Анализ финансовой отчетности

Економічна сутність і роль лізингу

Розвиток цивілізованої життєдіяльності суспільства, як відомо, здійснюється на засадах безперервного процесу відтворення виробництва, спрямованого на задоволення зростаючих потреб населення світової спільноти. Ця об’єктивна закономірність вимагає постійного системного оновлення спожитих у процесі виробничої діяльності матеріально-речових засобів на якісно новій основі. Недотримання цих теоретико-методологічних постулатів або порушення пропорційності у забезпеченні виробничої діяльності господарських структур необхідними видами матеріально-ресурсного потенціалу при виготовленні різних видів економічного продукту, неминуче призводить до породження тривалих системних кризових явищ у суспільному виробництві, як нині це має місце в аграрній сфері України. У процесі формування незалежної держави характерною негативною рисою генезису основних засобів виробництва сільськогосподарського призначення стала стійка тенденція до різкого їх зменшення та фізичного зношення. Так, якщо на кінець 1996 року у сільськогосподарських підприємствах обліковувалось 121,3 млрд. грн. основних виробничих засобів, то на кінець 2000 року їх обсяг зменшився до 74,8 млрд. грн., або в 1,6 раза. На кінець 2001 року основні засоби сільськогосподарського призначення становили лише 57,6 млрд. грн. Особливо хвилює те, що в інших галузях народного господарства України втрата основних засобів припинилася, а з 1998 року вони почали наростати. Це призвело до того, що станом на 1.01.2002 р. частка основних засобів сільського господарства в загальній вартості засобів виробництва країни зменшилася з 23% до 10,2%, або більше ніж у два рази [1, с.24].
Зниження загальної вартості основних виробничих засобів протягом 1990-2001 рр. стало причиною зниження фондоозброєності одиниці сільськогосподарських угідь, що наглядно демонструє представлена нами діаграма на рис. 1.

Рис. 1.Наявність основних засобів сільського господарства в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь
Рис. 1.Наявність основних засобів сільського господарства в розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь


Курс дол. США (ум.од.) взятий із „Статистичного щорічника України за 2002 рік”– К.: Техніка – с. 80.

Дані діаграми характеризують стійку тенденцію зниження фондоозброєності одиниці сільськогосподарських угідь у діючій грошовій одиниці і досить рельєфно в умовній грошовій одиниці. Якщо у 1990 р. на 1 га сільськогосподарських угідь в Україні припадало 3351,3 ум.од. галузевих основних засобів, то в 1996 р. – 2193,7 ум.од., а в 2002 р. – 527,8 ум.од., тобто фондоозброєність одиниці сільськогосподарських угідь за 12 років зменшилася у 6,3 рази [2, с. 26].
У вартості основних фондів значна частка припадає на матеріально-технічні засоби, без яких, як відомо, неможливе ефективне господарювання в аграрному секторі. Структурні зміни, що відбулися в машинно-тракторному парку, ставлять під загрозу існування цивілізованого сільського господарства взагалі.
Наявний машинно-тракторний парк не відповідає сучасним вимогам аграрного виробництва (табл. 1.) [2, с. 23].

Таблиця 1. Наявність основних видів сільськогосподарської техніки в аграрних підприємствах України* (тис.шт.)
Таблиця 1. Наявність основних видів сільськогосподарської техніки в аграрних підприємствах України* (тис.шт.)


Наглядно продемонстровано, що рівень технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва не досягає навіть 50% технологічної потреби в сільськогосподарських машинах та інвентаризаційних знаряддях. Разом із тим сільське господарство України забезпечене тракторами й комбайнами значно гірше, ніж зарубіжних країн. Так, у 2000 р. в Україні з розрахунку на 100 га ріллі налічувалося тракторів менше ніж у Німеччині у 8,7 рази, Франції – у 6,8 рази, Великобританії – у 8,4 рази, США – у 2,7 рази, а комбайнів відповідно у 4,1; 3,7; 3,3 та 2,6 рази [2, с. 29].
При цьому особливої гостроти набуває проблема високої зношеності наявного машинно-тракторного парку. В середньому із загальної кількості усіх тракторів уже відпрацювали амортизаційний строк 73%, зернозбиральних комбайнів – 75 %, кукурудзозбиральних комбайнів – 69%, кормо- і бурякозбиральних комбайнів – 70%. Кількість плугів, сівалок і культиваторів, які використовуються у межах встановлених строків амортизації, не перевищує 25– 26%. До того ж в окремих регіонах країни мають місце значні відхилення щодо кількості технічних засобів, які експлуатуються за межами амортизаційних строків [3, с. 68].
Для підтримання техніки в робочому стані необхідно щорічно ремонтувати практично увесь машинно-тракторний парк, при цьому для закупівлі запасних частин необхідно близько 1,2 – 1,5 млрд. грн. [2, с 24]. Відсутність необхідних коштів на закупівлю запасних частин не дозволяє виконувати потрібний обсяг ремонту наявної техніки, а тому на початок 2004 р. готовність сільськогосподарської техніки до відповідних сезонів польових робіт склала у середньому 69,6 % (табл. 2) [4, с. 1].

Таблиця 2  Наявність та стан готовності до роботи сільськогосподарської  техніки в аграрних підприємствах України станом на 1 січня 2004 р.
Таблиця 2 Наявність та стан готовності до роботи сільськогосподарської техніки в аграрних підприємствах України станом на 1 січня 2004 р.


Зменшення кількісного складу техніки та зниження рівня її технічної готовності призвело до збільшення навантаження на трактори, зернозбиральні комбайни та інші машини в 1,5–2,5 раза. Це зумовило розтягування строків виконання робіт, порушення вимог агротехніки і втрат урожаю [2, с. 25].
Тому, для оновлення існуючого машинно-тракторного парку аграрних підприємств України й утримання його на належному технічному рівні, необхідно, як показують розрахунки, щорічно купувати машини й обладнання на суму понад 15 млрд. грн. [1, с. 27]. На основі нормативів, розроблених на 1986-1990 рр. у цінах 1984 р., науковці Інституту аграрної економіки УААН обґрунтували потребу в інвестиціях на модернізацію матеріально-технічної бази сільського господарства України, і визначили загальну потребу в основних засобах аграрного сектора економіки України в обсязі 535–559 млрд. грн. Разом із тим матеріально-технічна база становить близько 100 млрд. грн., а потреба в додаткових капітальних вкладеннях – 430–460 млрд. грн. [2, с. 22]. А.Ярославський стверджує, що для оновлення машинно-тракторного парку АПК необхідно укладати лізингових угод у рік на суму не менше 1 млрд. дол. США [5, с. 25].
Нині обсяги інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування не забезпечують навіть простого відтворення основних засобів галузі, що створює реальну загрозу оновленню матеріально-ресурсного потенціалу для внутрішньодержавних потреб виробництва продовольчих ресурсів та розширення експортних поставок у найближчі роки.
Недосконалість функціонування ринків матеріальних ресурсів (особливо ринку паливно-мастильних матеріалів), необхідних для сільськогосподарського виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, призводить до традиційного диспаритету цін не на користь аграрних підприємств. Це зумовлює перевитрати останніх і, як правило, неможливість нагромадження достатньої кількості коштів для придбання необхідної техніки. Крім того, високий ступінь фізичного і морального зношення основних засобів (про що говорилося вище) не дозволяє сформувати високоліквідну заставу для отримання необхідної суми банківського кредиту. Тому маємо проблему: коли відсутність достатньої кількості власних коштів не дозволяє придбати сільськогосподарську техніку, а відсутність техніки не дає можливості отримати банківський кредит.
До того ж, фінансові структури не ризикують вкладати кошти в аграрний сектор, оскільки існує високий підприємницький ризик, пов’язаний з довготривалим циклом обороту капіталу; відсутність механізму іпотеки; залежність кінцевих результатів виробничої та підприємницької діяльності від природо-кліматичних умов тощо
За таких складних умов аграріям необхідно здійснювати освоєння нових, нетрадиційних форм оновлення власного машинно-тракторного парку.
Лізинг – один із найпрогресивніших методів матеріально-технічного забезпечення виробництва, який дозволяє вирішувати проблему інвестування у випадку відсутності необхідної кількості власних фінансових ресурсів.
У світовій економіці ця форма інвестування основного капіталу займає друге місце після банківського кредиту. Найбільш широкого розповсюдження лізинг набув у США, Японії, Німеччині, Великобританії тощо [6, с.10, про що свідчать дані табл. 3.

