Анализ финансовой отчетности

Контроль формування складу лізингових платежів та стану розрахунків

У сучасних умовах господарювання, а саме здійснення лізингової діяльності, принциповою особливістю є необхідність здійснення не лише контролю за діяльністю підприємства загалом, а й контролю внутрішньогосподарського. Завдяки внутрішньогосподарському контролю з’являється можливість комплексно впливати на такі складові лізингової діяльності: планування, нормування, облік та аналіз використання засобів підприємства, а також обґрунтоване стимулювання їх економії. На підставі отриманої інформації за результатами внутрішньогосподарського контролю з’являється система внутрішньогосподарського управління як головна ланка в діяльності кожного підприємства. Отже, внутрішньогосподарський контроль для підприємств лізингодавця та лізингоодержувача виступає комплексним методом внутрішньогосподарського управління будь-яким лізинговим процесом. Ведення внутрішньогосподарського контролю лізингової діяльності є однією з головних умов, завдяки яким стає можливим прийняття ефективних управлінських рішень щодо раціонального формування договірних умов лізингових угод. Тривалий час у наукових дослідженнях із питань внутрішньогосподарського контролю дуже багато зусиль витрачалося на розробку методики здійснення наступного контролю. Це призвело до того, що наступний контроль констатував тільки факти, що відбулися, без їх поглибленого аналізу. В економічній літературі багато авторів віддають перевагу наступному контролю у зв’язку з тим, що він найбільш документально обґрунтований. На наш погляд, внутрішньогосподарський контроль стану розрахунків між лізингодавцем та лізингоодержувачем має бути націлений на попередження наявних та майбутніх відхилень від заданих критеріїв. Цю вимогу можна забезпечити тільки в процесі попереднього й поточного внутрішньогосподарського контролю. Такий контроль має здійснюватися усіма службами управління й бухгалтерією підприємства.
Для підвищення ефективності внутрішньогосподарського контролю варто здійснювати його з деяким забіганням наперед. Попередній контроль – це взаємодіюча система, в якій одні змінні знаходяться у взаємодії одна з одною, а інші позитивно або негативно впливають на показники взаємодії. Попередній внутрішньогосподарський контроль здійснюється керівниками та фахівцями підприємств на стадії зародження проекту лізингової угоди. Він проводиться шляхом завчасного детального й ретельного аналізу лізингових операцій, що будуть виконуватися.
Так, на наш погляд, попередній контроль стану розрахунків за лізинговими операціями має включати:
1) визначення раціональної структури лізингових платежів, враховуючи вплив окремих складових на їх загальну величину;
2) обґрунтування методики розрахунку й побудови графіків сплати лізингових платежів.
Одним з основних моментів при дослідженні схем лізингу є розмір сумарного лізингового платежу. Ця величина, важлива як для лізингоодержувача, так і для лізингодавця. У загальному вигляді сумарний лізинговий платіж можна представити як суму наступних трьох основних компонентів.
Сумарні виплати кредитору (постачальнику), які у випадку придбання обладнання за рахунок запозичених коштів повністю представляють суму кредиту й відсотків за використання кредиту. при цьому обсяг кредиту визначається вартістю придбаних основних засобів, а сума відсотків залежить від строку кредитування, графіку погашення основного боргу та процентної ставки. Значення даних не виступають фіксованими величинами, можуть змінюватися в достатньо широких межах і визначаються в процесі переговорів лізингодавця, лізингоодержувача та кредитора.
Маржа лізингової компанії, величина якої визначається домовленістю між лізингодавцем та лізингоодержувачем.
Обов’язкові виплати у бюджет для лізингової компанії, які, з однієї сторони, залежать від сумарного лізингового платежу, вартості основних засобів, що передаються у лізинг, строку лізингу, а з іншої – визначаються ставками відповідних податків [1, С. 17].
З вищесказаного слідує, що розмір сумарного лізингового платежу визначається вартістю переданих у лізинг основних засобів, вартістю кредитних ресурсів, діючими ставками податків, строком лізингу та розміром маржі лізингової компанії. У загальному вигляді схему основних складових лізингового платежу та факторів, що впливають на його величину, можна представити за допомогою схеми (рис. 1) [2, с. 13].
Основною складовою лізингового платежу виступають амортизаційні відрахування, оскільки у загальній сумі вони займають левову частку. Тому, на наш погляд, вибір методу амортизації щодо розрахунку сумарної величини лізингового платежу та обґрунтування доцільності його застосування є важливою задачею попереднього контролю. На наш погляд, при виборі методу нарахування амортизації предмета лізингу лізингодавцю слід особливу увагу звернути на визначення строку корисного використання. Правила амортизації предмета лізингу у лізингодавця повинні бути особливими і по строках мають дорівнювати кругообігу оборотного капіталу, що обслуговує один цикл виробництва лізингової послуги.

