Анализ финансовой отчетности

Документальне оформлення лізингових процесів

Бухгалтерський облік будь-яких господарських процесів і явищ починається з документування окремих складових: певних господарських операцій. Оформлений належним чином первинний документ у бухгалтерському обліку є основною й обов’язковою умовою для подальшого відображення різноманітних фактів та підставою для формування оборотів на рахунках бухгалтерського обліку. Правильно визначений вид того чи іншого документа, його юридичне обґрунтування, повнота реквізитів, що мають повністю відображати зміст і специфіку господарського процесу чи явища, – виступають запорукою якісних, чітких, повних, своєчасних записів на рахунках бухгалтерського обліку. Тому, вивчення специфічних особливостей документального оформлення лізингових операцій на всіх етапах здійснення лізингового процесу виступає першочерговим завданням на даному етапі дисертаційного дослідження. Від оптимального складу й дієвості первинних документів та налагодженого графіку документообігу залежить не лише якість бухгалтерського обліку, а й ефективність прийняття тих чи інших управлінських рішень. Тому, на нашу думку, дане дослідження повинно бути присвячене не тільки удосконаленню первинної документації, що відображає конкретну лізингову операцію, але й визначенню основних суттєвих моментів документування лізингових відносин на всіх етапах здійснення лізингової угоди. Оскільки Законом України “Про фінансовий лізинг” у нашій країні регламентується лише фінансовий лізинг, то маємо на меті розглянути документування операцій указаного виду лізингу.
Процес здійснення угоди фінансового лізингу можна позначити за допомогою схеми, що відображена на рис. 1.

Рис.1. Етапи здійснення лізингової угоди
Рис.1. Етапи здійснення лізингової угоди


На першому – попередньому етапі досить обґрунтованим є здійснення всіх підготовчих робіт, які необхідно виконати перед укладанням ряду юридичних документів. На цьому етапі оформляються наступні документи: заявка лізингоодержувача до лізингодавця на покупку лізингового майна, висновок про платоспроможність лізингоодержувача, заявка-наряд, яка подається постачальнику обладнання, заява лізингової компанії до банка про надання кредиту для здійснення лізингового процесу.
Для лізингової компанії метою попередньої роботи є пошук потенційних клієнтів, зацікавлених у здійсненні фінансового лізингу, для лізингоодержувача – пошук продавця необхідного майна, та лізингодавця, який би придбав це майно у власність і передав його лізингоодержувачу в тимчасове користування з правом подальшого викупу. Лізингова компанія бере активну участь на всіх етапах підготовчого процесу, починаючи з ранньої стадії зародження лізингової операції. Для того, щоб про неї знав майбутній лізингоодержувач, лізингова фірма проводить рекламні кампанії, в яких подає інформацію про свою діяльність і переваги для потенційних клієнтів, збирає інформацію про перспективні види обладнання, вартість майна, постачальників, ціни й тарифи на лізингові послуги.
Ініціатива в укладенні лізингової угоди, як правило, належить майбутньому лізингоодержувачу, який самостійно знаходить потрібне йому майно і його виробника або постачальника. Лізингоодержувач може звернутися до лізингової компанії з проханням знайти постачальника необхідного майна. Проте у будь-якому випадку останнє слово при виборі постачальника залишається за лізингоодержувачем.
До того ж, якщо раніше, обов’язковою умовою була покупка основних засобів лізингодавцем на замовлення лізингоодержувача, то на даний час у фінансовий лізинг можна передавати майно, що було куплене або виготовлене лізингодавцем. Більше того, у лізинг можуть бути передані предмети, які уже використовувалися в господарській діяльності лізингодавця протягом строку, за який замортизовано менших 50% їх первісної вартості.
