Анализ финансовой отчетности

Підходи до класифікації векселів та сучасні проблеми обліку вексельних операцій

Види векселів за своєю сутністю різноманітні та залежать від обраних ознак класифікації. Завданням класифікації векселів є, насамперед, зручне кодування інформації, отже, система класифікації може мати з точки зору змісту штучний характер. Проте в науці вибір системи класифікації векселів диктується змістом і не може зводитися до простої угоди з погляду зручності. Оскільки класифікація є необхідною умовою кожного пізнавального процесу, в практиці розвитку науки відбираються такі системи, які відображають глибинні закономірності руху та розвитку об’єктивної дійсності. Класифікація векселів за різними ознаками необхідна, передусім, для розуміння їх економічної сутності, для правильного використання векселів у практиці і прискорення та зручності розрахунків між учасниками господарського процесу. В умовах ринку господарюючі суб’єкти повинні мати чітке уявлення про окремі види векселів як засобів платежу, які сприяють прискоренню розрахунків і тим самим розвитку економіки країни. Науково обґрунтована класифікація векселів має досить велике значення при організації обліку векселів, зважаючи на те, що векселі не є одноманітними ні за своїм складом, ні за роллю в діяльності господарюючих суб’єктів.
Питанням класифікації векселів в економічній літературі приділялась значна увага, однак єдиної класифікації, яка б задовольнила всіх дослідників та практичних працівників не розроблено. Тому в практиці господарювання використовуються різні класифікації векселів. При цьому існують певні відмінності при обґрунтуванні таких класифікацій в різних країнах світу. Проблема полягає в тому, що необхідно виділити класифікацію векселів, яка б найповніше відповідала завданням дослідження та вимогам господарюючих суб’єктів.
На нашу думку, питання класифікації векселів як об’єкту бухгалтерського обліку потребує окремого дослідження.
Теоретичні питання класифікації розглядались в працях доц. Т.А. Бутинець, доц. Я.В. Лебедзевич, доц. Н.М. Малюги, доц. О.В. Олійник та інших дослідників. Питання обліку векселів тісно пов’язане з питанням класифікації, тому що не всі види векселів, які використовуються в міжнародній практиці, дозволені для використання в Україні. Однак вважаємо, що класифікацію векселів слід обов’язково пов’язувати з можливістю їх використання в Україні.
Побудова науково обґрунтованої класифікації різних видів векселів багато в чому сприяє розумінню сутності, економічного змісту векселя, обґрунтування його як об’єкту обліку і аналізу.
В залежності від того, наскільки правильно здійснено класифікацію векселів, а також від того, наскільки правильно обрано класифікаційні ознаки може залежати і сам порядок виділення групи об’єктів взагалі, та окремого її члена, зокрема. Для проведення класифікації з урахуванням потреб обліку, передусім, необхідно чітко уявляти собі критерії класифікації векселів, тобто ті критерії, в результаті яких одержані види векселів мають відмінності при проведенні вексельних операцій, та при відображенні на рахунках бухгалтерського обліку.
Дослідники виділяють різноманітні критерії класифікації векселів. Їх може бути значна кількість – економічних, юридичних, технічних, бухгалтерських і навіть побутових.
При класифікації векселів необхідно враховувати подвійну природу векселя, яка накладає на неї свій відбиток, тому вексель необхідно класифікувати як за формальними ознаками (як цінний папір), так і на основі тих критеріїв (змістовних), які є підставами класифікації вексельних зобов’язань, що містяться в них.
При проведенні наукової юридичної класифікації векселів, позначивши терміном “вексель” сам документ певної форми і змісту, його необхідно класифікувати за цими ознаками – за формою і змістом документів.
Залежно від ознаки, що полягає в основі класифікації, виділяють наступні види векселів:
Класифікація за формою.
1. На думку доц. В.А. Бєлова класифікація векселів за формою навряд чи може бути плідною. Це пояснюється тим, що УВЗ не проводить розмежування між поняттями “зміст” і “форма”, векселя, що породило декілька різних тлумачень цих понять. Проте УВЗ встановлює єдину для всіх векселів форму – письмовий акт, що містить наведені УВЗ реквізити (ст. 1 і 75 УВЗ). Відсутність хоча б одного з вказаних реквізитів призводить до невизнання документу векселем за винятками, встановленими УВЗ (ст. 2).
Але він все ж таки поділяє векселі на ті, які відповідають вимогам до форми векселя і які цим вимогам не відповідають, проте деякі з них в силу можливості допущення законом певних винятків з загальних правил, також можуть бути визнані векселем, але наголошує, що така класифікація ніякого наукового значення не має. На нашу думку, такий поділ векселів має велике значення для бухгалтерського обліку, тому що цінні папери з дефектом форми не можна враховувати разом з іншими векселями на однакових рахунках.
Класифікація за змістом (сутністю).
Методика обліку багато в чому повинна визначатись економіко-правовим змістом векселя, який і виступає об’єктом обліку. Змістом обліку виступає його сутність, тому для проведення класифікації векселя, як об’єкта обліку необхідно провести класифікацію векселя за його сутністю.
В залежності від змісту векселя встановлюється, чи це є переказний, чи простий вексель. Якщо він містить обіцянку сплатити – вексель простий, якщо пропозицію сплатити – переказний. Закон не зазначає ніяких правових відмінностей між простими і переказними векселями, за винятком тих, які обумовлені відмінностями змісту (природи) цих документів. Умови ж випуску векселів: складання, обігу, прийняття та складання вексельних зобов’язань, виконання по векселях, відповідальності, давності та ін. однакові як для простих, так і для переказних векселів.
Існує багато ознак класифікацій (наприклад, за підставами видачі векселів рис. 1.), що застосовуються одночасно як до простих, так і до переказних векселів і мають економічне значення.

