Анализ финансовой отчетности

Договори купівлі-продажу, комісії та доручення в торгівлі: форма, зміст, особливості застосування

Що й говорити, торгувати люди почали ще в незапам'ятні часи. Для одних це стало дуже дохідним заняттям, а інші обмежуються тим, що задовольняють свої потреби, придбаваючи різні товари, роботи, послуги (далі — товар). Якщо вдуматися, то з торгівлею ми стикаємося щодня і по кілька разів: купуємо продукти харчування, речі, меблі, техніку, нерухомість, автомобілі. І процес цей практично безперервний. Але, найголовніше, сучасна торгівля протікає не сама по собі, вона підпорядкована певним законам, правилам і звичаям. А здійснюється за допомогою таких правових інструментів, як договори. Про них, а точніше, про ті, що найбільш поширені в торгівлі, ми і поговоримо. Договір купівлі-продажу Він перший, основний і найбільш, якщо можна так висловитися, популярний. І в цьому нічого дивного немає, тому що торгівля — це, насамперед, продаж товарів: якщо хтось купив, значить, хтось і продав. Тепер звернемося до норм права. Згідно зі ст. 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Зрозуміло, даний договір між продавцем і покупцем укладається завжди! Неважливо, продаємо ми хліб чи високотехнологічне обладнання, все одно ми вступаємо в договірні правовідносини. Так само не має значення той факт, що при купівлі-продажу далеко не завжди ми підписуємо документ під назвою договір, однак ми його укладаємо.

Для торгівлі своїми товарами продавець може обрати для себе найбільш зручний варіант їх відчуження й оформити: договір роздрібної купівлі-продажу, договір купівлі-продажу з відстрочкою (розстрочкою) платежу або в кредит, договір поставки або міни. Усе перелічене — різновиди договору купівлі-продажу. Ми не будемо докладно зупинятися на кожному. Краще розглянемо найбільш актуальні юридичні нюанси як до говору купівлі-продажу в цілому, так і для його різновидів.

Якої форми надати договору
На перший погляд тут все нібито зрозуміло. Однак, як показує наш досвід, далеко не завжди. У договорів за ЦКУ є дві форми: усна і письмова (проста або нотаріальна). Коли ж продавцю і покупцю достатньо усної форми вираження своєї волі? А коли угода повністю виконується сторонами в момент її вчинення (ст. 206 ЦКУ). Тут мається на увазі те, що оплата товару і передача його покупцеві відбуваються одночасно. Під цей випадок добре підходять публічні договори роздрібної купівлі-продажу: продавець, який займається підприємницькою діяльністю у сфері продажу, зобов'язується передати будь-якому покупцеві, що звернувся до нього, товар, зазвичай призначений для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець повинен прийняти й оплатити товар. Такі договори ми з вами щодня укладаємо в магазинах, супермаркетах, аптеках, АЗС, кінотеатрах тощо.

А ще договори, які укладаються на виконання договорів, укладених у письмовій формі, теж можна укладати в усній, якщо це не суперечить самому договору або закону. Наприклад, сторони письмово оформили договір комісії, за яким комісіонер зобов'язаний укласти в інтересах комітента договір купівлі-продажу. Якщо названих перешкод немає, то для останнього підійде й усна форма.

Зафіксувати договір у письмовій формі сторонам потрібно, якщо він укладається (ст. 208 ЦКУ):
— між юрособами;
— між фізособами та юрособою, крім договорів, що виконуються сторонами в момент їх вчинення;
— між фізособами на суму, що перевищує у 20 і більше разів НМДГ(340 грн), знову-таки, крім договорів, що виконуються сторонами в момент їх вчинення;
— інші договори, які за законом повинні бути в письмовому вигляді (наприклад, договори страхування).

Резюмуємо: якщо закон не вимагає для договору письмової форми (це зроблено, наприклад, уст. ст. 208, 732, 793, 811, 909, 930, 957, 981, 1031, 1055, 1059, 1107 ЦКУ), не забороняє категорично усну форму, у тому числі договору, на виконання якого він укладається, тоді сторони мають право оформити свої відносини усно.

