Анализ финансовой отчетности

Інтелектуальний капітал, нематеріальні активи і гудвіл: взаємозв’язок категорій

В еру нової економіки конкурентноздатність підприємства все більше залежить не від контрольованих ним фінансових та матеріальних ресурсів, а від результату використання інтелектуально-інформаційних факторів невідчутного характеру. З все більшою інформатизацією суспільства, як зазначають Е.С. Хендріксен та М.Ф. Ван Бреда [1, с. 395], величина акціонерного капіталу все менше впливає на ринкову ціну фірми. В ринковому середовищі за таких умов товарами стають результати інтелектуальної праці, що призвело до появи та використання понять “нематеріальні активи”, “інтелектуальна власність”, “інтелектуальний капітал”, “людський капітал”. Досить часто доводиться зустрічати багатоваріантність їх трактування, що викликає труднощі при проведенні досліджень та побудові загальнотеоретичного підходу. Дослідниками використовуються поняття “інтелектуальний капітал”, “нематеріальні активи”, які в загальному розумінні в оціночній термінології, в управлінській діяльності, в бухгалтерському обліку мають неоднозначне трактування. Залишаються невирішеними питання їх розмежування в бухгалтерському обліку, зважаючи на сферу застосування та різноплановість цих категорій (оцінювачі та управлінці, зазвичай, розуміють сутність нематеріальних активів набагато ширше, ніж бухгалтери). Проф. Н.Н. Карпова зазначає, що необхідно розрізняти нематеріальні активи у вузькому бухгалтерському розумінні, тобто нематеріальні активи, що враховуються на балансі, та нематеріальні активи в широкому розумінні включаючи ті, які на балансі не враховуються, вони приносять дохід компанії та підвищують її ринкову вартість [2]. З врахуванням теорії інтелектуального капіталу необхідно розрізняти нематеріальні активи у вузькому – бухгалтерському розумінні, тобто нематеріальні активи згідно національних П(С)БО, які обліковуються на балансі. А нематеріальні активи у широкому розумінні можна визначити як інтелектуальний капітал (активи) підприємства, певна частина якого не знайшла відображення в бухгалтерському обліку.
Вперше термін “нематеріальні активи” у бухгалтерському обігу в Україні був введений у 1988 р. і закріплений офіційно в бухгалтерському обліку і звітності в Україні з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250 “Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні” [4, с. 230].
Проф. В.Ф. Палій [3, с. 123], проф. Е.С. Хендріксен [5, с. 396] визначають надуманість поняття “нематеріальні активи”, що пояснюється відсутністю чіткої межі, що відокремлює їх від витрат майбутніх періодів. Стаття балансу, яка об’єднує нематеріальні активи, є найбільш незрозумілою та специфічною [6, с. 172]. Правила обліку нематеріальних активів є одним з найбільш складних і неоднозначно вирішуваних питань в обліковій практиці, як українській, так і західній [7, с. 11].
Нематеріальні активи – один з найскладніших об’єктів бухгалтерського обліку, що пов’язано не з проблемами їх визначення, а з невизначеністю їх оцінки та строку служби [1, с. 394]. І.І. Кочергина [8] навпаки пов’язує складність нематеріальних активів з проблемами їх визначення (до сих існують спроби “прив’язати” програми для ЕОМ до матеріального носія та розглядати їх з точки зору матеріальних активів). Але також погоджується, що основні проблеми пов’язані з невизначеністю їх оцінки та строку служби.
Задля розвитку теорії та практики бухгалтерського обліку нематеріальних активів необхідно враховувати специфічний характер та особливості об’єктів обліку, зміст і способи реалізації майнових прав, їх цільове призначення в діяльності підприємства [9, с. 84].
Вважаємо, що проблемність використання в бухгалтерському обліку даної категорії пояснюється відсутністю підходів до відображення об’єктів нематеріального характеру, що є результатами інтелектуальної, творчої діяльності людини, відсутністю чіткого розуміння капіталу в політекономії і в бухгалтерському обліку, недосконалістю розробки теорії капіталу, зокрема, його інтелектуальної складової.
Виникнення труднощів при відображенні нематеріальних активів в бухгалтерському обліку з’являється тому, що цей об’єкт узагальнює особливі види вкладень капіталу підприємства, які мають іншу – ідеальну природу, на відміну від матеріальних об’єктів.
Відображувана в обліку частина інтелектуальних активів – нематеріальні активи, значну частину яких складають ОПІВ, наводять деяких дослідників [10, с. 503] на думку, що об’єкти інтелектуальної власності в балансі – у всякому випадку, в основних його формах – фігурувати не повинні, оскільки в обліку діють не юридичні, а інші закони. Окрім того, наявність оформлених юридичних прав на будь-яке абстрактне поняття не говорить про те, що інші такі ж поняття представляють меншу цінність для людини [10, с. 503].
А саме використання нематеріальних активів в бухгалтерському обліку – категорії, до якої застосовуються облікові принципи, в більшості випадків подібні до основних засобів, об’єднані поняттям необоротні активи, підкреслює ще раз відсутність глибоких теоретичних розробок теорії інтелектуального капіталу. Необхідно відмітити, що використання нематеріальних активів в обліковій методології без відповідного наукового підґрунтя змусили потреби практики. Хоча ще А. Маршалл зазначав, що однією зі складових багатства компанії складає вартість, яка зумовлена особистою репутацією та зв’язками тих, хто веде її справи [11, с. 115]. Але це питання, на його думку, в ті часи не мало великого практичного значення, та залишилось без необхідної уваги. Роль інтелектуальних активів в “новій економіці” не можна недооцінювати.
Відсутність системності у підходах до відображення в бухгалтерському обліку інтелектуальних активів змушує дослідників відзначати наступне: “розміщення в балансі одних таких цінностей (ОПІВ), та відсутність інших призводить до того, що інформаційна система управління стає збитково конвенційною без необхідної на те необхідності. Діюча методологія відносно таких витрат, як на підвищення здоров’я персоналу, підвищення кваліфікації, які повинні наряду з комп’ютерною програмою обліковуватись на балансі як актив, тобто капіталізуватись, визначає інший підхід” [10, с. 503].
Крім того, на думку деяких дослідників усталене в юридичній практиці визначення ОПІВ через перелік для економічного дослідження є недостатнім, адже такий перелік ніколи не може бути вичерпним і з розвитком економіки збільшуватиметься дедалі швидше [12, с. 22].
