Анализ финансовой отчетности

Класифікація лізингу та її значення у побудові обліку

За період свого становлення і розвитку лізинг набув певних різновидів. Тому, в законодавствах деяких країн зустрічаються визначення не тільки загального поняття лізингу, а й окремих його видів. При цьому трактування однозначних термінів не збігаються, а угоди, які характеризуються подібністю деталей, деколи мають різну назву. Визначення видів лізингу ускладнюється рядом обставин: • у правових системах різних країн існують не лише різноманітні визначення поняття „лізинг”, а й окремих його видів; • риси різних угод лізингу можуть поєднуватися в одному договорі залежно від конкретних умов, обумовлених учасниками; • при визначенні видів лізингу виходять з декількох ознак класифікації. В економічній літературі не існує однозначних тлумачень видів лізингу, допускається заміщення понять. До сих пір не розроблено чіткої класифікації та достатньо повного переліку лізингових відносин. Межі між ними не завжди позначаються належним чином, а ознаки того чи іншого виду лізингу часто поєднуються в одному договорі. Немає визначеності та упорядкування в понятійному апараті теорії і практики лізингової діяльності. Сьогодні не розроблені загальні методи класифікації і немає чітких правил щодо виділення окремих класів або типів із загальної сукупності об’єктів. Тому в літературі з питань лізингу існують дуже різноманітні за своєю структурою класифікації лізингу. Нашим завданням є визначення і уточнення видів лізингу для потреб бухгалтерського обліку в сучасних економічних умовах.
Зростаюче значення лізингових операцій привело до потреби уніфікації правил бухгалтерського обліку. Для зарубіжних спеціалістів головна з невирішених задач бухгалтерського обліку операцій фінансового лізингу полягає у концепції капіталізації (відображенні на балансі) лізингового майна. Тобто постає запитання: як в обліку буде відображено предмет лізингу, на балансі лізингодавця чи лізингоодержувача?
Існують різні думки щодо даного питання:
• не потрібно обліковувати на балансі (капіталізувати) активи, які взяті в лізинг;
• потрібно капіталізувати (відображати на балансі) лише ті лізингові операції, які схожі на покупку в розстрочку;
• капіталізації підлягають усі довготермінові угоди;
• капіталізувати лише безперервні лізингові угоди, де передбачено суттєвий штраф за їх дострокове припинення.
Підходи до вирішення вказаних задач розрізняються: від повної відмови у капіталізації (відображенні на балансі) до застосування капіталізації для всіх лізингових угод. Наприклад, Канадський Інститут Дипломованих Бухгалтерів (СІСА) та Американський Інститут Дипломованих Бухгалтерів (АІСРА) стверджують, що лізинг, який переводить значну частину переваг та ризиків по володінню майном лізингоодержувачу, повинен бути капіталізований. Спроба стандартизувати бухгалтерський облік лізингових операцій проводиться відповідно до визначення моменту і умов відокремлення прав та ризиків по володінню майном від права власності на це майно.
Отже, як бачимо, у світі стоїть проблема відображення операцій лізингу на рахунках бухгалтерського обліку залежно від певних умов проведення лізингових угод. Тобто правильність відображення в обліку предмета лізингу в повній мірі залежить від правильності визначення виду лізингової угоди. Таким чином, розподіл лізингових відносин на окремі види носить практичне значення для потреб бухгалтерського обліку.
Класифікація лізингу одержала обґрунтування, як у зарубіжній, так і у вітчизняній теорії і практиці. Головними видами лізингу в світовій практиці і в Україні прийнято вважати фінансовий та оперативний.
