Анализ финансовой отчетности

Організаційно-методичні аспекти внутрішньогосподарського контролю вексельних операцій

Господарська діяльність підприємства неможлива без застосування контролю, тобто без систематичного спостереження і перевірки фактів господарського життя. При формуванні і становленні нових соціально-економічних відносин, які загострили проблеми стабілізації грошового обігу і призвели до відродження такого інструменту обслуговування і прискорення комерційного обороту як вексель, з урахуванням існуючих організаційно-правових форм підприємницької діяльності виникає необхідність створення ефективного внутрішньогосподарського контролю вексельних операцій. В умовах ринкових відносин розрахунки векселями є однією із найпопулярніших форм розрахунків, яка одночасно виступає засобом кредитування. Незавершеність ринкових змін обумовила ряд проблем, які знаходять свій прояв у наявності певних перетворених форм використання традиційних інструментів грошового обігу. Тому питання організації внутрішньогосподарського контролю у зв’язку з відсутністю практичного досвіду є науково не розробленими.
Проблеми організації внутрішньогосподарського контролю вексельних операцій досліджувались в роботах таких дослідників як: Р. Адамс, М. Беніс, С.Л. Береза, О.Ю. Большакова, М.Т. Білуха, Ф.Ф. Бутинець, А.А. Вєтров, Ю.А. Данилевський, Р. Додж, В.П. Кондраков, Р. Монтгомері, В.М. Мурашко, В.Ф. Палій, В.В. Палій, В.І. Петрова, В.П. Суйц, Б.Ф. Усач, А.Д. Шеремет.
Процес здійснення контролю передбачає наявність не лише об’єкта контролю, але і його суб’єкта. За характером відносин (розпорядження, управління) об’єкта контролю з його суб’єктом контроль поділяють на два види: внутрішній і зовнішній. Зовнішній контроль здійснюється суб’єктами контролю, які не входять до складу структурного підрозділу підприємства, діяльність якого контролюється. Внутрішній контроль здійснюється органами внутрішнього контролю (головним бухгалтером підприємства, ревізійною комісією, спостережною радою тощо).
Внутрішній (внутрішньогосподарський) контроль вексельних операцій як важлива функція управління вексельним обігом передбачає дослідження розвитку вексельного обігу підприємства відповідно до чинного законодавства і нормативно-правових документів, що регулюють фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва.
Не дивлячись на зростаючу активність контролю вексельних операцій, його методичні основи і процедури не розроблені повною мірою, а розвиваються лише фрагментарно. Зокрема, не вивчені теоретичні положення і принципи внутрішнього контролю системи вексельного обігу в умовах України, а також недостатньо використовується наявний нагромаджений досвід західних країн в даному питанні Однак, на нашу думку, повне перенесення досвіду західних країн є неправильним, через невідповідності систем вексельного права.
Проаналізувавши погляди дослідників відносно контролю вексельних операцій, можна визначити, що авторами розглядається:
1) методика контролю векселів як одного з видів цінних паперів;
2) окремі спеціальні методи контролю: ревізія вексельних операцій (яку відносять до ревізії операцій на рахунках в банках та інших грошових коштів), інвентаризація векселів;
3) контроль вексельних операцій розглядається як контроль одного з видів розрахунків, що здійснюється за допомогою векселів.
Слід звернути увагу, що в опрацьованих літературних джерелах процес контролю вексельних операцій розглядається несистемно, тобто без врахування усіх аспектів, пов’язаних з обліком вексельних операцій. А контроль вексельних операцій на позабалансових рахунках взагалі не розглядався в працях авторів.
На нашу думку, облік вексельних операцій передбачає:
– облік балансових об’єктів (цінний папір, дебіторська і кредиторська заборгованість);
– облік позабалансових об’єктів.
Метою контролю вексельних операцій є встановлення достовірності та повноти відображення вексельних операцій в обліку та звітності, відповідності цього відображення чинному законодавству і обліковій політиці та вжиття заходів з усунення виявлених порушень. Предмет контролю вексельних операцій – це господарські процеси та операції підприємства, пов’язані з вексельним обігом.
Основними завданнями контролю вексельних операцій є:
1) оцінка порядку прийняття рішень про прийом, видачу, індосування, авалювання, акцептування векселів, проведення інших операцій з ними, ефективності діючої системи управління вексельними операціями та їх фінансової результативності;
2) перевірка законності обігу (підстав випуску, використання, збереження) векселів, дотримання вексельного законодавства при здійсненні з ними операцій і наявності організаційних структур і умов, які достатньо це забезпечують;
3) перевірка своєчасності погашення векселів, відмов по векселях, виявлення сумнівних векселів з точки зору їх оплати, оцінка можливої суми збитків і винуватих в цьому осіб з персоналу підприємства;
4) встановлення правової грамотності працівників підприємства, що оформляють векселі і приймають рішення про проведення вексельних операцій;
5) перевірка організації позовної роботи з відмовними і опротестованими векселями, системи спостереження, пред’явлення до оплати, протесту і утримання заборгованості за векселями;
6) оцінка процентної політики підприємства при здійсненні вексельних операцій, перевірка правильності нарахування відсотків, їх використання;
7) перевірка стану системи внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку вексельних операцій (перевірка правильності і повноти обліку векселів, правильності розмежування на довгострокові і короткострокові, прострочені оплатою, прострочені і передані до суду);
8) виявлення випадків неповного і неправильного бухгалтерського обліку векселів, умов для зловживань, та вживання заходів, що проводяться для усунення причин, що викликають їх виникнення;
9) виявлення інтенсивності проведення вексельних операцій, їх достатності для вирішення питань, які виникають під час розрахунків з покупцями і замовниками.
Особливості контролю вексельних операцій визначаються специфікою об’єкту контролю, подвійною роллю векселя: як цінного паперу і як втілення зобов’язання, та численними нормативно-правовими актами, що регулюють вексельний обіг.
В якості об’єктів господарського контролю виступають явища дійсності, які протистоять суб’єкту або та частина об’єктивної реальності, яка знаходиться у взаємозв’язку з суб’єктом діяльності. Тобто під об’єктами господарського контролю слід розуміти те, на що спрямована увага суб’єкта контролю.
В економічній літературі до сих пір відсутня єдина думка щодо визначення об’єкту внутрішньогосподарського контролю вексельних операцій. Передусім, це пов’язано з недостатнім рівнем розробки питань обліку і контролю вексельних операцій, а також з відсутністю навичок в їх обліку і контролі.
На нашу думку, об’єктом господарського контролю виступає не сам вексель, а вексельні операції, що здійснюються на підприємстві. Тому безпосередніми об’єктами контролю будуть виступати, окрім векселя, й інші об’єкти, що відображаються як на балансових, так і позабалансових рахунках (див. рис. 1).