Безумовно, усна форма дуже приваблива з огляду на її простоту. Вона зручна й ідеально підходить для договорів за участю звичайних споживачів. Однак в інших випадках, на наш погляд, краще використовувати письмову форму, оскільки вона має низку таких переваг:
— зберігається доказ прийнятих на себе сторонами прав і обов'язків;
— є можливість закріпити вимоги до якості, комплектності товару, умов його транспортування, приймання-передачі, а також передбачити санкції за невиконання або неналежне виконання умов договору;
— полегшується контроль за виконанням договору;
— можна спиратися на письмовий документ в обґрунтування своїх вимог при судовому розгляді спору.

Це більш імовірно, якщо договір укласти у вигляді єдиного документа. Але також письмова форма дотримується при обміні листами, телеграмами. Крім того, угоду вважають вчиненою у письмовій формі, якщо її зміст зафіксований за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Головне, щоб такий документ був підписаний стороною (власноручно або електронно-цифровим підписом) і скріплений печаткою (якщо це юрособа) (ст. 207 ЦКУ).

Тому якщо, скажімо, підприємство факсом надсилає потенційному продавцю заявку на придбання товару, а у відповідь одержує рахунок-фактуру, можна сказати, що договір купівлі-продажу укладений у письмовій формі. Щоправда, при цьому і заявка, і рахунок-фактура повинні бути підписані керівниками (уповноваженими посадовими особами) і скріплені печатками підприємств, а в рахунку фігурують найменування, кількість товару і ціна.

І все-таки, на нашу думку, надійніше укладати договір як єдиний документ.

Без чого немає договору
Звичайно ж, без його істотних умов. Для купівлі-продажу — це предмет договору і ціна (а якщо продаж товару в кредит з розстрочкою платежу, то порядок, строки і розміри платежів). Хоча, напевно, важко собі уявити договір купівлі-продажу, який би їх не містив. Але якщо раптом, з якоїсь причини, не зазначили ціни товару, а договір підписаний, — вважається, що він не укладений, тобто жодних правових наслідків не спричиняє. Окрім предмету і ціни, сторони можуть відобразити в договорі й інші необхідні умови, які теж будуть істотними. А такі умови, як якість, кількість, асортименті комплектність товару, краще в договорі узгодити. Доцільно й установити строки передачі й порядок приймання-передачі товару, його оплати, способи забезпечення виконання договору (наприклад, штраф, пеня).

Загалом, наповнити договір можна будь-якими умовами і бажано їх відразу включити до його проекту. А потім узгодити зі своїм контрагентом, відстоюючи та/ або послаблюючи свої позиції за його змістом. Узгодження всіх істотних умов і підписання договору означатиме його успішне укладення.

А зараз розгляньмо кілька проблемних випадків, пов'язаних із договором купівлі-продажу.

Що робити, якщо забули зафіксувати строк поставки? Якщо сторони не зазначили строк поставки товару або так "мудро" сформулювали, що визначити дату неможливо, — на дійсність договору купівлі-продажу це не впливає: ст. 663 ЦКУ в такій ситуації відсилає нас до його ст. 530. За нею покупець вправі вимагати передачі товару в будь-який час, а продавець зобов'язаний виконати його в 7-денний строк з дня пред'явлення вимоги. Аз 8-го дня вже почне минати строк позовної давності. Тому вимогу раціональніше пред'являти у письмовому вигляді. При зверненні до суду легше буде довести факт його пред'явлення. До речі, за відсутності в договорі купівлі-продажу строку оплати товару можна вчинити так само.

Чи можна застосувати неустойку, якщо вона не обумовлена? Часто в договорах з приводу відповідальності можна зустріти фразу на зразок такої: "У разі порушення умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством". Із прочитаного робимо висновок, що відповідальність, зокрема неустойку, він не передбачає. Чому? Та тому що неустойку (штраф, пеню), як й інші способи забезпечення виконання зобов'язань, фіксують у письмовій формі (ст. 547 ЦКУ). Тобто договір повинен чітко вказувати, що за певне порушення така-то пеня та/або штраф, а в цитаті цього немає. Отже, стягнути неустойку не вийде. У принципі, якщо прострочено грошове зобов'язання, то можна розраховувати на стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми (ч. 2 ст. 625 ЦКУ). Оскільки 3% річних за своєю природою до неустойки не відносяться і застосовуються на підставі закону.

