Анализ финансовой отчетности

Розвиток теоретичних аспектів бухгалтерського обліку об’єктів права інтелектуальної власності

Відповідно до обраної майнової концепції бухгалтерського обліку інтелектуального капіталу одним із шляхів удосконалення управління інтелектуальними активами є удосконалення бухгалтерського обліку ОПІВ – відображуваної в обліку частини інтелектуального капіталу в формі нематеріальних активів. Суттєвим недоліком існуючої системи управління інтелектуальною власністю є те, що в ній фактично відсутній комплексний підхід до процесів інформаційного забезпечення (системи бухгалтерського обліку), експертизи, надання правового захисту, економічної оцінки вартості та використання ОПІВ (системи економічного аналізу), про що зазначають вітчизняні вчені [1, с. 73], і що засвідчує світова практика. Оскільки в більшості випадків управління інтелектуальними активами формально не здійснюється, тому вони є потужним джерелом недоотримання прибутку, втрачених можливостей. Відсутність достатньо розробленої методики бухгалтерського обліку інтелектуальної власності призводить до того, що управління нею фактично зводиться до дій по видачі охоронного документу. Відсутність інформації про ОПІВ у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, на основі якої повинні формуватись показники для аналізу ефективності її використання, зумовлює й відсутність методик проведення економічного аналізу даного об’єкту. На це також впливає відсутність досвіду використання ОПІВ в господарському обігу, історично сформована спрямованість методик, що використовувались за радянських часів, на визначення значимості відкриттів, раціоналізаторських пропозицій тощо, а не на визначення ефективності їх використання. Все це зумовлює втрату можливості отримання позитивних результатів від використання ОПІВ в діяльності підприємства, особливо, відносно визначення результатів інноваційної діяльності, де ефективне регулювання відносин інтелектуальної власності, зокрема, через систему бухгалтерського обліку, є основним джерелом формування ринкових відносин.
Актуальність дослідження даного питання також підкреслює проведення в Україні І професійної конференції “Інтелектуальна власність у сучасному бізнесі”, яка відбулась 25 лютого 2005 р. [2, с. 67]. Результати проведення конференції, що стосувались питань бухгалтерського обліку інтелектуальної власності ще раз підтвердили, що існуючі сьогодні методики є застарілими та не враховують багатьох факторів, що диктуються ринком.
Як зазначають проф. Л. Федулова, М. Пашута основні питання формування нового для України сектора економіки, пов’язаного з залучення інтелектуальної власності до господарського обороту, залишаються поза увагою [3, с. 43]. Що можна й сказати відносно досліджень з бухгалтерського обліку інтелектуальної власності, оскільки за даними інформаційної бази кафедри бухгалтерського обліку і контролю ЖДТУ дисертації з даної тематики в Україні відсутні.
Хоча українське законодавство вже приведено до світових стандартів в сфері захисту інтелектуальної власності, що встановлює цілу систему відповідальності за незаконне використання ОПІВ, проте досить часто трапляються випадки їх неправомірного використання. За даними МВС структура злочинів щодо неправомірного використання ОПІВ виглядає наступним чином (рис. 1).[4, с. 35]

Рис. 1 Структура злочинів щодо неправомірного використання ОПІВ
Рис. 1 Структура злочинів щодо неправомірного використання ОПІВ


Переважаючи частку у злочинах відносно ОПІВ складають порушення у сфері авторського та суміжних з ним прав, їх кількість, що виявлені працівниками МВС, починаючи з 1999 р. постійно зростає (див. рис. 2). [4, с. 35].

Рис. 2 Динаміка правопорушень у сфері авторських і суміжних прав
Рис. 2 Динаміка правопорушень у сфері авторських і суміжних прав