Будь-яка лізингова операція починається з отримання заявки від майбутнього лізингоодержувача на купівлю майна й передачу його в тимчасове користування останньому. Дана заявка може бути оформлена в довільній формі лізингоодержувачем, або мати певну форму, що розробляється самостійно лізингодавцем. Так, наприклад, представлена форма Заяви на отримання обладнання у лізинг, що використовується у ТОВ „Перша Західно-Українська лізингова компанія”. За будь-яких умов указаний документ повинен обов’язково містити найменування майна, його параметри, технічні характеристики, а також місцезнаходження бажаного постачальника і його реквізити, якщо лізингоодержувач самостійно знаходить останнього.
Одночасно із заявкою (або після прийняття рішення про проведення лізингової операції з певним клієнтом лізингодавцем) потенційний лізингоодержувач повинен надати ті документи, які вимагає лізингодавець. Найчастіше, як свідчить практика діяльності лізингових фірм, такими документами виступають: нотаріально завірені копії статуту та інших установчих документів, свідоцтво про реєстрацію підприємства (нотаріально завірена копія), нотаріально завірена картка із зразками підписів і відтиском печатки, копії бухгалтерського балансу підприємства за останні роки і останній звітний період, копії нотаріально завірених договорів з основними постачальниками товарів, робіт, послуг, споживачами виробленої продукції, економічне обґрунтування й аналіз ефективності лізингової угоди що планується (бізнес-план), сертифікати на вироблену продукцію, гарантійне забезпечення лізингової операції, висновки аудиторів. При необхідності лізингодавець може запросити й іншу додаткову інформацію.
Після отримання усіх необхідних документів починається як їх перевірка, так і всебічна експертиза проекту, яка при необхідності може бути доручена експертам.
При проведенні експертизи лізингового проекту на попередньому етапі укладення угоди лізингодавець повинен бути впевненим відносно використання того чи іншого лізингового майна, а саме:
• наскільки воно є ліквідним протягом лізингової угоди та після її закінчення;
• чи можна, наприклад, демонтувати майно і продати його за прийнятною для лізингодавця ціною у випадку не сплати лізингоодержувачем лізингових платежів;
• яка існує можливість повторної здачі майна у лізинг.
При підготовці вихідних даних для розрахунків із лізингоодержувачем лізингодавцем аналізується наступна інформація: закупівельна ціна майна, процентна ставка за довгостроковими банківськими кредитами, строк дії договору, схеми виплат лізингових платежів та їх періодичність, розмір авансу, метод нарахування амортизації, величина викупу залишкової вартості майна.
Перш ніж прийняти рішення про лізинг лізингоодержувач повинен уточнити перелік машин чи обладнання, які він хоче отримати у лізинг. З цією метою лізингодавцем оцінюються перспективи одержання нових машин і тих, що були в експлуатації; з’ясовуються можливості й готовність вітчизняних виробників сільськогосподарської техніки щодо їх участі у лізингових процесах; вивчаються можливості залучення машин, які не використовуються, будівельних, промислових та транспортних організацій; вирішуються питання відновлення зношених машин.
До того ж, уточнюється склад додаткових послуг, що можуть бути надані, лізингодавцем, а саме: виявлення організацій, які займаються обслуговуванням техніки, оцінка їх можливостей щодо виконання робіт певного виду, проведення переговорів щодо транспортування машин, оцінка можливостей самостійного вивозу техніки споживачами, визначення доцільності утилізації старої техніки, вирішення питань страхування тощо.
Вибір критеріїв і оцінка ефективності лізингового проекту є одним із найбільш важливих і відповідальних завдань у роботі лізингової компанії. При оцінці лізингового проекту необхідно дати відповіді на такі запитання:
• чи відповідає проект цілям і завданням підприємства-лізингоодержувача;
• чи достатній рівень запланованого прибутку;
• яка мінімальна величина прибутку й доходу для лізингової компанії;
• який максимальний обсяг інвестицій допускається;
• якому строку реалізації проекту слід віддати перевагу;
• яка частина ресурсів буде направлена на середньострокові й довгострокові проекти;
• які завдання поставлені перед підприємством;
• який ризик вважається високим;
• проекти якого типу й масштабу відповідають фінансовим можливостям підприємства.