Рис. 1. Об’єкти контролю вексельних операцій
Рис. 1. Об’єкти контролю вексельних операцій


Методичне забезпечення контролю фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємництва ґрунтується на визначенні метода як загального шляху досягнення поставленої мети. Тлумачення методу, способу і прийому у філософському розумінні показано на рис 2.

Рис. 2. Система методу у філософському розумінні
Рис. 2. Система методу у філософському розумінні


До методів внутрішньогосподарського контролю вексельних операцій належать:
– аналіз господарської діяльності, метою якого є виявлення недоліків діяльності, оцінка невикористаних резервів і прийняття оптимальних управлінських рішень. В ході контролю він представляє собою систематичне дослідження економічних показників, що характеризують різні сторони господарської діяльності підприємств, для виявлення відхилень в цій діяльності і випадків порушень фінансово-господарської дисципліни з метою їх своєчасного попередження.
Використання цього методу пояснюється тим, що:
1. Наявність дебіторської і кредиторської заборгованості по векселях свідчить про порушення фінансової і розрахункової дисципліни і позаплановому перерозподілі коштів. Вона є фактором негативним, тому контролер особливу увагу приділяє вивченню причин її утворення, визначаючи її обґрунтованість, реальність і правильність відображення в обліку.
2. Рішення щодо продаж товарів під вексель (тобто фактична зміна товарної заборгованості на вексельну) приймається звичайно з урахуванням як власного фінансового стану, так і наявних відомостей про покупця.
Тобто, підприємство з метою з’ясування можливості вчасної оплати векселя перевіряє кредито- й платоспроможність особи, що пред’являє вексель. При цьому перевіряється фінансовий стан платника за векселем (основного боржника) та інших відповідальних за ним осіб – авалістів, індосантів тощо. Тому, якщо фінансовий стан основного платника та інших зобов’язаних осіб є незадовільним, приймати такий вексель не рекомендується.
Якщо фінансовий стан платника за векселем цілком задовільний, ймовірність оплати такого векселя дуже висока, тому він звичайно може бути без будь-яких труднощів врахований у банку. При прийнятті векселя слід брати до уваги можливості й умови не лише його врахування в банку, але й використання в розрахунках, продажу тощо; мають враховуватись також інші чинники, кон’юнктура. Покупець повинен враховувати:
1. Кредитоспроможність та репутацію векселедавця, тобто:
а) платоспроможність;
б) сумлінність;
в) поточний стан справ;
г) капітал (передусім ліквідний).
2. Забезпечення векселя та гарантії оплати, репутацію доміцилята.
3. Кредитоспроможність другорядних боржників (індосантів, авалістів).
4. Ліквідність векселів (можливість їх продажу, врахування, використання в розрахунках).
Крім перевірки кредито- та платоспроможності пред’явника пропонується аналізувати фінансовий стан платника, індосантів, які не зняли з себе відповідальність безоборотним застереженням (“без обороту на мене”), і авалістів. Для цього можуть використовуватись усі можливості, в тому числі послуги аудиторських, консалтингових і рейтингових підприємств.
Робота з фінансового аналізу векселедавців повинна проводитись незалежними висококваліфікованими спеціалістами, зокрема аудиторськими фірмами.
3. Для “збереження” грошових оборотних активів (чи за їх відсутності) покупець товарів (робіт, послуг) приймає рішення розраховуватись з постачальниками векселями. При заміщенні грошей векселем змінюється режим оподаткування, а в певних випадках податкові наслідки стають несприйнятними для постачальника або покупця. Тому досить часто для нівелювання несприятливих податкових наслідків, що виникають при переході на вексельну форму розрахунків в господарській діяльності підприємств застосовуються різноманітні вексельні “схеми”.
Кожна побудована “схема” повинна вирішувати конкретну економічну задачу (зменшення податкового навантаження, перерозподіл прибутку, збереження грошових оборотних коштів, розв’язка неплатежів і т.д.). Розкладаючи схеми незалежно від їх складності, на елементарні операції за допомогою аналізу, можна звести складні бухгалтерські проведення такої операції до стандартних;
– Інвентаризація, якій підлягають всі векселі, як ті, що знаходяться в портфелі (векселі одержані), так і ті, що вийняли з нього (на інкасо, в забезпечення, облічені та бланкіровані).
Ще у 1930 р. О.В. Бобковим запропонована методика проведення інвентаризації векселів, але вона застосовується лише для проведення інвентаризації вексельного портфелю (векселів одержаних) і не стосується інвентаризації інших об’єктів (кредиторської заборгованості за векселями виданими, об’єктів на позабалансових рахунках: непередбачених зобов’язань; гарантій та забезпечень наданих; гарантій та забезпечень одержаних; бланків суворого обліку. Вважаємо, що ця методика є дещо обмеженою (частковою) і, на нашу думку, не охоплює всі об’єкти контролю вексельних операцій, тому і потребує удосконалення.
Контролеру необхідно провести повну інвентаризацію наявних на підприємстві векселів в ході проведення інвентаризації векселів або в ході інвентаризації каси. Результати проведення інвентаризації векселів одержаних, що знаходяться в касі підприємства, узагальнюються в акті інвентаризації каси.
Інвентаризація векселів, що здані на зберігання до спеціалізованих організацій (банків, спеціалізованих сховищ цінних паперів та ін.), полягає у звіренні залишків сум, що нараховуються на відповідних рахунках бухгалтерського обліку підприємства-власника, з даними виписок з цих підприємств.
При інвентаризації встановлюються:
– правильність оформлення векселів;
– реальність вартості врахованих на балансі векселів;
– збереження векселів (шляхом співставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку);
– своєчасність і повнота відображення в бухгалтерському обліку одержаних доходів по операціях з векселями.
Контролер безпосередньо перевіряє наявність векселів. По кожній категорії векселів, по всіх векселедавцях пропонуємо складати окремий опис (табл. 1), при їх великій кількості необхідно завчасно складати описи, що суттєво прискорює роботу контролера. По векселях, що знаходяться в банку, до описів необхідно додавати письмові довідки банку.

Таблиця 1 Інвентаризаційний опис векселів
Таблиця 1 Інвентаризаційний опис векселів


Результати проведення інвентаризації розрахунків векселями пропонуємо відображати в описі (табл. 2).