Рис. 1.  Основні фактори та складові лізингових платежів
Рис. 1. Основні фактори та складові лізингових платежів


Тому, строк амортизації предмета лізингу має визначатися декількома факторами:
1. Довжиною циклу життя предмета лізингу на ринку ;
2. Швидкістю падіння залишкової вартості предмету лізингу на ринку;
3. Строком кредитування банками лізингових послуг [3, с. 20].
Перші два фактори обумовлені постійною орієнтацією лізингової компанії на ринок збуту предметів лізингу під час проведення лізингової угоди, не зважаючи на те, що лізингове майно знаходяться у лізингоодержувача. Адже, передача предмета лізингу у тимчасове користування лізингоодержувачу не означає закінчення процесу реалізації лізингової послуги, це всього лише її початок. Лізингова угода носить нестабільний характер і в будь–який момент може перерватися. Особливо це характерно для України сьогодні, коли платоспроможність лізингоодержувача може змінюватися дуже різко, і клієнт, який має процвітаючий бізнес, може за короткий строк опинитися у розряді збанкрутілих. Лізингодавець має бути готовий до припинення лізингової угоди. У цьому випадку він повинен буде виставити предмет лізингу, що був у вжитку, на ринок і передати його іншому лізингоодержувачу або продати. При цьому певний предмет лізингу повинен користуватися попитом і його ринкова ціна повинна окупити як залишкову вартість предмету лізингу, що визначається встановленим методом амортизації, так і витрати на пошук нового лізингоодержувача або покупця. Постійна орієнтація лізингових послуг на ринок предметів лізингу спонукає лізингову компанію враховувати вплив перших двох факторів на строк корисного використання предмета лізингу при визначенні строку лізингової угоди.
1. Довжина циклу життя предмета лізингу на ринку.
Певний вид продукції користується попитом на ринку протягом „циклу життя виробу”. В умовах НТП прискорюється „цикл життя виробу” і довжина його визначається від одного винаходу до іншого. Наприклад, певний вид комп’ютерної техніки користується попитом лише до виходу в життя нових його різновидів. Цей строк зараз становить 1,5-2 роки. Вантажний автотранспорт технічно оновлюється кожні 3-5 років. Парк обладнання пропонує нові технічні рішення приблизно раз на 4-5 років.
Лізингові угоди як інвестиційний механізм орієнтуються ринком на мінімізацію ризиків, що можливо лише при вкладенні капіталу у прогресивне, нове обладнання. Після завершення строку життя на ринку морально застарілий предмет лізингу не зможе знайти свого споживача, хоча попит на такий вид предмету лізингу буде здійснюватися за низькою ціною. Проте низька ціна не зможе забезпечити окупність підвищених затрат лізингодавця на пошук клієнта.
Унаслідок вищесказаного, вважаємо, що строк амортизації предмета лізингу повинен визначатися на рівні строку морального зносу певного виду засобів.
2. Швидкість падіння залишкової вартості предмета лізингу на ринку.
Прийняті методи нарахування амортизації предмету лізингу визначають величину залишкової вартості на певний момент здійснення лізингової угоди. Необхідно, щоб залишкова вартість завжди була нижчою, ніж ціна на ринку. У протилежному випадку лізингодавець буде нести значні ризики щодо повернення вкладеного капіталу. Правила амортизації доцільно будувати таким чином, щоб залишкова вартість предмета лізингу була не вище ринкової ціни, враховуючи затрати на його реалізації у будь-який момент проведення угоди.
3. Строк кредитування банками лізингових послуг..