Оцінка платоспроможності лізингоодержувача може проводитися за загальною схемою, прийнятій банком для аналізу кредитоспроможності своїх клієнтів. Проте лізингова угода носить, як правило, довгостроковий характер, тому лізингодавець повинен проаналізувати не тільки поточний фінансовий стан лізингоодержувача, а і його здатність виконувати боргові зобов’язання в перспективі, відповідно до строку лізингового договору.
Як свідчить усе вищесказане, правильна організація й документування операцій підготовчого етапу фінансового лізингу створює основу для подальшої реалізації лізингового проекту. Документи, що оформляються на першому етапі, формують підгрунття для чіткого юридичного обґрунтування певної лізингової операції. Тобто, усі зроблені висновки висвітленого етапу мають знайти своє відображення в документах другого етапу – юридичному оформленні лізингового процесу.
На даному етапі мають бути оформленні такі документи:
1. Договір лізингу;
2. Договір купівлі-продажу майна, що передається у лізинг;
3. Акт приймання-передачі предмета лізингу;
4. Кредитний договір між лізинговою компанією й банком про надання кредиту;
5. Договір про технічне обслуговування переданого в лізинг майна;
6. Договір про страхування предмета лізингу.
Як бачимо, на другому етапі формується юридична основа існування лізингової угоди, її правове регулювання. Від чіткого визначення й закріплення умов реалізації лізингового процесу буде залежати не лише ефективність її проведення для суб’єктів лізингу, але і відображення її на рахунках бухгалтерського обліку й у звітності.
На нашу думку, головним документом, що має бути обґрунтованим і виваженим, виступає лізинговий договір. Цим документом регламентується процес здійснення лізингу, а від визначеності його окремих положень залежить організація всієї облікової системи даного господарського процесу. Зважаючи на це, вважаємо за доцільне дослідити законодавчі та практичні проблеми правового регулювання істотних умов договору лізингу, від погодження яких залежить його визнання.
Відповідно до статті 1 Закону “Про фінансовий лізинг” за договором лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Правове регулювання істотних умов договору лізингу базується на основі норм Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року [1], законів України “Про фінансовий лізинг” у ред. від 11.12.2003 р. [2] та “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. [3]. При цьому, Цивільним кодексом визначено лише одну істотну умову договору лізингу: предмет договору лізингу. На противагу йому Законом України “Про фінансовий лізинг” до недавнього часу в статті 7 було закріплено чотирнадцять істотних умов договору лізингу, на даний час у світлі нових змін у статті 6 згаданого закону вказано чотири істотні умови. У статті 6 Закону України “Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг” визначено реквізити, яким мають відповідати договори про надання фінансових послуг.
Функція будь-якої цивільно-правової дефініції (визначення) договору полягає в інтегруванні у собі всіх його істотних умов. Проте такий підхід потребує високого рівня законодавчої техніки: формулювання мають бути лаконічними, точними, не допускати подвійного тлумачення. Інакше її застосування на практиці буде суперечливим, що призводитиме до суперечок, зловживань, неточного відображення в обліку окремих складових лізингового процесу.
Як уже зазначалося, до 11.12.2003 р. Законом “Про лізинг” вказувалося чотирнадцять суттєвих умов договору лізингу. Цей перелік свого часу було піддано справедливій критиці. Так, А.Статівка [4] зазначала, що умови договору лізингу в законі надто деталізовані. Зокрема, найменування сторін як умова договору є річчю очевидною, оскільки в будь-якому договорі обов’язково зазначаються суб’єкти з їх найменуваннями. Умова щодо реєстрації предмета лізингу стосувалася не усіх предметів лізингу, а лише тих, про які сказано в законодавстві, тому не варто було вводити її як загальну та істотну. Викликала сумнів умова стосовно надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача, адже такі дані певною мірою можуть становити комерційну таємницю підприємства. Не було сенсу зараховувати до істотних умов також зазначення часу й місця складання договору, тому що вказані параметри відносяться до реквізитів документа, які виступають обов’язковими елементами оформлення. У цілому критика законодавства на той час була достатньо справедливою.
