Анализ финансовой отчетности

Дозвольте торгувати ... на вулиці: одержання необхідних документів

Перед тим як розпочати робити швидкі гроші — чи то встановлення бочки з квасом, чи торгівля з кузова вантажного автомобіля, — необхідно одержати згоду у вигляді дозволів і погоджень деяких органів. Інакше на ваших продавців чекає доля тих, хто торгує біля ринків. Вони, помітивши в юрбі людину у формі, змушені скидувати все своє нехитре добро у сумку й брати ноги в руки. А все тому, що подібна торгівля незаконна, адже немає потрібних документів. Як ви вже здогадалися, у статті йтиметься саме про дозвільні документи, а також про органи, що їх видають, та нюанси, які треба враховувати при одержанні. Відповідно до п. З Правил дрібнороздрібної торгівлі та п. 7 Порядку заняття торговельною діяльністю виїзною ми називаємо роздрібну торгівлю через дрібнороздрібну торговельну мережу. До неї відносять продаж товарів на виїзді — через засоби пересувної торговельної мережі (автомагазини, автокафе, авторозвозки тощо ) і на виніс — з лотків, прилавків, розносок, столиків та ін.

Почнемо з того, що більшість пунктів виїзної торгівлі належить до малих архітектурних форм — МАФ (докладніше про них читайте нижче). Тому згідно з п. 26 Єдиних правил на їх розміщення потрібен спеціальний дозвіл, який видають:
1) у межах червоних ліній міських вулиць і доріг — місцеві виконкоми (у мм. Києві та Севастополі міські державні адміністрації) за погодженням з органами Державтоінспекції, шляхоексплуатаційними та іншими зацікавленими організаціями;
2) у межах смуг відчуження автомобільних (заміських) доріг — відповідні шляхоексплуатаційні організації за погодженням з Державтоінспекцією.

Самі порядки погодження з Державтоінспекцією розміщення МАФ у межах червоних ліній, міських вулиць і доріг та смуг відчуження автомобільних (заміських) доріг встановлює МВС за погодженням із власником автодоріг, міських вулиць, Держкомпідприємництва, Антимонопольним комітетом.

Усе це загальні правила. Детальніше зупинимося на двох дозволах:
1) на розміщення МАФ;
2) на розміщення об'єкта торгівлі.

Дозвіл на розміщення МАФ. Видає його територіальний орган містобудування та архітектури при місцевому виконкомі за умови, що СПД має оформлене право (приміром, право оренди) на земельну ділянку (п. 2 Типових правил). Одразу зазначимо, у розумінні Типових правил до МАФ належать невеликі споруди з полегшених конструкцій і встановлювані тимчасово без фундаменту.

Розрізняють 2 типи МАФ:
стаціонарні (кіоски, павільйони) — одноповерхові споруди площею до ЗО м2, що мають закриті приміщення для тимчасового перебування людей. Цей тип МАФ ми розглядати не будемо, оскільки говоримо саме про виїзну торгівлю;
пересувні (торговельне обладнання, низькотемпературний прилавок, лоток, ємність, торговельний автомат та інші пристрої для сезонної роздрібної торгівлі й іншої підприємницької діяльності) — тобто всі ті споруди, що не мають закритого приміщення для тимчасового перебування людей.

Щоб розмістити пересувну МАФ, СПД потрібно подати до районної в містах Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (районної у місті ради) такі документи:
1) письмову заяву (додаток 1 до п. З Типових правил),у якій визначається бажане місце й строк розміщення,
функціональне призначення та характеристика об'єкта;
2) посвідчену нотаріально копію свідоцтва про реєстрацію СПД;
3) копію свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ (за необхідності);
4) документ, що засвідчує право на земельну ділянку;
5) документи, які свідчать про реєстрацію СПД у країні його місцезнаходження (тільки для іноземного СПД).

Якщо з паперами все в порядку, місцевий орган містобудування та архітектури при відповідному виконкомі готує схему прив'язки встановлення об'єкта на топографо-геодезичній основі в М 1 : 500 і видає СПД протягом тижня дозвіл.

Зверніть увагу, ось тут ми посилаємося саме на Типові правила. Разом з тим органи місцевого самоврядування можуть ухвалювати місцеві порядки розміщення МАФ. Як варіант це може бути прописано у правилах забудови відповідного населеного пункту. Тому на місцях можливі "свої" нюанси.