До недавнього часу у нашому законодавстві серед основних видів лізингу називалися оперативний і фінансовий, з деякими відмінностями щодо визначення даних понять у різних законодавчих актах. На сьогодні ситуація склалася неоднозначно, оскільки Закон “Про оподаткування прибутку підприємств”, Господарський кодекс, П(С)БО 14 “Оренда” містять визначення понять “оперативний лізинг (оренда)” та “фінансовий лізинг (оренда)”, Закон “Про фінансовий лізинг” – лише визначення фінансового лізингу з позицій лізингового договору, а Цивільний кодекс оперує поняттями прямого і непрямого лізингу.
На нашу думку, нова редакція Закону “Про фінансовий лізинг” не містить визначення оперативного лізингу тому, що регламентує лише відносини, які виникають між суб’єктами фінансового лізингу; а відносини щодо оперативного лізингу (оренди) регламентуються Законом “Про оподаткування прибутку підприємств”, положеннями Цивільного і Господарського кодексів, П(С)БО 14 “Оренда”. Скоріше всього законодавчі акти в найближчий час будуть доповнені поправками. До того ж, і у світовій практиці існує такий досвід: так Франція, Португалія, Іспанія, Бельгія, Білорусія, Росія мають спеціальні норми, що регламентують лізингові відносини, а в США, Японії, Німеччині лізинг регулюється загальними нормами права про оренду.
На нашу думку, оперативний лізинг має право на існування в сучасних умовах господарювання. Оскільки аграрним підприємствам він дає можливість:
• постійного доступу до використання надсучасної та дорогої техніки;
• нести відповідальність за вчасність і якість проведення робіт лізингодавцем, якщо інше не передбачено умовами договору;
• проводити обслуговування спеціалістами лізингодавця, а, отже, відпадає потреба у витрачанні коштів на навчання і перекваліфікацію власних кадрів;
• на практиці дослідити доцільність придбання певного обладнання чи техніки у майбутньому.
Особливо доцільний оперативний лізинг при проведенні одиничних, але дуже важливих агротехнічних заходів. Це стосується, насамперед, агротехнічних робіт по високоточному висіву насіння, обробітку посівних площ гербіцидами і пестицидами, зрошуванню тощо. Техніка і устаткування, що дозволяє провести вказані роботи на найсучаснішому рівні, досить дорога для наших аграріїв, а також не має нагальної потреби купувати оприскувач вартістю 50 тис. Дол.США, коли він виконує роботу один раз на рік. Оперативним лізингом у Європі та Америці займаються так звані “машинні ринги”, створені фермерами на кооперативних засадах для міжгосподарського використання техніки. При цьому річне завантаження техніки зростає в 2-4 рази, а потреба фермера в інвестиціях на придбання техніки зменшується на 20-25% [1].
Для потреб бухгалтерського обліку розподіл лізингу на оперативний та фінансовий дуже важливий, незалежно від того, яке вони мають трактування у різних законодавчих актах і чи ототожнюються з орендою. Відмінності лізингу від оренди ми розглянули в попередньому розділі даної дисертаційної роботи, що має важливе значення для розуміння суті лізингу. Для потреб бухгалтерського обліку вказані відмінності носять опосередкований характер і на головне питання: як правильно обліковувати ті чи інші лізингові відносини, – відповіді не дають.
В основі поділу лізингу на оперативний і фінансовий лежать термін дії угоди, ступінь окупності предмету лізингу, характер його використання тощо. Тому пропонуємо відмінності оперативного та фінансового лізингу згрупувати за допомогою табл. 1, яка вмістила критерії розподілу лізингу законодавчих актів та економічної літератури.


