Анализ финансовой отчетности

Облікова оцінка векселів

Однією з основних невирішених і дискусійних проблем бухгалтерського обліку є проблема оцінки. Це пов’язано з тим, що грошова оцінка об’єктів обліку, як елемент методу бухгалтерського обліку, забезпечує співставність даних різноманітних активів (вимог) і пасивів (зобов’язань). Без такого співставлення бухгалтерський облік уявити неможливо. На практиці, економічна сутність векселів, як безумовного боргового зобов’язання, розмита, оскільки одержати за ними грошові кошти можна далеко не завжди – деякі підприємства здійснюють платежі за векселями тільки власними послугами (електроенергією, енергоносіями, залізничними перевезеннями і т.п.). Тоді виникають проблеми з оцінкою векселів, що не мають чітко вираженої ринкової ціни. Порядок вирішення проблеми оцінки є предметом гострих дискусій різних груп користувачів бухгалтерської звітності, кожна з яких переслідує власні цілі, які в короткостроковій перспективі співпадають далеко не завжди.
Аналізуючи історію становлення методів облікової оцінки векселів в дореволюційній Росії, можна виділити три основних підходи до оцінки векселів:
1. Мудров Е.О. (1846) пропонував відображати в обліку векселі, які є предметом торгівлі купця, за собівартістю – в сумі, сплаченій векселедавцю або індосанту за придбаний вексель, а векселі, що не є предметом торгівлі, обліковувати за номіналом. Однак такий підхід не мав поширення через превалювання думки про недоцільність поділу векселів за джерелом їх походження.
2. Необхідність оцінки векселів за вартістю їх придбання незалежно від джерела походження відзначав А.Н. Баженов (1887). Так, вексель, виданий за товар чи за інші цінності, відображався за вартістю цінностей, придбаних за допомогою цього векселя (а не згідно з сумою, зазначеною в самому векселі) з додаванням суми відсотків, нарахованих відповідно до строку платежу.
3. Сіверс Є.Є. (1907) писав, що векселі повинні обліковуватися в сумах, зазначених в них, тобто за номінальною вартістю. Цей підхід набув найбільшого поширення в дореволюційній Росії.
Таким чином, на початку ХХ ст., в роки найбільш інтенсивного вітчизняного вексельного обігу, одержані, видані чи акцептовані векселі враховувалися на вексельних рахунках за номінальною вартістю, тобто в сумах, які необхідно було одержати чи сплатити. Оцінка векселів була відокремлена від оцінки інших цінних паперів разом з поступовим розвитком і розширенням сфери дії інституту вексельного обігу. Загальна тенденція розвитку поглядів на проблему оцінки векселів характеризується їх адекватним ускладненням в міру розвитку вексельного обігу.
Методика оцінки векселів недостатньо розроблена у вітчизняному обліку. Передусім це пов’язано з відносно недавнім відновленням вексельного обігу у внутрішньогосподарському обороті країни. Ще у 1955 році проф. В.Г. Макаров зазначав, що після жовтневої революції 1917 р. деякі об’єкти бухгалтерського обліку втратили грошову оцінку або зникли, серед них вчений називав і векселі.
Проблемам оцінки векселів присвячували свої праці О.Ю. Большакова, О.В. Казаков, В.Н. Післєгіна, В.В. Палій та ін. Проте, незважаючи на наявність наукових досліджень з обліку вексельних операцій російських та українських науковців, детальних досліджень правомірності застосування методів оцінки в бухгалтерському обліку векселів не проводилось.
Оцінка векселів відіграє значну роль при формуванні облікової політики підприємства. Від обґрунтованості і точності вибору оцінки залежить виконання бухгалтерським обліком своїх функцій (зокрема, правильність обчислення фінансових результатів).
Оцінка різних об’єктів обліку – активів, зобов’язань, капіталу визначається у відповідних стандартах обліку, але оцінка векселів окремим стандартом не передбачена. На нашу думку, це є суттєвим недоліком, оскільки сукупність особливостей векселя потребує враховувати вексель в якості відокремленого об’єкта обліку, не допускаючи змішування в обліку з іншими цінними паперами або борговими вимогами-зобов’язаннями.
Об’єктом оцінки в бухгалтерському обліку виступають господарські засоби, які відображаються в активі і пасиві балансу, а також затрати і доходи підприємства. На нашу думку, об’єктом оцінки векселів виступають вексельні операції, тобто не тільки сам вексель, як борговий документ або цінний папір, але й сукупність тих відносин, які виникають навколо нього. Визначальну роль в оцінці векселів відіграє їх поділ на видані та одержані. Тому безпосередніми об’єктами оцінки будуть виступати, окрім самого векселя, й інші об’єкти, що відображаються як на балансових, так і позабалансових рахунках (рис. 1).

