Анализ финансовой отчетности

Договір страхування: основні положення та порядок укладання

Можливо, це звучить пафосно, але роль страхування в нашому світі дійсно дуже велика. Житлові будинки, квартири, дачі, земельні ділянки, автомобілі, обладнання, антикваріат, музичні інструменти, книги, фінансові ризики, іпотека і, нарешті, життя людини та її здоров'я — все це неповний перелік того, що охоплює страхування. А починається воно, звичайно ж, із договору. Про нього, а точніше про його особливості, і йтиметься сьогодні. Отже, почнемо із суті договору страхування. Згідно зі ст. 979 ЦКУ за даним договором одна сторона (страховик) зобов'язується при настанні певної події (страхового випадку) виплатити іншій стороні (страхувальнику) або іншій особі, зазначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі і виконувати інші умови договору. Аналогічне поняття є й у ст. 16 Закону про страхування. Наведене поняття договору страхування містить багато спецтермінів, кожний з яких треба окремо розглянути. І в першу чергу поговоримо про сторони договору.

Страховик — це юрособа (резидент України), створена у формі акціонерного товариства, товариства з додатковою відповідальністю, повного або командитного товариства, що має ліцензію на страхову діяльність. Одним словом, це страхова компанія. Страхувальник — юр- або фізособа, яка вступає в договірні відносини зі страховиком для того, щоб застрахувати свої майнові інтереси. Очевидно, крім них стороною договору може бути й третя особа — вигодонабувач, тобто той, хто одержує страхову виплату.

Найменування сторін, як й інші терміни, що згадуються у ст. 979 ЦКУ, відносять до суттєвих умов договору страхування. Оскільки ст. 982 ЦКУ і ст. 16 Закону про страхування до них прилічує: предмет договору, страховий випадок (перелік), розмір страхової виплати, умови здійснення її виплати і причини відмови в цьому, розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору. Стаття 16 Закону про страхування додає порядок зміни та припинення дії договору, права та обов'язки сторін, відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови за згодою сторін. Познайомимося з ними ближче, але перед цим — про форму договору страхування.

Форма договору
Договору страхування між страховиком і страхувальником потрібно надати письмової форми. Причому це саме той випадок, коли її недотримання тягне за собою нікчемність договору, тобто його недійсність. Письмову форму підтверджує як документ за назвою "договір", підписаний сторонами, так і видане страховиком страхувальнику страхове свідоцтво (поліс або сертифікат). Письмову форму договору страхування підтверджує, припустимо, навіть квиток на поїзд, в якому окремим рядком записано: страхування від нещасного випадку на суму 500 НМДГ. Страховка поширюється на час перебування в дорозі, тому квиток пасажиру краще зберегти до того моменту, поки він благополучно не зійде з поїзда. Докладніше про страхування на транспорті читайте в газеті "Все про бухгалтерський облік" № 20 за 2006 рік, стор. 10.

Предмет договору
Будь-який цивільно-правовий договір має свій предмет, тобто те, з приводу чого сторони вступають у правовідносини. Якщо предмет, скажімо, договору купівлі-продажу —товар (майно), договору оренди —не споживана річ (майно), предмет договору страхування — це майнові інтереси страхувальника або вигодонабувача (застрахованої особи) (ст. 980 ЦКУ). І хоча в Законі про страхування говориться про об'єкт страхування, яким за ним також є майнові інтереси, дане поняття аналогічне до предмету договору страхування.

А коли йдеться про майнові інтереси, то вважати, що предмет (об'єкт) договору, припустимо, страхування життя, здоров'я, мовою юристів неправильно. Згідно зі ст. 4 Закону про страхування і ст. 980 ЦКУ застрахувати можна майнові інтереси, пов'язані з:
— життям, здоров'ям, працездатністю і пенсійним забезпеченням (особисте страхування);
— володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);
— відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Особисте, майнове і страхування відповідальності — це три основних види страхування, а зміст предмету договору вказує на те, до якого виду він належить. У свою чергу, особисте страхування прийнято розділяти на 3 підвиди: медичне страхування, страхування від нещасних випадків і страхування життя. Майнове страхування включає в себе страхування майна громадян, різноманітних видів транспорту, вантажів і багажу, фінансових ризиків, кредитів тощо, а страхування відповідальності — страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів та інші види. Схематично це має такий вигляд:



Страховий випадок
Дуже важливий елемент договору страхування. Це подія, передбачена договором або законодавством, що відбулася, і з настанням якої у страховика виникає обов'язок виплатити страхову суму (страхове відшкодування) страхувальнику або вигодонабувачу (застрахованій особі) (ч. 2 ст. 8 Закону про страхування).

