Анализ финансовой отчетности

Організаційні особливості підприємств молочної промисловості, їх вплив на будову облікового процесу

Аналіз побудови облікового процесу на підприємствах молочної промисловості дозволив виділити такі основні проблеми обліку виробничих витрат на молочних підприємствах: - штучний поділ продукції загального технологічного процесу на основну (цільову), а саме: вершки та побічну (нецільову) – знежирене молоко. При такому розподілі застосовують умовний вимірник обсягу витрат на знежирене молоко. Найчастіше таким умовним вимірником є ринкові ціни на знежирене молоко, “нульова” вартість, ціни на сировину у перерахунку знежиреного молока на базовий показник жирності або ж штучно вирахувана вартість, яка дозволяє зменшити збитковість певної групи продуктів за рахунок прибутків, що приносять інші види продукції; - відсутність підходу до виробництва молочних продуктів як до комплексного виробництва; - “котловий” облік витрат на виробництво, який призводить до втрати індивідуальної собівартості окремого виду продукції та усереднений розподіл усіх показників статей виробничих витрат між абсолютно різними видами продукції. Вирішення таких проблем можливе за умови побудови системи обліку виробничих витрат, адекватної організаційним та технологічним особливостям виробничого процесу та адаптації наукових розробок щодо способів розподілу витрат комплексних виробництв до характерних рис галузі.
На побудову обліку виробничих витрат значний вплив має характер виробництва, особливості його організації, значення окремих структурних підрозділів у адміністративному управлінні та технологічному процесі, а також способи переробки сировини у готову продукцію. У залежності від цих умов встановлюються об’єкти обліку витрат, місця фіксування затрат виробництва, точки обліку руху сировини, напівфабрикатів і продукції, способи контролю за витратами і система узагальнення облікових даних.
Організація роботи підприємства є однією із найважливіших функцій управління. Тут можна виділити два основні напрямки:
1. Побудова (удосконалення) організаційної структури підприємства.
2. Побудова (удосконалення) технологічного процесу виробництва продукції.
Кожен із напрямків має великий вплив на побудову системи управлінського обліку. Дослідження організаційної структури дозволяє визначити укрупнені місця виникнення витрат та центри відповідальності, а технологічного процесу виробництва продукції – місця виникнення витрат на найнижчому рівні, методи обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.
Мета організаційної структури підприємства полягає у тому, щоб забезпечити досягнення поставлених перед організацією задач. Проектування структури повинно базуватися на стратегічних планах організації.
Організаційною структурою піприємства є поділ підприємства на основні структурні ланки, із закріпленням для кожної з них напрямків діяльності, завдань, які вони вирішують, підпорядкованості, прав та обов’язків. Таким чином, організаційна структура підприємства визначає не тільки кількість та види структурних одиниць, але й функціональні обов’язки підрозділів та окремих працівників підприємства.
Організаційна структура направлена на досягнення цілей організації. Одним із інструментів управління організацією є контроль за ефективністю діяльності його структурних ланок (підрозділів). А це можливо тільки при забезпеченні обліку витрат та доходів за місцями виникнення витрат та центрами відповідальності.
Оцінка діяльності структурних підрозділів та аналіз ефективності рішень, прийнятих їх менеджерами, впливає на майбутню політику прийняття рішень. У залежності від типу культур, прийняття рішень, негативна оцінка діяльності підрозділу може впливати на:
- пошук винних при невиконанні або неефективному виконанні запланованих робіт. Така поведінкова модель організації орієнтована на відповідальність за покладені обов’язки;
- пошук причин помилок та обговорення їх для того, щоб надалі такі помилки не повторювалися. Така поведінка характерна для культури з наголосом на здобутки.
При побудові організаційної структури необхідно виділити два принципи – це побудова організації за горизонталлю та вертикаллю.
Виділення основних функціональних підрозділів, тобто формування організаційної структури за горизонталлю, ставить завдання визначити функціональні обов’язки кожної структурної одиниці. Для управлінського обліку тут постає проблема забезпечення обліку доходів та витрат за кожним таким функціональним центром для наступної оцінки ефективності діяльності підрозділу.
Форма організаційної структури та ефективність управлінських рішень визначається при поділі робіт за вертикаллю, тобто тут визначається, наскільки централізованою чи децентралізованою буде організована робота підприємства. Саме підчас такої оцінки проводиться поділ кожної статті витрати щодо можливості її регулювання керівництвом підрозділу та рівень відповідальності у кожному центрі відповідальності. У централізованій організації перелік регульованих статей витрат окремим підрозділом є значно меншим, ніж у децентралізованій.
У світовій практиці виділяється два напрямки побудови організаційної структури за горизонталлю (рис.1.):
1. Традиційна бюрократична структура, яка притаманна практично всім виробничим підприємствам України;
2. Адаптивна структура, яку ще також прийнято називати органічною структурою.

