Анализ финансовой отчетности

Державне регулювання цін у торгівлі

Кожен із нас практично щодня купує всілякі товари. З 'явився навіть новий різновид проведення часу— так званий шопінг. Якщо перекладати з англійської мови буквально, то це означає не що інше, як похід по магазинах. Ця новомодна тенденція набуває все більшої популярності, а особливо вона притаманна великим містам. Причому шопінг — це не просто бездумне споживання продукції вітчизняних та іноземних виробників. Насамперед покупець знайомиться з новинками, брендами, асортиментом, дивиться, що іде продається, а найголовніше — за якою ціною. Ви не звертали уваги на те, що одні й ті самі речі коштують у різних місцях практично однаково, а ціни на інші кардинально відрізняються? Напевно, так. А ось про те, чому так відбувається, і про багато іншого йтиметься у нашій публікації. Кілька слів про головне Якщо спробувати сказати коротко, то ціна — це вартісна категорія певного товару, виражена у грошовому еквіваленті, її, за загальним правилом, наведеним у ст. 632 ЦКУ, визначають за домовленістю сторін, тобто в договорі. Останні бувають як усними (наприклад, купуючи щось у магазині, ви укладаєте усний договір, який повністю виконується в момент його здійснення), так і письмовими (таким вважають договір, підписаний його сторонами, і його зміст зафіксований в одному або декількох документах, листах, телеграмах тощо). У цій самій статті ЦКУ говориться і про те, що закон може обумовлювати випадки, в яких органи державної влади або органи місцевого самоврядування вправі встановлювати або регулювати ціни (тарифи, ставки).

Спеціальним законом, який розробили і прийняли саме для цього, виступає Закон про ціни. Одразу звернемося до його статті 6. Тут записано, що в народному господарстві застосовують такі ціни і тарифи:
— вільні;
— державні фіксовані;
— державні регульовані.
Думаємо, з вільними цінами і тарифами все зрозуміло: як уже згадувалося, про них домовляються дві умовні сторони: продавець і покупець. Хіба що можна ще простежити залежність від рівня конкуренції, попиту і пропозиції. Іншими словами, органи влади їх не диктують.

На відміну від вільних, державні фіксовані та регульовані ціни стосуються ресурсів, які значно впливають на загальний рівень і динаміку цін, а також на соціально значимі товари і послуги і на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах-монополістах або тих, що займають панівне положення на ринку.

Відповідно до ст. 4 Закону про ціни здійснювати державну цінову політику і визначати переліки продукції, товарів, робіт і послуг покликаний Кабмін України. Державні фіксовані й регульовані ціни і тарифи на ці товари, роботи і послуги затверджують органи держуправління (крім сфери телекомунікацій). Ну а складати перелік таких органів плюс органів контролю за цінами і тарифами — знову ж таки прерогатива Кабміну. Ось така послідовність. Існує спеціальний нормативний акт — постанова № 1548. Вона конкретизує, які саме органи повинні встановлювати фіксовані й регульовані ціни (тарифи) і на які групи товарів, робіт і послуг і з якими органами узгоджувати свої рішення. Далі — невеликий витяг з Постанови № 1548 щодо товарів, які найбільше нас цікавлять (див. таблицю 1).



Побутує думка, що в постанові № 1548 наведено повний і виключний перелік як товарів, робіт і послуг, так і органів виконавчої влади і виконавчих органів місцевих рад. Це підтверджує і Держкомпідприємництва у своєму листі від 14.03.02 р. № 2-222/1432. Водночас на прилавках можна зустріти товари, про які не згадує постанова № 1548, а ціни на них не зовсім вільні. Взяти, наприклад, тютюнові вироби. На них встановлені максимально допустимі ціни. Про це можна прочитати на кожній пачці сигарет. Хоча вважається, що така група товарів (тютюнові вироби) — предмет регулювання спеціального законодавства (це питання знайшло своє відображення в Декреті про акцизний збір), а максимальна ціна на них призначена для дещо інших цілей, а саме для того, щоб, відштовхуючись від неї, сплачувати акцизний збір. На них ми зупинятися не будемо.

А ось ще приклад того, чого немає в постанові № 1548: уст. 28 Закону про місцеве самоврядування. Сільським, селищним і міським виконкомам місцевих рад надано повноваження встановлювати (у рамках законодавства) тарифи на побутові, комунальні, транспортні та інші послуги, що надають підприємства комунальної власності. Виконкоми також можуть узгоджувати ці питання з не-комунальними підприємствами.

Цінові контролери
Виходить, держоргани не вправі контролювати вільну цінову політику.

