Анализ финансовой отчетности

Інтелектуальний капітал як основа нової парадигми господарювання

Сучасний світ перебуває в процесі колосальних змін. Розвивається “нова економіка”, яка характеризується виникненням нових явищ в сферах технологій, комунікацій, фінансів, торгівлі, зовнішньоекономічних зв’язків, а відповідно й бухгалтерського обліку. ключовим ресурсом сучасних підприємств і корпорацій на даному етапі економічного розвитку стає інтелектуальний капітал. проте такий вид активів не знаходить свого відображення в бухгалтерському обліку, хоча деякі підприємства (“abb”, “akeer ingeneering”, “coloplast a/s”, “consultus”, “ericsson”, “ramboll”, “scaa”, “skandia”, “sparekassen nordjylland”, “sparbanken sverige”, “telia”, “wm data”) намагаються продемонструвати його потенційним інвесторам, складаючи спеціальні звіти (звіти про інтелектуальний капітал). Розвинутий світ переживає перехід від індустріального суспільства, що ґрунтувався на сталі, автомобілях та машинах, до нового, що побудоване на кремнії, комп’ютерах і мережах. українські академіки В.М. Геєць [3], А.А. Чухно [62] констатують зміни економічних відносин, таких же значних, як в ті часи, коли промислова епоха прийшла на зміну аграрній. нові темпи розвитку диктують нові правила і визначають нові шляхи досягнення успіху.
Тапскотт д. визначає наступні ознаки, що відрізняють нове суспільство від попереднього, які є основою для ефективного перетворення підприємства: орієнтація на знання; цифрова форма подання об’єктів; віртуальна природа; молекулярна структура; інтеграція, міжмережева взаємодія; усунення посередників; конвергенція; інноваційна природа; трансформація відносин виробник-споживач; динамізм; глобальні масштаби; наявність протиріч. З наведених ознак більшість належить до нематеріального, невідчутного світу, а управління капіталом, що має невідчутну форму стає вирішальним фактором розвитку в сучасному світі. здатність же до інноваційної діяльності, що реалізується як прояв нематеріального фактору – інтелектуального капіталу, стає найефективнішим економічним ресурсом.
Термін “нова економіка”, на думку проф. В.М. Кулькова, може трактуватись з двох боків. По-перше (в широкому розумінні), це синонім постіндустріальної економіки, яку ще називають “неоекономіка”. По-друге (у вузькому розумінні), це характеристика тих нових елементів, які виникають в сучасній, що залишається ще багато в чому традиційній (індустріальній), економіці і переплітаються з нею 1, с. 37]. Щодо появи “нової економіки” (такий термін почав з’являтися в літературі на початку 90-х рр.) нами виділено наступні причини (рис. 1.).

Рис. 1. Причини появи “нової економіки”
Рис. 1. Причини появи “нової економіки”


Перші дві причини (рис.1.) пов’язані з розвитком інформаційних технологій, та, зокрема, поширенням Інтернет, що припало на початок 90-х рр. Поява такого нового інтерактивного середовища призвела до кардинальних змін практики ведення міжнародного бізнесу та зміни характеру конкуренції. З’явилась нова форма бізнесу – електронна комерція (e-commerce), електронний консалтинг (e-consulting), електронне видавництво (e-publishing), електронні закупки (e-procurement), електронне обслуговування службовців (e-care for employees) тощо.
Вже в кінці 90-х рр. всі компанії, що були пов’язані зі створенням продукції в сфері інформаційно-комунікаційних технологій, передусім в Інтернет, демонстрували стрімке зростання їх капіталізації в порівнянні з представниками традиційних галузей. Виникла нова економіка, що відрізнялась від традиційної, перш за все, стрімкими темпами приросту біржових котирувань її суб’єктів, капіталізації акцій компанії, а також, почала реально відображати суб’єктів та об’єктів інформаційного суспільства [2, с. 55]. Це особливо проявилось, у різкій зміні співвідношення ринкової вартості компаній і їх вартості за даними бухгалтерського обліку – від одного до одного, до майже трьох до одного. Тобто спостерігалась тенденція отримання корпораціями таких прибутків, що набагато перевищували обсяги фактичного капіталу, інвестованого в бізнес. Для відображення в бухгалтерському обліку при об’єднанні підприємств різниці між наведеними вартостями використовувався гудвіл, проте, коли його частка стало досить значно перевищувати загальну вартість компаній, його відображення в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності стало недоцільним.
Зважаючи на інформатизацію, інтелектуалізацію економіки дослідники визначають, що головною особливістю сучасного розвитку економіки є становлення суспільства, що ґрунтується на знаннях, а головним фактором економічної динаміки є інтелектуальний продукт. Так, проф. В.М. Коллонтай пише, що найважливішим явищем сучасності є прояв нового – інтелектуального фактору (стрімке зростання ролі інформатики, знань, творчості в економічних процесах) в якості самостійного елемента формування багатства (вартості) [1, с. 27]. А тому, як зазначає проф. Л. Мяснікова, на стадії інноваційних інвестицій корпорації не стільки суперничають, скільки співробітничають, вступаючи в альянси, партнерства та інші союзи інформаційного типу, які також попереджують масштабну руйнівну конкуренцію. Таким чином, інвестиційна економіка модерну перетворюється в інноваційну економіку постмодерну. Де головним ресурсом в створенні додаткової вартості виступає знання, що трансформується в інтелектуальний капітал [2].
Такі автори як В.М. Геєць [3], М. Диканова [4], С.Г. Міхнєва [5], Н.С. Бабинцева [6], П. Страссманн [7] визначають нову економіку як економіку знань (knowledge-based economy), або знаннєвомісткою [3, с. 43] економікою. Перехід до нового тривалого циклу характеризується тривалим зростанням торгівлі і значення творчого фактору, знань та інформації у формуванні та функціонуванні нової моделі господарського розвитку [1, с. 34-35].
Розуміння сутності інформаційної революції в сфері індустріальної економіки зводиться до розуміння того, що інформаційні технології змінюють не види діяльності, а їх технологічну здатність використовувати в якості прямої виробничої сили те, що відрізняє людину від інших біологічних створінь – здатність обробляти та розуміти символи, генеруючи нове знання. Такі зміни структури сучасної економіки розглядаються як глобальні структурні зрушення, що ознаменували перехід від “матеріальної” до “інтелектуальної” економіки, “економіки, що базується на знаннях”. На думку проф. В. Іноземцева [8, с. 4] перетворення інформаційної економіки на економіку знань остаточно приводить господарську систему від притаманної індустріальному суспільству об’єктивної основи в сферу стійко зростаючого суб’єктивізму. В бухгалтерському обліку це проявляється через заміну традиційної оцінки об’єктів за фактичною собівартістю на оцінку за справедливою вартістю.
