Анализ финансовой отчетности

Протиріччя теорії і практики діючих в умовах ринку методик обліку інтелектуального капіталу

Відсутність досліджень проблем виявлення, оцінки та управління інтелектуальним капіталом підприємства на мікрорівні свідчить про те, що проблеми бухгалтерського обліку даного питання знаходяться у зародковому стані. В обліку досліджуються питання категорії “нематеріальні активи”, що є з точки зору теорії інтелектуального капіталу, штучно створеною, оскільки вона об’єднує лише окремі складові інтелектуальних активів. Зокрема, структурних та клієнтських активів зі схожими за своєю природою невідчутними активами (об’єктами права користування економічними, організаційними та іншими вигодами, об’єктами права користування ресурсами природного середовища), що утворені не внаслідок монополії автора на результат його інтелектуальної, творчої діяльності, а внаслідок монополії держави на права користування природними ресурсами та монополії приватних осіб на право користування майном. Це не забезпечує цілісного підходу до відображення в обліку таких активів і тим самим не дозволяє надавати інформацію користувачам про інтелектуальні активи, що виступають основним фактором створення конкурентних переваг, генерування вартості підприємства в умовах нової економіки. Невідчутність інтелектуальних активів означає для більшості українських підприємств неможливість їх вимірювання, оцінки, а й відповідно, неможливість відображення в обліку та необхідного управління, про що свідчать дані структури активів проаналізованих нами підприємств (див. нижче). Але саме бухгалтерський облік, як соціальний інститут, повинен надавати інформацію про інтелектуальний капітал внутрішнім та зовнішнім користувачам для прийняття ефективних рішень. Протягом останніх 20-30 років відбулися значні зміни в структурі активів підприємств. Сформовані протягом століть підходи до управління підприємством, коли головною цінністю були матеріальні (речові, тілесні) ресурси, втрачають свої провідні позиції. За сучасних умов вони відіграють все меншу роль у забезпеченні ефективного функціонування підприємства, поступаючись інтелектуальному капіталу. Це зумовлює необхідність переорієнтації системи бухгалтерського обліку на забезпечення інформації про інтелектуальний капітал підприємства, що лише частково відображається чинною обліковою системою – у формі надання інформації про нематеріальні активи.
Десменд Г.М., Келлі Р.Е. [1] ще наприкінці 80-х рр. дійшли висновку, що основним ресурсом третього тисячоліття – “засобами виробництва” – будуть знання, а не капітал, природні багатства та праця. Обґрунтовуючи це тим, що за останні 50 років ключовими ділянками господарювання в розвинених країнах є галузі, які виробляють і розповсюджують не речі, а знання та інформацію. Необхідно підкреслити, що дослідники не включають до капіталу “знання”, тобто, його інтелектуальну складову, що суперечить обґрунтованій нами позиції.
Якщо у 1998 р. Р. Брейлі та Р. Майерс [2, с. 3] писали, що відволікшись від нормативно-бухгалтерської моделі фірми, сутність тих або інших активів визначається не їх фізичною природою, а роллю в економічній діяльності і способах отримання користі від їх використання, тим самим наголошуючи, що нематеріальні активи так само як і матеріальні забезпечують за ефективного використання зростання ринкової вартості підприємства. То всього через рік Д. Тапскотт вже наголошує, що капітал – майно важливе, проте важливість його тимчасова. Головне надбання фірми знаходиться в головах керівників та працівників, активи компанії розходяться кожен день додому, і такий капітал – найважливіший актив. П’ятнадцять років тому ніяких капіталів у компанії “Microsoft” не було, проте її ринкова вартість на сучасному етапі більша, ніж у “General Motors”, чи “IBM”. В новому суспільстві капітал все більше буде залежати від знань [3, с. 57]. Про це також зазначає Я. Козловський: “... в літературі досить поширеною є тема про зростаючу залежність багатства підприємства не від володіння матеріальними ресурсами, а від контролю ідей та знань. А концепція інтелектуального капіталу передбачає, що нематеріальні активи та взаємовідносини з споживачами/постачальниками створюють набагато більшу вартість та приносять більше успіху ніж матеріальні активи” [4, с. 31].
За сучасних умов інформація, що надається зовнішнім користувачам у вигляді фінансової звітності відображає активи індустріальної епохи: запаси, обладнання, будівлі, земля. Підприємства постіндустріальної епохи працюють на нематеріальних активах: інформація, дослідження та розробки, можливість для інновацій, людські ресурси. Цих ресурсів немає у фінансовій звітності [5, с. 15]. Проф. Ю. Даум, аналізуючи дані американських підприємств, пише, що в структурі активів нематеріальні активи займають все більшу частку, так, у 1982 нематеріальні активи складали 38%, у 1992 – 62%, а у 1998 – 85% від їх загальної вартості [6].
Тенденції до зростання нематеріальної складової в структурі активів підприємств підтверджують дані по компаніях США (табл. 1).[148, с. 226]

Таблиця 1. Структура та ефективність використання основного капіталу в США
Таблиця 1. Структура та ефективність використання основного капіталу в США


Однією з причин переважання інтелектуальних активів в балансах зарубіжних компаній є їх більша цінність, пов’язана зі здатністю приносити більший прибуток, забезпечувати створення переваг на ринку, ніж матеріальні активи.
Так, за даними проф. Колумбійського університету Ф. Ліхтенберга, долар, витрачений на дослідження й розробки, приносить увосьмеро більший прибуток, ніж долар, вкладений у техніку. А.Ч. Хенді стверджував, що інтелектуальний капітал корпорації зазвичай у три-чотири рази перевищує облікову вартість її матеріальних доходів. За більш пізніми даними, відношення інтелектуального капіталу до сукупності вартості матеріальних засобів виробництва і фінансового капіталу становить 5:1 – 6:1 [7, с. 534].
Працівники агентства Standart&Poors за результатами розрахунку індексу для 500 компаній, що входять до нього, оприлюднили дані, в яких зазначалось що у 1978 р. нематеріальні активи у структурі всіх активів підприємств складали всього 20%, а у 1997 р. цей показник досягнув вже 73%. Для підприємств зі списку Fortune 500 показник “ринкова вартість акцій відносно бухгалтерської” становить 4. Тобто, більше 75% їх вартості складає інтелектуальний капітал [8, с. 169].
Зміни в економіці та в суспільстві, що накопичувались роками, призвели до важливих зрушень, що на наших очах змінюють пріоритети та логіку ведення бізнесу. Одним з таких зрушень є зниження ролі матеріальних активів в забезпеченні успіху компаній на ринку. На рис. 1 наведені дані досліджень компанії Interbrand, що відображають динаміку структури активів найпотужніших компаній за 1970-2000 рр. [9].

Рис. 1. Динаміка структури активів у вартості підприємств найпотужніших компаній світу
Рис. 1. Динаміка структури активів у вартості підприємств найпотужніших компаній світу


Наведені дані свідчать, що ще у 1970 р. матеріальні активи складали 70% від вартості підприємства. Однак до 2000 р. їх роль скоротилась до 30%, а враховуючи тенденцію, що спостерігається, в теперішній час – ще менше. Частка нематеріальних активів невпинно зростає. Щодо галузевого розподілу структури активів, то за даними аналітичної агенції V-Ratio [10] найбільшу частку нематеріальні активи у загальній структурі вартості підприємства займають: нафтова галузь – 65%; інформаційні технології – 50%; фінансові послуги – 50%; фармацевтика – 50% тощо.
Порівнюючи вищенаведені дані по нафтовій галузі з українськими підприємствами (рис. 2., 3) можна визначити, що їх частка є значно меншою, та становить не більше 0,25 % у структурі активів підприємства.