Рис. 1. Об’єкти оцінки векселів
Рис. 1. Об’єкти оцінки векселів


Оцінка векселів одержаних. Аналіз національних П(С)БО дозволив виявити застосування для цілей бухгалтерського обліку різних методів оцінки одержаних векселів при зарахуванні на баланс:
– за фактичною вартістю придбання;
– за номінальною вартістю векселя (за сумою предмету вексельного зобов’язання (номінальної вартості або номінальної вартості, збільшеної на суму відсотків за векселем).
Фактична вартість придбання векселів дозволяє судити винятково про вартість векселя як цінного паперу на момент здійснення угоди. Її формують затрати, безпосередньо пов’язані з придбанням (отриманням) векселя, які здійснюються до відображення його в обліку.
Карзаєва Н.Н. і Колтакова М.І. до фактичних затрат на придбання векселів пропонують відносити витрати зі сплати відсотків по позикових коштах, що використовуються на придбання векселів. Але ми не можемо з цим погодитись, тому що використання цієї статті затрат при формуванні фактичної вартості векселя суперечить змісту векселя та вимогам національних стандартів.
За П(С)БО 12 “Фінансові інвестиції”, векселі за фактичною вартістю придбання оцінюються в бухгалтерському обліку у випадку, якщо вони відображаються на рахунках фінансових вкладень (інвестицій). На нашу думку, для відображення в обліку векселів необхідно використовувати лише рахунки виданих і одержаних векселів, тому що вексель має свої особливості (характерні риси), відображення яких можливе лише при використанні окремих синтетичних позицій, а поділ векселів на товарні і фінансові є умовним і не має наукового обґрунтування в бухгалтерському обліку. Тому оцінка векселів за фактичною вартістю придбання є недоцільною.
В Україні відображення векселів в обліку та фінансовій звітності за номінальною вартістю обумовлюється Планом рахунків бухгалтерського обліку та Інструкцією про його застосування.
Прихильником оцінки векселів за номінальною вартістю виступає В.В. Палій, який зазначає, що “на відміну від всіх інших цінних паперів векселі обліковуються в повній сумі, позначеній на векселі”. На думку М.Л. Пятова, видачу векселя доцільно відображати в бухгалтерському обліку векселедавця в сумі, зазначеній в документі – тобто, за номіналом векселя навіть в тому випадку, якщо номінал векселя перевищує купівельну вартість цінностей, придбаних за цим векселем.
В наш час в загальній теорії французького бухгалтерського обліку дебіторська заборгованість оцінюється за номінальною вартістю, і ця традиція настільки укорінилась, що майже не обговорюється у друкованих виданнях.
При визначенні поняття “номінальна вартість” необхідно звернутись до економічної теорії. Так, кожен товар має споживчу вартість і мінову вартість. Споживча вартість є незначною в порівнянні з міновою вартістю. Цінність векселя – цінність грошей, право на одержання яких він представляє. Мінова вартість грошових коштів визначається тільки їх сумою. Мінова вартість векселя буде визначатися міновою вартістю суми, право на одержання якої цей вексель надає. Максимальна мінова вартість векселя – це номінальна вартість грошових знаків, право на одержання яких цей вексель надає.
Не маючи публічно-правових гарантій одержання платежу, які мають платіжні засоби – державні грошові знаки, – одержання платежу за векселем пов’язано з ризиками. Даний факт не дає підстав вважати, що одержані векселі необхідно обліковувати за їх номінальною вартістю.
Взагалі, цьому перешкоджає цілий ряд причин, до числа яких можна віднести:
– кредитну сутність векселя;
– відсутність публічно-правових гарантій одержання платежу, і, відповідно, існуючий ризик неодержання платежу;
– необхідність у здійсненні певних витрат по одержанню платежу.
Казаков О. зазначає, що реальна вартість векселя завжди знаходиться десь між арифметичним нулем і сумою, що складає предмет вексельного зобов’язання. Вартість векселя дорівнює сумі, що складає предмет вексельного зобов’язання за мінусом: плати за відстрочку платежу; грошової оцінки ризиків неодержання платежу очікуваного зниження купівельної здатності суми, що складає предмет вексельного зобов’язання; очікуваних витрат по одержанню платежу; очікуваної зміни цін на витрати по одержанню платежу (див. рис. 2).