Рис. 1. Класифікації векселів за підставою видачі
Рис. 1. Класифікації векселів за підставою видачі


Але оскільки вексель відноситься до категорії абстрактних цінних паперів, то не тільки така класифікація векселів за підставами їх видачі, але і сама постановка питання про ці підстави є юридично некоректною.
Те саме можна зазначити і при класифікації переказних векселів за наявністю (відсутністю) і правовим типом наявного покриття (провізо). Враховуючи наведені аргументи, вважаємо таку класифікацію векселів неправильною.
При проведенні класифікації векселів, на нашу думку, особливу увагу необхідно приділити поділу векселів на товарні і фінансові. Підтвердженням цього є думка В.В. Палія, який вважає, що одним з питань методики бухгалтерського обліку векселів, що необхідно досліджувати відносно впливу на неї, є поділ векселів на товарні (комерційні) та фінансові. Розгляд поділу векселів на фінансові і товарні (комерційні) найповніше відповідає завданням поставленого дослідження, і є важливим для бухгалтерського обліку.
Проведений аналіз літературних джерел дозволяє дійти висновку про наявність різноманітних критеріїв, що виділяються науковцями при поділі векселів на фінансові і товарні. Одночасно слід відмітити, що залишається невирішеним питання щодо розуміння поняття банківського векселя. Позиція спеціалістів щодо віднесення банківських векселів до тієї чи іншої класифікаційної групи не є однозначною, і тому можна виділити наступні групи авторів.
До першої групи відносимо дослідників, які під банківським та фінансовим векселем розуміють рівнозначні поняття.
В економічній літературі нерідко має місце ототожнення понять “фінансові” і “банківські” векселі.
На сучасному етапі в господарській практиці широко використовуються два види векселів: фінансові (банківські) і товарні (комерційні). Велику перспективу мають фінансові векселі, які іноді називають банківськими. В основі грошового зобов’язання, вираженого фінансовим векселем, лежить фінансова операція, не пов’язана з купівлею-продажем товарів. Векселі використовуються банками для мобілізації грошових коштів.
До другої групи відносимо дослідників, які вважають банківський вексель різновидом фінансового векселя.
Банківський вексель є одним з видів фінансових векселів, що випускається банком, серіями, кожна з яких розміщується протягом двох тижнів за фіксованою ціною продажу.
Для придбання банківських векселів, як правило, необхідно внести вексельну суму на рахунок (в касу) банку, після чого останній виписує вексель.
Третя група спеціалістів визначає банківський вексель як вексель, виданий банком.
Говорячи про банківський вексель, зазвичай мають на увазі вексель, виданий банком (тобто, банк є векселедавцем). Банківський вексель може мати фінансову природу (якщо банк випустив вексель як депозитний інструмент, з метою залучення грошових коштів) чи товарну (у випадку вексельного кредиту).
Банківський вексель – вексель, що випускається банками для залучення тимчасово вільних грошових коштів. Банківські векселі отримали широке розповсюдження в Росії, і можуть уповноважувати здійснення банками різних банківських операцій, суть яких – в залученні банком грошових коштів клієнтів.
Погляди авторів на поняття “банківський вексель” можна згрупувати в табл. 1.