Йдемо далі. Усі дозволи на розміщення об'єкта торгівлі видають безкоштовно (п. 29 Типових правил). Оплачують лише виготовлення супутніх документів: наприклад, розробку плану вузлів підключення до інженерних мереж (якщо це потрібно), схем розміщення МАФ із прив'язкою місця розміщення окремих об'єктів, а також надання (за необхідності) вихідних даних на
проектування й розробку проектно-кошторисної документації для розміщення об'єкта з індивідуальним архітектурним рішенням або у складних містобудівних умовах. Вартість таких послуг регулює Порядок визначення вартості проектно-вишукуваних робіт для будівництва, що здійснюється на території України (ДБН IV-16-96, частина III), на підставі відповідних пунктів таблиці 40-15 Збірника цін на проектні роботи для будівництва, розділ 40 "Районне планування. Планування і забудова населених пунктів" та Збірника цін на вишукувальні роботи для капітального будівництва.

Водночас Держкомпідприємництва у своєму рішенні від 22.01.01 р. № 17-102/01 вважає недоцільним використовувати розцінки на розробку, наприклад, плану прив'язки МАФ як для капітального будівництва. Однак і досі корективів до Типових правил не внесено.

Дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі. На практиці ради або виконкоми розробляють місцеві порядки одержання цього документа й зазначають вартість цієї процедури. За видачу дозволу на розміщення об'єкта торгівлі справляють збір (п. 13 ч. 2 ст. 15 Закону про систему оподаткування). Його величину встановлено в ст. 17 Декрету: гранична 20 НМДГ (340 грн.) — для СПД,які постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і 1 НМДГ (17 грн.) на день — за
одноразову торгівлю.

Оскільки збір справляють саме за дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі, залишилося розібратися, що собою являють такі об'єкти. Спеціальної термінології з цього приводу законодавство не містить. Так, Мінекономіки у своєму листі від 10.06.02 р. № 56-38/243(далі — лист Мінекономіки) вважає, що в практиці ділового обігу до об'єктів торгівлі відносять будь-яку торгову точку. Причому як стаціонарної мережі (магазини, пункти стаціонарної дрібнороздрібної торговельної мережі — кіоски, палатки, рундуки, ларьки, павільйони, торговельні автомати), так і пересувної мережі (автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, крамниці-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання — низькотемпературні лотки-прилавки, розноски, лотки, столики тощо)1. Інакше кажу-чи, уся виїзна торгівля припускає одержання такого дозволу.

Декілька слів про періодичність сплати збору. З одноразовою торгівлею все зрозуміло — заплатив збір за день і торгуй спокійно. А от як бути тим СПД, які постійно або впродовж певного часу здійснюють торгівлю у спеціально відведених місцях?

Місцеві положення про збір вимагають від СПД його щорічної, щоквартальної, щомісячної сплати. Суперечки довкола цього питання ведуться не один рік.

Однак завдяки Закону про дозвільну систему ситуація трохи змінилася: у ст. 17 Декрету з'явилася ч. 5. У ній сказано: "Для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях (стаціонарних об'єктах), збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі стягується одноразово".

Зауважимо, ч. 5 ст. 17 Декрету згадує тільки про стаціонарні об'єкти (що до них належить — див. вище), а про пересувну мережу, тобто про автомагазини, автокафе, авторозвозки, автоцистерни, крамниці-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання — низькотемпературні лотки-прилавки, розноски, лотки, столики тощо, не йдеться. Тому СПД, які торгують на виїзді в об'єктах пересувної мережі, доведеться сплачувати збір за видачу дозволу так, як цього вимагають
органи місцевого самоврядування, іншими словами — керуватися місцевими порядками.

Ще один нюанс. Платників єдиного податку (як юр-,так і фізосіб) від сплати збору звільнено (ст. 6 Указу про спрощену систему оподаткування). Щоправда, дозвільний документ їм однаково потрібен, просто збір при цьому не справляють.

Дозвіл органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду (далі — СЕС). Звернемося до п. 41 Порядку заняття торговельною діяльністю. Тут сказано, що такий дозвіл обов'язковий для продажу продовольчих товарів; товарів, готових до вживання, а також товарів,що швидко псуються, та інших продовольчих товарів (у тому числі овочів і фруктів). При цьому СПД повинні дотримуватися умов температурного режиму зберігання,а також вимог санітарних норм і правил. Так, про це повноваження органів СЕС згадується, наприклад, і у ст. 39 Закону про санітарне благополуччя.