Таблиця 2 Інвентаризаційний опис розрахунків векселями
Таблиця 2 Інвентаризаційний опис розрахунків векселями


– перевірка – це вивчення окремих питань діяльності підприємства, зокрема пов’язаних з вексельними операціями, або дій апарату управління на підставі заяв, сигналів, скарг або відповідно до плану роботи контролюючого суб’єкта.
Метою проведення перевірки є вивчення конкретних питань по вексельних операціях на підставі документів, облікових записів та отримання відповідних пояснень. При проведенні такої перевірки від суб’єктів контролю не вимагається професійних знань вексельного законодавства та вмінь у контрольно-ревізійній діяльності.
Мельник М.В., А.С. Пантелєєв, А.Л. Звездін, Є.М. Романів до методів (прийомів) господарського контролю також відносять експертизу. Ми не можемо з цим погодитись, тому що визначення поняття “експертиза” суперечить поняттю господарського контролю як систематичному спостереженню і перевірці, що проводиться постійно або протягом певного проміжку часу. Експертиза ж – це перевірка діяльності підприємства, що проводиться на вимогу слідчого або судді і яка не є систематичною, оскільки підприємство може існувати, а кримінальна справа може бути не порушена.
Автори пропонують проводити юридичну і фінансову експертизу одержаних векселів. Юридична експертиза векселя – перевірка справжності бланку, правильності заповнення всіх необхідних реквізитів, наявності підписів та печаток, відсутності виправлень та підчищень. Фінансова експертиза векселя – оцінка фінансового стану зобов’язаних за векселем осіб.
На нашу думку, використання такого поняття як експертиза векселів неправильне. У практичній діяльності досить часто плутають експертний висновок і висновки фахівців. Головна відмінність між ними полягає у визначенні доказової сили судочинства.
Щоб висновок експерта мав доказову силу, він має відповідати наступним вимогам:
1. Експертиза має бути призначена за постановою слідчого або ухвалою суду (судді), оформленою відповідним чином.
2. Експерт попереджається про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 ККУ за подання свідомо неправдивого висновку або відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків.
Відповідно до ст. 48 КПКУ адвокат, захисник і особа, яка самостійно захищає свої інтереси, має право отримувати письмові висновки з питань, що потребують спеціальних знань.
При проведенні дослідження на замовлення захисника або особи, яка захищає себе самостійно, результати дослідження не виступають як висновок експерта, а є лише думкою (висновком) фахівця. Тому такий висновок не має доказової сили, оскільки не відповідає наведеним вище вимогам, хоча дослідження здійснює атестований експерт.
Тому вважаємо, що така “юридична експертиза”, яку пропонують здійснювати автори, є одним з прийомів документального контролю – формальною перевіркою. А пропонована “фінансова експертиза” за своєю сутністю є одним з методів господарського контролю – аналізом господарської діяльності, метою якого є виявлення недоліків діяльності, оцінка невикористаних резервів і прийняття оптимальних управлінських рішень.
Методи реалізуються через певні прийоми. Для перевірки документів, що супроводжують здійснення вексельних операцій, використовують такі прийоми перевірки документів (векселів):
– нормативно-правова перевірка полягає у вивченні вексельних операцій з точки зору їх відповідності нормативним актам, інструкціям, стандартам положенням, вексельному законодавству.
Правильність використання вексельної форми розрахунків перевіряється згідно Закону України “Про обіг векселів в Україні”:
1. Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
2. Простий вексель можна видавати при наявності у векселедавця грошового зобов’язання, яке виникло в результаті постачання товарів, виконання робіт, здійснення послуг на суму, не меншу за суму платежу за векселем. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі ж трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасатом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Зауважимо, що п. 4 передбачає також, що умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі.
3. Предметом вексельного зобов’язання можуть виступати тільки гроші. Включення до тексту векселя примітки щодо можливості анулювання вексельного зобов’язання шляхом передачі товару перетворює вексель на сурогат.
4. Необхідно враховувати, що відповідно з вексельним законодавством вексельна сума може записуватись цифрами і прописом. При невідповідності цифрового і письмового позначення суми вексель має силу на ту суму, яка позначену прописом.
– формальна перевірка – перевірка правильності векселя та його оформлення, автентичності підписів, наявності печаток.
Особливої уваги потребує розгляд недійсності векселя, що пов’язана з формальною стороною векселя – з правилами його складання. Про актуальність формальної перевірки векселів свідчить те, що:
1. На практиці досить часто використовуються фальшиві векселі.
В м. Києві підроблені векселі декількох підприємств України загальною вартістю 101,3 мільйона гривень троє зловмисників намагалися збути одній комерційній структурі.
В Луганській області ПП “Афелія” випускало і реалізовувало підроблені векселі ЗАТ “Луганський трубний завод”, якими проводились розрахунки з суб’єктами підприємництва за товарно-матеріальні цінності і за спожитий газ з ДП НАК “Нефтегаз Украины”. За даними центру громадських зв’язків “збиток компанії склав 15,8 млн. грн.”.
2. Зобов’язання є векселем, а отже, підпадає під дію вексельного законодавства лише в тому випадку, якщо він складений з дотриманням установленої цим законом форми. Якщо документ не визнається векселем, то надалі з’ясовуються обставини, які можуть завадити реалізації тих чи інших прав, засвідчених цим документом, або обмежити сферу дії цих прав.
Найголовніше – знати, що векселі були виписані законно. Хоча професійна перевірка коштує дорого, але при великому номіналі векселя вона виправдана та може убезпечити операцію від небажаних наслідків.
Так як для бухгалтера кваліфікація документу (векселя) як вексельного сурогату може мати небажані наслідки, адже нормативні акти, що регулюють облік векселів, не можуть бути застосовані щодо документів, які не визнані векселями (не відповідають його юридичній формі).
Якщо документ (вексель) визнаний вексельним сурогатом, що не є цінним папером, то його використання з точки зору оподаткування обкладається ПДВ. Податкові органи намагатимуться довести, що документи, за якими працювало підприємство, є не векселями, а сурогатами. Навіть якщо через дефект форми не вдається довести факт недосплати податків, головного бухгалтера в будь-якому разі буде покарано за порушення правил ведення обліку.
Всі причини недійсності векселя, пов’язані з формальною стороною документа, можна умовно поділити на дві великі групи, так як аналіз документа, який має вексельну силу, проводиться відповідно до його форми та змісту (див. рис. 3).