Таблиця 1. Погляди авторів на поняття “банківський вексель”
Таблиця 1. Погляди авторів на поняття “банківський вексель”


З наведеної таблиці 1. можна дійти висновку, що немає одностайності у поглядах вчених з цієї проблеми. Ми вважаємо, що банківський вексель – вексель, виданий банком. Його не можна ототожнювати з так званим “фінансовим” векселем, оскільки звичайний товарний (комерційний) вексель може бути проданий за грошові кошти і стане “фінансовим”, а “фінансовий” вексель, переданий за індосаментом, – стає товарним. Тому, вважаємо, що банківський вексель – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов’язання банку сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
На сьогоднішній день підходи до розмежування товарних і фінансових векселів залишаються неоднозначними.
В результаті аналізу поглядів дослідників з приводу поділу векселів на товарні і фінансові, можна визначити, що поділу векселів на фінансові та товарні дослідниками приділена значна увага і погляди щодо цього поділу є відмінними.
Необхідно зазначити, що в Росії, не дивлячись на наявність УВЗ (Закону про простий і переказний вексель), в якому відсутній такий поділ, П.С. Безруких в посібнику “Как работать с новым Планом счетов” пише про поділ векселів на фінансові і товарні (розрахункові), що пов’язано з існуванням такого поділу на практиці. Тому багато російських авторів дотримуються такої точки зору, зокрема: Б.Д. Анісімов, А.В. Бризгалін, В.Р. Берник, А.Н. Головкін, Є.А. Грінемаєр, О.В. Грудніна, А.А. Єфремова, О. Казаков, А. Шапошников, В.А. Калина, В.В. Корнєєв, А.А. Кощеєв, А.Г. Каратуєв , Б.А. Колтинюк, О.Н. Коновалова, М.Ю. Маковецький, С. Лапін, О.В. Макєєв, В.Н. Савенков. Таких же поглядів дотримуються українські дослідники: А.Б. Аваков та ін., С.Л. Береза, Р. Грачова, С.О. Гуткевич, М.Д. Корінько, А.В. Демківський, І.І. Пилипенко, О.П. Жук, Б. Юровський. Дослідники відносно такого поділу виділяють різні критерії. Відмінність цих критеріїв розглянуто в таблиці 2.

Таблиця 2. Критерії класифікації векселів на фінансові та товарні
Таблиця 2. Критерії класифікації векселів на фінансові та товарні


