Анализ финансовой отчетности

Купуємо і продаємо валюту: правила обліку

Деньги любят счет. Особенно валютный.
Володимир Борисов
Усе важче уявити собі підприємство без валютного рахунка в банку. Адже він потрібний не тільки для розрахунків з іноземними партнерами. Припустимо, вирішили відправити співробітника у відрядження за кордон. Де взяти інвалюту? Звичайно, зняти з рахунка. А як вона там з'явиться? Або як позбутися закордонних грошей? Ось саме про це ми сьогодні і поговоримо. Наша консультація розрахована на суб'єктів підприємницької діяльності (як юросіб, так і фізосіб). Звичайним же громадянам не помилитися при купівлі чи продажу валюти допоможе наша стаття у спецвипуску газети "Все про бухгалтерський облік" № 39 за 2006p., стор. 64. Перш ніж розпочати розповідь, запам'ятаймо золоте правило операцій з інвалютою. Зверніть увагу!На території України купівля, продаж або обмін інвалюти юридичними особами і приватними підприємцями повинні відбуватися виключно на міжбанківському валютному ринку через уповноважені банки та інші фінансово-кредитні установи, що мають ліцензію НБУ на зайняття подібною діяльністю.

Для юросіб дане положення зафіксоване в п. 1 ст. 6 Декрету про валютне регулювання. Що стосується громадян-СПД — окремої попереджувальної норми для них ніде немає. Однак якщо проаналізувати Правила торгівлі інвалютою, то стане зрозуміло, що приватним підприємцям у своїй діяльності слід керуватися саме ними.

Що це означає на практиці? Відповідь проста: СПД заказана дорога у звичні нам обмінники. Так що не сподівайтеся відправити туди співробітника з дорученням, наприклад, купити євро для його ділової поїздки за кордон і тим більше для купівлі там чогось корисного для підприємства. Так само не пройде варіант з продажем валюти, що залишилася після повернення з відрядження. А що буде, якщо все-таки зневажити заборону і звернутися до обмінного пункту? Тоді очікуйте на штраф у розмірі гривневого еквівалента коштів (за курсом НБУ на дату операції), використаних у розрахунках готівкою (п. 2.2 Порядку № 542).

Тобто, як ви розумієте, будь-які торговельні операції з готівковою валютою через обмінні пункти для підприємств і підприємців — табу. Звідси висновок.

Зверніть увагу!Для купівлі, продажу, обміну інвалюти підприємству та фізособі — СПД необхідний валютний рахунок.

Що знадобиться для його оформлення? Усі вимоги зосереджені в Інструкції про відкриття рахунків, а наші практичні рекомендації ви можете прочитати в газеті "Все про бухгалтерський облік" № 39 за 2006 р., стор. 5.

Ну а тепер від загальних положень перейдемо до окремих і розглянемо всі нюанси продажу, купівлі й обміну інвалюти.

КУПІВЛЯ ІНВАЛЮТИ
1.1. ПРАВИЛА КУПІВЛІ І ДОКУМЕНТИ

Спочатку визначимося: для чого потрібна валюта? Операцій, в яких її використовують, — безліч, вони описані в п. п. 10—12 розділу І Правил торгівлі інвалютою (див. таблицю 1):





Зрозуміло, мета купівлі інвалюти насамперед відобразиться на складі документів, які потенційний покупець зобов'язаний надати банку. Щоправда, один з них — заяву про купівлю інвалюти (далі — Заява) — подають завжди (!) незалежно від того, для чого знадобилася валюта.

Отже, щоб купити іноземні гроші за гривні, Заяву в двох примірниках приносять до уповноваженого банку. Документ, до речі, заповнюють українською мовою. Докладний перелік необхідних реквізитів містить п. 3.3 розділу З Положення № 82. Але ось на чому ми б хотіли зробити акцент. Крім звичних реквізитів: найменування банку і клієнта, дати складання документа і його номера, номера поточного рахунка, суми купівлі цифрами і прописом, печатки, підпису уповноважених осіб клієнта, підстави для купівлі та іншого — у Заяві мають бути зазначені:
— максимальний курс купівлі в гривнях. Його можна залишити і на розсуд банку, написавши в Заяві: "за курсом уповноваженого банку";
— порядок сплати комісійної винагороди. Врахуйте: згідно з п. 23 розділу II Правил торгівлі інвалютою обслуговуючий банк вправі одержати його тільки в гривнях;
— порядок сплати пенсійного збору при купівлі інвалюти. Хоча п. 3.3 Положення № 82 пропонує нам кілька варіантів заповнення, у поточному році скористатися вдасться тільки одним з них. Детальніше про це ми поговоримо в наступному підрозділі на стор. 26.