Рис. 3. Причини недійсності векселя
Рис. 3. Причини недійсності векселя


Формальна перевірка векселів включає:
1) Перевірку відповідності векселя правилам написання обов’язкових реквізитів. Перевіряючи документ, з метою визнання його векселем контролер повинен виконувати перевірити:
1. Заповнення всіх реквізитів (передусім – наявність реквізитів, що є обов’язковими для векселя згідно зі ст. 1 та ст. 75 УВЗ).
2. Відповідність УВЗ наступних реквізитів:
– слова “вексель”, наявного в тексті документу та вираженого тією мовою, якою написаний документ (див. ст. 1 та ст. 75 УВЗ);
– простої беззастережної обіцянки (пропозиції) сплатити певну грошову суму (там само);
– терміну платежу (ст. 33 УВЗ).
3. Повноту тексту інших обов’язкових реквізитів з метою визначення юридичних наслідків для зобов’язаних осіб.
4. Можливість інших тлумачень реквізитів тексту, що впливали б на юридичні наслідки стосовно зобов’язаних осіб.
5. Текст на наявність термінології, що вимагає спеціальних знань чи спеціального розшифровування та не є загально прийнятною, а також на застосування неукраїнської граматики.
6. Текст документу на наявність написів, безпосередньо заборонених УВЗ.
7. Текст на наявність написів, що змінюють чи спотворюють юридичний зміст обов’язкових реквізитів.
8. Документ на відсутність змін у первісному тексті обов’язкових реквізитів, додаткових реквізитів та поза вексельних записів, маючи на меті з’ясувати, яким чином зміни в первісному тексті могли спричинити невизнання документу за вексель.
9. Текст на наявність написів, що обмежують чи інакше тлумачать права та обов’язки осіб – учасників правостосунків, засвідчених векселем (обмеження і зміна прав та зобов’язань, що суперечать чинному законодавству).
2) Аналіз за змістом і юридична оцінка додаткових реквізитів, позавексельних реквізитів та інших записів, що містяться на вексельному документі. Вексель може містити в собі, окрім обов’язкових реквізитів, додаткові записи, зроблені однією з осіб – учасників правостосунків, засвідчених даним документом та таких, що регулюються вексельним законодавством. Аналіз додаткових, позавексельних та інших записів передбачає перевірку контролером:
1. Правомірності (відповідності нормам вексельного права) включення до тексту документу додаткових реквізитів, позавексельних реквізитів та інших написів, що мають юридичну силу для осіб – учасників вексельних правовідносин.
2. Наявність порушень правил виконання написів та викривлень змісту тих чи інших обов’язкових реквізитів внаслідок появи в тексті документу додаткових та позавексельних реквізитів, інших написів.
3. Наявність викривлення загального змісту документу внаслідок включення в текст додаткових чи поза вексельних реквізитів, інших написів.
4. Наявність у тексті додаткових та позавексельних реквізитів, інших написів, що змінювали б чи обмежували права осіб, що включені у вексельні відносини, засвідчені даним документом (зміни, що суперечать чинному законодавству).
3) Перевірку бланків векселів на оригінальність, перевірку документу на наявність фізичних пошкоджень бланку. Аналіз якості векселя передусім передбачає перевірку наявності дефектів. Серед видимих дефектів виділяється брак цілісності, пошкодження тексту. Під цим дефектом розуміється наявність розривів чи надривів бланку, відсутність його частини або пошкодження тексту (чорнильні плями, замальовування) при зовнішній цілості.
При цьому вексель зберігає чинність якщо:
– збереглися всі обов’язкові й додаткові реквізити, за винятком позавексельних. Втрата елементів захисту (водні позначки, магнітні мітки, кольорові волоконця, вплетені в папір, конфетті, захисні нитки, мікро текст, люмінесцентні малюнки тощо) не позбавляє вексель чинності;
– є підклеєні шматки, що були раніш відірвані й, без сумніву, належать даному документу;
– існують заклеєні надірвані місця;
– наявність плям, які, однак, не заважають розумінню вексельних реквізитів, написів та штампів, важливих для змісту вексельного тексту;
– відсутні частини, що не впливають на зміст вексельних реквізитів.
Вексель, однак, втрачає силу в таких випадках:
– якщо у вексельній мітці вирізано, хоча б, одну букву, якщо вексель розірвано навпіл або надрізано посередині знизу вверх принаймні до половини; якщо він був розірваний (розрізаний) на частини та пізніше склеєний;
– якщо відсутні обов’язкові реквізити;
– якщо відсутня частина будь-якого вексельного реквізиту, яка може вплинути на виконання зобов’язання боржниками;
– якщо вексель залитий фарбою, чорнилом, олією, обпалений, підданий дії хімічних реактивів, що унеможливлює однозначне розуміння змісту вексельних реквізитів;
– якщо наявні навмисні пошкодження вексельних реквізитів (підчищення, замальовування, витравлювання тощо).
До видимих дефектів належать також виправлення в тексті та закреслення. Не рекомендовано внесення будь-яких змін до тексту на лицьовому та зворотному боці векселя, зокрема до закреслень, навіть якщо їх здійснюють особи, які мають на це право, і ці зміни належним чином засвідчені. Винятком є цілком закреслений індосамент; таке виправлення не є дефектом векселя.
4) Перевірку документа на предмет фальсифікації, підробки, підлогу чи неправомірної зміни початкового тексту. Вексель перевіряється на предмет виявлення не лише очевидних, але й прихованих дефектів. До них, зокрема, належить підробка векселя. Це стосується також написів на векселі та змін у його тексті.
Що ж стосується захисту від підробки (в чому часом вбачають серйозну проблему), це питання розв’язується головним чином завдяки солідарній відповідальності за векселем, і насамперед з боку безпосереднього індосанта, перед новим векселедержателем, а також тим, що ця відповідальність не залежить від наявності підробних написів та фіктивних осіб.
