Анализ финансовой отчетности

Моральна шкода: правова абетка

Відтоді як ЦК УРСР доповнили нормами про моральну шкоду (ст. ст. 6, 4401), суперечки довкола неї не припиняються. Моральна шкода — поняття широке, її можна трактувати у площині як права, так і моралі. Що таке, власне, моральна шкода і як її обчислюють? Що стосується першого питання, то тут важливо з'ясувати, що є сутністю моральної шкоди; як вона співвідноситься з матеріальною шкодою; чи можна говорити про моральну шкоду для юросіб. Суперечності також викликають підстави та умови її стягнення і те, до чого все це може призвести. При обчисленні моральної шкоди каменем спотикання стали критерії, за якими варто встановлювати розмір коштів, що підлягають відшкодуванню. Розібратися із сутністю моральної шкоди необхідно насамперед для того, аби зрозуміти, що це за правовий феномен та які його правові наслідки. їй присвячено ст. 23 ЦКУ. У її частині другій розміщено 4 моделі ситуацій, що можуть свідчити про наявність моральної шкоди. Але чи вичерпний там перелік правопорушень?

Слід зазначити, дискусія розпочалася через розташування норми про відшкодування моральної шкоди в ЦК УРСР — її включили до глави, присвяченої позадоговірним зобов'язанням (ст. 4401). Тому судова практика тих років задовольняла вимоги про відшкодування моральної шкоди тільки тоді, коли не було договірних відносин. Виходило щось дивне: якщо був делікт (тобто завдано шкоди здоров'ю, наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної події), то пов'язана з ним моральна шкода підлягала компенсації. А душевні страждання людини або зіпсовану внаслідок порушень договірних зобов'язань ділову репутацію юрособи (наприклад, була використана її торгова марка на неякісній продукції виробника, який застосовував марку відповідно до договору франчайзингу) ніяк не компенсувалися. Проте як виняток за Законом про.ЗПС гроші за моральну шкоду могли бути стягнені на користь споживача, який купив неякісну продукцію або не задоволений результатом робіт чи послугами (тобто який уклав договір купівлі-продажу, прокату, підряду тощо).

Та й взагалі моральну шкоду допускалося відшкодовувати лише у випадках, передбачених у Законі. Верховний Суд України дотримувався такої самої позиції (див. п. 2 постанови пленуму "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 р. № 4). Однак згодом точка зору кардинально змінилася. Очевидно, життя внесло свої корективи і стало зрозуміло, що всі ситуації у законодавстві вданому разі передбачити неможливо. Атому забороняти відшкодування такої шкоди неприпустимо. Це було б і несправедливо.

Але потім в Україні все знову повернулося на круги свої: п. 6 ч. 2 ст. 18 СКУ вказав, що моральна шкода підлягає відшкодуванню, якщо це передбачено цим Кодексом або договором. Щоправда, подібний підхід правомірно покритикували.

У питанні про відшкодування моральної шкоди важливим є також те, самостійна ця вимога чи вона доповнює інші вимоги. Найчастіше вона супроводжує інші вимоги, наприклад про відшкодування матеріальної шкоди, про реституцію, про захист честі, достоїнства та ділової репутації шляхом спростування відомостей, що знеславлюють. Проте деякі автори категорично стверджують, що вимога про компенсацію моральної шкоди не може бути неодмінно приєднана до будь-якої ще. Так-то воно так, але все-таки коли вимога, що нас цікавить, і зустрічається сама по собі, то вкрай мало. І це зумовлено причиною її виникнення.

Так, ми маємо справу з моральною шкодою, шли було порушено права особи.

ВИЗНАЧЕННЯ
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦКУ вона полягає у душевних (фізичних) стражданнях особи, яких вона зазнала у зв'язку з тим, що хтось завдав шкоди здоров'ю (п. 1 ч. 2), майну (п. З ч. 2), особистій сфері людських цінностей (п. 4 ч. 2) або іншим цінностям в результаті протиправної поведінки щодо самої особи, її членів сім'ї або близьких родичів (п. 2 ч„ 2).

Зрозуміло, що у перших двох випадках зв'язок з майновою шкодою настільки тісний, що саме вона в основному визначає й душевні страждання особи. Про це зазначено і в ч. З ст. 23 ЦКУ, де законодавець намічає орієнтир: "Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення" (виділено нами. — Прим.ред.). Власне, аналогічно слід міркувати і при приниженні честі, гідності та ділової репутації, які також будуть визначником того, чи є моральна шкода. Очевидно, дану підставу варто розглядати досить широко, оскільки згідно зі ст. 280 ЦКУ внаслідок будь-якого порушення особистого немайнового права фізособи можливо вести мову про заподіяння їй моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню.

У результаті: якщо є правопорушення (особистої матеріальної чи нематеріальної сфери особи, її життєдіяльності), особа ставить питання про відновлення порушеної сфери, що досягається за допомогою реалізації тих можливостей, які надав особі Закон, а саме викладених у ст. 16 ЦК. Тобто особа неодмінно захоче насамперед усунути ті порушення, що стали наслідком правопорушення стосовно неї. Якщо таким було заподіяння шкоди здоров'ю, то, звісно, особа прагне його поновити. Яким чином? Завдяки компенсації витрат на лікування, медобслуговування тощо. Якщо правопорушення полягало у пошкодженні майна, то особа зацікавлена його відновити (відремонтувати, придбати нове тощо). У цих двох випадках йдеться про відшкодування матеріальної шкоди.

