Анализ финансовой отчетности

Вибір концепції бухгалтерського відображення інтелектуального капіталу в Україні

Розглянувши наведені концепції, необхідно визначити, яку необхідно застосовувати в Україні, враховуючи рівень розвитку економічної системи, існуючі підходи до регулювання системи бухгалтерського обліку. В процесі дослідження нами виділено наступні причини неможливості застосування вартісної концепції бухгалтерського обліку інтелектуального капіталу в умовах України, які сформовані в дві групи (рис. 1).
Рис. 1. Причини неможливості застосування вартісної концепції бухгалтерського обліку інтелектуального капіталу в Україні за сучасних умов
Рис. 1. Причини неможливості застосування вартісної концепції бухгалтерського обліку інтелектуального капіталу в Україні за сучасних умов
Перша група – причини, пов’язані з методологічними особливостями розвитку національної системи бухгалтерського обліку. 1) В бухгалтерському обліку за чинної методології допускається відображати лише майно підприємства, а деякі складові інтелектуального капіталу не є власністю підприємства, про що зазначав ще І.П. Бабенко, поділяючи капітал на речовий, неречовий, інтелектуальний. До майна він відносив лише дві його складові: виділяючи речове та неречове майно [1, с. 13, 19]. З економічної точки зору власність складається з конкретних, придатних для обміну часток майна, тому інтерпретується як актив бухгалтерського балансу [2, с. 278]. Тобто, в бухгалтерському обліку (в активі) повинно відображатись лише майно підприємства, що було закладено в методології соціалістичного обліку, яка було взята за основу для формування системи бухгалтерського обліку в Україні. Після впровадження на початку 90-х років інституту інтелектуальної власності, віднесення її до майна, в бухгалтерському обліку з’являється новий об’єкт – нематеріальні активи, до якого окрім інтелектуальної власності також включаться подібні майнові права. Відображення в бухгалтерському обліку об’єктів, що належать чи не належать йому на правах власності залежить винятково від прийнятої методології бухгалтерського обліку. Так, в англо-американських країнах в обліку відображається весь капітал підприємства, і джерела його утворення [3, с. 274], в постсоціалістичних країнах – власність (майно) підприємства, та джерела її утворення [4, с. 395].
В США балансу надають настільки великого значення, що самого поняття позабалансового обліку там немає. Тому орендовані основні засоби, товари, прийняті на комісію, давальницька сировина та інші цінності, що не складають власність фірми, також відображають на балансових рахунках методом подвійного запису. Це призводить до того, що в активі власність фірми збільшується на вартість предметів, що її не складають. Відповідно в пасиві американського балансу виникає кредиторська заборгованість, яка такою не є. Наприклад, заборгованість комітенту виникає тільки після продажу товарів, що здані на комісію. Таким чином, наша теорія і практика застосовують подвійний запис тільки для обліку того, що складає власність фірми; в США принцип подвійності отримує дещо більш широке значення, можливо, і на шкоду змістовній стороні обліку [5, с. 41].
Такої ж позиції дотримуються розробники міжнародних стандартів. При визначенні існування активу право власності не є істотним (виділено – С.Л.); таким чином, наприклад, орендоване майно є активом, якщо підприємство контролює вигоди, які передбачає одержати від цього майна. Незважаючи на те, що здатність підприємства контролювати вигоди, як правило, визначається юридичними правами, стаття може тим не менше відповідати визначенню активів, навіть коли юридичний контроль відсутній. Наприклад, ноу-хау, одержані у процесі дослідно-конструкторської роботи, можуть відповідати визначенню активів, якщо підприємство, зберігаючи їх у таємниці, контролює вигоди, які сподівається одержати від них [6, с. 58].
Внаслідок того, що згідно прийнятої облікової методології в бухгалтерському обліку відображається лише майно, в активі балансу знаходять відображення наступні види активів, рис. 2.

Рис. 2. Класифікація активів за ступенем ліквідності, що включені до чинної облікової методології
Рис. 2. Класифікація активів за ступенем ліквідності, що включені до чинної облікової методології


