Анализ финансовой отчетности

Удосконалення бухгалтерського обліку немайнових складових інтелектуального капіталу

Розвиток економіки поставив перед бухгалтерським обліком ряд важливих питань, які напряму пов’язані з інтелектуальним капіталом. Одним із таких невирішених питань є зростання частки гудвілу в структурі активів підприємства. Це створює таку ситуацію, що бухгалтерський баланс стає менш придатним для фінансового аналізу, у зв’язку з “невідомим наповненням цієї категорії”, тому дане питання потребує особливої уваги з боку дослідників, що актуалізується зростанням кількості злиттів і поглинань в останні роки. В теперішні часи в балансах багатьох транснаціональних корпорацій переважну більшість у структурі активів займає гудвіл. Враховуючи запропоноване визначення гудвілу згідно теорії інтелектуального капіталу для управління вартістю інтелектуальних активів, що таким чином (у вигляді гудвілу) “приховані” в бухгалтерському обліку, економічні суб’єкти в умовах нової економіки потребують надання системою бухгалтерського обліку інформації про всі види інтелектуального капіталу, навіть про ті, що не є його власністю (людський, клієнтський капітал), оскільки вони також забезпечують генерування прибутку, одержання конкурентних переваг на ринку. Однак відсутність необхідної інформації про немайнові складові капіталу зумовлюється прийнятою методологією бухгалтерського обліку, що визначає необхідність розробки методик для відображення немайнових складових інтелектуального капіталу в бухгалтерському обліку. Внаслідок неможливості відображення немайнових складових інтелектуального капіталу в бухгалтерському обліку система бухгалтерського обліку починає втрачати позицію основного джерела інформації для прийняття ефективних управлінських рішень спеціалізованим моделям управління інтелектуальним капіталом. Очевидним стає її невідповідність вимогам, що висуваються з боку користувачів в сучасних умовам.
Про невідповідність облікової системи вимогам часу зазначають сучасні дослідники [1, с. 3], підкреслюючи, що стандартний бухгалтерський облік не надає інформації про інтелектуальні ресурси... Останнім часом стало очевидно, що “стандартного” бухгалтерського обліку для цілей управління підприємством стає недостатньо. Потребується його розширення, передовсім для цілей посилення керівної дії обліку на все життя компанії та особливо на її функції, пов’язані зі здійсненням того, що прийнято називати господарською діяльністю підприємства [1, с. 7]. Як пише К. Друрі, традиційні підходи розроблені для крупних корпорацій, що виникли в першій половині століття, показали свою неадекватність глобальному та технологічному середовищу [2, с. 25]. В ідеалі управлінський облік повинен охоплювати практично всі компоненти менеджменту, до яких і відносяться моніторинг структур, облік виконання бюджетів, облік реалізації бізнес-плану, маркетинговий облік, облік виробництва, адміністративний облік [3, с, 56]. До позицій дослідників можна провести аналогію з запропонованою нами моделлю відповідності облікової і ринкової вартості підприємства, вона також визначає невраховані в бухгалтерському обліку явища та об’єкти, які зумовлюють невідповідність облікової системи умовам нової економіки.
Вважаємо, що причиною невідповідності облікової системи системі управління є відсутність інформації про немайнові складові інтелектуального капіталу, які не знаходять свого облікового відображення. Система управління в умовах нової економіки повинна одержувати інформацію про всі фактори формування вартості підприємства – майнові та немайнові складові капіталу. Ключовим джерелом ефективності функціонування стає управління немайновими складовими, що є визначальною відмінністю сучасності від індустріального суспільства. Однак це не означає, що бухгалтерський облік необхідно “розширювати”, що пропонують дослідники [1, 158], оскільки облікова система здатна відреагувати на явища, що відбуваються в новій економіці. Про це свідчить досвід поч. ХХ ст., однак для цього необхідний час на переосмислення ролі вартості нематеріальних активів в бухгалтерському обліку*, для формування відповідних методик бухгалтерського відображення інтелектуальних активів.
Формування методик передбачає надання інформації у формі звітів про інтелектуальний капітал, які повинні містити показники про інтелектуальний капітал підприємства. Їх набір є індивідуальним для кожного підприємства, однак спільним для них є те, що вони повинні характеризувати ефективність використання інтелектуального капіталу, створення ним додаткової вартості.
Вперше про необхідність розкриття інформації та впровадження показників, які б відображали нефінансові дані, що характеризували зміни, що стались внаслідок зростання конкуренції та розвитку технологій, було проголошено у 1994 р. в підсумковій доповіді Спеціального комітету фінансової звітності, створеного Американським інститутом дипломованих незалежних бухгалтерів [4, с. 118].
В сучасних умовах, як зазначає Т. Саттон [5, с. 218], компанії для розкриття інформації про нематеріальні активи використовують два шляхи: 1) складають проформи фінансової звітності, у яких капіталізують витрати на НДДКР, їх амортизацію тощо; 2) шляхом розрахунку нефінансових показників (Non-financials indicators), які містять інформацію про інновації підприємства, якість продукції і задоволення споживачів та використовуються для доповнення традиційних фінансових показників відносно діяльності підприємства.
У дослідників не сформовано єдиних поглядів щодо застосування вищенаведених шляхів. Так, Б. Лев, П. Заровен, С. Уолман [4, с. 67-68], А.Н. Костецький, Н.О. Старкова [6] наполягають на капіталізації затрат, пов’язаних зі створенням інтелектуального капіталу. На застосування системи нефінансових показників наголошують проф. К.Е. Свейбі [7], І. Абейскера [8, c. 18]. Застосування майнової концепції обліку інтелектуального капіталу в умовах України зумовлює вибір другого шляху – розрахунку нефінансових показників.
Для забезпечення потреби управління (згідно об’єкту дослідження) необхідною інформацією про немайнові складові інтелектуального капіталу можна виділити наступні способи (рис. 1):

Рис. 1 Способи відображення немайнової складової інтелектуального капіталу
Рис. 1 Способи відображення немайнової складової інтелектуального капіталу