Якщо особа відчуває себе приниженою та ображеною, зачеплено або зіпсовано її ділову репутацію, то вона намагатиметься повернути своє добре ім'я різними способами, спростовуючи відомості, що знеславлюють особу, в рамках законів про інформацію, телебачення, радіомовлення тощо.

Сказане дозволяє стверджувати наступне.

СТВЕРДЖЕННЯ
Моральна шкода — визначаюче поняття, а визначальне — негативний наслідок протиправної поведінки, що передує самій постановці питання про моральну шкоду. Це зазвичай будь-які майнові вимоги (відшкодування майнової шкоди, визнання правочину недійсним тощо), а можуть бути і вимоги вчиняти деякі дії щодо відновлення немайнової сфери особи (спростування відомостей, що знеславлюють).

Проаналізувавши ЦКУ, ми побачимо: вимоги про відшкодування моральної шкоди супроводжують інші, первинні, наприклад:
а) згідно з ч. З ст. 39 ЦКУ, якщо у судовому порядку встановлено, що звернення до суду про визнання особи недієздатною було заявлено несумлінно без достатньої на то підстави, фізособа, якій такими діями завдали моральної шкоди, вправі вимагати від заявника її відшкодування. Така особа занепокоєна насамперед тим, щоб довести, що вона не душевнохвора і саме це важливо для її немайнової сфери;
б) виходячи з ч. 2 ст. 200 ЦКУ суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунути порушення його прав і відшкодувати майнову та немайнову шкоду, завдану такими правопорушеннями. Як бачимо, інформація призводить перш за все до заподіяння майнової шкоди: особа позбавляється якихось благ чи змушена нести витрати на спростування відомостей тощо. А ч. 2 ст. 276 ЦКУ висуває можливість винесення судом рішення про поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої її порушенням. Окремо інформація і порушення в її наданні передбачені вст. 700 ЦКУ як підстава для покупця для відшкодування моральної шкоди. Частина 2 ст. 1076 ЦКУ дозволяє клієнтові банку вимагати від нього відшкодувати завдані збитки і моральну шкоду. Це може бути, коли банк розголосить відомості, що є банківською таємницею;
в) згідно з ч. 2 ст. 216 ЦКУ, якщо у зв'язку з вчиненням недійсного правочину завдано збитків і моральної шкоди, відшкодовувати їх зобов'язана винна сторона, що підкріплено додатково ч. З ст. 225, ч. 4 ст. 226, ч. 2 ст. 227 ЦКУ та іншими його нормами. Із них випливає: спочатку говорити про визнання правочину недійсним (при оспорюваному правочині,) та/або про застосування реституції, а потім уже — про моральну шкоду, яку часто і супроводжує матеріальна шкода, що підлягає також стягненню;
г) частина 4 ст. 332 ЦКУ регулює наслідки переробки речі та створення нової. Якщо її вартість значно перевищує вартість матеріалу, права власності на нову річ набуває за його бажанням особа, яка виконала таку переробку. І тоді особа, котра зробила це, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду.

Інші ситуації, коли власник вправі наполягати на відшкодуванні йому поряд з матеріальною і моральної шкоди, встановлюють ст. 386, ч. 2 ст. 393 ЦКУ;

д) як правові наслідки порушення зобов'язання в п. 4 ст. 611 ЦКУ передбачається відшкодування моральної та матеріальної шкоди, зазначених разом (на відміну від тієї ж ст. 16 ЦКУ, де вони розміщені в різних пунктах);
є) випадки відшкодування моральної шкоди, обумовлені СКУ: позбавлення можливості виконання жінкою або чоловіком репродуктивної функції (ст. ст. 49, 50), порушення одним із батьків, які проживають з дитиною, порядку здійснення батьківських прав та виконання обов'язків стосовно другого із батьків, який проживає окремо від дитини (ст. ст. 157, 158, 159), зміна будь-якою особою, у тому числі батьком, місця проживання дитини проти волі тієї особи, з якою вона проживала на законних підставах (ст. 162).

В інших законах також є норми про відшкодування моральної шкоди.

Суб'єкти права на відшкодування моральної шкоди
Суб'єктів, яким можна завдати моральної шкоди або які порушують питання про її відшкодування, ЦКУ узагальнено називає особами. Так, згідно з ч. 1 ст. 23 ЦКУ особа має право на відшкодування моральної шкоди. Відомо, що особи бувають фізичні та юридичні. При цьому залишаються невирішеними багато проблем, про які ми згадаємо мимохідь, оскільки для розкриття кожної з них буде потрібна окрема стаття.

1. Чи можна говорити про заподіяння моральної шкоди державі, територіальним громадам, яких ЦКУ вважає учасниками цивільно-правових відносин, а не особами (ст. 2, підрозділ 3 розділу II ЦКУ)? Наприклад, чи дозволено пред'явити вимоги про відшкодування моральної шкоди територіальній громаді села, селища чи міста, мешканців яких зобразили в пресі як агресивних, нерозумних, ледачих або з іншими вадами (особливо в контексті нинішньої політичної ситуації)?

2. Припустимо говорити про заподіяння моральної шкоди юрособам публічного права чи потрібно обмежитися лише юрособами приватного права (ч. 2 ст. 81 ЦКУ)? Інакше кажучи, чи можна стверджувати, що моральна шкода завдана держпідприємству або науково-дослідному інституту, а не тільки акціонерному або іншому господарському товариству чи приватній установі? До цього додамо, що іноді законодавець звужує можливість стягнути моральну шкоду на користь юросіб. Так, згідно зі ст. 49 Закону про інформацію за позовами органів державної влади та органів місцевого самоврядування про спростування недостовірної інформації не підлягають задоволенню вимоги про відшкодування моральної шкоди.