Разом з тим спостерігається чітка тенденція до зростання кількості судових справ, що пов’язані з захистом прав інтелектуальної власності. Як зазначає заступник голови Вищого Господарського суду України (ВГСУ) В. Москаленко, якщо у 2003 р. тільки в касаційному порядку ВГСУ розглянуто 24 такі справи, то у 2004 – 40 [5, с. 5].
За даними Асоціації виробників програмного забезпечення (Business Software Alliance), Україна входить в десятку країн-виробників “піратського” програмного забезпечення з рівнем піратства 89% [6, с. 31]. У зв’язку з цим зростає актуальність розробки методик бухгалтерського обліку ОПІВ, що враховуватимуть їх класифікацію згідно чинного законодавства. Оскільки саме облікова система забезпечує надання інформації, що дозволяє визначити розмір збитку, що був нанесений в результаті неправомірного використання ОПІВ.
Всі ОПІВ є результатами інтелектуальної діяльності, проявом розуму (звідси і назва “інтелектуальна” від “intellectus (лат.) – розум”). Вперше сполучення слів “інтелектуальна власність” прозвучало як юридичний термін 7 січня 1791 р. В цей день у Франції було прийнято “патентний” закон. Тобто, у XVIII ст. людство визнало факт існування інтелектуальної власності, але більш значні уявлення про неї почали розвиватись тільки у ХХ ст., з приводу чого виділяють дві найвизначніші події: 1) згадка про важливість такого ресурсу як інтелектуальна власність Й. Шумпетером (1912 р.) в “Теорії економічного розвитку”; 2) відкриття Р. Солоу (1956 р.), який довів, що зростання виробництва на 90% залежить від технологічних змін, що ґрунтуються на результатах інтелектуальної діяльності.
Але цьому передував період зародження цього поняття. Ще у 1236 р. один з жителів Бордо отримав привілей на спосіб виготовлення одягу з хутра за фламандським зразком на 15 років [7]. Прийняття першого патентного закону у 1474 р. сенатом Венеції було для інших країн праобразом законодавства в цій галузі. Можна визначити, що історично, першим об’єктом, який можна віднести до нематеріальних активів, був результат існуючої державної монополії на виготовлення одягу з хутра, у форми привілеї (подібні активи згідно чинного Плану рахунків відображаються на рахунку 127 “Інші нематеріальні активи”). Пізніше, з появою патентного законодавства, в обіг ввійшли об’єкти, що були монополією людини на результат її інтелектуальної діяльності – ОПІВ.
Розвиток законодавства про інтелектуальну власність на території України пройшов складний та тривалий шлях. Можна виділити наступні періоди розвитку законодавства: російський, радянський, український. Проведена періодизація дозволяє визначити причини, що зумовили відсутність досвіду обліку ОПІВ. Так, результати інтелектуальної діяльності, згідно нормативно-правових актів, що регулювали дане питання в Радянському Союзі охоронялись не патентом, що засвідчує монопольне право автора на використання новації, а авторським свідоцтвом, внаслідок чого виняткові права на використання і розпорядження таким об’єктом залишались належати державі.
ОПІВ, як результат творчої або інтелектуальної діяльності у випадку відсутності спеціальної правової охорони на них з боку держави не зможуть забезпечувати їх власникам отримання прибутку.
Особа (підприємство), що продає певні товари чи надає послуги, володіє монополією, якщо вона єдина хто може їх запропонувати. Найчастіше можливість пропозиції обмежується певним колом осіб, тоді правильніше використовувати поняття олігополії. Юристи використовують в таких випадках поняття “привілеї” [8, с. 99]. Відповідно, при втраті монополії, після того, як продукт творчої, інтелектуальної діяльності стає відомим усьому суспільству, він перестає бути об’єктом володіння однієї (монополія) або декількох (олігополія) осіб.
У випадку, коли продавець за певних обставин позбавився конкурентів, відносно об’єкта продажу, то таку монополію можна вважати фактичною. Якщо монополія (олігополія) встановлена державою, наприклад для осіб, які надають певні види послуг, то така монополія (олігополія) є законною. На рис. 3. наведено належність нематеріальних активів до видів монополій, що зумовлює об’єднання їх у дану категорію та відображення в бухгалтерському обліку у складі нематеріальних активів.