Наприклад, якщо це особисте страхування від нещасних випадків, тоді страховим випадком може бути травма, опік, укуси тварин, переохолодження, обмороження, отримане в результаті нещасного випадку, тобто несподівана, непередбачена подія, внаслідок якої настав розлад здоров'я або смерть застрахованої особи, що підтверджено медичною установою.

Якщо ж це страхування майна, скажімо, автомобіля, то до страхового випадку можуть включити: ДТП, стихійні лиха і пожежу, протиправні дії третіх осіб, як пов'язані з незаконним заволодінням авто (крадіжка, розбій, пограбування), такі не пов'язані з ним (знищення, пошкодження).

Ну а для страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів страховий випадок — це подія (ДТП), що відбулася за участю транспортного засобу, зазначеного у договорі, у результаті чого завдано шкоду третім особам і настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором страхування.

Крім конкретизації страхового випадку, у договорі зазвичай записують і такі випадки, які страховими не вважають. Наприклад, пошкодження транспортного засобу через навмисні дії страхувальника, керування у стані алкогольного сп'яніння.

Настання страхового випадку ще не означає, що страховик одразу виплатить страхове відшкодування. До цього йому ще потрібно переконатися в тому, що страховий випадок дійсно був. Тому в договорі, як правило, зазначають, за допомогою яких документів підтверджують страховий випадок. А тому цим положенням договору страхування треба приділяти особливу увагу.

Страховий платіж і тариф
Згідно зі ст. 10 Закону про страхування страховий платіж (внесок, премія) — це та сума, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику як плату за страхування за договором. Суму страхового платежу встановлюють за допомогою страхового тарифу — ставки страхового платежу з одиниці страхової суми за конкретний період страхування. Припустимо, за договором страхування авто страхова сума, в межах якої страховик заплатить страхувальнику страхове відшкодування, становить 35 тис. грн., а страховий тариф — 3,3% від страхової суми. Тоді страховий платіж, тобто плата за страхування, виллється в 1155 грн. за визначений у договорі період страхування.

Крім визначення цих двох величин, правильний договір страхування, зрозуміло, не обходиться без детального порядку сплати страхового платежу. Він складається з форми оплати (готівкової та/або безготівкової), строку оплати (дати або дат, якщо платіж сплачують частинами), наслідків сплати частини платежу та його несплати. Наприклад, право страховика в односторонньому порядку зменшити розмір страхової суми та/або страхової виплати.

Страхова сума і страхова виплата
Якщо звернути увагу на поняття договору страхування, то неважко зрозуміти, що у страхувальника за основу покладено право на одержання страхової виплати — грошової суми, яку страховик виплачує йому при настанні страхового випадку. її розмір визначають за домовленістю між сторонами під час укладення договору або шляхом внесення змін у нього. Щоправда, заздалегідь визначити розмір страхової виплати складно, бо вона не може перевищувати розміру прямого збитку, завданого страхувальнику (непрямий збиток вважають застрахованим, якщо це зафіксовано в договорі).

Тому найчастіше в договорі проставляють розмір страхової суми. Це грошова сума, в межах якої страховик за умовами договору зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку (ст. 9 Закону про страхування). її можуть зазначати за окремим страховим випадком, за їх групою або за договором у цілому. Водночас вона не підходить для окремого страхового випадку, якщо з його настанням роблять регулярні і послідовні виплати у вигляді ануїтету.

Для страхування майна її встановлюють у межах вартості майна за цінами і тарифам, що діють на момент укладання договору, якщо інше ним не передбачено. А якщо це страхування життя, у договорі можна передбачити індексацію (за офіційним індексом інфляції) розміру страхової суми та/або страхових виплат протягом дії договору, але за умови відповідної індексації розміру страхового платежу. Ще можна визначити умову про збільшення страхової суми та/або виплати на суму (бонуси), яку страховик визначає раз на рік за іншими фінрезультатами своєї діяльності.

Виплата страхового відшкодування
Як ми вже казали, страховий випадок треба підтвердити. Для цього часто-густо в договорі описують порядок дій страхувальника при настанні такого випадку. Зводяться вони приблизно до такого: вжити заходів для попередження або зменшення шкоди, повідомити міліцію, мед-установи і, звісно ж, страховика, а також надати йому документи, що підтверджують страховий випадок.