А загалом позивачами у справах про заподіяння моральної шкоди можуть виступати юрособи (ст. ст. 23 і 167 ЦКУ, ст. 49 Закону про інформацію, ст. 52 Закону про авторське право та суміжні права, ст. 10 Закону про режим іноземного інвестування).

3. Яким чином пов'язані між собою засновники (учасники) юрособи і сама юрособа як фігуранти у спорах про заподіяння моральної шкоди? Чи можна казати про шкоду, понесену юрособою через поширення негативних відомостей про її засновника, що впливали на ділову репутацію юрособи, втрату нею клієнтів тощо?

4. Ще один аспект зв'язку юрособи з моральною шкодою: коли її завдає працівник під час виконання трудових обов'язків, то за ст. ст. 130, 132—134 КЗпП відповідальність несе організація, з якою працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед організацією в порядку регресу.

5. Якщо незаконними діями (бездіяльністю), у тому числі прийняттям незаконних рішень, органи державної влади, органи влади АР Крим або органи місцевого самоврядування чи їх посадові особи завдали моральної шкоди, вона відшкодовується за рахунок держави, АР Крим або органу місцевого самоврядування (ст. ст. 1173—1175 ЦКУ). Окремо врегульована відповідальність органів дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури чи суду (ст. 1176 ЦКУ, Закон про відшкодування шкоди).

6. Чи грає роль обсяг дієздатності особи, якій завдано шкоди? Або інакше: чи можна стверджувати, що моральної шкоди завдано недієздатній, обмежено дієздатній або малолітній, неповнолітній особі? Так, якщо особа через душевну хворобу чи слабоумство не сприймає на свою адресу жодних висловлювань, то чи відчуває вона душевні страждання або ж правильніше казати про страждання її близьких, котрі й наполягають на відшкодуванні моральної шкоди, понесеної ними?

7. Слід говорити лише про живих чи про тих, які відійшли у світ інший? В останньому випадку кому завдають шкоди поширенням неправдивих відомостей про нього? Відповідь дає ст. 298 ЦКУ — "Повага до людини, яка померла". За нею члени його сім'ї, близькі родичі вправі вимагати відшкодування майнової та моральної шкоди. Також можна порушити питання й про юросіб, які діють або ліквідовані. Наприклад, коли фізособам дорікають в тому, що вони колись були учасниками юрособи, що негативно себе зарекомендувала.

Чи можлива моральна шкода у юросіб?
Це питання залишається найгострішим. Іншими словами, робиться спроба довести відсутність найголовнішої підстави для цього — душевних страждань. Дійсно, юрособа у всіх правах та обов'язках прирівнюється до фізосіб, крім тих, які по своїй природі може мати лише людина (ч. 1 ст. 91 ЦКУ). А отже, стверджувати, що моральна шкода є в особи, котра не має моралі, звичайно, нонсенс. Хоча у праві часто зустрічаються юридичні фікції або припущення, а також конструкції, що розраховані на певну модель, але використовуються для інших як виняток (проте без відповідного застереження). Згадаємо хоча б товариства, створювані об'єднаннями осіб, разом із тим там само ЦКУ дозволяє робити це одній особі (ч. 2 ст. 83 ЦКУ). Звісно, слід визнати, що доречніше говорити про нематеріальну шкоду юросіб, ніж про моральну, але з огляду на усталену термінологію в законодавстві збереглося останнє формулювання.

Щодо юросіб відшкодування моральної шкоди розуміють як засіб захисту їх ділової репутації. Такого висновку ми дійдемо, виключивши з перелічених у ч. 2 ст. 23 ЦКУ прояви моральної шкоди. Бо юрособа не зазнає ані фізичних, ані душевних страждань, ані приниження честі та гідності. А ділова репутація —досить ємна правова категорія, що дозволяє включити в себе численні аспекти функціонування юрособи. Так, юрособа, яка перебуває в численних правових зв'язках, турбується про своє реноме, від чого залежить і подальша її участь у правовідносинах. їх кількість і рівень, у свою чергу, впливають на саму діяльність юрособи, оскільки коли вона не в змозі підшукати собі контрагентів, ніхто не купує її продукції (не користується послугами тощо) або, навпаки, не продає їй товарів (не надає послуг), вона існувати просто не зможе, та й не має сенсу.

Наголосимо, що поняття ділової репутації, як правило, нерозривне з поняттям комерційної діяльності юрособи. Та й не тільки. Наприклад, якщо благодійний фонд має малопривабливу репутацію у суспільстві, то його допомога і підтримка негативно охарактеризує самого споживача такої допомоги, зробить йому ведмежу послугу.

Критерії для визначення оцінки ділової репутації різні. Вони зводяться до того, що діяльність юрособи розглядають з усіх боків як безпосередні її контрагенти і партнери, так й інші особи, які відчувають на собі результати її діяльності.

Ділова репутація співвідноситься як з моральною, так і з майновою шкодою. Зв'язок її з матеріальними наслідками для юрособи сумнівів не викликає. Зниження репутації потенційно несе у собі заподіяння майнової шкоди, виступає її провісником. А отже, майнова шкода — неминучий підсумок підмоченої ділової репутації. Тобто це як причина і наслідок. Аналогічна ситуація з діловою репутацією та моральною (немайновою) шкодою, оскільки остання завдається юрособі через падіння рівня ділової репутації. Зміна суспільної думки шкодить юрособі в основному в немайновій сфері — на рівні оцінок, розмов, передачі інформації про той чи інший випадок, в якому виявляє себе юрособа (припустимо, не вчасно погашений кредит, із запізненням провели розрахунки з контрагентами, знизилася кількість клієнтів, скажімо, поширилися відомості, що почали менше звертатися до майстра, який є обличчям фірми). А вже ці коливання в тонкому просторі здатні призвести до більш явних негативних результатів у матеріальній сфері — у юрособи знизяться доходи через втрату клієнтів тощо.