Тому вважаємо, що для подальшого розвитку та удосконалення бухгалтерського обліку активів, що є результатом інтелектуальної, творчої діяльності людини, необхідно застосовувати теорію інтелектуального капіталу. Як пише проф. Ф.Ф. Бутинець [13, с. 7], в науці кожна наступна теорія не відкидає попередніх, а визначає їх місце, коло об’єктів, на які вони розповсюджуються. Наступна теорія в принципі ніколи не перекреслює попередню, а узагальнює її: старе виявляється окремим випадком нового. Тут існує справжній поступ, що полягає у кумуляції попередніх досягнень, а узагальнення відкриває нові горизонти досліджень. Однак, незважаючи на те, що поглинання теорії – це типове явище у поступі науки, більшість науковців, які перебувають в межах однієї парадигми, залишаються вірними своїм старим теоріям, обстоюючи їх ще дуже довго після спростування однієї парадигми іншою.
Нематеріальні активи в широкому розумінні можна визначити як специфічні активи для яких характерні: 1) довгостроковість використання; 2) відсутність матеріальної форми; 3) здатність приносити дохід або здатність зменшувати витрати, що призведе до збільшення прибутку*.
На думку проф. А.М. Козирєва, акад. В.Л. Макарова зазначеними вище трьома позиціями вичерпується те загальне, що можна сказати про нематеріальні активи взагалі, не роблячи спеціальних обумовлень відносно сфери використання чи країни, про яку йде мова [14, с. 11].
Виділення критерію строковості або поділ активів на оборотні та необоротні є наслідком втілення в бухгалтерському обліку теорії капіталу А. Сміта, який залежно від способу споживання поділяв капітал підприємства на дві частини – основний і оборотний. Довгостроковість використання взагалі є одним з критеріїв визнання об’єкту активом. Хоча на практиці під тривалим періодом розуміють строк більше одного року, беручи до уваги відповідність обліку та звітності характеру діяльності підприємства, доцільно застосовувати такий критерій, як тривалість виробничого циклу. Якщо майно використовується протягом одного виробничого циклу, навіть якщо тривалість циклу більше одного року, воно не може бути віднесене до позаоборотних активів за своїм економічним змістом.
Відсутність матеріальної форми – основна, але не єдина специфічна особливість нематеріальних активів, що відрізняє їх від довгострокових (необоротних) активів. Інші специфічні особливості характерні лише для окремих видів нематеріальних активів, але не для всіх одночасно, тобто їх не можна використовувати як характерні відмінні ознаки.
Але використовуючи лише ці ознаки, до нематеріальних активів доведеться включати й такі невідчутні активи як довгострокова дебіторська заборгованість і довгострокові інвестиції. Тому в бухгалтерському обліку поняття нематеріальних активів обмежується ще й таким критерієм, як немонетарність.
Немонетарними називають статті активу бухгалтерського балансу, що не демонструють суми грошових коштів і грошових зобов’язань. Немонетарність нематеріальних активів дозволяє виділити цей вид капіталізованих витрат із всієї групи активів, вартість яких істотно переважає їх матеріальні носії (фінансові вкладення в цінні папери, дебіторська заборгованість), які без урахування цієї ознаки також повинні включатись до складу нематеріальних активів. Існуюча облікова методологія при придбанні довгострокових цінних паперів, що є фактичним придбанням прав, яке засвідчується ними, і при виникненні довгострокової дебіторської заборгованості передбачає капіталізацію їх вартості на рахунках бухгалтерського обліку довгострокових фінансових інвестицій і довгострокової дебіторської заборгованості, а не на рахунках нематеріальних активів. Тому вважаємо, що лише немонетарність об’єкта дозволяє кваліфікувати його для цілей бухгалтерського обліку як нематеріальний актив.
Буєвич А.П. виділяє наступні складові нематеріальних активів підприємства: ринкові активи; інфраструктурні активи; людські активи; інтелектуальні активи [15, с. 85]. В даному випадку нематеріальні активи наведені в широкому розумінні, без врахування бухгалтерського трактування поняття “нематеріальні активи”, та за складом близькі до поняття інтелектуальний капітал.
В проаналізованих нами літературних джерелах науковцями наводяться неоднозначні погляди щодо об’єктів, які входять до складу нематеріальних активів. Так, В.Ю. Бакшинскас до нематеріальних активів відносить наступні об’єкти: ОПІВ; службової і комерційної таємниці; користування природними ресурсами; і також ті, що не є об’єктами і поняттям цивільного права [16, с. 9-10]. Проф. В.В. Палій – об’єкти промислової власності; об’єкти інтелектуальної власності; товарні знаки і т.п.; організаційні витрати; ціна фірми [17, с. 122]. Соловйова Г.М. – інтелектуальну власність; організаційні витрати; ділову репутацію підприємства [18, с. 176].
Вищенаведені підходи передбачають включення до нематеріальних активів таких об’єктів, що не належать до складу нематеріальних активів відповідно до українського законодавства. Так, об’єкти промислової власності та товарні знаки відповідно до законодавства про інтелектуальну власність відносяться до ОПІВ, а тому немає особливої потреби їх виділяти як окремі об’єкти; організаційні витрати, що виділяються дослідниками взагалі не належать до складу нематеріальних активів згідно з П(С)БО 8 “Нематеріальні активи” [19], проте це передбачено в російському ПБУ “Учет нематериальных активов” [20].
Питання обліку організаційних витрат, підходи до яких відрізняються в різних облікових системах, викликають дискусії у дослідників. О.М. Пономаренко [21, с. 18] пропонує, як це встановлено в російському законодавстві, відображати організаційні витрати у складі нематеріальних активів на окремому субрахунку 127 “Інші матеріальні активи” та поступової амортизації вартості з використанням субрахунку 133 “Знос нематеріальних активів”. Ми не можемо погодитись з такою позицією, хоча організаційні витрати, як об’єкти і носять безумовно абстрактний характер, володіння певними правами на них, як на будь який інший об’єкт, є неможливим. Як зазначає проф. М.Ю. Медвєдєв такі витрати, як і будь-які інші, є вторинним об’єктом і тим відрізняються від об’єктів інтелектуальної власності, які є первинними об’єктами [22, с. 502]. Вони не мають відношення до інтелектуального продукту, що є результатом інтелектуальної, творчої діяльності підприємства.
Враховуючи критерії, встановлені SFAS № 141, № 142, IAS 38, П(С)БО 8 до визнання нематеріальних активів, відносно організаційних витрат неможливо визначити планований період отримання економічних вигод, і достеменно невідомо, чи взагалі піддається визначенню ця вигода.
Згідно з німецьким законодавством організаційні витрати по створенню підприємства також не враховуються як актив, а списуються на витрати звітного періоду в міру виникнення [23, с. 11]. В IAS 38 спеціально забороняється капіталізація організаційних витрат, а затрати на нематеріальні активи, які раніше були визнані як витрати, не можуть визнаватися в якості частини початкової вартості (капіталізуватися) в наступні звітні періоди [18, с. 245].
Дослідники помилкове включення організаційних витрат до складу нематеріальних активів пояснюють наступними обставинами: організаційні витрати носять абстрактний характер; організаційні витрати відносяться до всього періоду діяльності юридичної особи; порядок їх списання, що випливає з цього, нагадує порядок нарахування амортизації на засоби праці [22, с. 502].