Рис.1. Види організаційних структур підприємства за горизонталлю
Рис.1. Види організаційних структур підприємства за горизонталлю


Характерними рисами традиційної структури є:
чіткий розподіл праці, що призводить до появи висококваліфікованих спеціалістів на кожній посаді;
ієрархічність рівнів управління, при якому кожний наступний рівень контролюється вищестоячим і підпорядковується йому;
наявність взаємопов'язаної системи узагальнення формальних правил і стандартів, які забезпечують однорідність виконання співробітниками своїх обов’язків і скоординованість різних завдань;
дух формальної безликості, з яким офіційні особи виконують свої посадові обов'язки;
проведення прийняття на роботу у точній відповідності до технічних кваліфікаційних вимог. Захищеність працівників від довільних звільнень.
Якщо традиційна структура є стаціонарною, тобто дуже повільно змінюється у часі, то адаптивні структури виникли у тих організаціях, що швидко рухаються, живуть у надзвичайно змінному середовищі і тому “згинаються” під його впливом. Вони призначені в основному для підприємств, що займаються розробкою та втіленням у життя конкретних проектів.
Умови використання механічних та органічних структур наведені у табл.1.

Таблиця 1. Умови використання механічних та органічних структур
Таблиця 1. Умови використання механічних та органічних структур


Основні характерні риси побудови бюрократичних та адаптивних організаційних структур за видами, переваги та недоліки кожної із таких організацій наведені у табл.1.
Кожна організаційна структура, як видно із табл.2., має як свої переваги, так і недоліки. Переваги полягають в отриманні наступних вигод:
- фінансових, а саме:
- зменшення витрат, внаслідок уникнення дублювання робіт різними підрозділами;
- збільшення прибутків, внаслідок швидкого реагування на вимоги ринку товарів та задоволення потреб споживачів;
- якісних, зокрема:
- покращення комунікацій у організації та координації робіт;
- мотивація працівників.
Формування центрів виникнення витрат проводиться за основним принципом побудови організації. У випадку, якщо організація будується за функціональною ознакою, то місця виникнення витрат групуються за центрами, де виконуються окремі функції або групи функцій (підрозділи постачання, виробництва, збуту, фінансів).


Таблиця 2. Основні характерні риси бюрократичних та адаптивних організаційних структур
Таблиця 2. Основні характерні риси бюрократичних та адаптивних організаційних структур


Найнижчий та найдеталізованіший рівень групування витрат за місцями їх виникнення для усіх видів організаційних структур передбачає зведення обліку витрат за окремими участками роботи чи місцями роботи працівників. У табл.3. наведено виділені нами ознаки формування центрів витрат у відповідності до різних видів організацій.
Окрім перерахованих вище організаційних структур, змінне зовнішнє середовище, розвиток інформаційних технологій та поява великої кількості спеціалістів різних профілів спричинили виникнення нових, надзвичайно гнучких та мобільних структур. Якщо порівнювати із механічними та органічними структурами, то вони більше схожі на останні. Проте їх рухливість та здатність до трансформації значно переважає такий вид організацій.

Таблиця 3. Ознаки формування центрів виникнення витрат у відповідності до різних видів організацій
Таблиця 3. Ознаки формування центрів виникнення витрат у відповідності до різних видів організацій