Орган, який цим займається, — Державна інспекція з контролю за цінами (далі—Держінспекція). Працює вона на підставі Положення про Держінспекцію, де визначено, що створена ця інстанція у складі Міністерства економіки і безпосередньо йому ж і підпорядковується. Пункт 5 названого Положення надає Держінспекції та її територіальним органам досить широкі повноваження (ми наведемо саме ті, які стосуються підприємств). Отже, вони можуть:
1) проводити на підприємствах незалежно від форми власності перевірки бухгалтерських документів, книг, звітів, калькуляцій та інших документів, пов'язаних з формуванням, встановленням і застосуванням цін і тарифів;
2) одержувати від підприємств матеріали й інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань;
3) обстежити виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, призначені для виготовлення, зберігання та реалізації товарів і сировини, організації та надання послуг;
4) у межах своєї компетенції вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, що перевіряються, усунути виявлені порушення порядку формування, установки і застосування цін і тарифів;
5) приймати рішення вилучити до відповідного бюджету суми всієї необґрунтовано отриманої підприємством виручки в результаті порушення держдисципліни цін і штрафу в двократному її розмірі, а також звертатися з позовами до судів про стягнення з підприємств зазначених сум у разі невиконання ними рішень Держінспекції;
6) відповідно до законодавства розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, а також невиконанням вимог органів державного контролю за цінами;
7) залучати спеціалістів органів виконавчої влади, а також підприємств, установ та організацій (за узгодженням з їх керівниками) до розгляду питань, які належать до її компетенції;
8) скасовувати рішення своїх територіальних органів, а також винесених ними постанов про накладення адміністративних стягнень.

Тут є цікавий нюанс. Дивіться, ст. 13 Закону про ціни згадує про те, що представники Держінспекції мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачену Законом про ДПС (крім повноважень, передбачених п. п. 6—9 ст. 11).

Але детальніше познайомившись із правами та обов'язками посадових осіб ДПС, можна сказати: вони істотно відрізняються від прав і обов'язків держінспекторів з цін. Однак ВГСУ не вбачає у такому підході нічого поганого, про що свідчить його оглядовий лист "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про ціни і ціноутворення" від 16.12.04 р. № 01 -8/3273 (далі - Оглядовий лист ВГСУ).

У багатьох із вас уже напевно виникло запитання: з якою періодичністю держінспектори з цін можуть відвідувати підприємства і чи повинні вони заздалегідь попереджати про перевірку? Змушені вас розчарувати.

Законодавством детально не окреслені правила проведення перевірок органами Держінспекції.

У жодному з нормативних документів про це ані слова. Загалом ситуація нагадує відомий вираз: "Коли хочеш — заходь, що хочеш — бери". Головне, щоб такі дії держінспекторів не виходили за рамки Положення про Держінспекцію.

За що і як карають цінових порушників
Якщо існують якісь порядки, то знайдуться і ті, хто їх не дотримується. Так і в нашому випадку. Порушників правил у сфері ціноутворення більш ніж достатньо. Але ж Держінспекція теж без діла не сидить. За які ж провини у сфері ціноутворення підприємство покарають? їх перелік наведений у п. 1.4 Інструкції про застосування санкцій. Не можна:
— нараховувати не передбачені законодавством націнки до регульованих цін і тарифів;
— застосовувати:
а) вільні ціни (тарифи) на продукцію (послуги, роботи) за умови провадження для них режиму державного регулювання;
б) ціни (тарифи) на продукцію (послуги, роботи) з рентабельністю, рівень якої перевищує гранично встановлений;
в) ціни (тарифи) з порушенням впровадженого порядку обов'язкового декларування їх зміни;
г) торговельні та постачальницько-збутові надбавки (націнки) понад встановлений граничний розмір;
д) господарюючим суб'єктам ціни (тарифи) за види послуг (робіт), не передбачені нормативно-правовими актами, які встановлюють для них переліки платних послуг;
є) ціни і тарифи з порушенням інших упроваджених методів регулювання;
— завищувати або занижувати розмір встановлених
законодавством податків та обов'язкових зборів, які включаються до структури регульованої ціни, або навпаки, не включати їх до структури регульованої ціни;
— включати до структури регульованих цін (тарифів) не передбачені законодавством витрати або витрати понад встановлені норми;
— включати до вартості продукції та послуг, ціни (тарифи) на які регулюються, фактично не виконані або виконані не в повному обсязі послуги (роботи).

Тепер давайте подивимося, чим загрожує підприємству нехтування законодавчими та підзаконними актами, що регулюють цінову політику.