До цієї класифікації активів не включено гудвіл, оскільки він ні за яких обставин не може бути ідентифікований як майно, та не існує без зв’язку з підприємством, що придбається. Гудвіл також не відноситься до будь-якого з видів капіталу. Це також доводить те, що за своєю сутністю гудвіл є невідображеними в обліку інтелектуальними активами.
За даними рис. 2 можна визначити, що в бухгалтерському обліку підприємств України, згідно прийнятої методології може відображатися лише та частина інтелектуального капіталу, що є ОПІВ, тобто ті, що можуть бути віднесені до його майна.
На думку проф. В.Ф. Палія, встановлене у нас ототожнення активу з майном господарства застаріло, та не відповідає сучасному розумінню даної категорії [7, с. 130]. Ми не можемо з цим погодитись, що пояснюється наступним. Такі тенденції мають “західне” походження, й складають основу ринкової концепції регулювання бухгалтерського обліку [8, с. 68], яка формувалась з врахуванням західного менталітету, розвитку економіки. Процеси дематеріалізації (інтелектуалізації) економіки, що є основою нової економіки, постіндустріального суспільства, які уводять господарську систему в сферу стійко зростаючого суб’єктивізму ще недостатньо вивчені, також не враховано їх прояви в Х-економіках, в постсоціалістичних країнах. Залучення ж іноземної практики без врахування національних особливостей може призвести до негативних наслідків.
Прикладом цього може слугувати порушення вимог невіднесення до нематеріальних активів інтелектуальних та ділових якостей людини (людського капіталу – С.Л.), що визначено російськими (п. 4) [9], українськими (п. 9) [10], стандартами, що регулюють ведення обліку нематеріальних активів. Основною причиною неможливості їх включення до складу активів дослідники визначають невіддільність їх від його носія, внаслідок чого вони не можуть бути використані без нього, передані іншим підприємствам [11, с. 225-226].
На думку доц. М.Л. Пятова таке правило особливо важливе в російських умовах (як і в українських – С.Л.), де основна задача, яка ставиться перед бухгалтером – мінімізувати податкові платежі. Відсутність такого правила відкривала б практично необмежені можливості для приховання прибутку. Так, наприклад, всі фізичні особи – засновники підприємства вносять в якості внесків до статутного капіталу свої знання, вміння, дипломи і т.д. Вони оцінюють ці вклади в ті суми, про які домовляються. Припустимо, засновники визначають максимально високу оцінку. Ці суми капіталізуються в активі створеного підприємства і потім шляхом їх декапіталізації суттєво зменшують величину прибутку, виводячи його з під оподаткування. Використання такої оцінки псевдовнесків можливе і у випадку, коли ціллю, навпаки є вуалювання звітності шляхом демонстрації в ній високого рівня фінансової стійкості. Відображення сум внесків по нематеріальних активах призведе до роздуття суми статутного капіталу, і, як якісний наслідок, до збільшення загального обсягу власних джерел коштів фірми. При цьому підприємство може визначати максимально великий строк декапіталізації сум оцінки нематеріальних активів (строк їх амортизації), мінімізувавши, таким чином, вплив декапіталізації на величину прибутку, що відображається в бухгалтерській звітності [12, с. 41].
Також необхідно зазначити, що завдання, які поставлені перед обліком за обрання ринкової парадигми, відрізняються від завдань обліку, прийнятих в пострадянських країнах, й орієнтовані на ринок капіталу. Відповідно, бухгалтерський облік є інформаційною основою, потенційним індикатором основних факторів, що забезпечують зміну ринкової вартості підприємства, до яких (факторів) відноситься не лише майно підприємства, а й інші складові інтелектуального капіталу, що не є майном. Тому використовуючи напрацювання західної практики бухгалтерського обліку необхідно враховувати рівень розвитку економічної системи, зокрема, рівень розвитку ринку капіталу.
2) Недостатня сформованість та відсталість фондового ринку. Вище нами було розкрито вплив відображення інтелектуального капіталу в бухгалтерському обліку підприємств на забезпечення виконання основної мети, що ставиться підприємством. Для підприємств Y-економік, якими за основу обирається концепція акціонерного капіталу (максимізація вартості), відображення в обліку інтелектуального капіталу забезпечує зростання вартості акцій підприємства на ринку капіталу, через ефективність ринку.
На ефективному ринку капіталу ціни акцій реагують на всю доступну інформацію, що надається системою бухгалтерського обліку, оскільки вона є рівнодоступною для всіх суб’єктів ринку. На нашу, думку це не можна сказати про український фондовий ринок, оскільки він тільки починає формуватись і ще не здатний повною мірою виконувати вказані функції.
Дослідники зазначають, що в Україні фондовий ринок поки практично не працює [13, с. 47]. Про це свідчить те, що в Україні працює всього 8 бірж, а також недостатній рівень розвитку торгівлі акціями.
Хоча акції є другим за значенням інструментом торгів на вітчизняному ринку цінних паперів (після векселів) розвиток вітчизняного акціонерного сектора ще не досяг рівня, за якого є можливим максимальний ефект від акціонерної форми господарювання, існує низка серйозних проблем, які стримують використання переваг цієї форми і, відповідно, зростання її результативності. Одна з найгостріших проблем – низький рівень капіталізації переважної більшості акціонерних товариств та акціонерного сектора в цілому. Сумарна вартість зареєстрованих акціонерними товариствами акцій (21594 товариства) у 2,9 рази менша від залишкової вартості основних засобів та оборотних активів тих з них, що ввійшли до звіту, сформованого Держкомстатом України (19685 товариств). У середньому за підсумками 2003 р. на 1 товариство припадає 6,5 млн. грн. основних засобів та 8,0 млн. грн. оборотних активів, які в цілому забезпечують позитивну віддачу (виручка становить 13,3 млн. грн.) [14, с. 44].
Крім того, в Україні діють декілька товариств, частка яких у сумарному випуску акцій досить істотна, і саме на них припадає значна частина номінальної капіталізації ринку. Зокрема, статутний капітал НАК “Нафтогаз України” становить 5,56 млрд. грн. (6,8% загального випуску акцій в Україні), ВАТ “Укртелеком” – 4,68 млрд. грн. (5,7%), ДАК “Укррудпром” – 1,34 млрд. грн. (1,6%) і т.д. Із зареєстрованих у 2003 р. 2697 випусків акцій на частку 11 найбільших емітентів припадає 14,6% річної емісії. Ще меншою є ринкова капіталізація українських акцій, яка, за оцінкою рейтингового агентства Standart & Poor’s, у 2002 p. становила 16,5 млрд. грн., тобто 20,3% номінальної вартості всіх випущених акцій та 7,5% валового внутрішнього продукту. За останнім показником Україна значно поступається своїм сусідам, зокрема, Польщі (майже 16% ВВП), Росії (36%), Естонії (37% ВВП). За підсумками 2003 р. оцінки Standart & Poor’s зросли до 25,6 млрд. грн., тобто до 9,7% ВВП, але все ще були набагато менші за номінальну капіталізацію акцій вітчизняних товариств [14, с. 45].
Існуюча ситуація, що склалась на фондовому ринку В Україні, недостатній рівень його розвитку, що характеризується низьким рівнем капіталізації, відсутністю достатньої пропозиції акцій на ринку, високою питомою вагою організованої торгівлі, непрозорістю самого ринку, свідчать про те, що фондовий ринок є неефективним, тобто гіпотеза ефективності ринку не діє. Оскільки інформація, що надається системою бухгалтерського обліку неефективно використовується при формуванні курсу цінних паперів, тобто при появі релевантної інформації швидкої реакції відповідної зміни цін не відбувається. Це підтверджує також те, що за EMH зростання ринкової вартості зумовлюється оголошенням інформації про майбутні дивіденди. А за підсумками 2002 р. виплату дивідендів оголосили тільки 3,6% відкритих акціонерних товариств, причому 94,8% усіх оголошених дивідендів було нараховано на привілейовані акції. Навіть найкращі за ринковою капіталізацією акціонерні товариства, такі як “Укртелеком”, “Укрнафта”, “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, при багатомільйонних прибутках не нараховували дивіденди своїм акціонерам у 2001–2002 pp. [14, с. 45]. Ситуацію, що склалась дослідники пов’язують з відсутністю мотивації до виплати дивідендів, що підтверджує нашу позицію щодо неефективності українського ринку капіталу.
Відображення всіх складових інтелектуального капіталу передовсім орієнтовано на забезпечення збільшення вартості для акціонерів, а це можливе лише на ефективному ринку. Тому основна причина відображення всіх складових інтелектуального капіталу не діє в умовах України, а намагання підвищити вартість для акціонерів таким чином будуть безплідними та недоцільними.
