Анализ финансовой отчетности

Спільна діяльність: складаємо договір і починаємо працювати

Гарний початок - половина справи: укладаємо договір За юридичними канонами, спільну діяльність (далі— СД) оформлюють договором. Відносини, що випливають з такого договору, регулюють правові норми з глави 77 ЦКУ. Так, відповідно до його статті 1130 за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Та сама стаття передбачає і два різновиди СД: 1. На підставі об'єднання вкладів учасників — так зване просте товариство (об'єднують гроші, майно тощо). 2. Без об'єднання вкладів (учасники об'єднують тільки трудову участь). Виходить, що звичайний договір про співробітництво, коли сторони об'єднують трудову участь, але кожна домагається своєї мети, не можна вважати спільною діяльністю. Трохи про характеристику цього договору. Якщо вже договір, то, значить, він може бути тільки дво- або багатостороннім (ч. 2 ст. 202 ЦКУ) — одна особа не може сама із собою укласти договір про СД, а тим паче спільно діяти. Він консенсуальний, тобто набирає чинності з моменту досягнення сторонами згоди за всіма суттєвими умовами (словом, з моменту підписання самого тексту документа). Із ст. 1131 ЦКУ ми дізнаємося і про те, які положення повинен містити договір про СД (до речі, за вимогою ч. 1 ст. 1131 ЦКУ всі договори про СД складають винятково в письмовій формі). Щоправда, на наш погляд, це аж ніяк не повний перелік того, що треба було б відобразити в цьому договорі. Впевнені, щоб максимально захистити свої інтереси, його сторонам просто необхідно включити до нього такі умови:
— предмет і мету договору;
— координацію спільних дій учасників та/або керівництво ними (представництво у відносинах з третіми особами);
— правовий статус виділеного для СД майна (розміри і порядок внесення вкладів, спосіб їх оцінювання, порядок користування цим майном, обов'язки сторін щодо утримання майна, порядок відшкодування витрат, пов'язаних з таким утриманням, страхування цього майна (особливо якщо до СД передається нерухомість), а також положення про те, яка зі сторін несе ризик випадкової загибелі, знищення та псування майна) — тільки для договору простого товариства;
— покриття витрат і збитків учасників;
— їх участь у результатах СД (кому і скільки належить);
— взаємні права та обов'язки учасників СД;
— порядок внесення змін до договору про СД;
— строк дії договору та умову його припинення;
— порядок виходу/входу учасника з/до СД.

Вважаємо, не буде для вас новиною і той факт, що договір про СД (навіть у разі об'єднання учасниками вкладів) не має на увазі створення нового суб'єкта правовідносин — самостійної юридичної особи. Нічого спільного із засновницьким договором у нього немає. А головна різниця лише в меті, що ставиться при укладенні цих договорів. Завдання засновницького — створити юрособу (ч. 2 ст. 88 ЦКУ), а договору про СД — спільно діяти для досягнення запланованого результату.

Уклали договір і можна працювати? Як би не так... потрібна реєстрація
Договір про СД слід поставити на облік у податковому органі — цього вимагає п. 4.12 Інструкції № 80. У її ж пп. 4.12.2 наведено й документи, які потрібно подати для реєстрації:
1. Заяву за формою 1-ОПП (додаток 1 до Інструкції № 80).
2. Засвідчену копію договору про спільну діяльність. Практично до кінця 2004 року йшлося про нотаріальне засвідчення, однак потім слова "у нотаріальному порядку" з цього підпункту Інструкції № 80 вилучили. Тому сьогодні можна впевнено стверджувати, що на копію договору про СД цілком достатньо поставити печатки й підписи уповноважених представників сторін (якщо у фізособи-СПД немає печатки, тільки підпис) і штамп "з оригіналом вірно".
3. Інформаційну картку договору з позначкою органу-реєстратора (тільки для договорів про спільну діяльність за участю іноземного інвестора).

Зверніть увагу, до Реєстру договорів про СД (п. 1.9 Інструкції № 80) вносять відомості тільки про договори СД, при виконанні яких виникають обов'язки зі сплати податків і зборів (п. 4.12 Інструкції № 80). А такі з'являються тільки при укладенні договору простого товариства, тобто різновиду СД, коли об'єднують вклади учасників. Іншими словами, для договору про СД, учасники якого вклади не об'єднують, реєстрація не передбачена.

Такий висновок можна зробити, зокрема, прочитавши і пп. 7.7.1 Закону про прибуток: "Спільна діяльність... провадиться на підставі договору... що передбачає об'єднання коштів або майна учасників..."