Рис. 2. Частка нематеріальних активів у загальній структурі активів підприємств нафтової галузі за 2003 р., %
Рис. 2. Частка нематеріальних активів у загальній структурі активів підприємств нафтової галузі за 2003 р., %


Рис. 3. Частка нематеріальних активів у загальній структурі активів дочірніх підприємств ВАТ “Укрнафта” за 2002 р., %
Рис. 3. Частка нематеріальних активів у загальній структурі активів дочірніх підприємств ВАТ “Укрнафта” за 2002 р., %


Це підкреслює те, що в Україні управлінці недооцінюють роль інтелектуального капіталу у генеруванні вартості підприємства, не приділяючи достатньої уваги правовій та інформаційній захищеності інтелектуальних продуктів, що є у підприємств, а відповідно, й їх бухгалтерському відображенню.
А таке різке зростання ролі інтелектуального капіталу у зарубіжних країнах в забезпеченні ефективності діяльності підприємства, внаслідок чого традиційний фактор власності на засоби виробництва втратив своє основоположне значення, призводить до того, що наприкінці ХХ, початку ХХІ ст. класична корпорація перейшла через сутнісну трансформацію [11], що полягає у зміні методології управління корпораціями в сторону управління інтелектуальним капіталом.
Про це також наголошує проф. С. Курбатов: “інформаційна епоха призвела до того, що фундаментальні постулати промислової конкуренції застаріли. Досягнення стійких переваг в умовах ринку простим та швидким впровадженням нових технологій безпосередньо у виробництво (матеріальні активи) чи відмінним управлінням фінансовими активами та пасивами стало неможливим” [12].
Враховуючи вищенаведені дані, які підкреслюють зміну пріоритетів управління засобами (активами), що забезпечують досягнення успіху в умовах нової економіки, як для виробничих підприємств, так і в сфері надання послуг, еволюцію структури активів зарубіжних підприємств, що обумовлюється природними процесами розвитку світової економічної системи можна відобразити наступним чином (див. рис. 4).

Рис. 4. Зрушення у структурі активів західних підприємств
Рис. 4. Зрушення у структурі активів західних підприємств


З наведеного рис. 4 можна прослідкувати, що вартість тієї-чи іншої господарської одиниці у сфері суспільного виробництва, з дальшим просуванням у нову економіку все менше визначається матеріальними активами. Це зумовлює необхідність змін в існуючій системі бухгалтерського обліку в частині нематеріальних активів:
– виділення окремого рахунку (рахунків) для відображення результатів інтелектуальної діяльності підприємства, оскільки саме вони є визначальним фактором формування вартості підприємства. Згідно діючого Плану рахунків всі немонетарні невідчутні активи відображаються у складі рахунку 12 “Нематеріальні активи”, що не забезпечує управлінців необхідною інформацією для прийняття ефективних управлінських рішень про об’єкти (інтелектуальні активи), які є основним фактором генерування прибутку підприємства;
– удосконалення методів бухгалтерського обліку, які забезпечуватимуть надання обліковою системою інформації про інтелектуальний капітал: оцінки і калькулювання – які повинні забезпечити відображення реальної вартості інтелектуальних активів в бухгалтерському обліку (вартість нематеріальних активів, створених підприємством, п. 17 П(С)БО 8 [13], не відповідає вартості, що формується ринком, що визначається професійними оцінниками; порядку проведення інвентаризації ОПІВ.
Як показують результати аналізу фінансової звітності обстежених нами підприємств (рис. 5), нематеріальні активи досі не є повноправною складовою господарського процесу підприємств, як і інші складові інтелектуального капіталу підприємства, а нематеріальні активи займають досить незначне місце в активах підприємств, причиною чого є відсутність дієвих методик їх відображення в обліку.

Рис. 5. Частка нематеріальних активів в активах ВАТ України на 31.12. 2003 р., %
Рис. 5. Частка нематеріальних активів в активах ВАТ України на 31.12. 2003 р., %