Відповідно, в умовах України не забезпечується виконання завдання обліку, що є основним за кордоном, на перше місце не виходить функція збільшення акціонерної вартості. З цього приводу проф. Ф.Ф. Бутинець пише: “Ми поставили воза попереду коня. Реформуючи облік, не врахували кому потрібна облікова інформація...” [15]. Це також підкреслює І.Й. Яремко “надмірно захопившись напрямом “оприлюднення звітності”, більше дбають про зовнішні форми, аніж сам зміст. Такий концептуальний напрям відображено правовими засадами регулювання організації бухгалтерського обліку та складання звітності, де більш пасивна (інформативна) функція висунута на перше місце, а активна (продуктивна) – відсунута на другий план…” [16, c. 29-30]. В сучасних умовах розвитку ринку капіталу в Україні не виникає потреби бухгалтерського обліку всіх складових інтелектуального капіталу. Однак за умов встановлення його ефективності, визначальною концепцією діяльності підприємства може стати орієнтація на створення вартості, що стане підставою для відображення в обліку всіх складових інтелектуального капіталу
До другої групи віднесено причини “загальнооблікового” характеру, що пов’язані з недостатньою пристосованістю методів бухгалтерського обліку (оцінка, подвійний запис, калькулювання) для відображення інтелектуального капіталу.
1. Подвійний запис не забезпечує облікового відображення інтелектуального капіталу. Існуючі зміни в економіці, неготовність та непристосованість існуючої методології до змін в економічній системі викликали критику диграфічної бухгалтерії, що покладена в її основу.
Так, Е. Брукінг, пише, що ми розглядаємо компанії крізь призму подвійної бухгалтерії, що була винайдена п’ятсот років назад і ґрунтується на матеріальних активах, проте, що ніяк не відображає реальну вартість підприємства третього тисячоліття [17, с. 28]. Проф. з бухгалтерського обліку Р.А. Хауелл, хоча й притримується традиційних підходів, пише, “...що “велика трійка” фінансових звітів в їх сучасному вигляді – баланс (balance sheet), звіт про доходи (income statement), звіт про рух грошових коштів (statement of cash flow) – такі ж корисні в сучасних умовах, як карта доріг Лос-Анджелесу 80-річної давнини” [18]. На думку проф. Р. Хауелла логіка цих звітів давно вийшла з моди, він пропонує замість прибутку використовувати показник “грошовий прибуток” в якому необхідно виключити всі затрати, пов’язані зі сплатою відсотків, фінансові затрати і додати всі негрошові елементи. Негрошові елементи передбачають врахування реальної роботи корпорацій ХХІ ст.: турбота про клієнта (продажі і маркетинг, відвантаження, обслуговування) (клієнтський капітал – С.Л.), створення майбутніх пропозицій (НДДКР, створення знань) (структурний капітал – С.Л.) [18].
Пов’язуючи проблеми, перед якими постала методологія бухгалтерського обліку в сучасних умовах, з недосконалістю подвійної бухгалтерії, про що зазначають й деякі українські дослідники [16, с. 9], не розкриваються конкретні причини її недосконалості. Це особливо проявляється при спробах відображення в обліку такої складової інтелектуального капіталу, як людські активи.
Серед специфічних факторів, що ускладнюють облік людських активів, проф. М. Медвєдєв [19, с. 107] виділяє перманентний характер виникнення (протягом деякого періоду часу, рівномірне чи нерівномірне виникнення) зобов’язань з оплати праці, що ускладнює облік при застосуванні подвійного запису.
Сучасна методологія бухгалтерського обліку не має в своєму арсеналі прийомів для відображення перманентного виникнення таких об’єктів, оскільки:
– у випадку відображення людських активів на момент їх надходження в майновий комплекс в системі обліку відображається також і зобов’язання про їх оплату, хоча працівник в дійсності не відпрацював оплати;
– у випадку відображення людських активів на момент виникнення зобов’язання про їх оплату факт присутності людських активів в майновому комплексі до цього часу буде проігнорований [19, с. 107].
Тому для відображення в бухгалтерському обліку людських активів в системі подвійного запису необхідно, щоб в одній проводці двом об’єктам (один – в дебеті, другий – в кредиті) присвоювались відмінні дати.
Тобто відбувається розрив у часі між дебетом і кредитом в одній господарській операції. Однак, подвійний запис є способом відображення господарських операціях на кореспондуючих рахунках і за своїм економічним змістом подвійний запис пояснює, внаслідок яких господарських операцій відбулись зміни певного виду засобів або джерел їх утворення. Господарська операція, є результатом бухгалтерської інтерпретації факту господарського життя [20, с. 99], який є моментом господарського процесу. А, відповідно, в системі подвійного запису відображення таких проводок, з часовим розривом між датами при записі дебету та кредиту є неможливим.
2. Особливості алгебраїчних властивостей знань. У теорії обліку будь-яка господарська операція викликає рівнозначні зміни у складі майна та джерелах його утворення. За логікою, відповідно, виникає правило: вартість майна не може збільшуватися сама по собі. Бухгалтерська подвійність передбачає вирівнювання засобів з джерелами за принципом вартість (актив) – фонд (пасив). Однак необхідно зважати на те, що теорія бухгалтерського обліку сформувалася в еру індустріальної економіки, коли активи підприємства утворювалися здебільшого з матеріальних об’єктів. В теперішні часи в балансах багатьох зарубіжних підприємств переважна роль належить інтелектуальному капіталу.
Наявність гудвілу в активах підприємств, особливо тих, що діють на міжнародних ринках, який набагато перевищує облікову вартість активів підприємства, свідчить про виникнення синергетичних ефектів в результаті взаємодії складових інтелектуального капіталу.
Прикладом цього може бути впровадження банківської автоматизованої системи, після чого вартість банку, зазвичай, зростає на 15-20%. Так, корпорацією “Інком” проводилась автоматизація одного з банків, на що було витрачено 10 млн. долл., а матеріальні активи якого складали приблизно 200-300 млн. дол. Банк же було продано за 1 млн. дол. [21, с. 7]. Сума переплати для підприємства покупця є гудвілом, в основі якого покладено невідображені інтелектуальні активи підприємства та вартість синергетичних ефектів, що виникли після впровадження банківської автоматизованої системи.
Виникнення бухгалтерського балансу, як системи взаємопов’язаних показників, що відображає стан підприємства на певний момент часу, історики відносять до ХІІІ ст. Правила отримання підсумку за активом та пасивом, тобто валюти балансу, включали існуючі на той час досягнення математичної науки, які могли легко та зручно використовуватися для ведення бухгалтерського обліку.
З виникненням такого вчення про бухгалтерський облік, як логісмографія, запропонованого Дж. Чербоні у 1873 р., що передбачала послідовне розкладання рахунків, їх аналіз, адитивність бухгалтерського балансу підтверджувалась багатоступінчастою системою класифікації, що ґрунтувалась на ієрархічній ознаці. Це підтверджує перший постулат, сформований Дж. Чербоні: сума сальдо всіх рахунків попереднього порядку повинна дорівнювати сальдо того попереднього рахунку, до якого вони були відкриті [22, с. 56], передумовою для формування якого були постулати синтетичного та аналітичного обліку Ж. Саварі [23, с. 95].
Формалізація обліку пов’язана з розробкою математичної теорії, що була вперше викладена Дж. Россі (1889 р.), а пізніше удосконалена А. Мазетті (1910 р.). Її представники всі свої положення будували виходячи з того основного факту, що в процесі діяльності кожного господарства завжди мають місце додатні та від’ємні елементи. До додатних елементів належать початкові суми окремих частин активу і всі збільшення цих сум; до числа додатних елементів математична теорія також відносить всі зменшення окремих частин пасиву господарства; від’ємними елементами математична теорія вважає суми окремих частин пасиву господарства і всі збільшення цих сум, та зменшення окремих частин активу господарства.
Згідно математичної теорії для з’ясування економічної природи окремих додатних та від’ємних елементів господарства необхідно користуватися рахунками, які відкриваються для різних цілей: 1) для характеристики економічної природи додатних та від’ємних елементів господарства; 2) для досягнення можливості символічно позначати, чи є даний елемент додатним чи від’ємним [24, с. 231].
Математична теорія виходить з того, що актив господарства є сукупністю додатних елементів (А), тоді як пасив і чистий капітал – є сукупністю від’ємних елементів (П і К). Майновий стан господарства виражає наступне рівняння:

А – П – К = 0

Виконувані в господарстві операції математична теорія поділяє на пермутації та модифікації. При пермутаціях одночасно збільшуються чи зменшуються окремі складові активу або пасиву. Активні та пасивні пермутації можна представити за допомогою наступних рівнянь:

А + а - аі - П - К = 0 (де а = аі )
А - П - в + ві - К = 0 (де в = ві )

Модифікаціями математична теорія називає господарські операції, при яких збільшується чи зменшується сума чистого капіталу, що можна представити за допомогою наступного рівняння:

А + с - П - К - сі = 0 (де с = сі )

Підсумок балансу, враховуючи вплив виконуваних господарських операцій, є адитивною величиною, тобто розраховується шляхом додавання (віднімання). Так, доц. Л.В. Чижевська [2, с. 278], З. Лаучік, В. Кралічек, Л. Стракова [25, с. 65] зазначають, що суму вартості майна господарюючої одиниці, тобто його актив, можна представити через А, що складається з частин цього активу, майна, які визначаються через а1, а2, а3, ...аn, що можна представити за допомогою формули:



Аналогічно розраховується сума пасиву балансу, що дорівнює сумі складових джерел утворення (капіталу)
Аналогічно розраховується сума пасиву балансу, що дорівнює сумі складових джерел утворення (капіталу)


Відповідно, балансове рівняння буде виглядати наступним чином:



Протягом багатьох сторіч такі правила розрахунку підсумку балансу, з використанням вищенаведених формул, шляхом виконання дій додавання-віднімання, не викликали проблем у бухгалтерів-практиків, і відповідно, не виникало потреби у дискусії серед науковців щодо цього питання. Хоча деякі дослідники [26, с. 15-16] зазначали, що існуюча “арифметична вартість”, не відображає дійсного стану речей, тому в балансі необхідно відображати статті з врахуванням граничної ймовірності по математичному очікуванню. Це пояснювалось тим, що різні складові (статті) балансу мають неоднакову ймовірність реалізації і в цьому розумінні не є рівним чином “дійсним”. Ймовірність може бути визначена: на основі досвіду; чи зі спеціальних досліджень, пов’язаних з теорією ймовірностей. Побудова балансу з врахуванням імовірнісних оцінок активу і пасиву, на думку В.В. Алексєєвої, має велике економічне значення, оскільки дозволяє реально та глибоко досліджувати стан об’єкту і на цій основі приймати оптимальні рішення про управління об’єктом. Окрім того, така оцінка має значення: 1) при співставленні об’єктів; 2) при об’єднанні декількох балансів; 3) при довгостроковому прогнозуванні узагальнених облікових показників [26, с. 16].
Однак з розвитком економіки, зростанням злиттів та поглинань підприємств, в бухгалтерському обліку з’являється поняття гудвілу, якому спочатку не приділялось достатньої уваги, проте, коли його обсяги досягли “катастрофічних” розмірів у структурі активів підприємств, що об’єднували капітал, то правильність існуючого “арифметичного” підходу почала піддаватись сумнівам.
Гудвіл є інтегральною категорією, за чинними обліковими стандартами є різницею між вартостями [6, c. 353], його не відносять ні до матеріальних, ні до невідчутних активів. А сама присутність гудвілу в обліку, на думку проф. М.Ю. Медведєва [19, с. 503], викликає значні сумніви: якщо бухгалтерським обліком можливості диференціальної та інтегральної оцінки ігноруються, чому в даному випадку зроблено виняток? Вважаємо, що виникнення гудвілу – найяскравіший прояв невідповідності існуючої методології обліку проявам нової економіки, оскільки його появу як балансової статті можна пояснити з точки зору логіки, відповідно, аналіз балансової “арифметичної вартості”, обґрунтування синергетичних ефектів, повинні стати передумовою вирішення даного питання.
Ця помилка композиції, як виникнення гудвілу називає І.Й. Яремко, враховується лише епізодично – під тиском обставин, наприклад, при придбанні, об’єднанні підприємств, перетворенні державного підприємства у ВАТ, придбанні (за конкурсом чи викуплених) на аукціоні об’єктів приватизації у формі ділової репутації – гудвілу (позитивного чи негативного), який лише амортизують (списують). Тобто лише при поєднанні капіталів... [16, с. 8-9].
Глибокі перетворення в усіх сферах суспільного життя наприкінці ХХ-го – початку ХХІ ст., розвиток нової економіки, зумовлені цим явища “дематеріалізації” економічної системи підсилили сумнівність використання існуючих методів розрахунку для надання ефективної інформації користувачам. Це безпосередньо стосується інтелектуального капіталу, оскільки дослідники відмічають неадитивність його складових.
Проф. А.Л. Гапоненко зазначає з цього приводу, що деякі з явища нової економіки не піддаються бухгалтерському обліку за допомогою його традиційних методів, що ґрунтуються на презумпції адитивності всіх величин. Однак окремі елементи інтелектуального капіталу неадитивні, тому для них не застосовуються стандартні прийоми бухгалтерського обліку. Тому багато спроб виміряти всі складові інтелектуального капіталу, користуючись стандартними прийомами бухгалтерського обліку, зазнали фіаско [27, с. 27].
Бухгалтерський облік ґрунтується на принципах звичайної арифметики: якщо десь прибуло, то стільки ж повинно вибути в іншому місті. Знання, як зазначає Дж. Стігліц, підпорядковуються зовсім іншим, алгебраїчним правилам. Про це зазначали такі Нобелевські лауреати: Л. Канторович, В. Леонтьєв, К. Ерроу. Проте в літературі з інтелектуального капіталу воно залишилось непомітним [28, с. 199]. Проф. Н.А. Козирєв пише, що різниця між балансовою вартістю фірми та її ринковою капіталізацією не означає, що бухгалтерію необхідно радикально змінювати. В цьому випадку ми маємо справу з фундаментальними протиріччями між принципами бухгалтерського обліку та властивостями економіки знань (чи алгебраїчними властивостями самих знань) [28, с. 200]. Про це також зазначає проф. Н.Н. Карпова, що виходячи з позицій бухгалтерського обліку, необхідно розуміти, що система звітності ігнорує фундаментальні властивості знань – здатність до тиражування. Сучасна система обліку побудована на звичайному арифметичному додаванні, що застосовується до грошей, матеріальних цінностей але не до інформації. Додавання інформації підлягає правилам Булєвої алгебри*, що відрізняється від звичайної арифметики, а в бухгалтерському обліку це протиріччя проявляється найяскравіше [29].
Неадитивність інтелектуального капіталу яскраво проявляється при втраті однієї з його складових, що призводить до знецінення всього інтелектуального капіталу, спираючись на запропоноване нами визначення гудвілу, зрозумілою є позиція дослідників [30, с. 55], які визначають, що основним змістом гудвілу є синергія.
В даному випадку порушується принцип, відомий в теорії корпоративних фінансів, як закон збереження вартості. Згідно цього принципу, вартість цілісної одиниці дорівнює сумі складових її частин. У випадку з компонентами інтелектуального капіталу цей принцип можна використовувати тільки для того, щоб приписати кожній з частин інтелектуального капіталу деяку вартість. Проте для прийняття практичних рішень він не тільки нічого не дає, а просто заплутує [28, с. 201]. Основна причина існуючих відмінностей – це те, що фундаментальні властивості знань та інформації істотно відрізняються від алгебраїчних властивостей матеріальних об’єктів.
Один із шляхів вирішення поставленої проблеми пропонують Л. Едвінсон, М. Мелоун [31], проф. Н.Н. Карпова [29]. Вони зазначають, що складові інтелектуального капіталу (людський, організаційний, клієнтський) необхідно не додавати, а перемножувати, саме тому при нульовому значенні однієї зі складових його загальна вартість обертається в нуль. Є.Н. Селезньов пропонує обраховувати вартість інтелектуального капіталу (ІК) як добуток суми вартості інтелектуальної власності підприємства (Вів) та вартості його маркетингових активів (Вма) на коефіцієнт якості кадрового потенціалу (Кк): ІК = Кк х (Вів + Вма) [32, с. 127].
Однак вважаємо, що подібні пропозиції є недостатньо обґрунтованими, та не враховують явищ, що відбуваються в економічній науці, оскільки виникнення подібних протиріч породжує проблемні ситуації не тільки в бухгалтерському обліку, а й у теорії та практиці соціально-економічних процесів. Проф. Б.М. Мізюк, до причин, що зумовлює виникнення таких протиріч, відносить суперечливість логіки розвитку економічної теорії, в тому числі протистоянням традиційного мейнстриму та нових теоретичних напрямів синергізму [33, с. 25].
Як пише О.М. Петрук, в науковій та навчальній літературі все більше обґрунтовується та поширюється ставлення до бухгалтерського обліку як до системи [34, с. 66]. Всім складним системам, до яких можна віднести й систему бухгалтерського обліку, притаманні властивості синергізму [35, с. 63]. Розглянемо особливості їх прояву в бухгалтерському обліку.
Синергізм полягає в тому, що ефективне сумісне функціонування елементів системи явища вища, ніж сумарна ефективність ізольованого функціонування цих же елементів [35, с. 64]. Однак з проаналізованих нами літературних джерел визначено, що питанню синергізму в бухгалтерському обліку не приділено достатньої уваги вченими-обліковцями. Це пояснюється тим, що питання обліку інтелектуального капіталу, де найяскравіше знаходить прояв синергізм, особливо з розвитком нової економіки, також залишаються малодослідженими.
Дослідники відзначають [36], що загальна вартість інтелектуального капіталу розростається не на основі додавання його складових, а на основі їх взаємодії і синергетичних ефектів.
При отримання таких незрозумілих, з точки зору бухгалтерського обліку результатів, маркетологи, менеджери використовують поняття бренд, брендовий капітал, альянси. Деякі, з них [37] навіть зараховують їх до нематеріальних активів. Вважаємо, що в даному випадку під альянсами розуміється взаємодія окремих складових інтелектуального капіталу, внаслідок чого забезпечується отримання надприбутків або конкурентних переваг на ринку. Подібної позиції дотримуються К. Ферріс, Б. Пешеро [38, с. 16], які пишуть, що синергізм проявляється в результаті призначення більш ефективної команди менеджерів, покращення технології виробництва, перенесення активів на більш прибуткові ділянки виробництва, використання вигод від посилення позицій на ринку чи зниження вартості продукції за рахунок економіки масштабу.
При оцінці інтелектуальних активів підприємств, неврахування синергізму має дуже велике значення, особливо для тих підприємств, основу яких складає інтелектуальний капітал, про що свідчить значна відмінність між їх ринковою та балансовою вартістю. Хоча існуючі протиріччя на думку проф. А.М. Козирєва “майже вичерпані, оскільки МСФЗ в цьому випадку майже близькі до досконалості. При цьому бухгалтерська інформація залишається одним з найважливіших джерел інформації, що використовуються при оцінці бізнесу і прийнятті рішень про інвестування капіталу в ту чи іншу фірму. Але вона повинна бути доповнена іншими формами обліку” [28, с. 201]. Ми не можемо з цим погодитись, оскільки в бухгалтерському обліку, згідно МСФЗ 3 “Об’єднання бізнесу”, при об’єднанні капіталів лише зменшується розрив між вартостями за рахунок включення до складу нематеріальних активів елементів організаційного та клієнтського капіталу, що винесені в окремий перелік у МСФЗ 3, а вплив синергетичних ефектів залишається неврахованим. Щодо форм обліку, то в даному випадку, використовуючи облікову термінологію, необхідно розуміти не форми бухгалтерського обліку, а способи, методи обчислень вартості підприємства, що зумовлені специфічністю інтелектуальної складової капіталу.
Проблеми синергізму в бухгалтерському обліку чітко поставив І.Й. Яремко: “і надалі в методології обліку вважається, що загальна сума активів матеріально-речового змісту (економічні ресурси), обчислена прямою дією, завжди дорівнює сумі джерел – капіталів (пасивів), за рахунок яких підприємство одержало (утворило) свій ресурсний потенціал” [16, с. 8]. Однак теорія інтелектуального капіталу для обґрунтування даного поняття не застосовувалася українськими науковцями. Тому особливості прояву синергізму інтелектуального капіталу та облікової інтерпретації ефектів від його використання слід розкривати через рівні виникнення таких ефектів.
Для забезпечення потреб користувачів деталізованою інформацією про синергетичні ефекти нами виділено три рівні їх виникнення, що можуть бути відображені в бухгалтерському обліку (табл. 1).