Як наслідок, якщо дивитися через призму Закону про прибуток, то СД без об'єднання вкладів учасників для податкового обліку не існує зовсім.

Ось що цікаво: виходить, що навіть якщо в договорі СД сторонами виступають юр- та фізособи (навіть якщо суто фізособи), то оподаткування результатів СД все рівно здійснюється відповідно до п. 7.7 Закону про прибуток (під нього, до речі, розроблено і спеціальний Порядок ведення податкового обліку результатів СД). Хоча загалом на звичайних фізосіб і приватних підприємців Закон про прибуток не поширюється, адже вони оподатковують свої доходи інакше.

До речі, оподаткування та облік СД ведеться окремо від результатів іншої діяльності уповноваженою особою. І ще нюанс: п. 4 Порядку ведення податкового обліку результатів СД встановлює умову про те, що уповноваженим платником (у частині ведення податкового обліку СД) може бути тільки платник податку на прибуток. Це правило працює, коли договір про СД укладено між прибутківцем і неплатником цього податку.

Між іншим, після закінчення строку/терміну дії договору про СД чи досягнення мети, яку учасники поставили при його укладенні, він (договір) з податкового обліку знімається (п. 8.15 Інструкції № 80).

Ми вже розібралися із загальними положеннями договору СД та його реєстрацією. Тепер ближче ознайомимося з одним із його видів — договором простого товариства.

Усе геніальне - просто. Договір простого товариства
У ст. 1132 ЦКУ сказано: за договором простого товариства сторони (учасники) зобов'язуються об'єднати свої вклади і спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (благодійної, наукової, освітньої та ін.).

Коли такий договір підписують, щоб вести госпдіяльність, його учасниками можуть бути лише господарюючі суб'єкти. Це правило стосується й некомерційних організацій (виняток— коли статутні цілі неприбуткової організації збігаються з цілями СД). Припустимо, до договору простого товариства, укладеного для надання благодійної допомоги, може вступити неприбуткова благодійна організація — не найпоширеніший, але дуже наочний випадок.

Вкладом учасника до СД вважається все, що він вносить, у тому числі кошти, майно, професійні та інші знання, навички й уміння, ділова репутація та ділові зв'язки-ст. 1133 ЦКУ.

На наш погляд, вкладом до СД може бути практично будь-який об'єкт цивільних прав.

Об'єктами цивільних прав ст. 177 ЦКУ називає: гроші, цінні папери, майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної і творчої діяльності, інформацію та інші матеріальні й нематеріальні блага тощо. Виняток— хіба що речі, вилучені з цивільного обороту (погодьтеся, навряд чи хтось буде вкладати до СД наркотичні речовини — це, звичайно ж, незаконно) (див. постанову ВР України № 2471).

Варте уваги й те, що до простого товариства дозволяється вкласти майно, яке учаснику на праві власності не належить. Одразу ж приклад: орендар земельної ділянки передає її до СД — остання на праві власності йому, безумовно, не належить. Він нею тільки володіє (фактично має) і користується (здобуває з неї корисні властивості у вигляді врожаю), а розпоряджатися(визначати її фактичну долю) може лише в окреслених орендодавцем рамках: скажімо, може передати за його згодою в суборенду. Звичайно, що до такого різновиду вкладу до СД застосовують й інші юридичні норми, але про це пізніше.

Так якими ж правами володіють учасники простого товариства на вкладене ними до СД майно? На запитання відповідає ст. 1134 ЦКУ: майно (вклад до СД), яким кожна зі сторін володіла на праві власності, так само, як і виготовлена в результаті СД продукція та отримані від такої діяльності плоди і доходи — це все спільна часткова власність учасників. Якщо, звичайно, інше не встановлено договором чи законом. З тим, що може бути в договорі, усе зрозуміло: закріпіть у ньому хоч положення про те, що вся продукція, отримана від СД, буде спільною сумісною власністю, або зазначте будь-яку іншу пропорцію розподілу. А от за замовчуванням (якщо в домовленості немає "іншого"), поліпшення спільного майна, що можна відокремити, буде власністю того з учасників СД, який його зробив (ч. 5 ст. 357 ЦКУ).

Як уже згадувалося, майно — вклад до СД не завжди повинно перебувати у власності учасника (приклад про орендовану земельну ділянку). Після передачі до СД таке використовують в інтересах усіх учасників, адже це їх спільне майно (його правовий статус конкретизовано в ст. 355 ЦКУ): майно двох або більше співвласників і на нього поширюється право спільної власності. Таке право вважається саме частковим (з визначенням частки кожного з учасників), якщо інше не зазначено в договорі чи закон не закріпив правового режиму спільного сумісного майна (без визначення часток).