Виходячи з функцій, що виконуються в суспільному виробництві, нематеріальні активи часто поділяють на чотири групи: інтелектуальна власність; майнові права; відкладені витрати; ціна фірми (репутація, імідж фірми) [4, с. 18].
Зазначена класифікація відображає структуру витрат на придбання і використання у господарському процесі. З позицій бухгалтерського обліку до нематеріальних активів як складової активів підприємства належить та інтелектуальна власність, яка має вартісну оцінку, і це є головною відмітною ознакою, що поділяє об’єкти інтелектуальної власності на дві групи: 1) об’єкти інтелектуальної власності як об’єкти нематеріальних активів; 2) об’єкти інтелектуальної власності, що не мають вартісної оцінки і не належить до нематеріальних активів [4, с. 18-19].
Враховуючи наведені погляди дослідників та особливості обліку нематеріальних активів, визначені національними П(С)БО, до складу нематеріальних активів включаються: 1. Нематеріальні активи – об’єкти права інтелектуальної власності. 2. Нематеріальні активи – об’єкти права користування ресурсами природного середовища. 3. Нематеріальні активи – об’єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами.
На сучасному етапі інтелектуальний капітал підприємства виступає керучою системою для економічної системи [24]. Проте недостатність уваги до нього з боку дослідників, особливо облікового напряму, залишає нерозв’язаними значну кількість проблем, що виникають. Про це свідчить те, що в доповіді на конференції “Інтелектуальний капітал організації – ключ до розвитку і зростання економіки” (Москва, квітень 2004 р.), акад. В.К. Єгоров зазначив, що на основне питання – як використовувати інтелектуальний капітал підприємства для розвитку економіки – вичерпних відповідей не одержано. Це потребує подальших напрацювань [25, с. 63]. Ефективне використання інтелектуального капіталу підприємства для розвитку економіки можливе лише за наявності сформованої методики його бухгалтерського обліку, для чого необхідно визначити межі цього поняття в порівнянні з “типовою” для обліку категорією, як нематеріальні активи.
Серед дослідників, що вивчають питання інтелектуального капіталу відсутня одностайність у підходах щодо його складових, які застосовуватимуться для його вимірювання та складання звітності.
Проф. К.Е. Свейбі, один з перших дослідників даного напряму, у 1997 р. в межах створеного “Монітору нематеріальних активів (The Intangible Assets Monitor)” – запропонував наступну класифікацію для вимірювання інтелектуального капіталу: зовнішня структура нематеріальних активів; внутрішня структура нематеріальних активів; індивідуальна [26]
Методичні вказівки до нових стандартів оцінки, опубліковані в листопаді 2000 р. Європейською групою професійних асоціацій оцінювачів (TEGOVA – The European Group of Valuer’s Associations) під номером 8 (МР 8), присвячені нематеріальним активам, також враховують нематеріальні активи, що не включаються до балансу компаній. У зазначених вказівках знайшла відображення нова парадигма оцінки бізнесу, що ґрунтується на теорії інтелектуального капіталу. Про це свідчить те, що всі нематеріальні активи, які оцінюються, а також ті нематеріальні активи, що не враховуються на балансі, поділяються на три категорії:
1. Персональний гудвіл. Пов’язаний з особистістю керівника компанії, не передається при її продажу і тому не враховується при розрахунках її вартості, за винятком випадків, коли при зміні власника керувати нею продовжує та ж особа.
2. Гудвіл бізнесу (нерозподілені нематеріальні активи). Є невіддільним від компанії та може бути врахований в балансі після її продажу відповідно до принципів, викладених в МСФЗ.
3. Ідентифіковані нематеріальні активи. Ця категорія включає права інтелектуальної власності та інші аналогічні активи, в тому числі ноу-хау, інформаційні ресурси, списки клієнтів і т. ін. [27, с. 230-231].
Перераховані особливості МР 8 дають підстави стверджувати, що дані вказівки розроблені на основі теорії інтелектуального капіталу або з врахуванням цієї теорії. Проте МР 8 не містить будь-яких рекомендацій щодо проведення вимірювання чи розрахунків, відмінних від стандартних оціночних процедур. Однак допускають, що за необхідності та відповідного обґрунтування можуть застосовуватись методи розрахунків, що відрізняються від прийнятих у стандартах.
Працівниками компанії “Aker Engineering” розроблена модель інтелектуального капіталу, яка складається з таких елементів: людський капітал; ринковий капітал; структурний капітал; вивчення і інноваційні умови [28, c. 23].
Одна з найпопулярніших моделей класифікації інтелектуального капіталу – модель, розроблена Х. Сент-Онгом на початку 90-х рр.: людський капітал; структурний капітал; клієнтський капітал [29].
Остання модель базується на розробках К.Е. Свейбі (1988 р.). Незначно перероблений варіант цієї моделі, був запропонований Н. Бонтісом, Директором Інституту Досліджень Інтелектуального капіталу, визначив клієнтський капітал як реляційний (відносин) капітал, що включає відносини зі споживачами та іншими стратегічними партнерами та акціонерами. За класифікацією Н. Бонтіса інтелектуальний капітал поділяється на три категорії: людський капітал; структурний капітал; реляційний капітал [30, c. 12-13].
Козырев А.М. та Макаров В.Л. поділяють інтелектуальний капітал на: людський капітал, структурний капітал (інтелектуальна власність, інформаційні ресурси) та клієнтський (ринковий, брендовий) капітал [14, с. 26].
На думку Л. Едвінсона і М. Мелоуна інтелектуальний капітал складається з людського та структурного (ринкового та організаційного) капіталу [31, c. 5]. Селезньов С.Н. поділяє інтелектуальний капітал на кадровий капітал (людські та структурні активи), інтелектуальну власність та маркетингові активи [32, с. 123].
Проф. О.В. Бутнік-Сіверський зазначає, що більшість дослідників та практиків на рівні організації поділяють інтелектуальний капітал на наступні складові: людський капітал; структурний (організаційний) капітал; споживчий (ринковий) капітал [33, с. 20].
Таких же поглядів дотримуються проф. А.Л. Гапоненко [34], Проф. Н.Н. Карпова [2], проф. С. Замбон [30] визначають ці складові як елементи інтелектуального капіталу. Е. Брукінг виділяє наступні компоненти інтелектуального капіталу: ринкові активи; інфраструктурні активи; людські активи; інтелектуальні активи. Їх поєднання створює інтелектуальний капітал підприємства [35, c. 25-26]. Вважаємо, що погляди Е. Брукінг близькі до представників теорії інтелектуального капіталу, але автор виділяє як окремі складові інфраструктурні та інтелектуальні активи, що включаються іншими дослідниками до структурного капіталу підприємства.
Свейбі К.Е. також визначає, що сучасні дослідники виділяють три складових інтелектуального капіталу, які, іноді, мають відмінну назву, але аналогічні за своїм значенням (табл. 1.). [36]