Як бути, якщо гроші сплачено, а продавець не передає товару? Тоді покупець може в односторонньому порядку відмовитися від договору, що означатиме його припинення (ч. 1 ст. 665 ЦКУ). Ще покупець вправі стягнути з продавця штраф (пеню) за прострочення передачі товару, якщо це відображено в договорі, і завдану шкоду. І, звичайно, вимагати повернути суму передоплати, отриману в результаті правової підстави, що відпала (ст. 1212 ЦКУ). Плюс згідно з ч. З ст. 693 ЦКУ продавець зобов'язаний повернути раніше отриману суму разом з відсотками за користування чужими грошима (ст. 536 ЦКУ). Ось тільки визначити розмір відсотків важко, оскільки в договорі його не зафіксуєш, а нинішнє законодавство теж про це мовчить. Залишається сподіватися на суд, у компетенції якого при спорі застосувати аналогію закону2. Інший варіант — не відмовлятися від договору, а вимагати передати оплачений товар і притягти до вищезазначених заходів цивільно-правової відповідальності.

У яких випадках покупець має право відмовитися від договору?
Відмовитися від договору за законом можна, якщо:
— продавець не передає товар, а також документи, що стосуються товару (сертифікати, паспорти тощо), протягом встановленого строку;
— виявлено істотні порушення вимог до якості товару (недоліки товару, які не можна усунути або усунення пов'язане із непропорційними витратами або затратами часу; недоліки, які виявлялися неодноразово або проявилися після їх усунення);
— продавець у розумний строк не доукомплектував товар;
— товар передано покупцю без тари (упаковки) або в неналежній тарі (упаковці).

Відмовитися від договору покупець або продавець вправі в інших випадках, передбачених самим договором.

Переходимо до іншої групи договорів. Саме до групи, оскільки віддати перевагу одному з них не можна, оскільки всі вони важливі. Ну а розпочнемо з того, який з'явився раніше.

Договір доручення
Згідно з ним одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) конкретні юридичні дії (ст. 1000 ЦКУ). Іншими словами, якщо ваше підприємство бажає, скажімо, продати або купити товар, прийняти виконані роботи або вчинити інші юридичні дії, а самостійно це зробити в силу різних причин не може, то воно вдається до послуг повіреного. Оформивши з ним договір доручення, ви його тим самим уповноважите на вчинення від вашого імені (як довірителя) тих юридично значимих дій, які вас цікавлять. А звична преамбула будь-якого договору, що укладається повіреним, дещо зміниться, наприклад: "ТОВ "Алмаз", в особі ПП Вишняківського Цезаря Адамовича, що діє на підставі довіреності № 7 від 01.09.06 р., виданої згідно з договором доручення № 77 від 01.09.06 p., з одного боку, і ТОВ "Голка", в особі директора Альцгеймера Михайла Михайловича, що діє на підставі Статуту, з іншого боку, уклали даний договір про нижченаведене:".

Предметом договору доручення виступають, звичайно ж, юридичні дії повіреного, які встановлюють, змінюють або припиняють цивільні права й обов'язки довірителя. їх потрібно конкретно зазначити в договорі, інакше він не буде містити істотної умови, що спричинить його недійсність. Ще раз акцентуємо вашу увагу на тому, що дії повіреного від імені й в інтересах довірителя створюють, змінюють або припиняють права й обов'язки довірителя.

Важливий нюанс: предмет договору доручення — юридичні дії, а не фактичні. Тобто якщо укладення угоди — це юридична дія, то пошук контрагентів для виконання даного доручення — фактична. І, безумовно, пошуком він буде займатися (якщо тільки контрагент заздалегідь не відомий за договором), тому що це сприяє виконанню мети доручення, але в предмет договору фактичні дії не входять. Так само предмет доручення не може складатися лише з фактичних дій.

Врахуйте ще ось що: юридичні дії, покладені на повіреного, мають бути правомірними, конкретними і здійсненними.

Форму договору доручення (усна або письмова) визначають за загальними вимогами, розглянутими нами настор. 15.

