Анализ финансовой отчетности

Об'єднання підприємств: види та цілі створення

Будь-яка підприємницька діяльність має на меті отримання прибутків. І всі підприємці прагнуть, щоб їх прибутки зростали. Взагалі для цього є три шляхи: збільшити доходи, збільшити оборот чи зменшити витрати. А ось варіантів — безліч. Ми розглянемо лише один — об'єднання підприємств. Воно дозволяє розширити ринки збуту (збільшення доходів) та постачання (зменшення витрат), підняти обсяги виробництва (збільшення обороту). Хоча, звісно, тут є й певні вади — такі, як втрата гнучкості та самостійності. Що переважить — вигоди чи недоліки — вирішують у кожному випадку окремо. І якщо таке питання постане перед вами, сподіваємося, ви згадаєте і про нашу статтю. Об'єднання підприємств може мати три форми: без створення юрособи; зі створенням юрособи і зі збереженням підприємств; об'єднання в одне нове підприємство. Розглянемо кожну з них.

"НЕФОРМАЛИ" СЕРЕД ОБ'ЄДНАНЬ
Щоб об'єднати зусилля, складати протокол та затверджувати статут зовсім не обов'язково. У багатьох випадках цілком достатньо усної джентльменської угоди. Втім, для такого джентльменства учасники угоди повинні цілком довіряти один одному. Тож ідеться про неформальні домовленості між пов'язаними1 особами. Сучасна підприємницька практика знає багато прикладів таких угод, націлених в основному на мінімізацію податків. їх спектр поширюється від цілком законної позики (з умовою повернення в тому ж податковому періоді) до фіктивних (але формально складених правильно) договорів про надання неіснуючих послуг (найбільш примітивний спосіб отримання "чорної" готівки) чи неіснуючих поставок (спосіб поділитися зайвими податковим кредитом та валовими витратами з метою зменшити податок на прибуток та ПДВ).

До неформальних об'єднань підприємств зазвичай входять підприємства, засновані за участю однієї особи (або кількох дружніх осіб), та група приватних підприємців (частина з яких фактично є працівниками одного з цих підприємств, а статус СПД їм потрібен лише в податкових цілях). Спільну діяльність таких об'єднань офіційно не оформлюють. А керують нею реальні власники підприємств, які можуть навіть не обіймати жодних посад в середині об'єднання.

Відсутність формалізованого статусу надає об'єднанням істотні переваги. По-перше, це неможливість формального звинувачення в наявності пов'язаних осіб, отже, можливість використовувати не звичайні (в розумінні п. 1.20 Закону про прибуток) ціни. Найчастіше цього досягають реєстрацією частини бізнесу на близьких родичів (згадайте приклади з великої політики).

По-друге, неформальне керівництво, як правило, більш гнучке і оперативне завдяки відсутності бюрократичних бар'єрів (зокрема, необхідності оформлення наказів), непотрібності серйозної підготовки договорів (свої ж бо люди!) та відсутності претензійно-позовної роботи або її домовному характері.

По-третє, всі вигоди оптимізації (чи, якщо завгодно, мінімізації) оподаткування. Прийоми відомі: валові доходи одного учасника об'єднання можна перекрити валовими витратами іншого; податкові зобов'язання одного — податковим кредитом іншого; господарські операції оформлює той учасник об'єднання, чий податковий статус уданому випадку вигідніший; "зайві" доходи йдуть на оплату послуг приватних підприємців, що дозволяє зменшити податок на прибуток і отримати готівку для "чорної" каси.

Та є й свої недоліки:
— відсутність офіційного статусу об'єднання зменшує його солідність — привабливість для партнерів, кредитоспроможність, споживацький рейтинг;
— неможливість застосування офіційних засобів управління;
— ризик відмови будь-якої ланки в об'єднанні (відмова виконувати неофіційне розпорядження, невиконання такого розпорядження, дії учасників об'єднання у своїх інтересах, але всупереч інтересам об'єднання);
— можливість зради (витік інформації, повідомлення контролюючих органів про сумнівні операції, перехід учасника об'єднання до конкурента).

Окрему групу неформальних об'єднань становлять асоційовані підприємства, до яких відносять і холдингові компанії. Статус асоційованих підприємств виникає автоматично і не потребує реєстрації. За визначенням (ч. 1 ст. 126 ГКУ) "асоційовані підприємства (господарські організації) — це група суб'єктів господарювання — юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні".

Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста виникає, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством. їх повинна приймати, відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства, кваліфікована більшість голосів. Так, рішення про відчуження майна товариства, що дорівнює 50% або більше від усього майна товариства, приймає більшість у 3/4 голосів (ч. 2 ст. 98 ЦКУ). Значить, якщо в учасника товариства є у статутному капіталі частка більша, ніж 25%, товариство перебуває в простій залежності від нього.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами з'явиться, якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді (зокрема, володіння контрольним пакетом акцій) та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього2) підприємства. Тобто вирішальна залежність буде там, де в одного учасника є 50% в статутному (складеному) капіталі (фонді).

Відносини вирішальної залежності можуть бути за умови отримання згоди органів Антимонопольного комітету України. А про наявність простої та вирішальної залежності треба зазначити у відомостях держреєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опублікувати за законом.

Підприємство, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), вважають холдинговою компанією.

В ГКУ говориться про дві важливі особливості відносин між холдинговою та дочірньою компаніями:
— якщо з вини контролюючого підприємства дочірнє уклало (здійснило) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки;
— якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче.

Проте реалізувати на практиці названі положення нелегко. По-перше, важко довести наявність вини контролюючого підприємства. А по-друге, якщо належні положення не прописані в статутах цих підприємств, перекласти відповідальність на чужі плечі навряд чи вдасться.

Формальна асоційованість підприємств зовсім не означає їх фактичного об'єднання. Коли ж сторони прагнуть до більш щільної співпраці, всього сказаного вище буде замало. Наступним кроком може стати спільна діяльність. Але вона за своєю природою має тимчасовий характер. Якщо ж потрібна постійна координація діяльності, без формального об'єднання не обійтися.

ФЕДЕРАЦІЇ І КОНФЕДЕРАЦІЇ
Об'єднати підприємства можна, створивши нову юрособу, учасниками якої будуть ці підприємства. Саме цим об'єднанням присвячено главу 12 ГКУ. За статтею 118 ГКУ "об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань".

У тій самій статті зазначено основні принципи об'єднань підприємств:
— добровільність — утворення підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до ГКУ та інших законів вправі утворювати об'єднання підприємств (тут ідеться про об'єднання державних та комунальних підприємств, про що ми скажемо нижче);
— екстериторіальність — до об'єднання можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити до об'єднань, утворених на території інших держав;
— вибір строковості — об'єднання підприємств утворюють на невизначений строк або як тимчасові;
— статус — об'єднання підприємств є юрособою.

Державну реєстрацію об'єднання підприємств здійснюють згідно із Законом про державну реєстрацію.

Класифікація об'єднань відповідно до порядку їх заснування виділяє господарські об'єднання та державні чи комунальні господарські об'єднання. "Господарське об'єднання — це об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність" (ч. 2 ст. 119 ГКУ). А державне (комунальне) господарське об'єднання створюють за рішенням КМУ або у визначених законом випадках рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання) чи компетентних органів місцевого самоврядування.

На думку законодавців (ч. 5 ст. 119 ГКУ), державне (комунальне) господарське об'єднання діє на підставі рішення про його утворення та статуту. Ми ж переконані, рішення — основа для створення об'єднання, діє воно виключно на підставі статуту.

Господарські об'єднання утворюють як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Образно кажучи, об'єднання можна створювати за федеративним принципом (воно стоятиме над підприємствами) чи конфедеративним. Це чимось нагадує два абсолютно різних підходи до створення ЄЕП (з наддержавними органами чи без них). Представником другої категорії є асоціація — "договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації".

Традиційно асоціація має найменший ступінь інтеграції учасників. Вона не вправі втручатися в госпдіяльність своїх членів, а основна її мета — координація їхніх зусиль на певних напрямках діяльності. Найчастіше асоціації створюють за галузевою ознакою. У цьому випадку одне з головних завдань такого об'єднання — відстоювати його інтереси на державному рівні (лобіювання), у відносинах з підприємствами інших галузей (постачальниками та споживачами), профспілками (у першу чергу щодо укладення та виконання галузевих угод).

Зверніть увагу на формальну вимогу, яка вперше з'явилася в ГКУ — у статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона господарська асоціація (ч. 2 ст. 120). Для інших об'єднань підприємств нічого подібного не передбачено. На нашу думку, це зробили, аби відокремити господарські асоціації від інших, які можуть створювати як об'єднання громадян.

Корпорацією визнають договірне об'єднання підприємств з поєднанням їхніх виробничих, наукових і комерційних інтересів та з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації. Саме там делегування — визначальна риса корпорації.

Ще більшу інтеграцію спостерігаємо в консорціумі. Він використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел. Але тільки тимчасово і лише для того, щоб його учасники досягли певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Щойно це зроблено, консорціум припиняє своє існування.