Таблиця 1 Порівняльна характеристика фінансового та оперативного лізингу
Таблиця 1 Порівняльна характеристика фінансового та оперативного лізингу


На наш погляд, головною рисою, яка дозволяє відрізняти оперативний лізинг від фінансового, виступає умова можливості викупу предмета лізингу лізингоодержувачем після закінчення строку дії договору.
При фінансовому лізингу не завжди передбачається обов’язковий викуп майна (предмета лізингу). У деяких країнах світу наявність опціону (права, що діє певний період) на купівлю майна зумовлює перетворення договору лізингу на договір умовного продажу [2].
Також у зарубіжній літературі для потреб бухгалтерського обліку лізинг класифікують як операційний і капітальний. Під капітальним розуміють “продаж (придбання)”, під операційним – “орендну угоду між орендодавцем та орендарем, яка не розглядається як операція купівлі - продажу” [3, с. 528]. Спостерігається ототожнення операційного лізингу з користуванням майном на визначених умовах, а капітального – з викупом майна по закінченню строку договору. На наш погляд, заслуговують на увагу критерії поділу лізингу на фінансовий і оперативний, що приведені в міжнародному стандарті бухгалтерського обліку для орендних операцій (IAS 17) [4]. Згідно вказаного документа під фінансовою розуміють орендну угоду, в якій практично всі доходи, що пов’язані з володінням майном, передаються орендатору. При фінансовій оренді орендні платежі протягом безперервного строку оренди забезпечують орендодавцю повернення вартості майна і одержання прибутку на вкладений капітал. Під оперативною орендою (лізингом) у IAS17 розуміють будь-яку іншу оренду, що відрізняється від фінансової. Критерії бухгалтерської класифікації оренди на фінансову та оперативну в цілому можуть бути представлені у вигляді схеми, що відображена на рис. 1