Як свідчать дані таблиці 2, серед прихильників класифікації векселів на фінансові і товарні немає одностайності у визначенні критеріїв, що виступають основою такого поділу. Все ж таки більшість дослідників до таких критеріїв відносять характер або економіко-правовий зміст угоди. Вексель – абстрактне зобов’язання, яке означає, що обов’язок виконання вексельного зобов’язання знаходиться поза всякої залежності від тих підстав, за якими вексель було видано і його видача юридично не прив’язується до конкретного договору.
Тому вважаємо існування такого поділу умовним і науково необґрунтованим, а його використання в бухгалтерського обліку позбавленим будь-яких підстав.
Розглянемо погляди авторів, що заперечують поділ векселів на фінансові і товарні. Особливої уваги заслуговує розгляд поглядів відомих науковців в галузі вексельного обігу О.В. Казакова, В.В. Палія, М.Л. Пятова. Їх статті неодноразово друкувались в журналі “Бухгалтерский учет”, а дисертації були присвячені обліку вексельних операцій.
З досліджених нами праць О.В. Казакова можна спостерігати еволюцію його поглядів на поділ векселів на фінансові та товарні. Він відстоював позиції, що такий поділ для цілей бухгалтерського обліку вбачається неправомірним в силу абстрактності векселя, і це питання потребує окремого розгляду. Але, все ж таки, зазначав, що така класифікація векселів необхідна тому, що пов’язана з питанням відображення вексельних процентів на рахунках бухгалтерського обліку.
Проте в авторефераті до дисертації “Бухгалтерский учёт и оценка вексельного портфеля в коммерческих организациях” (1999) О.В. Казаков пише, що поділ векселів на “товарні” і “фінансові”, можливо, і має певний зміст, але тільки поза сферами юриспруденції та бухгалтерського обліку. Протягом строку свого обігу один і той же вексель здатен опосередковувати найрізноманітніші відносини, виступати засобом платежу за товари (роботи, послуги), предметом застави, оформлювати товарний кредит і т.д. Але нестабільність характеристики “товарний” і “фінансовий” не дозволяє для цілей бухгалтерського обліку поділяти векселі на види за даною ознакою.
Значний внесок для відображення вексельних операцій в обліку зробив В.В. Палій. На його думку, поділ векселів на комерційні та фінансові є умовним, він відноситься “скоріш до економічного жаргону, ніж до реальних економічних і юридичних характеристик векселів”. Такий підхід склався із-за помилкового розуміння економічної природи векселя, надуманого поділу векселів на фінансові і товарні (комерційні). Поділ векселів на вказані категорії широко застосовується в економічній літературі, на практиці, при оподаткуванні, незважаючи на те, що для цього немає ніяких серйозних підстав.
Палій В.В. виділяє наступні причини заперечення поділу:
І. УВЗ – основний нормативний документ вексельного права передбачає тільки дві законні форми векселя: переказний (тратта) і простий вексель (соло). В даному документі жодного разу не зустрічається визначення: “фінансовий вексель” чи “комерційний (товарний) вексель”. Навпаки, вказаний закон не потребує включення до тексту векселя причин його виникнення. Вексельне зобов’язання – абстрактне, воно не може бути зумовлене будь-якими умовами – додатковими договорами чи спеціальною вказівкою на векселі: “Фінансовий вексель”, “Банківський вексель” і т.д.
ІІ. Передача векселя за індосаментом взагалі змішує поняття фінансового та комерційного векселя, дозволяє одному й тому ж векселю після одного індосаменту виступати комерційним, а після іншого – фінансовим векселем, з кожним індосаментом знову і знову змінюючи категорії векселя з фінансової на комерційну і навпаки.
ІІІ. На думку В.В. Палія, розмежування в обліку векселів на фінансові і товарні не виправдано їх змістом і правовою формою. В бухгалтерському обліку має значення тільки поділ векселів на видані і одержані, для обліку яких необхідні самостійні синтетичні рахунки, що використовуються винятково для запису операцій з векселями.
З аргументів В.В. Палія можна дійти висновку, що поділ векселів на фінансові та товарні має значення лише тоді, коли для запису операцій з векселями не використовуються окремі позиції (синтетичні рахунки).
Необхідність приділення уваги внеску М.Л. Пятова в дослідження обліку вексельних операцій не викликає сумнівів. В основу проведених досліджень (в дис. Бухгалтерский учет вексельных операций. (1997) ним були покладені глибокі напрацювання з історії формування і розвитку інституту вексельного обігу, визначення сутності векселя, методики бухгалтерського обліку вексельних операцій.
З приводу поділу векселів на фінансові та товарні (комерційні) М.Л. Пятов зазначає, що практика бухгалтерського обліку вексельних операцій показує, що такий поділ для цілей бухгалтерського обліку векселів, не провокуючи значимих викривлень бухгалтерської інформації в умовах, коли обсяг операцій з векселями, що здійснюється господарським суб’єктами, є мінімальним, створює в міру його збільшення ряд істотних проблем.
Зокрема, він виділяє такі причини неможливості поділу:
І. Його неспроможність зумовлюється передусім абстрактністю вексельного зобов’язання. До тексту векселя не включаються причини його виникнення – основа видачі векселя векселедавцем, акцепту його платником, передачі індосантом. Більш того, спочатку в основі виникнення “фінансового” векселя може бути товарна операція.
ІІ. Шляхом здійснення передавального надпису вексель може бути передано в оплату заборгованості за передане майно, ним може бути погашено кредит, позику, тобто один і той же вексель (“фінансовий” чи “комерційний”), що передається через індосамент, може до настання моменту його погашення, брати участь і в комерційній, і у фінансовій операції, а також в ряді комерційних і фінансових операцій.
ІІІ. Виправданість і доцільність поділу в наш час для цілей бухгалтерського обліку векселів на комерційні і фінансові, що фактично представляє собою нормативно санкціоноване повернення до практики кінця XVIII століття, є досить і досить сумнівною.