Таблиця 1 Рівні виникнення синергетичних ефектів: обліковий аспект
Таблиця 1 Рівні виникнення синергетичних ефектів: обліковий аспект


Виділення цих рівнів обґрунтовується застосуванням процесів додавання складових інтелектуального капіталу (під складовими розуміються групи інтелектуальних активів, їх конкретні види – ОПІВ, складові затрат на створення ОПІВ) в бухгалтерському обліку. Перший – при складанні балансу, коли у “котлову” статтю “Нематеріальні активи” додаються їх види в розрізі існуючих рахунків. Другий – при об’єднанні конкретних ОПІВ до складу одного рахунку (субрахунку). Третій – при калькулюванні вартості об’єктів права інтелектуальної власності, коли здійснюється сумування затрат на створення даного об’єкта.
Для виявлення синергетичних ефектів в бухгалтерському обліку необхідною є “дія зі сторони” – інша система, яка забезпечує вимірювання вартості інтелектуального капіталу або його вартості у складі вартості підприємства. Такими системами виступають ринок капіталу та інститут професійної оцінки.
У випадку об’єднання підприємств застосовується ринкова вартість – вартість котирування акцій даного підприємства на ринку капіталу. Різницю, що виникає між вартістю придбання та чистими активами внаслідок невідповідності ринкової та облікової вартостей (нами розглядається лише перевищення), в бухгалтерському обліку відображають у якості гудвілу. Тому можна визначити, що однією зі складових гудвілу є вартість синергетичних ефектів, що виникають в результаті взаємодії складових інтелектуального капіталу.
Розглянемо особливості виникнення синергетичних ефектів від взаємодії інтелектуальних активів при об’єднанні підприємств. Основна нерівність між вартістю, утвореною внаслідок взаємодії окремих складових інтелектуального капіталу та “арифметичною вартістю” джерел їх утворення наведено на рис. 3

Рис. 3. Відмінність у вартості інтелектуальних активів та капіталу (джерел їх утворення)
Рис. 3. Відмінність у вартості інтелектуальних активів та капіталу (джерел їх утворення)