Таблиця 1. Порівняння фундаментальних основ концепції нематеріальних активів за К.Е. Свейбі
Таблиця 1. Порівняння фундаментальних основ концепції нематеріальних активів за К.Е. Свейбі


Європейською комісією (European Commission) було організовано проект досліджень та розвитку “MAGIC” (Measuring and Accounting Intellectual Capital) – Вимірювання та бухгалтерського обліку інтелектуального капіталу, основною метою якого є розвиток методології та вимірювання системи Інтелектуального капіталу. В проекті “MAGIC” методологія складається з чотирьох категорій: людський капітал, організаційний капітал, ринковий капітал, інноваційний капітал [37]. Враховуючи визначення організаційного та інноваційного капіталу, пропонованого дослідниками, можна визначити, що за своєю сутністю він ідентичний організаційному капіталу згідно концепції інтелектуального капіталу.
Розглянувши погляди дослідників, визначено відсутність єдності у підходах при визначенні складових інтелектуального капіталу. Більшість дослідників [31,32] схиляються до думки, що інтелектуальний капітал складається з наступних складових:
– людський капітал;
– структурний (організаційний) капітал;
– клієнтський (ринковий, споживчий, брендовий, маркетинговий) капітал.
Виділення наведених складових ґрунтується на основі досліджень К.Е. Свейбі, Х. Сент-Онга, Н. Бонтіса. Виділення людського, структурного та клієнтського капіталу є найбільш доцільним, що й підтверджується застосуванням такого поділу в міжнародних стандартах оцінки TEGOVA 2000, де персональний гудвіл – людський капітал, гудвіл бізнесу (нерозподілені нематеріальні активи) – клієнтський капітал, ідентифіковані нематеріальні активи є структурним капіталом підприємства.
Використання такого поділу інтелектуального капіталу прослідковується і у розробників МСФЗ. У МСФЗ 3 “Об’єднання бізнесу” наведено перелік нематеріальних активів, визнання яких передбачається окремо від гудвілу, в якому можна визначити елементи структурного і клієнтського капіталу [38, с. 8]. Щодо людського капіталу, та включення його до облікової методології, то навколо цього питання точаться гострі дискусії, значну увагу цьому питанню приділяють проф. М. Добія [39], Д. Добія [40], особливості відображення в обліку трудових ресурсів розкриває проф. М.Ю. Медведєв [10]. Історичні аспекти та сучасні тенденції відображення в обліку людського капіталу буде розглянуто в п. 2.1.
Запропоноване визначення складових інтелектуального капіталу в процесі інтелектуальної діяльності розкриває економічну природу господарського механізму інноваційної діяльності підприємств, що спрямовується на досягнення певного економічного результату у фінансово-господарській діяльності, особливо за рахунок ефекту масштабу, що забезпечить відповідні переваги над конкурентами, які не використовують таку діяльність. Як пишуть М.А. Бендиков, Є.В. Джамай [11] такий поділ став досить зручним на практиці, оскільки кожен з цих елементів може бути виміряний та пристосований для інвестицій.
Наведений поділ, запропонований концепцією інтелектуального капіталу, зумовлений й тим, що враховує алгебраїчні властивості знань (див. п. 2.3), оскільки при втраті однієї з наведених складових (людського, структурного, клієнтського) втрачається весь інтелектуальний капітал підприємства. Підтвердженням цього є існування понять “кошачого” та “собачого” гудвілу. При втраті однієї зі складових інтелектуального капіталу, зокрема, людського, виникнення якого пов’язано з наявністю певних осіб на підприємстві, фактично зникає, тобто є близьким до нуля. Відповідно, такий поділ забезпечує на підприємстві необхідну структуру управління інтелектуальним капіталом, що забезпечує отримання конкурентних переваг на ринку, зростання вартості підприємства. Така структура зумовлює збалансованість всіх компонентів інтелектуального капіталу, що забезпечує досягнення успішної діяльності підприємства на ринку.
Враховуючи визначені складові категорій “нематеріальні активи” та “інтелектуальний капітал” підприємства, та порівнявши їх, можна визначити, що вони є нерівноцінними. Про це також зазначають І.Й. Яремко [42, c. 64], Н.Н. Карпова [2], А.Н. Козирєв, В.Л. Макаров [14, с. 26].
До складу нематеріальних активів згідно П(С)БО 8 “Нематеріальні активи” включаються об’єкти права користування ресурсами природного середовища та об’єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами, які необґрунтовано і економічно недоцільно відносити до інтелектуального капіталу. Тобто використовувати поняття інтелектуальний капітал в значенні сукупного нематеріального активу підприємства буде неправильним, і одночасно також неправильним буде називати нематеріальні активи інтелектуальним капіталом підприємства.
Щодо такого нематеріального активу як гудвіл, який достатньо широко використовується за кордоном при оцінці ділової репутації, то вважаємо, що він є “збірним” невідчутним активом, який утворюється при придбанні активів, тобто включає вартість тих нематеріальних активів, що не знайшли відображення в бухгалтерському обліку та одночасно є елементами інтелектуального капіталу. Тому його включення до складу інтелектуального капіталу є некоректним.
Що підтверджується тим, що інтелектуальний продукт на матеріальному носії, здобуває право інтелектуальної власності, тобто право володіння, користування і розпорядження результатом інтелектуальної, творчої діяльності, яка за виконання встановлених П(С)БО вимог визнання в бухгалтерському обліку може бути віднесена до нематеріальних активів (рис. 1.).

Рис. 1. Трансформація інтелекту в нематеріальний актив
Рис. 1. Трансформація інтелекту в нематеріальний актив


Створений або придбаний інтелектуальний продукт (продукція), який має вартісну оцінку, об’єктивований та ідентифікований (відокремлений від підприємства), утримується підприємством (суб’єктом господарювання) з метою ймовірного одержання прибутку (додаткової вартості).
Інтелектуальний капітал – це актив, що повинен мати матеріальний носій. Оскільки гудвіл не відноситься до таких [43, с. 42-43], а є інтегральним поняттям, яке не може бути ОПІВ [12, с. 23], його неможливо відображати в процесі всієї господарської діяльності підприємства, як інтелектуальні активи, а лише в момент купівлі-продажу підприємства як єдиного фінансово-майнового комплексу. Гудвіл не є складовою інтелектуального капіталу. Його сутність і значення з врахуванням теорії інтелектуального капіталу буде розглянуто нижче.
В бухгалтерському розумінні, враховуючи розглянуті погляди дослідників на складові інтелектуального капіталу та нематеріальних активів, їх трактування згідно П(С)БО, взаємозв’язок категорій “нематеріальні активи” та “інтелектуальний капітал”, який правильніше називати інтелектуальними активами, можна відобразити у наступному вигляді (рис.2.).