Рис. 3. Інтелектуальні активи в структурі нематеріальних активів
Рис. 3. Інтелектуальні активи в структурі нематеріальних активів


За даними, наведеними на рис. 3. можна визначити взаємозв’язок між активами невідчутного характеру та структурою нематеріальних активів з юридичної точки зору, які відображаються в бухгалтерському обліку. Так, інтелектуальні активи у формі ОПІВ є результатом творчої праці людини, що визнані суспільством. Це монополія тимчасового характеру, оскільки час її дії обмежений охоронним документом даної монополії, на відміну від державної яка є постійною по відношенню до неї. Право, встановлене монополією, поділяється на дві складові частини, які точніше відображають абсолютний та виключний характер їх правової охорони: промислова власність та авторське право. Промислова власність – свідчення монополії винахідника, що підтверджується відповідним охоронним документом (патентом, ліцензією тощо). Авторське право – свідчення монополії творця, відносно творіння його розуму що підтверджується авторським свідоцтвом. В чинній обліковій методології промислова власність відображається на рахунках 123 “Права на комерційні позначення”, 124 “Права на об’єкти промислової власності”.
Монополія на природні багатства, що здійснюється державою, відноситься до постійної. Внаслідок цього право користування надрами розглядається як майнова цінність і в обліку відображається на рахунку 121 “Право користування природними ресурсами”.
Монополії, пов’язані з певною діяльністю, можна поділити на ті, які здійснюються лише державними підприємствами, та ті, які встановлюються на діяльність, яка є небажаною або її потрібно зменшити. В бухгалтерському обліку така монополія (олігополія) відображається на рахунках 127 “Інші нематеріальні активи”, 39 “Витрати майбутніх періодів”.
Походження інтелектуальних активів з монополії на результати інтелектуальної діяльності відображає основні характеристики інтелектуальних активів: здатність створювати конкурентні переваги та бар’єри виходу на ринок.
Монополія на майно може здійснюватись як людиною, так і державою. Внаслідок рідкості майна, користування ним має особливу цінність, що відображається в обліку на рахунку 122 “Право користування майном”.
Зважаючи на новизну використання категорії “інтелектуальна власність” серед дослідників немає чітко визначеного підходу до її визначення. В літературі до сьогодні відсутнє розгорнуте трактування інтелектуальної власності, вся проблема зводиться в багатьох випадках до юридичних норм її захисту без достатнього соціально-філософського аналізу самого об’єкта захисту, визначення предмету дослідження, його структури, змінених функцій [9, с. 19]. За останні роки ситуація змінилась в кращу сторону, що пов’язано зі створенням та активною діяльністю Державного департаменту інтелектуальної власності. Однак в бухгалтерському обліку відсутнє чітке методичне підґрунтя для забезпечення ефективного використання інтелектуальної власності, що пояснюється, як невідчутною, безтілесною природою даного об’єкту, так і відсутністю досвіду його використання за радянських часів.
Інтелектуальна власність, як категорія, має подвійний економіко-правовий характер і розкривається в єдності суб’єктивних вольових та об’єктивних економічних відносин, які знаходять або не знаходять своє відображення в конкретних правових нормах, які характерні суспільству та сучасному ступеню розвитку виробництва. Її специфіка полягає у тому, що початково вона є категорією правових відносин і тільки в процесі реалізації переходить в систему категорії виробничих відносин [9, с. 19]. Традиційне право власності корелює з матеріальним характером об’єктів цього права, тоді як інтелектуальна власність оперує поняттям виключних прав відносно деяких матеріальних об’єктів. Економічна ж функція інтелектуальної власності така, як і у звичайного права власності. Проте, як зазначає С.П. Гришаєв [10, с. 11], юридичний інструментарій, що застосовується для захисту прав інтелектуального власника, інший.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається Цивільним Кодексом та іншим законом (ст. 418) [11]. Тобто, основна відмінність прав інтелектуальної власності полягає в комбінації немайнових (особистих, моральних) та майнових прав. З економічної точки зору такі права можуть бути розподілені.
Майнові відносини інтелектуальної власності виникають тільки у сфері виробництва знань та стосуються їх використання в будь-якій формі та будь-яким способом. Економічний зміст мають лише майнові права, які знаходять своє відображення в бухгалтерському обліку згідно з чинною обліковою методологією.
Немайнові відносини прямо пов’язані з особистістю автора, творця інтелектуального продукту. Вони виникають в неекономічній сфері, тому не є об’єктом бухгалтерського спостереження, і практично не враховуються при вивченні проблем відображення інтелектуальної власності в бухгалтерському обліку.
Майнові права інтелектуальної власності є безтілесним майном в чистому вигляді, оскільки майно, з юридичної точки зору – це не реальне майно, а майнові права. Майно (майнові права) у формі ОПІВ є чистою абстракцією, яка не має конкретного об’єкта. Однак з економічної точки зору право власності досить часто змішують з тією річчю, об’єктом якої вона є. Як результат, економісти та бухгалтери досить часто нехтують існуючою дематеріалізацією майна.
Виключність державної власності, що існувала в СРСР протягом багатьох років зумовлює нерозуміння суспільством суті та важливості поняття інтелектуальної власності, перетворивши його на абстрактне поняття. В сучасних умовах керівниками та бухгалтерами підприємств не враховуються переваги та можливості використання ОПІВ в діяльності підприємств. Наприклад, на ВАТ “Укртелеком” існують створені власними силами ОПІВ, однак фактично вони не використовуються та юридично не введені в господарський обіг, що зумовлює втрату засобів, які б могли спрямовуватись на нові розробки та вдосконалення послуг, погіршує економічні показники підприємства.
Майнові права інтелектуальної власності не втілені в реальний об’єкт, однак вони мають економічну цінність, тобто можуть бути предметом угоди, беруть участь в економічному обігу як об’єкти зобов’язальних відносин. Це зумовлює подвійну природу ОПІВ: з одного боку ОПІВ є складовою частиною капіталу підприємства у формі нематеріальних активів, що забезпечує випуск конкурентноздатної продукції, з іншого – є об’єктом купівлі продажу, інтелектуальним товаром (товаром-новацією).
Дослідники-юристи подвійну природу ОПІВ виражають через форми комерціалізації. В міжнародній практиці виділяють дві основні форми комерціалізації ОПІВ:
1. Використання ОПІВ у власній фінансово господарській діяльності (стратегія капіталізації). Передбачає прийняття управлінських рішень відносно вибору форми використання створених або придбаних ОПІВ на підприємстві.
2. Вихід на зовнішній ринок шляхом повного чи часткового продажу ОПІВ (стратегія комерціалізації). Передбачає комерційну реалізацію ОПІВ через продаж ліцензій та патентів, у зв’язку з чим виникають проблеми з оцінкою вартості та здатності просування ОПІВ на ринок.
Це впливає на відображення ОПІВ в бухгалтерському обліку: на початковому етапі існує два варіанти процесу їх комерціалізації, що залежить від того, чи передаються виключні майнові права на ОПІВ (частково або у повному обсязі), чи лише права на використання ОПІВ. При передачі виключних майнових прав суб’єктами угоди виступають ліцензіар та новий ліцензіар, при передачі права на використання – ліцензіар та ліцензіат, в бухгалтерському обліку яких відображатиметься надання/одержання ОПІВ (рис. 4).