Відображення в позабалансовому обліку. Для вибору критерію системи рахунків, як пише проф. М.С. Пушкар [9, с. 3, необхідно мати уявлення про сутність інформації, яку повинен узагальнити та видати в готовому вигляді для управління і контролю бухгалтерський облік. Якщо у 80 рр. ХХ ст. дослідник до такої інформації відносить затрати на підвищення та підтримку якості продукції, затрати на охорону навколишнього середовища, на нову техніку, тощо, то в умовах нової економіки, що ґрунтується на знаннях – це повинна бути інформація про всі складові інтелектуального капіталу.
Підтвердження даної позиції можна знайти, проаналізувавши еволюцію менеджменту: від наукового менеджменту – до інтелектуального продукту. Згідно даних можна визначити, що у 80-х рр. управлінцями ставилось за мету управління якістю продукції, однак з початку ХХ ст. провідні позиції займає концепція управління знаннями, в основі якої покладено управління інтелектуальним капіталом підприємства.
Інтелектуальні активи, що не є ОПІВ не можна відносити до майна підприємства. У вітчизняній же практиці в балансі відображається тільки те майно, що охоплює весь пучок прав власності суб’єкта господарювання. Як пише доц. О.М. Петрук, це є об’єктивною дією романо-германської системи права, до якої входить і Україна. Тому для охоплення обліком всієї управлінської інформації та більшої конкретизації інформації юридичного та господарського характеру в нашій країні використовуються позабалансові рахунки [10, с. 235]. Для країн, на які поширюється англо-американський вплив, можливості балансового обліку набагато ширші, що й передбачено МСФЗ. Згідно яких активами є ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, від яких очікують надходження майбутніх економічних вигод до підприємства [11, с. 56].
Враховуючи вищенаведене, визначено, що основною відмінністю від узвичаєного підходу до об’єктів, що відображаються на позабалансових рахунках (згідно якого позабалансові рахунки призначені для обліку наявності та руху майна та джерел його утворення, які не належать даному підприємству, однак знаходяться певний час в його розпорядженні чи на його збереженні) буде те, що обліковуючи інтелектуальні активи, які не належать підприємству за правом власності (немайнові інтелектуальні активи), ми відображаємо не “чужі” (належні іншій особі) активи, а ті, які за правом власності не належать “нікому” (відбувається розподіл пучка прав власності), однак ми здійснюємо контроль над ними.
Тому для забезпечення управлінців необхідною інформацією про немайнові складові інтелектуального капіталу слід виділити окрему групу позабалансових рахунків “Немайнові інтелектуальні активи”. Де слід відображати активи, які за правом власності не належать даному підприємству, однак використання яких на підприємстві забезпечує отримання економічних вигод в майбутньому.
Відповідно, сутністю позабалансового обліку немайнових інтелектуальних активів є відображення таких операцій, що не впливають на стан балансу підприємства, однак здійснюють значний вплив на фінансові результати його діяльності. Наприклад, взяття працівника на роботу, укладення важливої угоди з “прибутковим” клієнтом не впливає на зміни в “Балансі”, однак ефективна робота “інтелектуальних” працівників, розвинуті клієнтські взаємовідносини виступають одним з головних факторів одержання прибутку, набуття конкурентних переваг, що особливо проявилось з розвитком нової економіки. Це зумовлює необхідність організації постійного контролю за такими об’єктами позабалансового обліку.
Оскільки економісти по-різному оцінюють роль та значення позабалансового обліку в економічній інформації [9, с. 11, його стан не відповідає сучасним потребам управління, а, відповідно, потребує удосконалення з врахуванням теорії інтелектуального капіталу.
Враховуючи обрану концепцію обліку інтелектуального капіталу, всі його складові, на які відсутнє право власності, необхідно враховувати на позабалансових рахунках. Для цього пропонуємо відкрити три позабалансових рахунки за видами інтелектуального капіталу, що дозволить отримувати ефективну інформацію про весь інтелектуальний капітал: людські активи; структурні активи; клієнтські активи.
Відкриття аналітичних рахунків за наведеними рахунками залежить від специфіки діяльності підприємства. Так, на американських підприємствах, як пише Т. Саттон [5, с. 218] нефінансові показники (Non-financials indicators) залежать від галузі діяльності підприємства: моніторинг отримання патентів у фармацевтичній галузі, перевірка досліджень по задоволенню споживачів тощо. У вигляді прикладу аналітичних розрізів по рахунках, призначених для обліку інтелектуального капіталу, можна використовувати показники, що наводяться компанією Scandia.
Проф. К.Е. Свейбі [7] зазначає, що для управління нематеріальним активами більшість компаній використовує нефінансові показники, безпосередньо для вимірювання оперативної ефективності. Так, виробничі компанії вимірюють випуск продукції в “тонах на годину”, лікарні та готелі вимірюють рівень прибирання постілі, школи вимірюють середні оцінки, університети вимірюють кількість захищених дисертацій на рік тощо.
В бухгалтерському обліку для вищезапропонованої групи слід відкрити рахунок 010 “Немайнові інтелектуальні активи”, у складі якого виділити наступні субрахунки (табл. 1).

Таблиця 1 Структура рахунку 010 “Немайнові інтелектуальні активи”
Таблиця 1 Структура рахунку 010 “Немайнові інтелектуальні активи”


Внаслідок застосування вищенаведеної пропозиції залишається невирішеним питання оцінки немайнових інтелектуальних активів. Відносно такого специфічного виду активів, як інтелектуальні, необхідно враховувати, що методика оцінки їх вартості повинна розроблятися для відповідного об’єкта під конкретного замовника, оскільки потреба у такій оцінці, як правило, виникає у зв’язку з відчуженням відповідних виключних або невиключних прав [12, с. 522].
Вважаємо, що немайнові інтелектуальні активи слід визнавати і оцінювати за справедливою вартістю. Цю позицію також підтверджують розробники МСФЗ, оскільки ідентифіковані нематеріальні активи під час об’єднання підприємств, згідно МСФЗ 38 “Нематеріальні активи” оцінюються за справедливою вартістю.
Так, відносно нематеріальних активів справедлива вартість визначається:
1) за поточною ринковою вартістю – поточною ціною покупця (п. 28). (Вартість активу можна визначити тоді, коли наявний відповідний активний ринок, що в сучасних умовах розвитку торгівлі результатами інтелектуальної діяльності в Україні практично відсутній).
2) за допомогою незалежних, обізнаних та зацікавлених сторін на основі якнайточнішої наявної інформації (п. 29) [11, с. 1000].
На думку проф. В.В. Ковальова розробка подібної звітності про справедливу вартість (в нашому випадку – звітність про інтелектуальний капітал підприємства, оцінений за справедливою вартістю) не представляє для бухгалтера технічної складності за наявності наступних факторів: а) відповідник оцінок, представлених фінансистами, оцінниками, маркетологами; б) користувачів, зацікавлених в звітності, складеній на основі домінанти справедливих цін; в) джерел фінансування цієї роботи [13, с. 331].
Розглянемо можливість існування кожного фактору відносно інтелектуального капіталу, що забезпечує застосування його оцінки за справедливою вартістю.
1. Особливості розвитку економічної системи, поява нової економіки, розвиток ринку капіталу, необхідність обліку інтелектуального капіталу нації на макрорівні, зміна напрямів розвитку системи управління на мікрорівні в сторону управління інтелектуальними активами зумовили наявність користувачів, що потребують інформацію про інтелектуальний капітал із застосуванням справедливої оцінки.
2. На особливу увагу заслуговує питання оцінки інтелектуальних активів, оскільки, як зазначалось вище, в сучасних умовах дослідниками не розроблено єдиного універсального підходу для оцінки інтелектуального капіталу, існує значна кількість альтернативних методик. Також необхідно враховувати, що в даному випадку розрахунок справедливої вартості не є роботою бухгалтера, а професійного оцінника, що орієнтується в тенденціях, які відбуваються на ринку.
Вважаємо за доцільне виділити дві групи підходів до оцінки інтелектуального капіталу: перший – для оцінки людських активів, носіїв інтелекту; другий – для оцінки структурних та клієнтських активів – результатів інтелектуальної діяльності. Що пояснюється тим, що людський капітал – це капітал без права передачі, який не можна відділити від його власника, саме тому не може існувати ринок таких засобів в їх капітальній формі. Однак вартість людського капіталу може бути оцінена, оскільки капітал є вимірюваною категорією. Внаслідок цього виникає відмінність у способах визначення справедливої вартості різних складових інтелектуального капіталу.
В розвиток методик, що відносяться до першого підходу, значний внесок зробили представники теорії людського капіталу. Як зазначає В. Корицький, західними економістами використовувались два методи вартісних оцінок людських істот: вартість “виготовлення” і процедура капіталізації заробітку. Перша полягала у оцінці реальних затрат (чистої затрати коштів існування (net of maintenance)) на “виготовлення” людини, друга – в оцінці теперішньої (приведеної до теперішнього часу) цінності майбутнього потоку доходів індивідууму (чистого чи валового доходу) [14, с. 15-17].
Затратний метод оцінки людських ресурсів розглянемо на прикладі моделі людського капіталу, розробленої проф. М. Добією [15, с. 68], яка може виступати одним з варіантів організації бухгалтерського обліку людських активів. На його думку модель оцінки капіталу, що сконцентрований у особі працівника – це сума накопичених витрат на утримання і підвищення кваліфікації, помножена на фактор досвіду. Суму цих вартостей наведено у формулі:

Н(Т) = (К + Е) х [1 + Q(T)],

де: Н(Т) – вартість капіталу, що приписаний особі; К – накопичені кошти на утримання; Е – накопичені витрати на освіту; Q(T) – фактор досвіду. Фактор досвіду визначається функцією часу (змодифікованою кривою навчання):

де: w – коефіцієнт навчання; Т – роки праці за професією, Т>1. Згідно вищенаведеної моделі працівник, що виконує ту саму роботу у наступному році, виконує її на w % краще і дешевше.
де: w – коефіцієнт навчання; Т – роки праці за професією, Т>1. Згідно вищенаведеної моделі працівник, що виконує ту саму роботу у наступному році, виконує її на w % краще і дешевше.


Далі він застосовує рівняння концепції зовнішнього відсотку повернення до людського капіталу за рік, внаслідок чого отримуємо наступне рівняння:

Н(Т) х (1 + r) = W + H (T + 1),

де W – річні витрати праці.

З якого отримуємо основну модель оплати.

W = H(T) x r – H [Q(T + 1) – Q(T)] = H(T) x r – H ΔH(T)

З цієї моделі виходить, що оплата повинна бути визначена відсотком (r) від капіталу, але працедавець може у перші роки праці зменшувати винагороду, беручи до уваги той факт, що працівник завдяки праці здобуває досвід.
Приймаючи цю основну модель заробітної плати, як підставу для встановлення справедливої вартості необхідно враховувати, що проблема робочого часу вже успішно вирішена згідно із суспільними інтересами і восьмигодинний робочий день і п’ятиденний робочий тиждень відповідають існуючим суспільно-економічним умовам. Це означає, що працівник в повному місяці регенерує свої сили і не несе втрати життєвих сил під час виконання праці. З іншої сторони вимір часу праці має такий розмір, що можна сказати що працедавець розпоряджається капіталом працівника, як кожним іншим, у зв’язку з чим він повинен сплатити на чесному рівні відшкодування з капіталу.
Прикладом доходного методу оцінки вартості людських активів може виступати модель, розроблена вченими з Мічиганського університету – модель індивідуальної вартості працівника [16]. Згідно цієї моделі індивідуальна цінність працівника визначається обсягом послуг, який очікується надасть чи реалізує працівник, працюючи на цьому підприємстві. Це зумовлює очікувану умовну вартість працівника (УВ). В той же час індивідуальна цінність залежить від очікуваної ймовірності того, що працівник залишиться працювати на даному підприємстві та саме тут реалізує свій потенціал. Таким чином умовна вартість включає весь потенційний дохід, який працівник може принести підприємству, якщо він до кінця життя буде працювати на ньому. Цінність працівника з врахуванням ймовірності того, що він залишиться працювати на підприємстві протягом певного часу визначає очікувану вартість, що реалізується (РВ). Очікувана вартість, що реалізується складається з двох елементів: очікуваної умовної вартості і вартості продовження членства в підприємстві, яке виражає очікування керівництва з приводу того, яка частина цих доходів буде реалізована на підприємстві до передбачуваного часу уходу працівника.
Вищенаведене можна виразити наступним рівнянням:

РВ = УВ S Р(О)
Р(Т) = 1 – Р(О)
АЗТ = УВ – РВ = РВ S Р(Т)


де: УВ і РВ – очікувана умовна вартість працівника і очікувана вартість, що реалізується;
Р(О) – ймовірність того, що працівник залишиться працювати на підприємстві через певний проміжок часу;
Р(Т) – ймовірність уходу працівника з підприємства чи показник плинності;
АЗТ – альтернативні затрати плинності.