Рис.1. Класифікація лізингу відповідно до МСБО ІАS17
Рис.1. Класифікація лізингу відповідно до МСБО ІАS17


В українському П(С)БО 14 “Оренда” критерії розподілу оперативної оренди (лізингу) та фінансової оренди (лізингу) повторюють МСБО 17 та базуються на тому, якою мірою ризики та винагороди, які пов’язані з правом власності на орендований актив, стосуються орендодавця (лізингодавця) та орендаря (лізингоодержувача). Відповідно до П(С)БО 14 достатньо лише однієї з ознак, наведених на рис. 1., щоб вважати лізинг фінансовим.
На наш погляд, поділ лізингу на оперативний і фінансовий досить обґрунтовано провели спеціалісти Канадського Інституту Дипломованих Бухгалтерів (СІСА) та Американського Інституту Дипломованих Бухгалтерів (АІСРА) [5]. Згідно їхньої теорії, з точки зору лізингодавця всі лізингові угоди можуть бути розподілені в бухгалтерському обліку на три види: оперативний лізинг, лізинг прямого фінансування та лізинг типу продажу.
Відповідно до даної класифікації виділяють дві групи критеріїв для бухгалтерської класифікації лізингу лізингодавцем. Розподіл лізингу відповідно вказаних критеріїв можна відобразити за допомогою схеми (рис. 2).
До першої групи відносять такі критерії:
• існує достатня впевненість у тому, що лізингоодержувач одержить право власності на предмет лізингу в кінці строку лізингової угоди;
• строк лізингу такий, що лізингоодержувач одержить усі економічні переваги від експлуатації активу;
• поточна вартість мінімальних лізингових платежів наближена до повної вартості активу.
До другої групи входять:
• кредитний ризик по лізингу наближений до ризику кредиторської заборгованості з подібними умовами;
• суми будь-яких не передбачуваних витрат по лізингу, які скоріше всього буде нести лізингодавець, можуть бути достатньо точно оцінені.
Лізинг відноситься до категорії типу продажу чи до категорії прямого фінансування, якщо він задовольняє один із критеріїв групи І та одночасно двом критеріям групи ІІ. При лізингу типу продажу спостерігається відповідність ринкової вартості активу його вартості у лізингодавця. Якщо ж такої відповідності немає, то лізинг класифікується лізингодавцем як лізинг прямого фінансування. При лізингу прямого фінансування угоди, як правило, укладаються з лізингодавцем, який безпосередньо займається фінансовими операціями. Усі інші лізингові операції, які не підходять під визначення лізингу прямого фінансування та лізингу типу продажу, класифікуються і обліковуються лізингодавцем як оперативний лізинг.

Рис.2. Критерії класифікації лізингу у лізингодавця
Рис.2. Критерії класифікації лізингу у лізингодавця


Лізингоодержувачами лізингові операції класифікуються залежно від дотримання певних умов договору. Вказаний поділ можна представити за допомогою схеми, відображеної на рис. 3

Рис.3  Критерії класифікації лізингу у лізингоодержувача
Рис.3 Критерії класифікації лізингу у лізингоодержувача