Таблиця 3 Лізинг у країнах світу
Таблиця 3 Лізинг у країнах світу


Разом із тим, аналіз світових тенденцій розвитку лізингу свідчить, що в структурі лізингових послуг частка сільського, лісового і рибного господарства залишається невисокою і становить близько 3% (у США – 5,5%). Незважаючи на це, в усіх розвинутих країнах агролізинг залишається стабільним, адже сучасну дорогу техніку доцільно придбавати з використанням фінансового лізингу [7, с. 105].
В Україні ринок лізингових послуг знаходиться на початковій стадії розвитку, оскільки на кінець 2003 року в обсязі загальних інвестицій в основний капітал він займав лише 5,52% [8].
Держкомстат України не здійснює узагальнення інформації про обсяги лізингових послуг в Україні, тому ми наводимо дані щодо обсягів інвестицій в основний капітал [9, с. 22, с. 127(. Дані табл. 4 свідчать, що інвестиції в основний капітал зростають. Зростає їхня частка в загальному обсязі ВВП (з 13,6% у 1998 р. до 19,3% у 2003 р.), а також збільшується обсяг інвестицій в основний капітал кожного року по відношенню до обсягів попереднього.

Таблиця 4 Обсяг інвестицій в основний капітал у загальній структурі ВВП
Таблиця 4 Обсяг інвестицій в основний капітал у загальній структурі ВВП