На даний час, статтею 6 Закону “Про фінансовий лізинг” істотними умовами договору лізингу визнано такі:
1. Предмет лізингу;
2. Строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);
3. Розмір лізингових платежів;
4. Інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Для потреб бухгалтерського обліку умова про предмет договору лізингу повинна стати вирішальною, оскільки саме предмет лізингу, його вид і склад, визначають аналітичні рахунки для його обліку.
Щодо другої суттєвої умови, то порівнюючи положення статті 7 Закону “Про лізинг” у ред. від 16.12.97 р. із статтею 6 Закону “Про фінансовий лізинг” від 11.12.03 р., не можна не помітити їх розбіжність: у першій редакції документа річ іде про “строк, на який укладається договір лізингу” (тобто строк договору лізингу), а у другій – про “строк користування предметом договору лізингу”. Позиція законодавця в останньому випадку збігається з положеннями статті 806 Цивільного кодексу України.
На нашу думку, обґрунтованішою з позицій бухгалтерського обліку є позиція законодавця щодо строку користування предметом лізингу. Адже на практиці при укладенні договору лізингу, як правило, неможливо чітко визначити строк його дії.
Ще одна практична проблема, пов’язана із пропозицією застосувати до договору лізингу положення статті 763 Цивільного кодексу України, що дозволило б укладати договір лізингу на невизначений строк.
З нашої точки зору, що збігається з позицією деяких дослідників [5], це суперечитиме сутності лізингових відносин, які не можуть бути безстроковими чи з невизначеним строком, і призводитиме до зловживань. Зокрема, стане можливим укладання під виглядом договору лізингу договорів купівлі-продажу. Натомість надання лізинговим відносинам визначеності в часі неодмінно сприятиме їх економічній стійкості, чого не можна досягнути, коли строк користування майном, переданим у лізинг, не обумовлено.
До того ж, невизначеність строку користування предмета лізингу не дозволить правильно вибрати і встановити норми нарахування амортизації, ліквідаційну вартість предмета лізингу, що призведе до перекручення інформації у бухгалтерському обліку.
Щодо істотної умови про розмір лізингових платежів, ми вважаємо, що вказану позицію слід доповнити умовою про склад і графік лізингових платежів. У першому розділі даного дослідження ми вказували на те, що розмір лізингових платежів залежить від обраного методу нарахування амортизації, використання позичкових коштів, суми одержаного авансу, характеру експлуатації лізингового майна тощо. До того ж правильно обраний вид та графік сплати лізингових платежів дозволяє оптимально розподілити фінансові потоки у лізингоодержувачів. Чітко визначений склад лізингових платежів, графік їх сплати дозволить чітко побудувати бухгалтерський облік розрахунків між суб’єктами лізингової угоди.
Як було зазначено вище, між лізингодавцем і лізингоодержувачем обов’язково має бути погоджено питання стосовно вибору продавця (постачальника) предмета договору лізингу та особи, яка б визначала параметри цього предмета. Відповідно до Закону “Про фінансовий лізинг”(ст. 11, п. 1) та статті 808 Цивільного кодексу України лізингодавець має право за дорученням лізингоодержувача і розробленими останнім специфікаціями обирати предмет лізингу та його виробника (постачальника).
Вважаємо за потрібне внести до списку істотних умов лізингового договору умову про обрання предмета лізингу та його продавця (постачальника) тому, що від вирішення цього питання залежить зміст договору: розподіл прав, обов’язків та відповідальності сторін. В бухгалтерському обліку дана умова буде закріплена відносно аналітичного обліку розрахунків із постачальниками у лізингодавця, у лізингоодержувача вказана умова може бути використана в обліку щодо технічного обслуговування предмета лізингу.