"Головна" санкція передбачена у ст. 14 Закону про ціни, п. 5 Положення про Держінспекцію і п. 1.3 Інструкції про застосування санкцій. У згаданих документах сказано: вся сума виручки, яку отримала юрособа, порушивши державну дисципліну цін, підлягає вилученню в доход відповідного бюджету. Крім цього, підприємство-порушника оштрафують у двократному розмірі необґрунтовано отриманої виручки.

Процедура накладення фінсанкцій така. Держінспекція приходить з перевіркою. Якщо є порушення, то перевіряючі складають акт перевірки. Вимогу до інформації, яку в ньому відображають, несуть у собі рядки п. 3.2 Інструкції про застосування санкцій. Однак це нам з вами, за великим рахунком, не цікаво. Оскаржити такий акт (якщо той, кого перевіряють, з ним не згодний) — справа невдячна. Цим прийомом потрібно скористатися стосовно винесеного на підставі акта рішення {див. нижче). Втім, оскарження слід відрізняти від заперечень до акта. Так, директор або головний бухгалтер вправі відобразити (прямо в самому акті) свою незгоду з перевіряючими, підкріпивши її письмовими поясненнями і підтвердними документами. Хоча при бажанні можна навіть відмовитися підписувати такий акт — за це вам нічого не буде.

Продовжимо. Спираючись на акт, начальник (заступник) відповідної Держінспекції вправі виносити рішення вилучити суми економічних і фінансових (штрафних) санкцій (якщо, звичайно, порушник не перерахував зазначені суми до бюджету самостійно). При цьому фінансовий стан порушника до розрахунку не беруть. Іншими словами, наявність недоїмки/переплати за податками й обов'язковими платежами ролі не відіграє.

Зверніть увагу: Інструкція про застосування санкцій дозволяє порушнику (до початку перевірки) самостійно повернути споживачам або перерахувати до доходу відповідного бюджету суми необґрунтовано отриманої виручки і тим самим захистити себе від її примусового стягнення і нарахування штрафу.

Разом із рішенням порушник повинен одержати претензію, а також приписи (вимоги) усунути порушення цінового законодавства. Суму незаконної виручки і штрафу підприємство зобов'язане самостійно перерахувати до бюджету. Якщо цього не відбудеться, тобто платіжні доручення до банку не потраплять, Держінспекція у 30-денний строк звернеться до місцевого господарського суду із позовною заявою про примусове стягнення суми економічних санкцій. Він, керуючись ст. 1071 ЦКУ, і винесе рішення про примусове списання коштів з банківського рахунка.

Слід звернути увагу на інформаційний лист ВГСУ від 07.02.06 р. № 01 -8/301. У ньому сказано: Держінспекція, приймаючи рішення про застосування санкцій за порушення державної дисципліни цін, виступає суб'єктом владних повноважень. На підставі цього ВГСУ робить висновок — подібні спори повинні розглядати місцеві та апеляційні господарські суди в порядку, встановленому КАС.

Загалом, якщо ви все-таки надумали оскаржити рішення Держінспекції, залишається тільки вибрати інстанцію, яка розгляне вашу скаргу. Це може або головне відділення Держінспекції (пп. 8 п. 5 Положення про Держінспекцію, п. З Оглядового листа ВГСУ), або господарський суд.

Крім вилучення сум незаконної виручки і штрафу в подвійному розмірі, Держінспекція цілком може задіяти КпАП, а саме його ст. ст. 1652, 1883. У першому випадку адмінштраф загрожує за порушення порядку формування, встановлення і застосування цін і тарифів, так само як знижок, націнок і доплат. Сума санкцій: від 5 (85 грн) до 10 (170 грн) НМДГ, а якщо аналогічне правопорушення повторилося протягом року — від 10 (170 грн) до 15 (255 грн) НМДГ. У другому випадку невиконання законних вимог органів державного контролю за цінами стосовно порушень порядку формування і застосування цін і тарифів або припинення операцій на рахунках у банківських установах, призведе до накладення штрафу від 9 (153 грн) до 18 (306 грн) НМДГ. Зауважимо, що в Держінспекції немає повноважень припиняти операції підприємства-порушника, оскільки це суперечить ст. 1074 ЦКУ Ще хочемо зауважити: оскільки йдеться про адміністративну відповідальність, штрафи очікують саме на посадову особу підприємства.

З підприємствами все зрозуміло, а ось як бути з приватними підприємцями? Чи може їх перевіряти і карати Держінспекція? На наш погляд, ні. Але в житті все відбувається якраз навпаки. Розглянемо це детальніше.