В основу даної моделі покладено припущення, що людські активи мають вартість, якщо вони здатні приносити дохід в майбутньому, надаючи свою робочу силу. Тобто вартість людських активів є сьогоднішньою вартістю очікуваних від них майбутніх послуг чи доходів. Необхідно враховувати, що за даною моделлю вартість людських ресурсів є імовірнісною величиною, що для підприємства може означати, що не завжди працівник з найкращим потенціалом буде найбільш корисним для цього підприємства.
Щодо оцінки структурного та клієнтського капіталу можна застосовувати і поточну ринкову оцінку, у випадку наявності активного ринку, та оцінку що надається професійними оцінниками.
За наявності активного ринку справедливою вартістю буде ринкова ціна. Однак необхідно враховувати, що ринкова ціна буде містити лише певну частку справедливості. Проф. В.В. Ковальов пояснює це наступним: 1) будь-який ринок не є досконалим; 2) навіть за наявності досконалого ринку достовірна оцінка є неможливою, оскільки подібна оцінка передбачається відносно конкретних активів, абсолютно точних аналогів яких знайти практично неможливо [13, с. 330].
Враховуючи те, що клієнтські та структурні активи є результатами інтелектуальної діяльності, для їх оцінки можна застосовувати підходи, методи і процедури, що застосовуються професійними оцінниками для оцінки ОПІВ.
Одразу необхідно визначити, що єдиний універсальний метод для оцінки клієнтських та структурних активів відсутній, що пояснюється їх віртуальною природою, яка зумовлює застосування різних методик залежно від цілей оцінки. За тривалий час існування інститутом професійної оцінки відпрацьовані загальнометодологічні підходи до оцінки вартості результатів інтелектуальної діяльності. Тривалі спостереження дали змогу виокремити низку характерних рис та ознак, що виявляються у результаті використання ОПІВ (ефективність, ціна, затрати, собівартість, ринкова вартість, неочевидність рішення, популярність, значущість, новизна тощо). На основі їх аналізу дослідники [17, с. 273] згрупували існуючі методи оцінки у три основні блоки: затратний (інвестиційний) метод; ринковий (аналоговий) метод; доходний (фінансовий) метод.
Однак на практиці досить часто застосовуються комбіновані методики, які зумовлюють сполучення методів для проведення оцінки конкретного об’єкту.
3. Щодо необхідності наявності джерел фінансування впровадження звітності про інтелектуальний капітал на підприємстві, вважаємо, що ця передумова повинна базуватись на застосуванні принципу економічної доцільності. Згідно цього принципу понесені додаткові витрати при впровадженні в діяльність підприємства звітності про інтелектуальний капітал, зумовлені визначенням справедливої вартості інтелектуальних активів, що встановлюють професійні оцінники, повинні бути меншими за доходи, отримані від використання такої інформації.
При веденні бухгалтерського обліку в умовах комп’ютеризації виникають додаткові можливості аналітичності бухгалтерського відображення інтелектуального капіталу. Це пов’язано з тим, що інформація про його складові міститься в інформаційній системі підприємства, якщо використовуються окремі модулі для ведення обліку кадрів та заробітної плати (людський капітал), контролю за взаємовідносинами з клієнтами (клієнтський капітал). Щодо структурного капіталу, який є організаційними можливостями підприємства відповісти на вимоги ринку, то він більшою мірою є власністю підприємства у формі ОПІВ (патенти, ліцензії, комп’ютерні програми, бази даних тощо), тобто знаходить відображення в комп’ютерній системі бухгалтерського обліку за чинної методології.
Відповідно, інтеграція модулів комп’ютерної інформаційної системи підприємства забезпечує відображення на аналітичних рахунках інформації про всі види інтелектуального капіталу.
Для бухгалтерського обліку немайнових складових інтелектуального капіталу можна використовувати комп’ютерні інформаційні системи (КІС) для малих, середніх, та великих підприємств.
Так, для великих підприємств, для надання необхідної інформації про інтелектуальний капітал використовуються корпоративні КІС (“SAP R/3”, “Baan IV”, “Scala 5”, “Opracle Applications”, “SunSystems” – зарубіжних виробників, “Галактика”, “Флагман”, “Лагуна”, БЭСТ-Про”, “FinExpert” тощо – виробників з пострадянських країн). При їх використанні надання інформації про інтелектуальний капітал забезпечується тим, що такі системи передбачають обробку найвищої форми інформації – знань. Вони складаються з функціональних підсистем управління, що підтримують багатомірний оперативний аналіз даних (OLAP – Online Analytical Processing), засоби інтелектуального аналізу (Data Mining), передбачають застосування експертних систем та навчання персоналу. В корпоративних КІС інтеграція інформації на позабалансових рахунках за видами інтелектуального капіталу забезпечується через наступні функціональні модулі: структурний капітал – Фінансова бухгалтерія і контролінг (“SAP R/3”), Фінанси і фінансовий аналізатор (“Opracle Applications”), Фінанси (“Baan IV”), Бухгалтерский учет и анализ (“Флагман”); людський капітал (системи управління людськими ресурсами – HR) – Управління персоналом (“SAP R/3”), Кадри (“Opracle Applications”), Фінанси (“Baan IV”), Управління персоналом (“Флагман”); клієнтський капітал – Збут (“SAP R/3”), Постачання і збут (“Opracle Applications”), Збут, постачання, склади (“Baan IV”), Управління персоналом (“Флагман”). Використання корпоративних КІС максимально забезпечує аналітичність обліку інтелектуального капіталу, що пов’язано з інтегрованістю відповідних модулів системи, однак для впровадження і використання КІС такого типу необхідні значні фінансові та трудові ресурси*.
Для бухгалтерського обліку інтелектуального капіталу на малих та середніх підприємствах необхідно використовувати КІС відповідного призначення. Однак системи подібного типу (“1С: Бухгалтерия”, “БухКомплекс”, “БЭСТ-ОФИС”, “Диск УОС”, “Парус-Предприятие”, “Инфо-бухгалтер”, “БЭСТ-ПРО”, “Галактика”, “БухКомплекс”) не включають всіх складових, що забезпечують надання інформації про інтелектуальний капітал, а безпосередньо, через систему бухгалтерського обліку. Однак деякі фірми-розробники програмних продуктів, зокрема, бухгалтерських інформаційних систем (“1С”, “Парус 7”), розробляють окремі модулі, що, завдяки своїй інтеграції з бухгалтерським модулем (“1С: Бухгалтерия 7.7”, “Парус-Бухгалтерия”), забезпечують облік розрахунків з оплати праці, облік взаємовідносин з клієнтами тощо.
Розглянемо особливості відображення в позабалансовому обліку немайнових складових інтелектуального капіталу на прикладі КІС “Парус 7”, що призначена для підприємств з малою і середньою кількістю здійснюваних господарських операцій. ЇЇ обрання також зумовлено тим, що програмні продукти компанії “Парус” є одними з найпоширеніших, які застосовуються для управління фінансово-господарською діяльністю підприємств в Україні. В Україні функціонує СП “Парус-Україна”*, яка забезпечує консалтингову підтримку, КІС “Парус 7” містить модулі, які забезпечують інтеграцію інформації з позабалансовим обліком інтелектуального капіталу: клієнтського капіталу – система “Парус-Менеджмент и маркетинг” (що є розробкою “Парус-Україна”); людського капіталу – модуль “Парус-Заработная плата” (рис. 2).

Рис. 2. Функціональні можливості забезпечення обліку інтелектуального капіталу КІС “Парус 7”
Рис. 2. Функціональні можливості забезпечення обліку інтелектуального капіталу КІС “Парус 7”


Розробниками системи “Парус 7” передбачена інтеграція функціональних модулів за допомогою модуля “Адміністратор”, що забезпечує передачу інформації про людський і клієнтський капітал підприємства до модуля “Парус-Бухгалтерия” (рис. 3). Модуль “Адміністратор” забезпечує виконання всіх службових функцій (реєстрації нових користувачів і груп користувачів, встановлення прав доступу) в КІС “Парус 7”.