Без обумовлення вклади кожного з учасників рівні за вартістю (якщо інше не передбачено в договорі простого товариства).

Грошова оцінка вкладу провадиться за домовленістю між самими учасниками СД. Проте це аж ніяк не означає, що сторони не можуть відобразити в договорі простого товариства положення про те, що оцінювати кожний вклад будуть незалежні оцінювачі згідно із Законом про оціночну діяльність.

Долю майна (хто і як ним буде користуватися), переданого до СД, вирішують ті самі учасники. Саме тому для уникнення спорів, шановні читачі, ми на початку публікації й порадили детально розписати в договорі цей механізм. А якщо раптом учасники СД у питанні користування спільним майном не дійдуть згоди, тоді все залежатиме тільки від суду.

Усі ми знаємо, що матеріальні предмети мають сумну властивість псуватися, зношуватися або банально ламатися. Так! На жаль, ніщо не вічне, як і вклад до СД. Ось тому й необхідно включати до договору простого товариства пункт про обов'язки сторін щодо його утримання цілим і неушкодженим, а також порядок компенсації витрат і збитків, що виникають у зв'язку з цим (ч. 4 ст. 1134 ЦКУ). Якщо ж дана процедура неоднозначно прописана, то знайти вихід допоможе ст. 1137 ЦКУ: у разі відсутності в договорі про СД порядку компенсації витрат і збитків, пов'язаних із СД, кожний із учасників простого товариства понесе витрати і збитки пропорційно вартості його вкладу в спільне майно. Вдячні законодавцям, вони потурбувалися проте, щоб жоден із "спільників" не залишився осторонь, коли всі будуть змушені зазнавати втрат і збитків. Адже навіть якщо таке положення прописано в тексті договору простого товариства, то воно недійсне або, правильніше, — нікчемне (абз. 2 ст. 1137 ЦКУ).

І не сумнівайтеся! Аналогічне правило працює і для розподілу прибутку, отриманого внаслідок СД сторонами договору простого товариства. Учасники автоматично розподіляють його пропорційно вартості вкладів. При цьому інші способи розподілу можна закріпити договором чи іншим документом (ним може бути письмова згода учасника одержати за певний період лише частину належного прибутку, а не в розмірі, пропорційному його вкладу). І повторюємо: у договорі не можна зафіксувати умову про позбавлення чи відмову учасника від права на частину прибутку — вона буде нікчемною.

Один за всіх і всі за одного! Ведення спільних справ учасників
...Жили-були два підприємці, і вирішили вони зайнятися спільною діяльністю. Виділили для цього у кого що було, оформили благе починання договором простого товариства, а от хто вестиме цю діяльність — не обговорили. І той хоче, і другий не поступається. Загалом нічого у них не вийшло: посварилися і ніколи більше на очі один одному не потрапляли. Ось така сумна історія.

А уявіть, що в договорі про СД не дві, а двадцять дві сторони. Точно, повна плутанина. Тому й існує в ЦКУ стаття 1135 (і не вона одна), яка покликана допомогти учасникам СД вести справи (зверніть увагу: ці самі норми поширюються і на СД без об'єднання вкладів).

Зазвичай кожний учасник має право діяти від імені всіх сторін.

Але можна і навіть треба відобразити в договорі, що ведення СД доручається одному, двом, трьом конкретним учасникам або спільно всім. В останньому випадку для вчинення кожного правочину необхідна згода не якоїсь більшості, а саме всіх. Інакше правочин здійснити не вдасться.

Учаснику, який представляє інтереси сторін у СД перед третіми особами, потрібен документ, що підтверджує його повноваження. Це може бути доручення та витяг із договору про СД (з текстом на зразок "такій-то особі надається право вести спільні справи учасників СД").

Без сумніву, представник сторін у СД може мати не всі, а лише деякі права. У договорі іноді наводять список повноважень конкретного учасника — їх він зможе реалізувати на свій розсуд у будь-який час (звичайно ж, якщо його дії не будуть суперечити інтересам інших сторін СД). Частенько прописують й окремий перелік повноважень, що можуть бути реалізовані тільки за рішенням усіх учасників.