Ділова репутація — це й інші немайнові права, у першу чергу у сфері індивідуалізації, наприклад, вона пов'язана з правом на найменування, фірмове найменування, на товарний знак, оскільки саме за допомогою цих зовнішніх атрибутів юрособи її сприймають навколишні. Зорове сприйняття розміщення найменувань і товарних знаків на різних заходах (спортивних, культурних, наукових та ін.) здатне закріпитися у суспільній свідомості та впливати на комерційний статус особи. (Наприклад, різні компанії взяли індивідуальне шефство над тваринами зоопарку. Зрозуміло, що враження про компанію, яка опікується бегемотом чи ведмедем, відрізняється від враження про компанію, котра піклується про хвилястого папужку, хоча за комерційними оборотами вона могла б прогодувати і слона.)

Враховуючи викладене, важливе значення для ділової репутації компанії має неправомірне використання її товарного знаку, через що неякісна продукція під виглядом товаромодної фірми похитнула імідж останньої на ринку. Буває і більш тонкий вплив на ділову репутацію, коли заявлене як унікальне чи ексклюзивне видання копіюють і продають масово на ринку (взяти хоча б моделі відомих кутюр'є). Крім того, можна простежити і зв'язок ділової репутації та прав інтелектуальної власності у сфері авторських і суміжних прав, патентних прав тощо.

Подібні факти можуть бути причиною для тверджень про наявність моральної шкоди.

Підстави та умови відшкодування моральної шкоди
Підстави відшкодування моральної шкоди відповідають загальним підставам цивільно-правової відповідальності, до яких відносять: а) наявність такої шкоди (саме моральної, а не матеріальної, хоча б і за наявності останньої), б) протиправність дії того, хто її завдав, в) наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною дією та г) провина особи, яка завдала шкоди. Декілька слів про це.

Про поняття моральної шкоди та про її зв'язок з матеріальною, як, утім, і про відсутність такої, ми писали вище. Що стосується протиправності, то тут заслуговує на найбільшу увагу проблема оціночних суджень. Так, за ст. 471 Закону про інформацію нікого не можна притягти до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Подібний підхід і у Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, що розмежовує терміни "факти" й "оціночні судження". Як видно, тим самим наголошується: немає протиправності в поведінці особи, яка дала оцінку іншій особі.

Що таке оцінка й оціночне судження? Це висловлювання, що не містять фактичних даних, припустимо, критика, оцінка дій, зокрема, використання сатири, гіперболи, алегорії. Оціночні судження не підлягають спростуванню й доведенню їх правдивості. Наприклад, я написала низку статей відносно Господарського кодексу України, в яких містяться його оціночні судження, можливо, і дещо образливі для розробників зазначеного документа. Утім, це думка автора, а не факт. У таких випадках особа може зазнавати душевних страждань від того, що хтось думає про неї погано (особливо якщо вона дуже вразлива), але поведінку її кривдника не вважають протиправною. Звичайно, якщо не перейдено межу і все не зводиться до образ.

Чудовий приклад— справа за позовом гр-на Г. про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з поширенням про нього неправдивих відомостей у новорічному привітанні працівників компанії. З огляду на матеріали справи, у названому привітанні згадана оцінка діяльності попередніх керівників компанії, перелічені статистичні дані її діяльності.

Критичні зауваження, наведені відповідачами, у тому числі й із застосуванням образних українських висловів, містили у собі оціночні судження діяльності попередніх керівників компанії, тому їх достовірність доведенню не підлягала. Враховуючи це, Апеляційний суд Київської області від 24 листопада 2005 року скасував рішення районного суду, який задовольнив вимоги позивача.

Однак треба пам'ятати і про інші ситуації, наприклад, коли оціночне судження прозвучало на підставі фактів, що виявилися недостовірними. Припустимо, особу охарактеризували як безпринципову й навели доказ для такого висновку — давання або одержання хабара. Якщо це не підтвердиться, тобто при судовому розгляді виявиться неправдивим, то висловлені відомості мають бути спростовані.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ
Як говорить ст. 42 Закону про друковані ЗМІ та ст. 48 Закону про телебачення та радіомовлення, журналісти не несуть відповідальності за публікацію відомостей, що суперечать дійсності, порушують права і законні інтереси громадян чи являють собою зловживання свободою діяльності ЗМІ та правами журналіста, якщо ці відомості отримані від інформаційних агентств, дослівно відтворюють офіційні виступи посадових осіб, містяться в авторських виступах інших осіб тощо.

Таким чином, наявна протиправна поведінка, але не зазначених ЗМІ, а інших осіб, дії яких і будуть першоджерелами заподіяння шкоди. Саме такі особи й повинні виступати відповідачами за позовами про заподіяння моральної шкоди, а ЗМІ зобов'язані, у свою чергу, адекватно відреагувати на порушення та на поновлення знехтуваних прав, помістивши належну інформацію про інцидент.

Нарешті, про вину. У певних випадках настає відповідальність за заподіяння моральної шкоди й за її відсутності. Так, незалежно від вини посадових осіб органів держвлади, органів АРК чи місцевого самоврядування, а також органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури й суду заподіяна ними моральна шкода підлягає стягненню (ст. ст. 1174, 1176ЦКУ).