До нового покоління організаційних структур відносяться:
- організації, побудовані за принципом “трилистника”. Така організація складається з ядра основних керівників та працівників, а також сезонних контрактників і експертів, що працюють неповний робочий день;
- спільноти з багатьма учасниками. Центральний управлінський апарат є дуже невеликий та займається стратегічними завданнями. До працівників, що знаходяться на керівних постах підприємства, є велика професійна довіра і тому їм делегують право на прийняття тактичних та оперативних рішень;
- організації, побудовані за принципом зірки. Такі організації розбудовуються навколо невеликої кількості важливих клієнтів, можуть залучати до співпраці колишніх працівників, клієнтів, повністю залежать від процесів у компаніях-замовників та стимулюють процеси внутрішньоструктурної та технічної інновації;
- безмежні організації. Вони здійснюють свою діяльність через мережу експертів-субпідрядників, якими головним чином є дрібніші фірми та наймані незалежні підприємці; поширена практика утворення спільних підприємств з компаніями замовників аж до тимчасового передоручення останнім керівництва власним персоналом. Цілісність зберігається лише завдяки тому, що організація займає певне, чітко визначене місце на ринку і діє поза цією нішею лише у партнерстві з подібними організаціями;
- амебоподібні організації. Швидко розростаються та інстинктивно діляться, як тільки відчувають, що контакт із замовниками втрачається. Організації такого типу повністю зорієнтовані на покупця та різноманітні новації.
- організації типу хімічного розчину. Видаються такими, у яких немає нічого сталого взагалі. Головною рушійною силою, далеко поза межами бачення вищого керівництва, є змінні за складом групи, що працюють над різноманітними проектами. Це, як правило, величезні організації, що переживають період стрімкого зросту чи трансформації внутрішнього середовища;
- віртуальні організації. У своєму найрадикальнішому вигляді взагалі не має жодної структури. Основною умовою організації роботи у такій структурі є застосування інформаційних технологій, що дозволяє співпрацювати працівникам у різних місцевостях, виконувати роботу удома, дорозі чи офісах-супутниках, звільнятися від офісної рутини.
Як видно із проведеного огляду, з часом зникає будь-яка сталість у організації діяльності підприємства. Організаційні структури постійно перебувають у процесі адаптації до змін зовнішнього середовища.
Вище зазначалося, що управлінський облік повинен адекватно відображати витрати за місцями виникнення та центрами відповідальності структурі організації за горизонталлю, що дозволить регулювати роботу структурних підрозділів та проводити оцінку ефективності їх діяльності. Однак новітні організаційні структури настільки ускладнюють цей процес, що іноді може постати запитання, чи доцільно проводити систематичний облік витрат за центрами їх виникнення, чи достатньо використовувати інформацію виключно проблемного обліку. А.Яругова зазначає, що інформація проблемного обліку “…отримується із оперативних даних і звітів матеріально відповідальних осіб з метою виявлення відхилень фактичних витрат від бажаних і ліквідації причин виникнення цих відхилень, тобто з метою коректування господарської діяльності”.
Аналіз організаційної структури за вертикаллю ставить перед управлінським обліком завдання під іншим кутом: ідентифікувати повноваження щодо прийняття рішень і, звісно ж, закріпити відповідальність за їх ефективністю конкретним особам або рівням управління на підприємстві.
Тут виділяються два види організацій: централізовані та децентралізовані.
Централізованими називаються організації, у яких керівництво вищої ланки залишає за собою більшу частину повноважень, що необхідні для прийняття найважливіших рішень. Децентралізовані організації – це такі організації, у яких повноваження розподіляються за нижчими рівнями управління (рис.2.).
Розглядаючи фактори, які здійснюють вплив на рівень централізації організаційної структури, нами визначено їх вплив на побудову управлінського обліку (табл.4.).
Продовжуючи аналіз організації адміністративного управління, слід відзначити,

Рис. 2. Обсяг прийняття важливих управлінських рішень у залежності від ступеня централізації організації
Рис. 2. Обсяг прийняття важливих управлінських рішень у залежності від ступеня централізації організації


що рівень децентралізації у організації не є постійним та однаковим для різних функцій чи структурних підрозділів. У рамках однієї і тієї ж організації одні відділи можуть бути більше централізовані, ніж інші. Ступінь централізації змінюється із часом під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів.
Таким чином, оскільки організаційна структура з часом трансформується як за вертикаллю, так і горизонталлю, облік за місцями виникнення витрат та центрами відповідальності повинен реагувати на зміни, що відбулися, збільшуючи чи зменшуючи кількість центрів витрат та перегруповуючи статті витрат між центрами відповідальності відповідно до можливості впливати на них.
Відомі ще кілька нових тенденцій у процесі управління, які значно змінюють традиційну схему розподілу повноважень та підзвітності, і таким чином впливають на систему управлінського обліку:
1. Сучасна технологія дозволяє співробітникам вільно спілкуватись у межах всієї організації. Вона здатна розламати традиційні ієрархії, надаючи змогу

Таблиця 4. Порівняльна характеристика видів організацій за ступенем централізації та їх вплив на побудову управлінського обліку
Таблиця 4. Порівняльна характеристика видів організацій за ступенем централізації та їх вплив на побудову управлінського обліку