Рис. 2. Зв’язок нематеріальних і інтелектуальних активів (капіталу) в структурі невідчутних активів
Рис. 2. Зв’язок нематеріальних і інтелектуальних активів (капіталу) в структурі невідчутних активів


З наведеного рис. 2. можна визначити, що серед складових інтелектуального капіталу згідно чинної облікової методології (П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”) відповідають поняттю актив лише ОПІВ (у вузькому їх розумінні), але їх перелік не відповідає тому, що визначний Господарським кодексом України та Цивільним кодексом України. В IAS 38 “Нематеріальні активи” також не визначено їх вичерпного переліку, а лише наводяться приклади нематеріальних ресурсів, якими може володіти компанія.
На основі рис. 2 запропоновано методику включення інформації про інтелектуальний капітал підприємства до складу аудиторського висновку, що надається до ДКЦПФР України.
В поглядах дослідників щодо структури інтелектуального капіталу існують значні розходження. Найчастіше це пояснюється відносною новизною виникнення категорії інтелектуальний капітал [44, с. 60; 93].
Результати проведеного аналізу структури інтелектуального капіталу, дозволяють визначити об’єкти, що входять до складу інтелектуального капіталу, які найчастіше виділяються дослідниками. Так, до людського капіталу належать: освіта, спеціальна кваліфікація, пов’язані з роботою знання, навички, підприємницькі здібності; структурного капіталу – патенти, технічне і програмне забезпечення, технології, ноу-хау, організаційна структура, корпоративна культура, філософія управління (система менеджменту); клієнтського капіталу – бренди, споживачі, зв’язки з клієнтами, списки клієнтів, канали розподілу (дистрибуції).
Такі дослідники як M.Дж. Шейх [45], Е. Брукінг, Е. Мотта [35] виділяють у складі структурного капіталу інтелектуальну власність та інфраструктурні активи, вважаємо використання такого поділу в бухгалтерському обліку недоцільним, оскільки деякі інфраструктурні активи, визначені дослідниками, відповідно до українського законодавства можна віднести до об’єктів ОПІВ.
Використовуючи теорію інтелектуального капіталу визначено, що включення до складу активів підприємства такої неоднозначної категорії, як гудвіл, зумовлено тим, щоб відображати вартість неідентифікованих інтелектуальних активів підприємства, які не знайшли свого облікового відображення (тобто всіх інших інтелектуальних активів окрім інтелектуальної власності), а також виникненням синергетичних ефектів в результаті їх взаємодії. Вважаємо, що це пов’язано, як з розвитком явищ нової економіки, так і зростанням в останні роки кількості поглинань і злиттів серед західних компаній.
Для доведення сформульованої гіпотези розглянемо особливості трактування гудвілу в бухгалтерському обліку. При перевищенні купівельної вартості підприємства над сумою ідентифікованих (балансових) активів, що придбаються виникає різниця, що трактується як гудвіл, тобто актив, який не знайшов свого облікового відображення але приносить економічні вигоди та надає конкурентні переваги на ринку.
Поява категорії гудвіл зумовлена виникненням економічного трактування прибутку, сформульованого І. Фішером, який переніс правила оцінки цінних паперів на немонетарні активи. Згідно такого трактування фінансовий результат (прибуток) – збільшення протягом звітного періоду оцінки активу за рахунок зміни його доходності. Внаслідок цього виникає різниця між поточною бухгалтерською оцінкою активу та його економічною оцінкою [46, с. 442].
Можливість достовірної оцінки гудвілу в бухгалтерському обліку можлива лише у випадку придбання компанії, що визначено бухгалтерськими стандартами П(С)БО 19 “Об’єднання підприємств” [47] і заборонено для внутрішньо створеного гудвілу – П(С)БО 8 “Нематеріальні активи”, п. 9 [42].
Недовіра до існуючого порядку бухгалтерського обліку гудвілу наприкінці 80-х рр. ХХ ст. пояснюється тим, що на ранніх етапах гудвіл складав незначну частину в структурі активів підприємства. Саме тому, цей порядок був прийнятним для використання, проте коли гудвіл в декілька разів почав перевищувати активи підприємства, що придбається, а також і компанії, що придбає, його відображення в звітності стало позбавленим сенсу.
Використовуючи історичний метод дослідження можна прослідкувати, що доки гудвіл складав незначну частину в активах підприємства його сутність не викликала значної уваги науковців, та гудвіл відносився до загальновживаного поняття невідчутні засоби, зокрема, що використовує проф. А.Ф. Мухін [49, с. 110]. Коли частка гудвілу в активах підприємства почала займати найбільшу питому вагу, то її “відокремили” від нематеріальних активів, що можна спостерігати і в українських П(С)БО.
Сутність поняття гудвілу в Україні в бухгалтерському і податковому обліку є відмінною. Так, в бухгалтерському обліку, згідно П(С)БО 19 [50], гудвіл – це перевищення вартості придбання над справедливою вартістю придбаних ідентифікованих активів та зобов’язань на дату придбання. В податковому обліку, згідно ст. 17 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” [51] гудвіл – це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у валових витратах платника податку.
Про суперечливість даної категорії свідчить відсутність єдиного підходу до бухгалтерського обліку гудвілу в різних облікових системах. Існують значні відмінності відображення гудвілу в бухгалтерського обліку в зарубіжних країнах.
Проф. В.І. Ткач та Г.Є. Крохічева пишуть, що до однієї з істотних відмінностей національних облікових систем від міжнародної практики відноситься використання 16 бухгалтерських понять гудвілу з амортизацією від 1 року до 40 років [52, с. 4]. Зокрема, в Німеччині відносно гудвілу компанії мають право вибору, вони можуть одразу списувати на витрати всю її вартість чи амортизувати по частинах, починаючи це робити тільки з наступного року за роком придбання і не менше 25% щорічно [53, с. 11]. На основі аналізу поглядів дослідників [54, с. 85] встановлено, що існують п’ять способів відображення гудвілу в балансі: 1) негайне списання при придбанні за рахунок власного капіталу чи прибутку; 2) відображення в активі балансу у вигляді дебетового залишку, тобто пропоноване вирахування з акціонерного капіталу; 3) відображається в обліку як актив та амортизується протягом строку корисного використання; 4) списання різниці з резервів стосовно до часу придбання; 5) проведення через рахунок прибутків та збитків.
Відсутність єдиного підходу, який застосовується в бухгалтерському обліку, призводить до того, що обрахований фінансовий результат із різних облікових систем неможливо співставити, що, враховуючи питому вагу гудвілу у сучасних корпораціях, набагато погіршує прозорість обліку і звітності, унеможливлюючи проведення будь-яких порівнянь та співставлень одержаних результатів.
Тому частина дослідників вважає, що проблеми бухгалтерського обліку гудвілу, його інтерпретації є визначальними в обліковій методології. Так, Е. Брукінг [55, с. 260] пише, що існуючу облікову систему необхідно переглянути, щоб і вона відображала потреби компаній третього тисячоліття... Зміст графи “гудвіл” необхідно розшифрувати і перейменувати відповідно до сучасних вимог. Дослідник вважає, що пора перестати називати цю графу “загальним котлом” інакше вона стане невимірно великою. Проф. М.Ю. Медведєв [10, с. 503] зазначає, що гудвіл утворюється у зв’язку з інтегральною оцінкою підприємства, як єдиного господарського комплексу при продажу підприємства, тому має специфічну природу. А сама присутність гудвілу в обліку викликає значні сумніви: якщо бухгалтерським обліком можливості диференціальної та інтегральної оцінки ігноруються, чому в даному випадку зроблено виняток? Проф. Я.В. Соколов та М.Л. Пятов [56, с. 50] пишуть, що на сьогоднішній день розробка методики відображення гудвілу стала однією з найважливіших задач теорії та практики вітчизняного бухгалтерського обліку.
З даних, визначеної позиції серед авторів щодо поняття “гудвіл” не спостерігається. Їх погляди розділилися, проте більшість авторів визначає гудвіл з суто “арифметичної” позиції – як різницю між ціною купівлі підприємства і вартістю його чистих активів, що також і передбачено в П(С)БО 19 “Об’єднання підприємств”.
Систематизація існуючих поглядів дослідників щодо трактування гудвілу дозволяє визначити, що не всіма дослідниками розкривається розуміння гудвілу, узагальнивши погляди тих дослідників, які розкривають його розуміння, виділено наступні підходи (рис. 3).