При розмежуванні повноважень представника СД будьте дуже уважними і чітко визначте їх у дорученні або договорі про СД. У протилежному випадку учасники СД не зможуть претендувати, наприклад, на недійсність угоди, проведеної представником, крім ситуації, коли доведуть факт того, що третя особа знала чи мала знати про межі прав представника.

А от іще один нюанс (ст. 1135 ЦКУ): уявіть собі, що учасник купив дороге обладнання для СД (причому за свій рахунок), та от тільки права на таку угоду йому ніхто не давав. Отож, він вправі вимагати компенсації своїх витрат від інших членів СД, якщо доведе необхідність такої угоди і відповідність її їх інтересам. А ті, кому така угода заподіяла шкоду, у свою чергу, можуть розраховувати на компенсацію та орієнтувався у всьому, що відбувається в товаристві, ст. 1136 ЦКУ закріплює за ним невід'ємне право на ознайомлення з усіма документами щодо ведення справ.

Щоб у нас все було і нам за це нічого не було... Відповідальність за спільними зобов'язаннями
Ми вже з'ясували, що договір простого товариства підписують і для ведення госпдіяльності, і задля іншої мети. Так само відповідальність може виникати як зг договірними, так і за недоговірними зобов'язаннями (останнім, зокрема, присвячено глави 78 — 83 ЦКУ). Від усіх цих чинників залежить і міра покарання кожного окремого учасника за спільними зобов'язаннями простого товариства. Зауважимо, що відповідальність поширюється тільки на спільні зобов'язання, тобто на ті, що пов'язані зі спільною діяльністю.

Тут головну роль відіграє ст. 1138 ЦКУ. У ній читаємо: учасники договору простого товариства, підписаного не для здійснення підприємницької діяльності, можуть відповідати:
1. Усім своїм майном пропорційно вартості вкладу до СД (так звана часткова відповідальність). Вона може настати тільки за договірними зобов'язаннями.
2. Солідарно. Щоб учасники СД несли солідарну відповідальність, необхідний факт порушення недоговірного зобов'язання.

Дивіться, сам по собі порядок виконання солідарного зобов'язання прописаний у ст. 543 ЦКУ. За нею кредитор солідарних боржників (ними тут саме і будуть учасники простого товариства) має право вимагати виконання зобов'язання (частково або в повному обсязі) як від усіх боржників разом, так і окремо від кожного з них. Якщо ж один із солідарних боржників не виконає зобов'язання повністю, то кредитор може вимагати його виконання від решти. І так доти, поки зобов'язання не буде виконано в повному обсязі. Також варте уваги те, що за ст. 544 ЦКУ боржник, який виконав солідарне зобов'язання перед кредитором, одержує право на зворотну вимогу (так званий регрес) до решти солідарних боржників у рівних частках. Звичайно ж, за вирахуванням його частки.

А от за договором простого товариства, пов'язаним з підприємницькою діяльністю, незалежно від наявності в учасників договірних або недоговірних зобов'язань, відповідати вони будуть солідарно.

Так, правила солідарної відповідальності застосовують і коли договір простого товариства припиняє своє існування, а учасники повинні нести відповідальність перед третіми особами (ч. З ст. 1141 ЦКУ).

Учасник, який вийшов з договору про СД, відповідає перед третіми особами тільки за спільними зобов'язаннями простого товариства, що виникли, коли він був членом договору (ст. 1143 ЦКУ).

Грошей немає, нічого немає... Звернення стягнення на частку в СД
У попередньому розділі йшлося про відповідальність учасників за спільними зобов'язаннями простого товариства. А тепер звернемося до ст. 1140 ЦКУ й проаналізуємо, як окремий учасник може розплатитися своєю часткою в СД за борги, що виникли у нього особисто внаслідок будь-якої діяльності.

Ця стаття Кодексу говорить: "Кредитор учасника договору простого товариства має право пред'явити вимогу про виділ частки учасника у спільному майні..." Ось практично і весь текст. Проте не забуваймо, що процедуру звернення стягнення на частку в майні, яке перебуває у спільній частковій власності (як пам'ятаєте, саме такий правовий режим встановлено за замовчуванням для майна в СД), регулює ст. 366 ЦКУ. Спробуємо застосувати її до нашої ситуації.

Ситуація. Приватний підприємець (ПП) не виконав зобов'язання з оплати послуг, наданих йому підприємством. Тоді останнє виставило претензію і ПП, продавши все належне йому на праві власності майно, погасив частину боргу. Цілком логічно, що неповне погашення боргу не задовольнить підприємство-кредитора, і воно, скориставшись згаданими нами ст. ст. 1140, 366 ЦКУ, вправі вимагати від ПП (як учасника простого товариства) виділення його частки із спільного майна СД у натурі для звернення на нього стягнення.

