Анализ финансовой отчетности

Відправляємо працівників на відпочинок: основи

Переконані, кожен працівник знає, що раз на рік йому мають надати відпустку. А ще— виплатити відпускні. Та часто їхні знання теми цим і обмежуються. Звісно, хвилюватися про правильність надання відпусток, їх оплату, компенсацію повинні в першу чергу роботодавці. Але загальна інформація потрібна кожному. Про це наша консультація. Хто мас право на відпустки Таких щасливців названо в ст. 2 Закону про відпустки: це громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також які працюють за трудовим договором у фізичної особи. Іноземці та особи без громадянства, котрі працюють в Україні, теж користуються правом на відпустки — нарівні з нашими співвітчизниками. Основне, що треба пам'ятати, — право на відпустки нерозривно пов'язане з трудовими відносинами, тобто з трудовим договором. Тож немає нічого дивного в тому, що всі, хто працює за цивільно-правовими договорами, права на такого типу відпочинок позбавлені. Цивільний кодекс України — базовий документ для цих відносин — нічого подібного не передбачає.

Сумісники мають право на відпустки, як і основні працівники, але з деякими особливостями. Про них трохи пізніше.

Які бувають відпустки
Стаття 4 Закону про відпустки передбачає такі види відпусток:
1) щорічні відпустки:
— основна відпустка;
— додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;
— додаткова відпустка за особливий характер праці;
— інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (див. стор. 8);
3) творчої відпустка;
4) соціальні відпустки:
— відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
— відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
— додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (про неї читайте на стор. 15);
5) відпустки без збереження заробітної плати (див. стор. 19).

Наведений перелік не повний: законодавство, колективний договір, угода або трудовий договір можуть передбачати інші види відпусток або встановлювати більшу їх тривалість. Принаймні це дозволяє Закон про відпустки.

Скільки триває щорічна основна відпустка
За загальним правилом зі ст. 6 Закону про відпустки тривалість щорічної основної відпустки не може бути меншою за 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік із дня укладення трудового договору. Однак у тій самій ст. 6 є низка винятків, коли тривалість такої відпустки більша. Наприклад, у інвалідів І і II груп щорічна основна відпустка триває ЗО календарних днів, у інвалідів III групи — 26, а у осіб до 18 років — 31 календарний день.

Є в цій статті й інші винятки. Але там далеко не весь перелік тривалостей щорічних основних відпусток, адже чимало нормативно-правових актів встановлюють окремим категоріям працівників більш тривалу щорічну відпустку. Зокрема, держслужбовцям, суддям, прокурорам — до ЗО календарних днів, народним депутатам — 45, журналістам — 36.

Зверніть увагу! Сезонним та тимчасовим працівникам щорічну відпустку надають пропорційно до відпрацьованого ними часу.

Тут варто нагадати ще процедуру визначення тривалості відпусток зі ст. 5 Закону про відпустки. По-перше, тривалість усіх відпусток розраховують у календарних днях. По-друге, святкові та неробочі дні, перелічені в ст. 73 КЗпП, не враховують при визначенні тривалості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Ось ці свята:
1 січня — Новий рік;
7 січня — Різдво Христове;
8 березня — Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня — День Перемоги;
28 червня — День Конституції України;
24 серпня — День Незалежності України;
один день (неділя) — Пасха (Великдень) (у 2006 році — 23 квітня);
один день (неділя) — Трійця (у 2006 році — 11 червня).

Тож якщо на період відпустки припадає будь-яке із названих свят (чи навіть декілька), то фактично її тривалість збільшується на кількість таких святкових днів.

Яку тривалість мають додаткові щорічні відпустки
Щорічна додаткова відпустка за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці гарантована особам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком № 1 тривалістю до 35 календарних днів (ст. 7 Закону про відпустки). Право на відпустку такої ж тривалості мають і ті, чия робота пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я (йдеться про осіб зі Списку № 2) (ст. 8 Закону про відпустки).

Працівники з ненормованим робочим днем отримують додаткову відпустку — до 7 календарних днів. Списки посад, робіт та професій, котрі користуються правом на неї, слід прописати в колективному договорі, угоді.

Є закони, які встановлюють іншу тривалість і навіть види додаткових щорічних відпусток. Наприклад, згідно зі ст. 44 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.92 р. № 2862-XII судді зі стажем роботи більше 10 років отримують додаткову щорічну відпустку— 15 календарних днів.