Відповідно до четвертої істотної умови, що вказана в Законі “Про фінансовий лізинг”, маємо сказати наступне, що сторони лізингової угоди мають право самостійно в договорі лізингу вказувати ті умови, які на їхню думку заслуговують на увагу і з якими погоджуються усі учасники договору. До таких умов можуть бути включені наступні: страхування ризиків учасників та предмета лізингу; права та обов’язки сторін; відповідальність сторін; форс-мажорні обставини тощо. Указані умови притаманні й іншим договорам, тому для лізингового договору вони не є істотними.
У той же час, при укладанні договорів фінансового лізингу сторони– учасники повинні звернути увагу на такі моменти:
- право власності на предмет лізингу належить лізингодавцю протягом усього строку дії угоди, лізингоодержувач набуває право власності після виконання всіх фінансових зобов’язань і укладення додаткового договору купівлі-продажу; при цьому предмет лізингу реєструється як власність лізингоодержувача без права відчуження протягом дії лізингового договору;
- амортизаційні нарахування проводить лізингоодержувач;
- витрати на страхування несе лізингоодержувач, за домовленістю сторін лізингова угода може бути застрахована і на предмет фінансового ризику.
Ми вважаємо, що ці витрати (останні у списку) на відміну від тих, що пов’язані із страхуванням майнових ризиків, повинні бути розподілені в певній пропорції між лізингодавцем та лізингоодержувачем. При страхуванні фінансового ризику вартість лізингової угоди збільшується на 6-8%, що робить цю угоду для лізингоодержувача мало привабливою.
Договір лізингу вступає в силу з дати підписання акта приймання-передачі предмета угоди і діє протягом установленого в ньому строку.
Як уже зазначалося, за вимогою лізингоодержувача лізингодавець на підготовчому етапі надсилає виробнику лізингового майна або його постачальнику замовлення-наряд на доставку необхідного майна. За згодою сторін-учасників про вид, склад, технічні характеристики, виробничі потужності, ціну предмета лізингу лізингодавець і виробник (постачальник) підписують договір купівлі-продажу майна, у якому мають бути закріплені усі умови одержання основних засобів, строків їх оплати, технічне обслуговування тощо. Наступним етапом розвитку економічних відносин між лізингодавцем, лізингоодержувачем та постачальником є складання та підписання акта приймання-передачі лізингового майна.
У вітчизняній науковій літературі [6] ми не знайшли точних рекомендацій щодо уніфікованої форми акта приймання-передачі лізингового майна. На практиці сторони-учасники лізингового процесу вказаний документ складають у формі акта приймання-передачі виконаних робіт довільної форми.
На наше переконання, оскільки предметом лізингу завжди виступає об’єкт основних засобів, процес приймання-передачі майна в лізинг має бути оформлений актом приймання-передачі основних засобів у лізинг уніфікованої форми.
Даний акт має бути складений комісією, до складу якої мають входити представники лізингодавця, лізингоодержувача та виробника (постачальника), у трьох примірниках, для надання кожному представнику-учаснику одного.
Постачальник даним документом підтверджує виконання своїх зобов’язань перед лізингодавцем (за договором купівлі-продажу) і може претендувати на оплату реалізованого й доставленого товару. У випадках виявлення окремих технічних недоліків, які не несуть суттєвих порушень функціонування предмета лізингу, постачальник (виробник) зобов’язується виправити вказані недоліки, погоджуючи строки з лізингоодержувачем.
Лізингоодержувач даним актом засвідчує одержання предмета лізингу, підтверджує досягнення обговорених показників з експлуатації, а також визнає дійсними всі домовленості, що вказані у договорі лізингу, і зобов’язується здійснити у встановлені строки перший лізинговий платіж.
У випадках відсутності представника лізингодавця лізингоодержувач в акті приймання-передачі предмета лізингу заявляє про прийняття на себе прав і обов’язків лізингодавця по відношенню до постачальника, включаючи перевірку технічного стану предмета лізингу, обов’язок рекламації, відмовляючись від їх безпосереднього пред’явлення до лізингодавця.
Загалом процес документального оформлення лізингових відносин на попередніх двох етапах лізингового процесу можна представити за допомогою схеми, зображеної на рис. 2.