5) Перевірку добросовісності (законності) володіння векселем. При перевірці законності володіння векселем відносно держателя, що здійснює його відчуження необхідно враховувати, що придбання векселя не є законним (добросовісним), якщо:
1. Векселедержатель, здобуваючи вексель, свідомо діяв на шкоду боржникові чи іншій особі, зобов’язаній за векселем.
2. Якщо під час придбання векселедержатель був свідомий того, що будь-хто з попередніх держателів векселя свідомо діяв на шкоду боржникові чи іншій зобов’язаній особі.
3. Під час придбання векселедержатель знав про наявність вексельних прав чи претензій третіх осіб.
4. Здобуваючи вексель, векселедержатель припустився грубої недбалості, що завдало шкоди боржнику чи іншій особі, зобов’язаній за векселем.
5. Передача векселя векселедержателю не мала під собою як підстави дійсних матеріальних зобов’язань (безпідставність передачі векселя).
6. Під час придбання векселя векселедержатель внаслідок обставин, що не залежали від нього, не виконав свого юридичного обов’язку, зумовленого угодою, внаслідок якої був переданий вексель або ж у тому випадку, якщо ця угода є недійсною (спірною, анульованою).
6) Перевірку неперервності індосаментного ряду. Індосаментний ряд вважається перерваним, якщо:
1. Найменування індосанта в будь-якому індосаменті не співпадає з назвою індосату в попередньому.
2. Будь-який індосамент не містить підпису індосанта (індосант – фізична особа) чи підпису посадової особи, що вповноважена підписуватись від індосанта; (індосант – юридична особа).
3. В індосаментному ряді міститься хоча б один закреслений індосамент і при цьому наступний за закресленим індосаментом не продовжує попереднього закресленого.
4. В індосаментному ряді міститься хоча б один, відносно якого неможливо зробити однозначного висновку про наявність наказу платити за цим векселем замість індосанта, і зміст передавального напису не вказує однозначно на те, що вона має юридичні наслідки вексельного індосаменту.
5. Якщо векселедавцем обумовлено “не наказу”, а в індосаментому ряді міститься хоча б один, здійснений без дотримання порядку цесії.
6. В індосаментному ряді міститься хоча б один, який має фізичні пошкодження тексту, які не дозволяють однозначно встановити первинний зміст індосаменту, при використанні тільки тексту векселя.
7. Індосаментний ряд містить хоча б один бланковий, який розміщений не на зворотному боці векселя і не на алонжі.
Результатом формальної перевірки векселя має бути рішення (висновок):
– при визнання чи невизнання документу векселем;
– про визнання чи невизнання оригінальності бланку, тексту векселя;
– про наявність фізичних ушкоджень документу, що можуть мати юридичні наслідки.
– Взаємна перевірка проводиться шляхом порівняння різних за характером документів, в яких містяться різні аспекти однієї тієї ж вексельної операції.
Контролеру необхідно проводити порівняльний аналіз інформації, що міститься в актах приймання-передачі векселів, із записами в книзі обліку цінних паперів. Одночасно необхідно звернути увагу на ефективність здійснення вексельних операцій, яка може бути визначена по фінансовому результату від продажу векселів. Наявність значної кількості одержаних векселів третіх осіб на балансі у підприємства в якості оплати за реалізовану продукцію може бути ознакою його неефективної діяльності.
Такі зловживання приховуються шляхом виправлення даних в окремих примірниках документів, складанням нових неправдивих документів, неправильного відображення чи взагалі невідображення в документах та в облікових регістрах операцій, які насправді були здійснені.
При зловживаннях з векселями, з метою покриття нестачі коштів досить часто застосовують кайтинг – виписку незабезпечених, фіктивних векселів під неодержані суми. Термін “фіктивний” (дружній, бронзовий (дутий), зустрічний) вексель має не правовий, а економічний характер і вказує лише на відсутність товарного чи грошового забезпечення. В країнах, де відсутня заборона на видачу векселів без поставки товарів, “фіктивні” векселі не є незаконними. В Україні видача фіктивних векселів є порушенням законодавства (ст. 4 Закону України “Про обіг векселів в Україні”).
Використання “фіктивних” векселів з метою покриття бухгалтерських (але не реальних) збитків є вимушеною дією економічних суб’єктів, спричиненою розбіжністю між номінальною, розрахунковою ціною сурогатів та їх ринковою, споживчою вартістю.
Перевіряючи враховані банківські перекази на кайтинг, необхідно скласти перелік операцій по руху коштів на рахунках у банках (за кілька днів до і кілька днів після дати балансу) і порівняти кожен переказ з обліковими даними. Хоча перевірка банківських переказів звичайно орієнтована на виявлення зловживань, її необхідно проводити також за наявності у клієнта значної кількості банківських переказів, причому незалежно від його системи внутрішньогосподарського контролю. Правильність відображення в обліку банківських переказів забезпечується при співставленні в робочих документах контролера по періодах кожного переказу з банківськими записами і виписками.
Виявлені факти неправильного ведення облікових записів по переказах можуть призвести до невідповідностей між коштами і дебіторською заборгованістю по векселях, що також підвищує можливості кайтингу. Відносна простота такої перевірки змушує багатьох контролерів використовувати її в процесі контролю.
– Зустрічна перевірка – це співставлення двох примірників одного і того ж документу, що знаходяться на різних підприємствах або підрозділах одного підприємства. Проведення зустрічної перевірки дає можливість виявити такі зловживання, за яких двосторонні операції отримують різне відображення у кожної із сторін.
Для підтвердження виникнення заборгованості за векселями пропонуємо складати акт взаємозвірки розрахунків векселями (табл. 3).