Питання підстав відповідальності прямо пов'язані зі з'ясуванням відповідача в подібних спорах. Скажімо, якщо шкоди завдала інформація в Інтернеті, то хто буде відповідати? Оскільки доступ до мережі забезпечує провайдер, то чи можливо його притягти до відповідальності? Очевидно, ні, бо провайдерам не під силу контролювати весь потік інформації — вони виконують цілком конкретну функцію й не займаються фільтрацією. А от провайдерам хостових послуг, які є безпосередніми джерелами інформації, доведеться зазнати покарання за шкоду.

Позовна давність
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 268 ЦКУ позовна давність не поширюється на вимоги до порушників особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених у законі. До таких, наприклад, належить вимога спростувати недостовірні відомості, надруковані в ЗМІ. Тут строк позовної давності — один рік(ст. 258 ЦКУ). При цьому незрозуміло, як співвідноситься вимога про спростування відомостей та про відшкодування моральної шкоди. Чи можна друге вважати різновидом першого й на нього також поширювати річний строк позовної давності? Мін'юст України у своїх Методичних рекомендаціях (лист від 13.05.04 р. №35-13/797) вважає, що можна (п. 3.1). Проте нам здається, що це не так. Адже відшкодування моральної шкоди кваліфікують як відповідальність, оскільки вона є негативним наслідком для особи, яка її завдала, а спростування відомостей про особу, що ганьблять її честь, гідність та ділову репутацію, відповідальністю не назвеш. Це спосіб захисту прав особи.

Тому якщо, крім вимоги про спростування, особа висуває й іншу — про відшкодування моральної шкоди, то на останню позовна давність не поширюється. Тобто в подібних ситуаціях у разі пропущення строку позовної давності суд має виходити з того, що розміщення недостовірної інформації (за умови, звісно, що це доведено) порушило права особи. Але судді можуть не задовольнити вимоги про її спростування і, навпаки, задовольнити вимогу про стягнення моральної шкоди.

Способи відшкодування моральної шкоди
Серед таких у ч. З ст. 23 ЦКУ знаходимо відшкодування грошима, іншим майном або в інший спосіб. Найчастіше, звичайно, зустрічається грошове відшкодування. Цікаво, що перед нами фікція, оскільки моральну шкоду як немайнову категорію в буквальному значенні, безумовно, грошима відшкодувати не можна. Навряд чи шелест купюр заспокоїть душевні страждання, за винятком, звісно, патологічних випадків, коли моральний рівень людини дозволяє їй втішитися грошима, забувши про причину страждань. За загальноприйнятими канонами це неможливо. Зате гроші допоможуть усунути причини, що стали підставами заподіяння моральної шкоди, та їх наслідки. Так, якщо було оприлюднено відомості, що знеславлюють особу, то за компенсовані кошти можна провести кампанію з відтворення іміджу, підвищення рейтингу персони чи фірми.

А чи реально при цьому оцінити саму моральну шкоду або такі категорії, як ділова репутація, честь, гідність? Чи все-таки слід говорити тільки про вартість заходів, спрямованих на відшкодування моральної шкоди, тобто таких, що потребують компенсаційних дій? Звичайно, усе це в побуті практично неподільне. І це дозволяє визначити майнову вартість ділової репутації, що складається з:
а) вартості затрат на створення іміджу компанії, куди входять витрати на рекламу, організацію виставок, презентацій, спонсорування тощо;
б) грошової оцінки "нематеріального" капіталу (гудвіл): ділових зв'язків, престижу торгової марки, рівня корпоративного управління, постійної клієнтури та ін.;
в) вартості майбутніх неодержаних доходів.

Тепер ви напевно уявляєте собі, що називається діловою репутацією. Як складно і дорого сформувати становище компанії в суспільстві та на ринку! Перша складова — затрати матеріального характеру, здійснені компанією в процесі своєї діяльності; друга— оцінка нематеріальних категорій, які, проте, важливі для компанії; третя — неодержані доходи. Таким чином, перша і третя — це збитки, а друга — нематеріальні активи.

Давайте перефразуємо: перше — це те, що було; друге — те, що є; третє — те, що буде. Причому перше і третє — це суто матеріальні показники, а друге — навпаки. Однак у останнього є матеріальна оцінка. її, до речі, можна особисто продемонструвати. Приміром, компанія збирається згортати свою діяльність на ринку, для чого розпродує свої матактиви. У результаті ніякого майна у неї не залишилось. І раптом хтось бажає придбати цю компанію і готовий за це заплатити. Постає питання: що купувати, якщо майно як таке відсутнє не тільки у значенні сукупності речей, але і майнових прав та обов'язків? Відповідь одна: для покупця важлива ділова репутація цієї компанії на ринку і саме тому він не створює нової юрособи, а хоче використати ту, що вже існує.