Але є й декілька нюансів. Якщо ця процедура призведе до зміни призначення майна або інші учасники простого товариства виступлять проти цього — спір вирішуватиме суд. Як варіант, кредитор має право вимагати у боржника продажу своєї частки у праві спільної часткової власності.

Візьміть до уваги й те, що на майно в простому товаристві може поширюватися і режим спільної сумісної власності. У такому випадку, для того щоб звернути стягнення на частку боржника, проводять процедуру виділення такої частки зі "спільно - сумісного" майна. Не будемо зараз на цьому зупинятися, скажемо лише, що відбувається це за правилами ст. ст. 370, 364 ЦКУ.

Припинення договору простого товариства
Як і будь-який інший цивільно-правовий договір, договір простого товариства спочатку може бути:
1. Строковим (строк дії або точну дату закінчення встановлюють учасники у самому договорі).
2. Строковим з умовою (у положеннях договору має бути відображена умова, при настанні якої договір припиняється: досягнення мети спільної діяльності, яку ставили перед собою учасники, тощо).
3. Безстроковим (договір не містить умов його припинення).

Однак усе перелічене — лише загальні правила. А стаття 1141 ЦКУ містить специфічні, характерні саме для цього виду договорів. Отже, договір простого товариства припиняється у разі:
а) визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності;
б) оголошення учасника банкрутом;
в) смерті фізичної особи — учасника або ліквідації юридичної особи — учасника договору;
г) відмови учасника від подальшої участі у договорі або розірвання договору на вимогу одного з учасників;
д) спливу строку договору;
є) виділу частки учасника на вимогу його кредитора;
ж) досягнення мети товариства або настання обставин, коли її досягнення не є можливим.

При цьому цікаво, що у разі настання обставин з п. п. "а" — "г", "є" договір простого товариства не припиниться, якщо учасники домовлялися зберегти договірні відносини (крім випадку, коли їх було лише двоє, адже одна особа не може вступати в договірні відносини). До того ж учасникам ніщо не заважає прийняти до договору правонаступників у разі смерті фізичної або ліквідації юридичної особи. Хотілося б ще додати: договір простого товариства можуть розірвати за згодою сторін і за рішенням суду (необхідна ініціатива сторони), коли істотно порушені умови договору. Ось, у цілому, і всі основні постулати.

Нижче — про наслідки припинення договору.

Усе майно за загальним правилом (чи то передане до СД на праві користування, чи у спільне володіння) без винагороди повертається учасникам, що його надали, якщо інше не передбачено договором. Звичайно, як частенько буває на практиці, спорів довкола поділу спільно "нажитого" майна предосить. Однак є правила розподілу для спільної сумісної та спільної часткової власності.

Учасник, який вніс до спільної власності річ, визначену індивідуальними ознаками, має право у разі припинення договору вимагати через суд її повернення (за умови, що інтереси інших учасників і кредиторів будуть дотримані).

Таким чином, договір простого товариства може припинитися (якщо він безстроковий) при відмові сторони від подальшої в ньому участі. Вона повинна попередити про своє рішення не пізніше ніж за три місяці.

Для відмови від строкового і строкового з умовою договорів учаснику потрібно мати поважну причину, а при виході він мусить відшкодувати реальні збитки (якщо вони були), заподіяні іншим учасникам.

Що ж, ось, мабуть, і всі серйозні аспекти спільної діяльності як такої. Упевнені, наша публікація розкриє вам, шановні читачі, усі юридичні нюанси розглянутої сьогодні теми.

Список використаних нормативно-правових актів:
1. ЦКУ — Цивільний кодекс України.
2. ГКУ — Господарський кодекс України.
3. СКУ — Сімейний кодекс України.
4. Закон про прибуток— Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283/97-BR
5. Закон про оціночну діяльність — Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.01 р. № 2658-ІИ.
6. Закон про режим іноземного інвестування — Закон України "Про режим іноземного інвестування" від 19.03.96 р. №93/96-ВР.
7. Постанова ВР України № 2471 — постанова Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17.06.92 р. № 2471-XII.
8. Інструкція № 80 — Інструкція про порядок обліку платників податків, затверджена наказом ДПА України від 19.02.98 р. №80.
9. Порядок ведення податкового обліку результатів СД — Порядок ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затверджений наказом ДПА України від 30.01.04 р. № 571.

Євген Рудий