Рис. 2. Реальна вартість векселя за О.В. Казаковим
Рис. 2. Реальна вартість векселя за О.В. Казаковим


Номінальна вартість дисконтного векселя свідчить про суму грошей, що належить до одержання по векселю, проте тільки в момент настання строку платежу за ним.
Проте, слід зазначити, що право на одержання зазначеної у векселі грошової суми і безпосередньо її одержання, віддалені одне від одного в часі. Не можна ототожнювати право на одержання грошових коштів і самі гроші.
Практика оцінки вексельних ризиків на досліджених підприємствах Житомирської області свідчить про наявність таких чинників, що впливають на цю оцінку (рис. 3).

Рис. 3. Вплив різних чинників на оцінку вексельних ризиків
Рис. 3. Вплив різних чинників на оцінку вексельних ризиків


Дисконтована вартість. Бухгалтерський облік дисконтних і відсоткових векселів передбачено здійснювати різними способами. Але так, як всі векселі містять в собі певний процент (формально чи неформально), тобто економічна природа відсоткового і дисконтного векселя однакова, тому доцільно застосовувати єдиний метод їх оцінки в бухгалтерському обліку.
Дебіторська заборгованість, забезпечена векселями, відображається в балансі за номінальною ціною. Але, на думку доц. Н.М. Малюги, у звітності, в інтересах більшої точності та чіткості, бажано було б, щоб термінові вимоги як по книгах, так і по векселях, відображались за дисконтованою на день складання звіту ціною. Проф. Ж. Рішар пише, що дисконтування строкової дебіторської заборгованості повністю відповідає принципам статичної теорії, оскільки її метою є оцінка реальної (продажної) вартості цінностей і послуг на момент складання балансу.
Останній погляд є обґрунтованим, тому пропонуємо оцінювати одержані векселі і відображати їх в обліку за дисконтованою вартістю. Отриману при дисконтуванні різницю між очікуваною в майбутньому до одержання (повернення) сумою, дисконт, необхідно амортизувати протягом строку, на який виписаний вексель. Списання дисконту пропонуємо проводити протягом всього часу утримання векселя на підприємстві. Таке списання можна проводити:
– прямолінійно;
– методом ефективної ставки відсотку.
В бухгалтерському обліку цей метод оцінки векселів відповідає вимогам, що висуваються до бухгалтерської інформації, на відміну від методу оцінки за фактичними затратами на придбання, оцінки за сумою, що складає предмет вексельного зобов’язання. Ці методи оцінки векселів одержаних входять в логічне протиріччя з методом оцінки векселів за дисконтованою вартістю. За цієї причини запропоновано відмовитись від їх використання при оцінці векселів в бухгалтерському обліку.
Для визначення реальної вартості векселя, що необхідна векселедержателю, і яка буде враховувати суму дисконту, можна використовувати поточну вартість.
Необхідною умовою одержання реальної вартості векселя є необхідність оцінки векселів за поточною вартістю, яка визначається з врахуванням розміру облікової ставки НБУ. Поточна вартість – дисконтована вартість чистого припливу грошових коштів, який буде створений даним активом за нормальних умов господарської діяльності.
Поточна вартість дисконтного векселя може бути обчислена наступним чином:

PV = 1/(1 + i)n

Де PV – поточна вартість однієї грошової одиниці; i – ставка дисконтування; n – число періодів.
Для обчислення поточної вартості дисконтного векселя, необхідно визначити ставку дисконтування (і). В тому випадку, якщо фінансовий інструмент котирується на ринку цінних паперів, то для знаходження його поточної вартості може бути використана ринкова ставка відсотка за аналогічного роду активами або зобов’язаннями. Тому, якщо вексель торгується на ринку і має котирування або тверді ціни купівлі і продажу, правила його оцінки повинні відрізнятися від правил оцінки у випадку, якщо визначити ринкову ціну векселя досить складно або неможливо.
Але вартість векселя не може формуватися на ринку цінних паперів. Організованим ринком цінних паперів формується вартість цінних паперів, визначених родовими ознаками. Вексель не задовольняє властивостям речей, визначених родовими ознаками, і є індивідуально визначеною річчю.
Вексель не є емісійним цінним папером. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку з метою впорядкування обігу векселів видала роз’яснення № 3 від 18.03.02 р. “Про заборону торгівлі векселями на організаційно оформлених ринках”, затверджене рішенням № 103, яким заборонила укладення цивільно-правових угод з векселями на організаційно оформлених ринках. Тому будувати логіку котирування, аналогічну акціям, тобто на оцінці фінансового стану векселедавця є неправильним. На фондових біржах принципово мають обертатися лише емісійні цінні папери, до яких належать усі папери, володіння якими дає однакові права. Векселі такої ознаки не мають, і не можуть бути взаємозамінними. Тому говорити про котирування векселя подібно до емісійних цінних паперів можна лише як про котирування ціни попиту та пропозиції, що існують на вексельному ринку.
Тому вважаємо, що ціноутворюючим фактором векселя виступає його властивість оформлювати відстрочку здійснення платежу, тобто служити інструментом надання позики (кредиту). В силу цього вартість кожного векселя формується грошовим ринком.
Для обчислення поточної вартості векселів необхідно використовувати облікову ставку НБУ, що встановлена на дату складання векселя. Її використання для обчислення поточної вартості векселя визначено тим, що вона активно використовується в чинному цивільному, податковому і вексельному законодавстві, а також в господарських відносинах між економічними суб’єктами. Зокрема, облікова ставка НБУ використовується при нарахуванні відсотків, які може вимагати держатель або особа, яка прийняла переказний вексель і здійснить платіж за ним, при використанні права регресу (ст. 48, 49); ст. 2. п. 5.
Оцінка ризиків. В кожному векселі закладені певні ризики, як і в будь-якому іншому ринковому інструменті, що в кінцевому випадку призводять до неотримання платежу. В цьому випадку через неотримання платежу заборгованість покупців стає сумнівною, що пов’язано з низькою платоспроможністю чи банкрутством покупця. Оцінка ризиків є сугубо індивідуальною, і не може бути повністю достовірною (перевіреною) за будь-яких обставин.
До підсумку балансу заборгованість за векселями включається за чистою реалізаційною вартістю, а величина сумнівних боргів визначається на основі платоспроможності окремих дебіторів для “Векселів одержаних”.
Цей спосіб має ряд суттєвих недоліків, що розглянуті доц. С.Л. Березою:
1. платоспроможність можна визначити лише наближено, і лише в окремих випадках – достовірно;
2. оцінка ускладнена через відсутність своєчасної та точної інформації про платоспроможність потенційного та реального боржника, тобто на неї впливатимуть ще й суб’єктивні фактори та емоції бухгалтера;
3. призводить до порушення принципів відповідності доходів і витрат та об’єктивності.
Щодо оцінки ризику одержаних векселів, необхідно зважати на відмінності дебіторської заборгованості, оформленої векселем, від інших видів поточної дебіторської заборгованості.