Незважаючи на такий тісний взаємозв'язок немайнових прав юрособи з їх майновою оцінкою, все-таки навряд чи можна стверджувати про неї, як про даність. Тим паче не забувайте, що честь, гідність і ділова репутація — суть однопорядкові правові явища. Якщо ділова репутація має майнову оцінку, то таку можуть мати і честь, і гідність. Якщо ділова репутація виникає не на порожньому місці, а як підсумок деякої роботи, то і честь як соціально значуща позитивна оцінка особи суспільством потребує докладання зусиль, що мають на увазі і матвитрати (хоча б на освіту). Гідності усе це також стосується. Гідність як самооцінка особою своїх моральних, професійних та інших якостей також може бути пов'язана з матеріальними аспектами (ті самі професійні навички). Проте подібні твердження ще не звучали. Тоді з тих трьох, що найбільш поширені та перекочували до нового ЦКУ з ЦК УРСР немайнових прав (які стосуються честі, гідності та ділової репутації), тільки третє виявляє матеріальне підґрунтя. Ось тільки в ЦКУ нічого не змінилося, і всі подібні права названі особистими немайновими, тобто вони не мають майнової суті. Оперуючи, як це було раніше, терміном "особисті немайнові права", пов'язані і не пов'язані з майновими, ЦКУ, здавалося б, більш ринково підходить до багатьох правових категорій, але от з приводу ділової репутації, інших немайнових прав він змін не зазнав.

Тепер не про саму ділову репутацію, а про її порушення, наслідком чого стала моральна шкода. Будучи також немайновою категорією, моральна шкода, однак, підлягає стягненню у грошовому вираженні. Тоді чи можна констатувати, що немайнова категорія оцінюється в майновому (грошовому) еквіваленті? Очевидно, ні, адже суми, що стягуються у подібних випадках, підуть на компенсацію того втраченого або порушеного блага, що слугує визначальним фактором, коли ми говоримо про моральну шкоду.

Як ми з'ясували, моральні категорії — це більш тонка матерія у порівнянні з грубими матеріальними. І якщо для останніх прийнятна майнова оцінка, то для перших— ні. Якщо матеріальну шкоду можна відновити (відремонтувати, придбати інші подібні або такі самі речі), то компенсація моральної шкоди лежить насамперед у духовному світі. Так, потрібні чималі зусилля, щоб знову переконати громадськість у порядності особи, яка була піддана сумніву. Тобто особі в кінцевому результаті важливо, щоб про неї продовжували думати добре і щоб попередня її репутація збереглася. Ось головне завдання. Однак вирішити його одними розмовами, та ще й такими, що йдуть від самої особи, яка турбується про свою репутацію, навряд чи вдасться. Для цього потрібні масовані зусилля, спрямовані на це. І такі зусилля коштують грошей, оскільки вони пов'язані з витратами наприклад, проведенням якихось публічних акцій на кшталт рекламної кампанії, серій публікацій та ін.

Доречно компенсувати особі її порушення немайнових прав будь-яким майном у тому разі, якщо моральну шкоду викликано знищенням майна, а також пошкодженням здоров'я. Тоді потерпілому надають майно, що хоч якось полегшує його страждання (наприклад, автомобіль або інвалідна коляска при ампутації ніг). Таке матеріальне відшкодування виконує, втім, іншу функцію — повертає людині можливість спілкування, звичне середовище.

Нарешті, який ще є спосіб відшкодування моральної шкоди, відомий законодавцю, крім грошової та майнової форми? Це може бути вчинення певних дій з боку відповідача з відновлення честі, гідності та ділової репутації і навіть саме по собі судове визнання незаконності дій особи, зафіксоване у рішенні суду. Саме такий вердикт Дзержинського районного суду м. Харкова у спорі про компенсацію моральної шкоди. Судді послалися при цьому на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Атлан проти Сполученого Королівства" від 19 червня 2001 р., "Перна проти Італії" від 25 липня 2001 р. У названих випадках позивач задовольнився самим фактом підтвердження своєї правоти, і моральну шкоду, що виникла в результаті порушення його прав і до надання цьому порушенню оцінки судом як протизаконної поведінки, вважав цілком для себе відшкодованою.

Справа в тому, що моральна шкода — річ тонка, як і сама мораль. Одному недостатньо одержати велику грошову суму як компенсацію, яку він витратить на відновлення свого доброго імені, що не завжди досягаємо, а іншому вистачить вибачень і самого факту, що суд підтримав його позицію.

Такий спосіб відшкодування моральної шкоди, як здійснення певних дій, найбільш доречний, коли опубліковано неправдиві відомості у ЗМІ. їх можуть зобов'язати не просто дати спростування у друкованому вигляді в ефірі, а й розмістити більш розгорнуту інформацію про конфлікт для того, щоб.читачі (слухачі, глядачі) склали для себе повну картину того, що трапилося, і змінили своє ставлення до цього. Зауважимо, що подібні дії мають бути ненавмисно змушеними, а добросовісними. Так, коли газета розміщає спростування догори ногами, то безперечно, що вона не погодилася з рішенням суду про неправдивість відомостей і продемонструвала це. Зрозуміло, навряд чи читач, ознайомившись з таким "спростуванням", переконається у правильності позиції скривдженої сторони, захищеної судом.

Незважаючи на грошову компенсацію моральної шкоди або на витрати за публікаціями та іншими публічними заходами, на які за рішенням суду спричинювач шкоди зобов'язаний розщедритися, така шкода і те, що називається у ст. 22 ЦКУ збитками, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Навіть грошовий еквівалент як засіб компенсації моральної шкоди не вважається виразником останнього, а використовується лише для відновлення немайнових благ.

До того ж матеріальна шкода завжди конкретна, хоча й часто важко доводиться, особливо це стосується не-одержаних доходів. Навпаки, моральну шкоду, що не має майнового вираження, компенсують грошима як вельми оціночну категорію. Ось у чому один із головних її парадоксів! З одного боку, її не можна точно й однозначно визначити, а з іншого боку — у своєму рішенні суд саме і повинен зазначити точний розмір грошової компенсації.