У високорозвинених країнах, де професійне ведення лізингової діяльності нараховує декілька десятиліть, у лізингових компаній запозичені кошти складають у середньому не нижче 70% оборотного капіталу. У країнах, де лізинг знаходиться на початковій стадії розвитку і лізингові компанії ще не накопичили значні власні ресурси, запозичені кошти складають 90% і більше відсотків запозиченого капіталу [3, с. 22].
Тому, строк кредитування виступає одним з основних факторів, який визначає строк амортизації предмета лізингу. У свою чергу, строк кредитування банків залежить від таких макроекономічних факторів:
- рівня розвитку й стабільності економіки країни;
- розміру накопиченого банківського капіталу;
- рівня інфляції та девальвації у країні.
Чим стабільніша економіка в країні, тим більший строк кредитування.
Для нормального ведення лізингових процесів необхідні умови, при яких строк амортизації предметів лізингу, повинен бути не вищим строку кредитування. У протилежному випадку лізингова компанія буде зобов’язана одержати основну суму лізингового платежу в строк, що дорівнює строку кредитування.
Дослідивши вище перераховані фактори, які впливають на встановлення строку амортизації, визначивши ліквідаційну вартість певного предмета лізингу, фахівці підприємства-лізингодавця обирають певний метод амортизації.
Таким чином, попередній контроль доцільності вибору того чи іншого методу амортизації предмета лізингу для розрахунку загальної суми лізингових платежів має включати в себе аналіз ринку лізингових послуг, вивчення попиту й пропозиції на певний вид основних засобів, дослідження ринку кредитних ресурсів. До того ж, лізингодавцем має бути здійснений контроль щодо правильності й точності проведених розрахунків при визначенні загальної суми нарахованих амортизаційних відрахувань.
Внутрішньогосподарський контроль складу лізингових платежів має бути направлений на виявлення недоцільних витрат лізингоодержувача при їх нарахуванні й сплаті. Тому, якщо лізингодавець зацікавлений в одержанні максимальної плати за лізинг, то лізингоодержувач має жорстко контролювати вартість лізингових послуг, щоб не понести додаткових витрат.
На наш погляд, на стадії вибору лізингодавця лізингоодержувач має провести аналіз усіх фінансових умов здійснення лізингового процесу. При чому, цей процес повинен бути підконтрольним, оскільки спеціалісти, що займаються вибором тієї чи іншої лізингової компанії, можуть бути підкуплені стороною- контрагентом.
Насамперед лізингоодержувач повинен проаналізувати діяльність лізингових компаній, які надають у лізинг ті основні засоби, що його цікавлять. Розмір авансу буде виступати першим критерієм при виборі лізингодавця. На даний час в Україні лізинговими компаніями встановлено авансовий внесок на рівні 25-30% від вартості предмета лізингу, що з однієї сторони підстраховує лізингодавця і зменшує загальну суму сумарних лізингових платежів, а, з іншого – збільшує фінансове навантаження на лізингоодержувача при укладанні угоди.
У складі лізингового платежу вартість предмету лізингу повинна бути на рівні ринкових цін, при цьому лізингоодержувач має чітко знати чи збільшує лізингодавець вартість лізингового майна на торгову націнку. Оскільки торгову націнку на лізингове майно встановлюють не всі лізингові компанії, то і вартість їх послуг буде нижчою там, де не має торгової націнки.