звертатися одне до одного людям різних рангів та в різних географічних точках. Тому поряд із звичним вертикальним зв’язком (повідомлення передаються вгору вищому керівництву та спускаються вниз підлеглим), міцніє горизонтальний та, так званий, діагональний зв’язок (зв’язок між керівником однієї служби та працівниками іншої служби).
Ця тенденція може призвести до збільшення кола користувачів інформації управлінського обліку.
2. Скорочення кількості управлінських ланок. Дес Дерлоу зазначає: “Рух у бік спрощення управлінських структур неминуче матиме два наслідки. По-перше, скорочуються звітні відстані, і між найвищим керівництвом та менеджерами з продажу стає менше посередників. По-друге, звітувати доводитиметься за ширше коло персоналу, оскільки пересічний менеджер сьогодні несе відповідальність за більшу кількість працівників”.
Отже, скорочення управлінського персоналу призведе до зменшення кількості звітів між рівнями управління у ієрархічній піраміді, однак вони міститимуть значно більший обсяг інформації.
3. Збільшення числа повноважень, що делегуються працівникам. Це призводить до групової відповідальності працівників підрозділу за отримані результати роботи та творчого підходу до праці. Збільшення довіри до працівників, підвищення інтелектуальності їх роботи та навчання на власних помилках заставляють шукати причини неефективної діяльності для наступного їх уникнення.
Отже, можна припустити, що буде приділятися більше уваги аналізу відхилень у роботі.
4. Руйнування традиційних ієрархічних пірамід в управлінні підприємством. Прикладом є “кругова піраміда” Семлера. Викликають науковий і практичний інтерес визначені Л.Місюрою наступні правила Semco:
- оцінює, наймає і звільняє персонал сам же персонал;
- працівники оцінюють роботу своїх босів. Керівники, що отримали невисоку оцінку своїх підлеглих, звільняються;
- працівники на підставі того, що вони мають зробити, самі визначають, скільки вони повинні працювати;
- голосуванням працівників вирішуються питання придбання інших компаній чи переміщення підприємства;
- працівники самостійно здійснюють контроль якості своєї роботи. Відділ контролю якості у компанії розформований;
- у корпорації немає ні одного реєстратора, секретаря чи персонального помічника;
- працівники заводів самостійно встановлюють норми виробництва, визначають свою заробітну плату, а також беруть участь у написанні маркетингових планів.
Формування такої прозорої системи управління повинно передбачати підзвітність керівництва персоналу, підвищення значення відповідальності усіх працівників за прийняті рішення, поширення аналітичної роботи між працівниками підприємства, навчання на допущених помилках з метою їх профілактики. Із точки зору управлінського обліку внутрішня звітність підприємства повинна бути доступна кожному працівнику, інформацію про витрати за альтернативними проектами для прийняття певного рішення необхідно поширювати між працівниками підприємства.
Поряд із впливом на організацію обліку витрат переробних підприємств організаційної структури виробничих підрозділів значний вплив має організація та специфіка технологічного процесу, виробничі зв’язки між окремими його ланками, діючі методи переробки сировини та їх особливості.
Характерною ознакою харчової промисловості є висока матеріаломісткість виробництва. Так протягом 2002р. в середньому по Україні питома вага матеріальних витрат у сукупних витратах становить 75%, витрат на оплату праці – 7%, відрахувань на соціальні заходи – 2%, амортизаційних відрахувань – 4%, інших витрат – 12% (рис.3.). Тому основний акцент в обліку виробничих витрат підприємств харчової промисловості припадає на адекватність розподілу витрат сировини та матеріалів за продуктами.
При побудові облікового процесу виробництва необхідно забезпечити адекватність системи обліку виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції технологічному процесові виготовлення готової продукції. Як зазначає професор В.Сопко, бухгалтерський облік процесу виробництва тільки у тому випадку досягає своєї мети як підсистема, якщо обліковий процес буде максимально відповідати виробничому процесу.
Організація процесу виробництва має прямий вплив на визначення центрів



Особливі труднощі постановки обліку виробничих витрат на підприємствах молочної промисловості виникають внаслідок складності технологічного процесу виготовлення молочних продуктів.
Приймають молоко від молочнотоварних ферм та індивідуального сектора. Внаслідок наявності великої кількості постачальників молоко потребує ретельної перевірки на відповідність якісним характеристикам сировини та оцінки його жирності. Отримане від заготівлі молоко приймається лабораторією, яка проводить зовнішніх огляд цистерн, що перевозять молоко, та самої сировини, перевіряють граничну кислотність і механічну забрудненість молока та відбирають пробу для визначення вмісту у ньому жиру. На даному етапі проводять також зважування отриманої сировини.
Наступним кроком є розподіл молока на технологічні лінії виробництва різних видів продукції (молока, кисломолочних продуктів, сметани, масла, морозива, сирів кисломолочних, твердих сирів та казеїну). Рисунок 1.6 у спрощеному виглядi представляє типову технологiю обробки молока.
При побудові облікового процесу виробничих витрат на підприємствах молочної промисловості особливу увагу слід звернути на такі особливості:
визначити спільні технологічні операції для різних груп продуктів. Такими операціями є приймання та зважування молока для усіх видів продукції,