Ідеї щодо виникнення лізингу дуже різняться між собою.
На думку істориків та економістів: Балтуса П., Мейджора Б.[10], Коваленко Н., Човнюк Ю.[11], Юсупова А.Т.[12]. Холодного Г.[13], – лізингові угоди укладалися ще задовго до нової ери в прадавній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Древні фінікійці практикували довгострокові “чартерні” угоди на оренду суден. Ці угоди підписувалися на термін, що покриває розрахунковий період життя суден, і ждали від орендаря прийняття на себе більшої частини зобов’язань, що випливають із монопольного використання орендованих засобів. У Венеції вже у ХІ столітті існували угоди, схожі з лізинговими операціями: венеціанці здавали в оренду торговцям і власникам торгових суден дуже дорогі в ті часи якоря. По закінченню плавання “чавунні цінності” поверталися до власників, які знову здавали їх в оренду.
В історичній перспективі виникнення лізингу найкраще демонструють два факти, про що говорять Мосійчук В.[14], Білоус А.П.[15], Левсевич А.[16]. Перший відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у нормандських судновласників кораблі для вторгнення на Британські острови. Король не мав необхідного економічного потенціалу для фінансування кампанії по вторгненню. Проте застосування лізингу (у частині орендних відносин, що йому притаманні) дозволило йому в мізерно короткий строк наростити свою військову потужність до необхідного рівня, і за два тижні сформувати величезний флот.
У 1877 році телефонна компанія “Bell” прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду – це була друга подія, пов’язана із введенням в економічний лексикон поняття “лізинг”.. На відміну від продажу, це дозволило компанії захистити своє монопольне право на використання ноу-хау.
На наш погляд, думки щодо виникнення лізингу ще в прадавні часи має право на життя, однак погодитися з нею ми не можемо, тому що згадані автори ототожнили лізинг із звичайною орендою і, відштовхуючись від цього, проводили свої дослідження. У результаті примітивної уяви про лізинг, як про звичайну оренду, і стали можливими уявлення про те, що перші лізингові угоди укладалися ще до нашої ери.
Ми вважаємо, що лізинг з’явився й одержав розвиток у країнах із розвинутою ринковою економікою, насамперед, як фінансовий інструмент, коли сформувалася податкова система. Як свідчить зарубіжний досвід, у високорозвинених країнах розвиток лізингу був зумовлений наданням істотних пільг з боку держави учасникам лізингових відносин.
Так, справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. В оренду почали масово здавати засоби виробництва: технологічне устаткування, машини механізми, судна, літаки тощо. Оцінивши це явище, Уряд США оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання. Тобто, якщо договір лізингу відповідав правилам оподаткування лізингових операцій, установлених Управлінням внутрішніх доходів міністерства фінансів США, тоді у сторін-учасників виникало право на податкові пільги.
Першою організацією, для якої лізингові операції були основним видом діяльності, стала відома американська компанія “United States Leasing Corporation”, створена в 1952 році в Сан-Франциско [17, с. 101]. Таким чином, США стали батьківщиною нового бізнесу. До середини 60-х років лізингові операції у цій країні складали 1 млрд. дол., а до кінця 80-х вони перевищили 110 млрд. дол., тобто за чверть століття збільшилися більше ніж у десять разів [18, с. 240]. Таке стрімке зростання лізингових операцій було спричинене певними умовами-пільгами в оподаткуванні. Наданий час у країнах з ринковою економікою для господарюючих суб’єктів лізингові операції мають переваги при технічному переоснащенні виробництва.
У Західній Європі перші лізингові товариства з’явилися в кінці 50-х – на початку 60-х років. Проте розвиток лізингових операцій стримувався невизначеністю їх статусу з позицій громадського, торговельного і податкового законодавства. Лише після того, як у податковому законодавстві знайшло відображення правове закріплення статусу лізингових договорів, кількість останніх почала зростати високими темпами.
Так, у Великобританії лізинг почав розвиватися швидкими темпами лише після 1970 р., а саме після введення пільгового режиму оподаткування для лізингодавців [19, с. 349 – 350]. У Німеччині порядок оподаткування лізингових угод визначається в листах Федерального міністра фінансів від 19 квітня 1971 р. та від 22 грудня 1975 р., які теж закріплюють податкові пільги щодо лізингових угод [20, с. 56]. У Франції лізинг регулюється законом “Про підприємства, що практикують кредит-оренду” від 1966 р. У 1967 р. у цій країні були створені спеціальні товариства, основною метою яких були операції з нерухомості в сфері промисловості і торгівлі (СІКОМІ) [21, с. 25]. У Бельгії була прийнята королівська постанова 1967 р. „Про підприємства, що практикують фінансову оренду”, в Англії – закон 1965 р. „Про оренду-продаж”, в Італії та Іспанії в 1988 р. були прийняті закони про кредит-оренду устаткування, що дали поштовх для розвитку лізингу в цих країнах.
Становлення лізингових відносин в Україні тісно переплетене з виникненням і розвитком лізингу в колишньому Радянському Союзі. У СРСР окремі операції, що підпадали під визначення лізингових, проводилися в невеликих масштабах і частіше це були операції міжнародного лізингу [22, с. 76]. До кінця 80-х років лізинговий бізнес стримувався, головним чином, забороною на операції з іноземною валютою на державних та перших приватних підприємствах для оплати іноземного обладнання. Початок розвитку лізингових операцій на внутрішньому ринку СРСР можна визначити серединою 1989 року в зв’язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання [23, 109].
У незалежній Україні першим офіційним документом, що був уведений в дію для регулювання відносин лізингу, став Закон України “Про лізинг” №723/97-ВР, прийнятий 16.12.97 р., хоча до прийняття вказаного закону в Україні вже було прийнято і діяло ряд законодавчих актів щодо правового регулювання та бухгалтерського обліку орендних відносин.
У будь-якій галузі успіх господарської діяльності в основному залежить від вірного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх адекватного відображення в методичних та практичних рекомендаціях. Тому, на нашу думку, перш за все необхідно визначити: у чому сутність лізингу, його природа та потенціал, принципи та організаційні форми. Лише всебічне пізнання економічного механізму та переваг, що закладені в системі лізингу, дозволять широко використовувати його в практичній підприємницькій діяльності й відображенні лізингових операцій на рахунках бухгалтерського обліку.
Економічна сутність лізингу залишається не досить з’ясованою. Зміст та його роль трактується по-різному, а часто навіть і суперечливо. Неоднозначність трактування лізингу виникає через складність відносин, які встановлюються відповідно до передачі майна у тимчасове користування. Різноманітний характер лізингу потребує впорядкування накопичених знань, виявлення у ньому загальних та особливих ознак і властивостей, що відрізняють його від суміжних економічних явищ і процесів.
В англійській мові слово „Leasing” виникло від іншого, більше уживаного, слова „Lease”, що перекладається як “оренда”. Це самостійне слово англійської мови служить для найменування відносин, що беруть початок від оренди, але відрізняються від неї. Слово „Leasing” не використовується в англо-американській системі права, але уживається в діловій англійській мові. Воно має синоніми, які використовуються в спеціальній літературі, але більш точні по відношенню до економічної термінології, що сформулювалася (наприклад, „leveraged lease” – оренда з фінансовим важелем; „net lease” – чиста оренда; „finance lease” – фінансова оренда).
Слово ЛІЗИНГ – це не переклад з англійської мови і навіть не буквальне відтворення його англійського написання, а звукова копія, що написана українськими літерами. Проте такі обставини не дають право вільно трактувати значення слова “лізинг” в кожній окремій діловій ситуації і, тим паче, на рівні законодавства. З ділової англійської мови було перейнято лише саме слово – без перенесення його першочергового змісту в українське законодавство.
На нашу думку, суть лізингу досить вдало висловив Аристотель, який сказав: “Найчастіше багатство полягає у рентабельному використанні власності, а не у володінні нею як такою”. Звичайно, Аристотеля не можна вважати винахідником “лізингу”, але ніхто краще за нього не зміг виразити філософський зміст, що лежить в основі цієї техніки фінансування американського походження.
Сучасне розуміння лізингу сходить до класичних принципів римського права щодо розмежування понять власник та користувач майна. Виникнення та існування лізингу як особливого виду бізнесу ґрунтуються саме на можливості розподілу компонентів власності на два найважливіші повноваження: користування річчю, тобто використання її відповідно до призначення з метою отримання доходу, та володіння майном як правове панування особи над об’єктом власності. Багатовіковий досвід довів, що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у безпосередньому володінні, а у ефективному її використанні.
Звідси можемо зробити висновок, що лізинг – це спосіб реалізації відносин власності, що відображає стан продуктивних сил та виробничих відносин, з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку. Внаслідок того, що лізинг відображає взаємодію елементів продуктивних сил та виробничих відносин, він має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму, про що говорили в своїх працях Грязнова А., Молчанов А. [24, с. 18 – 56] та Биковченко В.Л. [25, с. 76].
Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинами власності і суспільної економічної діяльності по вертикалі та горизонталі (з власником, суспільством тощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речовий бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування.
У той же час, лізинг як соціально-економічне явище не змінює основ відносин власності, не впливає на характер економічної системи та суспільного строю, вважає В.В.Іванишин [26, С. 50]. Максимально, що притаманне лізингу, це сприяння усуненню негативних наслідків від протиріччя між розподілом власності серед господарюючих суб’єктів незадоволеними потребами окремих із них в основному капіталі певної натуральної форми. Протиріччя виникає внаслідок закономірностей функціонування ринкової системи, зокрема, в конкуренції, яка породжує ефективні та неефективні підприємства. Перші мають надлишок капіталу як закономірний результат своїх підприємницьких зусиль в ринковому середовищі, другі пожинають плоди своїх недостатніх чи помилкових дій на ринковій арені. Перші мають можливість передати майно у використання, в інших виникає потреба взяти майно у користування, що належить іншому власнику, оскільки у них не вистачає власних коштів на придбання необхідного активу. Попит породжує пропозицію. Такою є абстрактна схема появи лізингової діяльності, лізингових відносин, складовою яких і виступають відносини власності.
Отже, економічний зміст функціонування відносин власності в реальному механізмі лізингової діяльності характеризується розподілом функцій володаря (власника), розпорядника й користувача між окремими його учасниками. Володіння, як правило, закріплюється за лізингодавачем, розпорядження й користування – за лізингоодержувачем. Лізинг, у широкому розумінні, є організаційною формою підприємницької діяльності, особливою системою господарювання. Однак, як і будь-яке самостійне явище чи економічна категорія, він має свій власний зміст і різні форми виявлення з різним ступенем корисності. Взаємозв’язок змісту й форми лізингової діяльності можна відобразити за допомогою схеми.
У науковій та нормативно-правовій літературі ми зустрічаємо поняття „лізингова діяльність”, „лізингова операція” та „лізинговий процес”. Словосполучення „лізингова діяльність” доцільніше використовувати у контексті розгляду господарської діяльності лізингодавців. Головною спеціалізацією лізингових компаній виступає надання основних засобів у лізинг. Тому обсяг усіх господарських операцій у вказаних підприємств можна об’єднати поняттям лізингова діяльність. Для лізингоодержувачів лізинг не є основним видом господарської діяльності, а придбання основних засобів у лізинг носить, як правило, одиничний характер. Тому, у даному контексті доцільно використовувати словосполучення „лізингова операція”. Поняття „лізинговий процес”, на нашу думку, характеризує шлях проходження предметів лізингу від постачальника (виробника) лізингового майна через лізингодавця до лізингоодержувача. На наш погляд, усі перераховані визначення відносяться за своїм змістом до поняття „лізинг”.
У той же час, визначення лізингу не однозначне і різні вчені трактують його по-різному. Ми виділимо два основних теоретичних підходи.
Перший підхід характеризується спеціалістами, що аналізують лізинг за допомогою традиційних інститутів громадянського права: договорів оренди, фінансування капітальних вкладень, кредиту, інвестицій тощо, розбиваючи єдину лізингову угоду на відповідні складові.
- Так, лізинг ототожнюють з орендою і говорять про нього наступне: лізинг – це довгострокова оренда машин, обладнання, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, що передбачає можливість їх подальшого викупу орендарем. Таких вчених – економістів більшість, і серед них можна назвати: Амуржуева О.В., Требнева Е.Т. [27, с.155], Бланка И.А. [28, с. 27], Бойка В.М., Васиківа П.Г. [29, с.37], Бутинця Ф.Ф., Шатила Н.В. [30, с. 425], Глушкова И.Е. [31, с. 236], Загороднього А.Г., Вознюка Г.Л., Смовженка Т.С. [32, с. 262], Міщенка В.І., Луб’янського О.С., Слов’янську Н.Г. [33, с. 10], Райзберга Б.А., Лозовського Л.Ш. [34, с. 160] та інших.
- Азріліян А.Н. [35, с. 200], Носкова И.Д. [36, с. 6 – 7] узагалі вважають лізинг договором довгострокової оренди.
- Лізинг як спосіб фінансування (під лізингом слід вважати специфічну форма фінансування капітальних вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої лізингової компанії, яка придбаває для третьої особи право власності на відповідний товар і здає його в оренду на коротко -, середньо - та довгостроковий період) розглядають Фажинский І.Л. [37, с.194] та М.Матук [38, с. 264].
- Лізинг – це система підприємницької діяльності, яка включає в себе три види організаційно – економічних відносин: орендні, інвестиційні і торгові, зміст кожного з яких повністю не вичерпує сутності специфічних фінансово-майнових лізингових операцій, стверджують Васильєв Н.М., Катирін С.Н., Лепе Л.Н. [39, с. 10], Горемикін В.Н. [40, с. 24], Гуйда Л. [41, с. 28].
- Газман В.Д. [42, с. 11; 50, с. 9], Джуха В.М [43 с. 62], Самохвалова Ю.Н. [44, с.8], Жуков В.Н. [45, с. 33] проводять паралель між лізингом та інвестиційною діяльністю. Лізинг представляє собою вид інвестиційної діяльності з придбання майна і передачі його на підставі договору лізингу фізичним або юридичним особам за відповідну плату, на визначений термін і на відповідних умовах, що обумовлені договором, з правом викупу майна.
Другий підхід характеризується складністю й оригінальністю, що дає можливість розглядати лізинг як комплекс специфічних відносин.
До спеціалістів даної групи можна віднести Бурковського І.Д. [46, с. 36], Лещенка М.И. [47, с. 10], більш пізніші праці Бутинця Ф.Ф. [48 с. 143]. Відповідно, їхнє розуміння економічної сутності лізингу зводиться до такого: лізинг – це комплекс економіко-правових відносин, які виникають при передачі за відповідну плату, на визначений термін і на відповідних умовах, що обумовлені договором, лізингодавцем у тимчасове користування майна, придбаного спеціально для лізингоодержувача, з правом викупу.
Також, досить цікавими є роздуми Гудзя О.Є. на тему економічного змісту поняття “лізинг” [49, с.64]. Про лізинг, виходячи з його договірного оформлення, Ґудзь О.Є. стверджує:
• за формою договору, лізинг – це відносини орендні, оскільки оформлюються договором оренди;
• за економічним змістом, лізинг – це відносини купівлі-продажу і кредиту.
Лізинг включає відносини купівлі-продажу та оренди. Але віссю відносин тут є кредитна операція, а ключовою фігурою – лізингова компанія, яка надає орендарю фінансову послугу. Лізингодавець купує майно у повну власність за повну вартість, але не для себе, а для користувача, який одержує та використовує це майно без повної оплати, проте періодично сплачуючи за це відповідні платежі. Тому лізинг можна розглядати як передачу майна у тимчасове користування на умовах повернення, терміновості, платності, тобто кваліфікувати як кредит в основний капітал. Отже, з економічної точки зору лізинг – це трансформація банківського кредиту у товарний шляхом надання лізингодавцем лізингоодержувачу майна (з можливим наступним викупом) у формі оренди.
Ми вважаємо, що ототожнювати або прирівнювати лізинг до понять оренди, договору оренди, фінансових капітальних вкладень, товарного кредиту тощо є некоректним по відношенню до того спектру економічних відносин, які можна реалізувати за допомогою лізингу, про що докладніше буде розглянуто далі.
Скоріше всього, до наших міркувань наближена думка економістів, які розглядають лізинг як комплекс майново–правових відносин. Таким чином, на нашу думку, визначення поняття “лізинг” повинно звучати так: лізинг – це сукупність взаємообумовлених майново-правових відносин з приводу надання лізингодавцем лізингоодержувачу майна, за вибором останнього, у виняткове користування на умовах, визначених лізинговим договором.
На наш погляд, неможливо залишити без уваги законотворчий процес визначення лізингу як економічної категорії, оскільки від законодавчого визначення поняття залежить відображення лізингових операцій на рахунках бухгалтерського обліку. В Україні процес законодавчого становлення лізингу почався 16.12.97р., коли був прийнятий Закон України “Про лізинг” №723/97-ВР. Далі цей Закон зазнав немало змін, останні з яких були здійснені 11.12.2003р. і навіть змінили його назву, тепер згаданий Закон України називається “Про фінансовий лізинг” [50]. Разом із тим, облік лізингових операцій регламентуються П(С)БО 14 “Оренда” [51] та Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” №283/97-ВР від 22.05.97р. зі змінами і доповненнями (далі Закон про прибуток), Цивільним кодексом (параграф 6 глави 58) та Господарським кодексом (ст. 292).
До грудня 2003 р. у Законі “Про лізинг” існувало визначення як оперативного, так і фінансового лізингу, дані поняття містили обмеження щодо строку укладання лізингової угоди відносно амортизаційної вартості та принципів переходу права власності на об’єкт лізингу після строку завершення лізингової угоди.
Так, у згаданому Законі фінансовий лізинг визначався як угода оренди, у результаті укладення якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший строку, протягом якого амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної на день підписання договору; після закінчення терміну дії угоди об’єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача і викуповується ним за залишковою вартістю.