Пам'ятайте: ваше доручення про купівлю валюти банк зобов'язаний виконати протягом 90 днів починаючи з дня оформлення Заяви (п. 3.2 Положення № 82).

А зараз приділимо увагу іншим документам, які може зажадати у вас (залежно від типу операції) банк при купівлі інвалюти.

Документи для торговельних операцій
Тут, крім Заяви, вас попросять пред'явити деякі з таких документів (гл. 1 розділу III Правил торгівлі інвалютою):
1) договір з нерезидентом, оформлений відповідно до законодавства України (він потрібен завжди!);
2) ВМД, якщо товар ввезений в Україну (вона знадобиться при імпорті товарно-матеріальних цінностей. Причому ВМД, за якими вантажі ввезені із зобов'язанням їх зворотного вивезення, — не підстава для купівлі інвалюти);
3) акт приймання-передачі послуг, виконання робіт або інші документи, що свідчать про це або про імпорт прав інтелектуальної власності (якщо предмет договору — імпорт послуг чи робіт);
4) договір, що передбачає продаж продукції нерезиденту за межами України, або інший документ, що підтверджує необхідність використання за межами країни продукції, яка попередньо була придбана у нерезидента і не ввезена в Україну (його вимагають для підтвердження імпорту без ввезення з-за кордону);
5) документи, передбачені для документальної (акредитив, інкасо) або вексельної форми розрахунків (вексель, яким оформлена заборгованість резидента-імпортера перед нерезидентом за договором). Однак валюту для погашення векселя можна купити тільки за наявності ввізної ВМД або документа, що засвідчує виконання нерезидентом робіт (надання послуг). Безумовно, останнє твердження не стосується розрахунків з нерезидентами при імпорті продукції без її ввезення в Україну;

6) акт (погодження) НБУ, виданий за постановою про переказ коштів на користь нерезидентів. Цей документ знадобиться особам, що придбавають у нерезидентів роботи, послуги й інтелектуальні права, вартість яких перевищує 50 тис. євро (їх еквівалент в іншій валюті). Взагалі ж банку достатньо акта цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центра моніторингу зовнішніх товарних ринків. Втім, останній може і відмовити у його видачі. Тоді розрахуватися з нерезидентом за роботи (послуги), вартість яких перевищує встановлену межу, дозволено, якщо є погодження НБУ. Про те, як його отримати, читайте в газеті "все про бухгалтерський облік"№ 78 за 2005 р., стор. 32. Однак не всім закордонним послугам і роботам, вартість яких сягнула за бар'єр, потрібно погодження. Якщо імпортер, припустимо, має ліцензії на ведення госпдіяльності у фінансовій, туристичній, транспортній і комунікаційній сфері та придбаває у нерезидента такі самі послуги — експертиза не обов'язкова. Докладний список операцій, звільнених від отримання акта цінової експертизи, містить п. 6 постанови про переказ коштів на користь нерезидентів.

Документи для неторговельних операцій
Для них перелік необхідних документів надзвичайно широкий і залежить від виду операції. Так, якщо ви збираєтеся відшкодувати закордонні витрати на відрядження — будьте готові надати банку їх розрахунок. Та сама вимога стосується і валюти, призначеної для оплати праці нерезидентів, що працюють за контрактами в Україні, або експлуатація них витрат для транспортних засобів у закордонних рейсах. Про інші операції та їх "паперове" підтвердження сказано у гл. 2 розділу III Правил торгівлі інвалютою.

Документи для операцій, пов'язаних з рухом капіталу
І знову-таки різноманіття їх форм і видів примушує розглядати кожну операцію окремо. Звернімося до найбільш популярних.

Наприклад, для обслуговування кредитів і позик (а також відсотків за ними, комісійних, неустойок) підприємству, крім Заяви, слід подати до банку:
1) оригінал кредитного договору (договору позики) та його копії;
2) копії кредитного договору (договору позики), засвідчені банком — агентом КМУ, за кредитами, залученими державою або під державні гарантії;
3) оригінал реєстраційного свідоцтва, індивідуальної ліцензії НБУ на отримання резидентом кредиту (позики) в інвалюті від іноземного кредитора.