“__” _______ 20__ м. ______________
Таблиця 3 Акт взаємозвірки розрахунків векселями
Таблиця 3 Акт взаємозвірки розрахунків векселями


Висновок за результатами взаємозвірки розрахунків.
Акт підписали:
Ревізор ____________________
(підпис)
Головний бухгалтер векселедержателя (ремітента, індосата) ____________________
(підпис)
Головний бухгалтер векселедавця (трасата, акцептанта, індосанта) ___________________
(підпис)

Зважаючи на те, що визначальну роль в методиці обліку вексельних операцій відіграє поділ векселів на видані та одержані розглянемо особливості контролю операцій з векселями виданими та одержаними.
Контроль векселів одержаних. Як пише доц. С.Л. Береза, методику контролю дебіторської заборгованості, як і забезпеченої векселями, в повному обсязі не розглянуто в жодному літературному джерелі. Тому методика контролю дебіторської заборгованості (векселів одержаних), забезпеченої векселями потребує ґрунтовної теоретичної розробки.
Основними завданнями внутрішньогосподарського контролю векселів одержаних є:
– вивчення законності операцій з векселями та реальність їх відображення;
– перевірка правильності документального оформлення операцій з векселями одержаними та відображення цих операцій в обліку і звітності;
– оцінка стану синтетичного та аналітичного обліку векселів одержаних на підприємстві, які перевіряються;
– оцінка якості відображення операцій з векселями одержаними в бухгалтерському обліку, облікових регістрах та звітності;
– перевірка дотримання підприємством податкового законодавства по операціях з векселями одержаними.
При контролі вексельних операцій проводять звіряння залишку заборгованості по одержаних векселях, що обліковується в балансі на початок міжревізійного періоду, із залишком в облікових регістрах і з актами взаємозвірки розрахунків з постачальниками та підрядниками. Таку перевірку потрібно проводити з кожним рахунком і місяцем послідовно, тобто кожен запис аналітичного рахунку кожної суми по розрахунках векселями потрібно звірити з документами, а також із записами в Головній книзі по відповідних кореспондуючих рахунках.
Крім того, необхідно визначити, чи немає навмисних розрахунків з покупцями та замовниками нижче собівартості відвантаженої продукції при розрахунках з використанням векселів.
Розглядаючи кожну суму за векселем, контролер з’ясовує причини утворення заборгованості, встановлює, з чиєї вини вона допущена, давність утворення, чи є реальною вона до одержання (чи наявні акти взаємозвірки розрахунків по векселях), чи не пропущені строки позовної давності, які заходи застосовувались для погашення чи стягнення заборгованості.
В процесі перевірки необхідно ретельно перевірити обґрунтованість списання дебіторської заборгованості по векселях, безнадійної до стягнення. Якщо вона списана через завершення строків позовної давності, необхідно визначити за чиєю виною пропущені ці строки. Контролеру необхідно враховувати те, що строки позовної давності, встановлені Цивільним кодексом України, до векселів ніякого відношення не мають. Для визначення строків позовної давності по векселях необхідно використовувати положення Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі, що введений в дію Женевською конвенцією 1930 року.
Для встановлення моменту закінчення строку позовної давності за вексельною заборгованістю, необхідно спочатку визначити дату настання строку платежу за векселем. Вона, у свою чергу, прямо залежить від строку платежу, зазначеного у самому векселі.
Вексель може бути виданий зі строком платежу:
1) за пред’явленням;
2) у такий-то час від пред’явлення;
3) у такий-то час від складання;
4) на визначений день.
Якщо строк платежу у векселі не зазначено, вважається, що останній підлягає оплаті за пред’явленням.
1. За пред’явленням. Такий вексель підлягає оплаті при його пред’явленні, але воно повинно відбутися не пізніше року з дати складання векселя. Отже, у цьому випадку строк позовної давності мине через чотири роки моменту складання (рік після дати його складання плюс 3 роки). Ст. 34 Уніфікованого закону дає векселедавцю право скоротити або подовжити річний строк платежу за векселем. Зрозуміло, це вплине на момент закінчення строку позовної давності, якщо:
– векселедавцем встановлений строк платежу “за пред’явленням, але не пізніше ніж через 6 місяців з дати складання”, то строк позовної давності мине через шість місяців з дати складання плюс 3 роки;
– строк платежу за векселем більше року, наприклад “за пред’явленням, але не пізніше 9 січня 2003 року”, то строк позовної давності мине після 9 січня 2007 року, тобто через три роки від максимальної дати пред’явлення;
– передбачено, що вексель не може бути пред’явлений до платежу раніше визначеного строку, наприклад “за пред’явленням, але не раніше 1 лютого 2003 року”, то строк позовної давності мине через 1 рік після 1 лютого 2003 року плюс 3 роки, тобто у лютому 2007 року.
2. У такий-то час від пред’явлення. Строк платежу за таким переказним векселем визначають на підставі ст. 35 Уніфікованого закону: або за датою акцепту, або за датою протесту. За відсутності протесту недатований акцепт вважають зробленим в останній день строку, передбаченого для пред’явлення векселя до акцепту (рік з дня видачі векселя). Тому саме від цієї дати слід рахувати строк, зазначений у векселі.
Якщо акцепт не був здійснений, то необхідно вчинити протест у неакцепті. Після цього держатель набуває права регресної вимоги до векселедавця переказного векселя. На підставі ст. 70 Уніфікованого закону до таких вимог застосовують річний строк позовний давності.
Якщо йдеться про простий вексель, то зазначений в ньому строк, починає відлік з дати проставлення на векселі візи (тобто датованої відмітки про перше пред’явлення) або дати вчинення протесту.
3. У такий-то час від складання. Строк позовної давності за таким векселем закінчується так само, як і для векселів зі строком платежу “у такий-то час від пред’явлення”, тільки зазначений у векселі строк відлічують не від дати акцепту (візи), а від дати його складання.
4. На визначений день. Строк позовної давності за такими векселями закінчується через три роки після зазначеної дати платежу.
У такому випадку (так само, як і у двох попередніх) не застосовують положення ст. 38 Уніфікованого закону, що дозволяють держателю векселя зі строком платежу на визначений день або у такий-то час від складання чи пред’явлення надати вексель до платежу в день оплати або в один з наступних робочих днів. Справа в тому, що строки давності відлічують від строку платежу, який потрібно відрізняти від часу, відведеного для пред’явлення векселя до платежу.
Контроль дотримання строку платежу пропонуємо проводити за даними книги (відомості) реєстру векселів (якщо кількість векселів незначна) і по окремих картках чи книгах, в які заноситься кожний одержаний, виданий чи акцептований вексель. За цими даними в кінці місяця стає можливим отримати інформацію про погашені в строк векселі, строк оплати за якими ще не настав, і про прострочені векселі.
Всі виявлені факти простроченої дебіторської заборгованості та порушення розрахункової дисципліни щодо синтетичних рахунків по векселях пропонуємо узагальнювати у спеціальній відомості, що додається до акту за формою (табл. 4)

Таблиця 4 Відомість простроченої дебіторської заборгованості по векселях
Таблиця 4 Відомість простроченої дебіторської заборгованості по векселях


Особливу увагу слід приділити правильності проведення та оформлення процедури протесту векселя, оскільки від цього залежить можливість одержання коштів за векселем. При списанні заборгованості через завершення строків вчинення протестів у неакцепті і неплатежі, необхідно визначити за чиєю виною пропущені ці строки. Контролеру необхідно враховувати те, що строки вчинення протестів у неакцепті і неплатежі встановлені ст. 44 УВЗ і додатково роз’яснені Законом України “Про обіг векселів в Україні” від 05.04.01 р. № 2374-ІІІ:
а) протест у неакцепті повинен бути вчинений у строки, встановлені для пред’явлення до акцепту. У випадку, коли платник забажав повторного пред’явлення йому векселя до акцепту наступного дня після першого пред’явлення (ст. 24 УВЗ), а перше пред’явлення було вчинене в останній день строку, протест може ще бути вчинений наступного дня;
б) протест у неплатежі переказного і простого векселів строком “на певний день” або “у такий-то час від складання” або “від пред’явлення” повинен бути вчинений або в день, коли вексель підлягає оплаті, або в один з двох наступних робочих днів. Якщо вексель має строк платежу за пред’явленням, протест повинен бути вчинений у порядку, зазначеному для вчинення протесту у випадку неакцепту (див. пункт “а”).
Однак відповідно до п.175 Інструкції про вчинення нотаріальних дій для вчинення протесту у неплатежі векселедавець повинен подати вексель нотаріусу наступно¬го дня після закінчення строку платежу за векселем, але не пізніше 12 годин наступного за цим строком дня. Для вчинення протесту в неакцепті вексель повинен бути поданий нотаріусу протягом строків, встановлених для пред’явлення до акцепту, а якщо вексель був пред’явлений до акцепту в останній день строку, то не пізніше 12 години наступного за цим строком дня. Нотаріус вчиняє протест у строки, встановлені ст. 44 УВЗ. Слід пам’ятати, що відповідно до ст. 72 УВЗ всі дії за вексельним обігом, зокрема пред’явлення до акцепту або до платежу, можуть бути вчинені тільки у робочий день. Відповідно, якщо будь-яка з цих дій повинна бути вчинена у неробочий день або останній день строку є неробочим днем, то строк пролонгується до найближчого робочого дня.
Протест векселів у неплатежі вчиняють нотаріуси за місцезнаходженням платника або місцем платежу (якщо вексель підлягає оплаті у третьої особи), а протест векселів у неакцепті та у недатуванні акцепту – за місцезнаходженням платника. Неправильне вчинення протесту або відмова у вчиненні протесту можуть бути оскаржені у районному суді за місцем знаходження нотаріуса протягом 10 днів з дня неправильного вчинення або відмови у вчиненні протест (ст. 286 ЦПК України).
На опротестовані векселі пропонуємо складати опис за наступною формою (табл. 5).