Однак обрання Урядом України інноваційного шляху розвитку країни**, базовою основою якого є інтелектуальний капітал, та проголошення курсу на інтеграцію з Європейським союзом, приєднання до Світової організації торгівлі передбачає забезпечення необхідних умов розвитку ринку ОПІВ, що неможливе без створення чіткого методологічного апарату управління ним. Для забезпечення потреб управління інформацією про інтелектуальний капітал необхідною є розробка відповідних методик його бухгалтерського відображення.
Нездатність облікової системи обслуговувати користувачів. Що ж відбувається з системою бухгалтерського обліку, чи готова вона забезпечити зростаючі потреби користувачів в умовах таких змін? Для цього розглянемо погляди дослідників на облікову систему, здатність її відповідати вимогам часу.
Вперше про неадекватність системи бухгалтерського обліку потребам корпоративного управління в сучасних умовах зазначали Х.Т. Джонсон та Р. Каплан ще у 1987 р. [14, с. 3].
Традиційна бухгалтерія своїм консервативним конвенційним підходом, зорієнтованим на матеріально-речові об’єкти, фактичні витрати для нематеріальних об’єктів і конкретного власника, не може достатньо ефективно обслуговувати сучасну інтелектуальну економіку, основним потенціалом якої вважаються технології або продуктивність капіталу. Такі об’єкти важко піддаються грошово-вартісній верифікації узвичаєною бухгалтерською методологією і загальноприйнятими технічно-процедурними правилами. Облік увійшов у суперечність з реальними економічними проявами [15, c. 3]. Проф. М.Ю. Медвєдєв пише, що бухгалтерський облік поступово виродився у тягар для управлінців, для того, щоб оцінити, яку реальну допомогу надає облік менеджерам достатньо поцікавитись у останніх: чи багато з них користується в практичній роботі офіційними нормами бухгалтерської звітності, хоча б бухгалтерським балансом? Відповіді, якщо вони будуть чесними, вразять – ніхто [16, с. 5].
Проф. Ю. Даум пише, що однією з проблем є те, що бухгалтерський облік, не відповідає темпам розвитку економічної дійсності останнього десятиріччя. Найбільша частина економічних дій компаній, які спрямовані на створення цінності для акціонерів не охоплена системою обліку [17]. Нездатність бухгалтерів визначити вартість компанії ніколи не була ще настільки очевидною [18]. Відповідно, облікова система повинна відреагувати на зміни, що відбуваються в економіці і на ринку капіталу, в іншому випадку, облікова система поставить під сумнів здатність забезпечувати виконання інформаційної функції у системі управління підприємством.
Американські дослідники з цього приводу зазначають, що традиційні системи фінансового та бухгалтерського обліку змінюються набагато повільніше, ніж підприємства, для обслуговування яких вони створені в той час, коли переважало трудомістке виробництво. На сучасному етапі вони виявились погано пристосованими до фондомістких, гнучких виробництв, до рішень, що швидко приймаються, до значної ролі людини і розвитку сфери послуг [19, с. 187-188]. Проф. П. Страссманн пише, що з підвищенням ролі інтелектуальних активів настав час для того, щоб управління ними було внесено до списку основних видів діяльності виконавчих менеджерів, спеціалістів в галузі фінансів та акціонерів. Однак стандартів обліку та звітності для цих активів не існує, як і не існує документів, що регламентують офіційне оформлення прав на них [20]. Також на цьому наголошує проф. Є.В. Мних, він відзначає, що на сучасному етапі економічного розвитку традиційний бухгалтерський облік перестав задовольняти потребам управління [21, с. 32].
Невідповідність вимогам часу системи бухгалтерського обліку зумовлює й наявність інформаційної обмеженості користувачів, які використовують відомості, що надаються такою системою. Так, ринок в сучасних умовах хоче знати про стратегію корпорації, про фінансові фактори вартості, а також про динаміку ринку, яка потенційно може бути безпосередньо пов’язаною з майбутніми фінансовими результатами компанії, а відповідно, з і з потенційною вартістю її акцій. Сучасна модель корпоративної звітності неспроможна відповісти на ці фундаментальні питання, в результаті чого виникають інформаційні прогалини, які необхідно заповнити [22, с. XIV].
Для вирішення проблем, що постали внаслідок розвитку економічної системи, користувачам звітності для прийняття рішень необхідна додаткова інформація, яка є специфічною в межах певної галузі, так і по специфічних, невідчутних об’єктах (інтелектуальний капітал), що не знаходять облікового відображення згідно чинної методології. Прикладами такої інформації, зокрема, нефінансового характеру, що має важливе значення для формування ринкової вартості акцій підприємства є величина інтелектуального капіталу, показники, що характеризують лояльність клієнтів, забруднення навколишнього середовища тощо.
Щодо необхідності відображення таких об’єктів в бухгалтерському обліку (немайнові складові інтелектуального капіталу, екологічні та соціальні аспекти діяльності підприємства) та надання інформації про них у фінансовій звітності вже існують пропозиції протягом останніх 10-15 років. Однак неможливість їх достовірної оцінки, що полягає у достатній мінливості, а відповідно, що має спекулятивну природу, зумовлює відображення такої інформації у окремих звітах (наприклад, в Данії складання звітів про інтелектуальний капітал регламентується спеціальним документом – “A guideline for intellectual capital statements – a key to knowledge management”) поза межами фінансової звітності.
Саме тому деякі дослідники [23, с.77] зазначають, що включення показників руху інтелектуального капіталу в традиційну систему звітності представляє значні ускладнення, і є загальновідомою проблемою.
Тому однією з найактуальніших тем, що обговорюються в зарубіжній бухгалтерській спільноті (І. Абейскера [24], Е. Брукінг [25], Ю. Даум [17], Б. Лев [26], Р. Хауелл [27], Р. Каплан, Д. Нортон [28], Дж. Р. Екклз, Р.Х. Герц, Е.М. Кіган, Д.М.Х. Філліпс [22]) є необхідність удосконалення методів бухгалтерського обліку інтелектуальних активів, внесення змін до методології бухгалтерського обліку та традиційної фінансової звітності, що забезпечить їх відповідність вимогам часу та зростаючим потребам користувачів.
Однією з причин того, чому інтелектуальним капіталом “зневажають”, є те, що від нього не очікують ніякої віддачі, тобто прибутку на інвестований капітал. Інвестор, що захоче впевнитись в прибутковості відомої компанії на підставі її фінансових звітів так і не дізнається, з чого складається така висока її вартість. Тобто, подібно до електронів в камері Вільсона інтелектуальні активи “проявляються” в бухгалтерських книгах корпорацій тільки у вигляді прозорих зображень [29]. Однак, якщо розглянути середні доходи від фінансових, фізичних та інтелектуальних активів (середня прибутковість за 10 років від казначейських облігацій США – 4,5%; середня прибутковість для компаній з фізичними активами – 7%; а середня очікувана віддача від капіталу в галузі біотехнологій та комп’ютерній індустрії – 10,5%) [30], то стає зрозуміло, що віддача інтелектуальних активів є вищою.
Досить категоричними щодо необхідності удосконалення облікової системи через облік інтелектуальних активів є погляди Е. Брукінг: “Методи управління і ведення бухгалтерського обліку в теперішній час не дозволяють не оцінити, не приростити такого роду активи. Інвестори повинні мати особливе чуття, щоб розпізнати справжню вартість підприємства. Можна навіть стверджувати, що підприємства, які не мають нематеріальних активів (точніше, інтелектуальних активів – С.Л.), взагалі не мають вартості в довгостроковій перспективі” [25, с. 28]. Проф. Н.М. Малюга [31, с. 172] також зазначає, що ігнорування в обліку нематеріальних активів, а також інших складових інтелектуального капіталу може знецінити важливу інформацію про підприємство, його діяльність, та справжню вартість у випадку ліквідації.
Однак “сучасний бухгалтерський облік”, як пише проф. Б. Лев, дуже погано справляється з внутрішньо генерованим нематеріальними активами, які є двигунами сучасного економічного зростання [26, c. 8]. Внаслідок чого деякі зарубіжні підприємства, діяльність яких пов’язана з впровадженням нововведень та інновацій розробляють альтернативні бухгалтерські підходи до формування Балансу, Звіту про прибутки та збитки та методик визначення доходності підприємства, що значно впливає на результати діяльності підприємств. Ці дані відображають те, як поточні правила бухгалтерського обліку нематеріальних активів впливають на доходність підприємства. Так, за першим методом (термінового витрачання) доходність є меншою (1-3 роки), через зростання витрат на НДДКР. Однак витрати (і дохід) є однаковими за двома методами (4-5 роки), а доходність є вищою за другим методом (капіталізації та амортизації) внаслідок зменшення вартості чистих активів згідно другого методу.