Порядок обчислення моральної шкоди
Ось ми і добралися до кульмінації дії під назвою "відшкодування моральної шкоди". Проблема загострюється тому, що спроби поєднати духовне і матеріалу не, втілити все в одну правову категорію у нашій країні вже довгий час наштовхуються на істотні труднощі. Тим більше що зв'язок між моральним і матеріальним аспектом при завданні шкоди, як ми писали вище, є, бо моральна шкода часто супутня матеріальній, і її компенсація обчислюється в цифрах. Хоча саму моральну шкоду не виміряти грошима, вони можуть слугувати лише мірилом усунення негативних наслідків для постраждалої особи. Якщо вважати цей підхід основним, то оцінка категорії "відшкодування моральної шкоди" набуває видимих меж.

Водночас спроби зробити критерії для обчислення моральної шкоди жорсткішими, ніж ті, що пропонує ч. З' ст. 23 ЦКУ, не варто вважати успішними, хоча судді бажали б мати у своєму розпорядженні чіткі й однозначні вимоги до проведення розрахунків. Імовірно, тому на злобу дня з'явилася методика, розроблена російським вченим А. М. Ерделевським. Спробували цим зайнятися й українські вчені, однак змушені були визнати, що пошук універсальної формули дорівнює недалеким пошукам середньовічних алхіміків. Хоча Харківський і Одеський інститути судової експертизи підтвердили можливість використання методики, запропонованої А. М. Ерделевським. Є й інші методики, які зводяться, за суттю, до перерахування людського страждання у грошові суми, здатні його компенсувати. Іноді доходить не просто до парадоксу, а до моторошнуватого відчуття ірреальності, коли згідно з подібними методиками кожен крок людини має точну ціну в гривнях з копійками.

Суди марно намагаються знайти опору при обчисленні розміру відшкодування моральної шкоди. Такою не стали і згадані Методичні рекомендації, видані Мін'юстом України, які фактично є переказом норм ЦКУ та інших законів (КЗпП, Закон про відшкодування шкоди таін.).

Тому судам залишається тільки керуватися непорушними критеріями, до яких ЦКУ відніс:
а) характер правопорушення;
б) глибину фізичних і душевних страждань;
в) погіршення здібностей постраждалого або позбавлення його можливості їх використовувати;
г) ступінь вини особи, яка спричинила моральну шкоду (враховуючи вину як підстави відповідальності);
д) інші обставини, що мають суттєве значення;
є) розумність і справедливість як найбільш принципові початки обчислення моральної шкоди.

Ці критерії суд повинен застосовувати, оцінюючи і зважуючи всі докази, розглядаючи всеаспектно ситуацію і встановлюючи суми відшкодування моральної шкоди суто індивідуально. Зрозуміло, що зіставлення "а" і "б" у кожному випадку може призвести до різних сум, що стягуються у відшкодування. Якщо викрадено та ушкоджено майно звичайного побутового призначення — це одне, а якщо це унікальний музичний інструмент — зовсім інше. Є сенс навіть врахувати ступінь особистих вкладень особи у придбання майна, щоб мати уяву про те, якою мірою вона постраждала: якщо це майно, скажімо, було подаровано батьками своїй "дитинці", забезпечивши безбідне існування, то й шкодувати про втрату вона буде набагато менше, ніж людина, яка тяжко заробила і купила нехай навіть менш цінне майно.

Таким же чином, індивідуально і скрупульозно необхідно досліджувати й інші підстави, що не потребують ніяких узагальнень.

Відкритість переліку таких підстав наштовхує на питання: чи залежить розмір коштів, що стягуються у відшкодування моральної шкоди, від соціального положення особи? Буквальний підхід до ситуації, звичайно, занадто цинічний: чому страждання депутата чи мера слід суду оцінювати вище, ніж страждання столяра чи маляра? Однак у подібних справах не можна спрощувати, оскільки ми оцінюємо не просто страждання — ми враховуємо їх разом з іншими критеріями для визначення розміру стягнень. А ці розміри, зрозуміло, відрізнятимуться в першому і в другому випадках, оскільки для відновлення порушеного права тих й інших потрібні різні зусилля, а значить, різні витрати.

Ще один аспект. Іноді заявляють занадто велику суму у відшкодування моральної шкоди (за міркою громадської думки), але зазначають, що все стягнуте піде на благодійні цілі, наприклад, дитячому будинку. Буває, у протилежність позивач вимагає мізерно малу суму, скажімо, одну гривню, тобто моральна шкода оцінюється чисто символічно. Позивач одержує задоволення від самого рішення суду на його користь, а в першому випадку також і від своїх благодійних дій. Хоча це швидше квазіблагодійність, оскільки особа переслідує, у першу чергу, мету розрекламувати себе, а не облагодіяти когось. Можливо, таким чином вона демонструє, що порушник поніс заслужене покарання. Але позивач не бере грошей, чим показує, що він не потребує того, щоб винний розплачувався з ним особисто. У подібних випадках, очевидно, не йдеться про грошове відшкодування моральної шкоди, тому як останнє саме і характерно тим, що особі компенсують страждання грошима, які направляють на ті чи інші заходи.

Каральна функція відшкодування моральної шкоди виявляється на прикладі людей, які постраждали в Скнилові. Вони вважають, що їх вимоги є мірою покарання винуватця трагедії — держави.

При цьому треба зауважити, що обґрунтування позивачем заявленої суми позову необхідне суду для задоволення вимог про стягнення коштів або для зниження суми, що вимагається. Якщо ця сума доволі приблизна, то і розрахунок її буде умовним. Щоправда, зазвичай в позовних заявах його так чи інакше обґрунтовують, а в рішеннях суду обґрунтування зниження (причому дуже істотного — на декілька порядків від заявленої суми) не зустрічаються.