Рис. 3. Адміністрування інтегрованих модулів управління інтелектуальним капіталом в КІС “Парус 7”
Рис. 3. Адміністрування інтегрованих модулів управління інтелектуальним капіталом в КІС “Парус 7”


Система “Парус 7” передбачає можливість застосування засобів гнучкого налагодження, що дозволяє змінити стандартну схему, закладену в основу програми орієнтовно на користувача. Система дозволяє формувати значну кількість документації, бухгалтерської звітності. Для забезпечення зростаючих потреб керівництва, для створення додаткових форм звітів за допомогою спеціальних засобів: табличних додатків (на базі Microsoft Excel) та генератора звітів (Seagate Crystal Reports – SCR), за допомогою яких можна отримати необхідної користувачу форми звітність. Генератор звітів SCR є одним з найвідоміших у світі, він передбачає отримання наступних переваг: швидка розробка шаблонів звітів; проста організація розробки, якісний інтерфейс; потужні засоби обробки даних; унікальні засоби надання даних; можливості представлення інформації у графічній формі; існування різних способів розповсюдження звітів (електронна пошта, MS Excel, MS Word). Можливість експортування інформації в Microsoft Excel дозволяє використовувати вмонтовані засоби графічного відображення даних, використовувати додаткові функції прикладної програми.
Модуль “Парус-Бухгалтерия” в системі є об’єднуючою ланкою, забезпечуючи сполучення інших функціональних модулів. Він забезпечує ведення бухгалтерського обліку за об’єктами (основні засоби, нематеріальні активи, ТМЦ тощо) в грошовому вимірнику (забезпечується мультивалютність). При цьому забезпечується: деталізація обліку по рахунках розширеного аналітичного обліку (максимальна кількість аналітичних розрізів – 5), ряду допоміжних ознак; використання методів оцінки ТМЦ: “Облікові ціни”, “Середні ціни”, “Облік по партіях”; проведення автоматичної переоцінки об’єктів обліку в іноземній валюті; формування поточних та періодичних звітів, що забезпечують надання інформації для прийняття ефективних управлінських рішень.
Запропоновано створити позабалансові рахунки в розрізі видів інтелектуального капіталу (людські активи, структурні активи, клієнтські активи) до запропонованого рахунку 010 “Немайнові інтелектуальні активи”. На рис. 4. Наведено порядок створення нового рахунку в системі “Парус 7”.

Рис. 4. Додавання рахунку 010 “Немайнові інтелектуальні активи” та встанов-лення типової форми аналітичного обліку “Основні засоби” в системі “Парус 7”
Рис. 4. Додавання рахунку 010 “Немайнові інтелектуальні активи” та встанов-лення типової форми аналітичного обліку “Основні засоби” в системі “Парус 7”


Модуль “Парус-Бухгалтерия” дозволяє формувати відомості аналітичного обліку за довільний календарний період для позабалансових рахунків, що запропоновані нами для обліку інтелектуального капіталу, за однією з типових форм аналітичного обліку. Типова форма аналітичного обліку рахунків задає типову схему обробки аналітичних даних проводок за цим рахунком при виконанні різних дій в КІС “Парус 7”.
Розглянемо порядок формування відомості аналітичного обліку для рахунків на яких обліковуються немайнові складові інтелектуального капіталу з використанням типової форми “Основні засоби”. Його використання дозволяє вести аналітичний облік по рахунках, призначених для обліку інтелектуальних активів, за матеріально відповідальними особами, можливим є формування оборотної відомості з руху матеріальних цінностей.
Для забезпечення аналітичності бухгалтерського обліку немайнових складових інтелектуального капіталу запропоновано використовувати позабалансовий рахунок 010 “Немайнові інтелектуальні активи”. Для формування аналітичних розрізів по субрахунках рахунку 010 пропонуємо використовувати наступну інформацію: з модуля “Парус-зарплата” – для субрахунку 0101 “Людський капітал”; з системи “Парус-Менеджмент и маркетинг” – для субрахунку 0103 “Клієнтський капітал”.
“Парус-Зарплата”. Цей модуль є складовою системи “Парус-Предприятие”, він дозволяє автоматизувати процес нарахування заробітної плати на всіх етапах, починаючи від ведення особових рахунків працівників, до розрахунку заробітної плати та всіх відповідних податків, виплат та утримань, з формуванням та друком всіх необхідних документів.
В основу побудови системи покладено:
– картотеку особових рахунків, згрупованих за підрозділами, які містять перелік постійних виплат, призначених для автоматичного нарахування заробітної плати;
– словники, що містять нормативну та довідкову інформацію для нарахування заробітної плати (“Налагодження видів оплат”, “Константи”, “Норми робочого часу”, “Класифікаційні ознаки”, “Види нарахувань”, “План рахунків”);
– зразки (шаблони) документів – відомостей, зведень різних відомостей, проводок, списків та довідок тощо.
“Парус-Менеджмент и Маркетинг” є системою управління взаємовідносин з клієнтами, дозволяє реалізувати CRM стратегію, ядром якої є орієнтація діяльності підприємства на клієнта.
CRM (Customer Relationship Management – система управління взаємовідносин з клієнтами) не є програмним продуктом – це спрямована на побудову стійкого бізнесу бізнес концепція і бізнес стратегія. Ця стратегія орієнтована на використання передових управлінських інформаційних технологій, за допомогою яких компанія збирає інформацію про своїх клієнтів на всіх стадіях його життєвого циклу (залучення, утримання, лояльність), одержує з нього знання та використовує ці знання в інтересах власного бізнесу шляхом побудови взаємовигідних відносин з ними [18]. Можна виділити два основні завдання, що вирішують CRM системи: 1) орієнтація на утримання взаємозв’язків з клієнтами; 2) оптимізація діяльності підприємства через скорочення витрат, пов’язаних зі збором, передачею, обробкою інформації тощо.
Система “Парус-менеджмент и маркетинг” дозволяє вести всю хроніку взаємних контактів не тільки з клієнтами, але з партнерами і навіть з конкурентами. Це забезпечується за рахунок створення єдиного сховища інформації, де зберігаються наступні види інформації: реквізити та координати клієнтів; контактні особи та їх реквізити; вхідні звернення реальних та потенційних клієнтів з можливістю контролю їх обробки спеціалістами, якими ці звернення адресувались; хроніки взаємних контактів з клієнтом; переваги та особливі позначки за допомогою яких користувач може відобразити специфіку параметрів, за якими він характеризує клієнтів.
Система дозволяє автоматизувати роботу спеціалістів по обслуговуванню клієнтів, надаючи їм: зручний інструмент для ведення клієнтської бази, історії відносин з клієнтами, результатів взаємодії з ними; реєстр для ведення договірних документів; журнал платежів, що дозволяє контролювати надходження оплати за товари та послуги від клієнтів на розрахунковий рахунок підприємства.
Використання системи “Парус-Менеджмент и маркетинг” на підприємстві, що допомагає управляти клієнтським капіталом, забезпечує отримання наступних переваг: збільшуються повторні звернення клієнтів; внаслідок утримання клієнтів знижуються затрати на їх залучення і рекламу; зростає частка лояльних клієнтів, що зумовлює купувати додаткові продукти та послуги.
Інтеграція модулів в системі “Парус 7” передбачає надання, обробку й отримання інформації, що забезпечує формування Звіту про інтелектуальний капітал підприємства. За допомогою цього Звіту можна розрахувати показники, зміна яких характеризує якісні та кількісні зміни інтелектуального капіталу підприємства. Набір цих показників залежить від галузі економіки.
Оскільки інтелектуальний капітал підприємства є одним з факторів, що визначає ринкову вартість підприємства, за допомогою цих показників можна здійснювати моніторинг зростання ринкової вартості.
Також повинна надаватись інформація й про ті інтелектуальні активи, що відображаються в бухгалтерському обліку підприємств, тобто на які поширюється право власності – ОПІВ. В КІС “Парус 7” така інформація міститься в модулі “Парус-Бухгалтерия” (рахунки 123, 124, 125). Загальну модель надання інформації про інтелектуальний капітал підприємства наведено на рис. 5