Таблиця 5 Опис опротестованих векселів
Таблиця 5 Опис опротестованих векселів


В цьому описі, в примітках, повинен бути наданий висновок по кожному окремому векселю, про ступінь його надійності і про те, чи є борг сумнівним, із зазначенням можливостей його погашення, або чи потрібно борг враховувати абсолютно безнадійним і за яких причин. Опротестовані векселі передаються до погашення за встановленим порядком.
По векселях одержаних контролером перевіряється правильність підрахунків за дебетом і кредитом облікового регістру по одержаних векселях і виведення залишку на перше число наступного місяця. Підсумки оборотів та виведені залишки з кожного виду рахунків порівнюють з підсумками регістрів аналітичного і синтетичного обліку.
При виявленні у місячних (квартальних) балансах і Головній книзі значних відхилень у розмірах одержаних векселів, контролер повинен мати на увазі, що вони можуть бути результатом свідомого викривлення балансу:
– об’єднання дебіторської заборгованості по векселях з кредиторською;
– перенесення їх на інші рахунки балансу;
– сторнування проведених нарахувань;
– необґрунтованого списання заборгованості по векселях на витрати виробництва тощо.
Контролеру необхідно впевнитись, чи справді відбулося погашення заборгованості, забезпеченої векселями, чи вона знижена штучно. Це встановлюється за даними аналітичного обліку і первинних документів. Також контролеру слід звернути увагу на законність проведених операцій щодо кожної суми заборгованості по векселях, виявити строки і умови виникнення заборгованості, а також винних у цьому осіб.
Перевіряючи розрахунки з використанням векселів необхідно звернути увагу на своєчасність та правильність відображення вексельного відсотку по одержаних векселях. Контролером перевіряється рівень встановлених відсоткових ставок по векселях, організація вексельного обігу: хто приймає рішення про одержання векселя, хто несе відповідальність і приймає рішення про розмір відсотків по одержаних векселях. Вибірково перевіряється правильність розрахунку відсотків, особливо, якщо вони одержуються поверх вексельної суми.
Перевірку одержаних векселів необхідно проводити за допомогою складання опису на всю наявність векселів за наступною формою (табл. 6).

Таблиця 6 Опис наявності векселів
Таблиця 6 Опис наявності векселів


Перевірка векселів, переданих на врахування до банку, проводиться шляхом складання опису за наступною формою (табл. 7)

Таблиця 7 Опис векселів, переданих на врахування до банку
Таблиця 7 Опис векселів, переданих на врахування до банку


Основою для складання цього опису є квитанції або виписки банку в прийманні цих векселів. Для пролонгованих векселів складається особливий опис, із зазначення причин, які призвели до пролонгації.
Упродовж здійснення контролю вивчається склад та будова вексельного портфелю (одержаних векселів) станом на звітну дату. Метою такого вивчення є визначення рівня ризику за вкладеннями в векселі.
При визначенні якості вексельного портфелю необхідно враховувати три категорії:
– рівень диверсифікації вексельних вкладень, тобто рівень концентрації вексельної заборгованості в окремих векселедавців або осіб, зобов’язаних за векселем;
– відносну вагу в вексельному портфелі векселів, що не мають ринкового котирування;
– терміни погашення придбаних векселів.
Якість вексельного портфелю буде тим нижчою, чим нижчий рівень диверсифікації вексельних вкладень, чим більша в ньому доля векселів, що не котируються (однак необхідно зауважити, що векселі не котируються на організованих ринках відповідно до роз’яснення ДКЦПФР № 3 від 18.03.02 р. “Про заборону торгівлі векселями на організаційно оформлених ринках”, затверджене рішенням № 103 (див. п. 2.1)), та чим тривалішим є термін погашення одержаних векселів.
Важливим аспектом контролю вексельних операцій є перевірка їх відображення в регістрах обліку та формах звітності. Найвищий рівень узагальнення облікової інформації у фінансовій звітності дає змогу здійснити загальну оцінку вексельного обігу, визначити його місце в господарській діяльності підприємства, в формуванні його майнового стану та джерел фінансування. Саме це узагальнення інформації за тривалий період дає змогу прогнозувати майбутні грошові потоки, пов’язані з вексельними операціями, та відповідні зміни в фінансовому стані підприємства.
Контроль векселів виданих. Об’єктом контролю будуть розрахунки з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги та за іншими операціями, заборгованість за якими забезпечена виданими і акцептованими векселями.
При перевірці правильності розрахунків з векселями виданими необхідно визначити, якщо на підприємстві практикується проведення розрахунків власними векселями (видача векселів), то контролеру необхідно звернути увагу на те, що аналітичний облік по рахунках 62 “Короткострокові векселі видані” і 51 “Довгострокові векселі видані” повинен забезпечити можливість одержання даних в розрізі постачальників за виданими векселями, строк оплати яких не настав, і векселями з простроченою оплатою.
Для перевірки переказних векселів, які пред’явлені до акцепту платнику, і акцептованих платником векселів, які виписав на нього векселедавець необхідно скласти акт взаємозвірки заборгованості між платником і векселедавцем. Перевіряючи сальдо по аналітичних позиціях рахунків, призначених для обліку виданих і акцептованих векселів (51, 62) дозволяє визначити найбільші вексельні суми, дебетове сальдо по окремих позиціях. Виявлені відхилення підлягають поглибленій перевірці, запрошується підтвердження у держателів таких векселів, встановлюються причини відхилень від середніх характеристик.
Записи по рахунках 51 і 62 співставляються з записами по кореспондуючих рахунках, порівнявши кожен запис. Особливому контролю суцільним порядком підлягають векселі, видані без забезпечення на значні суми (коли вексельна сума набагато перевищує суму забезпечення). Такі факти можуть бути результатом зловживань персоналу. Перевірці підлягає кожен випадок відмови від оплати векселя, наявність протестів по окремих виданих і акцептованих векселях, з’ясовуються причини неплатежів, помилки та інші відхилення від норми.
Контроль відсотків, сплачених по векселях. Оцінюючи процентну політику підприємства контролеру необхідно проаналізувати (попередньо перерахувавши) середні процентні ставки по векселях виданих і акцептованих. У випадку значного відхилення середньої норми по векселях виданих і акцептованих, підлягає аналізу процентна політика підприємства в цілому і конкретні причини розбіжностей.
Визначаються фактори, за рахунок яких підприємство виплачує більше відсотків по векселях ніж одержує. Необхідно проаналізувати організацію вексельного обігу: хто приймає рішення про видачу, акцепт чи індосування векселя, хто несе відповідальність і приймає рішення про розмір відсотків по виданих, індосованих, акцептованих векселях. Вибірково перевіряється правильність розрахунку відсотків встановлених поверх вексельної суми.
Всі виявлені факти простроченої кредиторської заборгованості та порушення розрахункової дисципліни щодо синтетичних рахунків по векселях виданих необхідно узагальнити у спеціальній відомості, що додається до акту за формою (табл. 8).

