких необхідно захищатися. Отже, серед таких конфліктогенів:
1) недобросовісна поведінка учасників втілюється у таких формах:

зловживання правом (наприклад, на управління товариством, коли учасник, що володіє контрольним пакетом, ігнорує участь у загальних зборах, унаслідок чого неможливий кворум; або корпоративний шантаж як спосіб одержання деяких благ від підприємства (його учасників) унаслідок загрози вчинення певних дій або утримання від них завдяки володінню корпоративними правами);

зловживання контролем—використання у часником можливості вирішально впливати на фінансову, господарську та комерційну політику підприємства заради вигод, унаслідок чого "підконтрольне" (дочірнє) підприємство зазнає збитків або страждає від інших негативних майнових наслідків (в основному через те, що "хотіли як краще..."). У нинішньому законодавстві проблема відповідальності за зловживання контролем почасти знайшла рішення у ст. 126 ГКУ, яка на жаль, ще не повністю відображає сферу економічної залежності;

інше недобросовісне ставлення до інтересів підприємства — припустимо, прострочили внесення вкладу до статутного капіталу або формування статутного капіталу за рахунок натуральних внесків, що не відповідають критеріям ліквідності, адекватності оцінки, потребі та можливості використання у госпдіяльності підприємства. У результаті в останнього виникає удавана-майнова спроможність, що змушує його починати свою діяльність з пошуку реальних, але часто-густо "кабальних" джерел її забезпечення (кредити тощо). Очевидно, протистояти зазначеним проявам недобросовісного ставлення до підприємства з боку окремих учасників можуть лише самі учасники, оскільки повинні бути зацікавлені в чесній грі;

2) нелояльна та/або недобросовісна (стосовно підприємства) поведінка органів управління (посадових осіб) — це поширений конфліктоген, що наочно ілюструє ситуацію, коли особисті економічні інтереси менеджменту переважають над інтересами підприємства.

Лояльний менеджмент не стане спрямовувати комерційні можливості на свою користь. Наприклад, не укладатиме невигідних (або недостатньо вигідних) угод на користь афільованих (пов'язаних) осіб тощо. Вимога лояльності передбачає, аби посадові особи попередньо розкривали інформацію про свою зацікавленість у певних угодах з метою їх схвалення наглядацькою радою або вищим органом.

Добросовісність і виправданість зобов'язує органи управління (посадових осіб) здійснювати свої повноваження з урахуванням і на забезпечення інтересів підприємства, керуючись принципом "не зашкодь": не конкурувати з підприємством (не перебувати в органах управління конкурентів), не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію тощо.

У сьогоднішньому законодавстві немає ефективних механізмів попередження шкоди або її відшкодування з боку посадових осіб (крім аморфної ст. 23 Закону про госптовариства, згідно з якою "посадові особи відповідають за завдану ними товариству шкоду згідно з чинним законодавством України", а також "повинні зберігати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію").

Справедливості заради слід згадати про ч. 4 ст. 92 ЦКУ, згідно з якою члени органу юридичної особи несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними внаслідок порушення обов'язків представництва.

Порада
Однак практика її застосування поки невідома, утім, туманний і сам її механізм. Тому дану сферу відносин необхідно врегулювати на локальному рівні — у статутах, положеннях, трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях. Деталізація обов'язків та заходів відповідальності менеджменту, поряд із розписками про ознайомлення та систематичним контролем (звітуванням) за його діяльністю, зазвичай допомагає спрогнозувати і попередити негативні наслідки.

А ось корпоративний спір, переданий на розгляд суду, уже не конфліктоген, а результат його дії. Він завжди становить загрозу для підприємства, адже воно ризикує зіштовхнутися з неадекватними заходами забезпечення позову, спрямованими на часткове блокування діяльності підприємства. І не важливо, виступає підприємство стороною судового спору чи ні (в суді можуть висувати як вимоги до підприємства — примушення його до певних виплат, оскарження рішень його органів тощо, так і розглядати суперечку між двома його учасниками).

Позитивним зрушенням у питанні розгляду корпоративних спорів слід визнати віднесення їх до підвідомчості господарських судів за місцезнаходженням підприємства, що дозволило виключити маніпулювання суб'єктним складом і територіальною підсудністю для одержання рішень як загальних, так і господарських судів, за одним і тим самим (за суттю) спором.

Звичайно, нами розглянуто далеко не всі корпоративні конфліктогени. Ми всього лише постаралися визначити природу їх походження: організаційно-правова форма підприємства та відповідне їй нормативно-правове регулювання, структура власності (склад учасників), рівень нормативного та локального регулювання корпоративних відносин, стандарти корпоративного управління (контролю) на підприємстві тощо.

Головне, про що слід завжди пам'ятати, - корпоративні конфлікти за своєю руйнівною силою не поступаються суперечкам з кредиторами або контролюючими органами, тому, незалежно від природи конфліктогенів, радимо їх розглядати на рівні інших чинників економічної безпеки підприємства.

Список використаних нормативно-правових актів:
1. ЦКУ — Цивільний кодекс України.
2. ГКУ — Господарський кодекс України.
3. Закон про госптовариства — Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ.
Оксана Воловик