Вони стосуються можливої наявності солідарних зобов’язань за одержаними векселями. Згідно з вексельним законодавством, специфіка векселя полягає у тому, що він може бути трасований на платника, авальований банком або індосований необмежену кількість разів шляхом здійснення відповідного передавального надпису (індосаменту) на підтвердження переходу права власності за векселем до іншої особи. При цьому зобов’язання попередніх зобов’язаних за векселем осіб не скасовуються з кожною наступною передачею векселя. Виходячи з цього, ризик векселів виникає або за умов попередньо визначеної низької платоспроможності векселедавця та зобов’язаних за векселем осіб, або за умов неповернення вексельного боргу у визначений термін. В обох випадках ризик має обчислюватись з урахуванням кількості зобов’язаних осіб, кожна з яких є гарантом за даним векселем. Це означає, що коефіцієнти сумнівності, які застосовуються до поточної дебіторської заборгованості можна розповсюдити тільки на векселі, які не були трасовані, авальовані або індосовані. Що ж до індосованих векселів, то ризик за кожним з них буде тим меншим, чим більше осіб індосувало вексель.
З наведеного вище можна визначити, що грошова оцінка очікуваних ризиків є суб’єктивною величиною. Оскільки вексель – це не гроші, а лише документ, що засвідчує право на їх отримання, то між моментом одержання і володіння векселем і моментом одержання по ньому грошових коштів є певний проміжок часу, а відмінності, що існують при оцінках ризиків призводять до багатозначності результатів оцінок самого векселя, а, відповідно, до їх довільності.
В бухгалтерському обліку ні номінальна оцінка векселя, ні його оцінка на основі визначення грошової величини ризиків і витрат, пов’язаних з одержанням платежу за векселем, не можуть бути надійними. Зокрема, вони не можуть бути перевіреними і не є нейтральними. Це пояснюється рядом факторів:
– номінальна оцінка зовсім не враховує наявний з очевидністю ризик неплатежу і часовий інтервал між моментом одержання векселя і моментом одержання платежу за ним;
– застосування оцінки ризиків не можуть бути надійними і перевірятись.
Оцінка векселів виданих. При видачі векселя (простого або переказного) чи акцептуванні (переказного) повинен застосовуватися основний принцип економіки – точна оцінка кредитоспроможності векселедавця (акцептанта). На жаль, організація об’єктивної оцінки кредитоспроможності позичальника не поставлена на належний рівень, що призводить до підвищення ризику, і, відповідно, до підвищення процентних ставок.
При видачі процентного векселя у векселедавця виникають наступні зобов’язання:
– на суму, вказану у векселі – в момент видачі процентного векселя;
– на суму відсотків за векселем – в момент їх нарахування.
При видачі безпроцентного (дисконтного) векселя у векселедавця виникають зобов’язання на номінальну вартість векселя.
На думку В.І. Коршунова, облік довгострокових векселів до платежу практично аналогічний обліку довгострокових облігацій до виплати. Вексель оцінюється і відображається в звітності за приведеною вартістю майбутніх відтоків грошових коштів (відсотків і основної суми).
Видані векселі в обліку необхідно відображати за ціною реалізації. Існуючі правила бухгалтерського обліку передбачають відображення векселів в обліку за ціною, вказаною в договорі купівлі-продажу або в додатковій угоді купівлі-продажу.
Безпроцентний вексель може видаватися чи за номіналом, чи з дисконтом . Відповідно до Закону України “Про вексельний обіг в Україні” номінал векселя на етапі його емісії не може бути вище суми зобов’язання, за яким видається вексель (ст. 4). Таким чином, маємо два можливих варіанти вартості векселя при його видачі (передачі):
1. За номінальною вартістю. З точки зору бухгалтерського обліку, це найпростіший спосіб оцінки.
2. Якщо вексель виданий за вартістю, нижчою за номінальну, тобто з дисконтом.
Окрім того, відповідно до П(С)БО 11 визначено, що довгострокові зобов’язання на які нараховуються проценти, повинні відображатись за їх теперішньою вартістю (дисконтованою вартістю майбутніх платежів), що призводить до додаткового ускладнення обліку таких зобов’язань.