Рис. 4. Учасники процесу комерціалізації ОПІВ
Рис. 4. Учасники процесу комерціалізації ОПІВ


Вид комерціалізації ОПІВ визначає переваги, що забезпечує їх відображення в бухгалтерському обліку у формі нематеріальних активів. Їх можна об’єднати у наступні групи: що забезпечують зменшення оподатковуваного доходу (через створення фондів амортизаційних відрахувань, що забезпечує наявність додаткових оборотних коштів); що забезпечують отримання додаткового доходу (через передачу прав на використання ОПІВ, регулювання цін на інноваційну продукцію підприємства; через оплату праці шляхом виплати авторської винагороди; через створення рекламного іміджу у випадку здійснення діяльності за ліцензією відомого товаровиробника).
На відображення в бухгалтерському обліку операцій з комерціалізації ОПІВ впливатиме їх вид, оскільки процес визначення винагороди, платежів за використання у різних видів ОПІВ є відмінними.
Необхідно також враховувати особливості використання ОПІВ при їх комерціалізації. Основна відмінність таких об’єктів бухгалтерського обліку пов’язана з їх ідеальною природою і полягає в тому, що окремо взятий результат інтелектуальної (творчої) діяльності різними способами може реалізовуватись (обмінюватись) необмежену кількість разів з усіма контрагентами, яким він буде корисним. Що не можна сказати про матеріальні, фінансові, людські активи, які можна реалізувати (обміняти) лише одноразово.
Якщо у випадку продажу всіх названих товарів ми маємо угоду зразку Т - Г, то продаж товару-новації (ТН) виглядає зовсім інакше (рис. 5):

Рис. 5. Трансформація угоди Т – Г відносно товару-новації
Рис. 5. Трансформація угоди Т – Г відносно товару-новації


У формальному сенсі очевидно, що лінійна угода по реалізації майнових прав власності виду Т - Г є лише частковим одиничним випадком сферичної угоди виду:

при і = 1.
при і = 1.