Деякі дослідники [32, с. 9] визначають проблему обліку інтелектуальних активів досить спрощено, вирішення всіх питань зводячи до необхідності введення в господарський оборот та капіталізації активів торгової марки.
Наведені погляди науковців свідчать про нездатність облікової системи забезпечувати вимоги користувачів, особливо зовнішніх, яких цікавить така інформація про підприємство, яка б максимально наближено відображала ринкову вартість підприємства, та дозволила приймати найефективніші рішення щодо вкладення капіталу. Основною причиною чого вважаємо неготовність облікової системи до відображення інтелектуальних активів, що пояснюється існуючим суперечностям при їх відображенні (передовсім, труднощі в оцінці, труднощі з застосуванням системи подвійного запису), відсутністю досвіду та ґрунтовних напрацювань з даним об’єктом, особливо в Україні.
Про невідповідність чинної облікової системи умовам нової економіки свідчить ряд корпоративних скандалів в США та Європі, зумовлене незадоволеністю користувачів обліковою інформацією, що надається, неспіввимірне зростання вартості гудвілу* у структурі активів підприємств.
Відповідно, побудова чіткої методологічної основи обліку інтелектуальних активів дозволить забезпечити відповідність облікової системи, як окремого інституту, вимогам часу та розв’язати пов’язані з цим проблеми. Про це також пише І.Й. Яремко: якщо економічні інструментарії (облікова модель, економічний аналіз) прагнуть адаптивності, їм необхідно змінити чинні принципи та правила організації обліку відповідно до потреб суб’єктів господарювання [15, c. 10-11].
Прикладом адаптації інститутів до нових умов є інститут професійної оцінки. Прийняті Європейською групою професійних асоціацій оцінювачів (TEGOVA 2000) стандарти оцінки нематеріальних активів MP 8, використовують теорію інтелектуального капіталу [33, с. 230; 99]. Однак бухгалтерський облік є набагато консервативнішим інститутом, його методологічні засади були розроблені та сформовані протягом багатьох сторіч. Свідченням цього є застосування принципів обачності та фактичної собівартості для нематеріальних активів. Вищенаведені особливості прямо впливають на впровадження нововведень в методологію бухгалтерського обліку.
Наведені дані, що підкреслюють існуючі в світі тенденції “дематеріалізації” активів в балансах підприємств, свідчать про пріоритетність досліджень щодо відображення в обліку інтелектуальних активів. Однак обов’язково необхідно враховувати тип економічної системи, в якій діє підприємство, оскільки рівень розвитку ринку, що залежить від типу системи, безпосередньо визначає користувачів інформації що надається системою бухгалтерського обліку. Відповідно, доки в Україні не буде сформованого зацікавленого, вимогливого користувача в інформації про інтелектуальні активи підприємства, така звітність, яка включатиме інформацію про весь інтелектуальний капітал підприємства, навіть якщо і буде складатись внаслідок нормативних вказівок, буде залишатись незатребуваною, а інформація, яка буде міститись в ній – неякісною.
Проблема відображення в бухгалтерському обліку інтелектуальних активів не є новою. На особливу увагу заслуговує розгляд обліку однією зі складових інтелектуального капіталу – людського капіталу, або трудових ресурсів. Як пише проф. М.Ю. Медвєдєв “ ...облік трудових ресурсів – ахіллесова п’ята бухгалтерії: об’єкти ні одного іншого виду не піддаються відображенню в бухгалтерському обліку з таким напруженням та опором” [34, с. 93]. Американські дослідники Дж. Грейсон мол. та К. Оделл проблему обліку людських ресурсів, що полягає в ігноруванні відображення вкладення в людей як “вкладень у капітал”, відносять до однієї з п’яти проблем, які постали перед сучасною системою бухгалтерського обліку [19, с. 193]. Саме тому сучасна облікова методологія передбачає людські активи взагалі не враховувати. Так, МСФЗ 38 “Нематеріальні активи” п. 55 в. [35, с. 1007], та П(С)БО 8 “Нематеріальні активи” п. 9 [13], визначають, що до складу внутрішньогенерованих нематеріальних активів не входять видатки на навчання працівників тощо.
Розглянемо визначальні моменти історичного розвитку обліку інтелектуального капіталу. Багато дослідників, відчуваючи те, що саме людина є основним активом підприємства, що забезпечує ефективність його діяльності, намагались інформацію про неї та результати її інтелектуальної діяльності відобразити в бухгалтерському обліку.
Так, ще В.І. Ленін та його найближче оточення висунули багато новаторських ідей в області обліку і контролю, одним з яких було: людина – об’єкт обліку, а засобом поголовного обліку і контролю повинна бути трудова книжка [36, с. 448]. Привернення ж значної уваги з боку дослідників, управлінців і бухгалтерів до важливості оцінки людських активів зумовлене розвитком нової економіки, де визначальне місце займає інтелектуальна праця, а також пов’язано зі зростанням кількості злиттів і поглинань підприємств.
У 60-х рр. ХХ ст. з’явився науковий напрям, спеціалізацією якого був бухгалтерський облік людських ресурсів – Human Resources Accounting (HRA). Його представниками були Е. Фламхольц, Е.Д. Мейн, Гройер, Старк. Фактично прикладно-орієнтовані дослідження науковців були реалізовані у моделі HRA, введеній у 1980 рр. Е.Г. Фламхольцем. Теоретичною основою цього напряму, що використовував напрацювання теорії людського капіталу, було твердження, що люди витрачають на себе ресурси не тільки для задоволення поточних потреб, але і заради майбутніх грошових та негрошових доходів. А подібне витрачання ресурсів необхідно розглядати в термінології інвестицій, ніж споживання, незалежно від того, чи такі інвестиції здійснюються індивідами самостійно, чи суспільство, що виступає в їх інтересах.
Також необхідно відмітити роботу Гройера та Старка “Social accounting” (Social redovisning, 1978) [37] в якій дослідники запропонували соціальну модель звітності HRA, призначеної для внутрішніх (компанії, профспілки, менеджери) та зовнішніх користувачів (муніципалітети, банки, екологічні агентства).
У Франції розкриття інформації про людський капітал навіть було закріплено законодавчо. У 1977 спеціальним законом “le Bilаn Sociаl” державні підприємства, які мають понад 750 працівників, повинні подавати так звані соціальні баланси – річні звіти, побудовані на характеристиці персоналу та статистиці. З 1982 р. ця вимога була розширена для компаній, на яких працювало понад 300 осіб. Наприкінці 90-х. понад 700 французьких компаній подавали річний соціальний баланс.
Особливо важливе місце звіти про людський капітал займають у швецьких підприємств, у зв’язку визначальною соціальною орієнтацією економічної системи. Звіти HRA оприлюднювались компаніями з ціллю кращого внутрішнього контролю управління, а з початку 90-х рр. орієнтація даних звітів на зовнішнього користувача була виключена. Розвиток даного напряму в бухгалтерському обліку підприємств зумовив те, що саме скандинавські країни стали “першопроходцями” у розвитку теорії інтелектуального капіталу (Л. Едвінсон [38], К.Е. Свейбі [39], Д. Скірмі [40], Й. Моурітсен, П.Н. Бух [41]), впровадження інтелектуального капіталу в звітність підприємств (компанії “Scandia”, “Тelia”, “Ericsson” “Coloplast A/S” тощо [38; 280]), першими розробниками інструментарію для управління інтелектуальним капіталом (“Navigator” [38]), розробниками стандартів звітності інтелектуального капіталу на загальнодержавному рівні (“A guideline for intellectual capital statements” – видане Міністерством науки та індустрії Данії [42]).
Прихильники концепції управління людським капіталом впевнені, що вимірюючи широкий вплив, який здійснюють працівники на фінансові показники підприємства, компанії можуть вибирати, управляти, оцінювати і розвивати можливості своїх працівників так, щоб перетворити їх людські якості на важливі фінансові показники компанії. В сучасних умовах “сила” кожного підприємства, його конкурентоспроможність на ринку залежить від кадрового потенціалу, який присутній в ньому, від результатів його інтелектуальної діяльності. Традиційний же бухгалтерський облік ресурсів підприємства враховує тільки майно, що знаходиться в його власності. Оскільки люди не можуть бути ні майном, ні об’єктом власності, то відповідно, їх і не вважають об’єктом обліку (хоча розрахунки з заробітної плати здійснюються систематично).
Це зовсім правильний підхід, пов’язаний з традиційним, чисто юридичним трактуванням бухгалтерського обліку. Однією з особливостей юридичної рахункової теорії є те, що всі рахунки персоніфікувались, вони складались з двох частин – одна була призначена для фіксації зобов’язань інших осіб суб’єкту (дебет), а інша – для запису прав суб’єктів (кредит). Економічна інтерпретація обліку передбачає неодмінне включення до складу активу кожного підприємства його людських ресурсів. Об’єктом бухгалтерського обліку за економічною рахунковою теорією виступали не права і обов’язки фізичних та юридичних осіб, а матеріальні, реальні цінності, що складають в сукупності майно підприємства.