Аналіз критеріїв класифікації лізингу на фінансовий та оперативний показує, що сьогодні у правовому полі нашої держави існують серйозні протиріччя, які не сприяють розвитку лізингових відносин, особливо в аграрному секторі економіки.
Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та П(С)БО 14”Оренда” поняття фінансового лізингу трактується розмито без чітких орієнтирів і за багатьма принциповими ознаками збігається з трактуванням оперативного лізингу. По суті між оперативним та фінансовим лізингом залишається лише одна істотна відмінність: у випадку укладення угоди фінансового лізингу усі ризики і винагороди, пов’язані з правом користування і володіння предметом лізингу, передаються лізингоодержувачу, а оперативного – залишаються за лізингодавцем.
Відповідно до Закону „Про фінансовий лізинг”, за договором фінансового лізингу тепер не передбачається переходу права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчення строку договору. При укладенні договору фінансового лізингу лізингоодержувач не є власником майна, що підлягає передачі. На нього покладається обов’язок придбати її у власність. Тому, відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого фінансового лізингу згідно з ч. 1. ст. 806 Цивільного кодексу.
З метою стимулювання розвитку лізингової діяльності в Україні за допомогою правильної пільгової політики держави д.ек.н. В.Г.Андрійчук пропонує законодавчо закріпити такі види лізингу: оперативний, фінансовий першої форми і фінансовий другої форми (класичний) [6, с. 67].
До оперативного доцільно віднести такі лізингові угоди, за яких, по-перше, термін оренди не регламентується; по-друге усі ризики, пов’язані з використанням і володінням майном, покладаються на лізингодавця; по-третє, після завершення угоди суб’єктами вирішується питання про перехід права власності на предмет лізингу відповідно до їхніх інтересів на будь-якій стадії виконання такої угоди.
До фінансового лізингу першої форми доцільно віднести угоди лізингу, за якими усі ризики і винагороди, пов’язані з використанням і володінням предметом лізингу, передаються лізингоодержувачу і коли додержується хоча б одна з таких вимог:
- строк лізингу законодавчо не регламентується, але після його завершення предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача;
- строк лізингу законодавчо регламентується в межах, що становлять більшу частину строку корисного використання предмету лізингу, але при цьому лізингодавець не має наміру продавати предмет лізингу після завершення строку угоди;
- строк лізингової угоди не має нижньої межі, тобто законодавчо не регламентується, але водночас цією угодою передбачається, що сума лізингових платежів з початку строку оренди до його завершення має дорівнювати або перевищувати первісну вартість предмету лізингу.
При цьому під ризиками мається на увазі можливість збитків унаслідок простою устаткування, застосування застарілої техніки, змін очікуваного доходу в мінливих економічних умовах. Вигоди можуть бути представлені у вигляді доходу: від експлуатації активу, від зростання ринкової вартості лізингового майна чи від реалізації його по залишковій вартості.
Перша форма фінансового лізингу вигідна насамперед лізингодавцям, оскільки дає їм змогу істотно скорочувати строк лізингової угоди і завдяки цьому прискорювати оборот авансових коштів, зменшувати ризик їх неповернення, одержувати більшу масу прибутку на одиницю вкладеного капіталу за інших однакових умов. Крім того, лізингодавець має можливість повністю використовувати право власності на предмет лізингу: залежно від економічних інтересів лізингове майно може бути продане лізингоодержувачу або ж залишене у розпорядженні лізингодавця.
Класичний фінансовий лізинг повинен мати лише одну спільну ознаку з фінансовим лізингом першої форми – передачу всіх ризиків і вигод, пов’язаних з правом користування та володіння предметом лізингу, лізингоодержувачу. Але на відміну від останнього він повинен зберігати основні переваги фінансового лізингу, які, насамперед, орієнтовані на задоволення економічних інтересів лізингоодержувачів за одночасного врахування інтересів лізингодавців.
Класичний фінансовий лізинг повинен характеризуватися також ознаками, що взяті в нерозривній єдності:
- законодавчо встановлюється мінімальний строк лізингової угоди, за який амортизується більша частина первісної вартості предмету лізингу;
- після завершення лізингової угоди предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувача;
- законодавчо встановлюється мінімальна частка власних коштів лізингодавця у витратах на придбання предмету лізингу, наприклад, 20-30% від загальних витрат.
Перша ознака дає змогу зменшити фінансове навантаження на лізингоодержувача завдяки подовженню мінімального строку лізингової угоди, а також відкриває можливості для обговорення гнучкої схеми лізингових платежів. Друга ознака гарантує задоволення інтересів тих лізингоодержувачів, які бажають придбати предмет лізингу після завершення строку дії лізингової угоди. Третя ознака створює економічні передумови для зменшення лізингових платежів за рахунок скорочення витрат на покриття відсотків за кредит, взятий лізингодавцем для купівлі предмету лізингу.
Класичний лізинг, на думку Андрійчука В.Г., має ряд переваг для лізингоодержувачів і тому має стимулюватися державою за допомогою надання пільг в оподаткуванні по операціях класичного лізингу у лізингодавців, що будуть ним займатися. Розглянутий розподіл лізингу, на нашу думку, заслуговує на увагу з точки зору стимулювання розвитку фінансового лізингу в Україні. Для потреб обліку вказана класифікація мала б цінність лише щодо правильного нарахування податкових зобов’язань, за умови введення податкових пільг по операціях класичного фінансового лізингу.
На основі усього вищесказаного, використовуючи досвід закордонних і вітчизняних колег, а також основні постулати нашого законодавства, пропонуємо головні критерії розподілу фінансового і оперативного лізингу для потреб бухгалтерського обліку представити у вигляді схеми (рис. 4).
Ми розглянули розподіл лізингових операцій на фінансовий і оперативний, проте вказаними видами класифікація лізингу не обмежується. Спроби класифікації лізингу були проведені спеціалістами різних країн: Абашиною А.М., Смірновою М.Н., Тальє І.К.[7], Братчиком Л.М. [8], Васильєвим Н.М., Катиріним С.И., Лепе Л.И. [9], Газманом В [10], Горемикіним В. [11], Джухою В.М. [12], Кочетковим В.Н., Краєвою Е.В., Кочеткорвою О.В. [13], Лещенком М.И. [14], Міщенком В.І., Луб’янським О.С., Слов’янською Н.Г. [15], Паничевою Н.А., Прилуцьким Л.Н. [16], Смірновим А. [17], Усенком Я. [18], Шпитлером К.И. [19], Шулеповою С.М. [20].