З наведеного рис. 3 можна визначити, що внаслідок недооцінки інтелектуальних активів, оскільки в даному випадку оцінюються самі активи, а не вартість капіталу, що утворюється внаслідок їх взаємодії, в обліку відображається занижена вартість підприємства. Тобто, вартість цілого (інтелектуального капіталу) не дорівнює сумі його складових частин (структурних, людських, клієнтських активів), що розглядаються окремо. Реальну вартість капіталу відображає фондовий ринок, свідченням чого є відмінність між ринковою та балансовою вартістю.
Розкладаючи кожну складову капіталу на частини, тобто на конкретні об’єкти можна визначити, що синергетичні ефекти також проявляються і на етапі калькулювання вартості нематеріальних активів відповідно, об’єднані в статтю нематеріальні активи об’єкти, вже не відповідають їх реальній вартості, що встановлюється на активному ринку. Тому можна визначити, що прояв синергетичних ефектів зумовлений специфічністю самих інтелектуальних активів, їх невідчутною природою, оскільки сума затрат підприємства на їх створення, доведення до стану, придатного до використання, що ми називаємо вартістю такого активу, зазвичай не відображає дійсної вартості даного активу, про що свідчать результати оцінки вартості нематеріальних активів професійними оцінниками, яка набагато відрізняється від бухгалтерської.
На що ж впливає неврахування подібних синергетичних ефектів в бухгалтерському обліку? Система бухгалтерського обліку повинна забезпечити реальне управління підприємством на основі отримання достовірної інформації про об’єкт управління, а зовнішні користувачі повинні мати реальну інформацію про цей об’єкт, щоб приймати рішення відносно здійснення фінансових вкладень. Неврахування синергетичних ефектів збільшує рівень суб’єктивності інформації, що надається системою бухгалтерського обліку, внаслідок чого значно знижується дієвість управлінських рішень, що приймаються.
Саме тому І.Й. Яремко пише, що основним завданням обліку повинна бути об’єктивна економічна оцінка за “справедливою вартістю” економічної одиниці загалом, результатів діяльності (приріст майна капіталу) [16, c. 10]. На його думку оцінка “ідеального капіталу” є відмінною від узвичаєної методики матеріально-речових об’єктів. Спеціалісти у сфері обліку, фінансів, менеджменту, вартісного маркетингу, юриспруденції мають попрацювати спільно у розробці методологічного інструментарію оцінки капіталу [16, c. 53].
Розкривши особливості прояву синергетичних ефектів відносно інтелектуального капіталу в бухгалтерському обліку, можна визначити, що облікова вартість (вартість чистих активів підприємства), за чинної методології обліку не зможе дорівнювати ринковій вартості підприємства, оскільки вартість активів підприємства в балансі, є адитивною величиною, а для інтелектуальних активів необхідно використовувати алгебраїчні властивості знань, тому облік не може забезпечувати користувачів максимально точною інформацією. Це пов’язано з тим, що не враховано синергізм інтелектуальних активів, який оцінений ринком капіталу та проявляється у ринковій вартості підприємства, не говорячи про інтелектуальні активи (людські, клієнтські), які в силу традиційної методології (підприємство повинно мати право власності на актив) не включені до балансу підприємств.
Для другого і третього рівнів виникнення синергетичних ефектів “зовнішньою дією” є інститут професійної оцінки, який забезпечує визначення вартості окремих ОПІВ або портфелів ОПІВ. Портфельне поєднання ОПІВ не знаходить відображення в бухгалтерському обліку, оскільки таке групування об’єктів в обліку відсутнє. Для окремих ОПІВ вартість визначається, а у випадку її неспівпадання з вартістю, яка встановлюється активним ринком (що визначають оцінники), в бухгалтерському обліку можна проводити дооцінку.
3. Неможливість достовірної оцінки інтелектуальних активів. Розглянуті ефекти синергізму підводять нас до проблеми оцінки інтелектуального капіталу. В П(С)БО 8 “Нематеріальні активи” наведено способи оцінки нематеріальних активів, до складу яких входять інтелектуальні активи.
Як пише проф. Н.М. Малюга згідно діючих положень оцінка майна, до якого й відносяться нематеріальні активи, проводиться шляхом підсумовування фактичних витрат на його придбання чи створення, тобто за початковою оцінкою [39, с. 323]. Створені нематеріальні активи відображаються за затратним підходом, тобто оцінка зводиться до підсумовування (“арифметична вартість”) прямих витрат на оплату праці, прямих матеріальних витрат, інших витрат, безпосередньо пов’язаних зі створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням [10]. Використання подібного підходу не забезпечує відображення в обліку реальної вартості активів підприємства, що є особливо важливим, оскільки в сучасних умовах основна частка у генеруванні вартості належить саме інтелектуальному капіталу.
Необхідність такої оцінки постає також при врахуванні його вартості в інноваційні, інвестиційні проекти; розширенні ринків збуту (шляхом надання франшизи тощо); страхуванні; під час ліквідації підприємств з метою задоволення позовів кредиторів тощо [16, с. 115].
Перелік методів оцінки інтелектуального капіталу, що розкриті в працях зарубіжних дослідників, висвітлений в праці К.Е. Свейбі [40], який виділяє 27 методів вимірювання інтелектуального капіталу, що згруповані в чотири категорії: 1) Методи прямого вимірювання інтелектуального капіталу – Direct Intellectual Capital methods (DIC); 2) Методи підрахунку очків – Scorecard Methods (SC); 3) Методи ринкової капіталізації – Market Capitalization Methods (MCM); 4) Методи віддачі на активи – Return on Assets methods (ROA).
Наведені методи за напрямом оцінки (від інтегральної оцінки до складових, або від складових до інтегральної оцінки), що є важливим для потреб бухгалтерського обліку, можна об’єднати у дві групи. До першої можна віднести методи ROA та МCM, а до другої – DIC та SC методи. Подібного підходу дотримувались дослідники при вивченні теорії обліку. Починаючи від Л. Пачолі до І.Ф. Шера вчили від рахунку – до балансу, тобто від часткового до загального. Пізніше дослідники наголошували на вивченні теорії обліку в балансу – до рахунку, від загального до часткового. Проф. А.П. Рудановський вказував, що ці підходи є рівноцінними як з методологічної, так і з дидактичної точок зору, відповідно, це і стосується методів оцінки інтелектуального капіталу.
Однак прихильники ROA та МCM методів оцінки інтелектуального капіталу дотримуються поглядів, що здійснювати оцінку по окремих складових інтелектуального капіталу неможливо, оскільки для цього немає достатнього кількості даних, що пояснюється відсутністю повноцінного відображення інтелектуального капіталу в бухгалтерському обліку.
Можна визначити, що існує значна кількість методів оцінки інтелектуального капіталу, дослідниками (Т. Вітстейн, У. Фарр, Е. Енгель) також запропоновано значну кількість методів оцінки однієї з його складових – людського капіталу.
Економічні оцінки людського капіталу стали широко застосовуватись як на мікро-, так і на макроекономічному рівнях для визначення величини національного багатства, втрат суспільства від війн, хвороб та стихійних лих, в сфері страхування життя, вигідності інвестицій в освіту, охорону здоров’я, міграцію та для багатьох інших цілей [41, с. 21]. Однак жодна з них не знайшла дієвого застосування в бухгалтерському обліку. Проф. М. Кеніг пише, що саме це стало приводом зменшення уваги до бухгалтерського обліку інтелектуального капіталу серед науковців, можливості його повного включення як об’єкту бухгалтерського обліку [42].