Вищий рівень інтеграції бачимо і в концерні — статутному об'єднанні підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного учасника об'єднання або їх групи з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Важливо: головну роль у концерні відіграє один (іноді кілька) з учасників, але й сам концерн має істотні повноваження, якими вони його наділяють, у тому числі право представляти інтереси учасників у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Законодавець заборонив учасникам одного концерну входити в інший. Що цілком логічно — участь одночасно в двох концернах може призвести до конфлікту, оскільки учасники такого господарського об'єднання фактично підпорядковані концерну та його головному учаснику.

Даними формами перелік можливих об'єднань підприємств (маємо на увазі ті, що зі статусом юрособи) не вичерпується. Але решту форм можна звести до названих. Здебільшого це стосується успадкованих із давніх часів державних і комунальних господарських об'єднань (комбінатів, трестів тощо), які тепер мають створювати переважно у формі корпорації або концерну, науково-виробничих об'єднань у містах та міжгосподарських об'єднань на селі. Щоправда, ст. 127 ГКУ передбачає інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), але лише у визначених законом випадках.

ЩО МОЖУТЬ УЧАСНИКИ ОБ'ЄДНАНЬ
Одразу підкреслимо головне — усі вони, незалежно від форми об'єднань, зберігають статус юрособи, а отже, залишаються платниками податків, можуть укладати договори з іншими учасниками господарських відносин, бути позивачами та відповідачами в суді та мають інші притаманні юрособам риси.

Що ж стосується особливостей, пов'язаних з участю в госпоб'єднанні, то на них вказує ч. 2 ст. 121 ГКУ, згідно з якою його учасники можуть:
— добровільно вийти з об'єднання (на умовах і в порядку, прописаних у статуті);
— бути членом інших об'єднань підприємств (крім випадків, про які йдеться в законі, зокрема для членів концерну);
— одержувати від госпоб'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
— одержувати частину прибутку від діяльності госпоб'єднання відповідно до його статуту;
— претендувати на інші права, перелічені в засновницькому договорі чи статуті госпоб'єднання згідно із законодавством.

Підприємства — учасники об'єднання можуть вийти з його складу "із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання" (ч. 1 ст. 124 ГКУ). А ось залишити державне (комунальне) госпоб'єднання вдається лише за рішенням органу, що дозволив утворення об'єднання, та згодою останнього. Крім того, його учасникам заборонено об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання і навіть приймати рішення про її припинення.

СТВОРЕННЯ, ДІЯЛЬНІСТЬ, ЛІКВІДАЦІЯ
ГКУ умовчує про процедуру створення об'єднань. Утім, проблеми тут немає, оскільки саме госпоб'єднання — юрособа і створення його регламентує Закон про держреєстрацію. Об'єднання утворюються підприємствами або на добровільних засадах, або за рішенням органів, які, відповідно до ГКУ та інших законів, мають право утворювати об'єднання.

У главі 12 ГКУ кілька разів згадано про установчий договір госпоб'єднання. А згідно з ч. 2 ст. 87 ЦКУ "установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом" (тут і далі в цитатах виділено авт. — В. К.). Оскільки об'єднання важко віднести до повного чи командитного товариства (для яких установчим документом є засновницький договір), вважаємо: статут — єдине, що треба складати. А установчий договір, який, безумовно, потрібен, регулюватиме відносини між учасниками щодо створення госпоб'єднання, але для держреєстрації не знадобиться.

До речі, з нею не поспішайте. Спочатку доведеться погодити рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут з Антимонопольним комітетом України (далі — АМК) відповідно до розділу V Закону про конкуренцію.

Управління госпоб'єднанням та госптовариством дуже схоже. Це не дивно, адже госпоб'єднання за класифікацією ЦКУ належить до товариств (ст. 83), підприємницьких та господарських товариств (ст. 84).

Госпоб'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом. Вищий орган госпоб'єднання:
— затверджує статут останнього та вносить зміни до нього;
— вирішує питання про прийняття нових учасників та про їхнє виключення;
— утворює виконавчий орган госпоб'єднання відповідно до статуту чи договору;
— вирішує фінансові та інші питання згідно з установчими документами.

Виконавчий орган госпоб'єднання може бути колегіальним (дирекція, рада директорів, правління) чи одноособовим (як правило, генеральний директор). Він контролює сфери поточної діяльності, які за статутом входять до його компетенції. Державним (комунальним) госпоб'єднанням управляють його правління і генеральний директор, якого призначає на посаду та звільняє з посади орган, що прийняв рішення утворити об'єднання. Закон допускає, що управління поточною діяльністю об'єднання можна доручити адміністрації (тобто виконавчому органу) одного з учасників (головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами (ст. 122 ГКУ).