Зміни в економіці, що спрямували увагу управлінців, інвесторів до немонетарної невідчутної складової капіталу, зокрема, інтелектуальної, яка створює основну частину доданої вартості, зумовили повернення дослідників до розробок нових підходів до обліку людського капіталу, але вже як складової теорії інтелектуального капіталу.
На думку Д. Добії, починаючи з 2000 р., замість теорії господарської одиниці та теорії власності майбутнє бухгалтерського обліку вбачається в розвитку таких напрямів як: інтелектуальний облік, соціальний облік і облік людських ресурсів. В новому тисячолітті так званої ери знань, бухгалтерський облік буде спрямований на забезпечення інформацією про інтелектуальний та соціальний капітал фірми. Компанії та інвестори також будуть зацікавлені в інформації про людські ресурси компанії, як один з найважливіших елементів загальної діяльності компанії. Сучасна облікова модель не може адекватно відобразити їх ціну ні представити їх в необхідному, значимому форматі. Облік для цих “нематеріальних” активів в кінцевому підсумку буде вимагати винайдення нових фінансових та управлінських облікових концепцій, що відповідно більше пристосовані до практики ери нової економіки [43, с. 211].
Поточне нехтування обліком трудових ресурсів – це не дань моді, а пов’язано з неподоланими проблемами методології обліку [34, с. 94]. В даному випадку необхідно уточнити, що саме обліку людських ресурсів, як активів, оскільки заборгованість перед працівниками з заробітної плати відображається в обліку у вигляді зобов’язань з оплати праці.
Розглянемо ступінь розкриття питань бухгалтерського обліку інтелектуального капіталу в літературних джерелах зарубіжних та вітчизняних дослідників. В останні часи в науковій та науково-практичній літературі достатньо активно обговорюються питання формування механізмів та використання інтелектуальних активів, їх вплив на ефективність функціонування підприємства. Проте більша частина з них, як зазначає проф. А.М. Козирєв [44], виникають в потоці публікацій популярного характеру, та сприймаються без існуючого власного досвіду, встановлених понять, сформованих науковими школами.
Проблеми відображення інтелектуального капіталу в бухгалтерському обліку та звітності розкриваються в працях І. Абейскери, Д. Андріссена та Р. Тіссена, Н. Бонтіса, П.Н. Буха, Ю. Даума, М. Добії, Д. Добії, Б. Лева, Й. Моурітсена, К.Е. Свейбі, Д. Скірмі тощо. Щодо досліджень з бухгалтерського обліку інтелектуальної складової капіталу на теренах пострадянських держав, то необхідно відзначити, що дані питання розглядаються в руслі загальноприйнятого підходу – обліку нематеріальних активів. Монографічні та дисертаційні роботи даному напряму досліджень присвятили: російські дослідники – В.Ю. Бакшинскас, Н.В. Генералова, А.М. Козирєв, В.Л. Макаров, С.А. Ніколаева, Г.М. Соловйова, Я.І. Устинова; білоруські – В.Б. Гурко; молдовські – В. Букур, казахські – А. Костін, українські – М.Ю. Манухіна, В.В. Сатовський, А.А. Стельмахов, М.Ю. Алєйнікова, М.В. Дишкант, Сунь Лінь, Б. Юровський.
Розкривши причини відсутності інтелектуальних активів в бухгалтерському обліку за радянських часів, виникає питання щодо необхідності відображення тієї частини інтелектуальних активів, що не є власністю підприємства, але може генерувати прибуток та забезпечувати підприємству конкурентні переваги на ринку. Чи повинні такі об’єкти – людський капітал, частина структурного та клієнтського капіталу (що не є майном підприємства) – відображатись в бухгалтерському обліку підприємств? Чи необхідно їх вводити до української облікової методології за сучасних умов розвитку економіки і ринку капіталу?
Для вирішення цієї проблеми проф. Б. Лев та П. Заровен пропонують капіталізувати затрати, пов’язані зі створенням інтелектуального капіталу. Зокрема, пропонують капіталізувати витрати, які насправді є інтелектуальними активами, що забезпечують підвищення ринкової капіталізації активів, відображених у балансі. Такої ж думки дотримується С. Уолман, один з колишніх членів SEC [22, с. 67-68].
Подібної позиції дотримуються російські дослідники А.Н. Костецький, Н.О. Старкова [45], які пропонують використовувати затратний підхід для вартісної оцінки інтелектуальних активів підприємств. Однак наголошують на тому, що попередні дослідження не дозволяють однозначно оцінювати взаємозв’язок в аспекті “затрати – активи – результати”, що пов’язано з недостатньою розробкою питання про використання інтегрованого показника ефективності функціонування підприємства.
Розробники МСФЗ, зокрема, у IFRS 3 “Об’єднання бізнесу”, передбачають включення інтелектуального капіталу до складу активів підприємства лише після об’єднання підприємств. Таким чином здійснюється “розшифрування гудвілу”, що утворюється при об’єднанні підприємств.
Проф. П. Страссман запропонував методику визначення ефективності використання капіталу знань (інтелектуального капіталу – С.Л.). Він зазначає, що у зв’язку з підвищенням ролі активів знань (інтелектуальних активів – С.Л.) настав час для того, щоб управління ними було занесено до основних видів діяльності виконавчих менеджерів, спеціалістів у сфері фінансів та акціонерів [20]. Для цього він пропонує оцінювати капітал знань кількісно, оскільки він впливає на прибуток підприємства. Об’єктивно визначити співвідношення внесків капіталу знання і фінансового капіталу у прибутку можна, лише визнавши фінансовий капітал у вигляді товару, що доступний за ціною, що відображає відсоткову ставку, що виплачує підприємство за його запозичення. Результативність використання капіталу знань за конкретний період може бути визначена шляхом віднімання з прибутку суми, сплаченої за відсотками за використання фінансовим капіталом. Відповідно, щоб визначити вартість капіталу знань, необхідно поділити значення доданої вартості знань (економічного прибутку) на затрати, пов’язані з формуванням цього прибутку.
Проф. В.Ю. Медведєв пише з цього приводу, що застосування системи подвійного запису дозволяє обліковувати будь-який об’єкт, інша справа, чи це потрібно робити, а якщо потрібно, то яким чином [34, с. 95]. Тому вважаємо, що передовсім вирішенню цих проблем сприятиме порівняння завдань бухгалтерського обліку, що зумовлене існуванням економік різного типу (Х-економік та Y-економік), яким притаманні окремі економічні інститути, що впливають на систему бухгалтерського обліку в країні.
Вчені виділяють два підходи (концепції) відносно регулювання бухгалтерського обліку: ринковий (market) і регулятивний (regulatory) [46, с. 68; 34, с. 99]. Згідно ринкового підходу основний продукт бухгалтерського обліку, тобто звітність, є ринковим товаром, а тому й ринок (точніше, покупці звітності) і повинні визначати зміст даних, що публікуються, а методологія обліку повинна максимальною мірою сприяти розкриттю інформації виходячи з потреб користувачів. Квінтесенцією цього підходу є система регулювання обліку в США.
Згідно регулятивного підходу існують очевидні недоліки в абсолютизації ролі ринку, що проявляється, передовсім в тому, що користувачів бухгалтерської інформації досить багато, їх інформаційні потреби та очікування різні, а іноді і протилежні. Другий підхід, найбільш випукло, хоча і не в контексті ринку проявився в соціалістичному обліку [46, с. 68].
Відмінність при економіках різного типу у підходах до регулювання бухгалтерського обліку зумовлює і відмінності у завданнях, що ставляться перед обліком з боку користувачів. В першому випадку (Х-економіка) – завдання встановлюються державою, в другому (Y-економіка) – переважно зовнішніми користувачами (інвесторами) в особі органу, що регулює діяльність фондового ринку, випуск цінних паперів (наприклад, SEC у США).
Проведений аналіз поглядів вітчизняних дослідників у літературних джерелах на завдання, що повинен забезпечувати бухгалтерський облік, дозволяє визначити, що основним завданнями за радянських часів було збереження соціалістичної власності [47, с. 344]. Це також закріплювалось і Конституцією СРСР (ст. 31): “Кожен громадянин СРСР зобов’язаний берегти і укріпляти суспільну соціалістичну власність, як священну та недоторкану основу радянського строю, як джерело добробуту та культурного життя всіх трудящих” [48].
Після розпаду Радянського союзу завдання бухгалтерського обліку, що почали ставитись перед українськими підприємствами, зазнали певних змін, що пов’язано зі зміною користувача, а й тому були дещо переорієнтовані. Вищенаведене твердження обґрунтовується застосуванням системного підходу, згідно якого систему можна представити наступним чином (рис. 6).