Рис. 2. Документальне оформлення лізингового процесу
Рис. 2. Документальне оформлення лізингового процесу


Третій етап лізингового процесу – період використання предмета лізингу характеризується тим, що лізингоодержувач несе відповідальність за збереження лізингового майна, виконує роботи щодо підтримки його у робочому стані, проводить виплати лізингових платежів, веде бухгалтерський облік наявності та руху предмета лізингу.
Одним з основних елементів методу бухгалтерського обліку є документування лізингових операцій. Раціональна і правильна організація первинного обліку, яка повинна забезпечити повну реєстрацію всіх господарських фактів (і, зокрема, використання предмета лізингу) та гарантувати юридичну доказовість достовірності відображених даних, є основною передумовою ефективного управління підприємством [7].
Бухгалтерський облік, який безперервно відображає усі господарські операції щодо використання предмета лізингу, перетворюється на організовану систему накопичення, обробки, зберігання, передачі та використання облікової інформації в управлінні. Обов’язковою передумовою при цьому є складання відповідного документа на кожну лізингову операцію, незалежно від її змісту та обсягу [8].
Кожна упорядкована система передбачає застосування норм, правил і порядку, що закріплюються відповідним нормативним документом для загального користування. Основні, принципово важливі умови і вимоги, викладені в Законі України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” [9]. Усі лізингові операції, що проводяться на підприємстві, повинні бути оформлені первинними документами. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України (централізована форма), а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами й відомствами України (децентралізована форма). Документування лізингових операцій може здійснюватися з використанням самостійно виготовлених бланків, у яких мають обов’язково вказуватися реквізити типових або спеціалізованих форм.
Оскільки, відповідно до нашого законодавства, предмет фінансового лізингу обов’язково повинен належати до об’єктів основних засобів і має обліковуватися на балансі лізингоодержувача, то документальний облік указаного предмета буде здійснюватися на рахунках бухгалтерського обліку лізингоодержувача за правилами, які встановлені для обліку основних засобів.
У сучасній літературі дослідженням питань вдосконалення облікової документації щодо обліку основних засобів найбільш докладно займалися М.Г.Бєлов і В.Г.Макаров [10]. На думку М.Г.Бєлова, в організації обліку основних засобів важливе значення слід приділяти забезпеченню своєчасності та правильності відображення в документах усіх об’єктів, що надходять в господарство, незалежно від напрямку. Тому ми вважаємо, що для відображення в обліку наявності й руху предметів лізингу необхідно використовувати документи, які будуть максимально враховувати особливості обліку вказаних об’єктів та забезпечувати інформацією усі ланки управління лізинговою діяльністю.
На наш погляд, загальний процес документального оформлення інформації про наявність, склад, рух та інші операції, що здійснюються з предметом лізингу у лізингоодержувача, можна відобразити за допомогою схеми, представленої на рис. 3.

Рис. 3. Документальний облік предметів лізингу
Рис. 3. Документальний облік предметів лізингу


Як бачимо на підприємствах АПК України для обліку лізингових операцій застосовуються документи, форми яких були затверджені наказами Мінсільгосппроду СРСР у 70-х роках. Разом із тим, за період з 1995 по 2003 роки Держкомстатом (Мінстатом) України затверджено “національні” типові форми первинних документів. Проте останніх недостатньо для документування всіх господарських процесів, що мають місце на сучасному підприємстві. Тому, на нашу думку, Міністерству аграрної політики України та Держкомстату України необхідно приділяти більше уваги проблемам розробки форм документів первинного обліку на підприємствах АПК, виходячи зі специфіки окремих видів підприємств та їх упровадження. Федерацією аудиторів, бухгалтерів і фінансистів АПК України спільно з Мінагрополітики розпочато роботу по підготовці “Альбому форм первинного обліку та Інструкції по їх заповненню”.
Протягом 2004 року планується широке доопрацювання Альбому через широке обговорення його науковцями та спеціалістами [11].