Припинити ж свою діяльність об'єднання підприємств може, реорганізувавшись в інше об'єднання або ліквідувавшись. Для цього потрібно рішення підприємств-учасників, а для державних (комунальних) об'єднань — органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання. А ліквідують об'єднання так само, як і підприємство. Майно, що залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляють між учасниками згідно зі статутом об'єднання підприємств чи договором.

ВЛАСНІСТЬ ОБ'ЄДНАННЯ
Теоретично товариство — об'єднання осіб, а не майна (ч. 2 ст. 83 ЦКУ). Тому можна припустити, що внески учасників — річ не обов'язкова. Підтверджує таке припущення ч. 1 ст. 123 ГКУ: "Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо)". Але уявити собі діяльність юрособи без копійки грошей і без клаптика паперу нереально. Тому вважатимемо, що на практиці внески учасників необхідні.

А от вимог до мінімального розміру статутного капіталу госпоб'єднання закон не містить. Більше того, наведена в попередньому абзаці цитата дозволяє стверджувати, що без статутного капіталу можна взагалі обійтися. Звичайно, у бухобліку вступні, членські та інші внески врешті-решт потраплять до 4-го класу рахунків. Але принципово інше — якщо це не внески до статутного капіталу, то при зміні їх розміру не треба коригувати статут об'єднання і виконувати дії (держреєстрацію тощо).

А як же бути з твердженням про те, що майно об'єднанню його учасники передають у господарське відання або в оперативне управління (ч. 2 ст. 123 ГКУ)? На нашу думку, це не виключає передачі майна у власність. Так, речі, визначені родовими ознаками (обігові засоби), передати в господарське відання або оперативне управління неможливо. Якщо ж ідеться про державні (комунальні) господарські об'єднання, то набуття ними основних засобів не у власність, а в господарське відання чи оперативне управління традиційне і закріплено в ст. ст. 22, 24, 73 — 78 ГКУ.

Незалежно від того, як об'єднання отримало майно — у власність, господарське відання або оперативне управління, його вартість відображають у власному балансі об'єднання.

Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників і навпаки — якщо інше не передбачено його установчим договором або статутом.

ЩО ТАКЕ ПФГ
Особливий вид об'єднань підприємств — промислово-фінансові групи (далі — ПФГ). ПФГ — об'єднання "яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції" (ч. 2 ст. 125 ГКУ). Отже, на відміну від інших об'єднань, ПФГ виникають виключно за рішенням Уряду. Але це зовсім не означає, що його учасниками є лише державні чи комунальні підприємства.

До складу ПФГ входять промислові та інші підприємства, наукові та проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності. Тобто теоретично доступ до ПФГ відкрито для всіх. Практично ж можливість потрапити туди залежить від того, чи відповідає конкретне підприємство меті та завданням створення ПФГ.

До речі, учасниками ПФГ бувають й іноземні юрособи, якщо групу створюють як транснаціональну.

У складі ПФГ обов'язково визначають головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені об'єднання як учасника господарських відносин (ч. З ст. 125 ГКУ). Утім, ПФГ не є юрособою і не підлягає держреєстрації як суб'єкт господарювання. Порядок утворення ПФГ та інші питання діяльності регулює Закон про ПФГ.

АБСОЛЮТНА ІНТЕГРАЦІЯ
Якщо корпорації чи концерну для бажаючих об'єднатися замало, можна піти ще далі — інтегруватися абсолютно і створити з двох чи більше суб'єктів господарювання один. Це вдається зробити 2 способами — приєднанням або злиттям. При першому припиняють одне підприємство, передаючи всі свої права та обов'язки іншій особі, яка не змінює свого статусу, але стає правонаступником приєднаного підприємства (умовна формула: А + В = А). При другому припиняють два чи більше підприємств, створюючи одне інше підприємство, до якого перейдуть усі права та обов'язки колишніх (умовна формула: А + В = С). Зрозуміло, що воно буде їхнім правонаступником.

А на завершення хочемо звернути вашу увагу на деякі національні особливості. Слова "корпорація", "консорціум", "концерн" в назві юрособи не означають, що перед вами об'єднання підприємств. Водночас реальне і належним чином зареєстроване об'єднання може не мати в назві жодної ознаки госпоб'єднання. Тому, аби дізнатися статус об'єднання, дивіться не лише на назву.

Список використаних нормативно-правових актів:
1. ГКУ — Господарський кодекс України.
2. ЦКУ— Цивільний кодекс України.
3. Закон про держреєстрацію — Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців" від 15.05.03 p. № 755-IV.
4. Закон про конкуренцію — Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.01 р. №2210-111.
5. Закон про прибуток — Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.
6. Закон про ПФГ — Закон України "Про промислово-фінансові групи" від 21.11.95 р. № 437/95-ВР.
Віктор Кобилянський