З розглянутих поглядів можна визначити, що існують такі причини неможливості поділу векселів на фінансові і товарні (комерційні):
1. Відсутність такого поділу в Уніфікованому законі про переказні та прості векселі, в Законі України “Про обіг векселів в Україні”, в Законі України “Про цінні папери і фондову біржу”, які складають законодавство України про обіг векселів.
2. Абстрактність вексельного зобов’язання;
3. Нестабільність характеристики “товарний-фінансовий”. Через індосамент векселя відбувається змішування цих понять;
4. Для бухгалтерського обліку має значення поділ векселів на видані і одержані, а поділ на фінансові і товарні суперечить змісту і правовій формі векселя. Поділ векселів на фінансові і товарні означає, що для бухгалтерського обліку не використовуються окремі синтетичні рахунки для обліку векселів.
Тому вважаємо, що поділ векселів на фінансові і товарні є умовним і не має змісту в сфері бухгалтерського обліку.
2. Основним є поділ векселів за їх юридичною природою на:
– прості;
– переказні.
Такий поділ векселів покладений в самій назві Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (Женевська конвенція 1930 р. від 07.06.1930 р.).
У зв’язку з тим, що співвідношення простих і переказних векселів за ступенем їх поширеності в Україні і за кордоном відрізняється, необхідно брати до уваги те, що слово “вексель”, що буде вживатися без додаткових вказівок за кордоном, буде мати різне значення залежно від того, де воно вживається. Якщо на території України – скоріш за все, маємо на увазі вексель простий, якщо ж за кордоном – мабуть мова буде йти про вексель переказний.
В різних системах вексельного права існує поділ на два основні види векселя:
1) вексель простий (що часом називається сухим);
2) вексель трасований (або інакше стягнений, переказний).
Класифікація самих векселів (документів) за типом зобов’язань, що містяться в них, повинна одержати, передусім, науково-дослідне і методичне значення.
Документи, що містять вексельні зобов’язання, в кінцевому випадку класифікуються саме за типами втілених у них зобов’язань. Цим обумовлена також і та обставина, що найчастіше векселі як документи наділяються властивостями, характерними саме для втілених в них зобов’язань, а не самих документів.
3. Зміст векселя може бути ускладнений допущеними законом умовами (про строк і місце платежу) і обумовленнями. Відповідно до цих критеріїв вони класифікуються наступним чином:
Векселі, які містять у собі всі реквізити
1) чітко визначений строк платежу;
– на зазначений день (вексель dato);
– у визначений строк від дня складання (вексель а dato)
2) відносно визначений строк платежу;
– у визначений строк від пред’явлення (вексель a visо);
– по пред’явленню (вексель a vista);
 з призначенням строку платежу;
 без призначення строку платежу.
4. Залежно від доходу, отриманого за векселем, можна розрізняти:
– векселі дисконтні (придбані за ціною, нижчою від номінальної);
– векселі процентні (придбані за номіналом, але вони, в той же час, передбачають отримання певних відсотків (процентів).
При цьому, як правило, прибуток за дисконтними та процентними векселями повинен не дуже відрізнятися, інакше покупець векселя буде віддавати явну перевагу тому векселю, прибуток за яким буде вищим.
Усі комерційні векселі містять в собі певний процент (формально чи неформально), тому що користування грошима має відповідну вартість, якою не можна знехтувати. (Вексель з процентами містить дані про ставку процентів, під яку він виписаний. Проценти повинні бути сплачені додатково до основної суми, позначеної на векселі. У протилежність цьому виду векселів, існують бездохідні векселі, по яких проценти не фіксуються юридично, тому що сума процента фактично входить до основної суми, позначеної на самому векселі).
5. За характером валюти, в якій виражено вексельне зобов’язання векселі поділяються на:
– векселі в національній валюті;
– векселі в іноземній валюті.
6. Поділ на векселі видані та векселі одержані має значення при бухгалтерському обліку дебіторської та кредиторської заборгованості. Саме існування векселя свідчить про наявність дебіторської заборгованості. (Але дебіторської заборгованості не продавця векселя (індосанта), а особи (векселедавця), що видала цей вексель (простий) або особи (трасата), що акцептувала (переказний) його). Такий поділ векселів покладений при складанні фінансової звітності.
Для організації бухгалтерського обліку вексельного обігу, на нашу думку, має суттєве значення класифікація векселів за наступними ознаками:
1) за відповідністю формі векселя;
2) за юридичною природою;
4) за характером валюти, в якій виражено вексельне зобов’язання;
3) за строком платежу;
5) виходячи із умов формування предмету вексельного зобов’язання;
6) по відношенню до власності.
Необхідно зазначити, що в сфері оподаткування широкого використання набув “податковий вексель”. На нашу думку, після набуття чинності Законом України “Про обіг векселів в Україні”, згідно ст. 4 якого заборонено видачу векселів для оформлення заборгованості, окрім заборгованості за фактично поставлені товари (виконані роботи, надані послуги) суб’єкти підприємства втратили законне право на оформлення податкової заборгованості векселем. Тому вважаємо, що “податковий вексель” не є векселем в розумінні УВЗ. “Податковий вексель” – документ, що має силу боргової розписки, який використовується тільки в правовому полі оподаткування.
Узагальнюючи вищесказане, необхідно зазначити, що єдність думок про сутність векселя, його ознак не було ні в дореволюційному російському, ні в радянському, ні в теперішньому українському праві.
Відсутність одностайності у поглядах дослідників з питання про сутність і характеристики (особливості) векселя не могло не вплинути на класифікацію даного виду цінних паперів. Аналіз існуючих класифікацій векселя дозволив розробити класифікацію з урахуванням потреб бухгалтерського обліку.
Запропонована нами класифікація векселів побудована з урахуванням особливостей відображення вексельних операцій на рахунках бухгалтерського обліку економічних суб’єктів (рис. 2.).