Поняття “економіки, що ґрунтується на знаннях” відображає визнання того, що наукові знання і спеціалізовані унікальні навички їх носіїв стають головним фактором розвитку матеріального та нематеріального виробництва, забезпечення стійкого економічного зростання. Наведено індекс економіки знань та його складові для різних країн. Аналіз цих даних дозволяє визначити, що економіка України має значні можливості, щоб адаптуватись до нових умов. Що, передовсім, зумовлено високим освітнім потенціалом, значними можливостями інноваційного процесу та достатньо розвинутою матеріально-технічною базою національної інноваційної системи. Основною перепоною, що стримує просування України в сторону економіки знань є невирішені проблеми розвитку інституціонального середовища, зокрема, низька ефективність державного регулювання такого інституту, як система бухгалтерського обліку.
Висування на перший план виробничої функції фактора знання, що є загальновизнаною ознакою нової економіки, частково пов’язано з переходом до використання природних законів не стільки механіки, як у ХІХ ст., скільки фізики, хімії, біології, що описують внутрішню побудову речей та явищ [6, с. 78]. В економіці знань визначальним є інтелектуальний потенціал суспільства, на який вона спирається і який є сукупністю повсякденних (буденних) і спеціалізованих (наукових) знань, що наявні у свідомості людей та матеріалізовані в технологічних способах виробництва [3, с. 44]. Але необхідно враховувати те, що за сучасних умов економічним багатством буде володіти той, хто володіє якісним інтелектуальним капіталом. Поняття якості в даному випадку означає, що інтелектуальний капітал слід відрізняти від інтелектуального потенціалу, тобто можливостей, що надані інтелектуальними ресурсами, що можуть бути не обов’язково реалізованими, і він повинен створювати нову вартість або приносити додатковий прибуток.
Однак Україна в сучасних умовах є однією з “країн донорів”, що забезпечує зарубіжні країни висококваліфікованими вченими та спеціалістами, виступає одним з основних постачальників інтелектуальної сировини – інтелектуальними продуктами в стані ідей. Це також підтверджується тим, що в Україні спостерігається збільшення частки робіт по виготовленню науково-технічної продукції, виконаних на замовлення зарубіжних фірм: у 2000 р. вона становила 23,3 % проти 21 у 1999 р., 17,7 – у 1998-му та 11 % – у 1995 р. [9, с. 819] Вирішенням існуючої ситуації є створення відповідної правової та інформаційної (наявність необхідних методик облікового відображення об’єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ)) захищеності інтелектуальних продуктів українських авторів, винахідників, яка забезпечує надання необхідної інформації про результати інтелектуальної діяльності з метою їх подальшої ефективної комерціалізації.
Основною ознакою, що визначила виникнення таких термінів як “інформаційне суспільство”, “інтелектуальна економіка”, прихильники постіндустріальної теорії називають заміщення праці знаннями, тобто перехід від чисто технічних навичок до інтелектуальних. При заміщенні праці знаннями на перший план в діяльності підприємств виходить завдання акумулювання інтелектуального капіталу, його виявлення і нагромадження, поширення інформації й досвіду, створення передумов для поширення й передачі знань.
Академік В.М. Геєць зазначає, що сучасна цивілізація зосередилась на накопиченні знань, основна маса яких здобута у другій половині ХХ ст. В новому суспільстві основні активи будь-якого підприємства – активи інтелектуальні, а головна фігура – інтелектуал. Власне, саме цей ресурс став основою інтелектуального розвитку, який продовжує і буде продовжувати накопичуватись у ХХ ст. З одного боку, завдяки масовій інтелектуалізації розвитку можливо захистити свій життєвий простір, а з іншого – отримати власні конкурентоспроможні ресурси для розвитку і через це не опинитися в числі країн-маргіналів. Тому подальшим змінам слід надати характер процесу, завдяки якому будуть зменшені ризики невизначеності у майбутньому [9, с. 42]. Однією з умов інтеграції українських підприємств в нову економічну систему, які зможуть в ній конкурувати, є створення механізму ефективного використання наявного у нього інтелектуального капіталу. Оскільки його самозростання відіграє у становленні нової економіки ту саму роль, що і самозростання матеріального капіталу в індустріальній. Отже ефективність використання інтелектуального капіталу визначають перспективи щодо розвитку економічної системи тієї чи іншої країни.
Оскільки концепція інтелектуального капіталу почала формуватися порівняно нещодавно – наприкінці 90-х років ХХ ст., то багато прикладних аспектів його використання залишаються нерозробленими. Одна з ключових проблем – це розробка системи управління інтелектуальним капіталом як на макро-, так і на мікрорівні, та, зокрема його бухгалтерського обліку, як однієї з функцій управління. Бухгалтерський облік є багаторівневою відкритою системою, підсистемою системи управління, тому управління інтелектуальним капіталом на рівні підприємства зумовлює відображення інтелектуального капіталу в системі бухгалтерського обліку.
Вплив нової економіки призвів до необхідності змін в методології бухгалтерського обліку, про що зазначають такі дослідники як Е. Брукінг [10], Б. Лев [11], Т. Стюарт [12], Р. Хауелл [13], Р. Екклз [14], І.Й. Яремко [15], деякі з них [14, 15, 13] навіть пишуть про необхідність проведення “революції” в обліку.
Світовий досвід свідчить, що найбільші компанії, які працюють в сучасних умовах на міжнародних ринках, перейшли на якісно новий рівень розвитку, визначальною концепцією якого є не раціональне управління ресурсами в їх нерозривній єдності, а сформована та реалізована на практиці концепція відтворення інтелектуального капіталу. Керівництво компаній нової економіки приділяє значну увагу внескам індивідуумів в фінансові результати діяльності підприємства, оптимальне використання його потенційних можливостей та результатів їх інтелектуальної діяльності, лояльності клієнтів, які є базисом відтворення інтелектуального капіталу підприємства. Здійснення господарської діяльності на сучасному підприємстві вимагає використання гнучких технологічних систем, що ґрунтуються на залученні продуктів направленого наукового пошуку чи авторських розробок окремих осіб.
Як пише І.А. Іванюк [16], не дивлячись на значну увагу дослідників до даного питання, на сучасному етапі на рівні індивідуального відтворення існує хаос: відсутнє розуміння сутності і цінності інтелектуального капіталу, немає єдиної, чітко сформованої та обґрунтованої концепції його формування і розвитку. Це зумовлює сучасний стан досліджень даного об’єкту в бухгалтерському обліку та потребує відповідного теоретичного обґрунтування.
Розглянемо особливості використання поняття “інтелектуальний капітал”. Поняття інтелектуальний капітал, подібне до сучасного трактування*, було сформульовано наприкінці 50-х рр. XX століття, але тільки в останнє десятиліття, з розвитком нової економіки, набуло своєї значимості, наукового підґрунтя.
В зарубіжних джерелах зазначається, що вперше термін “інтелектуальний капітал” був застосований у 1975 р. Дж. Ф. Фейвелом [17, с. 28]. На початку 90-х рр. питання щодо інтелектуального капіталу розглядається науковцями, дослідниками, публіцистами, серед яких особливо необхідно виділити Т. Стюарта [12], який значно популяризував теорію інтелектуального капіталу на загальнодержавному рівні. У 1991 році папа Іоанн Павло ІІ в своїй енцикліці, говорячи про нові важливі форми володіння, визначив інтелектуальний капітал “володінням ноу-хау, технологією та навичками”.