Витрати за відсотками на кредитні ресурси залежать від трьох факторів: вартості предмета лізингу, інтенсивності погашення боргу (тобто від строку лізингового договору) та від величини річного відсотка. Разом із тим, витрати по відсотках можуть бути зменшені за домовленістю сторін, особливо в тих ситуаціях, коли ринкова кон’юнктура обіцяє швидке падіння ринкової процентної ставки або коли про це повідомляє державна влада. Тому, лізингоодержувач повинен проконтролювати, чи не завищена у лізингодавця ставка відсотків по кредитних ресурсах (хоча сам лізингодавець зацікавлений у меншій платі за кредит, оскільки це його витрати).
Під впливом конкуренції лізингодавці вимушені ділитися частиною свого прибутку з лізингоодержувачами, підвищуючи свою конкурентоспроможність за рахунок зниження орендних ставок. У кінцевому рахунку орендні ставки залежать від попиту й пропозиції. Тому, лізингоодержувач при попередньому контролі складу лізингового платежу повинен бути зацікавлений у нижчій ставці винагороди лізингодавця, тобто його маржі.
Страхування має місце тоді, коли для здійснення лізингової угоди не підходять альтернативні форми зниження фінансових ризиків. Страхові відрахування можуть входити до складу лізингових платежів або здійснюватися напряму за домовленістю зі страховою компанією. Страхова сума визначається страховим договором, тому методика її розрахунку індивідуальна для кожного випадку. Як правило, вони входять до складу декількох перших платежів рівними частинами. Величина платежів по страховому договору не перевищує декількох відсотків вартості предмета лізингу, тому вони суттєво не впливають на кінцеву вартість лізингових послуг. Проте, лізингоодержувач при контролі складу платежів має визначитися, які витрати по страхуванню йому більш прийнятні: ті, що здійснює лізингодавець, а відшкодовує лізингоодержувач у складі лізингових платежів; чи ті, що лізингоодержувач сплачує напряму страховій компанії.
Щодо вартості додаткових послуг, то у тих випадках, коли на момент укладання угоди сторони не можуть визначити перелік і обсяг послуг, які можуть знадобитися лізингоодержувачу, вони можуть домовитися про формулу визначення ціни. Наприклад, фактична собівартість таких послуг встановлюється у вигляді надбавки до ціни в межах 10-15% вартості предмета лізингу [4, с. 22]. На цьому етапі, контроль зі сторони лізингоодержувача повинен ґрунтуватися на проведені аналізі альтернативних шляхів одержання додаткових послуг. Тобто необхідно зіставити обсяг послуг лізингодавця і його ціни на ці послуги з обсягом і ціною послуг інших контрагентів, які можуть їх надати. Лізингоодержувач повинен обрати той варіант, коли обсяг, якість і ціна наданих додаткових послуг щодо предмета лізингу будуть мати оптимальне співвідношення.
У той же час, для економіки лізингоодержувача принципового значення набуває аналіз доцільності застосування того чи іншого графіку сплати лізингових платежів. Графік лізингових платежів повинен максимально узгоджуватися з особливостями господарського процесу кожного лізинго-одержувача, а особливо у тих випадках, коли у його виробництві присутнє таке явище як сезонність (наприклад, сільськогосподарські підприємства), що обумовлює нерівномірність надходження фінансових ресурсів.
Теорія й практика лізингових відносин виробила декілька підходів до побудови графіків лізингових платежів у складі двох основних обов’язкових компонентів: виплати основного боргу і винагороди лізингодавцю (лізингової маржі). Зокрема, лізингові платежі можуть визначатися рівновеликими величинами (за дигресивною шкалою), із спадною величиною (за регресивною шкалою) та із зростаючою величиною (за прогресивною шкалою) [5, с.134-159]. Рівновеликі щорічні лізингові платежі з виплатою в кінці періоду можна визначити за формулою:

R = (K-A)*a, (1)

де R – щорічний лізинговий платіж, K – вартість предмету лізингу, А – авансовий платіж, а – коефіцієнт розстрочки платежів (за умови їх виплати в кінці періоду), який визначає частину вартості предмета лізингу, що виплачується щоразу. Цей коефіцієнт розраховується за формулою:
де і – лізингова маржа, %; n – строк лізингової угоди
де і – лізингова маржа, %; n – строк лізингової угоди
(2)

За умови, що лізингові платежі здійснюються на початку періоду, формула (1) набуває наступного вигляду:
(3)
(3)


Сума основного боргу в складі лізингових платежів, що здійснюється в кінці періоду, розраховується за формулою:
(4)
(4)


де dt – сума погашення основного боргу в періоді t = 1,.......,n; Dt-1 – залишок боргу на кінець періоду t-1, D0 = K.
У першому періоді d1 = R – Ki. Залишок заборгованості визначається за формулою:
Dt = Dt-1 – dt. (5)
Сума, яка направляється на погашення основного боргу в складі лізингових платежів для їх сплати на початку періоду, визначається так:
d1 = R; d2 = R – K2 • i,……..dt = R – Dt-1 •i, (6)
Розрахунок величини лізингових платежів за прогресивною чи регресивною шкалою здійснюється за допомогою наступної формули:
R1 = R1•(1+k)t ; t = 1,………n, (7)
де k – темп приросту, який може бути додатний (із знаком плюс), або від’ємний (із знаком мінус). Величина першого платежу за умови повної виплати основного боргу визначається як
R1 = K•b,
де b – коефіцієнт розстрочки для встановленого порядку погашення боргу. Коефіцієнт розстрочки визначається за формулою:

(8)
(8)


Суми виплат основного боргу визначаються послідовно за допомогою формул (4) та (5).
З метою пошуку оптимального варіанта за викладеною методикою доцільно побудувати графіки сплати лізингових платежів і порівняти результати.
Для прикладу використаємо дані конкретної лізингової угоди. ТОВ „Перша Західно-Українська компанія” передала у фінансовий лізинг обладнання для овочеконсервного цеху. Умови лізингового договору наступні: вартість предмету лізингу (K) – 106 000 грн., авансовий платіж (A) – 20% (21200 грн.), вартість, що має бути відшкодовано протягом строку лізингу (K – A) – 84 800 грн., строк лізингу (n) – 5 років, лізингова маржа (і) – 5,5% річних, повна виплата вартості предмету лізингу, темп зміни лізингових платежів у часі при застосуванні прогресивної чи регресивної шкали – 15%.
На основі викладених даних, нами побудовано графіки сплати лізингових платежів за дигресивною, прогресивною та регресивною шкалами (табл. 1).

Таблиця 1 Розрахунок величини щорічних лізингових платежів із виплатою на кінець року
Таблиця 1 Розрахунок величини щорічних лізингових платежів із виплатою на кінець року


Як видно із даних табл. 1, залежно від обраного методу визначення величини щорічних лізингових платежів, їх загальна сума за весь період здійснення лізингової угоди помітно відрізняється. Це викликано різною величиною нарахованої лізингової маржі за однієї і тієї ж процентної ставки, що наглядно демонструє діаграма на рис. 2

Рис. 2 Діаграма розміру  лізингових платежів за різними методиками розрахунку
Рис. 2 Діаграма розміру лізингових платежів за різними методиками розрахунку