До речі, п. 5 Правил дрібнороздрібної торгівлі говорить, що СПД треба погоджувати з територіальною СЕС асортиментний перелік продовольчих товарів. Свою думку з приводу необхідності цього погодження висловив Держкомпідприємництва у своєму рішенні від 30.01.01 р. № 17-103/01. Так, комітет вважає, що воно не потрібне, адже відповідно до п. 12 Порядку заняття
торговельною діяльністю затверджувати асортимент продукції треба лише власникові або керівникові підприємства. До того ж ця норма суперечить ч. 1 ст. 4 Закону про дозвільну систему, де сказано про те, що необхідність одержання документів дозвільного характеру встановлюється винятково законами. Плюс до цього, існує наказ МОЗ № 404, де чітко згадується про необхідність припинити видавати дозвільні документи, видача яких прямо не передбачена законами, постановами КМУ та Указами Президента.

Як бачимо, для розміщення пункту виїзної торгівлі потрібно докласти чимало зусиль, якщо домагатися всіх дозволів і погоджень самому. Проте нещодавно у СПД з'явився альтернативний варіант одержання дозвільних документів. Розповімо про нього.

Вище ми вже згадували Закон про дозвільну систему. Він дозволяє спростити відносини між СПД, який хоче одержати документ дозвільного характеру (дозвіл,погодження), і держорганами, котрі його видають. Відтепер на допомогу СПД прийде адміністратор (ст. 5 Закону про дозвільну систему). Ним виступає посадова особа міськради, районних і районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, що організовує видачу СПД документів дозвільного характеру й забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів. Іншими словами, саме адміністратор приймає від СПД заяву (та інші папери), реєструє й передає представникам дозвільних інстанцій, а потім пред'являє СПД результат — дозвільний документ (або відмову в його видачі).

Діє адміністратор на підставі Типового положення, у якому, зокрема, передбачено те, що місцеві органи самоврядування й адміністрації розробляють свої положення про адміністраторів і визначають їх кількість у своєму населеному пункті.

Установлена Законом про дозвільну систему процедура одержання дозвільних документів така:
1. СПД подає адміністраторові самостійно або рекомендованим листом заяву (форму встановлено постановою КМУ від 07.12.05 р. № 1176). До заяви додають:копію свідоцтва про реєстрації СПД, документи, що підтверджують внесення плати за видачу дозвільного документа (якщо вона передбачена законом), і документи, необхідні для видачі дозволу/одержання погодження. Якщо папери надсилають рекомендованим листом, підпис заявника підлягає нотаріальному посвідченню.
2. Адміністратор реєструє заяву й документи у спеціальному журналі, а копія опису документів видається заявникові з позначкою про дату і номер їх реєстрації.
3. Копії заяви й документів, завірені підписом адміністратора, удень реєстрації заяви або наступного робочого дня передаються до відповідних місцевих дозвільних органів.
4. Останні протягом п'яти робочих днів (якщо інше не передбачено законом) ухвалюють рішення про видачу або відмову у видачі дозвільного документа й передають впродовж двох робочих днів з дня ухвалення відповідного рішення документи адміністраторові.
5. Потім адміністратор (на наступний робочий день) повідомляє СПД про місце і час видачі документа дозвільного характеру.

От і все: і швидко, і зручно. Гадаємо, що альтернативний спосіб одержання дозвільних документів простіший, та й тяганини менше, а тому радимо ним скористатися.

Список використаних нормативно-правових актів:
1. Закон про систему оподаткування — Закон України "Про систему оподаткування" від 25.06.91 р. №1251-ХІІ.
2. Закон про дозвільну систему — Закон України"Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06.09.05 p. № 2806-IV.
3. Закон про санітарне благополуччя — Закон України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" від 24.02.94 р. № 4004-ХІІ.
4. Указ про спрощену систему оподаткування — Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98 р. № 727/98.
5. Декрет — Декрет КМУ "Про місцеві податки і збори" від 20.05.93 р. № 56-93.
6. Порядок заняття торговельною діяльністю — Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, затверджений постановою КМУ від 08.02.95 р. № 108.
7. Єдині правила — Єдині правила ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охорони, затверджені постановою КМУ від 30.03.94р. № 198.
8. Наказ МОЗ № 404 — Наказ МОЗ "Щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 01.06.2005
№ 901/2005" від 15.08.05 р. № 404.
9. Правила дрібнороздрібної торгівлі — Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затверджені наказом МЗЕЗторгу від 08.07.96 р. № 369.
10. Типові правила — Типові правила розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької
діяльності, затверджені наказом Держкомпідприємництва,архітектури та житлової політики від 13.10.2000 р. № 227.
11. Типове положення — Типове положення про адміністратора та порядок його взаємодії з місцевими дозвільними органами, суб'єктами господарювання та територіальним органом спеціально уповноваженого органу з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, затверджене наказом Держкомпідприємництва від 05.12.05 р. № 116.
Євген Рудий