Розглядаючи поняття інтелектуального капіталу, його форми, необхідно зазначити, що введення цієї категорії не передбачає проведення певних нововведень. Принципово новим в даному випадку є групування ресурсів, які поєднані невідчутним, нематеріальним походженням, що є результатом творчої, інтелектуальної діяльності, з метою мобілізації їх в якості фактора економічного розвитку та його ідентифікація як інтелектуального капіталу. Отримання прибутків, зменшення затрат на взаємодію, що породжуються певними досягненнями в сфері інтелектуальної діяльності спостерігаються на всіх етапах розвитку цивілізації, однак лише в умовах переходу до постіндустріального способу виробництва інтелектуальний капітал набуває визначального значення.
Як пише проф. М.Ю. Медвєдєв, об’єкти, що відносяться до трудових ресурсів (людський капітал – С.Л.) та об’єкти інтелектуальної власності – трудові ресурси, що діють з минулого (структурний та клієнтський капітал – С.Л.) необхідні фігурувати під однаковим збірним ім’ям, що дозволить правильно їх ідентифікувати [18, с. 145]. Вважаємо, що інтелектуальний капітал і виступає такою збірною групувальною категорією, поняттям, що забезпечить правильність та ефективність відображення активів невідчутного характеру, що є результатом інтелектуальної, творчої діяльності в бухгалтерському обліку.
Дослідники [19, с. 20] класифікують інтелектуальний капітал за багатьма ознаками – за формою власності, формою залучення, резидентністю, за терміном знаходження у розпорядженні суб’єкта господарювання тощо. Для потреб бухгалтерського обліку необхідно виділити наступні види інтелектуального капіталу (рис. 2.), оскільки це дає можливість визначити ті його складові, що мають правовий захист.

Рис. 2. Види інтелектуального капіталу
Рис. 2. Види інтелектуального капіталу


Правовий захист поширюється лише на інтелектуальний капітал віддільний від фізичної особи та від підприємства. Розглядаючи таку категорію, як “капітал”, необхідно зазначити, що вона є найпоширенішою серед усіх економічних величин, бо вживається ще з тих пір, коли не було економіки.
Сутність та природа капіталу привертала увагу представників економічної думки протягом багатьох століть. рівень розвитку виробничих сил та відносин формував розуміння про поняття капіталу. З розвитком суспільства та НТП з’являються нові, більш складні форми капіталу, що насичені більш великим потенціалом економічної активності, яка виступає свого роду напрямом у розвитку. Тому, чим більше розвивається капіталістичне ринкове господарство, тим більшою є здатність капіталу до мімікрії*, він обростає рисами, що не властиві йому як такому [16, с. 17]. В умовах нової економіки знання безпосередньо трансформуються в капітал, в результаті чого капітал-власність розмивається, а відповідальність переходить до носія знань [1, с. 321].
Основна перевага капіталу полягає в єдності його різних форм, незупинному розвитку, ефективному відтворені. Таким чином, капітал як економічна категорія представляє собою відносини між суб’єктами власності з приводу раціонального використання сукупності матеріальних і нематеріальних факторів виробництва, робочої сили, інтелектуального потенціалу працівників, фінансового капіталу з метою відтворення себе як економічної системи, створення конкретної користі (товарів, послуг, інтелектуального продукту), необхідного доходу на основі уособленого економічного інтересу.
В сучасних умовах і на найближче майбутнє, єдиний фактор, розвиток якого має досить значний потенціал, як з якісно-кількісних параметрів, так і з часового – це інтелектуальний капітал. Його головною конкурентною перевагою в постіндустріальному суспільстві є здатність створювати нову вартість, а не збільшувати розмір. До сьогодні вважалося, що нарощення виробничих потужностей, тобто збільшення розміру капіталу є засобом економічного зростання, проте, за досягнення критичного стану накопичення виробничих потужностей основне місце зайняв порядок їх використання, а не створення. Саме інтелектуальний капітал забезпечує здатність створення нової вартості за допомогою накопичених виробничих потужностей.
Вивчення такого нового для бухгалтерського обліку поняття, як інтелектуальний капітал, спричиняє значну кількість різних поглядів, що не дає можливості говорити про стійку систему, що здатна пояснювати явища, які відбуваються в галузі використання знань, інформації, управління ними, як рушійної сили розвитку підприємств в сучасних умовах.
Наведені дані дозволяють визначити, що серед науковців немає єдиного підходу до визначення поняття “інтелектуальний капітал”, про це вказують й інші дослідники, такі як М.А. Бендиков [20], А.П. Буєвіч [21], О.Б. Бутнік-Сіверський [22], І.А. Іванюк [23], А.М. Козирєв [24], О.М. Мельников [25], Л. М’ясникова [2], Є.Н. Селезньов [26].
Визначення “інтелектуального капіталу” носить досить загальний характер і звичайно має на увазі суму тих знань усіх працівників компанії, що забезпечує її конкурентноздатність [20]. Проф. Л. Мясникова, А. Зуєв [2], проф. І. Абейскера [27] зазначають, що чітко встановлене поняття інтелектуального капіталу відсутнє. Зазвичай він ідентифікується як людський капітал, або (без його визначення), до нього відносять знання, що використовуються на практиці, безпосередньо пов’язані з людиною і зберігаються на різних носіях. Про це також свідчить відсутність терміну “інтелектуальний капітал” у національному стандарті США “Proposed Draft American National Standard. Knowledge Management Vocabulary” (Квітень, 2003 р.) який включає визначення більше двохсот визначень термінів, що відносяться до сфери Knowledge management.
Відсутність чіткого визначення поняття інтелектуальний капітал дослідники пов’язують з невизначеністю самого поняття “капітал” [2, 248] Проф. М.Д. Єлецький навпаки пише, що формаційна новизна інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності робить умовним та однобічно-обмеженим саме використання терміну “капітал” [1, с. 261]. Відсутність однозначного трактування поняття “інтелектуальний капітал” також пов’язують з тим, що науковці підходять до його визначення з різних позицій та ставлять перед собою різні цілі [26, с. 123].
З вищенаведених поглядів дослідників можна констатувати, що інтелектуальний капітал нерозривно пов’язаний з людським капіталом, з приводу чого вважаємо доцільним виділити наступні підходи:
1) Інтелектуальний капітал ототожнюють з людським капіталом (С.М. Клімов, І.А. Іванюк, Л. Мясникова, А. Зуєв, Є. Марчук). З цього приводу В.А. Козлова зазначає, що поняття “людський капітал” властиве етапу індустріальної економіки, а поняття “інтелектуальний капітал” характерне для більш пізнього періоду другої хвилі науково-технічної революції, яка висунула вимогу створення нової теорії – теорії інтелектуального капіталу [28]. Акад. О.І. Волков, проф. М.П. Денисенко пишуть, що нині у практиці формується концепція не просто людського капіталу, а капіталу інтелектуального [29, с. 533].
Як зазначалось вище поняття “інтелектуальний капітал” зустрічається в у праці І.П. Бабенко, написаній ще в 1911 р. [29, с. 13] і ніяк не включається в часові рамки зазначеного періоду, проте на той час про розробку теорії інтелектуального капіталу, що почалася з 90-х рр. ХХ ст. навіть не було мови.