Рис. 6. Структура системи
Рис. 6. Структура системи


З наведеного рис. 6 можна визначити, що завдання, що ставляться перед системою бухгалтерського обліку встановлюються суб’єктом системи, тобто зі зміною суб’єкта (держави) новим суб’єктом (власником), змінились і завдання, що висуваються до системи.
Порівнюючи погляди радянських дослідників на завдання бухгалтерського обліку, можна визначити, що в їх основі покладено орієнтацію на надання інформації про збереження, використання майна власників, в особі держави. Відповідно, зі зміною суб’єкта, яким за радянських часів виступала держава, завдання збереження власності у формі майна змінилось на надання інформації для внутрішніх і зовнішніх користувачів (кредиторів, інвесторів, власників, держави) щодо широкого спектру управлінських рішень в сфері господарювання [49, с. 88].
Хоча за свідченням дослідників навіть виконання цього завдання можна піддати сумнівам: “сьогоднішній власник – як пише проф. Ф.Ф. Бутинець – не підготовлений до розуміння ним необхідності організації обліку на підприємстві, використання його даних для збереження та примноження власності…” [50, с. 269]. Вимоги до вірогідності та інформаційної доречності бухгалтерського обліку знижено внаслідок його податкового характеру [15, c. 6], а у головного бухгалтера з’явилася ще одна відповідальна функція – податковий облік і податкова звітність [51, с. 35], і як пише проф. Є.В. Мних, 90% ведення облікових робіт на господарюючих та негосподарюючих об’єктах налаштоване на податкове декларування та податковий контроль [21, с. 32].
Завдання, що ставляться керівництвом підприємств перед системою бухгалтерського обліку в зарубіжних країнах відмінні від тих (триєдиного завдання), що сформовані вітчизняними вченими. Про це наголошував проф. О. Мухін, ще у 1965 р. [52, с. 111], у 1983 р. словацькі дослідники З. Лаучік та ін. [53, с. 11] і це підтверджують погляди сучасних зарубіжних дослідників-обліковців – Е.С. Хендріксена, М.Ф. Ван Бреди [54, с. 563], А. Велша Глена, Г. Шорта Деніела [55, с. 34], Б. Райана [56, с. 188], К. Уолша [57, с. 25].
Однією з цілей бухгалтерського обліку в умовах ринкової економіки є забезпечення інформацією, яка дозволяє інвесторам формувати свої портфелі цінних паперів, у яких при заданій структурі курсу були б врівноважені ризик і дохід цінних паперів, або навпаки – інформацією, яка необхідна для встановлення такого курсу цінних паперів, який відображав би співвідношення ризику і доходу і дозволяє інвесторам формувати портфелі, відповідно до їх особистих переваг та досягнень максимальної норми рентабельності при заданому ступені ризику. Е.С. Хендріксен і М.Ф. Ван Бреда [54, с. 563] визначають цю задачу головною.
В економіці західних країн фірми оперують на глобальних ринках капіталу, через які проводять операції з акціями та іншими корпоративними накопиченнями найкрупніших компаній всього світу. Для менш крупних компаній існують інші різноманітні джерела залучення коштів – від приватних інвесторів до публічних компаній з обмеженою відповідальністю, що входять до лістингу фондової біржі. У фінансовому управлінні бухгалтерський облік, зокрема фінансовий, спрямований на надання інформації про вартість акцій зовнішнім користувачам. Він ведеться для складання звітності в інтересах зовнішніх користувачів інформації – потенційних власників, інвесторів, податкової служби, бірж, банків, інших фінансових інститутів [56, с. 188].
Наведені погляди підтверджують те, що інформація, яка надається системою бухгалтерського обліку в основному орієнтована на зовнішнього користувача – на ринок капіталу, де торгують акціонери і створюється особистий капітал корпорацій. Це також підкреслює К. Уолш: “у фінансах (фінансовому обліку – С.Л.) є лише три документи, з яких одержують дані для подальшого аналізу: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів” [57, с. 25].
Передовсім орієнтація бухгалтерського обліку на ринок капіталу зумовлюється тим, що в зарубіжних країнах він має надважливе значення. Дослідники визначають наступні фактори, що пояснюють його зростаючу роль: рівень капіталізації компанії став критерієм ефективності менеджменту будь-якої західної корпорації; фондовий ринок став квінтесенцією західного добробуту: до 30% сімей мають ощадні інвестиційні портфелі акцій; фондовий ринок залишається найдешевшим джерелом залучення ресурсів, як при приватному, так і при публічному розміщенні акцій [58, с. 305].
Ринки капіталу створюють значні переваги, тому це дозволяє розглядати їх у вигляді потенційних індикаторів, показників суспільного попиту на інформацію, зокрема на ту, що надається системою бухгалтерського обліку у формі фінансової звітності. Найважливішою інформацією, що надаються підприємствами є інформація про розмір дивідендів, оскільки така інформація на ринку зумовлює зміни курсу акцій. У випадку зростання курсу акцій компанії компенсується подвійне оподаткування прибутку, що притаманне корпоративній формі управління. Досить детально ця проблема розглянута Нобелівським лауреатом М. Спенсом, що у своїй докторській дисертації описав дію “сигналів ринку”.
Згідно поглядів зарубіжних дослідників [54, с. 563-564] зміст цього завдання полягає у наданні такої інформації, яка давала б можливість оптимально розподілити ресурси між виробниками. Такий розподіл буде досягнутий у тому випадку, коли виробник отримує необхідний обсяг капіталу, щоб досягти максимального значення валового національного продукту при заданому обсязі ресурсів. А інформація, що надходить на ринок цінних паперів, сприяє розподілу ресурсів. Таким чином надання інформації системою обліку – це функція регулювання ринку, яка галузь найбільше потребує інвестицій – там створюють найбільш привабливі для вкладення капіталу умови.
Для глибшого розуміння сутності даної завдання (функції) бухгалтерського обліку, та можливості його ефективної дії в Україні, розглянемо теоретичні аспекти гіпотези ефективності ринку (Efficient-Market Hypothesis – EMH), що покладено науковцями в основу такої функції регулювання ринку.
Неоінституціоналісти визначають цю функцію, як розподільчу – одну з функцій інститутів регулювання фондового ринку, що забезпечують необхідні “правила гри”. Вона проявляється в організації ефективного розміщення фінансових ресурсів і на первинному (приплив капіталу в реальний сектор) і на вторинному (можливість диверсифікації портфелів інвесторів) сегментах ринку [59, с. 102]. Тобто, згідно ЕМН на “ефективному” ринку інформація, зокрема, що надається обліковою системою, негайно впливає на формування курсу цінних паперів, а інвестори вважаються достатньо кваліфікованими та компетентними, щоб відрізняти релевантну інформацію від нерелевантної.