Разом із тим, на нашу думку, цілком обґрунтованим в аналітичному обліку є використання інвентарних карток, оскільки їх застосування скорочує трудомісткість облікової роботи, так як інвентарна картка відкривається на кожний предмет лізингу одноразово при його надходженні на підприємство. Проте, як показує практика сільськогосподарських підприємств, сучасний облік (навіть із використанням інвентарних карток) має ряд недоліків. Одним із них є те, що потрібно додатково складати обігові відомості для встановлення відповідності записів у картці із синтетичним обліком. Разом із тим втрачається наочність про наявність та рух предметів лізингу, яка необхідна у виробничій діяльності.
Затверджені типові форми первинної документації з обліку основних засобів щодо відображення предметів лізингу у практичній діяльності не виправдовують себе, тому слід переглянути доцільність ведення окремих із них узагалі. Первинну облікову інформацію про наявність, склад, рух, ремонт та інші операції з предметами лізингу відображають у численних спеціалізованих реєстрах, постійні реквізити яких тотожні. Це не сприяє якісному веденню обліку, збільшує трудомісткість обробки й відображення інформації, створює певні труднощі у формуванні документообігу, забезпеченні спеціалістів необхідними видами бланків.
Майже зовсім не відрізняються за своїм змістом інвентарні картка обліку основних засобів (ф. 03-6) та Акт приймання-передачі основних засобів (ф. 03-1). Бачимо, що вони відрізняються лише інформацією про висновки приймальної комісії та наявністю підписів її членів, тому вважаємо цілком обґрунтованим пропозиції, щодо об’єднання їх в одну форму “Інвентарна картка-Акт обліку основних засобів”. Такий підхід скоротить обсяг облікової роботи, а також надасть оперативну інформацію для прийняття управлінських рішень (у випадках браку предмета лізингу, недоукомплектованості його, тощо).
Щодо використання інвентарного списку для групового обліку основних засобів (ф. №03-9) для відображення однотипних предметів лізингу, що використовуються на одному підприємстві, то, ми вважаємо, що вона не стільки спрощує ведення облікових записів, скільки може призводити до протилежних результатів. Насамперед, із тієї причини, що предмети лізингу можуть переміщуватися в середині підприємства (від однієї матеріально-відповідальної особи до іншої, від одного виробничого підрозділу до іншого) для виявлення найбільш ефективних сфер і засобів застосування. Таким чином, груповий облік внутрішнього переміщення усіх предметів в одній і тій же ф. №03-9 може призводити до непорозумінь. А в умовах автоматизації обліку від застосування такої форми можна відмовитися узагалі.
Слід відмітити, що після того, коли був затверджений пакет указаних форм документів сталися значні зміни у самій організації бухгалтерського обліку основних засобів узагалі, і предметів лізингу зокрема. Унаслідок цього багато з передбачених реквізитів документів просто втратили свій зміст і на підприємствах не використовуються.
Із введенням у дію П(C)БО 7 "Основні засоби" та 14 “Оренда”, необхідно ввести додаткові показники до регістрів аналітичного обліку основних засобів (предметів лізингу). Такими додатковими показниками можуть бути: строк корисного використання (експлуатації) об’єкта; ліквідаційна вартість; справедлива вартість (у необхідних випадках); сума дооцінки або уцінки об’єктів; метод нарахування амортизації. Такі показники доцільно ввести до акта приймання-передачі основних засобів (ф. 03-1), інвентарної картки (ф. № 03-6). Зміну відповідних показників (наприклад, строку корисного використання) слід відобразити у інвентаризаційних описах, де вказуються попереднє й нове значення показника. До того ж, кожний первинний документ щодо обліку основних засобів, який відображає наявність і рух предметів лізингу, має містити додаткову інформацію про номер і дату лізингового договору. Це дасть можливість оперативно знайти інформацію про лізингодавця, строк лізингу, сплачені лізингові платежі тощо, не завантажуючи первинні документи зайвою інформацією.