І на закінчення: Мінпраці у листі від 06.07.01 р. № 010-720 справедливо визнало, що чинне законодавство не порушується, коли у колективних договорах, угодах чи у конкретних трудових договорах буде закріплено або інші види відпусток, або більша тривалість додаткових відпусток, ніж дозволяє Закон про відпустки. Не дивуйтеся, що тут згадано тільки додаткові відпустки, адже збільшення щорічної завжди означає, що підприємство встановило саме додаткову відпустку — понад основну.

Разом із тим пам'ятайте: загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 (ст. 10 Закону про відпустки).

При наданні щорічних додаткових відпусток варто пам'ятати про такі нюанси:
1) якщо так склалося, що працівник має підстави для отримання кількох додаткових відпусток із названихуст. 7, п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону про відпустки, то надати її можна лише за однією підставою, яку обирає сам працівник. Щоправда, дехто із названих у Списках № 1 і № 2 осіб може брати додаткову щорічну відпустку з декількох підстав;
2) конкретну тривалість додаткової відпустки для робіт, професій, посад зі Списку № 1 встановлюють в колективному або трудовому договорі3 залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Показники та критерії умов праці, за якими надаватимуть ці відпустки, затверджено наказом № 383/55. Тривалість, зазначена в самому Списку № 1, є орієнтиром. Тому не буде нічого дивного, якщо після атестації робіт та застосування відповідних критеріїв визначена вами тривалість перевищуватиме так звану "максимальну" із цього документа. Зрештою, Закон про відпустки чітко говорить, що такі відпустки можуть тривати до 35 календарних днів;
3) працівникам, не названим у Списку № 1, але які в окремі періоди робочого часу виконують роботу у виробництвах, цехах, за професіями і на посадах, означених цим Списком, додаткову відпустку надають на тих самих підставах, що і працівникам, які мають право на таку відпустку (див. наказ № 16);
4) коли названі у Списках № 1 і № 2 працівники працювали на різних виробництвах, цехах, за професіями та на посадах, за роботу в яких надається додаткова відпустка різної тривалості, підрахунок часу роботи провадиться окремо по кожному виду робіт, професій та посад. До речі, кількість днів для цих додаткових щорічних відпусток розраховують пропорційно до відпрацьованого часу;
5) до розрахунку часу, що дає право працівнику на додаткову відпустку за Списками № 1 і № 2, зараховують дні, коли він фактично був зайнятий на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці або особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, робіт, професій і посад (див. наказ № 16);
6) а от додаткову щорічну відпустку за ненормований день надають пропорційно до часу, відпрацьованого на роботі або посаді, що дає право на цю відпустку.

Коли можна брати повну відпустку
Будь ласка, хоч би вже у перший рік роботи, щоправда, за загальним правилом —тільки після шостого місяця безперервної роботи на підприємстві. Ті ж, кому не терпиться (чи життя змушує), можуть взяти відпустку раніше, але розраховувати варто лише на кількість днів відпочинку, пропорційну відпрацьованому часу.

Проте ст. 10 Закону про відпустки називає окремі групи осіб, які вправі отримати повну відпустку, не чекаючи 6-місячного строку:
1) жінки — перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;
2) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
3) інваліди;
4) особи віком до 18 років;
5) чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;
6) особи, звільнені після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення їх прийняли на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
7) сумісники — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
8) працівники, які успішно вчаться в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
9) працівники, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;
10) працівники, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
11) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу.

Законодавство, колективні або трудові договори можуть називати й інші пільгові категорії.

За другий та наступні роки роботи щорічні відпустки надають згідно з графіком, тобто зв'язок із 6-місячним строком вже втрачається.

І ще одне свіженьке правило зі ст. 10 Закону про відпустки: працівники з дітьми до 18 років, які вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, за бажанням беруть усю щорічну відпустку або її частину (щоправда, не менш як 12 календарних днів) для супроводження дитини до місця розташування навчального закладу та назад. За наявності двох або більше дітей зазначеного віку таку відпустку надають окремо для супроводження кожної дитини.

Описана ситуація вимагає деяких пояснень. Буває, в особи є 2,3 і більше дітей, які вступають до ВНЗ в одному році. Оскільки наведена вище норма говорить, що відпустку можуть надавати окремо на кожну дитину, декому може спасти на думку, що хтось із батьків зможе брати дві, три тощо повних щорічних відпустки, не відпрацювавши навіть отой піврічний мінімум. На нашу думку, це не так (шкода, але роз'яснень з цього питання ще не було). Право на відпустку зв'язане із відпрацьованим роком, тому надавати відпустки наперед (за ще не відпрацьовані чи навіть не початі трудові роки) підприємство не вправі.