Також необхідно зауважити, що серед методів оцінки інтелектуального капіталу, що розроблені в останні роки, лише методи Scorecard (SC) – підрахунку очків: Topplinjen/Business IQ (2004 р.); Danish guidelines (2003 р.); IC Rating™ (2002 р.); Value Chain Scoreboard™ (2002 р.); Meritum guidelines (2002 р.); Knowledge Audit Cycle (2001 р.). Ці методи не передбачають грошової оцінки інтелектуального капіталу, а лише забезпечують ідентифікацію окремих компонентів інтелектуального капіталу, що створюють вартість.
Тенденція щодо впровадження лише моделей оцінки або методів Scorecard, без застосування грошового вимірника, підтверджують нашу гіпотезу про те, що універсальний та достовірний метод оцінки інтелектуального капіталу у вартісному вираженні на даному етапі розвитку відсутній. А для забезпечення потреб управління використовуються такі методи, в яких нівелюється використання грошового вимірника відносно інтелектуального капіталу.
Проф. А.М. Козирєв [28, с. 305], пропонує спосіб оцінки складових інтелектуального капіталу, виходячи з його інтегральної оцінки, подібно до методів ROA та МCM. Його можна застосовувати тоді коли, у нас відома вартість гудвілу, або використовуючи ринкову вартість підприємства, з якої можна обчислити інтегральну вартість інтелектуального капіталу. Цей спосіб дозволяє розподілити інтегральну вартість інтелектуального капіталу між окремим об’єктами, враховуючи всі існуючі синергетичні ефекти. Для цього він пропонує використовувати формальну схему розв’язку по Шеплі для кооперативних ігор в формі характеристичної функції. Однак, як зазначає проф. А.М. Козирєв, на практиці розв’язок по Шеплі не використовується, оскільки навіть професійні оцінники такою технікою не володіють [28, с. 308]. Враховуючи ще меншу математизованість бухгалтерського обліку, можна визначити, що застосування такого способу є недоцільним, у зв’язку зі складністю проведення розрахунків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бабенко И.П. Курс двойной бухгалтерии. – СПб.: Издание В.И. Губинскаго, 1911. – 1106 с.
2. Чижевська Л.В. Бухгалтерський баланс: проблеми теорії і практики. – Житомир. ЖІТІ, 1998. – 408 с.
3. Мэтьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник/ Пер. с англ. под ред. Я.В. Соколова, И.А. Смирновой. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. – 663 с.
4. Соколов Я.В. Основы теории бухгалтерского учёта. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 496 с.: ил.
5. Бреславцева Н.А., Ткач В.И., Кузьменко В.А. Балансоведение. Учебное пособие. – М.: “Издательство Приор”, 2001. – 160 с.
6. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000 / Перекл. з англ. за ред. С.Ф. Голова. / – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2000. – 1272 с.
7. Палий В.Ф. Актуальные вопросы теории бухгалтерского учета // Проблемы развития теории бухгалтерского учета, анализа и контроля: Монография. – Брест-Житомир.: ЖГТУ, 2004. – С. 127-134.
8. Ковалев В.В. Бухгалтерский учет: новая реальность и перспективы развития // Бухгалтерский учет. – 2003. – № 9. – С. 64-68.
9. Положение по бухгалтерскому учету “Учет нематериальных активов” ПБУ 14/2000.
10. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242
11. Керимов В.Э. Бухгалтерский учет на производственных предприятиях: Учебник. – 4-е изд., изм. и доп. – М.: Издательско-торговая корпорация “Дашков и К”, 2004. – 580 с.
12. Бухгалтерский учет: Учебник/И.И. Бочкарева, В.А. Быков и др.; Под ред. Я.В. Соколова. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 768 с.
13. Савчук В., Дудаєва О. Оцінка ефективності маркетингових програм // Економіка України. – 2005. – № 1. – С. 47.
14. Луценко Ю. Акціонерний сектор вітчизняної економіки // Економіка України. – 2005. – № 1. – С. 42-46.
15. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік в Україні. Міфологія. Частина 2. – Житомир: ЖДТУ, 2003. – 524 с.
16. Яремко І.Й. Економічні категорії в методології обліку: Монографія. – Львів: Каменяр, 2002. – 192 с.
17. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал / Пер. с англ. По ред. Н.Л. Ковалик. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.: ил.
18. Редченко К. Революция в учете // http://www.cfin.ru/ias/rev_in_acc.shtml
19. Медведев М.Ю. Бухгалтерський учет для посвященных. – М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2004. – 320 с.
20. Малюга Н.М., Давидюк Т.В. Двойная запись в бухгалтерском учете: историко-теоретический аспект: монография. – Житомир: ЧП “Рута”, 2003. – 512 с.
21. Кардаков А. Стратегии управления активами корпорации // Корпоративные системы. – 2005. – № 6. – С. 5-7.
22. Палий В.Ф., Соколов Я.В. Введение в теорию бухгалтерского учета. – М.: Финансы. – 304 с.
23. Соколов Я.В. Основы теории бухгалтерского учёта. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 496 с.: ил.
24. Галаган А.М. Основы общего счетоведения. – М.: Изд-во Наркомторга СССР и РСФСР, 1928. – 436 с.
25. Бухгалтерский учет / З. Лаучик, В. Краличек, Л. Стракова и др. Пер. со словац. Под ред. В.И. Петровой. – М.: Финнасы и статистика, 1984. – 262 с.
26. Алексеева В.В. Применение математических методов в теории бухгалтерского учета. Автореферат дис. к.э.н. – Ленинград, 1976. – 30 с.
27. Интеллектуальный капитал – стратегический потенциал организации: Учебное пособие. Под ред. д.э.н. проф. Гапоненко А.Л., д.э.н. Орловой Т.М. – М.: Издательский Дом «Социальные отношения», 2003. – 184 с.
28. Козырев А.Н., Макаров В.Л. Оценка стоимости нематериальных активов и интеллектуальной собственности. – М.: РИЦ ГШ ВС РФ, 2003. – 368 с.
29. Карпова Н.Н. Стратегия управления интеллектуальной собственностью предприятий // www.les-russia.org.
30. Фомичев Г.И. Гудвилл: элементы и классификация // Международный бухгалтерский учет. – 2005. – № 8(80). – C. 54-55.
31. Edvinsson L. Malone M.S. Intellectual Capital. Realizing Your Company's True Value by Finding Its Hidden Brainpower. New York , Harper Business, 1997. – 240 p.
32. Селезнев Е.Н. Интеллектуальный потенциал – показатель состояния интеллектуального капитала и эффективности его использования // Финансовый менеджмент. – 2004. – № 5. – С. 122-129.
33. Мізюк Б.М. Системна парадигма: становлення, зміст та інтерпретація // Фінанси України. – 2004. – № 8. – С. 25-34.
34. Петрук О.М. Гармонізація національних систем бухгалтерського обліку: Монографія. – Житомир: ЖДТУ, 2005. – 420 с.
35. Катренко А.В. Системний аналіз об’єктів та процесів комп’ютеризації: Навчальний посібник. – Львів: “Новий світ – 2000”. – 424 с.
36. Бендиков М.А., Джамай Е.В. Интеллектуальный капитал развивающейся фирмы: проблемы идентификации и измерения // www.cfin.ru/press/management/2001-4/#1_1
37. Газин Г. Феномен новой экономики // http://www.cfin.ru/press/loginfo/2001-01/01.shtml
38. Феррис К., Пешеро Б.П. Оценка стоимости компании: как избежать ошибок при приобретении.: Пер. с англ. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2003. – 256 с.
39. Малюга Н.М. Шляхи удосконалення оцінки в бухгалтерському обліку: теорія, практика, перспективи. – Житомир: ЖІТІ, 1998. – 384 с.
40. Sveiby K.E. Methods for Measuring Intangible Assets // http://www.sveiby.com/articles/IntangibleMethods.htm
41. Корицкий А.В. Введение в теорию человеческого капитала. – Новосибирск, СибУПК, 2000. – 105 с.
42. Koenig M. The Resurgence of Intellectual Capital // The emphasis shifts from measurement to management. – September 2000. – Volume 17, Issue 8. // http://www.infotoday.com/it/sep00/koenig.htm