Тепер відкриємо ст. 990 ЦКУ і ст. 25 Закону про страхування. У них йдеться про те, що страховик виплачує страхове відшкодування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, записаних у договорі) та страхового акта (аварійного сертифіката). Повідомлення страховика про страховий випадок, про який ми сказали вище, саме і відбувається за допомогою письмової заяви. У ній, як правило, зазначають: коли, де стався страховий випадок, відомості про нього, дату та місце страхування (реквізити договору, поліса або сертифіката), перелік документів, що додаються. їх комплект може відрізнятися залежно від виду страхування. Наприклад, якщо страховий випадок — травма в результаті нещасного випадку, до комплекту, крім заяви, ввійдуть: договір страхування (страховий поліс або сертифікат), довідка з медустанови, що підтверджує тимчасову непрацездатність, або висновок МСЕК про встановлення інвалідності, паспорт застрахованого, страховий акт. А щоб підтвердити ДТП, крім заяви і договору (поліса або сертифіката), треба надати такі документи: довідку з органів МВС про обставини ДТП; свідоцтво про реєстрацію автомобіля; посвідчення водія особи, яка керувала автомобілем під час ДТП; оригінал детального рахунка авторемонтної організації або детальний акт виконаних робіт (при ремонті авто); постанова про порушення кримінальної справи (рішення суду), що свідчить про відсутність вини страхувальника, і страховий акт.

І декілька слів про страховий акт (аварійний сертифікат). Його складає страховик або уповноважена ним особа— аварійний комісар, який, по суті, розслідує обставини страхового випадку. У страховому акті зазначають відомості, що підтверджують обставини та причини настання страхового випадку, а також розмір завданої шкоди. Його оформлюють у двох примірниках: один для страховика (страхувальника), другий —для самого комісара. Зібрані під час розслідування матеріали (довідки, акти експертиз, висновки, малюнки, схеми) є додатками до акта. Підписує його аварійний комісар, який з'ясував все про страховий випадок. Він же відповідає за достовірність викладених у ньому даних (п. п. 16 — 20 Положення про аварійних комісарів).

Ознайомлюючись з умовами про виплату страхового відшкодування, не забувайте й про франшизу. Оскільки це та частина шкоди, яку страховик за договором не відшкодовує. Звичайно, в договорі її розмір фіксують у твердій сумі та/або у відсотковому співвідношенні до страхової суми. Франшиза може бути безумовною, коли розмір страхового відшкодування у всіх випадках зменшують на розмір франшизи, та умовною, коли страховик не несе відповідальності за шкоду, що не перевищує розміру франшизи, але відшкодовує шкоду повністю, якщо її розмір перевищує розмір франшизи.

Випадки, за яких страховик вправі відмовити у виплаті страхової суми, у договорі страхування теж записують. В основному вони повторюють зміст ст. 991 ЦКУ і ст. 26 Закону про страхування. Наприклад, навмисні дії страхувальника, спрямовані на настання страхового випадку, або коли страхувальнику в повному обсязі відшкодував шкоду той, хто її завдав.

Ну а коли страховий випадок стався з вини третьої особи, то після виплати страхувальнику за договором майнового страхування страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги в межах фактично сплаченого відшкодування. Інакше кажучи, він може стягнути з особи, винної у завданні шкоди, суму, яку він витратив на виплату страхового відшкодування.

Строк договору
Для договору страхування він має важливе практичне значення, бо визначає час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права та обов'язки, а головне — час дії страхового захисту. Тут доречно буде сказати, що коли під час строку дії договору страхування юрособа-страхувальник припиняє свою діяльність у результаті реорганізації, то договір страхування зберігає свою силу для його правонаступника(ів). Крім строку, в договорі, як правило, зазначають і територію, на яку поширюється його дія. Про це треба пам'ятати, тому що коли зазначено територію України, то, скажімо, за погіршення здоров'я в результаті нещасного випадку, що стався в ОАЕ, на страхову виплату розраховувати не доведеться. Точнісінько так, якщо договір діє тільки під час перебування на території тієї самої Туреччини, то за страховий випадок поза нею нічого не виплатять. Хоча часто в договорах записують години дня, з яких він починає діяти, і години дня закінчення його дії без прив'язки до території. Наприклад, договір набирає чинності в 0 годин 00хвилин 15 червня 2006 року і діє до 24 годин 00 хвилин 25 червня 2006 року. Тоді потрібно враховувати саме час початку та закінчення строку дії договору.

Обов'язки сторін
Головні з них знаходимо уст. ст. 988,989 ЦКУ і ст. ст. 20, 21 Закону про страхування. Перелічувати їх усі немає сенсу. Зупинимося на деяких. Вище ми говорили проте, що при настанні страхового випадку страхувальник повинен вжити заходів щодо попередження або зменшення шкоди. Так ось, страховику необхідно відшкодувати страхувальнику зазнані на це витрати лише тоді, коли це передбачено договором. Причому, що важливо: відшкодувати навіть тоді, коли вжиті заходи позитивного результату не дали, якщо, зрозуміло, щодо цього немає спеціального застереження.