Теоретично, за концепцією ефективності фондового ринку, що розроблена класиком теорії корпоративних фінансів Ю. Фама, зміна цін на акції підприємства, тобто зростання його ринкової вартості зумовлене оголошенням емітентів про прибуток, фінансові результати діяльності та майбутні дивіденди, тобто через оприлюднення фінансової звітності.
Спираючись на вищенаведену концепцію ефективності Р. Брейлі та С. Майерс [60, с. 312-315] головною особливістю ринку акцій вважали те, що жоден приватний інвестор, фірма, чи професійний учасник ринку не зможуть вплинути на зміну цін акцій чи наперед точно знати їх майбутню динаміку.
На думку Ю. Фама ідеальним типом фондового ринку є той, де ціни забезпечують точну інформацію для розподілу ресурсів. Тобто ринок, на якому фірми приймають рішення про вкладення капіталу у виробництво чи де інвестори роблять вибір відносно вигідності інвестицій у фінансові активи різних емітентів, повинен враховувати всю доступну інформацію в цінах цих активів [59, с. 98].
Методологічною базою даної концепції послужили неокласична теорія і, передусім, концепція ефективної економіки і ринкової рівноваги Ф. Еджоурта, і В. Парето, що складає серцевину розробленої ними теорії контрактів. З цих позицій можна розглядати ефективність ринку цінних паперів як неможливість для будь-якого інвестора (чи групи інвесторів) отримати надприбуток на фондовому ринку, оскільки зміни цін акцій носять випадковий характер [59, с. 98]. В бухгалтерському обліку ринкова рівновага проявляється через те, що інвестор купує цінні папери з вищою вартістю, ніж встановлений ринковий курс. Тому відбувається перехід матеріальних цінностей від однієї приватної особи до іншої, і покупець цінних паперів за заниженим курсом отримує прибуток, а продавець – втрати, однак добробут суспільства не змінюється.
Використовуючи метод аналогії, можна провести паралель щодо завдань обліку та концепціями існування підприємств, що виділяються дослідниками. Відносно існування підприємства сьогодні склались дві основні концепції (В.І. Ткач, І.Н. Богатая, А.Н. Щемелєв, Д.В. Курсєєв, І.Й. Яремко, А.М. Макаров, Н.О. Старкова, А.Н. Костецький).
Перша – концепція груп інтересів (максимізації прибутку), згідно якої діяльність підприємства повинна забезпечувати задоволення обґрунтованих інтересів груп впливу (баланс інтересів). З точки зору стратегічного менеджменту сутність концепції полягає в забезпеченні довгострокової життєздатності підприємства, та прямо пропорційно залежить від наявності стійких конкурентних переваг, індикатором чого є отримання прибутку.
Одним з полярних прикладів підприємств, що можна віднести до даної концепції є етатистські корпорації (СРСР, Німеччина 30-40 рр.), про що зазначає проф. В. Іноземцев: “... їх головною метою є не досягнення максимальної ефективності виробництва, а реалізація поставлених державою задач, для досягнення яких не враховувались масштаби необхідних зусиль та ефективність виробництва” [11]. В Україні ця концепція набула певної специфіки, оскільки основним інтересом є не отримання прибутку, а його заниження, з метою зменшення оподатковуваного прибутку підприємств.
Друга – концепція акціонерного капіталу (максимізація вартості), згідно якої діяльність підприємства повинна забезпечувати максимізацію благоустрою власників, а зокрема – вартості бізнесу, через зростання курсу акцій цього підприємства на ринку. Для використання такої концепції необхідним є існування розвинутого ринку капіталу, де котирування акцій підприємства відображають його реальну вартість.
Можна визначити, що завдання бухгалтерського обліку на підприємстві відповідають основним цілям, що поставленні перед системою управління цим підприємством.
Розкривши характерні особливості завдань бухгалтерського обліку, які притаманні для країн, що належать до економік різного типу (Х-економік та Y-економік), визначивши особливості концепцій існування підприємств можна визначити, що залежно від типу економічної системи, до бухгалтерського обліку висуваються відмінні завдання (забезпечення збереження майна, надання інформації про його рух та надання інформації для зовнішніх користувачів, що забезпечує оптимальний розподіл ресурсів між виробниками через посередництво ринку капіталу), які вступають у суперечність між собою.
Оскільки завдання бухгалтерського обліку для Х-економік орієнтоване, передовсім, на власника майна, тому інформація, що надається системою обліку складається з даних про рух майна, в тому числі про ОПІВ у формі нематеріальних активів. В Y-економіках завдання бухгалтерського обліку орієнтовані, та встановлюються зовнішнім користувачем – ринком капіталу (в особі інвесторів, біржових та фінансових аналітиків), для якого в останні роки недостатньо інформації про майно підприємства, а повинна надаватись така інформація, що впливає на зміну ринкової вартості, тобто виступає фактором зростання ринкової вартості акцій підприємства, основним з яких в умовах нової економіки є інтелектуальний капітал, навіть та його частина, яка не є власністю підприємства.
Враховуючи існуючі протиріччя, що розкриті вище можна сформувати дві концепції бухгалтерського обліку інтелектуального капіталу: вартісну (радикальну) та майнову (консервативну). Такий поділ враховує відмінні особливості у методології бухгалтерського обліку різних типів економічних систем та відповідає існуючим підходам до регулювання бухгалтерського обліку.
Для застосування однієї з запропонованих концепцій в Україні необхідно враховувати особливості методології національної системи бухгалтерського обліку, рівень розвитку ринку капіталу тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Десменд Г.М., Келли Р.Э. Руководство по оценке бизнеса / Пер. с англ. – М.: Энциклопдия оценки, 1988. – 272 с.
2. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. – М., ЗАО “Олимп-Бизнес”, 1998. – 1120 с.
3. Тапскотт Д. Электронно-цифровое общество. Пер. с. англ. и оформление – К.: “INT-press”. Издательство – М.: “Рефл-бук”, 1999 – 432 с.
4. Kozlowsky J. Intellectual knowledge management // Knowledge cafe for intellectual product and intellectual capital. – Warsaw, Hera. – P. 25-65.
5. Грумер М. Бухгалтерский учет в эпоху информации. – Индиана, Школа бизнеса Келли, Университет Индианы, 2001.
6. http://www.juergendaum.com/news/a3_daum.pdf
7. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін. Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 960 с.
8. Ch’ang Sh., Yastreboff M. Intellectual Property Auditing: A Road to Riches // Journal of Research and Practice in Information Technology, Vol. 35, No. 3, August 2003. – P. 169-177.
9. http://www.interbrand.com
10. Нематериальная стоимость // http://www.strategy.com.ua/strategy/printable.aspx?column=3&article=372