2) Інтелектуальний капітал включає в себе людський капітал (Е. Брукінг, В.Л. Іноземцев, Й. Рос, Т. Стюарт, Д. Даффі, К.Е. Свейбі, А.Н. Козирєв, В.Л. Макаров). Можна погодитися з другим підходом, адже більшість економістів визначають людський капітал, як сукупність знань, навичок, мотивації й енергії, якими наділені люди, проте поняття інтелектуального капіталу включає не лише невідчужуваний від його власника капітал, а й інші активи, що належать і не належать підприємству. Концепція інтелектуального капіталу, яка є більш ширшою, включає в себе концепцію (теорію) людського капіталу, розробці якої були присвячені праці вчених у 50-90-рр роках XX ст. (Г. Беккер, У. Боуен, Е. Дженісон, Дж. Мінцер, Дж Псахаропулос, Т. Шульц). В кінці XX ст. розробники теорії людського капіталу були удостоєні Нобелівської премії з економіки: Т. Шульц – у 1979 р., Г Беккер – у 1992 р.
Враховуючи погляди дослідників на поняття “інтелектуальний капітал” та наведені підходи до співвідношення з людським капіталом, вважаємо, що для потреб бухгалтерського обліку інтелектуальний капітал – це сукупність наявних інтелектуальних активів (людський, структурний, ринковий капітал) підприємства, які забезпечують йому конкурентні переваги на ринку.
Необхідно зазначити, що польськими дослідниками проф. М. Добією [30, с. 66], Д. Добією [31, с. 227] для позначення інтелектуального капіталу використовується поняття людський капітал (human capital), а одна із складових інтелектуального капіталу – людський капітал, позначається як фізичний капітал (physical capital).
Доц. Ю.М. Лачінов визначає інтелектуальний капітал, як “капітал знань” – систематизований фонд інформації про різні речі, явища, процеси, методи та інші сутності, знання, що постійно доповнюються новими відкриттями, винаходами, знахідками 32, с. 15]. Австралійські дослідники Ш. Чанг, M. Ястребофф інтелектуальний капітал, разом з гудвілом та інтелектуальною власністю відносять до нематеріальних активів [33, с. 169]. Інтелектуальний капітал в їх розумінні є конгломератом людського та клієнтського капіталу, а використовуване поняття нематеріальні активи вживається в широкому значенні, та рівнозначне поняттю невідчутний, інтелектуальний капітал підприємства.
Хоча поняття інтелектуальний капітал і не використовується жодною міжнародною конвенцією, законодавчим актом чи нормативно-правовим документом більш низького рівня, як вважають акад. В.Л. Макаров та проф. А.М. Козирєв [24, с. 197], воно інтуїтивно є більш зрозумілим ніж ті поняття, що вводяться юристами, бухгалтерами, маркетологами, дозволяє подивитись на предмет вивчення з різних, іноді неочікуваних аспектів, і бачити його як цілісний образ, а не формальну правову конструкцію, ускладнену (подібно до інтелектуальної власності або нематеріальних активів) значною кількістю недоцільностей, що склались історично.
Для визначення особливостей відображення інтелектуального капіталу в бухгалтерському обліку необхідно проаналізувати використання поняття капітал. Упродовж багатьох століть природа, сутність капіталу привертали увагу представників економічної думки. Капітал – всеохоплююча, універсальна та багатоаспектна категорія. Аналізу цієї облікової категорії присвячені монографії провідних сучасних російських вчених В. Новодворського, В. Маріна, українських – Н. Прокопенка, Ф. Поклонського, І. Яремка, білоруських – А. Бугайова, С. Коротаєва, польських – М. Добії.
Поняття “капітал” (з лат. – головний) своїм значенням окреслило своє місце серед економічних категорій. Сутності поняття “капітал” приділяли увагу представники різних економічних шкіл та напрямів, намагаючись віднайти закони походження та розподілу суспільного багатства, а теорія капіталу і сьогодні займає визначальне місце в розвитку економічних вчень.
Невирішеним залишається питання визначення капіталу, зокрема того, що робить різноманітні у фізичному та економічному відношенні предмети єдиною категорією – капіталом. Проф. В.Ф. Палій пише, що необхідно розібратись з такою складною обліковою категорією як капітал, дослідити її різноманітні форми... [34, с. 130]. Обґрунтовуючи категорію “капітал” необхідно враховувати надбання наших попередників, дослідження теорії капіталу основоположників економічної науки. Використання поняття “капітал” в бухгалтерському обліку також не відрізняється однозначністю поглядів дослідників (Н.М. Малюга [35], І.Р. Поліщук [36], І.Й. Яремко [15]), а також відмінне від того, що під ним розуміють економісти. Широке застосування в останні роки поняття інтелектуальний капітал, як економічної категорії, та відсутність єдиного підходу у поглядах на капітал в обліку та політекономії зумовлюють необхідність визначення його сутності та місця в методології обліку.
Наукове пізнання капіталу невіддільне від еволюції суспільства, представники кожної економічної школи виділяють нові факти дійсності, що зумовлює зміну поглядів на поняття “капітал”.
Вперше сутність даного поняття намагались пояснити меркантилісти (Т. Ман, А. Монкретьєн, Г. Скаруффі), які використовували поняття капіталу при поясненні причин багатства. Вони, по суті, прирівнювали капітал до майна, грошей, що на той час були “основним майном”, яке створювало нові гроші.
Розвиток капіталізму призвів до того, що положення, розроблені меркантилістами перестали відповідати існуючим економічним умовам, а їм на зміну прийшла класична буржуазна політекономія, представники якої (Ф. Кене, Ж. Сісмонді, У. Петті, Д. Рікардо, К. Маркс, Ф. Енгельс) вперше підійшли до дослідження капіталу як категорії виробництва. А. Сміт капіталом називав ту частину запасів людини, від якої він очікував отримати дохід [37]. Д. Рікардо визначав капітал як ту частину багатства країни, яка використовується у виробництві, та складається з їжі, одягу, інструментів, машин та ін., що необхідні, щоб праця могла виконати свою дію [37].
Маркс К. вперше в історії розвитку політекономії розглянув капітал як суспільні відносини, самозростаючу цінність, засіб експлуатації найманої праці. Сутність капіталу, що знаходиться в різних формах (товарній чи грошовій) К. Маркс визначає з використанням поняття вартості. Він пише: “В обігу Г - Т - Г’ і товар і гроші функціонують лише як різні способи існування самої вартості: гроші як загальний, товар як особливий і, так сказати, замаскований спосіб її існування. Якщо фіксувати окремі форми прояву, які зростаюча цінність поперемінно приймає у своєму життєвому кругообороті, то отримуємо наступні визначення: капітал є гроші, капітал є товар” [38, с. 164-165].