Однак купуючи валюту для операцій, що мають ознаки кредитування (лізинг, факторинг), достатньо надати банку оригінал і копію договору, що підтверджує необхідність виконання зобов'язань в інвалюті. При цьому банк проставить відмітку як на оригіналі, так і на копії (вона залишиться у банку на зберіганні).

І останнє в цьому розділі важливе валютне правило.

Зверніть увагу!Валюта, придбана для виконання зобов'язань перед нерезидентами, повинна бути перерахована їм протягом 5 робочих днів з моменту її зарахування на поточний рахунок (ст. З Закону про порядок здійснення розрахунків в інвалюті).

Якщо не поквапитися, то у грі буде задіяна ст. 5 Закону про порядок здійснення розрахунків в інвалюті. Згідно з нею після закінчення даного строку уповноважений банк продасть "забуту" валюту на міжбанківському валютному ринку України, позитивну курсову різницю спрямує до Держбюджету України, ну а від'ємна зменшить результати госпдіяльності невправного підприємства.

Хоча є виняток. У п. 10 розділу IV Правил торгівлі іноземною валютою сказано: на поточному валютному рахунку банк може залишити гроші, якщо частина їх не була використана за призначенням, але не більше 1000 дол. США (або еквівалент цієї суми в іншій інвалюті).

1.2. ПЕНСІЙНИЙ ЗБІР І КУПІВЛЯ-ПРОДАЖ БЕЗГОТІВКОВОЇ ВАЛЮТИ
Він існує так давно, і до його сплати ми настільки вже звикли, що навіть перестали себе запитувати: а який зв'язок між Пенсійним фондом України і купівлею інвалюти? Напевне, відповіддю тут можуть слугувати слова з однієї відомої пісеньки: "Жираф большой, ему видней..."

Але повернімося до головного. Як і кілька років поспіль, зараз збір сплачують тільки при купівлі безготівкової валюти. Про це подбала ст. 98 Закону про Держбюджет-2006. Завдяки її появі у п. 2 Порядку № 1740 з'явилися чітко визначені платники збору:
— юрособи-резиденти і нерезиденти;
— постійні представництва юросіб-нерезидентів;
— власники корпоративних картрахунків інвалюти;
— банки — члени міжнародних платіжних систем;
— уповноважені банки за операціями, пов'язаними з виконанням власних зовнішньоекономічних договорів;
— фізособи (у т. ч. нерезиденти), що придбавають безготівкову валюту.

Зверніть увагу!Платники єдиного, фіксованого і фіксованого сільськогосподарського податку теж опинилися у дружній пенсійно-валютній компанії, а значить, зобов'язані сплачувати збір при купівлі безготівкової валюти (ст. 98 Закону про Держбюджет-2006).

Отже, підприємству, що бажає придбати інвалюту, треба у Заяві, що подається в банк, зазначити, що воно доручає утримати суму пенсійного збору у розмірі 1,3% від суми гривень, безпосередньо витрачених на купівлю інвалюти. Про те, що саме на банк покладається цей обов'язок, записано у ст, 98 Закону про Держбюджет-2006 і п. З Порядку №1740.

1.3. РОЗРАХОВУЄМО СУМУ ГРИВЕНЬ, НЕОБХІДНУ ДЛЯ КУПІВЛІ ІНВАЛЮТИ
Уявімо, що з цільовим призначенням валюти ми вже визначилися. Настав час писати Заяву і перераховувати гривні банку, якому ви доручаєте придбати інвалюту. Ну а оскільки грошики, як відомо, люблять лік, саме час визначитися, скільки ж їх потрібно. Для цього пропонуємо скористатися такою формулою:

ЗСгрн. = Сінв. х (100 + ПЗ + Ск) / 100,

де: ЗСгрн. — загальна сума гривень для купівлі інвалюти;
Сінв. —сума коштів, необхідна безпосередньо для придбання інвалюти (кількість інвалюти, помножена на очікуваний максимальний курс купівлі);
ПЗ — ставка пенсійного збору, зараз — 1,3%;
Ск — ставка комісії банку у відсотках.