Рис.4. Запропоновані автором критерії класифікації лізингу на оперативний і фінансовий
Рис.4. Запропоновані автором критерії класифікації лізингу на оперативний і фінансовий


Аналіз праць вказаних авторів дає змогу сказати, що класифікація лізингу досить різноманітна тому, що існує велика кількість ознак, за якими можна класифікувати лізинг. Серед ознак класифікації називаються такі: тип майна (предмета лізингу), тривалість лізингової угоди, умови амортизації, сектор (сфера) ринку, вид (тип) організації угоди, склад учасників, податкові пільги, обсяг обслуговування, тип (форма) лізингових платежів, тип фінансування, ступінь окупності, ступінь ризику, строк використання майна, масштаби розповсюдження лізингових відносин, характер лізингової операції, спосіб передачі предмета лізингу, умови використання предмета лізингу, цільове призначення фінансування, наміри учасників.
Різні автори використовують для класифікації лізингу різні ознаки розподілу, проте часто під різними ознаками розподілу називаються однакові види лізингу. Наприклад, для розмежування лізингу на прямий, непрямий, зворотній та “леведж-лізинг” Газман В. [10, с.27] використовує ознаку – вид організації лізингової угоди, а Лещенко М.І. [14, с. 44] – склад учасників.
Васильєв Н.М., Катирін С.Н., Лепе Л.І. [9, с. 31] розподіляють лізинг на зовнішній і внутрішній за ознакою масштабів розповсюдження лізингових відносин. В інших авторів указана ознака носить назву „сектор ринку”. Також згадані спеціалісти вказують на таку ознаку розподілу лізингу, як строк корисного використання предмета лізингу, інші автори посилаються лише на строк дії лізингової угоди.
Іванишин В.В. [21, с. 51] пропонує, з погляду на природу економічних відносин учасників лізингової діяльності, доповнити список критеріїв класифікації лізингу ознакою, яка враховуватиме наявність чи відсутність державної підтримки лізингового процесу. За цією ознакою можна було б виділити підприємницький (без використання державних фінансових ресурсів) та державний (з використанням державних фінансових ресурсів у різних формах) або регульований лізинг. Підприємництво є ініціативною систематичною діяльністю, що спрямовується на одержання прибутку на основі самостійного вибору напрямку (напрямків) діяльності і на власний ризик підприємця. Тому підприємницький лізинг може починатися за ініціативою підприємця, який має у своєму розпорядженні необхідні ресурси, а результати лізингових операцій повністю залежать від підприємницького хисту ініціатора.
Форми державного втручання можуть бути різноманітними і спрямовуватися на різні ділянки та етапи економічних відносин. Найбільш повною участь держави у лізингових процесах буде при безпосередньому виході держави на ринок лізингових послуг шляхом створення державних або недержавних акціонерних лізингових структур. При цьому повинен зберігатися конкурентний характер лізингового ринку. Держава може надавати пільги лізингоодержувачам через страхові та кредитні важелі, державні та регіональні програми сприяння розвитку, міжнародні угоди щодо закріплення сприятливих умов залучення нерезидентів для оперування на вітчизняному ринку лізингових послуг тощо.
Законодавством України визнані такі види лізингу:
- фінансовий і сублізинг, суть яких розкрито в Законі України „Про фінансовий лізинг” [22];
- прямий і непрямий, визначення яких подано у ст. 806 Цивільного кодексу України [23];
- фінансовий, оперативний, зворотній, пайовий та міжнародний представлені в ст. 292 Господарського кодексу України [24];
- фінансовий і оперативний розкриті в Законі „Про оподаткування прибутку підприємств” [25] та П(С)БО 14 „Оренда”[26].
На основі проведених досліджень, ми спробували розробити таблицю класифікації лізингу, яка б уключала надбання вказаних авторів, але не мала в собі повторюваних елементів. До узагальненої класифікації ми не включили розподіл лізингових операцій за ознакою – вид лізингового платежу, тому що даний розподіл зводиться до класифікації лізингових платежів.
На наш погляд, для цілей бухгалтерського обліку у більшості ознак класифікації не має потреби. Диференціація лізингових операцій за окремими ознаками призводить до неоднозначного тлумачення та потребує уточнення.
Правильна і точна класифікація повинна задовольняти вимоги і враховувати особливості тієї науки, в межах та для потреб якої здійснюється класифікація даної області знань. Одним із шляхів досягнення цього є правильний вибір ознаки класифікації заданої сукупності. Вважаємо, що для потреб бухгалтерського обліку лізинг необхідно класифікувати за ознаками, які представлені на рис. 5

Рис.5  Класифікація лізингу в обліковому аспекті
Рис.5 Класифікація лізингу в обліковому аспекті