При чому незалежно від методу нарахування лізингових платежів сума лізингової маржі з року в рік зменшується, унаслідок зменшення непогашеної частини основного боргу, хоча їх величина по роках сплати суттєво відрізняється.
На перший погляд здається, що при здійсненні контролю щодо методики розрахунку графіку лізингових платежів для лізингоодержувача най-прийнятнішим варіантом буде варіант „в”, за якого сума лізингових платежів, що має бути ним виплачена лізингодавцю, найменша (12 809 грн. порівняно з 14 491 грн. та 15 980 грн., відповідно, за варіантами „а” і „б”). Проте, якщо провести подальший аналіз щодо можливості альтернативного використання грошових потоків, то цей висновок можна піддати сумніву.
Якщо припустити, що аграрне підприємство має переробний (овочеконсервний) цех, виробничі потужності якого використовуються не повністю. Рентабельність виробництва продукції цеху становить 20%. Підприємство може збільшити загальну прибутковість підприємства, якщо використає кошти, які потрібно було б направити на сплату лізингових платежів за прогресивною шкалою, для забезпечення повнішого використання виробничих потужностей переробного цеху .
Для вибору найприйнятнішого для лізингоодержувача способу визначення лізингових платежів порівняємо варіанти „б” і „в” (із табл. 1). При використанні варіанту „в” підприємство може заощадити 3 135 грн. Порівняно з варіантом „б”. Проте, використовуючи регресивну шкалу, у перші два роки лізингоодержувач має сплачувати значно більші суми лізингових платежів порівняно з використанням прогресивної шкали. Для того щоб дати відповідь, який же варіант визначення лізингових платежів є більш прийнятним для лізингоодержувача, проведемо відповідні розрахунки за умови альтернативного використання грошових потоків (табл. 2).
Дані табл. 2 свідчать, що використавши методику прогресивної шкали і сплативши більшу суму лізингової маржі – 3171 грн. (стовпчик 7), лізингоодержувач може не лише компенсувати ці витрати, але й отримати прибуток (стовпчик 9) за рахунок оптимального використання коштів, які передбачаються річним планом підприємства для щорічного погашення лізингових платежів.

Таблиця 2 Оптимізація грошових потоків при різних методиках нарахування лізингових платежів
Таблиця 2 Оптимізація грошових потоків при різних методиках нарахування лізингових платежів