Продемонструємо розрахунок на прикладі. Припустимо, підприємству потрібно 1000 євро. Максимальний курс, за якими воно готове купити валюту, — 6,4 грн./ 1 євро (саме він має фігурувати у Заяві). Банк бере 1,5% винагороди. Значить, загальна сума українських грошей, яку слід перерахувати банку, дорівнює:

ЗСгрн. = 1000 х 6,4 х (100 + 1,3 + 1,5) / 100 = 6579,20

1.4. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ І ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК ПРИДБАННЯ ІНВАЛЮТИ
Почнемо, мабуть, з першого. І головне в ньому — поняття валютного курсу. Ніяких складностей тут немає, адже за П(С)БО 21 він дорівнює курсу НБУ на дату вчинення операції. Ось і виходить: незалежно від того, скільки фактично було витрачено на купівлю інвалюти, її бухгалтерську собівартість обчислюють за курсом НБУ (п. 5 П(С)БО 21). Зрозуміло, при такому підході виникають розрахункові різниці: якщо витрачено більше, ніж дозволено включити до собівартості валюти, у підприємства з'являться операційні чи інші витрати (залежно від мети купівлі валюти), ну а коли менше — доходи. Вартість комісійної винагороди і пенсійний збір потраплять до адміністративних витрат.

Переходимо до податкового обліку. Сам факт купівлі не впливає ні на валовий доход, ні на валові витрати (пп. 7.3.4 Закону про прибуток). Та й з розрахунком балансової вартості (далі—БВ) валюти всі набагато простіше, ніж у бухобліку. Скільки реально витратили (без обліку комісійних банку або вартості послуг інших осіб, що здійснюють обмінні операції), стільки і записали в БВ. Щоправда, це тільки якщо ви вирішили оцінювати БВ валюти за методом ідентифікованої собівартості. Якщо ж ви застосовуєте середньозважений курс (пп. 7.3.6 Закону про прибуток), то встановлення БВ дещо ускладнюється. Зауважте: підприємство вправі само вирішити, яким методом йому скористатися. Головне, застосовувати його в рамках року за всіма валютними операціями (пп. 7.3.6 Закону про прибуток). Про принципи роботи середньозваженого або ідентифікованого методу читайте на стор. 19 по-точного номера газети.

Ви запитаєте: а для чого нам взагалі з'ясовувати цю вартість, якщо придбання валюти на податковому обліку ніяк не позначається? А ми відповімо: на майбутнє! Валюта ж не просто так куплена, аз наміром. Ви можете, наприклад, перерахувати її постачальнику за імпортований товар, і тоді БВ стане ключиком до визнання валових витрат за таким товаром (пп. 7.3.2 Закону про прибуток). Або ж виступити засновником і внести валюту до статутного фонду. І в цьому разі вартість корпоративних прав обчислять виходячи з БВ раніше купленої валюти. Навіть якщо ви не використаєте її, а продасте, БВ знадобиться вам для визначення валових витрат. Адже, на відміну від купівлі, продаж закордонних грошиків приводить і до валового доходу, і до витрат. Хоча про це детальніше ми поговоримо трохи нижче.

Чим іще супроводжується купівля валюти? Безумовно, комісійною винагородою банку і пенсійним збором. Обом знайшлося місце у валових витратах (пп. 7.3.7 і пп. 5.2.5 Закону про прибуток), але в різних рядках Декларації з податку на прибуток. Суму винагороди записують у ряд. 04.73, пенсійний збір — у ряд. 04.6 Декларації, а за підсумками року останній ще й розшифровують у ряд. 4.6.16 додатка Р1 до Декларації.

Ну а тепер наша наочна ілюстрація — приклад.

Приклад
Підприємству "Промінь сонця" потрібно 80 тис. російських рублів для виконання зовнішньоекономічного договору на купівлю товару. У Заяві воно зазначило максимальний курс купівлі — 0,19 грн./1 руб. Ставка комісійної винагороди банку— 1,2%. Отже, для купівлі рублів підприємству потрібно буде віддати банку не менше 15580 грн. (80000 х 0,19 х (100 + 1,3 + 1,2) / 100).

Фактичний курс купівлі у результаті становив 0,186 грн./1 руб., а курс НБУ в момент зарахування валюти на поточний рахунок — 0,185 грн./1 руб.

Інші розрахунки наведемо у таблиці 2.