При видачі векселя за вартістю, нижчою за номінальну, тобто з дисконтом, ціна відрізняється від номінальної, але на момент погашення облікова вартість векселів повинна дорівнювати номінальній. Це можна досягти шляхом амортизації дисконту протягом строку обігу векселя. Така амортизація здійснюється (як для облігацій):
– прямолінійно;
– методом ефективної ставки відсотку.
Оцінка векселів на позабалансових рахунках. Вексель також має своє матеріальне вираження – бланк векселя.
Як пишуть Я.В. Соколов, В.В. Патров, Н.Н. Карзаєва, основна складність, пов’язана з веденням обліку бланків суворої звітності, зумовлена незрозумілістю їх вартісної оцінки. Зазначимо, що згідно з новим російським планом рахунків бланки суворої звітності враховуються за умовною вартістю.
В Україні для обліку наявності та руху бланків суворої звітності використовують позабалансовий рахунок 08 “Бланки суворого обліку”. На цьому рахунку бланки необхідно відображати за вартістю, зазначеною у відповідних нормативних документах. У разі втрати або псування бланків суму збитків для відшкодування винною особою розраховуватимуть, виходячи саме з цієї вартості, а не з фактичної собівартості, що обліковується на рахунку вексельних бланків (209 “Інші матеріали”).
Відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) бланків цінних паперів і документів суворого обліку визначають із коефіцієнтом 50 до вартості придбання бланків, на яких не вказано номінальної вартості чи вартості яких не встановлено законодавством, а якщо номінальну вартість встановлено, то застосовують коефіцієнт 5. Тому вартість вексельних бланків у позабалансовому обліку (на рахунку 08 “Бланки суворого обліку”) пропонуємо оцінювати в сумі, розрахованій відповідно до коефіцієнту, встановленого вищезазначеним Порядком.
До погашення строку позовної давності кожен індосований вексель або аваль за векселем враховується за балансом в якості солідарного зобов’язання підприємства за цим векселем. Оскільки ці всі особи є солідарно відповідальні за векселем, то при опротестуванні існує ймовірність виникнення зобов’язань щодо сплати вексельної суми.
При індосаменті векселя внаслідок виникнення солідарної відповідальності перед наступними векселедержателями необхідно визнати зобов’язання у розмірі вексельної суми і відобразити його на рахунку 042 “Непередбачені зобов’язання”, а також у примітках до фінансової звітності.
Так як авалювання (виконання, здійснення авалю чи аваль) представляє собою односторонню угоду третьої по відношенню до сторін вексельного правовідношення особи, що полягає в забезпеченні платежу вексельної суми повністю чи частково за одного чи декількох зобов’язаних за векселем осіб. Аваль не може бути більш обтяжливим для аваліста, ніж саме зобов’язання за векселем вексельного боржника.
Забезпечення платежу за векселем повністю або в частині вексельної суми регулюється ст. 30 УВЗ. Змістом зобов’язання аваліста є сплата вексельної суми. Тому, для оцінки зобов’язань, що виникають внаслідок здійснення індосування авалю, необхідно визначити поняття “вексельна сума”. Тут слід погодитись з думкою доц. В.А. Бєлова, який визначає “вексельну суму” (суму основного боргу) і “суму, що складає предмет векселя” наступним чином (див. табл. 1).

Таблиця 1 Співвідношення понять “вексельна сума” і “сума, що складає предмет векселя” за В.А. Бєловим
Таблиця 1 Співвідношення понять “вексельна сума” і “сума, що складає предмет векселя” за В.А. Бєловим


Визначені в табл. 1 суми і повинні відображатись на рахунках бухгалтерського обліку.
Пропонуємо наданий або одержаний за векселем аваль відображати на рахунках 05 “Гарантії та забезпечення надані” і 06 “Гарантії та забезпечення отримані” відповідно, в сумі, яка залежить від того, чи це частковий або повний аваль. При повному авалі на рахунках 05 чи 06 повинна обліковуватись повна сума вексельного зобов’язання, при частковому – відповідна частина.
В цілому можна зазначити, що оцінка векселів відіграє значу роль при формуванні вексельної стратегії і політики підприємства, а використання методів оцінки векселів в бухгалтерському обліку повинне ґрунтуватися на науково визначених принципах.