Що стосується ціни договору, то за загальними правилами договір доручення — оплатний (ч. 1 ст. 1002 ЦКУ). І коли в ньому записана вартість послуг повіреного, і навіть коли договір про неї мовчить. Просто в останньому випадку для розрахунків з повіреним беруть звичайні ціни на подібні послуги. Якщо ж сторони бажають укласти безплатний договір доручення, то про це в ньому потрібно прямо сказати: "Даний договір є безоплатним (безкоштовним)". Інакше за умовчанням він буде оплатним.

Отже, ціна для договору доручення, так само як і строк договору, не належать до його істотних умов.

А зараз спробуємо відповісти на найбільш актуальні запитання.

Чи потрібна повіреному ліцензія, якщо доручення, яке він має виконати, пов'язане з ліцензованою діяльністю? Якщо прийняти, що повірений діє від імені довірителя, тобто своїми діями створює, змінює або припиняє права й обов'язки довірителя і при цьому вчиняє ТІЛЬКИ юридичні дії, вважаємо, що ліцензія не потрібна. Наприклад, ТОВ "Повірений" за дорученням ТОВ "Довіритель" уклало з ПП "Брухт" договір купівлі-продажу металобрухту. ТОВ "Повірений" виконало свої зобов'язання за договором доручення і передало укладений договір купівлі-продажу довірителю, оскільки саме він стає зобов'язаною особою за таким договором. А вже ТОВ "Довіритель" як заготовлювало і зберігало, так і виконало фактичні дії з відвантаження металобрухту покупцеві ПП "Брухт". Тут повірений тільки вчинив юридичні дії, що відповідає ст. 1000 ЦКУ, а фактично договір виконував довіритель, який має ліцензію на операції з металобрухтом. Імовірно, такою логікою керувалося Міністерство будівництва, архітектури і житлово-комунального господарства України, зазначивши у своєму листі від 06.03.06 р. № 14/3-89: якщо підприємство власними силами не виконує будівельних робіт, а тільки виконує функції генпідрядника, то ліцензія йому не потрібна.

Однак існує протилежна думка. Так, Держкомпідприємництва України вважає (лист від 14.01.01 р. №4-47/1526), що повірений зобов'язаний мати ліцензію, інакше: "...угода, змістом якої є здійснення однією стороною (повіреним) за дорученням іншої сторони (довірителя) дій щодо здійснення виду діяльності, який підлягає ліцензуванню, якщо повірений не отримав від органу ліцензування ліцензії, — є недійсною (виділено авт. — Ю.Х.у.)

Але давайте ще раз вчитаємося в ці слова. Ідеться про "дії щодо здійснення виду діяльності, який підлягає ліцензуванню". Тобто повірений за умовами договору доручення повинен займатися якоюсь ліцензованою діяльністю. А якщо так, то це вже не договір доручення в чистому вигляді, а його суміш під назвою агентський договір, який спрямований у тому числі й на надання фактичних послуг (ст. 297 ГКУ). Тому ми вважаємо, що повірений повинен мати у своєму розпорядженні ліцензію тільки в тому випадку, якщо він, крім юридичних дій, здійснює фактичні дії, пов'язані чи не-пов'язані з належним виконанням доручення і такі, що підпадають під ліцензування.

З даного контексту ледь не випав важливий нюанс, який слід врахувати тим, хто займається посередницькою роздрібною торгівлею алкогольними напоями і тютюновими виробами. У п. 8 Правил роздрібної торгівлі алкоголем і вп. 10 Правил роздрібної торгівлі тютюном сказано, що СПД заборонено приймати для продажу тютюнові вироби та/або алкогольні напої від юр- та фізосіб, які не мають ліцензії на виробництво або на право імпорту чи оптової торгівлі тютюновими виробами або алкогольними напоями.

Чи обов'язково довірителю, який уклав договір доручення, видавати довіреність повіреному?

Так, видача довіреності стала обов'язковою для договорів доручення, які укладаються після 01.01.04 p., коли набрав чинності ЦКУ. Про це сказано в ч. 1 ст. 1007 ЦКУ На практиці довіреність, видана на підставі договору доручення, може стати у пригоді.