Рис. 5. Модель надання інформації про інтелектуальний капітал підприємства
Рис. 5. Модель надання інформації про інтелектуальний капітал підприємства


При формуванні Звіту про інтелектуальний капітал необхідно враховувати те, що певна частина інформації про інтелектуальний капітал є комерційною таємницею та не підлягає відображенню в звітності. Однак інформація, що розміщена в Звіті повинна забезпечувати виконання основної мети складання Звіту – розкривати інформацію про наявність та управління інтелектуальними активами підприємства, що є надважливим в умовах нової економіки.
Якщо на підприємстві виникне необхідність відображення всього інтелектуального капіталу на окремому рахунку, що дозволяє відокремити весь інтелектуальний капітал підприємства та набагато полегшує складання Звіту про інтелектуальний капітал, слід реалізувати наступну структуру позабалансового обліку інтелектуального капіталу (табл. 2).

Таблиця 2. Структура рахунків позабалансового обліку інтелектуального капіталу
Таблиця 2. Структура рахунків позабалансового обліку інтелектуального капіталу


Для майнових інтелектуальних активів в бухгалтерському обліку введення в експлуатацію ОПІВ слід здійснювати за допомогою наступних проводок:

Д-т 12 К-т 154
Д-т Майнові інтелектуальні активи


що, забезпечить, групування інформації про інтелектуальний капітал на позабалансовому рахунку інтелектуальні активи. Такі майнові інтелектуальні активи слід відображати за первісною вартістю.
Використання звіту про інтелектуальний капітал і виявлених синергетичних ефектів (що запропоновано відображати на рахунку 193), що надається системою бухгалтерського обліку, дозволяє скласти так званий актуалізований баланс, який відображає актуалізовану, встановлену на певний момент вартість підприємства. Актив актуалізованого балансу розраховуватиметься за формулою:

Аа = А1 + ІАнев або Аа = А+ СинЕф + ІАнев

де Аа – вартість активу актуалізованого балансу;
А1 – сума активу балансу з врахуванням пропозицій виділення рахунку для бухгалтерського обліку синергетичних ефектів;
А – сума активу балансу без врахуванням пропозицій виділення рахунку для бухгалтерського обліку синергетичних ефектів;
СинЕф – вартість синергетичних ефектів, що виникають від взаємодії інтелектуальних активів;
ІАнев – інтелектуальні активи, невідображені в бухгалтерському обліку.

Актуальність застосування вищенаведеної моделі підкреслює приклад з англійською транснаціональною компанією “British Petrolium”. Вона привнесла цілий комплекс нових правил та стандартів, які відобразяться на веденні бізнесу ООО “ТНК-ВР Украина”, як в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. Одним із таких нововведень є застосування іміджевих, репутаційних показників. Ця компанія каскадує використання подібних технологій на всі інші групові підприємства, акції компанії котируються на міжнародних фондових біржах та є індикатором реальної вартості компанії [19, с. 53]. Тобто це показники, які забезпечують збереження високого рівня репутації, гудвілу компанії, однією зі складових яких є ефективність використання інтелектуального капіталу компанії.
Використання спеціалізованих моделей, систем для управління інтелектуальним капіталом. В сучасних умовах на отримання прибутку, підвищення вартості підприємства на ринку капіталу впливають наступні фактори: наявність конкурентних переваг, забезпечення лояльності клієнтів, наявність кваліфікованих людських ресурсів, наявність корпоративної культури, що заохочує новації, високий рівень обробки та передачі (трансферування) знань тощо. Їх отримання за рахунок ефективного фінансового менеджменту та інвестицій в матеріальні активи в умовах нової економіки значно ускладнюється, і провідне значення в управлінні підприємством займають невідчутні активи, зокрема, результати інтелектуальної діяльності – інтелектуальний капітал. Вищенаведене визначає важливість управління інтелектуальним капіталом підприємства, його відображення в бухгалтерському обліку. Для цього в останні роки розробляються спеціалізовані системи управління інтелектуальним капіталом.
Тому превалювання значення інтелектуального капіталу у формуванні вартості в умовах нової економіки, досягненні підприємством його стратегічних цілей, зумовили виникнення спеціалізованих методів, систем, методологій, що забезпечують ідентифікацію, збереження та управління інтелектуальним капіталом, підвищення якості управління ним.
Якщо на початковому етапі розробники таких систем намагались передбачати використання в них грошового вимірника, то, з неможливістю практичного застосування методик вартісної оцінки інтелектуального капіталу, в останні роки в більшості випадків розробляються системи, які не передбачають грошової оцінки інтелектуального капіталу (Sandvik, “Topplinjen/Business IQ” (2004); Mouritzen, Bukh & al. “Danish guidelines” (2003); Edvinsson “IC Rating™” (2002); Lev B. “Value Chain Scoreboard™” (2002); Meritum Guidelines, “Meritum guidelines” (2002); Marr & Schiuma “Knowledge Audit Cycle” (2001), в основу яких покладено методи підрахунку балів (Scorecard methods).
Виникнення існуючої тенденції, як пише проф. Н. Бонтіс, пов’язано з тим, що “... кількісна оцінка інтелектуального капіталу неможлива, та й не зовсім потрібна. Але підприємства поступово розуміють той важливий зв’язок між інтелектуальним капіталом та фінансовими показниками, які не здатні врахувати традиційні бухгалтерські методи” [20].
Передумовою виникнення систем управління інтелектуальним капіталом було застосування електронних таблиць MS Excel, однак, із-за його обмежених можливостей (на той час, оскільки вже у версії 2000 р. в програму вмонтовані OLAP засоби, які надають потужні можливості для оперативного аналізу) виникла необхідність у створенні intranet-системи, яка забезпечувала б збір, збереження інформації про інтелектуальний капітал, формування необхідних звітів. Така система отримала назву “Dolphin Navigator”, в її розробці брали участь декілька швецьких компаній, зокрема Scandia, вона була впроваджена у 1998 р. Основні положення, що було закладено в основу системи, наведено на рис. 6 [24, с. 56]