Таблиця 2
Купівля інвалюти




ПРОДАЖ ІНВАЛЮТИ
2.1. ПРАВИЛА ПРОДАЖУ І ДОКУМЕНТИ

На щастя, продаж інвалюти відбувається без особливої паперової тяганини (це вам не купівля). Усе, що потрібно, — це бажання позбутися закордонних грошей і заява про продаж інвалюти. У ній, крім звичайних реквізитів для такого роду документів — найменування і місцезнаходження уповноваженого банку, дати складання, назви підприємства, номера його поточного рахунка і т. д., — обов'язково зазначте мінімальний курс, нижче якого ви б не хотіли продавати валюту, а також порядок виплати комісійної винагороди. До речі, на практиці вартість такої послуги окремим платежем, як правило, не оплачують. Банк відраховує її самостійно з грошей, отриманих від продажу валюти. Так що на поточний гривневий рахунок потрапить виручка за винятком комісійної винагороди.

Детальний перелік усіх необхідних реквізитів для заповнення заяви про продаж інвалюти ви знайдете в п. 3.4 розділу 3 Положення № 82. З того ж нормативного акта ви дізнаєтеся, що:

Зверніть увагу!Виконати вашу заявку про продаж інвалюти банк зобов'язаний протягом ЗО днів починаючи з дня його оформлення (причому сам день оформлення не враховують).

Ось, власне, і вся паперова робота. Переходимо до відображення розглянутої операції в обліку.

2.2. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ І ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК ПРОДАЖУ ІНВАЛЮТИ
Ми вже з'ясували, що в бухобліку собівартість валюти визначають за курсом НБУ (вона пройде за дебетом субрахунка 942), а доходом визнають фактично отримані від продажу кошти. Зауважте: до кредиту субрахунка 711 "Доход від реалізації іноземної валюти" повинна потрапити повна сума виручки, у т.ч.й утримана банком комісійна винагорода (до речі, її законне місце серед адміністративних витрат).

Це саме зауваження стосується і податкового обліку. Незважаючи нате, що на поточний гривневий рахунок може бути зарахована сума, за винятком винагороди, у валовому доході потрібно показати всю виручку. Як ви здогадалися, наша згадка про доход означає, що операції з продажу валюти знайшлося місце в податково-прибутковому обліку. І справді, у пп. 7.3.5 Закону про прибуток записано: в доходи потрапляють кошти, отримані від покупця (ряд. 01.6 Декларації з податку на прибуток), а до валових витрат — БВ проданої інвалюти (ряд. 04.72 Декларації). Нагадаємо, підприємство вправі її обчислювати за двома методами -— середньозваженої або ідентифікованої вартості. Способи розрахунку БВ за кожним з них описані в поточному номері нашої газети на стор. 19.

У ранзі валових витрат (і вряд. 04.13 Декларації) опиниться і комісійна винагорода банку.

Щоб закріпити викладене, звернемося до прикладу.

Приклад
підприємства "Аромат квітів" на валютному рахунку знаходиться 3000 євро. їх бухгалтерська собівартість дорівнює 19050 грн. (курс НБУ —6,35 грн./1 євро). БВ у податковому обліку (підприємство використовує метод ідентифікованої собівартості) відповідає бухгалтерській собівартості.

Курс НБУ на дату перерахування коштів банку — 6,3 грн./ 1 євро. Після продажу євро на міжбанківському ринку за курсом 6,4 грн./1 євро банк перерахував на поточний рахунок виручку, попередньо утримавши з неї 192 грн. комісійної винагороди.

Усі подальші розрахунки проведемо в таблиці 3.



ОБМІН ОДНІЄЇ ІНВАЛЮТИ НА ІНШУ
У валютній сфері таку операцію називають конвертацією. Може здатися, що вона складається з двох частин: продажу однієї валюти і купівлі іншої. Але насправді це обмін інвалюти на інвалюту, який відбувається за схемою купівлі валюти. Про що свідчать і Правила торгівлі інвалютою (у них для конвертації необхідні ті самі документи, що і для купівлі), і Положення № 82. Як таке відбувається на практиці? До банку подають заяву на купівлю однієї валюти, перераховують йому наявну валюту і гривні в оплату комісійних послуг за конвертацію. Банк проводить її самостійно згідно з Правилами торгівлі іноземною валютою.

Зауважте, не будь-яку валюту дозволено конвертувати.

Зверніть увагу!Заборонено обмінювати вільно конвертовану валюту 1 групи на неконвертовану валюту 3 групи і навпаки (п. 14 розділу II Правил торгівлі інвалютою).

А ось дізнатися, яка валюта і де зазначена, можна з Класифікатора іноземних валют.