Припустимо, за договором доручення повірений взявся укласти договір купівлі-продажу квартири. Нібито все дуже конкретно. Але яку компетенцію він має для досягнення цієї мети? Адже він, можливо, муситиме: отримати всі необхідні для укладення договору купівлі-продажу довідки та інші документи, у тому числі свідоцтво про право власності в держадміністрації, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно в БТІ та експертну оцінку, розписуватися за довірителя, представляти його інтереси в органах нотаріату при підписанні договору купівлі-продажу, отримати належні довірителю гроші за продану квартиру. Усе це зазвичай викладають у довіреності, яку і пред'являють для підтвердження своїх повноважень. Пам'ятайте, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій буде вчинятися угода. Якщо договір за законом підлягає нотаріальному посвідченню, значить, і довіреності надають нотаріальної форми.

Чи вправі повірений передовірити виконання свого доручення третій особі? Звичайно, але тільки за однієї з умов: коли право передати виконання доручення заступнику передбачено договором або повірений змушений був так вчинити виходячи з інтересів довірителя (ч. 1 ст. 1005 ЦКУ). При цьому повірений зобов'язаний негайно повідомити довірителю про заміну. Тоді повірений нестиме відповідальність тільки за вибір свого заступника, а якщо останній був названий у договорі, повірений не несе відповідальності ані за вибір заступника, ані за його дії. А довіритель вправі в будь-який час відхилити обраного повіреним заступника (ч. 2 ст. 1005 ЦКУ).

Договір комісії
Його у сфері торгівлі застосовують давно. Ще в радянські часи існували комісіонки, які тоді були ледве не єдиним місцем, де продавалися різні модні імпортні речі. У той час основою взаємин між сторонами також був комісійний договір.

Отже, згідно зі ст. 1011 ЦКУ за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за плату вчинити одну або кілька угод (правочинів) від свого імені, але за рахунок комітента.

Величезна різниця між дорученням і комісією очевидна:
— комісіонер, на відміну від повіреного, діє від свого імені, тобто сам стає зобов'язаним за договорами, що укладаються;
— договір комісії завжди платний, а доручення може бути безплатним;
— комісіонер, хоч і діє за дорученням комітента, але його представником не є, оскільки виступає від свого імені, тому довіреність йому не видають.

Предмет договору комісії— угода, яку комісіонер повинен вчинити для комітента. Тому даний договір зазвичай використовують, коли комітенту потрібно продати або купити будь-що. І якщо договір комісії укладають з такою метою, то потрібно простежити, чи відображені в ньому істотні умови: вид, асортимент, кількість, якість товару (майна) та його ціна. Інакше договір вважатимуть неукладеним. Якщо ж комісія не пов'язана з купівлею-продажем товару, перелічених умов дотримуватися необов'язково.

Не забувайте! Товар, переданий на реалізацію в рамках договору комісії або ж придбаний комісіонером для комітента і за його рахунок, у власність комісіонера не переходить, він залишається у власності комітента. До речі, сказане повною мірою стосується і договорів доручення.

Комісійна плата
Оскільки договір комісії — платний, умови про комісійні вимагають окремого підходу. їх розмір встановлюють у твердій сумі або у відсотках від ціни товару, що продається (купується). Якщо раптом його з якоїсь причини "забули" зазначити, не біда. Як і у випадку з договором доручення, комісійні визначають за допомогою звичайних цін на подібні послуги. Щоправда, у подібній ситуації дійти до спільного знаменника з приводу вартості послуг комісіонера сторонам іноді важко і тоді доводиться вирішувати спір у суді. Тому краще переконатися, що договір відображає розмір комісійної плати. Комісіонер вправі розраховувати на оплату своїх послуг, навіть коли договір комісії не був виконаний через комітента. А якщо договір розірвуть або одна зі сторін відмовилася від нього, комісіонер може сподіватися на плату за фактично вчинені дії.

У комісіонера є кілька способів забезпечити свої вимоги щодо оплати, причому як своїх послуг, так і витрат на виконання доручення комітента, а також неустойки і плати за делькредере. Для цього він може просто утримати належну йому суму з усіх грошей, отриманих від комітента, за умови, що інші кредитори не мають переважного права на задоволення своїх вимог з коштів комітента (ст. 1020 ЦКУ).