Ось як обґрунтував суму позову про стягнення моральної шкоди якийсь гр-н X., акціонер AT "Ж.", до цього AT. Позивач розділив моральну шкоду на два елементи: соціально-моральну та індивідуально-психологічну. Суть першої, на його думку, полягає у заниженні його власної самооцінки, а другої — у пригніченні його психічного стану. Позивач мотивував свої душевні муки і їх ступінь дуже яскраво, зазначивши, що зневажено навіть його право на невтручання в сімейне життя: він став часто нервувати, в сім'ї почалися сварки, відчувається нервова обстановка, погіршилися відносини з дружиною. А причина трагедії — його неправильно інформували про порядок денний зборів акціонерів AT "Ж.", внаслідок чого було порушено його право на участь в управлінні справами AT, а право це можна порівняти з його пакетом акцій, яких він має аж 0,002% вартістю 4,5 грн! Ось уже, як говориться, і сміх і гріх.

Відомі не менш комічні випадки обґрунтування моральної шкоди. Візьмемо історію, в якій Управління держказначейства в Луганській області звернулося до господарського суду з позовом до компанії "X" про відшкодування моральної шкоди, яку позивач побачив у зниженні авторитету управління.

Читач навряд чи здогадається, що до цього призвело, та й не дивно, оскільки авторитет, виявляється, критично залежить від кількості позовів до управління. У позовній заяві написано, що "постійне залучення як відповідача (винуватця)... спричинило величезну шкоду діловій репутації нашої установи, особливо "в очах" Державного казначейства України", та інформація про судові розгляди, до яких залучається Управління, "потягнула більш холодні й насторожені взаємовідносини" з боку Держказначейства, Мінфіну і широкого кола осіб... У результаті чого ступінь довіри до Управління Державного казначейства в Луганській області як до орґану Державної виконавчої влади значно підірвана і зменшилася".

Це гідне пера класиків— який стиль, який пафос! Коли в такому жанрі написані позовні заяви, принаймні суддям не нудно.

Інша розмова, безумовно, про трагічну загибель молодої дівчини в новорічну ніч. її мати заявила вимогу про стягнення моральної шкоди в сумі 20000 грн і обґрунтувала її розмір тим, що смерть доньки — непоправна втрата і кожна новорічна ніч для неї стала поминальною. З ЇЇ доводами погодилися суди всіх інстанцій.

Все-таки часто-густо суди або взагалі не утруднюють себе обґрунтуваннями, або обмежуються загальними фразами, задовольняючи або знижуючи розмір позовних вимог. Так, у справі про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої дорожньо-транспортною пригодою гр-ну X. Комсомольський міський суд Полтавської області задовольнив вимоги позивача повністю (у 35000 грн він оцінив моральну шкоду) і зазначив, що при цьому враховано тяжкість травми, необоротність наслідків, що настали, характер і тривалість страждань, а також істотність змушених змін у життєвих стосунках позивача. І це вже можна назвати розгорнутим доводом, адже нерідко суди знижують розмір заявлених вимог без пояснень. Наприклад, Оболонський районний суд м. Києва у справі про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, викликаної затопленням квартири, вирішив, що позивач завищив розмір моральної шкоди, а тому, враховуючи ступінь провини відповідача К., сума підлягає зменшенню до 700 грн (у порівнянні із витребуваними 4000 грн).

А ось коли спір викликає громадський резонанс, притягує до себе пильну увагу, і судам доводиться обґрунтовано і зважено аргументувати свої висновки. Найяскравіший приклад— Скнилівська трагедія, щодо позовів за наслідками якої "до розгляду глибини страждання кожного" із постраждалих у силу масштабності справи в судді руки не дійшли (а постраждало 160 чоловік!). Показово те, наскільки коливаються суми, витребувані позивачами у відшкодування, і те, наскільки їм відповідають підстави для стягнення. Так, мати загиблої дитини вимагала один мільйон, а батько дитини, що залишив сім'ю одразу після її народження і не підтримує з ними стосунків, уже 10 млн грн. Без коментарів...

Що ж, як ви переконалися, у справах про відшкодування моральної шкоди рішення зі стелі брати не можна. Тому бажано, щоб судді вникали в такі тонкощі, як стан душі людини, оцінювали її страждання індивідуально і визначали розмір відшкодування моральної шкоди, ретельно зіставивши всілякі юридично-психічні фактори.

Список використаних нормативно-правових актів:
1. ЦК УРСР — Цивільний кодекс Української РСР від 1963 р. (втратив чинність 01.01.04 р.)
2. ЦКУ — Цивільний кодекс України.
3. СКУ — Сімейний кодекс України.
4. КЗпП — Кодекс законів про працю України.
5. Закон про ЗПС — Закон України "Про захист прав споживачів" у редакції від 01.12.05 р. № 3161-IV.
6. Закон про інформацію— Закон України "Про інформацію" від 02.10.92 р. № 2657-ХІІ.
7. Закон про друковані ЗМІ — Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16.11.92 р. №2782-ХІІ.
8. Закон про телебачення і радіомовлення — Закон України "Про телебачення і радіомовлення" від 21.12.93 р. №3759-ХІІ.
9. Закон про режим іноземного інвестування — Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.96 р. №93/96-ВР.
10. Закон про авторське право і суміжні права — Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.93 р. №3792-ХІІ.
11. Закон про відшкодування шкоди — Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду" від 01.12.94 р. № 266/ 94-ВР.
Інна Спасибо-Фатеєва