Спроби спростувати теорію трудової вартості К. Маркса намагались здійснити представники австрійської школи (Е. Бем-Баверк, К. Менгер, Ф. Візер), які виходили з теорії корисності, а не з затрат праці. Єдиною основою відносин обміну вони вважали споживчу вартість, та визначали її величиною граничної корисності. Представники математичної школи (К. Віксель, І. Фішер, В. Парето, Л. Вальрас) виділяли математику як головний метод пізнання економічних явищ. На думку К. Вікселя капітал – це всі продукти минулої праці (збереженої праці), що мають вартість та підвищують продуктивність праці та землі, та використовуються в теперішній час. На думку І. Фішера запас благ, запас чи власність, що існує в даний момент часу, називається капіталом. Л. Вальрас включає до капіталу будь-який вид суспільного багатства, яке зовсім не споживається, чи споживається лише повільно; будь-яку обмежено кількісно корисність, яка переживає акт її використання, тобто яка може бути використана більше одного разу: будинок, предмет меблів. Наведене визначення свідчить про наявність розходжень у поглядах представників однієї школи, так, в той час, як І. Фішер до капіталу включає майже всі предмети споживання, то Л. Вальрас – лише ті, що мають тривалий строк використання.
Маршал А. наголошував на поділі капіталу на капітал окремого індивідуума та підприємства. Під капіталом з громадської точки зору він пропонував розглядати “всі речі, окрім землі, які приносять дохід... а також аналогічні речі, що складають державну власність, як, наприклад, державні фабрики... Таким чином, капітал включає все, що призначено для торгово-промислових цілей, чи то машини, сировина чи готові вироби, театри та готелі, сімейні ферми та будинки, але не меблі та одяг, що складають власність тих, хто їх використовує., тому, що завжди вважається що перші приносять, а другі не приносять дохід” [39, с. 140]. Послідовник А. Маршала, А. Пігу визначав основною перевагою капіталу здатність сприяти подальшому розвитку виробництва. А капітал, на його думку, є втіленим у сприятливому досвіді, що зберегла пам’ять (тобто в результатах минулої праці, а його призначення полягає в сприянні подальшому розвитку виробництва).
Криза капіталістичного виробництва кінця 1929-1933-х років, що привернула увагу економістів до необхідності державного регулювання економіки країни, здійснила значний вплив на теорію капталу. Так, Дж. Кейнс писав, що “Про капітал краще говорити, що він приносить протягом свого життя дохід понад початкову цінність, ніж називати його продуктивним. Єдина причина, чому той чи інший вид капіталу дає можливість отримувати протягом строку його служби дохід, що за своєю величиною перевищує його початкову ціну пропозиції, полягає в тому, що він є рідкістю” [40, с. 282].
Хікс Дж. [41] відзначав, що невирішеним залишається трактування капіталу, яке зводиться до двох розумінь: “реального” капіталу, тобто як конкретних благ та правом розпоряджатись даними благами (А. Маршал, А. Пігу) чи “грошового” капіталу, тобто грошових коштів, які можна позичити, (право розпоряджатись даною кількістю грошей) (А. Сміт, Е. Бем-Баверк, К Менгер, Ф. Візер). На його думку, визначення правоти однієї зі сторін, що беруть участь у “дискусії”, ніколи не буде абсолютною, а відносною, та буде пов’язана з вирішенням окремих проблем.
Більшість сучасних дослідників виділяють три складові капіталу: матеріальний фінансовий та нематеріальний. Так, ще І.П. Бабенко (1911 р.) поділяє капітал на речовий (реальний), неречовий (нереальний) та інтелектуальний [29, с. 13]. Представник сучасної економічної теорії І.А. Бланк за натурально-майновою формою залучення капіталу виокремлює наступні його види: капітал у грошовій формі, капітал у фінансовій формі, капітал у матеріальній формі та капітал у нематеріальній формі 42, с. 63]. Н.С. Бабинцева пише, що майно (капітал) буває дійсне, фінансове та невідчутне (intangible assets). Під останнім розуміється так звана інтелектуальна власність, патенти, репутація тощо [6, с. 78]. Й. Рехтман зазначає, що бізнес-одиниці використовують в своїй діяльності три типи капіталу: фізичний, фінансовий та інтелектуальний. Під інтелектуальним розуміється капітал, що не є фізичним та матеріальним [43]. Такої ж думки дотримуються А. Полторак та П. Лернер [44, с. 18]. Тобто поняття інтелектуального капіталу прирівнюється до всього нематеріального немонетарного капіталу, та є близьким до концепції невідчутного капіталу, що розроблялась дослідниками у 70-80-х рр.
Класики теорії корпоративних фінансів Р. Брейлі і С. Майєрс вважають, що всі активи фірми поділяються на реальні і фінансові. До реальних активів “відносяться матеріальні … і нематеріальні активи…” [45, с. 3, 11]. Проф. Б. Лев та Ф. Гу пишуть, що економічна діяльність фірми забезпечується через використання фізичних, фінансових активів, та активів знань (нематеріальних активів) 11, c. 2]. Використання такого поділу капіталу на три складові – матеріальну, фінансову та нематеріальну знайшло відображення й в нормативних актах, що регулюють ведення обліку, зокрема, у ІV Директиві ЄС [45, с. 34].
Вважаємо, що застосування такого поділу в бухгалтерському обліку є недостатньо правильним, оскільки в даному випадку відбувається змішування різних за походженням видів капіталу “котловим” методом до складу нематеріального капіталу, який дослідники іноді називають інтелектуальним. Якщо раніше такий підхід задовольняв потреби користувачів облікової інформації, то в теперішній момент, коли основним джерелом створення вартості є результати інтелектуальної діяльності, виникла потреба їх відокремлення від інших нематеріальних об’єктів.
Як було розглянуто вище, інтелектуальним капіталом визначається лише той капітал, який є результатом інтелектуальної або творчої діяльності людини, однак до нематеріального капіталу також відносять й такий, що уособлює в собі природну монополію на використання певного майна, природних благ. Крім того, фінансовий капітал за своєю природою також є нематеріальним капіталом, однак від іншого нематеріального капіталу він відрізняється монетарністю.
Зазначені особливості впливають на відображення капіталу в бухгалтерському обліку, тому нами запропоновано наступну класифікацію капіталу для потреб бухгалтерського обліку (рис. 3).

Рис. 3. Основоположна структура капіталу для потреб бухгалтерського обліку
Рис. 3. Основоположна структура капіталу для потреб бухгалтерського обліку


Вивчення результатів теоретичних досліджень класиків економічної думки дозволяє визначити, що у економістів була відсутня єдина думка відносно поглядів на капітал, що й вплинуло на відмінність у поглядах дослідників щодо даного поняття в бухгалтерському обліку.
При дослідженні теорій капіталу в бухгалтерському обліку варто звернути увагу на теорію власності та господарської одиниці.
Теорія власності розглядає власність, яка виводиться з балансового рівняння А – КЗ = Власність (К). Де активи (А) та кредиторська заборгованість (КЗ) виступають інструментами для визначення реальної величини благ власника. В процесі господарської діяльності та подальшого розвитку підприємства власний капітал складається з суми початкових і додаткових інвестицій власників та накопиченого чистого прибутку, зменшеного на суму вилученого власниками капіталу та чистих збитків. Відповідно до теорії власності капітал в обліку – активи, що належать власнику.
Для визначення капіталу власника використовується рівняння, відоме, як постулат І.Ф. Шера, за яким величина капіталу підприємства дорівнює різниці між обсягом майна, та кредиторською заборгованістю підприємства (А - П = К) [46, с. 178].