Рис. 3. Підходи до трактування гудвілу
Рис. 3. Підходи до трактування гудвілу


1. Підхід наддоходів. Цього підходу дотримуються Л.П. Краснова, Н.Т. Шалашова, Н.М. Ярцева, Н.С. Стражева, А.В. Стражев, І.І. Бочкарева, В.А. Биков, Я.В. Соколов, М.Л. Пятов.
Він передбачає, що гудвіл визначається тим, що рівень рентабельності компанії перевищує за нормальний. Ціна, встановлена з перевищенням ринкової вартості чистих активів (перевищення чи гудвіл) є наслідком того, що очікується отримання наддоходів від використання чистих активів. Таким чином, гудвіл можна представити як поточну вартість майбутніх наддоходів, розраховану за певну кількість років. Період дисконтування буде відображати пропонований строк корисного використання чи строк дії причин, що зумовили ці надприбутки [57, с. 45]. Формулювання даного підходу належить Ф. Пікслею (1852-1933), який визначав гудвіл як “дисконтовану вартість очікуваних майбутніх надприбутків”, розуміючи під останнім суму перевищення отримуваного підприємством прибутку над нормою прибутку на вкладений капітал з врахуванням притаманних бізнесу ризиків.
Гудвіл – складова поточної вартості кожного комерційного підприємства. Таким чином, Ф. Пікслей показав, що поточна вартість підприємства не може дорівнювати балансовій вартості його чистих активів, і ця різниця складає чи гудвіл, якщо різниця позитивна, чи бедвіл, якщо вона від’ємна. Відповідно, гудвіл чи бедвіл іманентно притаманні кожному підприємству. Але визначити цю різницю можна тільки продавши підприємство [43, с. 44].
Цей підхід також використовувався Р.Х. Германсоном ще у 1964 р. для оцінки людських ресурсів. Для отримання альтернативної оцінки людських ресурсів використовувався розрахунку середньозваженого значення за п’ять років і приведеної поточної вартості очікуваних виплат заробітної плати в наступні п’ять років. До отриманої величини застосовується коефіцієнт – фактор ефективності праці [58, с. 446-447].
Хендріксен Е.С. та Ван Бреда М.Ф. зазначають, що вартість гудвілу визначається як поточна дисконтована оцінка різниці між очікуваним майбутнім прибутком і нормативним (середньогалузевим) прибутком від всіх активів фірми, окрім гудвілу [5, с. 401]. Таким чином, величина гудвілу буде залежати від розрахунку майбутніх надходжень чи грошових потоків, середнього рівня рентабельності, вартості чистих активів, і періоду дисконтування.
Застосування цього підходу викликає заперечення у дослідників. Як вважає Н.В. Генералова згідно цього підходу, визначення показників, що використовуються при встановленні перевищення ціни, що сплачується понад вартістю чистих активів підприємства, не є можливим, оскільки дані, що застосовуються в розрахунках, є унікальними в тому випадку, що ми маємо справу з недосконалим ринком, де ці показники залежать від конкретного покупця та конкретного продавця [57, с. 45-46]. Проф. В.В. Ковальов відзначає, що застосування такого підходу, що є достатньо варіабільним в оцінці, достатньо мінливий, та має спекулятивну природу [59, с. 54]. Проф. А.М. Козирєв пише, що використання цього підходу передбачає недовіру до ринку та ринкової вартості, а балансова вартість інтуїтивно розуміється єдино правильною, а відхилення від неї як надбавки та знижки. Насправді, саме балансова вартість підприємств, як правило, має непряме відношення до дійсності, що пояснюється концептуальною помилкою економічного характеру [27, с. 229]. Вважаємо, ця помилка полягає у неврахуванні особливостей оцінки вартості інтелектуальних активів, неврахування в бухгалтерському обліку властивостей знань, неадитивності складових інтелектуального капіталу, неврахуванні синергетичних ефектів.
2. Підхід невідображених активів. Прихильники цього підходу виходять з того, що гудвіл – різноманітні активи (або певні фактори чи переваги) підприємства, що придбається які в звичайній ситуації не розкриті в звітності підприємства. С.Ф. Голов, В.М. Костюченко [60, с. 586] до них відносять – місцезнаходження підприємства, його клієнтуру, кваліфікацію менеджерів; Ф.Ф. Бутинець [61, с. 274] – постійну клієнтуру, вигідне місцезнаходження, домінуючу позицію на ринку товарів (робіт, послуг), висококваліфікований персонал; О.В. Соловьева [62, с. 171-172] – постійну клієнтуру, вигідне географічне положення, висококваліфіковану управлінську команду, добре влаштовану систему збуту, секретну технологію або “формулу”, податкові пільги, сприятливі кредитні умови тощо.
М.Д. Тіні [33, с. 45-46]., дотримуючись цього підходу, пише, що гудвіл складається з множини нематеріальних активів, які визначаються окремо і що таке ототожнення (ідентифікація) дало б можливість амортизувати кожен актив протягом строку його служби, усуваючи необхідність поняття “гудвіл” як таке. Германсон Р.Х. зазначає, що даний підхід (метод непридбаного гудвілу) – методика оцінки ресурсів в грошовому виражені, ґрунтується на припущенні того, що якщо норма прибутку фірми перевищує звичайний рівень, це свідчить про наявність додаткових операційних активів. Гудвіл вважається результатом наявності управлінських здібностей, соціальних та особистих якостей, спеціальних вмінь чи знань, сформованої клієнтури та штату, а також сприятливих умов торгівлі, що створюють гарну репутацію [58, с. 446].
Значимість впливу інтелектуальних активів на формування ринкової вартості підприємства розроблялась в працях представників класичної теорії ресурсів, і знайшла своє продовження та розвиток в дослідженнях авторів Динамічної теорії ресурсів (Д. Тіс тощо), що розробили метод “динамічних властивостей”. Згідно цієї теорії сутністю фірми є її здатність створювати, передавати, агрегувати та інтегрувати і експлуатувати актив “знання”. Чим краще підприємство кодифікує знання своїх працівників (або згідно теорії інтелектуального капіталу – інтелектуальні активи) та трансферує його по своїх підрозділах, тим більше пов’язані з цим переваги в ефективності та оперативності, а відповідно, і вище ринкова вартість підприємства.
Різницю між ринковою та балансовою вартістю власного капіталу варто пояснити впливом тих ресурсів, які не враховуються в балансі. Ці ресурси можуть виправдати високу ринкову оцінку лише в майбутньому, коли почнуть ефективно працювати, забезпечуючи підприємству вагомий приріст прибутку. Подібні очікування багато в чому зв’язані з нематеріальними організаційними властивостями. Інвестори впевнені, що підприємства – лідери на нових ринках мають специфічні властивості, завдяки яким в наступні роки вони будуть швидко рости і отримувати прибутки [63].
Відповідно до теорії інтелектуального капіталу для розуміння гудвілу необхідно використовувати підхід невідображених активів, оскільки за ним гудвіл – активи, що не відображені в балансі. Але дослідниками, які дотримуються такого розуміння гудвілу не використовувалась теорія інтелектуального капіталу і не розглядались особливості прояву синергізму в бухгалтерському обліку, що зумовлює необхідність уточнення його трактування.
Вважаємо, що гудвіл – це інтелектуальні активи підприємства, які не знайшли свого облікового відображення (тобто всі інтелектуальні активи окрім ОПІВ) що можуть генерувати вартість, а також вартість синергетичних ефектів, що виникли в результаті їх взаємодії. Необхідно зауважити, що таке твердження є справедливим для розвинутих фондових ринків, та не враховує таких факторів як асиметричність інформації, рівень очікувань інвесторів, позиціювання на швидкозростаючих ринках. Однак з приводу позиціювання, К. Бурманн пише, що більш ретельний аналіз показує, що тільки приналежністю до перспективної галузі зростання ринкової вартості (як і, виникнення гудвілу при об’єднанні підприємств – С.Л.) пояснити неможливо [63].
Гудвіл виступає бухгалтерським відображенням реакції ринку на невідображені в обліку інтелектуальні активи, результати їх взаємодії (синергетичні ефекти) та проявляється при купівлі підприємства, яке розуміється в контексті майнового комплексу, об’єкту нерухомості, тобто майна, що виступає предметом господарських операцій.
За арифметичним підходом гудвіл розраховується наступним чином:

Гудвіл = ВП – (Активи - Зобов’язання)

Враховуючи запропоновану класифікацію капіталу та виникнення синергетичних ефектів від взаємодії складових інтелектуального капіталу, вищенаведену формулу представлено наступним чином:

Гудвіл = ВП - ((ФізК + ФінК + ІНевК + ІКв) - Зобов’язання)

ФізК – фізичний капітал
ФінК – фінансовий капітал
ІНевК – інший невідчутний капітал
ІКв – інтелектуальний капітал, відображений в бухгалтерському обліку

А структуру гудвілу можна відобразити наступним чином:

Гудвіл = ІКнев + СинЕ

ІКнев – інтелектуальний капітал, неврахований в бухгалтерському обліку
СинЕ – синергетичні ефекти від взаємодії складових інтелектуального капіталу

Підходу прихованих доходів розуміння гудвілу дотримуються й розробники МСФЗ. Так, з введенням з 01.01.2005 р. МСФЗ 3 “Об’єднання бізнесу” більшість невідчутних активів, що раніше включались до категорії “гудвіл” необхідно визнавати окремо й оцінювати за справедливою вартістю на дату купівлі Н. Після прийняття Радою зі стандартів фінансового обліку США (FASB US) стандарту FAS № 142 “Бухгалтерський облік гудвілу і нематеріальних активів” відмінено амортизацію гудвілу, що також закріплюється МСФЗ 3 “Об’єднання бізнесу”.
Цілі оцінки** набагато ширші ніж лише відображення активів у фінансовій звітності, і не так жорстко регламентовані, як МСФЗ. Так, Методичні вказівки до нових стандартів оцінки 2000 р. (МР 8) передбачають застосування теорії інтелектуального капіталу, що підтверджується виділенням в них наступних категорій: персональний гудвіл; гудвіл бізнесу; ідентифіковані нематеріальні активи. Проте навіть внесення таких змін (людський капітал продовжує ігноруватись обліковою методологією) до МСФЗ з боку розробників стандартів є значним кроком на шляху до створення методології відображення в бухгалтерському обліку інтелектуального капіталу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Хендриксен Э.С., Ван Бреда М.Ф. Теория бухгалтерского учета: Пер. с англ. / Под ред. проф. Я.В. Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 576 с.: ил.
2. Карпова Н.Н. Стратегия управления интеллектуальной собственностью предприятий // www.les-russia.org.
3. Палий В.Ф. Современный бухгалтерский учет. – М.: Изд-во “Бухгалтерский учет”, 2003. – 792 с.
4. Оцінка інтелектуальної власності. Бухгалтерський облік та оподаткування / О.Б. Бутнік-Сіверський, О.П. Гавриленко, С.О. Довгий та ін.; За ред. О.Б. Бутніка-Сіверського, О.Д. Святоцького. – К.: Видавничий Дім “Ін-Юре”, 1999. – 352 с.
5. Хендриксен Э.С., Ван Бреда М.Ф. Теория бухгалтерского учета: Пер. с англ. / Под ред. проф. Я.В. Соколова. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 576 с.: ил.
6. Малюга Н.М. Шляхи удосконалення оцінки в бухгалтерському обліку: теорія, практика, перспективи. – Житомир: ЖІТІ, 1998. – 384 с.
7. Рудченко Ю.С. Торгові марки – на баланси підприємств (аргументація конкурентоздатності) // Облік і фінанси АПК. – 2005. – № 2. – С. 9-15.
8. Кочергина И.И. Программы для ЭВМ и базы данных как нематериальные активы. управленческие, правовые, учетные аспекты // http://www.audit.ru/articles/art2.html
9. Петрова Ю.В. Учет нематериальных активов: проблемы и направления развития // Бухгалтерский учет. – 1998. – № 5. – С. 80-84.
10. Медведев М.Ю. Бухгалтерський учет для посвященных. – М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2004. – 320 с.
11. Маршалл А. Принципы экономической науки, т. І, пер. с англ. – М., Издательская группа “Прогресс”, 1993. – 26 л.
12. Крайнєв П.П. Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю: (Монографія). – К.: Концерн “Видавничий дім “Ін-Юре”, 2004. – 448 с.
13. Бухгалтерський податковий облік. / Навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050106 “Облік і аудит” / За ред. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бутинця, к.е.н., доц. С.Л. Берези. – 2-е вид., доп. і перероб. – Житомир: ЖДТУ, 2004. – 384 с.
14. Козырев А.Н., Макаров В.Л. Оценка стоимости нематериальных активов и интеллектуальной собственности. – М.: РИЦ ГШ ВС РФ, 2003. – 368 с.
15. Буевич А.П. К вопросу о категориальном аппарате системы отношений интеллектуальной собственности // Вестник Финансовой академии Российской Федерации. – 2003. – № 4 (28). – 79-91.
16. Бакшинскас В.Ю., Николаева С.А., Скапенкер М.Ю. Нематериальные активы: правовое регулирование, учет, налогообложение. – М.: «Аналитика-пресс», 1998. – 112 с.
17. Палий В.Ф. Современный бухгалтерский учет. – М.: Изд-во “Бухгалтерский учет”, 2003. – 792 с.
18. Соловьева Г.М. Учет нематериальных активов. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 176 с.
19. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242
20. Положение по бухгалтерскому учету “Учет нематериальных активов” ПБУ 14/2000.
21. Пономаренко О.М. Облік цінних паперів (теоретичні та організаційні аспекти). Автореф. дис... к.е.н. – К., 2001. – 24 с.
22. Медведев М.Ю. Общая теория учета: бухгалтерский и компьютерный методы. – М.: Издательство «Дело и сервис», 2001. – 752 с.
23. Гетьман В.Г. Все познается в сравнении, или размышления по поводу выхода в свет книги “Стандарты финансовой отчетности в синоптическом представлении: ФРГ, МСФО, Российская Федерация” // Международный бухгалтерский учет. – 2004. – № 1 (61). – С. 11.
24. Иванюк И.А. Воспроизводство интеллектуального капитала в современных маркетинг-системах // www.publish.cis.2000.ru/books/book_44/ch1_2.shtml
25. Меренков О. Інтелектуальний капітал організації – ключ до розвитку і зростання економіки // Інтелектуальний капітал. – 2004. – № 3. – С. 60-63.