А ось із обов'язків страхувальника виділимо: при укладенні договору страхування повідомити страховика про те, що об'єкт, що страхується, вже раніше застрахований (якщо це так). У протилежному випадку новий договір страхування вважатиметься нікчемним, тобто недійсним в силу закону (п. З ч. 1 ст. 989 ЦКУ). Отже, визнавати його таким через суд не потрібно. Суворість даної норми обумовлено в першу чергу однією причиною: захистити страховиків від подвійного страхування того самого об'єкта і як наслідок — виплати страхувальнику подвійного страхового відшкодування. Обов'язки страховика і страхувальника за договором страхування не обмежено зазначеними нормами ЦКУ і Закону про страхування, а тому вони можуть встановити й інші, які, на їх думку, має містити договір.

Відповідальність
У договорах страхування ледь не найпоширеніша санкція — це пеня. її застосовують як за прострочення сплати страхового платежу (до страхувальника), так і страхового відшкодування (до страховика), як при обов'язковому страхуванні, так і при добровільному. Візьмемо, наприклад, п. 37.2 ст. 37 Закону про страхування відповідальності: "За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє в період, за який нараховується пеня". Крім пені, можливе застосування й інших засобів забезпечення виконання зобов'язань.

Щоправда, іноді страховик може вдатися до іншого, не менш дієвого способу, який важко зарахувати до відповідальності: односторонньої відмови від договору. Докладніше про нього — у нашому наступному розділі.

Припинення договору
Якщо страхувальник прострочив сплату страхового платежу і не вніс його протягом 10 робочих днів після того, як страховик пред'явив письмову вимогу про сплату, останній вправі в односторонньому порядку відмовитися від договору (якщо в ньому не записано інше).

Така відмова може бути результатом порушення умов договору з боку страхувальника. Однак, поряд із цим ч. 2 ст. 997 ЦКУ дає право страхувальнику та страховику відмовитися від договору і без якихось порушень його умов. Як говориться, просто так. При цьому про свій намір одна зі сторін має повідомити іншу не пізніше ніж за ЗО днів. Знову-таки у договорі може бути зазначено менший або більший строк. Хоча тут є одне "але". Відмовитися від договору особистого страхування (медичне страхування, страхування життя і від нещасних випадків) без згоди на це страхувальника, який не порушує умов договору, страховик не вправі (якщо інше не встановлено договором або законом) (ч. З ст. 997 ЦКУ).

При односторонній відмові від договору треба запам'ятати таке. Якщо це зробив страхувальник, страховик повинен повернути йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з урахуванням нормативних витрат на ведення справи (їх визначають при розрахунку страхового тарифу) і фактично сплачених страхових виплат. Точнісінько так само роблять, коли страховик відмовився від договору через те, що його порушив страхувальник. Коли ж ініціатива про односторонню відмову просто виходить від страховика, то він повертає отримані страхові платежі в повному обсязі. А якщо відмова страхувальника обумовлена порушенням договору з боку страховика, то останній зобов'язаний повернути страхувальнику всі сплачені ним страхові платежі.

Крім односторонньої відмови, підставою для припинення договору страхування буде:
— закінчення строку дії договору;
— виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;
— ліквідація страхувальника-юрособи або смерть страхувальника-фізособи (за винятком випадків, коли права та обов'язки за договором переходять до спадкоємців);
— ліквідація страховика;
— визнання договору недійсним (приводом для цього може стати укладення договору після настання страхового випадку або якщо об'єктом страхування є майно, що підлягає конфіскації).

Укладення договору
Оферта або пропозиція укласти договір страхування виходить від страхувальника. У ст. 18 Закону про страхування говориться, що для цього він подає страховику письмову заяву за спеціальною формою або інакше заявляє про свій намір укласти договір. Про його укладення може свідчити підписаний сторонами документ за назвою "договір" або направлені страхувальнику копії правил страхування, а також видане йому страхове свідоцтво (поліс, сертифікат), що не має розходжень із поданою заявою. Але перед укладенням страховик управі запитати у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджену аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страхового ризику.

Зверніть увагу: договір страхування набирає чинності не з моменту його підписання сторонами, а з моменту внесення першого страхового платежу. Втім, договором може бути встановлено інший порядок його набрання чинності.

А ще договір страхування можна укласти на користь третьої особи, якій страховик повинен буде здійснити страхову виплату при настанні страхового випадку (ст. 985 ЦКУ).

Загалом ви бачите, що договір страхування має безліч особливостей, і перед тим, як його підписати, з ними треба дуже уважно ознайомитися.
Андрій Гончаренко, Юрій Хілінський