Рис. 6. Концептуальний підхід “Dolphin Navigator”
Рис. 6. Концептуальний підхід “Dolphin Navigator”


З наведеного рис. 6. можна визначити, що закладений в програму концептуальний підхід близький до основних положень теорії інтелектуального капіталу, оскільки в основу “Dolphin Navigator” були закладені теоретичні надбудови “Intangible Asset Monitor” (IAM), розробленого проф. К.Е. Свейбі, орієнтованої на теорію інтелектуального капіталу. Це була одна із перших спроб (раніше з’явились: “IAM” (К.Е. Свейбі, 1994 р.) та “Balanced ScoreCard” (Р. Каплана, Д. Нортона 1992 р.) створення систем вимірювання інтелектуального капіталу, яка не передбачала використання грошового вимірника.
У 2002 р. швецькими дослідниками (Intellectual Capital Sweden) на чолі з Л. Едвінсоном була розроблена нова модель управління інтелектуальним капіталом – “IC Rating” (рис. 7).

Рис. 7. Об’єкти інтелектуального капіталу, які охоплює модель “IC Rating”
Рис. 7. Об’єкти інтелектуального капіталу, які охоплює модель “IC Rating”


Основним завданням впровадження моделі розробники вважають поєднання традиційних фінансових показників з показниками, що підвищують ринкову вартість підприємства. “IC Rating” не тільки забезпечує інвесторів необхідною інформацією про компанію, а й виділяє найважливіші ресурси та фактори, що забезпечують успішне функціонування (через збільшення вартості, отримання конкурентних переваг) компанії. Ці основоположні принципи управління інтелектуальним капіталом, що застосовувались в “Dolphin Navigator” та “IC Rating” були впроваджені розробниками інших подібних систем.
Серед існуючих моделей управління інтелектуальним капіталом, основною задачею яких є визначення ролі, яку займають інтелектуальні активи в генеруванні прибутку та необхідності інвестицій в даний вид активів, найпоширенішою є Balanced ScoreCard (BSC) – збалансована система показників.
Так, останнім часом у багатьох компаніях, передусім американських, поширюється підхід до стратегічного управління, що дістав назву системи збалансованих показників, який є одним з самих нових підходів до управлінського обліку [21, с. 537; 2, с. 71]. Що підтверджують дослідження британської компанії “Business Intelligence” у 2001 р., за даними опитування 200 компаній більше ніж у 20 країнах визначено, що 57% респондентів повідомили про наявність у своїй компанії збалансованої системи показників.
Вважаємо, що для українських підприємств, які будуть впроваджувати спеціальну систему, що забезпечуватиме управління інтелектуальним капіталом необхідно застосовувати BSC, що пояснюється наступними причинами:
– концепція BSC розроблялась як розширена альтернативна система вимірювання ефективності діяльності підприємства до традиційних фінансових моделей, що не враховували елементи нової економіки, які забезпечували створення додаткової вартості – інтелектуальний капітал, а вже потім проявила себе як ефективний інструмент впровадження стратегії. Це пояснюється тим, що звіти про інтелектуальний капітал в довгостроковій перспективі надають можливість передбачити виникнення проблем для компанії, та на їх основі розробити рекомендації по їх вирішенню.
– концепція BSC забезпечує зв’язок показників, що характеризують інтелектуальний капітал, з фінансовими показниками діяльності підприємства через їх балансування за допомогою оцінки перспектив діяльності підприємства (фінанси (бухгалтерський фінансовий облік); ринок (маркетинг), внутрішні процеси; навчання та зростання), що забезпечує ефективність управління в сучасних умовах господарювання. BSC забезпечує взаємодію з постачальниками та клієнтами, що за своєю сутністю є подальшим розвитком концепції CRM.
– існує значна кількість програмних продуктів, зокрема, російських і українських виробників, в які впроваджено концепцію BSC, що забезпечує можливість вибору такої інформаційної системи, яка б максимально відповідала потребам підприємства, а у випадку необхідності отримання кваліфікованого супроводу під час використання.
– наявність наукових досліджень з впроваджень даної концепції в практику пострадянських підприємств*, що забезпечує врахування невідповідностей ринкового та регулятивного підходів до регулювання бухгалтерського обліку. Так, О.В. Алексєєвою захищена кандидатська дисертація, що стосується даної тематики. Застосування BSC в діяльності підприємств розкриваються й українськими дослідниками (Л.В. Чистяк, О.В. Касьян тощо).
– наведені вище дані щодо використання BSC та поширеність даного продукту в пострадянських країнах свідчать про практичну дієвість концепції в управлінні інтелектуальним капіталом.
Остання причина потребує окремого розкриття, тому розглянемо особливості управління інтелектуальним капіталом з використанням BSC за кожним з аспектів, що визначені концепцією (див. рис. 8). [2, с. 78]

Рис. 8 Система збалансованих показників за Р. Нортоном, Д. Капланом
Рис. 8 Система збалансованих показників за Р. Нортоном, Д. Капланом