26. Прахов Б. Інвентаризація прав на результати науково-технічної діяльності // Інтелектуальний капітал. – 2005. – № 3. – С. 32-34.
27. Козырев А.Н., Макаров В.Л. Оценка стоимости нематериальных активов и интеллектуальной собственности. – М.: РИЦ ГШ ВС РФ, 2003. – 368 с.
28. Intellectual capital managing and reporting. – Nordic Industrial Fund, 2001. – 81 p.
29. Shaikh M. Junaid. Measuring and Reporting of Intellectual Capital Performance Analysis // The Journal of American Academy of Business, Cambridge, March, 2004. – P. 439-448.
30. Zambon S. Accounting, Intangibles and Intellectual Capital: an overview of the issues and some considerations // Accounting, Audit, and Financial Analysis in the New Economy. First report. – 2002. – P. 1-39.
31. Edvinsson L. Malone M.S. Intellectual Capital. Realizing Your Company's True Value by Finding Its Hidden Brainpower. New York , Harper Business, 1997. – 240 p.
32. Селезнев Е.Н. Интеллектуальный потенциал – показатель состояния интеллектуального капитала и эффективности его использования // Финансовый менеджмент. – 2004. – № 5. – С. 122-129.
33. Бутнік-Сіверський О.Б. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал. – 2002. – № 1. – С. 20-24.
34. Интеллектуальный капитал – стратегический потенциал организации: Учебное пособие. Под ред. д.э.н. проф. Гапоненко А.Л., д.э.н. Орловой Т.М. – М.: Издательский Дом «Социальные отношения», 2003. – 184 с.
35. Brooking A., Motta E. A Taxonomy of Intellectual Capital and a Methodology for Auditing It. 17th Annual National Business Conference, McMaster University, Hamilton, Ontario, Canada, January 24-26, 1996.
36. Sveiby K.E. Measuring Intangibles and Intellectual Capital – An Emerging First Standard // http://www.sveiby.com/articles/EmergingStandard.html
37. http://www.valuebasedmanagement.net/methods_magic.html
38. Костюченко В. Об’єднання підприємств: нові облікові підходи // Бухгалтерський облік і аудит. – 2004. – № 9. – С. 3-12.
39. Dobija D. Pomiar i sprawozdawczość kapitału intelektualnego przedsiębiorstwa. – Warszawa: Wydawnictwo WSPiZ im. Leona Koźmińskiego, 2003. – 246 s.
40. Dobija M. Kapital jako podstawowa kategoria rachunkowoschi i ekonomii // Вісник ЖДТУ. – 2004. – № 2 (28). – С. 64-83.
41. Бендиков М.А., Джамай Е.В. Интеллектуальный капитал развивающейся фирмы: проблемы идентификации и измерения // www.cfin.ru/press/management/2001-4/#1_1
42. Яремко І.Й. Інформаційно-інтелектуальний потенціал: проблематика евальвації і верифікації // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції “Науковий потенціал світу ’2004”. – 2004. – С. 64-66.
43. Бухгалтерский учет: Учебник/И.И. Бочкарева, В.А. Быков и др.; Под ред. Я.В. Соколова. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 768 с.
44. Гавкалова Н.Л., Маркова Н.С. Інтелектуальний капітал та його соціальна складова // Вісник ЖДТУ. – 2005. – № 1 (31). – С. 58-62.
45. Shaikh M. Junaid. Measuring and Reporting of Intellectual Capital Performance Analysis // The Journal of American Academy of Business, Cambridge, March, 2004. – P. 439-448.
46. Соколов Я.В. Основы теории бухгалтерского учёта. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 496 с.: ил.
47. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 “Об’єднання підприємств”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. № 163.
48. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи”, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18 жовтня 1999 р. № 242
49. Мухин А. Бухгалтерский учет в промышленности США. – М.: «Финансы», 1965. – 275 с.
50. Бородіна О. Людський капітал як основне джерело економічного зростання // Економіка України. – 2003. – № 7. – С. 48-53.
51. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
52. Ткач В.И., Крохичева Г.Е. Концептуальный подход к исследованию современных тенденций развития и организации бухгалтерского учета // Международный бухгалтерский учет. – 2004. – 7 (67). – С. 4-10.
53. Гетьман В.Г. Все познается в сравнении, или размышления по поводу выхода в свет книги “Стандарты финансовой отчетности в синоптическом представлении: ФРГ, МСФО, Российская Федерация” // Международный бухгалтерский учет. – 2004. – № 1 (61). – С. 11.
54. Бреславцева Н.А., Ткач В.И., Кузьменко В.А. Балансоведение. Учебное пособие. – М.: “Издательство Приор”, 2001. – 160 с.
55. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал / Пер. с англ. По ред. Н.Л. Ковалик. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.: ил.
56. Соколов Я.В., Пятов М.Л. Бухгалтерский учет для руководителя. – М.: Проспект, 2000. – 288 с.
57. Генералова Н.В. Гудвил как категория бухгалтерского учета. Дис... к.э.н. – Санкт-Петербург, 2003. – 174 с.
58. Мэтьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник/ Пер. с англ. под ред. Я.В. Соколова, И.А. Смирновой. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. – 663 с.
59. Ковалев В.В. Гудвилл как бухгалтерская категория // Бухгалтерский учет. – 2005. – № 8. – С. 50-60.
60. Голов С.Ф., Костюченко В.М. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі. Практичний посібник. – К.: Лібра, 2001. – 840 с.
61. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності “Облік і аудит” вищих навчальних закладів. / За редакцією проф. Ф.Ф. Бутинця. – 6-те вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП “Рута”, 2005. – 726 с.
62. Соловьева О.В. Зарубежные стандарты учета и отчетности. Учебное пособие. – М.: “Аналитика – Пресс”, 1998. – 288 с.
63. Бурманн К. Нематериальные организационные способности как компонент стоимости предприятия // Управление предприятием. – 2003. – № 3 http://intellectualcapital.report.ru/_5FolderID_2428_.html