Тепер про пенсійний збір. При купівлі інвалюти за інвалюту його не сплачують. До лютого нинішнього року це твердження не потрібно було навіть обґрунтовувати, адже в старій редакції п. 2 Порядку № 1740 було чітко зафіксовано, що пенсійно-валютний збір сплачують тільки ті, хто "придбаває безготівкову валюту за гривні". Однак після змін, що торкнулися згаданого підпункту, фраза "за гривні" зникла. З чого зовсім не випливає, що обмінна операція одразу ж потрапила під приціл пенсійного збору. Адже об'єкт платежу — купівля-продаж інвалюти. А Правила торгівлі інвалютою встановлюють, що її придбавають (продають) виключно за гривні. Ми ж говоримо зараз про конвертацію (одна інвалюта обмінюється на іншу). Погодьтеся, це,як кажуть в"Жемчужине у моря", дві великі різниці!

Якщо вже ми домовилися, що конвертація інвалюти не має ніякого відношення до продажу чи купівлі, у бухгалтерському обліку операція не викличе ні доходів, отриманих від позбавлення від однієї валюти, ні витрат від іншої. Зрозуміло, даний висновок не стосується комісійної винагороди: її суму, безсумнівно,відносять до адміністративних витрат.

Щоправда, деякі витрати/доходи операційної діяльності все-таки можливі. їх причина в розрахункових різницях. Як ми пам'ятаємо, зарахування інвалюти на рахунок і її списання відображають за курсом НБУ на дату такої операції. А ось на міжбанку вона може бути обмінена за іншим курсом.

Податковий облік операції з обміну валюти не розкриває, оскільки пп. 7.3.5 Закону про прибуток присвячений тільки продажу. Зате про конвертацію згадано в абз. 2 пп. 7.3.4. Відповідно до нього БВ отриманої валюти — величина, необхідна нам у подальшому, дорівнює БВ переданих заморських грошей.

І ще. Комісійна винагорода банку, безумовно, опиниться у валових витратах у ряд. 04.13 Декларації з податку на прибуток.

А зараз наш традиційний приклад.

Приклад
Підприємство "Свіжість вітру" вирішило придбати 5000 дол. США за рахунок уже наявних євро. Максимальний курс, при якому підприємство готове обміняти євро на долари, дорівнює 0,78125 євро/1 дол. США.

"Свіжість вітру" перераховує банку 3906,25 євро (5000 х х 0,78125) і 250 грн. винагороди. У той самий день банк зараховує на поточний валютний рахунок підприємства 5000 дол. США.
Курс НБУ на дату конвертації: 1 дол. США — 5,00 грн., 1 євро — 6,45 грн. Фактичний курс купівлі — 0,7752 євро/ 1 дол. США.

У податковому обліку підприємство визначає БВ валюти за методом ідентифікованої собівартості. БВ переданих для конвертації євро обліковують виходячи з розрахунку 6,35 грн./1 євро.

Продемонструємо наші розрахунки у таблиці 4.



ПЕРЕРАХУНОК ВАЛЮТИ Й КУРСОВІ РІЗНИЦІ
На перший погляд, заявлена у підзаголовку тема не має відношення до операцій продажу, купівлі чи обміну інвалюти. Але в чому особливість закордонних грошей? їм не властива стійка вартість. Найменша зміна курсу — і все, вартісний маятник захитався. Тому цілком логічно, що у нашій консультації ми приділимо увагу періоду, в якому безготівкова інвалюта тимчасово виявляється не при справах і просто лежить на рахунку в банку, очікуючи свого часу. І в цьому випадку незважаючи на зовнішню кількісну незмінність у її гривневих вартісних оцінках можуть вирувати справжні тайфуни. Перейдемо від слів до справи: почнемо з бухобліку.

Як відомо, кошти в інвалюті відносять до монетарних статей балансу. А п. 8 П(С)БО 21 зобов'язує переоцінювати такі статті за курсом НБУ на дату:
— балансу;
— розрахунків.

Таким чином, доти, доки тугрики, манати та інші заморські грошики знаходяться на поточному валютному рахунку, святий обов'язок кожного бухгалтера — відслідковувати їх вартість у національній валюті. Якщо інвалюта "прописалася" надовго, то вам загрожує її щоквартальний перерахунок перед здачею фінансової звітності погашення заборгованості за витратами на відрядження або просто продадуть), на дату такого вибуття інвалюту теж слід переоцінити. Подібні перегляди вартості і викликають позитивну або від'ємну курсову різницю — різницю між оцінкою однакової кількості одиниць інвалюти при різних валютних курсах. У першій ситуації визнають витрати, а в другій — доход.