Рис. 4. Типова технологія переробки молока
Рис. 4. Типова технологія переробки молока


сепарування молока при виготовленні масла та сметани, нормалізація молока при виготовленні кисломолочних продуктів і пастеризованого молока;
визначити точки розподілу витрат комплексного виробництва при отриманні двох супутньо виготовлених продуктів із багатокомпонентної сировини. Такою точкою розподілу є сепарація прийнятого молока та отримання під час такої операції вершків та знежиреного молока;
визначити індивідуальні операції, що притаманні виробництву окремих груп продуктів. Для цього необхідно провести ретельне вивчення технологічного процесу та організації процесу переробки молока з метою встановлення ліній виробництва певних груп продуктів. Наприклад, отримані від сепарації молока вершки можуть потрапити на дві абсолютно окремі лінії виготовлення масла та сметани. Причому притаманні двом технологічним процесам операції пастеризації проводяться на різних об’єктах основних засобів та різними працівниками. Дослідження виробництва молочної продукції дозволило виділити такі їх особливості, що обумовлюють специфіку методичних основ організації обліку і калькуляційного процесу у наступних виробництвах:
- виробництво різних за споживацькими властивостями та призначенням продуктів;
- наявність різних технологічних ліній для виготовлення різних груп продуктів (молока, кисломолочних продуктів, масла, сметани, сирів, казеїну, морозива);
- складність локалізації витрат за окремими продуктами загального технологічного процесу;
- одночасне отримання із одного складу сировини кількох різних за хімічним і фізичним складом продуктів, що володіють суспільною корисністю;
- отримання одного продукту як причини та наслідку утворення іншого;
- наявність різного рівня готовності продуктів, що виходять із процесу: одні можуть бути зразу ж використані за призначенням, інші – без відповідної доробки, (викликає додаткові витрати) та не придатні до використання.
- одночасне виникнення усіх чи частини основних витрат (у залежності від особливостей виробництва) за більшістю продуктів загального технологічного процесу;
- нелінійна та нестійка залежність між загальними витратами та індивідуальною собівартістю одиниці продукції;
- протікання виробничого процесу у недоступному для відкритого спостерігання середовищі (технологічний процес, як правило, проходить у закритій апаратурі);
- продукти різних груп проходять різні технологічні стадії, одні з яких є спільними для усіх продуктів, інші - локальними;
- усі виготовлені продукти однієї групи проходять одні і ті ж технологічні стадії (переділи, фази).
Такі особливості вказують на те, що виробництво молочних продуктів є складним, комплексним виробництвом, у процесі якого виготовляються різні за фізико-хімічними властивостями, призначенням, споживчою корисністю продукти, формування яких відбувається внаслідок зміни при переробці структури і органічної будови сировини, що входить у технологічний процес.
Заслуговують на увагу виділені О.Трусовим основні ознаки комплексних виробництв:
• це багатоцільове виробництво;
• застосування фізико-хімічних і хімічних методів переробки сировини у проміжні і кінцеві продукти;
• зміна при переробці початкової структури та органічної будови сировини;
• одноразове отримання кількох різнорідних за фізико-хімічними властивостями і агрегатним станом корисних продуктів;
• утворення відходів від сировини і перероблених на цьому ж підприємстві напівфабрикатів власного виробництва;
• можливість використання біднішого за складом основної речовини сировини;
• використання, окрім традиційних методів обліку витрат і калькулювання собівартості, допоміжних методів обліку і способів локалізації витрат між окремими продуктами загального технологічного процесу та ін.
Виробництво молочних продуктів відповідає вище переліченим ознакам комплексного виробництва, тому облік виробничих витрат повинен передбачати розподіл витрат комплесної переробки за продуктами, що є її результатом.
К.Друрі наголошує на тому, що супутніми є продукти, що одночасно виготовляються, й коли кожен із них має самостійну ціну реалізації. Продукти, що виготовляються одночасно з іншими, але ціна реалізації яких суттєво нижча, ніж у інших, називаються побічними.
У цей же час О.Трусов наголошував на економічній необґрунтованості поділу продукції на основну та побічну.
Підхід до усієї продукції, що виготовляється у ході комплексного виробництва, як до супутньої продукції, тобто рівноцінних об’єктів обліку та калькулювання, ускладнить обліковий процес та збільшить обсяг виконуваних бухгалтерських робіт, однак не принесе суттєвої користі. У такий спосіб порушиться основне правило підготовки економічної інформації: щоб при найменших витратах праці і часу можна було б отримати найповнішу, своєчасну, необхідну і достовірну інформацію.
Продукцію комплексних виробництв доцільно поділяти на супутню та побічну.
Під супутніми продуктами слід вважати продукцію, що отримується одночасно внаслідок переробки багатокомпонентної сировини на одному і тому ж обладнанні при рівних технологічних умовах, відрізняється за хімічними та фізичними властивостями, агрегатним станом та напрямком використання продуктів, які приносять суспільну користь.
Побічною продукцією є супутній продукт, що отримується при переробці багатокомпонентної сировини, вартість реалізації якого є несуттєвою у порівнянні з іншими супутніми продуктами.
Традиційно виробничий процес випуску супутньо виготовлених продуктів зображають, виділяючи дві основні стадії: перша – це стадія спільного виробництва, друга – це стадія переробки кожного виду супутніх продуктів зокрема (рис.1.7).
Складність організації облікового процесу витрат на підприємствах молочної промисловості виникає внаслідок появи під час виробництва продукції супутніх та побічних продуктів. Так при першій сепарації молока отримуються вершки та знежирене молоко, які є супутніми продуктами, внаслідок проведення другої сепарації вершків на виході отримують високожирні вершки та маслянку, що виступає побічним продуктом.