У який період можна взяти відпустку
Щорічні основна та додаткові відпустки надають працівникові таким чином, аби їх було використано до закінчення робочого року. При цьому щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть приєднати до основної.

Черговість надання відпусток працівникам визначають в графіках, які затверджує власник (уповноважений ним орган) за погодженням з профспілкою чи іншим уповноваженим від трудового колективу. Графіки доводять до відома всіх працівників. При їх складанні враховують інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період щорічних відпусток (звісно, в межах графіку) узгоджують працівник і роботодавець. Останній зобов'язаний письмово повідомити працівника про початок відпустки, але не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком терміну.

Є категорії працівників, яким щорічні відпустки за бажанням надають у зручний для них час:
1) особи віком до 18 років;
2) інваліди;
3) жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;
4) жінки, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
5) одинокі матері (батьки), які виховують дитину без батька (матері); опікуни, піклувальники або інші самотні особи, які фактично виховують одну або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;
6) дружини (чоловіки) військовослужбовців;
7) ветерани праці та особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
8) ветерани війни, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особи, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 р. №3551-XII;
9) батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу. У колективному або трудовому договорі цей перелік
можна розширити. Законодавство теж може називати інші категорії осіб.

Які періоди роботи включають до стажу, що дає право на відпустки
Коли йдеться про щорічну основну відпустку, то згідно з ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає на неї право, зараховують період:
1) фактичної роботи (ут. ч. на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
2) коли особа фактично не працювала, але за нею згідно із законодавством зберігали місце роботи (посаду) та заробітну плату повністю або частково (у т. ч. оплачений вимушений прогул, спричинений незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
3) коли особа фактично не працювала, але за нею зберігали місце роботи (посаду) та виплачували допомогу по державному соціальному страхуванню, окрім частково оплачуваної відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Зауважте: якщо період тимчасової непрацездатності не оплачували (наприклад, коли останню спричинено вживанням алкоголю (повний перелік випадків див. у ст. 36 Закону про непрацездатність), то він не входить до стажу, що дає право на щорічну відпустку;

4) коли особа фактично не працювала, їй не виплачували зарплату, але за нею зберігали місце роботи (посаду). Йдеться тільки про періоди, коли працівник був у відпустці без збереження зарплати відповідно до ст. 25 і ст. 26 Закону про відпустки. Є й виняток (цей період не дає права на щорічну відпустку) — відпустка без збереження зарплати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку, а якщо дитина хвора на цукровий діабет І типу (інсулінозалежний) — до досягнення дитиною 16-річного віку.

Увага! Період відпустки без збереження зарплати понад тривалість, встановлену ст. 25 та ст. 26 Закону про відпустки, не формує стажу для щорічної оплачуваної відпустки;

5) навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;
6) навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, утому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників.

Законодавство може містити й інші періоди.

А от коли ми говоримо про щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці, то стаж для неї формують (ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки):
1) фактична робота зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо особа зайнята у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;
2) час щорічної основної відпустки;
3) час додаткових відпусток за роботу зі шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;
4) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, де вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

До речі, якщо працівник, якого перевели на інше підприємство, на попередньому місці роботи не використав (повністю або частково) щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на такі відпустки вже на новому місці роботи, зараховують ще й час, за який він не отримував відпусток.

Які особливості має надання відпусток сумісникам
У Законі про відпустки сумісників згадано тільки двічі.

Тож і особливостей дві:
1) вони вправі взяти у перший рік роботи повну щорічну відпустку до настання 6-місячного терміну безперервної роботи —якщо йдуть у відпустку за основним місцем роботи (ст. 10 Закону про відпустки);
2) за бажанням на період відпустки за основним місцем роботи вони можуть брати не щорічну відпустку, а відпустку без збереження зарплати (ст. 25 Закону про відпустки). Останню надають обов'язково незалежно від бажання роботодавця. Вчинити так можна і тоді, коли щорічна відпустка сумісника менша за щорічну відпустку за основним місцем роботи.

Усі інші правила надання відпусток, порядок обчислення та виплати компенсації за невикористані відпустки діють для сумісників, як і для звичайних працівників.

Як переносять відпустку за бажанням працівника
Перенесення щорічної відпустки дозволяється або за вимогою працівника, або за домовленістю між працівником і власником.