Лінійна угода – це частковий випадок сферичної угоди, або як її називає А.М. Ілишев [12] – “веерной (рос.)” угоди. Реалізація загального продукту в інноваційній економіці на противагу класичній міновій економіці – лише периферія реалізації результатів інтелектуальної діяльності [13, с. 76]. В бухгалтерському обліку існуюча відмінність між результатами інтелектуальної діяльності та матеріальними, фінансовими активами проявляється через те, що особа, яка реалізувала ОПІВ через передачу права на користування ним, шляхом видачі ліцензії, не фіксує вибуття даного об’єкту.
Право інтелектуальної власності закріплено в Конституції України. Згідно ст. 41 “Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”. Ст. 54. передбачено, що “громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом” [14]. Таким чином, основоположними конституційними принципами формування відносин в інтелектуальній сфері є свобода такої діяльності, визнання і захист її результатів, а також наділення правами на ці результати їхніх творців.
Необхідно розрізняти поняття інтелектуальної власності в широкому і у вузькому розумінні. інтелектуальна власність у широкому розумінні (що закріплено в угоді про створення всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), що прийнята 14.06.1967 р. в Стокгольмі, до якої приєднався СРСР) – права, що відносяться до: літературних, художніх та наукових творів; виконавчої діяльності артистів, звукозапису, виконавчої діяльності артистів, радіо-і телевізійним передачам; винаходам у всіх областях людської діяльності; науковим відкриттям, промисловим зразкам, товарним знакам, знакам обслуговування, фірмовим найменуванням і комерційним позначенням; захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній областях.
Інтелектуальна власність у вузькому розумінні (ст. 418 ЦКУ) – право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший ОПІВ, визначений ЦКУ та іншим законом. Ст. 154, п. 2 визначено, щодо відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами [15].
Вичерпний перелік ОПІВ визначається ст. 420 ЦКУ [16] та ст. 155 ГКУ [15] (табл. 1).

Таблиця 1 Об’єкти права інтелектуальної власності згідно ЦКУ та ГКУ
Таблиця 1 Об’єкти права інтелектуальної власності згідно ЦКУ та ГКУ


На засіданні Комітету з питань науки і освіти Верховної ради України, яке відбулося 05.04.2005 р. розглянуто проект кодексу про інтелектуальну власність (№ 5620 від 07.04.2004 р.). Визначивши, що ідея кодифікації законодавства у сфері інтелектуальної власності заслуговує на увагу, члени комітету, однак, відхилили новий документ. На їх думку, за умов несформованого законодавчого поля у цій сфері прийняття кодексу є передчасним, оскільки може суттєво погіршити захист прав інтелектуальної власності в Україні [17].
Існуючі відмінності між ОПІВ та матеріальними об’єктами зумовили необхідність окремого правового регулювання договірних відносин і документування у сфері інтелектуальної власності.
Документування операцій з ОПІВ при їх надходженні залежить від шляхів надходження: створення власними силами; що надійшли на підприємство. При надходженні на підприємство ОПІВ умови надання дозволу (видачі ліцензії) на їх використання можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням відповідних вимог (ст. 426, п. 4 ЦКУ) [16].
Відповідно до ст. 1107 ЦКУ існують наступні види договорів, за допомогою яких здійснюється розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання ОПІВ; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання ОПІВ; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Законом встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно [16]. При розробці ОПІВ власними працівниками чи фахівцями зі сторонніх підприємств, що працюють за договором підряду, право власності повинно підтверджуватись документами, що свідчать про проведення та завершення робіт по створенню ОПІВ (акти приймання-здачі результатів робіт чи акти передачі виконаних замовлень).
Залежно від того, в якій сфері діяльності використовується ОПІВ, вони мають різний зміст. Види ОПІВ за сферами людської діяльності наведено в табл. 2.