Таблиця 8 Відомість простроченої кредиторської заборгованості
Таблиця 8 Відомість простроченої кредиторської заборгованості


Контроль вексельних операцій на позабалансових рахунках. Предметом контролю вексельних операцій на позабалансових рахунках є господарські процеси та операції, пов’язані з наявністю, рухом і використанням об’єктів позабалансового обліку, а також відносини, що виникають при цьому всередині підприємства і за його межами.
Про актуальність розгляду даного питання свідчать факти зникнення векселів на підприємствах. Так у 2003 р., одночасно дві великі компанії заявили про зникнення векселів: Укртатнафта заявляє про зникнення 79 простих векселів на 232,5 млн грн, що були складені на дочірнє підприємство Держрезерву України “НВО “Либідь”, “Нафтогаз України” “загубив” два векселі вартістю 206,5 млн. грн, видані на компанію “Шебелінгазпром” (дочірнє підприємство “Укргазпрому”).
До завдань внутрішнього контролю вексельних операцій на позабалансових рахунках відносимо:
– перевірку стану збереження бланків векселів в касі, дотримання правил їх обліку і витрачання;
– перевірку позабалансового обліку умовних прав і зобов’язань по векселях, повноту відображення в обліку виданих авалів;
– оцінку впливу загальної суми авалів та інших забезпечень векселів на фінансовий стан підприємства.
При проведенні перевірки вексельних операцій на позабалансових рахунках, формуються об’єкти контролю (рис. 4).

Рис. 4. Об’єкти контролю операцій на позабалансових рахунках
Рис. 4. Об’єкти контролю операцій на позабалансових рахунках


Джерелами інформації для контролю вексельних операцій на позабалансових рахунках є:
1. Наказ про облікову політику.
2. Первинні документи об’єктів позабалансового обліку (табл. 9, 10).
3. Облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій на позабалансових рахунках (табл. 11).
4. Акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю.
5. Примітки до фінансової звітності.
Для забезпечення первинного обліку на позабалансових рахунках передбачені наступні первинні документи (табл. 9).

Таблиця 9 Документування операцій, пов’язаних з рухом векселів, що обліковуються на позабалансових рахунках
Таблиця 9 Документування операцій, пов’язаних з рухом векселів, що обліковуються на позабалансових рахунках


Контролер перевіряє первинні документи, на підставі яких здійснюються записи по відповідних рахунках (табл. 10).

Таблиця 10 Документування операцій на позабалансових рахунках
Таблиця 10 Документування операцій на позабалансових рахунках


Дані з рахунків позабалансового обліку відображаються в облікових регістрах та фінансовій звітності (див. табл. 11).

Таблиця 11 Розкриття інформації про об’єкти позабалансового обліку
Таблиця 11 Розкриття інформації про об’єкти позабалансового обліку


Контроль вексельних операцій на позабалансових рахунках слід розпочинати з інвентаризації об’єктів позабалансового обліку. Це дає можливість виявити недостачі або лишки та правопорушення, якщо такі мають місце на підприємстві.
Інвентаризація бланків суворого обліку (бланків векселів). Для визначення стану обліку бланків, та їх зберігання, необхідно проводити інвентаризацію векселів, як бланків суворого обліку. При інвентаризації члени комісії уважно переглядають подані для перевірки бланки векселів. Перераховується їх фактична кількість, підраховується сума за номінальною вартістю, встановлюється оригінальність та правильність оформлення. З’ясовується, чи здійснюється на підприємстві оперативний контроль за рухом бланків векселів, чи ведуться журнали реєстрації їх надходження-вибуття, правильність і своєчасність оформлення актів на списання бланків.
Перевірка наявності та порядку використання бланків векселів. Необхідно перевірити, чи вся кількість бланків векселів прийнята на позабалансовий облік; ознайомитись зі станом позабалансового обліку в журналі по даному рахунку, а також обліку бланків векселів у працівників, відповідальних за їх збереження.
При цьому контролер повинен перевірити:
– чи дотримуються на підприємстві умови контролю за збереженням та використанням бланків;
– чи відповідає кількість примірників, витрачених для оформлення однієї відповідної операції, кількості примірників згідно з діючими вимогами;
– чи здійснюється відпуск бланків векселів лише тим особам, які мають на це право.
Перевірка правильності ведення обліку гарантій та забезпечень підприємства. Контролер повинен перевірити наявність на підприємстві Книги записів застав, її відповідність встановленим нормам; визначити, чи вказані в книзі номери і вексельні суми заставлених векселів; строк виконання зобов’язання; перевірити вартість забезпечення, вказану в документах про гарантії та забезпечення; визначити, чи перенесено заборгованість, внаслідок її погашення на баланс. У деяких випадках бувають паралельні записи на балансових рахунках і в позабалансовому обліку, тому контролер обов’язково повинен зіставити записи в регістрах бухгалтерського і позабалансового обліку. Таким чином, виявлені контролером порушення заносяться до його робочих документів, а пізніше знаходять відображення у відповідних узагальнюючих документах.