Оперативний лізинг – це договір, у результаті укладання якого лізинго-одержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший від строку, протягом якого амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної на день підписання договору [52].
Відповідно до Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75% його первісної вартості за встановленими нормами амортизації, а орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною в такому лізинговому договорі [53].
Як бачимо, застосування кількісного обмеження щодо амортизації у наведених визначеннях видів лізингу містили обидва законодавчі акти, хоча величина їх відрізнялась (60% і 75% для фінансового лізингу). Про неефективність встановленого кількісного обмеження амортизаційних відрахувань при здійсненні лізингу говорилося багато і по-різному. В. Парнюк [54, с. 29], наприклад, вважав, що наведені величини було встановлено суб’єктивно, без достатніх економічних обґрунтувань. При цьому закон не давав чіткої відповіді на запитання, рівень якої амортизації мається на увазі – тієї, що нараховується для бухгалтерського обліку, чи тієї, що застосовується для визначення податку з прибутку. Також упровадження вказаних норм, по суті виключало лізингові компанії з переліку можливих покупців майна, що продається як податкова застава, та майна збанкрутілих підприємств, оскільки більша частина такого майна на сьогодні має залишкову вартість, меншу за 60% його початкової вартості.
О.Ю. Старіков [55, с.110] наголошував, що обмеження терміну угод фінансового лізингу строком амортизації значно звужувало можливості сторін самостійно визначати термін лізингової угоди та зменшувало кількість операцій на ринку. Так, унаслідок згаданого обмеження, якщо в лізинг придбавалися основні засоби, строк амортизації яких установлювався у межах 8 років, то, відповідно, договір лізингу повинен бути укладений на 5 років. Хоча реально лізингоодержувач був здатний розрахуватися за предмет лізингу протягом 3 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу [57], за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату.
У ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу [56] визначено, що лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних або залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням з лізингоодержувачем у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Після прийнятих 11.12.03 р. змін до Закону “Про лізинг”, протиріч у правовому полі регулювання відносин лізингу та визначенню його економічного змісту стало ще більше.
По-перше, вже нова назва Закону “Про фінансовий лізинг” підказала, що розподілу на лізингу на оперативний і фінансовий на даний час, згідно цього Закону, не існує. Відносини оперативного лізингу регулюються за загальними правилами щодо найму (оренди) згідно з главою 58 ЦК.
По-друге, саме поняття фінансового лізингу в Законі “Про фінансовий лізинг” зазнало істотних змін. У даному законі зазначено, що лізинг – це вид цивільно-правових відносин, які виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) [52].
Із наведених визначень бачимо, що в Господарському кодексі лізинг трактується не з юридичного боку, а насамперед з фінансового, що підкреслює фінансову природу лізингу взагалі, але переважно – фінансового лізингу. У той же час, Цивільний кодекс і Закон „Про фінансовий лізинг”, у першу чергу, розглядають фінансовий лізинг з юридичного боку, підкреслюючи природу цивільно-правових відносин, а не його фінансовий аспект.
Разом із тим, нове визначенню лізингу не встановлює обмежень щодо строків амортизації, хоча й інакше обумовлює найменший строк дії лізингової угоди в один рік (у той же час, один рік – це дуже малий строк обмеження терміну дії лізингового договору). На наше переконання, без встановлення мінімального строку договору фінансового лізингу він втрачає одну з найбільш важливих переваг перед іншими формами залучення позичкового капіталу для інвестування його в основний капітал, а саме: уникнення лізингоодержувачем великих фінансових навантажень на його економіку в перші роки дії лізингової угоди. Якщо законодавчо не передбачити мінімального строку договору фінансового лізингу, то лізингоодержувач може потрапити в скрутне економічне становище через необхідність відшкодування вартості об’єкта лізингу в занадто короткий термін в умовах не стабільного фінансового стану (підприємства з міцною економікою придбавають основні засоби за власні кошти). Крім того, через короткі строки лізингової угоди втрачається і така перевага лізингу, як можливість застосування гнучкої схеми виплати лізингових платежів, що враховує фактичний фінансовий стан лізингоодержувача, а для сільськогосподарських товаровиробників – і сезонність виробництва та зумовлену цим нерівномірність надходження коштів від реалізації сільськогосподарської продукції.
По-третє, нове трактування фінансового лізингу не містить ознаки щодо права переходу предмета лізингу у власність від лізингодавця до лізингоодержувача по закінченню терміну дії лізингової угоди за умови повної оплати його вартості. Відповідно до норм Закону “Про фінансовий лізинг”, після закінчення строку фінансового лізингу право власності на предмет лізингу не переходить до лізингоодержувача ні за яких умов, а лізингове майно має бути безумовно повернено лізингодавцю. Сторони лізингової угоди самостійно встановлюють порядок і момент переходу права власності на предмет лізингу в окремому договорі купівлі-продажу. Захист прав лізингоодержувача на предмет лізингу буде забезпечуватися нарівні із захистом прав власника.
Аналіз змін, які торкнулися поняття “лізинг” у Законі “Про фінансовий лізинг”, показав, що згаданий закон вже не містить аналогій “лізинг – оренда”. Проте, інші законодавчі акти, що регламентують лізингові відносини, все ще ототожнюють ці два поняття. У той же час, новим “лізинговим” Законом не було скасовано давньої неузгодженості з податковим законодавством. Зрозуміло, що всі вищезгадані проблемні питання можна усунути шляхом внесення змін до діючого законодавства, яке хоч у якійсь мірі стосується лізингу.
Різносторонній характер лізингу потребує упорядкування накопичених знань, виявлення в ньому загальних та відокремлених ознак і властивостей, які відрізняють його від суміжних економічних явищ і процесів.
Лізинг – категорія досить різнобічна і представляє собою комплекс відносин, жоден з елементів якого не може існувати самостійно, без зв’язку з іншими. Один елемент надає поштовх до виникнення іншого, і учасники лізингу при цьому тісно пов’язані між собою. Прагнення сконцентруватися лише на одному з проявів лізингу призводить до його невірного трактування у цілому.
Результати порівняльного аналізу чинного законодавства про лізинг і оренду свідчать про значні відмінності в їх правовому регулюванні. Слід сказати, що серед фахівців до цього часу немає єдиної точки зору щодо співвідношення оренди і лізингу як форми майнового найму (про що говорилося вище). Дехто ототожнює фінансову оренду з фінансовим лізингом, інші навпаки, вважають фінансовий лізинг однією з форм фінансової оренди. Так, Рябушинський Д. розглядає лізинг “як процес виконання договору оренди” [58, с. 36].
Підстави для таких думок є. Зокрема багатьох дезорієнтує ототожнення лізингу й оренди в Законі “Про оподаткування прибутку підприємств”. З цього приводу, Усенко Я.Б. [59, с. 58] зазначав, що однаковий підхід до оподаткування лізингових та орендних операцій цілком доступний, але це не означає, що ці поняття є рівнозначними. На нашу думку, суттєві відмінності між цими формами господарських зв’язків існують і нехтувати ними принаймні нерозумно.
Світова практика операцій лізингу теж проводить певну аналогію з фінансовою орендою. Нагадаємо, що під орендою розуміють передачу майна в користування за відповідну плату.
У ряді зарубіжних країн склався неординарний підхід до операцій з фінансовою орендою. Наприклад, у США фінансова оренда трактується як операція, за якою всі ризики і винагороди передаються від орендодавця до орендатора. Дослідження фінансової оренди у Великобританії показали аналогію з подібними операціями в США, але було виявлено, що більшість менеджерів прагне укласти договір про фінансову оренду так, щоб формально не підпадати під визначення операції – “фінансова оренда”. Така практика реально дозволяє орендаторам заявляти подібні угоди, як операційну (короткотермінову) оренду, коли вони несуть витрати з підтримання обладнання в робочому стані, але при бажанні можуть повернути його орендодавцям. В Іспанії фінансовою орендою вважають тільки такі угоди, умови яких передбачають можливість наступної купівлі орендованого майна. У Швеції фінансовою орендою вважають лише такі угоди, в яких наступне придбання орендованого майна є обов’язковою умовою.
Відповідно до визначення Європейської федерації національних асоціацій по лізингу обладнання (Євролізинг): лізинг – це договір оренди заводу, промислових товарів, обладнання, нерухомості для використання їх у виробничих цілях, тоді як товари купуються орендодавцем, і він зберігає за собою право власності.
На нашу думку, лізинг і оренду можна порівнювати, говорити про переваги одного виду діяльності над іншим, визначати величину сфери охоплення того чи іншого, проте ототожнювати ці два поняття не можна, оскільки вони відрізняються за рядом ознак.
Розглянемо відмінності лізингу та оренди відносно їхніх ознак та параметрів угоди. Указані відмінності ми згрупували за допомогою табл. 5, сформованої на основі праці Лещенка М.І. [47, с.15-26].