На вимогу працівника це відбувається тільки у двох випадках:
1) коли роботодавець порушив термін письмового
повідомлення працівника про час надання відпустки (як того вимагає ч. 11 ст. 10 Закону про відпустки);
2) у разі несвоєчасної виплати роботодавцем відпускних (нагадаємо: згідно зі ст. 21 Закону про відпустки їх виплачують як мінімум за три дні до початку відпустки).

Щоправда, щорічну відпустку мають перенести на інший час і в разі:
1) тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої листком непрацездатності;
2) виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо за законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи зі збереженням зарплати;
3) настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;
4) збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Тут бажання працівника не мають значення. Роботодавець просто зобов'язаний сам так вчинити.

І ще: у названих чотирьох випадках щорічну відпустку повинні подовжити. Це означає: якщо причини, що зумовили перенесення щорічної відпустки на інший період, настали вже після того, як вона почалася, то її невикористану частину надають після закінчення дії причин, які її перервали. За згодою сторін невикористану частину можна перенести на інший період, але з додержанням вимог ст. 12 Закону про відпустки.

Як переносять відпустку на інший строк за ініціативою роботодавця
Це відбувається тільки за виняткових обставин: коли щорічна відпустка в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на діяльності підприємства. Та все одно це можна зробити за умови, що в поточному робочому році працівник таки використає частину відпустки не менше 24 календарних днів.

Але як би там не було, змінити графік відпочинку нелегко: це можна зробити виключно на підставі письмової згоди працівника та за погодженням з профспілкою (або уповноваженим представником трудового колективу).

У разі перенесення щорічної відпустки новий її термін встановлюють за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом.

Підкреслимо, що роботодавцям заборонено не пускати працівника у щорічну відпустку повної тривалості протягом двох років поспіль. Така ж заборона (щоправда, вже для першого та наступних років роботи) діє щодо осіб віком до 18 років та працівників, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці. Нагадаємо, що за порушення трудового законодавства передбачена адмінвідповідальність (див. ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Чи можна брати щорічну відпустку частинами
Так. Відкриємо ст. 12 Закону про відпустки: щорічну відпустку на прохання працівника можна ділити на будь-які частини. Але це лише за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Яка буде першою — основна безперервна чи інші — вирішує сам працівник. Але, переконані, тут не обійтися без згоди роботодавця.

Іншу, невикористану частину відпустки бажано дати працівнику до кінця робочого року, але в будь-якому випадку — не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який її надають.

Який порядок відкликання з відпустки
По-перше, відкликають зі щорічної відпустки за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства. По-друге, невикористану відпустку переносять на інший період, — за домовленістю між працівником та роботодавцем.

І, нарешті, третє: у разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням суми, що пішла на оплату невикористаної частини відпустки. Коли ж працівник братиме цю частину, відпускні потрібно розрахувати заново (див. стор. 31 поточного номера).

Чи можна перервати відпустку за власною ініціативою
Так, можна. Однак, по-перше, обов'язкова згода власника, а по-друге, працівнику слід виконати вимоги ст. 12 Закону про відпустки. Йдеться, нагадаємо, про те, що основна безперервна частина щорічної відпустки має бути не менше 14 календарних днів. Тож виходить, що зробити це можна або до 11-го дня відпустки або після 14-го дня. Інакше — роботодавець відмовить. Звісно, наперед сплачені відпускні врахують при оплаті праці за наступні відпрацьовані дні.

Деякі особливості надання відпусток науково-педагогічним працівникам
Таких особливостей небагато, але їх треба знати. Перше і головне — їх щорічна відпустка може тривати до 56 календарних днів. Конкретні розміри зазначено в постанові № 346. Далі ми назвемо три найважливіші особливості надання відпусток цій групі працівників.

1. Згідно зі ст. 10 Закону про відпустки керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надають у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу. Це стосується й тих, хто працює в навчальних (педагогічних) частинах (підрозділах) інших установ і закладів. При цьому графік відпусток складають з урахуванням можливості проведення регулярних консультацій для учнів, які мають складати іспити восени.

2. Керівні, педагогічні, науково-педагогічні (крім тих, що працюють у навчальних закладах та навчальних (педагогічних) частинах (підрозділах) інших установ і закладів) та наукові працівники інших наукових установ користуються правом на щорічну основну відпустку повної тривалості у перший рік роботи лише після закінчення шести місяців безперервної роботи в цій установі (див. постанову №346).

3. Як виняток, керівним, педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам навчальних закладів та навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів у разі необхідності санаторно-курортного лікування щорічну основну відпустку або її частину можуть надати протягом навчального року. Але це має бути передбачено колективним договором.
Сергій Строїча