По-перше, у ст. ст. 2, 14 Закону про ціни чітко сказано: даний Закон поширюється тільки на підприємства й організації, і тільки юрособи можуть нести відповідальність за недотримання цінових норм. По-друге, у Положенні про Держінспекцію також чітко зафіксовано те, що штрафи накладають на підприємства, установи й організації. На нашу думку, це більш ніж достатні аргументи на користь "непоширення" повноважень держінспекторів на підприємців.

Незважаючи на все перелічене, на практиці підприємці з перевіряючими з Держінспекції перетинаються, і досить часто. Причиною тому п. З Директивного наказу, в якому говориться: Держінспекція має право перевіряти суб'єктів підприємницької діяльності (до них належать як юр-, так і фізособи-підприємці). Не будемо зараз розбиратися втому, що мали на увазі міністри, а просто скажемо: на наш погляд, будь-який підприємець, пославшись на згадані норми Закону про ціни і Положення про Держінспекцію, має практично непохитне підтвердження того, що перевіряти і штрафувати його Держінспекція не може. Щоправда доводити це, напевно, доведеться в суді.

Між іншим, адміністративна відповідальність підприємцю вже точно не загрожує: він не посадова особа.

Що таке необґрунтовано отримана виручка і як її розрахувати
Відповісти на запитання: "Що являє собою виручка?", дуже важливо. Хоча б тому, що прямої відповіді не дає ані Закон про ціни, ані Інструкція про застосування санкцій. У п. 2 останньої є лише порядок розрахунку необґрунтовано) виручки. Чим він є у сфері торгівлі, див. у таблиці 2 (див. стор. 14).



Додатково підкреслимо, що в Оглядовому листі ВГСУ суд висловлює таку думку: виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) потрібно вважати суму, фактично отриману підприємством на розрахунковий рахунок та/або до каси за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Так-так, це саме те визначення виручки, яке дане в Указі про спрощену систему оподаткування. Базуючись на цьому, можна зробити висновок: грошові суми повинні бути фактично отримані від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з порушенням вищеперелічених правил, і тоді їх можна вважати необґрунтовано отриманою виручкою.

Плюс до того в п. 2.2 Інструкції є правило: якщо виявляться інші факти застосування цін з порушенням інших методів регулювання, що встановлюють відповідні органи держвлади, то обчислюють штрафні санкції, керуючись чинним законодавством. Давайте проаналізуємо, що ж міністри хотіли цим сказати? Наведемо приклад. Як відомо, за нормами Закону про цукор, на продукт, що виробляється із цукрового буряка, встановлені мінімальні ціни. І якщо від продажу цукру на розрахунковий рахунок надходить сума, яка менше визначеної мінімальної, то це вважається порушенням. Ось тільки відповідальність за такий продаж буде встановлена не Інструкцією, а ст. 9 Закону про цукор. І є вона штрафом у розмірі подвійної вартості товару, реалізованого з порушенням закону. Ось так.

Замість висновку...
Сподіваємося, що наш матеріал допоможе вам засвоїти всі початкові аспекти державної політики ціноутворення і навчить, як діяти в конкретних ситуаціях. На завершення залишається лише побажати: одержуйте тільки обґрунтовану виручку!

Перелік використаних нормативно-правових актів:
1. ЦКУ — Цивільний кодекс України.
2. КАС — Кодекс адміністративного судочинства України.
3. КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення.
4. Закон про ціни — Закон України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.90 р. №507-ХІІ.
5. Закон про ДПС — Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.90 р. № 509-ХІІ.
6. Закон про цукор — Закон України "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру" від 17.06.99 р. № 758-XIV.
7. Закон про місцеве самоврядування — Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97 р. № 280/97-BR
8. Указ про спрощену систему оподаткування — Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98 р. № 727/98.
9. Постанова № 1548 — постанова КМУ "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади і виконавчих органів місцевих рад з регулювання цін (тарифів)" від 25.12.96 р. № 1548.
10. Положення про Держінспекцію — Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затверджене постановою КМУ від 13.12.2000 р. № 1819.
11. Декрет про акцизний збір — Декрет КМУ "Про акцизний збір" від 26.12.92 р. № 18-92.
12. Інструкція про застосування санкцій — Інструкція про порядок застосування економічних і фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затверджена спільним наказом Мінекономіки і Мінфіну України від 03.12.01 р. №298/519.
13. Директивний наказ — Директивний наказ Мінекономіки "Про відносини з Державною інспекцією з контролю за цінами, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра економіки України" від 01.03.01 р. №3-Д.
Євген Рудий