Таблиця 5 Порівняльна характеристика орендних та лізингових відносин
Таблиця 5 Порівняльна характеристика орендних та лізингових відносин


Отже, існує ряд ознак лізингу, що зазначають суттєву різницю між цими видами господарських операцій. Дані табл. 5, на нашу думку, можна доповнити. Зокрема, діяльність лізингодавця-інвестора принципово відрізняється від діяльності орендодавця (як правило, лізингодавцем є спеціалізоване підприємство): якщо орендодавець здає в оренду своє майно (або в суборенду – орендоване), то лізингодавець передає майно у лізинг, яке він спеціально придбав, за вказівкою лізингоодержувача.
Також роль лізингоодержувача є більш активною, ніж роль орендаря. Так, на відміну від орендаря лізингоодержувач не тільки отримує майно в користування, але на нього покладаються традиційні обов’язки покупця, пов’язані з правом власності: страхування майна, ремонт, технічне обслуговування.
Власником лізингового майна до певного часу залишається лізингодавець. Утрата або неможливість використання предмета лізингу не звільняє лізингоодержувача від сплати боргу. У випадку виявлення дефектів лізингового майна лізингодавець звільняється від гарантійних обов’язків. На відміну від орендаря (який виставляє орендодавцю претензії щодо гарантійного ремонту) усі претензії з питань гарантійного ремонту лізингоодержувач подає постачальнику та/або виробнику лізингового майна.
До відмінностей у правовому регулюванні лізингових та орендних відносин можна віднести такі:
По-перше, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі (п. 1 ст. 6 Закону “Про фінансовий лізинг”), а договір оренди допускає й усну форму.
По-друге, лізинг відрізняється від оренди більш широким і якісно іншим складом платежів.
По-третє, законодавчо встановлено мінімальний строк дії договору фінансового лізингу, чого не можна сказати про термін дії договору фінансової оренди.
Отже, на основі всього вищесказаного можна зробити висновок про те, що лізингові відносини носять більш різноманітний характер і у своїй суті поглинають орендні відносини, тобто, можна стверджувати, що оренда виступає складовою частиною лізингу.
Однак проведення аналогій між лізингом і орендою не єдине перекручення сутності лізингу. Часто лізинг ототожнюють також із кредитом: банківським або товарним. Так, послуги фінансового лізингу відносяться до фінансових послуг згідно пункту 5 розділу 2 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.01 р. №2664-ІІІ [60. До того ж, Положення НБУ “Про кредитування” [61, п. 2] відносить лізинг до форм кредиту, який можуть використати суб’єкти підприємницької діяльності.
Звичайно, про лізинг можна сказати, що будь-яка лізингова операція має фінансовий (кредитний) характер. Власник майна (лізингодавець) надає користувачу (лізингоодержувач) фінансову послугу: він купує майно у власність, а потім за рахунок періодичних внесків лізингоодержувача покриває його повну вартість та отримує певний прибуток у вигляді лізингової маржі. З економічної точки зору лізинг має певну схожість з банківським кредитом, який надається на придбання основних фондів. Кредитні та лізингові відносини між позичальником (лізингоодержувачем) та кредитором (лізингодавцем) будуються на умовах терміновості, платності, повернення.
Однак, хоча лізинг і кредит схожі за своїм економічним змістом, вони мають ряд відмінностей, що не дозволяють підміняти одне поняття іншим (табл. 6).
Пошуком ознак фінансового кредиту у відносинах лізингу, не обмежуються роздуми вчених-економістів, тому що лізингу притаманні ще й деякі риси товарного кредиту. Суб’єктами таких кредитних відносин при лізингу виступають: у ролі кредитора – лізингодавець, позичальника –лізингоодержувач.