Таблиця 2. Види ОПІВ за сферами людської діяльності
Таблиця 2. Види ОПІВ за сферами людської діяльності


Дані, наведені в табл. 2 дозволяють проаналізувати зміст прав та ОПІВ залежно від того, до якої сфери діяльності вони відносяться: технології, науки, мистецтва, ремесла.
Відмінності у використанні ОПІВ в бухгалтерському обліку (П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”) та у чинному законодавстві (Цивільному та Господарському кодексах) наведено в табл. 3.

Таблиця 3. ОПІВ у бухгалтерському обліку та у чинному законодавстві
Таблиця 3. ОПІВ у бухгалтерському обліку та у чинному законодавстві


Для усунення існуючих відмінностей між Цивільним, Господарським кодексом та нормативними актами, що регулюють бухгалтерський облік ОПІВ (План рахунків бухгалтерського обліку, Інструкція по його застосуванню, П(С)БО 8) запропоновані зміни до діючого Плану рахунків та до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій в частині рахунку 12 “Нематеріальні активи”.
Впровадження запропонованих змін та уточнень має вагоме практичне значення, оскільки передбачає відокремлення інформації про результати інтелектуальної, творчої діяльності від інших невідчутних активів, що забезпечить виокремлення основних факторів створення вартості та прийняття на цій основі дієвих і ефективних управлінських рішень.
Зокрема, друга форма комерціалізації ОПІВ (стратегія комерціалізації), яка в порівнянні зі стратегією капіталізації, що також не досягла необхідного рівня розвитку в Україні, якщо порівнювати з зарубіжними кранами, потребує формування відповідного аналітичного забезпечення, оскільки існуюче не відповідає сучасним вимогам. Для подолання існуючих проблем управління ОПІВ на підприємствах необхідно використовувати сукупність показників, що характеризують ОПІВ не тільки як нематеріальний актив, але й показники, що характеризують ОПІВ, як окремий результат інтелектуальної діяльності.
Для таких показників необхідна інформація, яка формуватиметься на рахунках бухгалтерського обліку безпосередньо про ОПІВ, що зумовлює внесення необхідних змін у чинний План рахунків в частині рахунку 12 “Нематеріальні активи”. Запропоновані зміни сприятимуть приведенню у відповідність бухгалтерського обліку та господарського законодавства в частині ОПІВ.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Крайнєв П.П. Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю: (Монографія). – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін-Юре”, 2004. – 448 с.
2. Харченко В. Интеллектуальная собственность в современном бизнесе: обмен опытом // Корпоративные системы. – 2005. – № 2. – С. 65-70.
3. Федулова Л, Пашута М. Розвиток національної інноваційної системи України // Економіка України. – 2005. – № 4 (521). – С. 35-47.
4. Зайцев І. Вбити Білла // Галицькі контракти. – 2005. – № 21. – С. 34-37.
5. Экспертиза интеллектуальных объектов // Юридическая Практика. – 2005. – №6 (372). – С. 5.
6. Кириллов С. Законность использования программного обеспечения // Собственное дело. – 2004. – № 20 (123). – С. 31-38.
7. Иванюк И.А. Воспроизводство интеллектуального капитала в современных маркетинг-системах // www.publish.cis.2000.ru/books/book_44/ch1_2.shtml
8. Саватье Р. Теория обязательств. – М.: “Прогресс”, 1972 – 440 с.
9. Горячковская Н. Определение института интеллектуальной собственности // БизнесИнформ. – 1998. – № 6. – С. 18-23.
10. Гришаев С.П. Интеллектуальная сосбтвенность: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 2003. – 238 с.
11. Daum H. Jürgen. Intangible Assets: The Art of Creating Value // www.juergendaum.com
12. Илышев А.М., Илышева М.А. Двойственный характер объектов интеллектуальной собственности и система показателей их использования // http://ois.narod.ru/public/comm/ilyshev2.htm
13. Андрусенко Т. Управление знаниями предприятия: опыт зарубежных компаний // Корпоративные системы. – 2004. – № 5. – С. 74-80.
14. Конституція України.
15. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року. № 435-IV.
16. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. № 435-IV.
17. Проект Кодексу про інтелектуальну власність відхилено // Інтелектуальна власність. – 2005. – № 4. – С. 59.