Ще однією з особливостей технологічного процесу виготовлення молочних продуктів є те, що отримане під час сепарації знежирене молоко додається при нормалізації практично до усіх видів молочної продукції, а при виготовленні казеїну є його основним компонентом. Це значно ускладнює процес розподілу комплексних витрат між супутніми продуктами.
Тому можна виділити такі комбінації способів використання супутніх продуктів:
окремий супутній продукт є основним видом сировини певної групи продукції;
супутні продукти входять як окремі компоненти у виробництво інших видів продукції;
точок розподілу є більше, ніж одна.
Такий складний процес виробництва підлягає ретельнішому вивченню, оскільки він безпосередньо впливає на формування системи обліку виробничих витрат. Схематично процес комплексної переробки сировини зображено на рис.1.8.
Готову продукцію поділено на три основні групи. До першої групи продуктів входить продукція, основною сировиною у якій є супутній продукт І, до другої групи – супутній продукт ІІ, а до третьої – напівфабрикат А, який згідно з технологічним процесом не проходив точку розподілу, та до якого додається як один із неосновних компонентів - супутній продукт ІІ.
Комплексний характер переробки сировини та багатоваріантність способів використання супутніх продуктів ускладнюють процес розподілу витрат

Рис.6. Схематичне зображення процесу комплексного виробництва
Рис.6. Схематичне зображення процесу комплексного виробництва


комплексного виробництва. Вибір методу розподілу витрат комплексного виробництва є однією з найважливіших проблем обліку виробничих витрат на підприємствах молочної промисловості.
Отже, бажання зробити облік витрат виробництва основним джерелом отримання економічної інформації про виробничий процес призводить до
необхідності врахування під час побудови моделі обліку організаційних та технологічних особливостей процесу виробництва.
З одного боку, необхідність ефективного управління підприємством, що призводить до необхідності оцінки діяльності як окремих структурних підрозділів, так і діяльності організації у цілому, з іншого – особливості технології виробництва різних видів продукції ставлять завдання перед обліком виробничих витрат належного відображення організаційних, функціональних та технологічних взаємовідносин на підприємстві. Це можливе за допомогою побудови моделі, яка вирішувала б такі завдання: шляхом обліку витрат за центрами відповідальності, виділення статей витрат за можливістю їх регулювання в даному підрозділі, визначення переділів та способів розподілу витрат за переділами. Така детальність обліку дасть можливість проводити оцінку ефективності не тільки управління окремим підрозділом, а й простежити споживання ресурсів окремими продуктами в ході переробки сировини, точніше визначати собівартість продукції, оптимізувати управління асортиментом продукції, використання виробничих потужностей, виробничих запасів і трудових ресурсів.