Протягом першого року при використанні способів розрахунку лізингових платежів як за прогресивною, так і за регресивною шкалою, підприємство має сплатити однакову суму винагороди лізингодавцю. Однак, застосувавши регресивний метод, підприємство повинно виплатити за перший рік на 11 372 грн. більше лізингових платежів, ніж за умови використання прогресивної шкали. Якщо цю суму направити у звітному році на повніше використання потужностей переробного цеху, то в кінці року підприємство-лізингоодержувач отримає 13 646 грн. доходу, в тому числі прибутку – 2 729 грн., що відповідає 20-процентному рівню рентабельності. Протягом другого року господарство може використати ще 5 183 грн., хоча при цьому воно втрачає на сплаті винагороди 625 грн. З урахуванням зазначеної суми лізингоодержувач може направити в переробний цех 18 829 грн. (13 646 +5 183) і отримати 22 595 грн. грошового доходу, у тому числі 4 519 грн. прибутку за 20-відсоткового рівня рентабельності.
Протягом третього року лізингоодержувач, використовуючи прогресивну шкалу, повинен сплатити вже більшу суму щорічних лізингових платежів (на 752 грн.) порівняно з регресивною шкалою. Проте, оскільки переробне виробництво в запропонованому прикладі є своєрідним депозитно-інвестиційним фондом, у якому нагромаджуються грошові ресурси, то тепер є можливість узяти їх для покриття їх від’ємного значення у балансі лізингових платежів. Тобто, якщо з нагромаджених коштів використати 752 грн. для урівноваження виплати лізингового платежу, то тоді у переробному виробництві залишиться для подальшого інвестування 21 843 грн. (22 595 – 752), і за 20-процентного рівня рентабельності лізингоодержувач може отримати додатково 5 242 грн. прибутку.
У четвертому й п’ятому роках лізингоодержувач для урівноваження щорічних лізингових платежів має відтягувати з переробного виробництва значні суми коштів (відповідно, 6 570 і 12 404 грн.), проте частина їх залишається, що дає змогу господарству отримувати додатковий прибуток – відповідно 4 714 та 2 680 грн. (розрахунок було проведено аналогічно розрахунку валового доходу й прибутку у другому році здійснення лізингової угоди).
Проведене дослідження й аналіз дає підстави стверджувати, що використання прогресивної шкали нарахування лізингових платежів є економічно привабливішим для лізингоодержувача порівняно з регресивним методом. У нашому прикладі підприємство не лише відшкодувало втрати від збільшення сумарного лізингового платежу, а й отримало додатковий прибуток від альтернативного використання грошових потоків у розмірі 19 885 грн.
Слід зазначити також, що відсутність у лізингоодержувача можливостей внутрішнього альтернативного фінансування не повинно обмежувати його вибір щодо оптимального способу сплати лізингових платежів. Навіть не маючи можливостей розширювати власну господарську діяльність, аграрне підприємство-лізингоодержувач може розмістити вільні кошти на депозитний рахунок і отримати прибуток від проведення фінансових операцій. Фінансовий результат такої операції можна визначити за методикою, яка застосовувалася при визначенні внутрішнього інвестиційного доходу.
Проте зауважимо, що в обох випадках на такий крок підприємству доцільно йти у тому разі, коли воно має вільні кошти для альтернативного варіанта їх інвестування. В іншому разі лізингоодержувачу доцільно використовувати регресивний або дигресивний метод визначення лізингових платежів.
Наступний контроль стану розрахунків по лізингових платежах у лізингоодержувача має включати перевірку: правильності й точності розрахунків при складанні графіку лізингових платежів відповідно до обраної методики; розмежування заборгованості по лізингу на довгострокову й поточну, та відображення її на рахунках бухгалтерського обліку; своєчасності та повноти сплати лізингових платежів відповідно до графіку.
У лізингодавця внутрішньогосподарський контроль розрахунків із лізингоодержувачами повинен обов’язково мати наступні складові:
1. Аналітичне обґрунтування доцільності застосування того чи іншого методу амортизації при обчисленні лізингових платежів для певного виду предметів лізингу;
2. Аналітичне дослідження побудови графіку сплати лізингових платежів по кожній конкретній лізинговій угоді;
3. Перевірка правильності проведених розрахунків щодо визначення загальної величини лізингових платежів;
4. Контроль своєчасності та повноти сплати лізингових платежів лізингоодержувачами;
5. Проведення роз’яснювальних робіт із неплатниками по зобов’язаннях;
6. Своєчасність представлення отриманих результатів управлінському персоналу для попередження прорахунків у роботі з лізингоодержувачами щодо недопущення виникнення простроченої дебіторської заборгованості.
Таким чином, внутрішньогосподарський контроль розрахунків по лізингових операціях як для лізингодавця, так і для лізингоодержувача, повинен стати тією складовою управлінського процесу, яка має забезпечувати стабільні фінансові відносини між учасниками лізингової угоди та попередження дострокового розірвання лізингового договору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Фрейдлин И., Маклашкин С. Исследование влияния отдельных составляющих лизингового платежа на его величину // Лизинг-ревю. – 2001. – №3. – С.17 – 19.
2. Левкович А.О. Определение рациональной структуры лизинговых платежей / /Лизинг-ревю. – 2002. – № 6. – С. 9 – 14.
3. Кирокоров А.., Киркорова Н. Особенности кругооборота лизингового капитала // Лизинг-ревю. – 2001. – №6. – С.19 – 23.
4. Аушев М. Некоторые вопросы повышения эффективности лизинговой деятельности в России // Лизинг-ревю. – 2001. – №3. – С.20 –24.
5. Прилуцкий Л. Помощь в расчете лизинговых платежей // Лизинг-курьер. – 1999. – №6(6). – С. 4 – 9.