В основу концепції BSC Р. Нортоном та Д. Капланом було покладено основоположні принципи, що використовуються в підприємствах, орієнтованих на стратегічний розвиток: стратегія розвитку повинна бути перекладена мовою операційних термінів (формування певної логічної структури у вигляді системи підрахунку балів та карти стратегії, що є єдиним та зрозумілим орієнтиром для всіх підрозділів та працівників); всі без винятку підрозділи підприємства повинні бути ознайомлені зі стратегічними цілями та відповідним чином мотивовані (зумовлює існування концепцій BSC для основних та допоміжних підрозділів; всезагальна вмотивованість забезпечує виникнення синергетичних ефектів від взаємодії елементів інтелектуального капіталу; орієнтація на стратегію повинна стати щоденним обов’язком кожного працівника (кожен з працівників повинен орієнтуватись на забезпечення стратегічного розвитку підприємства); стратегія повинна перетворитись на постійний процес (виконання стратегічних та операційних бюджетів повинно доводитись до персоналу, що забезпечує зв’язок між фінансовими бюджетами та фінансовою звітністю); забезпечення мотивації до змін через адміністративне лідерство (одним з умов успішності є залучення власників та основних виконавчих менеджерів в управління за допомогою концепції BSC).
Концепція BSC тісно пов’язана з теорією інтелектуального капіталу, що проявляється при порівнянні складових інтелектуального капіталу з аспектами, що виділяються в концепції. Так, аспект “Внутрішні бізнес-процеси”, де виділяються ті процеси, які відіграють головну роль у реалізації конкурентних переваг (основним призначенням інтелектуального капіталу є забезпечення конкурентних переваг на ринку) забезпечує управління структурним капіталом підприємства. Аспект “Навчання і перспективи росту”, що показує за рахунок яких знань, вмінь, навичок та досвіду можна реалізувати конкурентні переваги підприємства, забезпечує управління людським капіталом. Аспект “Орієнтації на споживача”, налагодження необхідних зв’язків з ними, показує чим ми можемо зацікавити клієнтів – забезпечує управління клієнтським капіталом. “Фінансовий аспект” надає показники про весь інтелектуальний капітал, що відображає рівень зацікавленості акціонерів та інвесторів до здійснення вкладень у підприємство.
Дослідники визначають [22], що BSC – це система стратегічного управління та оцінки її ефективності, яка переводить місію та загальну стратегію компанії в систему чітко поставлених цілей, задач і показників, що визначають ступінь досягнення даних установок. Однією з особливостей BSC є те, що вона забезпечує ідентифікацію інтелектуальних активів підприємства, однак не забезпечує їх оцінку, а відображає їх зв’язок зі стратегією розвитку підприємства.
Для управління інтелектуальним капіталом система дозволяє застосовувати не лише традиційні показники (затрати на створення ОПІВ, доходи, отримані від їх комерціалізації), а й спеціальні параметри, індикатори, що відображають зміни ринкової вартості підприємства. Вони індивідуально розробляються для різних рівнів управління та пов’язані між собою.
Такі показники, відображаючи ефективність використання інтелектуального капіталу підприємства, дозволяють проводити оцінку ефективності реалізації стратегій в розрізі чотирьох основних аспектів BSC.
BSC дає вищому керівництву зовсім новий інструмент управління, що переводить бачення компанії та її стратегії в набір взаємопов’язаних показників. Таким чином, BSC є засобом моніторингу та ефективним інструментом поточного і довгострокового управління стратегією підприємства [23, с. 12].
Хоча використання BSC є ефективнішим способом управління немайновими складовими інтелектуального капіталу ніж застосування позабалансового обліку, оскільки представляє собою цілісну систему, орієнтовану на стратегію підприємства, необхідно враховувати наступні фактори, що перешкоджають впровадженню BSC українськими підприємствами:
– висока вартість системи, що, за свідченням авторів [23, с. 13] становить більше 1500 дол., зумовлює невідповідність принципу економічної доцільності під час впровадження КСБО і є недоступною для певної частини підприємств;
– BSC може бути ефективно впроваджена лише після прийняття та розуміння важливості кожним працівником стратегії розвитку, що сповідує підприємство, та є невід’ємним інструментом у їх щоденній діяльності, що є досить складним завданням. Тобто впровадження BSC є доцільним не під час розробки стратегії, а після її впровадження;
– не дивлячись на існуючі публікації про застосування BSC, ще недостатньо відома результативність, та ефективність впровадження системи збалансованих показників для управління інтелектуальним капіталом;
– BSC більше орієнтована на внутрішніх користувачів інформації про інтелектуальний капітал та для маркетингу клієнтських активів підприємства, ніж для надання інформації кредиторам та інвесторам подібно до фінансової звітності;
– BSC орієнтована розробниками на застосування МСФЗ, що для більшості українських підприємств, за сучасних умов їх розвитку, є неприйнятним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Касьянова Г.В., Колесников А.А. Управченческий учет по формуле “три в одном”. – М.: Издательско-консультационная компанія “Статус-кво 97”, 1999. – 328 с.
2. Николаева О., Алексеева О. Стратегический управленческий учет. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 304 с.
3. Нападовська Л.В., Управлінський облік: Монографія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – 450 с.
4. Экклз Роберт Дж., Герц Роберт Х., Киган Э. Мэри, Филлипс Дейвид М.Х. Революция в корпоративной отчетности: Как разговаривать с рынком капитала на языке стоимости, а не прибыли / пер. с англ. Н. Барышниковой. – М.: «Олимп-Бизнес», 2002. – 400 с.
5. Sutton T. Corporate financial accounting and reporting. – Essex: Prentice Hall, 2004. – 722 p.
6. Старкова Н.О., Костецький А.Н. Интеллектуальные активы фирмы: идентификация и управление // Экономика. Управление. Право. – 2000. – № 4. – С. 14-17.
7. Sveiby K.E. Measuring Intangibles and Intellectual Capital – An Emerging First Standard // http://www.sveiby.com/articles/EmergingStandard.html
8. Abeysekera I., Guthrie J. Status of intellectual capital reporting in Sri Lanka – a research note. – Sydney: Macquarie Graduate School of Management, 2001. – 20 р.
9. Пушкарь М.С. Забалансовый учет. – М.: Финансы и статистика, 1982. –48 с.
10. Петрук О.М. Договірні зобов’язання і права в бухгалтерському обліку. Дис. канд економ, наук: 08.06.04. – Житомир, ЖІТІ. – 2000. – 212 с.
11. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000 / Перекл. з англ. за ред. С.Ф. Голова. / – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2000. – 1272 с.
12. Право інтелектуальної власності: Академ. курс: Підручник для студентів вищ. навч. закладів. / О.А. Підопригора, О.Б. Бутнік-Сіверський, В.С. Дроб’язко та ін.; За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. – 2-ге вид., переробл. та допов. – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін Юре”, 2004. – 672 с.
13. Ковалев В.В. Справедливая стоимость: pro et contra // Финансовый мир. Выпуск 1. Под ред. В.В. Иванова и В.В. Ковалева. – М.: ООО «Издательство Проспект», 2002. – С. 307-334.
14. Корицкий А.В. Введение в теорию человеческого капитала. – Новосибирск, СибУПК, 2000. – 105 с.
15. Dobija M. Kapital jako podstawowa kategoria rachunkowoschi i ekonomii // Вісник ЖДТУ. – 2004. – № 2 (28). – С. 64-83.
16. Управление персоналом. Под ред. Т.Ю. Базарова // www.cfin.ru
17. Крайнєв П.П. Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю: (Монографія). – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін-Юре”, 2004. – 448 с.
18. Албитов А. CRM // www.cfin.ru
19. Репутация дороже // Бизнес. – 2005. – № – 52 (675). – С. 53.
20. Даффи Д. Человеческий капитал // Директор ИС. – 2000. – № 6.
21. Голов С.Ф. Управлінський облік. Підручник. – К.: Лібра, 2003. – 704 с.
22. Степанов Д.В. Интеллектуальный капитал, сбалансированная система показателей и экономическая добавленная стоимость в системе управления, нацеленной на создание стоимости // http://d-stepanov.narod.ru/publications/vbm01.htm
23. Чистяк Л.В., Касьян О.В. Тенденции развития бюджетирования в отечественной практике // Економіка. Фінанси. Право. – 2005. – № 9. – С. 11-13.
24. Edvinsson L. Malone M.S. Intellectual Capital. Realizing Your Company's True Value by Finding Its Hidden Brainpower. New York , Harper Business, 1997. – 240 p.