Інший, схожий варіант: комісіонер вправі притримати майно, яке він повинен передати комітентові, до тих пір, поки той з ним не розрахується. Більше того, комісіонер виступить заставодержателем притриманого майна, якщо комітента оголосять банкрутом (ст. 1019 ЦКУ). Тобто його вимоги, згідно з ч. 1 ст. 31 Закону про банкрутство, будуть задоволені в першу чергу.

Цікаво, що обмеження з приводу інших кредиторів (ст. 1020 ЦКУ) практично нівелюється, якщо предмет притримання — гроші. Дивіться: при банкрутстві комітента комісіонер буде їх заставодержателем. І тоді інші кредитори можуть йому перешкодити, якщо їх вимоги теж будуть забезпечені заставою. Оскільки всі вони потраплять до першої черги.

Загалом комісіонеру слід взяти на озброєння описані важелі впливу на комітента.

Ліцензії та інші дозволи
Тут комісіонеру не варто нарікати на комітента. У тому сенсі, що комісіонер повинен мати ліцензії, дозволи, висновки, свідоцтва, патенти та інші документи, необхідні для того чи іншого виду діяльності, який буде здійснюватися за дорученням комітента. Причина проста — комісіонер діє самостійно (від свого імені), отже, приймає на себе усі права й обов'язки за договорами, що укладаються, і несе за ними відповідальність, утому числі і за зовнішньоекономічними договорами. Ми про те, що за порушення строків повернення валютної виручки пеню (0,3% від суми неодержаної виручки за кожний день прострочення) заплатить комісіонер, а не комітент. Якщо говорити про комітента, то він може обійтися і без ліцензії, оскільки у подальшому стороною договору виступає комісіонер. Непрямо це підтверджує ДПАУ у своєму листі від 02.04.98 р. № 3583/10/16-2217. Ну і не потрібно забувати про п. 8 Правил роздрібної торгівлі алкоголем і п. 10 Правил роздрібної торгівлі тютюном. Вони забороняють СПД приймати для продажу вроздріб тютюнові вироби та/або алкогольні напої від юр- і фізосіб, у яких немає ліцензії на виробництво або на право імпорту чи оптової торгівлі тютюновими виробами або алкогольними напоями.

Особливості комісійної торгівлі
Відкриємо ст. 1014 ЦКУ: комісіонер зобов'язаний вчинити угоду на умовах, найбільш вигідних для комітента, і за його вказівками. Але, крім них, є низка нормативно-правових актів, які висувають свої вимоги до подібної торгівлі.

Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами обмежують строк реалізації прийнятого на комісію товару 60 календарними днями (крім антикваріату, творів мистецтва та унікальних речей, —для них немає лімітів). Якщо товар не проданий після закінчення цього строку, ціна товару за згодою з комітентом може бути знижена. Ну а якщо комітент на виклик комісіонера на переоцінку не з'явився, останній вправі самостійно знизити ціну в такому порядку:
— на 30% від початкової ціни, якщо товар не реалізований протягом 60 календарних днів;
— на 40% від залишкової ціни після першого зниження, якщо товар не проданий протягом наступних 15 календарних днів;
— якщо після другої уцінки протягом наступних 15 календарних днів товар не проданий, комісіонер вправі зняти його з продажу без письмового попередження комітента.

До того ж п. 2.4 даних Правил містить перелік товарів, які не можна приймати для комісійного продажу:
— зброя, боєприпаси (крім мисливської і спортивної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії, що продаються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка;
— вибухові речовини і засоби вибуху;
— отруйні речовини, наркотичні, психотропні й отруйні засоби;
— державні еталони одиниць фізичних величин;
— лікарські засоби і вироби медичного призначення;
— армійське знаряддя, тканини та інші товари військового асортименту, форменне обмундирування, білизна зі штампом закладів, організацій і підприємств;
— газові плити і балони до них без документа газового господарства, який підтверджує їх придатність до подальшого використання;
— товари побутової хімії;
— товари із простроченим терміном зберігання;
— товари від неповнолітніх до 18 років;
— піротехнічні засоби;
— іграшки для дітей віком до 3-х років;
— іграшкову зброю із пластиковими кульками;
— примірники аудіовізуальних творів і фонограм, що були у використанні, а також нові без супровідних документів, визначених у п. 5 Правил № 1209.