Зверніть увагу: перерахована валюта за новим курсом на дату балансу стає точки відліку для наступного перерахунку. Тобто кожен квартал собівартість валюти оновлюється.

У податковому обліку переоцінці інвалюти присвячений абз. 5 пп. 7.3.3 Закону про прибуток. У ньому говориться, що перерахунку підлягає "балансова вартість іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи внаслідок проведення будь-яких інших операцій (включаючи прямі або портфельні інвестиції), яка обліковується на банківських рахунках платника податку або в його касі на дату закінчення звітного періоду". Іншими словами, в останній день звітного періоду (31 березня, ЗО червня, ЗО вересня або 31 грудня) БВ інвалюти, що знаходиться на поточних рахунках, порівнюють з офіційним курсом НБУ, що діє на цей день. Якщо динаміка позитивна, підприємство формує валовий доход, від'ємна — витрати.

Як і в бухобліку, нова БВ інвалюти стане відправною точкою для наступного перерахунку. Але, на відміну від бухобліку, гадаємо, свіжоспечену БВ потрібно використовувати тільки в рамках перерахунку інвалютних залишків за пп. 7.3.3 і при продажу самої валюти — за пп. 7.3.5 Закону про прибуток. А ось при визначенні валових витрат за імпортними товарами, що надійшли, роботами і послугами не все так однозначно. Справа в тому, що пп. 7.3.2 Закону про прибуток вимагає від нас визнавати ці витрати у сумі, рівній БВ витраченої валюти, а остання повинна бути визначена "згідно з положеннями підпунктів 7.3.1,7.3.4,7.3.6" Закону про прибуток. Як бачите, пп. 7.3.3 взагалі не згаданий як норма, на підставі якої визначають або уточнюють БВ валюти.

І на завершення звернемося до прикладу.

Приклад
Підприємство "Шерех листя" на початку червня одержало від іноземного партнера аванс за товар — 2000 дол. США. Курс НБУ на дату зарахування грошей — 5,01 грн./ 1 дол. США. На кінець кварталу валюта залишилася невикористаною. Курс НБУ на ЗО червня — 5,05 грн./1 дол. США.

10 серпня вона була продана за ринковим курсом 5,02 грн./1 дол. США. На момент продажу курс НБУ — 5,04 грн./ 1 дол. США.

Наші розрахунки і бухгалтерські проводки покажемо у таблиці 5.

Таблиця 5
Перерахунок валюти на рахунок (у касі)




Що ж, ось і завершилася наша консультація. Декому вона відкрила нові обрії, ну а наші постійні читачі, ще раз перевіривши свій валютний облік, переконаються: ми все робимо правильно! Бажаємо вам і далі впевнено крокувати бухгалтерсько-податковим шляхом, не маючи потреби ані в добрих порадах, ані в матеріальному заохоченні.

Список використаних нормативно-правових актів:
1. Закон про порядок здійснення розрахунків в інвалюті — Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.94 р. № 185/94-ВР.
2. Закон про Держбюджет-2006 — Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.05 р. №3235-IV.
3. Закон про прибуток — Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції від 22.05.97 р. №283/97-ВР.
4. Декрет про валютне регулювання — Декрет КМУ і "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 р. № 15-93.
5. П(С)БО 6 — П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах".
6. П(С)БО21 — П(С)БО21 "Вплив змін валютних курсів".
7. Правила торгівлі інвалютою — Правила торгівлі іноземною валютою, затверджені постановою Правління НБУ від 10.08.05 р. №281.
8. Положення № 82 — Положення про оформлення і надання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти до уповноважених банків та інших фінансових установ і порядок їх виконання, затверджене постановою Правління НБУ від 05.03.03 р. № 82.
9. Постанова про переказ коштів на користь нерезидентів — Постанова Правління НБУ "Про переказ коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями" від 30.12.03 р. № 597.
10. Інструкція про відкриття рахунків — Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затверджена постановою НБУ від 12.11.03 р. №492.
11. Порядок № 1740 — Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за окремими видами господарських операцій, затверджений постановою КМУ від 03.11.98 р. №1740.
12. Порядок № 542 — Порядок застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, затверджений наказом ДПАУ від 04.10.99 р. № 542.
Наталія Ермакова