Іншим підходом при вивченні капіталу є теорія господарської одиниці, яка розглядає діяльність підприємства окремо від її власників, надаючи перевагу інтересам підприємства, фірми, а не власникам. Згідно з цим підходом капітал дорівнює активам підприємства. Серед сучасних дослідників такої позиції дотримується І.Я. Яремко, який вводить через категорію “капітал” в методологію облікової моделі ціну фірми (вартість економічної одиниці) [47, с. 7]. Як пише І.П. Ніколаєва, даний (бухгалтерський) підхід до поняття капітал, відповідно до якого капіталом називаються всі активи (засоби) фірми, є досить вузьким [48, с. 34]. Хоча з точки зору облікової методології він навпаки є ширшим, ніж пропонований теорією власності, що ще раз підкреслює відмінність у трактуванні капіталу в обліку та політекономії.
За даною теорією капітал обчислюється за наступним рівнянням А = К. Тобто теорія господарської одиниці притримується представлення капіталу в структурі всіх учасників, що мають різні права на долю в активах. Капітал підприємства складається з власного та залученого капіталу.
Узагальнюючи підходи до визначення капіталу в обліку, визначено, що в обліку капітал відображається в пасиві балансу (або дорівнює пасиву, або є його складовою частиною – власним капіталом). Таку позицію, відображаючи інтелектуальний капітал в пасиві балансу, займають Л. Едвінсон та М.С. Мелоун [49, с. 40], аргументуючи це тим, що інтелектуальний капітал має характер зобов’язання, а не майна, з чим ми не можемо погодитись.
В бухгалтерському обліку використовувати поняття “інтелектуальний капітал” буде не зовсім правильно, оскільки це суперечить існуючим принципам відображення та традиціям облікової методології, хоча повністю відповідає монетарному підходу до капіталу в політекономії. Інтелектуальний капітал, як капітал за монетарним підходом – це інтелектуальні блага, активи, виражені в грошах та відображені на бухгалтерських рахунках підприємства.
Про те, що капітал представлений в активі, писав ще Ф. Беста [50, с. 215], а пасив є планом розподілу цього капіталу за певним цільовим призначенням і кожна ціль утворює фонд. Такої ж думки дотримуються М.Р. Метьюс та М.Х.Б. Перера: “те, що економісти і юристи іменували капталом, бухгалтери називали активами” [51, с. 274], І.І. Бочкарьова: “бухгалтери, асоціюючи актив балансу з капіталом, розділяють його на необоротні та оборотні активи” [52, с. 36].
Французькі дослідники Р. Домінік та С. Даніель поділяють нематеріальні активи на фінансові та реальні, виділяючи в реальних активах дві групи: перша – ті активи, що виникли завдяки знанням в будь-якій формі; друга – пов’язані з рідкісністю активів, природною або організованою [53, с. 375]. Такий поділ активів підтверджує наші погляди відносно класифікації капіталу (рис. 3) та використання активів в бухгалтерському обліку як відповідника економічному поняттю капіталу. Тому вважаємо за доцільне використовувати в обліку поняття “інтелектуальні активи”, що зумовлює його відповідне облікове відображення як активів, та відповідає політекономічному поняттю “інтелектуальний капітал”.
Одним із перспективних напрямів удосконалення бухгалтерського обліку є формування термінологічної бази бухгалтерського обліку [54, с. 166]. При введенні до бухгалтерського обліку терміну “інтелектуальні активи” забезпечується відображення предмету дослідження (деякими дослідниками предметом бухгалтерського обліку визначається капітал підприємства, однією зі складових якого і є інтелектуальний), що надалі формується у процесі розвитку даного поняття, і що з часом повинно перетворитись на складовий елемент мови науки про бухгалтерський облік.
Залежно від сфери використання понять “інтелектуальний капітал”, “інтелектуальні активи” існують відмінності у підходах до їх трактувань. Так, юристами використовується поняття інтелектуальна власність, менеджери та маркетологи використовують поняття інтелектуальний капітал, а бухгалтери та економісти згадують про нематеріальні та інтелектуальні активи. Проф. Б. Лев також зазначає, що юристи взагалі не використовують термін “інтелектуальний капітал”. А на думку проф. А.М. Козирєва академічні економісти, як мінімум з 1962 р., ще до появи терміну “інтелектуальний капітал” та за 5 років до появи терміну “інтелектуальна власність” використовують близький до нього за змістом термін “невідчутний капітал” [55].
Зарубіжними дослідниками, особливо після виходу в світ праці Б. Лева “Intangibles: Management, Measurement and Reporting” використовується термін intangibles, що дослівно перекладається як невідчутності. Одним з його найважливіших переваг є здатність відокремлювати таку важливу ознаку нематеріальних активів як відсутність відчутної чи матеріальної субстанції від інших важливих ознак – здатності приносити дохід чи приналежності до певною юридичної особи. При прийнятті “невідчутностей” в якості базового терміну, як пише проф. А.М. Козирєв [55], можна буде визначати інтелектуальний капітал як невідчутності, що приносять дохід.
З приводу використання терміну “інтелектуальні активи” в бухгалтерському обліку нами виділено наступні підходи:
1. Інтелектуальні активи – це об’єкти права інтелектуальної власності (інтелектуальна власність вживається у вузькому розумінні), що знайшли відображення в бухгалтерському обліку, такої позиції дотримуються О. Бутнік-Сіверський, А. Красовська, А.П. Буєвич.
Так, О. Бутнік-Сіверський, А. Красовська визначають інтелектуальні активи як нематеріальних активи, щодо вартості ОПІВ [19, с. 34]. А.П. Буєвич визначає інтелектуальні активи, як активи, що є результатом розумової діяльності і захищені законодавчо [21, с. 84]. Тобто, інтелектуальні активи – це активи, що знаходяться в інтелектуальній власності.
2. Інтелектуальні активи – це нематеріальні активи підприємства. Так, зокрема, Б. Райан визначає інтелектуальні активи, як нематеріальні активи специфічного характеру [56, с. 223]. Б. Мосін під інтелектуальними активами розуміє нематеріальні активи, які тісно взаємопов’язані з певними працівниками, але в той же час мають оборотоздатність та представляють собою об’єктивовану чи зафіксовану на фізичних носіях інформацію чи нові знання, на які підприємство має права власності і здатна обмежити їх розповсюдження [57]. Такого ж підходу дотримуються представники “Спільноти управлінців Канади”, які запропонували у 1998 р. наступне визначення: “Активи інтелектуальні – активи, що ґрунтуються на знаннях, які є власністю підприємства і забезпечують отримання вигод в майбутньому” [17, c. 181]. Даний підхід є достатньо вузьким, оскільки згідно законодавчої бази багатьох країн (Україна, Росія, Білорусь, Молдова, США) до нематеріальних активів включаються не лише ті активи, що є результатом інтелектуальної діяльності людини, а й ті, що є результатом монополії держави, певних осіб на користування майном, природними ресурсами, монополії на здійснення діяльності тощо.