Таким чином, документування операцій виробничого використання предметів лізингу потребує вдосконалення на рівні уточнення й доповнення реквізитів первинних документів по обліку основних засобів узагалі.
На даному етапі лізингового процесу, лізингоодержувач проводить сплату лізингових платежів на користь лізингодавця. Як зазначалося вище, розмір і графік сплати лізингових платежів уточнюється сторонами-учасниками на етапі підписання лізингового договору. Тому, лізингоодержувач може сплачувати лізингові платежі відповідно до затвердженого графіка згідно договору.
Проте, ми вважаємо за потрібне, щоб у розрахунках за лізинговими операціями основою оплат виступав не лише лізинговий договір, а й рахунки-фактури на сплату лізингових платежів, виставлених лізингодавцем на користь лізингоодержувача. Оформлення рахунків-фактур, на нашу думку, має виступати тою ланкою, яка посилить контроль за правильністю, своєчасністю, повнотою сплати здійснюваних платежів.
Четвертий етап лізингового процесу – період оформлення взаємовідносин між лізингодавцем та лізингоодержувачем після закінчення строку дії договору лізингу.
Лізинговий договір вважається припиненим після закінчення строку його дії. Після або до закінчення дії договору лізингоодержувач може стати власником предмета лізингу після сплати його вартості відповідно до умов договору купівлі-продажу й законодавства України. Якщо лізингоодержувач не реалізує своє право стати власником предмета лізингу та продовжує строк його використання, він має повернути предмет лізингу лізингодавцю на умовах, що зазначені у лізинговому договорі.
Вказане свідчить про специфіку лізингу , що полягає в його двоїстій природі:, з одного боку, він зберігає риси кредиту (терміновість, платність, строковість), а з іншого є своєрідною інвестицією капіталу, оскільки предмет позички виступає у формі матеріального майна.
Таким чином, процес юридичного і документального оформлення, обґрунтування доцільності застосування певних форм документів, уточнення їх суттєвих сторін і реквізитів, вдосконалення і доповнення окремих складових первинної документації має визначальне значення в бухгалтерському обліку лізингових операцій, тому що:
- завжди виступає основою здійснення лізингового процесу, визначає його юридичну силу й дієвість;
- є тією ланкою, що має забезпечувати адміністрацію підприємства оперативною інформацією для своєчасного прийняття ефективних управлінських рішень;
- складає фундамент подальшого аналітичного та синтетичного обліку лізингових операцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. – №11. – с.461
2. Закон України “Про лізинг” від 16.12.97 р., зі змінами і доповненнями від 11.12.03 р. №1381 – IV // Голос України. – 2004. – № 1
3. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №1.
4. Стативка А. О договоре лизинга // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. - №2. – С.9 – 14.
5. Решетник И.А. Существенные условия договора лизинга // Лизинг-ревю. – 2001. – №4. – С.32 – 33.
6. Бухгалтерский учет в Украине / Под ред. А.Н.Коваленко.- Днепропетровск: Баланс-Клуб, 2003. – 528 с.
7. Бутинець Т.А. Документування господарських операцій: теорія, методологія, комп’ютеризація. Наукове видання. – Житомир: ЖІТІ, 1999. – 412 с.
8. Кужельний М.В., Лінник В.Г. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2001. – 334 с.
9. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. №996-ХІV // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 150 (01.08.02)
10. Бєляєв В.Н. Особенности и закономерности движения производственных фондов в условиях интенсификации производства. Автореферат на соиск. уч. ст. к.э.н. – М.,1989. – 20 с.
11. Жук Н.Л. Організація первинного обліку на підприємствах АПК: стан та перспективи. // Реформування обліку, звітності та аудиту в системі АПК України: стан та перспективи. Частина ІІ. Науково-учбово-методична робота з обліку та звітності в АПК: стан та перспективи./ За редакцією П.Т.Саблука, М.Я. Дем’яненка, В.М.Жука. – К.: Інститут аграрної економіки, 2003. – С.32 –35.