Рис. 2. Класифікація векселів з точки зору потреб бухгалтерського обліку
Рис. 2. Класифікація векселів з точки зору потреб бухгалтерського обліку


Стан обліку вексельних операцій. Вивчення літературних джерел, та обстеження діяльності підприємств Житомирської області дало можливість проаналізувати стан обліку вексельних операцій і виявити наступні проблемні питання:
1. існування неоднозначності щодо виникнення, історії формування і розвитку інституту вексельного обігу та його обліку в Україні;
2. відсутність одностайності у поглядах дослідників на поняття “вексель”;
3. з прийняттям положень (стандартів) бухгалтерського обліку неврегульовані питання класифікації векселів, тому що не всі види векселів, які використовуються в міжнародній практиці, дозволені для використання в Україні;
4. неоднозначне розуміння понять “банківський” і “фінансовий” вексель;
5. недостатньо врегульовані питання обліку вексельних операцій в частині податкового і фінансового обліку;
6. неоднозначність обліку векселів, одержаних в забезпечення дебіторської заборгованості, і векселів, придбаних підприємством як фінансові інвестиції;
7. неоднозначність в питаннях оцінки векселів;
8. немає однозначності з питань обліку відсотків та дисконту по векселях.
Недостатня врегульованість питань обліку вексельних операцій в частині податкового і фінансового обліку та відсутність методик, що регулюють відображення в бухгалтерському обліку вексельних операцій, стримують залучення векселів в господарському обігу. Про це свідчить те, що вартість векселів в Житомирській області починаючи з 2001 р., з моменту прийняття Закону України “Про обіг векселів в Україні” зменшується (табл. 3).

Таблиця 3. Структура вартості цінних паперів в Житомирській області (на початок року; відсотків).
Таблиця 3. Структура вартості цінних паперів в Житомирській області (на початок року; відсотків).


Що в свою чергу впливає на обсяги здійснення операцій банків з векселями (рис. 3.)

Рис. 3. Динаміка обсягів операцій банків з векселями за 1999 -2002 рр.
Рис. 3. Динаміка обсягів операцій банків з векселями за 1999 -2002 рр.