3. Інтелектуальні активи – це певна складова інтелектуального капіталу (структурний капітал підприємства). Цей поділ запропоновано американськими економістами П. Салліваном та Д. Тісом. Під інтелектуальним капіталом вони розуміли “любі знання та досвід, які можуть бути перетворені на капітал”, а інтелектуальні активи – як “унікальні знання та досвід працівників, що оберігаються від несанкціонованого розповсюдження”. Дослідники вважають, що захисту підлягають саме інтелектуальні активи, оскільки тільки вони унікальні [58, с. 84]. П. Баррет виділяє інтелектуальні активи як складову інтелектуального капіталу, а інтелектуальна власність в даному випадку є однією зі складових інтелектуальних активів [59].
Подібної позиції дотримуються А. Полторак і П. Лернер [44, с. 18-19], які пишуть, що інтелектуальний капітал, інтелектуальні активи та інтелектуальна власність інкорпоровані, тобто вони є складовою частиною один одного. А інтелектуальні активи – це інтелектуальний капітал, який зафіксований, збережений, каталогізований та доступний для ознайомлення.
Вважаємо, що даний підхід не повністю враховує особливості теорії інтелектуального капіталу, включаючи до інтелектуальних активів лише ту їх частину, що є ідентифікованою, зафіксованою, та доступною для ознайомлення всередині підприємства і не враховує такі складові інтелектуального капіталу як людський та клієнтський капітал. Однак в сучасних умовах нову вартість створюють всі типи інтелектуального капіталу, які навіть є невідчужуваними від фізичної особи та від підприємства.
4. Інтелектуальні активи – інтелектуальний капітал підприємства. Такої думки дотримуються Н.О. Старкова, І.Й. Яремко, Н.Н. Карпова, Т. Андрусенко.
Н.О. Старкова та А.Н. Костецький [61] інтелектуальні активи визначають як сукупність інформаційних факторів функціонування економічного суб’єкта, створюваних і використовуваних як всередині організації, так і в навколишньому середовищі з ціллю формування унікальних конкурентних переваг. Тобто інтелектуальні активи охоплюють як внутрішню так і зовнішню складову інтелектуального капіталу підприємства. І.Й. Яремко [47, с. 127] поділяє нематеріальні активи на реальні нематеріальні активи та продуктивну енергію капіталу, не використовуючи при цьому поняття “інтелектуальні активи”. Але зазначає, що існують реальні нематеріальні активи – та частина невідчутних активів, що знайшла відображення в бухгалтерському обліку, і продуктивна енергія капіталу – людський, клієнтський капітал, що не знайшли свого облікового відображення. В сукупності ці активи і є інтелектуальними активами підприємства з врахуванням теорії інтелектуального капіталу. Проф. Н.Н. Карпова [60] зазначає, що поняття нематеріальні активи необхідно розрізняти у вузькому, бухгалтерському розумінні, тобто нематеріальні активи, що враховуються на балансі та нематеріальні активи в широкому розумінні включаючи ті, які на балансі не враховуються, вони приносять дохід компанії та підвищують її ринкову вартість. Це і будуть інтелектуальні активи, основними складовими яких є інтелектуальна власність.
Ми дотримуємося даного підходу, оскільки він відповідає існуючому розумінню капіталу в бухгалтерському обліку, що було розкрито та запропоновано вище, і тому найбільш придатний для використання в обліковій методології. Інтелектуальні активи – це результати інтелектуальної, творчої діяльності людини, а також втілений в людях потенціал (у формі освіти, знань, досвіду), що забезпечує одержання підприємству економічних вигод в майбутньому. Графічне зображення інтелектуальних активів у складі невідчутних активів або нематеріальних активів у широкому (небухгалтерському) розумінні наведено на рис. 4.

Рис. 4. Структурні складові невідчутних активів
Рис. 4. Структурні складові невідчутних активів


Для застосування категорії інтелектуальні активи в бухгалтерському обліку особливо необхідно обґрунтувати доцільність введення даної категорію в облікову методологію: визначити причини та необхідність її включення, окреслити коло проблем які дозволяє вирішити її застосування. Використання в обліку поняття “інтелектуальні активи”, що ґрунтується на теорії інтелектуального капіталу зумовлює виділення окремих складових інтелектуального капіталу, що знайшли і не знайшли своє облікове відображення у складі нематеріальних активів підприємства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Экономическая теория на пороге ХХI века. – 5.: Неоэкономика / Под ред. Ю.М. Осипова, В.Г. Белолипецкого, Е.С. Зотовой. – М.: Юристъ, 2001. – 624 с.
2. Зуев А., Мясникова Л. Интеллектуальный капитал // Труд, капитал, энергия. – 2004. – № 2 (14).
3. Геєць В.М. Про характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка знань: виклики глобалізації та України. Під заг. ред. А.П. Гальчинського, С.В. Льовочкіна, В.П. Семиноженка. – К.: ХФ НІС, 2004. – С. 40-80.
4. Диканова М. New economy // www.consulting.ru/258mgmt2_1
5. Михнева С.Г. Интеллектуализация экономики: инновационное производство и человеческий капитал // http://stra.teg.ru/lenta/innovation/514
6. Бабинцева Н.С. Некоторые новые подходы в экономической теории: Очерки. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2003. – 200 с.
7. http://www.strassmann.com
8. Иноземцев В. Парадоксы постиндустриальной экономики (инвестиции, производительность и хозяйственный рост в 90-е годы) // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 3. – С. 3-11.
9. Економіка й організація інноваційної діяльності: Підручник / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін. Під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенка. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 960 с.
10. Брукинг Э. Интеллектуальный капитал / Пер. с англ. По ред. Н.Л. Ковалик. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.: ил.
11. Gu F., B. Lev. Intangible assets. Measurement, Drivers, Usefulness. Boston-New York, 2002. – 39 p.
12. Новая постиндустриальная волна на Западе. Под ред. В.Л. Иноземцева. – М.: Academia, 1997. – 336 с.
13. Howell Robert A. Accounting Scandals: Where were the CFOs? // Business Strategy Review. – Winter 2002.
14. Экклз Роберт Дж., Герц Роберт Х., Киган Э. Мэри, Филлипс Дейвид М.Х. Революция в корпоративной отчетности: Как разговаривать с рынком капитала на языке стоимости, а не прибыли / пер. с англ. Н. Барышниковой. – М.: «Олимп-Бизнес», 2002. – 400 с.
15. Яремко І.Й. Економічні категорії в методології обліку: Монографія. – Львів: Каменяр, 2002. – 192 с.
16. 71. Иванюк И.А. Воспроизводство интеллектуального капитала – настоящее и будущее экономики России // Журнал депонированных рукописей. – 2002. – № 6.
17. Kozlowsky J. Intellectual knowledge management // Knowledge cafe for intellectual product and intellectual capital. – Warsaw, Hera. – P. 25-65.
18. Медведев М.Ю. Бухгалтерський учет для посвященных. – М.: ИД ФБК-ПРЕСС, 2004. – 320 с.
19. Бутнік-Сіверський О., Красовська А. Теоретичні засади інтелектуальної інноваційної діяльності на підприємстві // Економіка України. – 2004. – № 2. – С. 31-37.