Таблиця 6 Порівняльна характеристика банківського кредиту та лізингу
Таблиця 6 Порівняльна характеристика банківського кредиту та лізингу


На нашу думку, указані поняття теж мають суттєві відмінності в їх правовому регулюванні. Так, при товарному кредиті:
1) не встановлюється мінімальний строк дії угоди;
2) термін погашення складає 6-9 місяців, тому що в основному використовується для покриття дефіциту основних видів оборотних ресурсів (ПММ, добрив, посадкового матеріалу, інших виробничих запасів) у періоди весняно-польових робіт і збирання урожаю;
3) узяття на баланс і нарахування амортизації проводить одержувач майна, згідно умов, що визначені при купівлі основних засобів;
4) витрати по страхуванню несе позичальник як власник майна.
Усе вищесказане дозволяє зробити висновок про те, що дійсно лізингу притаманні деякі ознаки кредиту (як банківського, так і товарного), проте говорити, що ці поняття тотожні не можна, оскільки вони лише доповнюють одне одного і переплітаються між собою при здійсненні суб’єктами господарської діяльності.
У той же час, лізингу притаманні деякі ознаки продажу товару у розстрочку. Законом “Про оподаткування прибутку підприємств” [53 визначено, що торгівлею у розстрочку вважається така господарська операція, яка передбачає продаж резидентом або нерезидентом товарів фізичним та юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого рахунку, на визначений строк та під відсоток. Продаж на умовах розстрочки платежу передбачає передачу товарів у розпорядження покупця в момент здійснення першого внеску (завдатку) з передачею права власності на такі товари після кінцевого розрахунку.
Відмінності вказаного виду торгівлі від лізингу включають у себе такі ознаки:
1) мінімальний строк угоди при продажі на умовах розстрочки платежу не встановлено, на відміну від договорів лізингу;
2) при торгівлі у розстрочку витрати на придбання майна обліковуються у кредитора як дебіторська заборгованість, а у позичальника – як кредиторська;
3) витрати по страхуванню майнових ризиків несе позичальник, застрахованими при цьому є інтереси кредитора.
Також, на наш погляд, не можна залишити без уваги порівняння лізингових послуг з прокатом, який теж у якійсь мірі схожий на лізинг. Нагадаємо, що прокат – це надання екземпляра витвору у тимчасове користування з метою отримання прямої чи непрямої комерційної вигоди [37, с. 321]. Так, В.Н.Корпорулін та Л.В.Корпоруліна під прокатом розуміють оперативний лізинг [62, с. 139]. Ламикін В.А. [63, с. 70] розглядає прокат як різновид договору оперативного лізингу (коли придбання предметів прокату у постійне користування є недоцільне).
На відміну від відомої у нас практики прокату (згідно з договорами прокату), договори лізингу укладаються на більш тривалий термін. Якщо при прокаті вид орендованого майна пропонує майнодавець, то при лізингу його обирає лізингоодержувач. Як правило, на момент укладання лізингової угоди об’єкт лізингу ще не є власністю лізингодавця. Основні відмінності лізингу від прокату можна відобразити за допомогою табл. 7.