До даної схеми ми не включили розподіл лізингу на оперативний і фінансовий тому, що про необхідність такого розмежування для бухгалтерського обліку ми говорили вище.
Для бухгалтерського обліку доцільно використовувати класифікацію лізингу за його періодом, що одержала поширення і використовується в економічній літературі. Даний розподіл дозволить здійснювати контроль за своєчасністю сплати лізингових платежів та їх розмежуванням між окремими звітними періодами. Класифікація за типом майна, що передається у лізинг, знайде своє відображення на різних аналітичних рахунках по обліку предметів лізингу.
Поділ лізингу за характером взаємодії учасників має позначитися не лише при виборі кількості субрахунків контрагентів, що будуть задіяні в лізинговій угоді, але й при загальній організації всього облікового процесу за даними формами лізингу. Класифікація лізингу за сектором ринку на внутрішній та зовнішній (експортний та імпортний) буде мати свої особливості, виходячи із складу учасників та майна, що передане в лізинг. Оскільки зовнішній лізинг вважається операціями з нерезидентами, то в бухгалтерському та податковому обліку буде регламентуватися іншими законодавчими та нормативними документами, ніж внутрішній.
Разом із тим, для потреб бухгалтерського обліку, серед форм лізингу необхідно виділити пайовий лізинг, так як специфіка операцій пайового лізингу позначиться на всій побудова облікового процесу вказаних операцій. Особливості обліку зазначених операцій будуть мати місце при виборі рахунків контрагентів і порядку обліку на них, при розрахунку лізингових платежів і організації обліку за ними, при контролі за дотриманням умов договору пайового лізингу.
Виходячи з вищесказаного, необхідно підкреслити, що запропоновані класифікаційні ознаки лізингу, сприятимуть більш точному та вчасному відображенню лізингових відносин в обліку та здійсненню ефективного контролю за фінансово-майновим станом підприємства.
Ознаки класифікації можна доповнювати і уточнювати по мірі розвитку лізингових відносин, появи нових понять і тлумачень. Тому запропоновані узагальнені ознаки з часом слід переглянути.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Серова Е.В. Аграрная экономика: Учебник для студентов экономических ВУЗов, факультетов и специльностей. – М.: ГУ ВШЭ, 1999. – 480 с.
2. Конвенция УНИДРУА “О международном финансовом лизинге”, принятая 28.05.98г. в Оттаве.
3. Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку / пер. з англ.. О.Мінін, О.Ткач. – К.: Основи, 1997. – 973 с.
4. Прилуцкий Л. Мокрый, чистый, классический…Виды лизинга в соответствии с мировой практикой // Лизинг-ревю. – 1997. – № 2-3. – С. 24 –29.
5. Аспекты лизинга: бухгалтерский, валютный и инвестиционный – М.: ИСТ – Сервис, 1999. – 256 с.
6. Андрійчук В.Г. Фінансовий лізинг у розвитку матеріально-технічної бази аграрних підприємств // Економіка АПК. – 2003. – №3. – С. 65 – 69.
7. Абашина А.М., Смирнова М.Н., Талье И.К. Аренда и лизинг. Изд.2-е, перераб. и дополн. – М.: «Филинъ», 1998. – 160 с.
8. Братчик Л.М. Класифікаційні ознаки оренди для потреб обліку в сільськогосподарських формуваннях // Економіка АПК. – 2003. – №9. – С.73 – 78.
9. Васильев Н.М., Катырин С.Н., Лепе Л.Н. Лизинг как механизм развития инвестиций и предпринимательства. – М.: ДеКА, 1999. – 280 с.
10. Газман В.Д. Лизинг: теория, практика, коментарии. – М.: Фонд “Правовая культура”, 1997. – 416 с.
11. Горемыкин В. Лизинг. Практическое учебно-правовое пособие – М.: ИНФРА – М, 1997. – 379 с.
12. Джуха В.М. Лизинг. Серия “Учебники, учебные пособия” – Ростов на Дону: “Феникс”, 1999. – 320 с.
13. Кочетков В.Н., Краева Е.В., Кочеткова О.В. Организация лизинговых операций. – 2-е изд. – К.: Издательство Епроп.Ун-та финансов,информац. систем, менеджмента и бизнеса. – 1998. – 103 с.
14. Лещенко М.И. Основы лизинга: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 336 с.
15. Міщенко В.І., Луб’янський О.С., Слов’янська Н.Г. Основи лізингу. Навчальний посібник / серія “Бібліотека банкіра”. – К.: Товариство “Знання”, 1997. – 138 с.
16. Прилуцкий Л.Н. Финансовый лизинг. Правовые основы, экономика, практика. – М.: “Ось-89”, 1997. – 272 с.
17. Смирнов А. Лизинговые операции – М.: Консалт-банкир, 1995. – 136 с.
18. Усенко Я. Отличия лизинга от аренды. Классификация лизинговых операций // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 1998. – №2. – С.73 – 75.
19. Шпитлер К.И. Практический лизинг. Под ред. Дякина Б.Г. – М.: 1991. – 164 с.
20. Шулепова С.М. Класифікація лізингових операцій // Вісник ЖІТІ, Економічні науки – Житомир: 2001. – Вип.№14. – С.190 – 196.
21. Іванишин В.В. Економічний механізм формування та функціонування лізингових відносин // Економіка АПК. – 2002. – № 11. – С.49 – 53.
22. Закон України “Про лізинг” від 16.12.97 р., зі змінами і доповненнями від 11.12.03 р. №1381 – IV // Голос України. – 2004. – № 1
23. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. – №11. – с.461
24. Господарський кодекс України. – Х..: "Одіссей", 2004. – 248 с.
25. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” №283/97-ВР від 22.05.97р. зі змінами і доповненнями // Відомості ВРУ. – 2003. – №30 (25.07.03)
26. П(С)БО 14 “Оренда”, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 181 від 28.07.2000 р., зі змінами та доповн. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 50.