20. Бендиков М.А., Джамай Е.В. Интеллектуальный капитал развивающейся фирмы: проблемы идентификации и измерения // www.cfin.ru/press/management/2001-4/#1_1
21. Буевич А.П. К вопросу о категориальном аппарате системы отношений интеллектуальной собственности // Вестник Финансовой академии Российской Федерации. – 2003. – № 4 (28). – 79-91.
22. Бутнік-Сіверський О.Б. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал. – 2002. – № 1. – С. 20-24.
23. Иванюк И.А. Воспроизводство интеллектуального капитала в современных маркетинг-системах // www.publish.cis.2000.ru/books/book_44/ch1_2.shtml
24. Козырев А.Н., Макаров В.Л. Оценка стоимости нематериальных активов и интеллектуальной собственности. – М.: РИЦ ГШ ВС РФ, 2003. – 368 с.
25. Мельников О.Н. Интеллектуальный базар. Анализ современной трактовки и использования понятия “интеллектуальный капитал организации” // Российское Предпринимательство. – 2002. – № 4. – С. 107-112.
26. Селезнев Е.Н. Интеллектуальный потенциал – показатель состояния интеллектуального капитала и эффективности его использования // Финансовый менеджмент. – 2004. – № 5. – С. 122-129.
27. Abeysekera I., Guthrie J. Status of intellectual capital reporting in Sri Lanka – a research note. – Sydney: Macquarie Graduate School of Management, 2001. – 20 р.
28. Козлова В.А. Интеллектуальный капитал: экономическое содержание и особенности воспроизводства. Автореф: дис… к.э.н. – М., 2001.
29. Бабенко И.П. Курс двойной бухгалтерии. – СПб.: Издание В.И. Губинскаго, 1911. – 1106 с.
30. Dobija M. Kapital jako podstawowa kategoria rachunkowoschi i ekonomii // Вісник ЖДТУ. – 2004. – № 2 (28). – С. 64-83.
31. Dobija D. Pomiar i sprawozdawczość kapitału intelektualnego przedsiębiorstwa. – Warszawa: Wydawnictwo WSPiZ im. Leona Koźmińskiego, 2003. – 246 s.
32. Лачинов Ю.Н. Капитал: Междисциплинарное учебное пособие для студентов. – М.: Компания Спутник+, 2003. – 95 с.
33. Ch’ang Sh., Yastreboff M. Intellectual Property Auditing: A Road to Riches // Journal of Research and Practice in Information Technology, Vol. 35, No. 3, August 2003. – P. 169-177.
34. Палий В.Ф. Актуальные вопросы теории бухгалтерского учета // Проблемы развития теории бухгалтерского учета, анализа и контроля: Монография. – Брест-Житомир.: ЖГТУ, 2004. – С. 127-134.
35. Малюга Н.М. Капітал як економічна категорія та об’єкт бухгалтерського обліку // Вісник Східноукр. націон. ун-ту ім. В. Даля. – 2004. – № 3. – С. 46-54.
36. Поліщук І.Р. Трактування капіталу в балансових рівняннях: історичний аспект // Вісник ЖІТІ. Економічні науки. – 2002. – № 20. – С. 218-226.
37. Петти В., Смит А., Рикардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Классика экономической мысли: Сочинения. – М.: Издательство Эксмо-Пресс, 2000. – 896 с.
38. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т 1. – М.: Политиздат, 1973. – 907 с.
39. Маршалл А. Принципы экономической науки, т. І, пер. с англ. – М., Издательская группа “Прогресс”, 1993. – 26 л.
40. Петти В., Смит А., Рикардо Д., Кейнс Дж., Фридмен М. Классика экономической мысли: Сочинения. – М.: Издательство Эксмо-Пресс, 2000. – 896 с.
41. Энтов Р.М. Экономическая теория Дж.Р. Хикса // www.ek-lit.agava.ru
42. Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: “Ника-центр”, 2000. – 512 с.
43. Rechtman Y. Accounting Treatment of Intangible Assets // http://www.rechtman.com/acc692.htm
44. Полторак А., Лернер П. Основы интеллектуальной собственности.: Пер. с англ. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2004. – 208 с.
45. Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. – М., ЗАО “Олимп-Бизнес”, 1998. – 1120 с.
46. Соколов Я.В. Бухгалтерский учет: от истоков до наших дней: Учебн. пособие для вузов. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1996. – 638 с.: ил.
47. Яремко І.Й. Економічні категорії в методології обліку: Монографія. – Львів: Каменяр, 2002. – 192 с.
48. Экономическая теория. Учебник. / Под ред. И.П. Николаевой. – М.: “Проспект”, 1998. – 444 с.
49. Edvinsson L. Malone M.S. Intellectual Capital. Realizing Your Company's True Value by Finding Its Hidden Brainpower. New York , Harper Business, 1997. – 240 p.
50. Галаган А.М. Основы общего счетоведения. – М.: Изд-во Наркомторга СССР и РСФСР, 1928. – 436 с.
51. Мэтьюс М.Р., Перера М.Х.Б. Теория бухгалтерского учета: Учебник/ Пер. с англ. под ред. Я.В. Соколова, И.А. Смирновой. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1999. – 663 с.
52. Бухгалтерский учет: Учебник/И.И. Бочкарева, В.А. Быков и др.; Под ред. Я.В. Соколова. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. – 768 с.
53. Ельмеев В.Я. Человек труда вместо человеческого капитала (Перспективы человека в глобализирующемся мире / Под ред. В.В. Парцвания). – Санкт-Петербургское философское общество, 2003. – С. 319-351.
54. Малюга Н.М. Бухгалтерська термінологія в українській економічній енциклопедії // Вісник ЖІТІ. Економічні науки. – 2004. – № 4 (30). – С. 158-167.
55. Козырев А.Н. Как читать книгу Баруха Лева? Комментарий книги “Intangibles: Management, Measurement and Reporting” // http://kozyrev.labrate.ru
56. Райан Б. Стратегический учет для руководителя / Пер. с англ. под ред. В.А. Микрюкова. – М.: Аудит, ЮНИТИ, 1998. – 616 с.
57. Мосин В.В. Система управления интеллектуальным капиталом – как фактор развития корпоративных структур. Актуальные проблемы модернизации подготовки экономистов международного профиля. Материалы заседания учебно-методического совета УМО по специальности “Мировая экономика”. – Волгоград. 18-20 сентября 2002.
58. Ангелин Д. Инновации?.. Галлюцинации! // Бизнес. – 2005. – № 22. – С. 82-87.
59. Barrett P. Intellectual property in the public sector // Australian Government Solicitor Seminar. Identify, protect and defend your intellectual property assets. Canberra, 2001. // http://www.anao.gov.au/WebSite.nsf/Publications/
60. 81. Карпова Н.Н. Стратегия управления интеллектуальной собственностью предприятий // www.les-russia.org.
61. Старкова Н.О., Костецький А.Н. Интеллектуальные активы фирмы: идентификация и управление // Экономика. Управление. Право. – 2000. – № 4. – С. 14-17.
62. Чухно А. Інтелектуальний капітал: сутність форми і закономірності розвитку // Економіка України. – 1999. – № 11. – С. 48-55.