Таблиця 7 Порівняльна характеристика лізингу та прокату
Таблиця 7 Порівняльна характеристика лізингу та прокату


Таким чином, жоден з окремо взятих традиційних цивільно-правових інститутів не відображає всього змісту лізингових відносин повністю. Лізингові відносини є своєрідними і мають відмінності від оренди, прокату, продажу у розстрочку, кредиту тощо, тому вони повинні мати певні особливості щодо їхнього відображення в бухгалтерському обліку.
Лізинг як економічна форма діяльності, що побудована на розподілі права власності на актив і права використання цього активу, відноситься до правової сфери діяльності та несе в собі елементи кредиту, оренди та інвестицій.
Вважається, що лізинг має ряд переваг порівняно з іншими формами фінансування. Перераховані в літературі переваги лізингу в багатьох випадках спірні і тому потребують детальних пояснень з метою їх обґрунтування, що в більшості випадків авторами не проводиться. Приведемо перелік тих переваг, що описані в літературі [49], які можуть отримати суб’єкти лізингових відносин:
• лізинг передбачає 100-відсоткове фінансування і не потребує швидкого повернення всієї суми боргу;
• лізинг дає можливість отримати обладнання у користування без повної оплати, без мобілізації необхідних великих обсягів фінансових ресурсів; за його допомогою лізингоодержувач одночасно розв’язує проблеми придбання та фінансування обладнання; при міжнародному лізингу пом’якшується проблема одержання інвалютних засобів.
• лізинг дає можливість випробувати обладнання до його повної оплати, тобто до придбання у власність;
• лізинг дає можливість використовувати сезонне обладнання тільки протягом періоду, коли воно необхідне;
• при використанні найновіших розробок у лізингоодержувача з’являється додаткова можливість підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, а значить і збільшення прибутку та підвищення конкурентноздатності;
• лізинг не збільшує борг на балансі лізингоодержувача і не зачіпає співвідношення власних і залучених засобів, тобто можливості лізингоодержувача в одержанні додаткових кредитів не знижується;
• лізингоодержувачу надається широкий спектр послуг, супутніх предмету лізингу, по наладці та обслуговуванню придбаного обладнання;
• лізингова угода дає можливість максимально узгодити строки та форму виплати лізингових платежів з можливостями лізингоодержувача, враховуючи сезонність виробництва;
• лізингові платежі можуть проводитися від виручки з продажу продукції не лише в грошовій, але й у товарній формі (компенсаційні платежі);
• лізинг звільняє лізингоодержувача від процедур і витрат, пов’язаних з володінням майна, оскільки юридичним власником залишається лізингодавець;
• розвинутий ринок лізингових послуг дає можливість запропонувати свої послуги малим та середнім підприємствам, які не можуть задовольнити вимоги банків щодо забезпечення кредиту;
• лізинг розширює можливості збуту для фірм-виробників;
• лізингові угоди для продавців предметів лізингу менше ризиковані, так як лізингодавець бере на себе ризик повернення вартості майна через лізингові платежі.
Не зважаючи на всі згадані переваги, лізинг має і недоліки:
- існує ризик старіння майна, що може призвести до того, що лізингодавець не зможе реалізувати повернуте майно за залишковою вартістю, а тому не покриє своїх первісних витрат на його придбання, що призведе до зниження ефективності проведеної угоди;
- лізингова угода вимагає багато затрат часу (від одного місяця до півроку), ніж операції купівлі-продажу;
- у випадку фінансування лізингової угоди банком, витрати для лізингоодержувача можуть бути на порядок вищі, ніж при отриманні кредиту.
Таким чином, на нашу думку, лізинг для розвитку вітчизняного виробництва повинен стати тим механізмом, за допомогою якого будуть відтворюватися основні засоби, впроваджуватися передова техніка і обладнання, підвищуватиметься рентабельність сільськогосподарських підприємств.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Cитник В.П. Формування і реалізація державної політики розвитку матеріально-технічної бази в Україні. – АгроІнКом. – 2003. – № 3- 4. – С.24 – 33.
2. МАТЕРІАЛИ ДО П’ЯТИХ РІЧНИХ ЗБОРІВ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО КОНГРЕСУ ВЧЕНИХ ЕКОНОМІСТІВ АГРАРНИКІВ 28-29 СІЧНЯ 2003 Р. „ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОЇ БАЗИ АПК В УКРАЇНІ”. – ІАЕ УКРАЇНИ УААН. – К., 2003 Р. – 83 С.
3. Шебанін В. Проблеми технічного переоснащення сільського господарства в Україні. – Економіка України. – 2002. – №12. – С. 68 – 72.
4. Про стан сільськогосподарської техніки та надходження пального у сільськогосподарських підприємствах та машино-технологічних станціях на 01.01.2004 року, форма 6-мех. – К: Держкомстат України – С.1.
5. Ярославский А. Сельское хозяйство рассчитывает на развитие лизинга // Финансовые услуги. – 2002. – № 5-6. – С. 20 – 25.
6. Саблук Р. П. Фінансовий лізинг в АПК: монографія.– К: ІАЕ УААН, 2003.– 78 с.
7. Чабан В.Г. Агролізинг: проблеми і перспективи // Економіка АПК. – 2003. – №1. – С. 104 – 107.
8. Моніторинг макроекономічних та галузевих показників Міністерства економіки з питань європейської інтеграції України. – Випуск № 10 (30). – жовтень 2003 р.
9. Україна в цифрах у 2003 році. Короткий статистичний довідник. – Держкомстат. України. За ред.. О.Г. Осауленка, – К.: Видавництво „Консультант”, 2004. – 271 с.
10. Балтус П., Майджер Б. Школа европейского лизинга // Лизинг-ревю. – 1996. –№1. – С. 25 –29.
11. Коваленко Н., Човнюк Ю. Тенденції розвитку лізингу: світовий досвід і реалії в Україні // Банківська справа. – 2000. – №1. – С.47 – 51.
12. Юсупова А.Т. Особенности развития лизинга в странах Западной Европы //ЭКО. – 1998. – № 10. – С. 156 – 165.
13. Холодный Г. Лизинг в промышленно – развитых странах // Бизнес-информ. – 1997. – №6. – С. 29 – 31.
14. Мосійчук В. Світова практика проведення лізингових операцій та проблеми її впровадження в Україні // Економіка України. – 1995. – №3. – С.37 – 42.
15. Билоус А.П. Лизинг в мировой экономике // Мировая экономика и международные отношения. – 1998. – №12. – С.111 – 122.
16. Левсевич А. Лизинг: зарубежный опыт и перспективы развития в Белоруси // Управление капиталом. – 1998. - №7. – С.16 – 23.
17. Медведков С.Ю. Лизинг в экономике США // США: политика, экономика, ідеологія – 1980. – №5. – 287 с.
18. Банковское дело / под ред. О.И.Лаврушина.–М.:“Роспотребрезерв”,1992.–564 с.
19. Горемыкин В.А. Основы технологи лизинговых операцій: учебное пособие. – М.: Ось-89, 2000. – 512 с.
20. Шпитлер К.И. Практический лизинг. Под ред. Дякина Б.Г. – М.: 1991. – 164 с.
21. Барабаш А., Барабаш Р. Особливості правового регулювання лізингових відносин у сфері господарювання. // Право України. – 2003. – №5. – С. 24 – 30.
22. Чекмарева Е.Н. Лизинговый бізнес. – М.: “Экономика”, 1993. – 237 с.
23. Комаров В. Межгосударственный лизинг в СНГ: начало, проблемы, перспективы // Управление капиталом. – 1998. – №7. – С.66 – 69.
24. Лизинговые, факторинговые, форфейтинговые операции банков/ Под ред. Грязновой А., Молчанова А. И др. – М.: ДеКа, 1995. – 238 с.
25. Биковченко Л.М. Економічна сутність лізингу // Фінанси України. – 2001. – №11. – С.75 – 77.
26. Іванишин В.В. Економічний механізм формування та функціонування лізингових відносин // Економіка АПК. – 2002. – № 11. – С.49 – 53.
27. Словарь делового человека. О.В.Амуржуев, Е.Т.Требнев и др. Под научн. ред. О.В.Амуржуева. – М.: Экономика, 1992. – 236 с.
28. Бланк И.А. Словарь-справочник финансового менеджера. – К.: “Ника - центр”, 1998. – 480 с.
29. Бойко В.М., Васиків П.Г. Бізнес: словник-довідник. – К.: Україна, 1995. – 157 с.
30. Бутинець Ф.Ф., Шатило Н.В. Податковий облік в Україні. Навч. посібник для студентів спец. 7.050106 “Облік і аудит” – Житомир: ЖІТІ, 1998. – 928 с.
31. Глушков И.Е. Бухгалтерський учет на современном предприятии. Эффективное пособие по бухгалтерскому учету. – Новосибирск: фирма “Экор”, 1996. – 385 с.
32. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник, 2-ге видання, випр. і доп. – Львів: Видавництво “Центр Європи”, 1997. – 576 с.
33. Міщенко В.І., Луб’янський О.С., Слов’янська Н.Г. Основи лізингу. Навчальний посібник / серія “Бібліотека банкіра”. – К.: Товариство “Знання”, 1997. – 138 с.
34. Райзберг Б.А., Лозовський Л.Ш. Учебный экономический словарь. – М.: Рольф: Абрис – Пресс, 1999. – 416 с.
35. Большой бухгалтерський словарь / Под ред. А.Н. Азрилияна. – М.: Інститут новой экономики, 1999. – 574 с.
36. Носкова И.Д. Финансовые и валютне операции: Учебное пособие. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. – 175 с.
37. Внешнеэкономический толковый словарь / Под ред. И.Л.Фажинского. – М.: ИНФРА-М., 2000. – 512 с.
38. Матук М. Финансовые системы Франции и других стран. / Под общей ред. Л.П. Павловой, т.1: Банки: в2 кн. – М.: АО “Финстатинформ”, 1994. – 365 с.
39. Васильев Н.М., Катырин С.Н., Лепе Л.Н. Лизинг как механизм развития инвестиций и предпринимательства. – М.: ДеКА, 1999. – 280 с.
40. Горемыкин В.А. Лизинг. Ученик. – М.: Издательско-торговая корпорация „Дашков и Ко”, 2003. – 944 с.
41. Гуйда Л. Фінансовий лізинг без проблем // Дебет-Кредит. –2002.– №1-2.– С.28-34.
42. Газман В.Д. Лизинг: теория, практика, коментарии. – М.: Фонд “Правовая культура”, 1997. – 416 с.
43. Джуха В.М. Лизинг. Серия “Учебники, учебные пособия” – Ростов на Дону: “Феникс”, 1999. – 320 с.
44. Самохвалова Ю.Н. Лизинг в России: правовые основы, бухгалтерский учет, налогообложение. – М.: Современная экономика и право, 1999. – 112 с.
45. Жуков В.Н. Учет операцій по договору фінансового лизинга // Бухгалтерский учет. – 2001. – №7. – С.33 – 40.
46. Бурковський І.Д. Лізинг – важливий напрямок підвищення технічної оснащеності аграрної сфери АПК // АгроІнКом. – 2001. – № 4-6. – С.36 – 38.
47. Лещенко М.И. Основы лизинга: Учебное пособие. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 336 с.
48. Бухгалтерський словник / За ред. Бутинця Ф.Ф.– Житомир: ПП “Рута”, 2001.– 224 с.
49. Ґудзь О.Є. Розвиток нетрадиційних методів кредитування в аграрному секторі економіки // Економіка АПК. – 2003. – № 4. – С.61 – 66.
50. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. №996-ХІV // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 150 (01.08.02)
51. П(С)БО 14 “Оренда”, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 181 від 28.07.2000 р., зі змінами та доповн. // Офіційний вісник України. – 2002. – № 50.
52. Закон України “Про лізинг” від 16.12.97 р., зі змінами і доповненнями від 11.12.03 р. №1381 – IV // Голос України. – 2004. – № 1
53. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” №283/97-ВР від 22.05.97р. зі змінами і доповненнями // Відомості ВРУ. – 2003. – №30 (25.07.03)
54. Парнюк В. Лізинг в Україні: проблеми, законодавче забезпечення, перспективи // Економіка України. – 2003. – №3(496). – С.29 – 35.
55. Пупко Г.М. Аудит и ревизия: Учебн. Псобие. – Мн.: Мисанта, 2002. – 429 с.
56. Господарський кодекс України. – Х..: "Одіссей", 2004. – 248 с.
57. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. – №11. – с.461
58. Рябушинський Д. Международный лизинг как инструмент, способный оживить экономику // Финансовые консультации. – 2000. – №1-2 (191). – С.35 – 36.
59. Усенко Я.Б. Ще раз про відмінності лізингу від оренди. Особливості лізингу власного майна // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – 1999. – №1. – С.57 – 58.
60. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №1.
61. Положення НБУ “Про кредитування”, затвердж. Постановою Правління НБУ №246 від 28.09.95р.// Податки та бухгалтерський облік. – 2003. – № 9.
62. Русско-украинский финансово-банковский словарь / Сост. В.Н.Копорулин, Л.В.Копорулина. – Фортуна. – Пресс-Консум, 1997. – 208 с.
63. Ламыкин И.А. Бухгалтерский учет. Учебник. – М.: Информационно – издательский дом «Филинъ», Рилант, 2000. – 520 с.