Потрібно зауважити, що ці Правила не поширюються на комісійну торгівлю транспортними засобами і номерними агрегатами (для них є Правила № 288), антикваріатом — її регулюють Правила № 322, ювелірними виробами із дорогоцінних металів, каміння і каміння органогенного походження, напівкоштовного каміння — тут слід звертатися до Правил № 678. Так само до комісійної торгівлі цінними паперами застосовують спеціальні Правила № 331. Зверніть також увагу на Інструкцію № 324, яка пропонує процедуру оформлення операцій з комісійної торгівлі.

І на завершення нашої публікації ще кілька важливих питань, які виникають за договором комісії.

Якщо комісіонер продасть товар за вищою ціною, ніж бажав комітент, чи може він різницю залишити собі? Буквально три роки тому це було цілком реально, а зараз, на жаль, ні. Причина в ч. 2 ст. 1014 ЦКУ: якщо комісіонер вчинив угоду на вигідніших умовах, ніж установив комітент, додатково отримана виручка належить комітенту. Через неї, до речі, не можна призначати комісіонеру комісійну плату в розмірі додатної різниці між ціною, отриманою від продажу товару, і тією, що передбачив комітент.

Чи вправі комісіонер передати виконання свого доручення іншій особі? Іншими словами, укласти договір субкомісії комісіонер має право тільки з дозволу комітента або ж коли цього вимагають інтереси комітента, а отримати згоду останнього немає можливості.

За договором субкомісії, відносини між усіма учасниками договорів вибудовуються так. Комісіонер стосовно субкомісіонера стає комітентом, залишаючись при цьому відповідальним за дії субкомісіонера перед своїм комітентом. У той самий час ч. Зет. 1015 ЦКУ забороняє комітенту вступати у правовідносини із субкомісіонером. І хоча вона цього не пояснює, але, швидше за все, заборона стосується тільки предмету договору комісії, тобто тієї угоди (угод), здійснення якої доручено комісіонеру. Інакше він просто нелогічний.

І останнє: комісіонер не несе відповідальності перед комітентом за невиконання або неналежне виконання договору третьою стороною, з якою комісіонер уклав договір. Тут комісіонер може сміливо пред'являти третій стороні відповідні вимоги або ж уступити це право комітенту (уступка права вимоги). У результаті комітент стане замість комісіонера кредитором стосовно третьої сторони. Однак і тут є винятки. Комісіонер відповідатиме перед комітентом за дії третьої особи, якщо він непередбачливо його обрав або поручився за виконання ним договору перед комітентом — оформив делькредере. Зрозуміло, ризик з делькредере буде виправданий, якщо третя особа виконає усе за договором, і тоді комісіонер отримає додаткову винагороду за делькредере.

Сподіваємося, ви вивчите усі тонкощі розглянутих сьогодні договорів і будете успішно їх використовувати у своїй торговельній діяльності.

Список використаних нормативно-правових актів:
1. ЦКУ — Цивільний кодекс України.
2. ГКУ — Господарський кодекс України.
3. Закон про банкрутство — Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.92 р. № 2343-ХІІ.
4. Правила роздрібної торгівлі алкоголем — Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджені постановою КМУ від 30.07.96 р. № 854.
5. Правила роздрібної торгівлі тютюном — Правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затверджені постановою КМУ від 24.07.02 р. № 218.
6. Правила № 1209 — Правила роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм і баз даних, затверджені постановою КМУ від 04.11.97 р. № 1209.
7. Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами —Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 13.03.95 р. № 37.
8. Правила № 288 — Правила роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджені наказом Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України від 31.07.02 р. № 288.
9. Правила № 322 — Правила торгівлі антикварними речами, затверджені наказом Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України, Міністерства культури та мистецтв України від 29.12.01 р. № 322/795.
10. Правила № 678- Правила комісійної торгівлі ювелірними виробами із дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного походження та напівкоштовного каміння, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 27.10.04 р. № 678.
11. Правила № 331 — Правила здійснення торгівцями цінними паперами комерційної і комісійної діяльності щодо цінних паперів, затверджені наказом Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 23.12.96 р. №331.
12. Інструкція № 324 — Інструкція про порядок оформлення суб'єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджена наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 08.07.97 р. № 343.
Юрій Xілінський