Недостатня розробка бухгалтерського обліку вексельних операцій, при розумінні корисності використання векселів, призводить до того, що частина підприємств уникають застосування векселів в господарській практиці.
Проведені дослідження захищених дисертацій, підручників, навчальних і практичних посібників та періодичної літератури свідчать про широкий інтерес до висвітлення практичних проблем з обліку вексельних операцій і майже відсутній інтерес наукових досліджень.
Наведено наукову новизну одержаних результатів в дисертаціях, присвячених вексельним операціям за 1997-2003 рр., та наукову новизну в дисертаційних роботах українських дослідників О.Ю. Большакової і Л.М. Гавриловської. Можна визначити, що проблемам обліку вексельних операцій присвячено досить мало дисертаційних досліджень, не зважаючи на широке коло питань, що потребують вирішення.
Що стосується обліку вексельних операцій, розглянутих в навчально-практичній літературі за період з 1887 по 2003 рр. , передусім слід зазначити, що векселю приділена досить значна увага дослідниками, про що свідчить наявність спеціалізованих видань, присвячених лише проблемам вексельного обігу (за даними інформаційної бази кафедри обліку і аудиту Житомирського державного технологічного університету проблемам обліку вексельних операцій присвячено 84 спеціалізованих праці з 1889 р. по 2003 р.).
Використані нами літературні джерела можна поділити на дві групи:
– перша включає літературу, видану до Постанови ЦВК і РНК СРСР про кредитну реформу від 30 січня 1930 р., якою була відкрита нова сторінка в історії кредиту СРСР;
– друга включає літературу періоду відродження вексельного обігу в країні де було забуто про існування цього ринкового інструмента – починаючи з початку 90-х до наших днів.
Аналізуючи кожну з груп, можна визначити, що в літературних джерелах, які відносяться до першої групи (до 1930 рр.) широко висвітлюються питання історії розвитку вексельного обігу, передумови його виникнення, зокрема в працях С.М. Бараца, І.Г. Табашнікова, П.П. Цитовича, Г.Ф. Шершеневича.
Науковці, праці яких відносяться до другої групи джерел, вирішують теоретичні проблеми обігу векселів, проте більше уваги приділяють питанням практичного характеру їх застосування, особливо обліку векселів відповідно до національних стандартів. До таких авторів можна віднести Д. Вінокурова, Д.А. Равкіна, В.Ф. Палія, В.В. Палія, Б.С. Юровського та ін.
Узагальнення питань щодо обліку вексельних операцій у навчально-практичній літературі показало, що найбільшу увагу приділено теоретичним аспектам обліку операцій з векселями. Зокрема, розкривається сутність поняття векселя, наводиться визначення поняття “вексель”, пропонується класифікація векселів. Проте наведені класифікації векселів не завжди знаходять своє відображення в бухгалтерському обліку, тому вони не мають особливого значення, так і для управлінських рішень щодо регулювання розрахунків.
Документуванню операцій з векселями, на жаль, приділено мало уваги (лише в 5 досліджених нами джерелах), що на нашу думку є значним недоліком при розгляді питання обліку вексельних операцій, тому що в багатьох випадках вивчення облікових операцій неможливе без їх документального оформлення.
Проаналізувавши статі періодичних видань, присвячених питанням обліку вексельних операцій за даними інформаційної бази кафедри, ми згрупували їх наступним чином (табл. 4).

Таблиця 4 Статті, опубліковані в періодичних виданнях з проблем вексельних операцій
Таблиця 4 Статті, опубліковані в періодичних виданнях з проблем вексельних операцій


Як видно з таблиці 4, використання векселя відбувалось в межах певних періодів. На це впливало як економічне, так і політичне життя країни.
Проаналізувавши статті в періодичних виданнях в Україні та Росії, присвячених проблемам вексельних операцій за останні два роки, слід зазначити, що в розглянутих нами 44-х періодичних виданнях більшість статей, присвячених обліку векселів, розміщені в журналах, що призначені для бухгалтерів-практиків, зокрема: “Баланс” – 64 статей, “Бухгалтерія” – 107, “Бухгалтер” – 126, “Все про бухгалтерський облік” – 80, “Галицькі контракти (Д-т – К-т)” – 82, “Податки та бухгалтерський облік” – 70. Вирішення ж теоретичних проблем обліку векселів належного відображення у періодичних виданнях не знайшли. Про це свідчать дані: по таких авторитетних виданнях як російський “Бухгалтерський учет” – опубліковано 4 статті, український “Бухгалтерський облік і аудит” – 4, “Фінанси України” – 1.
На конференціях, не піднімають такі питання, як поняття вексельного обігу, історія формування і розвитку інституту вексельного обігу, які навіть не ставляться під сумнів. Крім того, результати конференцій не знаходять відповідного впровадження на законодавчому рівні і в практиці ведення обліку.
Проведені дослідження захищених дисертацій, підручників, навчальних і практичних посібників, а також періодичної літератури свідчать про досить широкий інтерес до висвітлення практичних проблем з обліку вексельних операцій і значний інтерес наукових досліджень.