11. Иноземцев В. Цели и структура корпорации как основы ее конкурентоспособности // http://www.cfin.ru/press/management/2001-4/04.shtml
12.Курбатов С. Mетоды сбалансированности макро- и микроэкономики // “Экономика России: ХХI век”. – 2002. – № 18.
13. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242
14. Holtham Cl., Youngman R. Measurement and reporting of intangibles – a European policy perspective // Intangibles conference at McMaster University. – Canada, 2003.
15. Яремко І.Й. Економічні категорії в методології обліку: Монографія. – Львів: Каменяр, 2002. – 192 с.
16. Медведев М.Ю. Общая теория учета: бухгалтерский и компьютерный методы. – М.: Издательство «Дело и сервис», 2001. – 752 с.
17. Daum H. Jürgen. Intangible Assets: The Art of Creating Value // www.juergendaum.com
18. Андриссен Д., Тиссен Р. Невесомое богатство: определите стоимость вашей компании в экономике нематериальных активов. – М.: Олимп-Бизнес. – 2004. – 304 с.
19. Грейсон Дж. К. мл., О’Делл К. Американский менеджмент на пороге ХХ1 века: Пер. с англ. / Авт. предисл. Б.З. Мильнер. – М.: Экономика, 1991. – 319 с.
20. Strassmann P. Calculating knowledge capital // Knowledge Management Magazine, October, 1999.
21. Мних Є.В. Становлення і перспективи розвитку сучасної системи бухгалтерського обліку і аудиту в Україні // Світ бухгалтерського обліку. – 1997. – № 1. – С. 32.
22. Экклз Роберт Дж., Герц Роберт Х., Киган Э. Мэри, Филлипс Дейвид М.Х. Революция в корпоративной отчетности: Как разговаривать с рынком капитала на языке стоимости, а не прибыли / пер. с англ. Н. Барышниковой. – М.: «Олимп-Бизнес», 2002. – 400 с.
23. Андрусенко Т. Управление знаниями предприятия: опыт зарубежных компаний // Корпоративные системы. – 2004. – № 5. – С. 74-80.
24. Abeysekera I., Guthrie J. Status of intellectual capital reporting in Sri Lanka – a research note. – Sydney: Macquarie Graduate School of Management, 2001. – 20 р.
25. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал / Пер. с англ. По ред. Н.Л. Ковалик. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.: ил.
26. Gu F., B. Lev. Intangible assets. Measurement, Drivers, Usefulness. Boston-New York, 2002. – 39 p.
27. Howell Robert A. Accounting Scandals: Where were the CFOs? // Business Strategy Review. – Winter 2002.
28. Николаева О., Алексеева О. Стратегический управленческий учет. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 304 с.
29. Новая постиндустриальная волна на Западе. Под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1997. – 336 с.
30. Daum J. How accounting gets more radical in measuring what really matters to investors // www.juergendaum.com
31. Малюга Н.М., Давидюк Т.В. Двойная запись в бухгалтерском учете: историко-теоретический аспект: монография. – Житомир: ЧП “Рута”, 2003. – 512 с.
32. Рудченко Ю.С. Торгові марки – на баланси підприємств (аргументація конкурентоздатності) // Облік і фінанси АПК. – 2005. – № 2. – С. 9-15.
33. Козырев А.Н., Макаров В.Л. Оценка стоимости нематериальных активов и интеллектуальной собственности. – М.: РИЦ ГШ ВС РФ, 2003. – 368 с.
34. Медведев М.Ю. Бухгалтерський учет для посвященных. – М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2004. – 320 с.
35. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000 / Перекл. з англ. за ред. С.Ф. Голова. / – К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2000. – 1272 с.
36. Соколов Я.В. Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней: Учебн. пособие для вузов. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. – 638 с.: ил.
37. Olsson B. The construction of transparency through accounting on intellectual capital (IC)? // http://www.fek.su.se/pei/EditV4-1.html
38. Edvinsson L. Malone M.S. Intellectual Capital. Realizing Your Company's True Value by Finding Its Hidden Brainpower. New York , Harper Business, 1997. – 240 p.
39. Sveiby K.E. Methods for Measuring Intangible Assets // http://www.sveiby.com/articles/IntangibleMethods.htm
40. Skyrme D. Intellectual Capital: a plethora of methods // Overview of Management Insights. – No. 24 // http://dev.skyrme.com
41. Mouritsen J., Bukh P.N., Marr B. Reporting on intellectual capital: why, what and how // Measuring business excellence. – 2004. – Vol. 8. No 1. – P. 46-54.
42. A guideline for intellectual capital statements – a key to knowledge management. – Copenhagen, 2000, Danish Agency for Trade and Industry. – 112 p.
43. Dobija D. Intellectual product. A challenge for Accountants and a New Age of Accounting // Knowledge cafe for intellectual product and intellectual capital. – Warsaw: Hera, 2001. – P. 209-237.
44. Козырев А.Н. Как читать книгу Баруха Лева? Комментарий книги “Intangibles: Management, Measurement and Reporting” // http://kozyrev.labrate.ru
45. Старкова Н.О., Костецький А.Н. Интеллектуальные активы фирмы: идентификация и управление // Экономика. Управление. Право. – 2000. – № 4. – С. 14-17.
46. Ковалев В.В. Бухгалтерский учет: новая реальность и перспективы развития // Бухгалтерский учет. – 2003. – № 9. – С. 64-68.
47. Грабова Н.Н. Теория бухгалтерского учета. Издательское объединение «Вища школа», 1973. – 344 с. (на украинском языке).
48. Конституция СССР.
49. Петрук О.М. Гармонізація національних систем бухгалтерського обліку: Монографія. – Житомир: ЖДТУ, 2005. – 420 с.
50. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік в Україні. Міфологія. Частина 2. – Житомир: ЖДТУ, 2003. – 524 с.
51. Ластовецький В.О. Про бухгалтерську науку і практику // Вестник бухгалтера и аудитора Украины. – 2002. – № 1-2.– С. 35.
52. Мухин А. Бухгалтерский учет в промышленности США. – М.: «Финансы», 1965. – 275 с.
53. Бухгалтерский учет / З. Лаучик, В. Краличек, Л. Стракова и др. Пер. со словац. Под ред. В.И. Петровой. – М.: Финнасы и статистика, 1984. – 262 с.
54. Хендриксен Э.С., Ван Бреда М.Ф. Теория бухгалтерского учета: Пер. с англ. / Под ред. проф. Я.В. Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 576 с.: ил.
55. Велш Глен А., Шорт Деніел Г. Основи фінансового обліку / Пер. з англ. О. Мінін, О. Ткач. – К.: Основи, 1997. – 943 с.
56. Райан Б. Стратегический учет для руководителя / Пер. с англ. под ред. В.А. Микрюкова. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. – 616 с.
57. Уолш К. Ключові фінансові показники. Аналіз та управління розвитком підприємства: Пер з англ. – К.: Всеувито; Наукова думка, 2001. – 367 с.
58. Экономическая теория на пороге ХХI века. – 5.: Неоэкономика / Под ред. Ю.М. Осипова, В.Г. Белолипецкого, Е.С. Зотовой. – М.: Юристъ, 2001. – 624 с.
59. Мильчакова Н. Эффективность фондового рынка: институциональный подход // Вопросы экономики. – 2004. – № 5. – С. 97-110.
60. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. – М., ЗАО “Олимп-Бизнес”, 1998. – 1120 с.